В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати й сестри! Сьогодні перед нами постала знову страшна і зворушлива картина страждань Христа Спасителя. Невільно і ми з вами уявляємо себе такими, що стоїмо на Голгофі і є зворушеними таким видовищем. Навіть через століття після Голгофської жертви церковні письменники, автори богослужбових текстів, наприк…лад преподобний Андрій Критський, поверталися до цієї теми: «Творіння страждало, коли розіп’ятим Тебе бачило, гори і каміння розпадались і земля трусилася і пекло запустіло, і вдень померкло світло, бачачи Тебе, Ісусе, прибитого до хреста» (Мф. 27:51; Лк 23:45).

Господь Ісус Христос одного разу сказав до юдеїв: «Коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я» (Ін. 8:28). Тобто, коли розіпнете Мене і подумаєте, що вже Мене перемогли, тоді-то відчуєте Мою силу, довідаєтесь, що Я Син Божий. Це пророче слово Спасителя збулося, коли за розп’яттям і смертю Христа настали страшні природні явища: «З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої… І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу, і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли; і вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом» (Мф. 27:45; 51-53). Ці небесні і земні явища налякали людей, які були свідками цієї великої голгофської жертви. Одні продовжували бунтувати і з їхніх сердець ще виливалася ненависть на вже, здавалося б переможеного, Христа Спасителя, інші ж: «…побачивши, що сталося, поверталися, б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48), тобто докоряли, себе за те, що таке вдіяли, проливши кров невинну.

Серед цього натовпу людей були римські воїни на чолі з сотником, які стерегли тіло Ісусове. Цей воєначальник, напевно ж мало знаючи про Ісуса, але начуваний про те, що виданий Він на цю ганебну смерть за те, що називав себе Сином Божим, – побачивши землетрус й інші знамення, впав у великий страх і сказав: «Воістину Чоловік цей був Син Божий» (Мк. 14:39). Сотник фактично визнав на Розіп’ятому божественну сутність, яка велично наказувала природі явити в ту мить такі явища.

Цієї миті і ми, брати й сестри, не перестаємо ставити перед собою запитання: а як би ми поступали, коли б стали безпосередньо свідками таких природних жахливих явищ? Навіть, і не тільки з цієї євангельської причини, наші предки дуже часто тремтіли перед небесними і земними явищами. Для цього достатньо згадати хоча б наш давній києво-руський літопис, щоб переконатися, що всі наші літописці звертали на такі знамення, які віщували недобрі події, надто велику увагу.

Страх і тремтіння перед величчю розіп’ятого Христа повинні огортати нас, коли ми уявляємо ці події. Ми повинні мати благоговійний і покаяльний настрій духу, коли згадуємо страшні страждання Спасителя і ті чудесні явища, що супроводжували Голгофську жертву любові. Око Вселеної – сонце, промені свої заховало, не витримуючи бачити Свого Творця розіп’ятим, – чи не заливаються очі наші слізьми скорботи при думці, що гріхами своїми ми також наносимо біль страждаючому Ісусу Христу. Земля затрусилася у хвилину хресної смерті Господа, – а чи тремтить наша совість від страху справедливого суду Божого. Каміння порозпадалось, – а чи не твердішими за камінь є наші закам’янілі душі, що закутані у плотські пристрасті. Все це пам’ятаючи, будемо старатися провадити життя своє праведно, щоб не завдавати розіп’ятому Христу ще більших страждань.

Все Ти стерпів, Господи, пом’яни і нас у Царствії Твоїм. Амінь!

митрополит Дмитрій (Рудюк)

(слово виголошено за чином Пасії у Покровському кафедральному соборі м. Львова у п’ятницю другого тижня Великого посту 29 березня 2013 року Божого)

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

 Дорогі брати й сестри!

