Визначення

Говорячи «стовбурові клітини» («stem cells»), ми маємо на увазі первинні недиференційовані клітини, що володіють здатністю самовідновлення і перетворюватися в різні спеціалізовані типи клітин, таких як клітини крові, м’язів, нервові клітини. Це основоположні клітини кожного органу, тканини і клітини в організмі. Незважаючи на те, що ці клітини не виконують конкретних функцій, при створенні необхідних умов вони можуть розвиватися у певні тканини і органи. Крім того, вони мають властивість самовідтворення і можуть точно відтворювати самих себе протягом довгого періоду часу.

Види

Через приблизно три дні після запліднення яйцеклітини первісна клітина – зигота – розділяється на вісім клітин, які називаються бластомерами. Ці клітини діляться і утворюють всі типи клітин, необхідні для розвитку організму. Оскільки ці клітини можуть диференціюватися в усі типи клітин, які існують в дорослому організмі, вони характеризуються як уніпотентні.

Ембріональні стовбурові клітини

Через 5 – 6 днів після зачаття утворюється сфера, що складається з 100 – 150 клітин. Вона називається бластоцисти і містить два типи клітин: трофобласти і внутрішню клітинну масу. З клітин трофобласту буде розвивати одна частина плаценти, в той час як з клітин, що складають внутрішню клітинну масу, виникають ембріональні стовбурові клітини. Останні зберігають здатність ділитися і диференціюватися в інші типи клітин і характеризуються як мультипотентні, бо не можуть виробити всі види клітин.

Розвиток

У міру того, як організм розвивається, стовбурові клітини поступово втрачають здатність до диференціації. Проте, коли розвиток організму завершується, ці клітини все ще можуть перетворюватися у деякі інші типи клітин.

Дорослий організм

У дуже малих кількостях стовбурові клітини присутні в дорослому організмі в більшості тканин і системах органів, наприклад в кістковому мозку, шкірі і кишківнику. Вважається, що в дорослому організмі можуть існувати близько двадцяти видів стовбурових клітин. Ці клітини необхідні для омолодження і відновлення спеціалізованих клітин тіла. Зокрема, стовбурові клітини, які знаходяться в кістковому мозку, беруть участь в утворенні всіх спеціалізованих кровотворних клітин. Стовбурові клітини дорослого організму зберігають частину своєї мультипотентності та під впливом необхідних умов можуть перетворюватися у ті види клітин, в які вони не можуть перетворитися у природних умовах.

Стовбурові клітини ще не були виявлені у всіх життєздатних органах дорослої людини. У деяких тканинах, наприклад головному мозку, стовбурові клітини якщо і виявляються, то не є достатньо активними і не відповідають безпосередньо на травми клітин та інші пошкодження. У даний час ведуться інтенсивні дослідження, спрямовані на те, щоб знайти спосіб активувати існуючі в організмі стовбурові клітини, щоб вони змогли розвиватися і створювати необхідні типи клітин, які, у свою чергу, замінять собою пошкоджені.

Джерела стовбурових клітин

Стовбурові клітини також можна отримати з пуповини новонародженого немовляти. Це найкращий джерело стовбурових клітин, в порівнянні з тканинами дорослого, такими як тканини головного мозку і кісткового мозку. Ці клітини можуть розвинутися в лабораторних умовах, але тільки за (на) певний час. Нещодавно стовбурові клітини були виявлені в клітинах зубів немовлят і в амніотичній рідини, що оточує ще не народжену дитину. Ця рідина також може утворювати різні типи клітин. Дослідження у цьому напрямку є дуже перспективними, але знаходяться на первинній стадії.

Крім того, існує можливість забирати первинні зародкові клітини з мертвих тканин, які є результатом аборту. Згодом ці клітини «програмуються» у мультипотентні стовбурові клітини.

Застосування

Більшість спеціалізованих клітин організму не можуть бути відновлені природними процесами у разі тяжкої травми або хвороби. Стовбурові клітини, однак, можуть застосовуватися для виробництва здорових функціонуючих спеціалізованих клітин, які замінять пошкоджені і не функціонуючі клітини. Цей процес називається клітинною терапією. Він схожий з трансплантацією, але з тією різницею, що замість органів пересаджують  клітини. Але, якщо в разі трансплантації існує проблема нестачі донорів, стовбурові клітини як альтернатива можуть виробити необхідні спеціалізовані клітини.

