Низку питань викликала безпрецедентна атака на Вселенського Патріарха, яка включала особливо жорсткі характеристики та посилання на «організованого диявола», співпрацю з британськими спецслужбами, «ідеологічний сіонізм», а також згадки про типові націоналістичні та неонацистські елементи. Атака завершилася оцінкою, що він буквально розбирає «конституційний орган Церкви» і діє як «фальшиві пророки». Фанар був заскочений зненацька, і, хоча зазвичай уникає коментувати подібні нападки, висловився про «явно сфабриковані сценарії, неправдиві новини, образи та вигадану інформацію».

Особистий напад на Вселенського Патріарха є ключовим елементом, що відрізняє цей інцидент від попередніх нападів, спрямованих проти Вселенського Патріархату в минулому. Додатковим моментом, на якому Фанар робить особливий наголос, є те, що, тоді як донедавна російська сторона звинувачувала Вселенський Патріархат у «підбурюваних діях», у цій нещодавній заяві такого зв’язку немає взагалі. Натомість згадуються ймовірні зв’язки з британськими спецслужбами. Від самого першого моменту Фанар оцінював, що нова рамка відносин між Кремлем і Білим домом спричинила цю зміну, і також вважається можливим, що російська сторона намагається з’ясувати, чи – і яким чином – американська сторона відреагує на напад на Вселенський Патріархат.

Історичний контекст

З 2013 року, коли Священний Синод Російської Православної Церкви оголосив, що ставить під сумнів першість Вселенського Патріарха, тим самим виявивши ширші наміри кинути виклик його ролі та впливу, багато чого сталося. Згідно з рішенням Священного Синоду Вселенського Патріархату, прийнятим у квітні 2018 року, надання автокефалії Церкві України ознаменувало поворотний момент, який ще більше загострив кризу.

Російська сторона методична та наполегливо працювала над посиленням свого впливу на низку Патріархатів, одночасно прагнучи підірвати нещодавню зустріч між Вселенським Патріархом і Папою Левом, яка відбулася у зв’язку з відзначенням річниці Першого Вселенського Собору.

Ця остання подія створює нову реальність, оскільки «варварство має тенденцію ставати нормою», як влучно зауважує Митрополит Еммануїл.

— Чим ви пояснюєте напад, здійснений російською стороною на Вселенський патріархат і особисто на Вселенського патріарха Варфоломія?

— Справжня причина агресії, проявленої Московським патріархатом проти Вселенського патріархату та особисто Вселенського патріарха Варфоломія, на жаль, криється в духовному нездужанні та еклезіологічному відхиленні. Можна цілком обґрунтовано шукати пояснень, чому був зроблений такий вибір і чому саме в цей момент, і часто буває так, що атака спрямована проти конкретних осіб; однак, здається, що це, зрештою, природа мирської влади, коли вона відірвана від автентичного церковного етосу. Коли богословський дискурс деградує, а саме Євангеліє стає інструментом державного примусу та політичної доцільності, тоді, на жаль, залишається лише образа.

Цільова атака здійснюється від цієї установи — оскільки Вселенський Патріархат не підкоряється силовому канонічному тлумаченню всіх справ, що залишаються незмінними нормами державних органів — і натомість тепер вона (Російська влада) зосереджується на людському елементі, на особі Всесвятості Вселенського Патріарха.

Ця спроба позбавити людину її духовного батьківства нерозривно пов’язана, з одного боку, з наміром змоделювати майбутнє, а з іншого – з бажанням представити Предстоятеля Православ’я як простого виконавця іноземних центрів сили, що свідчить про властиву світській владі нездатність осягнути духовну свободу. Якщо, через логіку абсолютної ідентифікації, Московський патріархат залишається пов’язаним із традицією залежності від держави, то свобода, виражена на Фанарі, стає для них скандальною, адже свобода завжди скандалізує тих, хто її не має, і завдає болю, який важко приховати.

— Що означає, що це конкретне твердження походить від Служби зовнішньої розвідки Росії?

