Радує, що нарешті місцева влада визнала заслуги свого земляка Митрополита Євгена. В розмові взяли участь науковці, громадські діячі, працівники культури і навіть священики Московського Патріархату. Заходи, присвячені Митрополитові Євгену. Чернівецько-Буковинська Митрополія Української Православної Церкви Київського Патріархату проводить у його ріднім селі щороку без будь-якої участі та підтримки місцевої влади, з участю окремих мешканців села, бо інші з батюшкою Іваном, настоятелем сільської церкви Московського Патріархату, не визнають УПЦ Київського Патріархату.

Цього року, 12 квітня, у васловівському жіночому монастирі, збудованому Митрополією на місці рідної хати Митрополита Євгена, в церкві Преображення Господнього, Митрополит Данило зі священиками Митрополії відправив поминальну літургію, яку влада вже не проігнорувала. А після літургії відбулась конференція, присвячена згаданим ювілейним датам, яка прийняла відповідну резолюцію.

Круглий стіл розпочався демонстрацією документального фільму «Повернення митрополита» про життя і діяльність Митрополита Євгена. Можливо, нарешті люди в Васловівцях узнають, чому в їхньому селі збудована церква і будується монастир на честь Митрополита Євгена; чому його шанує Київський Патріархат і не шанує Московський. Правда, біля Свято-Духівського собору Московського Патріархату в Чернівцях стоїть пам’ятник Владиці Євгенові. Благородним діянням скульптора Миколи Мірошниченка скористалися з політичних мотивів кандидати в народні депутати перед виборами, щоб дати можливість Вікторові Януковичу, тодішньому голові Партії регіонів, показатися буковинцям у ролі побожного чоловіка і відкрити пам’ятник Митрополитові Євгену. Та коли настав урочистий момент, пам’ятник чомусь не відкривався – Янукович ніяк не міг стягнути покривало з пам’ятника, поки не допомогли охоронці. І стоїть цей монумент якось сумно та сиротлива…

А чому така байдужість?

У згаданому вже фільмі показано, як ще при радянській безбожній владі з Москви чинився нелюдський злочин. Підняли з місця вічного упокоєння в східній частині вівтаря кафедрального собору Святого Духа, збудованого Владикою Євгеном, труну з його останками. Згадано у фільмі, що дорогоцінних митрополичих атрибутів біля покійного вже не було. Але не згадано слова очевидця тої події, тодішнього завідувача відділом культурно-освітніх установ обласного управління культури Дмитра Тащука, що коли з труни зняли віко, то всі побачили Митрополита Євгена таким, як на фотографії. І це через 103 роки після поховання. Значить, його мощі нетлінні. Але це не зупинило злочинців.

Директор цвинтаря якийсь Вєдєрніков наказав: «Закопать под забором. Надгробка нє дєлать». І не «дєлалі». Тому й досі не знайдено місця того закопання. Тут неможливо втриматися, щоб не згадати слова Юрія Федьковича: «… О Москво, мати ти всіх лих! О Москво, ти несита крови! Крови пророків і святих, І праведних святої крови Вже переповненая чара». Ці слова про Москву, котра вже пробувала називатись третім Римом і сьогодні не проти такої назви.

Але з Києва йшло світло християнської православної віри на землі сусідів, яке згодом дійшло й до Москви. Коли Київський Князь Володимир у 988-му році хрестив Київ, про Москву ще й згадки не було. Перша згадка про неї датується 1147 роком. У 1940 році з Москви на Буковину прийшов войовничий атеїзм. Вождь російської імперії Володимир Ульянов (Ленін) казав, що релігія – це опіум для народу, тому священиків треба «расстрєлівать, расстрєлівать і єщьо раз расстрєлівать, чєм больше, тєм лучше». А сьогодні батюшка Іван з васловівської церкви Московського Патріархату не радить будувати монастир Митрополита Євгена – мовляв, Церква Київського Патріархату неканонічна, розкольницька. При цьому не каже людям правди, що саме Москва в 1448 році розколола Київську Митрополію, проголосивши власну автокефалію, яку Константинополь і інші Церкви не визнавали 141 рік. А за хабар від московського посла (200 золотих червонців і 120 соболів) Константинопольський патріарх Діонісій у 1686 році віддав Українську Церкву під юрисдикцію Москви. Тепер нехай мешканці Васловівців подумають, чи не гріх вони мають, обминаючи монастир Митрополита Євгена в своєму селі, ігноруючи видатну роль свого односельчанина Владики Гакмана в збереженні і утвердженні православної віри у рідному селі, в місті Чернівці та по всій Буковині. Дивно, що Митрополит Євген мав більшу підтримку в католицькій Австрійській державі від цісаря Франца-Йосифа, ніж Митрополит Данило має від високопосадовців незалежної України і мешканців рідного села Владики Євгена в увіковіченні його пам’яті. Одні з батюшкою Іваном прямо заявляють, що підтримують Московський Патріархат. А інші мовчки не допомагають. Навіть землю під церкву на місці колишньої хати Владики Гакмана та ділянку при ній куплено за чималі гроші. Будівництво монастиря ведеться за кошти духовенства та парафіян чернівецької церкви святої Параскеви і інших церков та скромні пожертви людей, які не бажають бути названими.