Таким чином, унікальні властивості стовбурових клітин дають обґрунтовані надії на лікування таких захворювань як хвороба Альцгеймера, рак, хвороба Паркінсона, діабет 1-го типу, пошкодження спинного мозку, інсульти, опіки, серцеві захворювання, остеоартрит, ревматичний артрит.

Крім того, вчені вірять, що за допомогою стовбурових клітин ми зможемо зрозуміти механізми як ембріонального розвитку (які гени активуються в тому чи іншому випадку), так і аномалій у діленні клітин, які проявляються при ракових захворюваннях. Існує надія, що на стовбурових клітин може бути випробувано дію нових ліків, щоб згодом вони могли бути застосовані для піддослідних тварин або людей.

Проблеми

Важливий аспект, який повинен бути вивчений, – знання безлічі клітинних сполучень, що містяться в тканинах дорослої людини, і виявлення у них необхідних видів стовбурових клітин. Оскільки стовбурові клітини в тканинах дорослих організмів зустрічаються вкрай рідко, їх локалізація потребує ретельного вивчення. Але навіть коли стовбурові клітини виявлені і виділені, необхідно створити відповідні умови, в яких вони зможуть диференціюватися у спеціалізовані клітини. Це, в свою чергу, вимагає проведення складних експериментів.

Відповіді на більшість питань нам можуть дати ембріональні стовбурові клітини. Вважається, що вони є більш мінливими в порівнянні зі стовбуровими клітинами дорослих. Але і у цьому випадку залишається відкритим питання про необхідні умови для диференціації стовбурових клітин у відповідні спеціалізовані. Інший важливий параметр даного дослідження – вивчення швидкості розвитку стовбурових клітин: в певних умовах вони можуть почати розвиватися безконтрольно і утворювати злоякісні пухлини.

Існують проблеми і в імплантації в новий організм клітин, отриманих зі стовбурових. Ці нові клітини повинні бути органічно вживлені в тканини і органи, щоб «навчитися» функціонувати як природні клітини організму. Наприклад, серцеві клітини, які «б’ються», будучи вирощеними у лабораторії, можуть не «битися» у ритмі клітин серця хворого. Нейрони, які імплантуються у пошкоджений мозок, повинні стати частиною складної мережі клітин головного мозку і їх з’єднань, щоб функціонувати належним чином.

Тут з’являється проблема імунологічного характеру. Як і у випадку з трансплантацією органів, клітини імунної системи організму приймають впроваджені клітини як «чужі» і починають атакувати їх. Це підвищує ризик для пацієнта і створює невдачі в трансплантації. Пацієнти, які отримали клітини, повинні приймати ліки, щоб своєчасно нейтралізувати дії імунної системи, що в свою чергу пов’язане з певними ризиками. З цих причин дослідження в області гістосумісності ще знаходяться в стадії розвитку.

Зберігання

У останні роки були створені банки крові пуповини, нервових стовбурові клітин і ембріональних клітин людини. Кров пуповини (пуповина-плацентарна кров), а також кістковий мозок зберігаються як джерела кровотворних стовбурних клітин для лікування як генетичних, так і придбаних захворювань. Ця кров призначається для загального (алогенної трансплантації), а не для особистого використання (аутологічної трансплантації). Тому, ці банки мають суспільний і добровольчий характер. Крім того, нервові стовбурні клітини, що походять з ембріону після викидня, зберігаються в банках для можливого лікування певних захворювань головного мозку. Банки ембріональних стовбурових клітин були утворені для лікування широкого спектру генетичних і набутих захворювань. І нарешті, створення банків тканин від здорових донорів є надійним рішенням проблеми сумісності тканин з пересадженими стволовими клітинами.

Питання етики

Основне питання, що виникає щодо розвитку лікування стовбуровими клітинами, стосується досліджень, що проводяться на ембріонах, бо це пов’язано з їх знищенням / умертвіння. На даний момент розроблені різні стратегії підходу до цієї проблеми, як, наприклад, використання надлишкових запліднених яйцеклітин, отриманих у процесі штучного запліднення, ембріонів, що залишаються після аборту і партеногенезу (вони нежиттєздатні). Що стосується першого випадку, число надлишкових яйцеклітин настільки велике (близько сотнею тисяч), що їх зберігання є економічно невигідним, оскільки не залишає ніякої перспективи їх подальшого використання (батьки також не мають наміру їх використовувати), і, таким чином, вони приречені на загибель.