— Сама згадка про Службу зовнішньої розвідки Росії зрештою стає найвиразнішим «моментом істини» для Московського патріархату, адже церковний фасад повністю розвалився. Це небезпечно легітимізує той факт, що синодальні рішення, священні канони та автентичний церковний етос були відкинуті та замінені «службами» та світськими механізмами, демонструючи таким чином абсолютну секуляризацію та повне відчуження церковного мислення.

Основна проблема, до якої призводить ця ситуація, стосується перетворення Церкви на простий механізм пропаганди. Це справді тривожно з теологічної точки зору, оскільки Церква перестає бути простором Святого Духа, а її теологія повністю витісняється геополітичною доцільністю.

— Чому щодо Вселенського Патріарха застосовуються такі крайні характеристики?

— На мою думку, надмірність цих характеристик зумовлена духовним занепадом богословського дискурсу, оскільки насильство — будь то словесне чи фізичне — завжди було притулком паніки та слабкості. Робляться посилання на «неонацистів» та «агентів» — надзвичайно сильні терміни, якими кидаються без страху Божого. Можливо, відсутність реального ворога зумовила вигадування цілей для досягнення внутрішньої згуртованості серед їхньої аудиторії. Росія перебуває в стані уявного ворога, і Його Всесвятість Вселенський Патріарх стає для них ідеальним «суперником», тому що його екуменічний статус і охоплення роблять його, за визначенням, незручно яскравим згідно з їхніми власними стандартами.

— Які пункти цього конкретного твердження ви вважаєте найважливішими і чому?

— У розповіді їхньої уявної історії відбувається операція, яка може залишитися непоміченою багатьма: тоді як донедавна відповідальність покладалася на американців, тепер, цілком раптово, на їхнє місце з’являються британські спецслужби. Здається, російське керівництво намагається перевірити свої стосунки з новою адміністрацією у Вашингтоні й шукає іншу сторону, яку можна звинуватити у труднощах, які воно саме спричинило, тим самим виявляючи глибоке духовне збідніння. Спроба інтерпретувати тривогу народів Балтійських держав чи України щодо їхньої церковної свободи та існування, тавруючи її як результат «чужої руки», є трагічною і абсолютно безглуздою для самих православних народів, оскільки ігнорує той факт, що вони мають волю, розсудливість і даровану Богом вільну волю. Не можна дивитися на все крізь спотворюючи лінзи, і саме це ставлення становить їхню найбільшу оману.

— Чи відбулися якісь події останнім часом, з’явився якийсь новий фактор, що міг спровокувати таку реакцію, чи ми очікуємо на якусь майбутню подію, яку російська сторона намагається випередити?

— Жодного нового розвитку подій не було, принаймні, не в журналістському розумінні нової події, і жодної прихованої карти. Проте існує процес ерозії, який невблаганно діє їм на шкоду. Ми повинні чітко розуміти: Вселенський патріархат щодо України та канонічного надання автокефалії ніколи не змінить своєї позиції, оскільки це питання вирішене церковно і є незворотним.

На цьому етапі вони тепер бачать тріщини в Балтійському регіоні, в Молдові та Естонії — районах, де вони вірили, що радянська спадщина, а саме залишки минулого в церковному управлінні, триватиме нескінченно. Однак ця структура не витримала випробування, виявивши середовище, в якому прагнення до свободи функціонує більше як екзистенційна необхідність, аніж як політичний маневр.

— Яка поточна ситуація щодо церков балтійських країн?

— У країнах Балтії ситуація вже багато років позначена напруженістю. Однак, насправді змінюється воля самих людей, які, далекі від політичних мотивів, прагнуть своєї духовної інтеграції в європейську реальність і відмовляються приймати Московський патріархат, що благословляє війни від їхнього імені. Необхідно наголосити, що Вселенський патріархат не створив цієї проблеми, а навпаки, прийшов для зцілення канонічного безладу, який створив Московський патріархат, поділяючи тривогу народу, як це робив протягом століть.