Багаті будують монастирі і церкви Московського Патріархату. Деякі вже навіть приготували гробовці (усипальні) для себе в церквах. Якби людей не обдурювали московські батюшки, то вони б як не грішми, то бодай своїми руками, працею допомогли будувати монастир. Адже священики Київського Патріархату разом з Митрополитом Данилом власними руками мурували стіни церкви.

Сьогодні, дякувати Богу, стоїть у Васловівцях прекрасний архітектурний ансамбль, який є окрасою села і пам’яткою про Митрополита Євгена, заслуги якого перед Богом і людьми неможливо переоцінити. До Митрополита Євгена всі православні церкви на Буковині були дерев’яними. Завдяки йому сьогодні Чернівці пишаються комплексом Митрополичої Резиденції, включеної до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він заклав наріжний камінь собору Святого Духа, а потім освятив його. Одночасно була споруджена й нова парафіяльна церква святої Параскеви. Його життя було сповнене великою творчою роботою. Він був призначений головою першого сейму (парламенту) автономного коронного краю Герцогства Буковини, займав почесну посаду крайового старости. При ньому Буковинська єпархія була піднесена до гідності окремої Митрополії.

З його ініціативи було створено Товариство «Руська бесіда», найповажніша українська громадсько-культурно-освітня організація на Буковині. Дітищем Митрополита Євгена, фактично, є й Чернівецький університет. «Слава Митрополита Євгена не вмирає в Бозі, – сказав Митрополит Данило. – Вона перемагає, бо Господь є Правда… Коли будуть знайдені нетлінні мощі Владики Євгена, його святительська гідність буде піднесена до сонму святих, і Буковина буде мати свого святого – духовного покровителя краю».

Хіба це не чудо, що при всіх перепонах, спротивах, ігноруваннях монастир Митрополита Євгена у Васловівцях збудовано?! А творцям фільму про Митрополита Євгена варто нагадати, що гріх фальсифікувати історію, а тим паче сьогодення. Гріх замовчувати у фільмі Митрополита Данила, який відродив теологічний факультет у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, збудував монастир у Васловівцях…

Завдяки старанням Владики повернуто назву вулиці Митрополита Гакмана в Чернівцях, яка за часів Союзу називалася вулиця Пушкіна, створені Товариство імені Митрополита Євгена (Гакмана), митрополичий хор та Буковинський православний університет його ж імені, проводилися конференції за участю колишніх випускників теологічного факультету дорадянського періоду.

Негарно так по-драконівськи чинити з Владикою Данилом при житті, як вчинили з Владикою Євгеном після смерті. Пора вже вбити в собі дракона, визволитися від його влади. «Пізнайте правду, і правда визволить вас» (Ін 8:32). Як не намагалися воріженьки стерти з лиця землі ім’я Митрополита Євгена, а правда перемагає, бо вона світліша від сонця. Її мають знати всі. Такий закон Божий. У Святому Письмі читаємо (Пс. 77), що правду про історію народу має знати «рід майбутній – діти, що народяться, а вони в свій час сповістять дітям своїм».

У районному місті, а колись повітовому, Заставна має бути каплиця на честь Митрополита Євгена (Гакмана). Люди мають пишатися його ім’ям і краєм, що народжує таких людей. Нехай діти в школі складають речення, пишуть твори про заслуги подвижників свого краю, титанів праці, велетів духа і виховуються на прикладах з їхнього життя.

Олександра ПОПЕЛЮК, почесна голова Чернівецького відділу Союзу українок

Джерело: «Відродження» № 16, 2013 р.

Проти Владики Данила розпочали шалену боротьбу. Ображали його, погрожували фізичною розправою, називали антихристом, уніатом. Брехали, що автокефалія – це значить унія.

Якби батюшки МП не обдурювали людей, то у нас би не було президента-зека, і не було б сьогодні війни на сході України.

Владика Данило, не маючи підтримки ні від духовенства, ні від влади, змушений був молитися з горсткою прихильників ідеї автокефалії та відправляти служби Божі на природі, під куполом неба, в будь-яку погоду. І тут же, на площі, вчив молодого чоловіка, Георгія Єлащука з Чернівців, бути священиком.