У атмосфері ухилення від етичних протестів і нерішучості щодо використання ембріонів для вивчення стовбурових клітин (які створюють по-справжньому провокаційні терапевтичні перспективи їх використання) на авансцену вийшов етичний статус ембріона та питання про початок людської особистості. Таким чином, в деяких випадках дозволяється дослідження на 14-й день після утворення зиготи (запліднення) при згоді (для деяких країн) донорів гамет (яйцеклітин і сперматозоїдів) і біоетичні асоціації і заборону на будь-яку економічну вигоду.

Ембріони, які знаходяться на стадії розвитку до семи-восьми тижнів після запліднення, називаються «плодом» («fetuses») і мають іншій юридичний статус, ніж ембріони, які знаходяться на наступних стадіях розвитку. Крім того, існує думка, що термін «ембріон» повинен застосовуватися виключно до організмів, які є всередині утроби.

Клонування

Альтернативне рішення, яке було запропоновано для проблем, пов’язаних з вищенаведеним питанням гістосумісності, це так зване клонування. При клонуванні ядро яйцеклітини замінюється ядром іншої клітини тіла і таким чином розвивається організм, подібний до того, який став донором клітини тіла. З цього нового організму можуть бути взяті мультипотентні стовбурові клітини, які забезпечать організм-донор сумісними з ним тканинами.

Цей метод супроводжується важливими етичними питаннями та перешкодами технічного характеру. Крім того, виникають питання про генетичні особливості донора, які будуть успадковані новим організмом.

Позиція Православної Церкви

Для Православної Церкви людина починає існувати з моменту свого зачаття. І відповідно, Церква не може підтримати знищення ембріона на будь-якій стадії його розвитку. Церква ставиться позитивно до наукових досліджень, але не сприймає клонування (як засобу відтворення та лікування) і створення ембріонів в дослідницьких цілях в цілому. Людське життя священне і повинно сприйматися з трепетом, а не механічно. Безсумнівно, науковий прогрес вітається, якщо він йде на благо людині і послаблює його біль. Однак, це не повинно досягатися за всяку ціну і зменшувати святу цінність людського життя.

Петрос Панайотопулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Ми вже були свідками двох подій, пов’язаних з особистістю Христа, що мають абсолютно протилежний характер. З одного боку – грішниця, що приходить до Христа й віддає Йому почесті, з іншого боку – учень, який віддаляється від Христа і зраджує Його, щоб стати ближче до первосвящеників і книжників. Вчинок жінки показує, що Його проповідь принесла плоди і переконала людей в Його любові і милосерді. Господь зустрічає її з вчинок з прихильністю, приймає її дар і дорікає учнів, які шукають недоліки і вади в зворушливих діях жінки, що шанує свого Спасителя. Однак ми бачимо, як людська слабкість наздоганяє і охоплює навіть коло найближчих учнів Христа. Ті, хто вважалися його вірними послідовниками, найочевиднішим чином виявляють свої слабкості. Один зраджує, інший відрікається. Хороший урок для всіх тих, хто вважає себе сильним у вірі і готовим дати відсіч своїм «противникам».

Нам представлений діалог між Учителем та учнями, в якому Господь відкриває великі істини про Себе, про Свою місію на землі, про Отця, про майбутні Страсті, Царстві Небесному, про сходження Святого Духа і про Церкву. Крім того, Він залишає їм цінні настанови щодо того, як їм слід жити після Його відходу. І, врешті-решт, ми отримуємо безцінне пастирське багатство – Архієрейську молитву, в якій Господь звертається до Отця з молитвою про Свою паству з прагненням бути з нею одним цілим, завершуючи це неперевершеним «щоб усі були одне».

Значення цієї єдності відбивається і в Таїнстві святої Євхаристії, яку здійснюють сьогодні в Церкві. Але щоб прийти до богоспілкування, необхідно прийти до згоди з людьми. Сам Господь веде Себе з Іудою так само як і з іншими Своїми учнями, хоча заздалегідь знає про його зраду. Всі дії Христа в період Його земного існування спрямовані на оновлення людської природи і моралі, на твердження справжнього образу людини, якою її створив Господь, адже людина створена, щоб любити.