Не слід забувати, що як Церква Естонії, так і Церква Латвії вже були проголошені автокефальними Вселенським Патріархатом у минулому, тоді як сьогодні заснування Екзархату Вселенського Патріархату в Литві є фактом найвищої ваги, що дарує надію заляканим православним християнам. Ця дія, як і підтримка, надана в Естонії, замість того, щоб становити «втручання», як це помилково описується, насправді є суттєвим загоєнням рани, яка була завдана насильницьким шляхом у 1945 році.

— Чи формує це конкретне твердження нове середовище, нову систему відносин між Вселенським патріархатом та Московським патріархатом, і в якому напрямку?

— Ми справді опиняємося перед новим середовищем і вступаємо в незвідані води, меншою мірою тому, що щось суттєво змінилося, і більшою мірою тому, що варварство має тенденцію ставати нормою у міжцерковних відносинах. Ми, здається, стикаємося з усвідомленням того, що таке інституціолізоване варварство і що насправді означає тотальна війна, оголошена Московським патріархатом, навіть коли ми прагнемо зберегти надію. Фанар відповідає мовчанням молитви і, коли це необхідно, словом істини. Кожен повинен знати, що двері Вселенського Патріархату є і завжди залишаються відчиненими для щирого діалогу.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: ORTHODOX TIMES

Бо благоугодно було Отцю, щоб у Hьому була вся повнота i щоб через Hього примирити з Собою все, умиротворивши через Hього, Кров’ю хреста Його, i земне, i небесне. 21 I вас, що були колись вiдчуженими i ворогами, за схильнiстю до лихих дiл

(Кол. 1:19-20)

Дорогі сестри та брати у Христі!

Коли ми об’єднуємося як християни в екуменічному товаристві та солідарності, нас багато разів охоплює людська спокуса говорити про себе, про наше розуміння Церкви, про наш власний духовний досвід і церковні традиції, і втрачаємо надзвичайну нагоду примиритися один з одним і з усім створінням через милосердя Філантропа, Чоловіколюбця, нашого Господа, Бога і Спасителя Ісуса Христа. Зустріч разом у Карлсруе під час цієї 11-ї Асамблеї Всесвітньої Ради Церков дає нам унікальну можливість дослідити та стати свідками того, як жертовна любов Христа діє в нашому світі, щоб принести мир стражденним, зцілення пораненим і єдність розділеним. Наш світ опинився на порозі смерті, страждань і роз’єднання.

Коли ми йдемо разом на шляху до примирення та єдності, наше колективне покликання до діалогу закликає нас відкинути будь-які форми замкнутості та обмеження, щоб натомість прийняти ближнього, «іншого» та чужинця з такою ж гостинністю. показано великим патріархом Авраамом. У жесті подяки та пам’яті діалог перетворює та перерозподіляє численні дари, дані нам Богом, створюючи внутрішньо радикальну, але надзвичайно елементарну реальність, яка виконує Боже бажання, щоб усі ми брали участь у таємниці єдності, реалізованої та вкоріненої у Пресвятій Трійці. . Хоча діалог — це не мета, а засіб досягнення мети, наш шлях до єдності так само важливий, як і єдність, якої ми так прагнемо. У діалозі ми разом подорожуємо до Царства, лікуючи рани минулого, розвіювання тривог сьогодення та погашення наших страхів перед майбутнім. Ми йдемо вперед дорогою примирення, щоб жити в благодаті Логосу. Коли ми йдемо з Христом, ми дивуємося безпосередності Його присутності серед нас і визнаємо, що ми, як Тіло Христа, перетворюємося «від слави до слави» (2 Кор. 3:18). Як просив святий Іоан Золотоуст на Божественній Літургії, яка носить його ім’я:

«Господи, Ти дав нам можливість промовляти ці спільні молитви разом і пообіцяв, що коли двоє чи троє зберуться у ім’я Твоє, Ти виконаєш їхні прохання. Виконай нині, Господи, благання слуг Твоїх, які їм буде на користь, даруючи нам у нинішньому віці пізнання правди Твоєї, а в майбутньому — життя вічне».