Довго в таких умовах неможливо було працювати, і Владика Данило почав будівництво нових храмів. Сьогодні їх налічується до п’яти десятків. Серед них – два монастирі, у Шипинцях і Васловівцях.

Але для себе Владика нічого не збудував і не заздрить колишньому митрополитові Чернівецькому Онуфрієві з його маєтками, бо він – аскет і живе на «доходи» з власного городу в рідному селі Голинь Калуського району. 10 останніх років отримує ще мінімальну державну пенсію за віком.

Не всім священикам була до вподоби вимогливість Владики до себе й до них. Тому група невдоволених почали вимагати замінити Владику Данила єпископом-буковинцем. Натомість у 1997 році Патріарх Філарет розділив Буковинську Митрополію навпіл, забравши в Данила 27 парафій, і спеціально висвятив для них єпископа Кіцманського і Застанівського Никона. Далі був єпископ Варлам, потім єпископ Марк, а згодом Онуфрій, але жодного буковинця. На сьогоднішній день, за даними Вікіпедії, у Владики Данила 130 парафій, а в Онуфрія – 30. А є ще ж і Герман з, начебто, 10-ма парафіями. Аж три архієреї в кількох районах Буковини!

Уже понад 20 років на ділянці, виділеній Владиці Данилові для будівництва храму Різдва Христового, присвяченого 2000-літтю Різдва Христового, Кіцманська єпархія будує храм за типовим, а не задуманим Владикою Данилом проектом.

Сьогодні всі побачили, що ідея автокефальної Православної Церкви, з якою Владика прийшов на Буковину, перемогла. 6 січня 2019 року Вселенський Патріарх Варфоломій дарував Україні Томос про автокефалію Православної Церкви України. Люди побачили на власні очі цей документ, який проголосив незалежність ПЦУ; переконалися, що ця Церква канонічна й автокефальна (незалежна). Та МП, який сподівався на пшик, тепер називає Томос нісенітницею. Ці протиріччя спонукали багатьох людей до вивчення справжньої історії.

Стало відомо, що російський історик Руслан Скринніков написав монографію «Россия накануне смутного времени». У четвертій главі «Борис Годунов» Скринніков розповів історію створення Московської патріархії. Було це так. У 1588 році Константинопольський Патріарх Ієремій ІІ приїхав до Москви. Його зразу ізолювали, арештували і запропонували перенести патріархію з Константинополя до Москви, а резиденцію – в глушину, до міста Володимир. Ієремій не погодився. Переговори були важкими і тривалими. Дяк Андрій Щикалов погрожував помічникові Патріарха Єрофієві утопити його в річці, якщо Ієремій не погодиться.

Тайні переговори тривали другий рік. Патріарх Ієремій був морально зломлений і готовий підписати все. Врешті-решт москалі принесли грекам документ, начебто відбувся Собор, серед учасників якого були Ієремій з Єрофієм, на якому з трьох митрополитів вибрали патріархом найдостойнішого, Іова, – улюбленця розумово відсталого царя Федора. Погрози змусили греків підписати грамоту, зміст якої був їм незрозумілий, бо вона не була перекладена їхньою мовою.

Але Єрофій тут же таємно наклав на цю грамоту прокляття, яке збувається сьогодні, через 400 років. Тепер зрозуміло, чому МП не показує нам свій Томос, як запропонував Президент Порошенко. У них Томосу не було, нема і вже не буде.

Деякі сучасні богослови, історики, релігієзнавці та інші вчені називають МП фейковою церквою в фейковій країні.

Свідомі українці переходять до ПЦУ. Божа правда перемагає.

Батюшки, вибачитеся перед людьми за ту неправду, яку ви говорили і говорите людям, і просіть у Господа прощення за свої гріхи, якщо ви вірите в Бога.

Доречно вибачитись і перед Митрополитом Данилом за нанесені йому образи і запросити на спільне богослужіння в Свято-Духівський собор у Чернівцях, збудований першим Буковинським Митрополитом Євгеном Гакманом. Владика Данило став ініціатором і фундатором монастиря та Свято-Преображенської церкви на місці садиби родини Владики Євгена.

Продовжуючи справу Митрополита Євгена, Владика Данило відродив філософсько-теологічний факультет у Чернівецькому університеті. Шкода, що з вини сьогоднішніх керівників університету та факультету усунуті від роботи на факультеті Владика Данило з усіма, хто відроджував факультет, а підготовка теологів зведена нанівець. Бог бачить цю правду і настане час, коли про неї також скаже.

Олександра Попелюк