 З Божою допомогою ми молитовно закінчуємо перший тиждень святого і великого посту. Увечері в п’ятницю Церква нам пропонує особливу службу – Пасію, тобто згадування святих страстей Господа нашого Ісуса Христа. Ми знову своїми думками линемо до Гефсиманського саду, до Голгофи, до тих місць, де перетер…пів муки наш Спаситель. Нас знову бентежать євангельські розповіді про страждання і смерть Викупителя наших гріхів. Ми розуміємо, що той світ був до нестями жорстокий, але чи цей світ, в якому ми зараз живемо заспокоївся, він перестав бути таким?

За весь цей відрізок часу майже у дві тисячі років злотворцями придумано набагато витонченіші тортури над людиною. І наша пам’ять зберігає ці жахливі події років тоталітарних режимів, Другої світової війни, голоду в Україні. Але чи можемо ми ці тортури прирівняти до мук і страждань нашого Спасителя. Звичайно, що ні. І ніколи ми не можемо навіть такого собі уявити. Історії відомо чимало випадків, коли людина жертвує собою заради інших. Ми впевненні, що наші борці за волю якраз були такими. Вчинки їх ми називаємо героїзмом і зберігаємо у вдячній пам’яті поколінь. Але жертва Спасителя та його подвиг унікальні і ніяких тут паралелей ми не можемо провести.

У Гефсиманському саду Спаситель зазнає морального страждання. Безвинний і безгрішний, Він підданий нестерпним мукам і розпинається за гріхи всього світу. Ми бачимо Господа в ту хвилину, коли всі Його залишили. Учні заснули, хоча Він просить їх побути з Ним, встати і молитися. В ту мить Христос наодинці з Своїм Отцем. Він творить благальну молитву: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф, 26:39).

 Дуже часто у дні житейських випробовувань, ми, подібно до Спасителя, молимося: Господи, хай мине нас чаша ця! Але наступних слів навіть і не думаємо промовляти. Ми рідко коли надіємось на Бога, співвідносимо свою волю з Його волею, і не тому що не хочемо, а тому, що забуваємо. Нам потрібно в найтяжчі хвилини навчитися зіставляти свою волю з волею Божественною, так як повчає нас святитель Іоан Максимович у своєму прекрасному творі “Ілліотропіон”. Людині потрібно великий розум і досвід, щоб перемогти у своєму житті спокуси та випробовування. На допомогу нам повинна приходити духовна література. Користь від духовного читання, особливо в дні великого посту, є надзвичайно дієва. Святитель Іоан Золотоустий навчає нас, що так “як їжа для підтримання наших сил дуже потрібна, так само читання Писання приносить користь для душі”. Пам’ятаймо, що у своїх молитвах ми розмовляємо з Богом – а у Святому Писанні Бог розмовляє з нами. Нам необхідно знати, що читаючи Євангеліє, ми намагаємось до певної міри визначити нашу вічну участь.

 Дуже часто буває так, що читаючи, ми засинаємо. Зла сила все робить для того, щоб нас відволікти від розмови з Богом через читання не тільки Священного Писання, а й повчань святих отців, житія святих. Нас перемагає той самий сон та байдужість, що і учеників у Гефсиманському саду.

 Надто важливо, що Бог нас разбудив від цього збайдужілого сну, в який впали ученики Христові. Христос так хотів, що у той момент Петро та сини Заведеєві були разом з Ним. Він тричі повертався до них і докоряв їх за те, що вони піддалися сну. Але в найтяжчі хвилини внутрішніх борінь Христа Спасителя у Гефсиманському саду Його підтримував Ангел з неба, а не ученики.

 Подивіться на цю Гологофу, скільки таких зображень чесного і животворчого Хреста сьогодні стоїть посередині наших храмів. До скількох віруючих людей Христос із цих голгоф простягає руки і благає: “Пильнуйте, будьте зі Мною, Я вже близько!”.
Господи! Не звинувачуй нас у тому, що ми ще сплячі. Ми стараємось! І піст нам у цьому допоможе, підбадьорить нас, підніме зі сну для того, щоб славити Тебе повіки!

 Амінь!

 + митрополит Димитрій (Рудюк), Львівський і Сокальський