Те, що мусить зробити людина – це прийняти святі дари, «не упустити з голови вінець, який поклав на її Господь», за словами святого Миколая Кавасіли. Ми повинні приходити на Вечерю зі смиренням і лагідністю, виявляючи свої устремління і духовну боротьбу. Наше очищення – справа рук Господа. Він той, хто нахиляється і омиває наші забруднені ноги, адже самим нам цього не здійснити.

Господь дивиться на наші вчинки, а не на слова. Помпезні заяви Петра незабаром виявили свою неспроможність від простого питання маленької служниці. Навпаки, безмовне стоянне жінок біля Хреста не потребувало в заздалегідь даного запевнення. Вони по-справжньому полюбили Бога, і в той час як учні розсіялися і знайшли собі безпечні притулки, жінки залишилися з Христом і бачили все, що відбувається. Вони удостоїлися бачити Господа на Його троні – Хресті, і через деякий час отримали право стати першими свідками Його Воскресіння.

Крім бажання єднання з людиною, в словах і вчинках Христа виявляється і коливання людських переконань, особливо релігійних. У своїй промові, присвяченій сьогоднішньому дню, Іоан Златоуст стверджує, що найбільша жертва – це розділити з братом дари жертовника. Будемо пам’ятати про це, якщо хочемо зрозуміти, чому Христос добровільно йде на Голгофу і «незаслужено», за людськими мірками, удостоює розбійника Царства Небесного.

Петрос Панайотопулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Під час свого земного життя Христос невпинно проповідував спасіння від тління і смерті як своїм словом, так і справами. Таким чином, своїм Воскресінням Він показав учням свою перемогу над смертю. Подальше Його спілкування з учнями переконало їх у тому, що це Він – Той, Хто воскрес. І, врешті-решт, за допомогою Вознесіння Він зробив їх свідками Свого повернення до Божественності. Поза всяким сумнівом, Вознесіння – це тріумфальне завершення спасительної місії Христа на землі.

Коли ми читаємо Діяння, від нас не повинен вислизнути той факт, що події Вознесіння передує запитання учнів про час відновлення Царства Ізраїлю. Ісус пояснює їм, що в їх можливості не входить знання майбутнього, а Вознесіння на небеса проявляє духовну природу Його послання. Оскільки учні не могли, навіть після переважаючого природні закони Воскресіння, зрозуміти справжній характер Його місії, Господь обирає саме цей момент, щоб піднестися на хмарі і тим самим підкреслити своє небесне походження. Присутність двох ангелів під час цієї події виявляє Божественну природу Слова, що вознісся.

Але ця ангельська присутність не повинна розцінюватися як «прикраса» або підкреслення панування Христа над усім творінням. Ангели показують майбутнім учням, що Господь, що вознісся, повернеться на землю тим же самим чином. Це, з одного боку, стає відповіддю на попереднє запитання учнів і, з іншого боку, дає обіцянку про майбутній шлях тіла віруючого. Крім того, «взяття» на хмару є виключно есхатологічним аспектом («Потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо пiднесенi на хмарах назустріч Господевi у повітря i так завжди з Господом будемо» (1 Сол. 4:17)). Есхатологічний підтекст Його повернення незабаром утвердиться і доповниться спосланням Святого Духа в день П’ятидесятниці.

Іншими словами, як відповідь Ісуса, так і свідоцтво ангелів відкривають період есхатологічних очікувань Церкви. Тому і Церква набуває «підбадьорюючого» значення. Відтепер вона володіє упевненістю в своєму шляху до небесної вітчизни.

Подія Вознесіння надає значення всьому плану Божественного задуму. Бог стає людиною, щоб спасти людину, направляється на страждання і смерть, воскресає і повертається до Отця. Однак це аж ніяк не означає, що справа Божественного задуму на цьому переривається. Справа спасіння людини триває з пришестям Святого Духа і втілюється в Церкві, несучої свою місію всім народам.