Дорогі сестри та брати у Христі,

Я хотів би зосередити ці скромні зауваження на захисті довкілля, оскільки воно є іконою Божої любові та нашого зобов’язання єдності у Христі. Зокрема цього дня, 1 вересня, багато християнських Церков, а також Всесвітня Рада Церков приєдналися до Вселенського Патріархату в молитві за захист Божого творіння. Минулого року, у вересні 2021 року, Його Святість Папа Франциск, Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій і Преосвященний Джастін Велбі, Архієпископ Кентерберійський, в один голос заявили, що:

Шлях до Христа вимагає ще тіснішої співпраці між усіма церквами в їхньому зобов’язанні піклуватися про створіння. Разом, як громади, церкви, міста та країни, ми повинні змінити маршрут і знайти нові способи спільної роботи, щоб зруйнувати традиційні бар’єри між людьми, припинити конкуренцію за ресурси та почати співпрацю.

Турбота про навколишнє середовище та зміна клімату становлять виклики, які стосуються святості життя, справедливості та нашої людської відповідальності бути добрими розпорядниками нашого світу, який переживає кризу. Слово «криза» грецькою мовою означає «суд». Це правда, що ці питання вказують на наслідки наших глобальних систем споживання, і якщо ми не діятимемо зараз зі скромної та тверезої думки, нас буде притягнуто до відповідальності. Ми вже бачимо це в екстремальних погодних явищах, які не оминули жодну націю чи народ. Усіх це стосується, але всі також мають бути частиною рішення. Виклики не повинні залишатися невирішеними. Виклики приносять страждання, але спонукають діяти через надію, знайдену в єдності. Як тоді ми можемо розглядати турботу про довкілля та зміну клімату як виклики, що стосуються життя, справедливості.

Сьогодні виклики екологічної деградації та зміни клімату є не лише наслідком глобалізації, що виявляється в геополітиці та економіці, але й виправдовуються хибною філософією та теологією. Чи можемо ми побачити, що кліматична криза, з якою ми стикаємося сьогодні так широко, настільки близька за формою та сутністю до нашого виклику як екуменічної організації, яка прагне спілкування у Христі через наше возз’єднання? Чи не вводимося ми в оману, бачачи себе господарями і володарями природи, так само як ми вводимося в оману, бачачи себе господарями і володарями віри? Подібно до того, як природа не повинна використовуватися для власної вигоди, наша віра теж не повинна використовуватися. Як сестри і брати у Христі, ми покликані перебувати на виноградній лозі (Івана 15:5), щоб ми могли приносити плід; плід якого не наш, але Христос, Який як Логос, нез’ясовно й милосердно дає нам можливість і підбадьорює бути недосконалими розповсюджувачами Його Істини. У цьому ми повинні стати «вірними та розсудливими» (Лк. 12:42), якими Бог покликав нас бути розпорядниками творіння. Коротше кажучи, реалізація нашої віри означає захист людства, а захищаючи людство, ми повинні захистити створіння.

Дозвольте закінчити словами Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія: «Примиритися — це перш за все залікувати зло історії, шрами часу, взаємне непорозуміння, конфлікти пам’яті, братовбивчу ненависть. У цьому сенсі розділення між християнами, на яке ми маємо намір відповісти, молячись за єдність Церков, є духовною раною зі спільними обов’язками — незалежно від того, прийняти їх чи ні».

У нашому прагненні до примирення та єдності між християнами, ми повинні бачити необхідність екологічного навернення для захисту Божого творіння як такого, що є елементом і виходить за межі нашої екуменічної прихильності одне до одного. Таким чином, саме нашими молитвами і працею домоправителів Божої Церкви та Його Творіння ми можемо жити словами епіклези Божественної Літургії: «Твоє від Твого приносимо Тобі за всіх і за все»

Дякую за вашу увагу.

+ Еммануїл, старець-митрополит Халкідонський (Промова на засіданні Всесвітньої Ради Церков, 1 вересня 2022 р.)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»