Вознесіння повертає людську природу на небеса, у Христі нетлінну, безсмертну і славну: «І нас воскресив і посадив на небесах» (Еф. 2:5-6). Через Христа наша плоть піднеслася до найвищого Царства, стала Його спадкоємицею і знайшла безсмертя (Іоанн Златоуст, Слово друге на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, PG Т. 52, С. 794). Святий Григорій Палама підкреслює, що ця честь не належить абстрактно до людської природи, але до кожного з нас окремо (Слово XXI, про Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, PG 151, 277A). Згідно богослов’я Отців Церкви, дії Божественності не звернені всередину себе, але характеризуються Божественною любов’ю. Тому, повертаючись в надра Трійці, Ісус бере з собою і людство.

Слава Господа, свідками якої стали учні, і обітниці двох ангелів змусили учнів подолати свою печаль про розставання і вернутися до Єрусалиму повними радості (Лк. 24:52). Тому в цей день святкують не розлука з Господом – адже Він сам обіцяв своє постійне присутність (див. Мт. 18:20, 28:20) – але відкриття небес для людства. Ми святкуємо «підняття нашої природи, початок вознесіння кожного з віруючих» (Григорій Палама).

Вознесіння пов’язано як з царськими, так і з ієратічеськими (через Його небесного клопотання) властивостями Христа. Його значення розкривається і в Символі Віри, хоча воно містилося і в перших катехізисах.

Апостол Павло говорить про Вознесіння і небесної слави Христа, стикаючись з різними віруваннями, наприклад, з існуючим у колосянів єретичним культом ангелів, згідно з яким, вони можуть перевершити Ісуса (див. Кол. 1:15, 2:15 – 18).

Вознесіння тісно пов’язане з П’ятидесятницею. Стародавні свідоцтва Церкви повідомили нам, що до кінця IV століття існувало загальне святкування цих подій. Святкувалося завершення тілесного присутності Христа у світі. Крім того, між подіями Вознесіння і П’ятидесятниці мало місце очікування учнів виконання обітниці Ісуса.

Нарешті, яким непрямим і одночасно ясним способом у сходженні Христа на небо підкреслюється основоположна християнська чеснота – смиренність. Як ми говорили вище, любов Бога до свого творіння і слухняність Сина волі Отця через ганьбу призвело Його до «смерті, і смерті хресної». З цієї причини Батько «звеличив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожним ім’ям» (Флп. 2:6-11). Одночасно виконується і вчення Ісуса про те, що «останні стануть першими» (Мф. 19:30).

Петрос Панайотопулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Для цієї мети її мудрий порядок встановив спеціальні молитви, богослужіння і дні, які присвячені спочилим братам. День суботи як день спокою – найбільш значний для молитви. Ми повинні упокоїть душі, що перейшли в інший світ. Також слід творити добро і милостиню на благо тих, кого вже немає серед нас. Ці діяння, разом з запропонованими молитвами, угодні Богові і є благодіянням по відношенню до тих братів наших, що вже відійшли до Господа. Крім того, Божественне милосердя і любов настільки великі, що знаходяться в безперервному пошуку «прийменників», щоб милостиво пробачити людину або в цьому житті, або в будучим.

Церковна традиція має багато прикладів, що свідчать про користь молитви заради спокою покійних. Тайна Божественної любові настільки велика, що переходить межі часу і місця і робить смерть, незважаючи на всю її болісність для людської природи, простим переходом від часового до вічного. У той же час смерть – це явище, що перевищує силу людського розуму (тому і володіє містичною природою) і людські рамки, але це є справжнє явище у Божественній реальності. Як і сказав про це незнайомий голос Антонію Великому, який турбувався про діяння Божественного Провидіння: «Будь уважний до самого себе: те, про що ти міркуєш, є суд Божий, і ти його не випробовуй» (PG 65, Антоній, 2).

Молитви Церкви за душі спочилих братів також відображають її милосердя: якщо старанно слухати тексти, можна виявити, що в них йдеться і про спочилих братів, померлих насильницькою смертю, раптово померлих і тих, що залишилися без узаконеного поховання. Любов Церкви охоплює весь світ і обдаровує благословенням всіх людей наперекір соціальним законам життя, які створюють нерівність навіть у смерті. Церква молиться за всіх тих, хто жив неспокійним життям, щоб знайшли вони спокійну та безпечну оселю в межах Божого милосердя.

Петрос Панайотопулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

]]> http://kyiv-pravosl.info/2015/02/14/zhyvi-j-spochyli/feed/ 0