КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я » мощі

ЗДОБУТТЯ МОЩІВ СВЯТИТЕЛЯ ДИМИТРІЯ РОСТОВСЬКОГО

admin — Wed, 04 Oct 2017 09:39:57 +0000

Пам’ять 21 вересня / 4 жовтня

Святитель Димитрій, митрополит Ростовський (в миру Данило Савич Туптало), народився в грудні 1651 року в містечку Макарове, недалеко від Києва, в благочестивій родині сотника Сави Григоровича Туптало і дружини його Марії. Сам він зобразив у своїх записках, які вів протягом майже всього життя, блаженну кончину своєї матері, і похвала такого сина є найкраще свідчення її чеснот. Батько його, з простих козаків, дослужившись до звання сотника у гетьмана Дорошенка, в пізні роки бадьоро ніс тягар військової служби і помер понад сто років в Києві, куди переселився з родиною. Останні дні присвятив він служінню Православній Церкві на посаді титаря Кирилівської обителі, де постригся згодом його син і де сам ліг на вічний спокій біля своєї дружини.

У 1662 році, незабаром після переїзду батьків до Києва, Данило був відданий в Києво-Могилянську колегію, де вперше розкрилися дарування і неабиякий науковий хист талановитого юнака. Він успішно вивчив грецьку та латинську мови і ряд класичних наук.

Бажаючи віддати себе на служіння Святій Православній Церкві, 9 липня 1668 року Данило прийняв чернецтво з ім’ям Димитрій, на честь великомученика Димитрія Солунського. До весни 1675 року його проходив чернечий послух в Київському Кириловому монастирі, де почалася його літературна та проповідницька діяльність. Чернігівський архієпископ Лазар (Баранович) висвятив Димитрія 23 травня 1675 року на ієромонаха. Протягом декількох років ієромонах Димитрій трудився, проповідуючи Слово Боже, в різних монастирях і храмах України та Білорусі. Деякий час він був ігуменом Максимовської обителі, а потім Батуринського Миколаївського монастиря, звідки в 1684 році був викликаний в Києво-Печерську Лавру. Настоятель Лаври архімандрит Варлам (Ясинський), знаючи високу духовність свого колишнього учня, його освіченість, схильність до наукової праці, а також безсумнівний літературний хист, доручив ієромонаху Димитрію складання Житій святих на увесь рік. З того часу вся подальша життя святителя Димитрія була присвячена виконанню цієї подвижницької, грандіозної за своїми масштабами праці. Одночасно з цим преподобний Димитрій був настоятелем кількох монастирів (по черзі). Праці подвижника звернули на себе увагу патріарха Адріана. У 1701 році указом Петра I архімандрит Димитрій був викликаний до Москви, де 23 березня в Успенському соборі Кремля був хіротонізований на Сибірську митрополичу кафедру в місто Тобольськ. Але через деякий час через важливість наукової праці і слабкого здоров’я святитель отримав нове призначення в Ростов-Ярославський, куди прибув 1 березня 1702 року в якості митрополита Ростовського.

Святитель Димитрій, прибувши в 1702 році на Ростовську кафедру, перш за все відвідав монастир святителя Якова, єпископа Ростовського (пам’ять 27 листопада і 23 травня). У соборній церкві на честь Зачаття Пресвятої Богородиці він звершив літургію, після якої у присутності всіх у храмі визначив на правій стороні місце свого майбутнього поховання зі словами: «Це мій спокій, юди вселитися на віки віків». Помер святитель Димитрій 28 жовтня 1709 року. Незважаючи на бажання Святителя, виражене в заповіті, духовенство та мешканці Ростова просили місцеблюстителя патріаршого престолу Рязанського митрополита Стефана Яворського, що прибув для поховання, поховати спочилого архієрея Димитрія в соборному храмі міста, поруч з його попередником, святителем Іоасафом. Але митрополит Стефан, дотримуючись заповіту свого спочилого друга, наполіг на похованні тіла святителя Димитрія в зазначеному їм самим місці.

У 1752 році проводився ремонт в соборній церкві монастиря, і 21 вересня при ремонті було виявлено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, виявили дубову труну, рукописи, що знаходилися в ній, зотліли, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра і шовкові чотки збереглися нетлінними. Після здобуття біля святих мощів відбувалося безліч зцілень, про що було донесено Синоду, за приписом якого в Ростов прибув Суздальський митрополит Сильвестр і Симоновський архімандрит Гавриїл для огляду мощів святителя Димитрія і що відбулися чудесних зцілень. На підставі багатьох свідчень, 29 квітня 1757 року був виданий Указ Священного Урядового Синоду про канонізацію святителя Димитрія, митрополита Ростовського і встановлення святкування 28 жовтня (день спочину) і 21 вересня (день здобуття мощів).

Житіє Святителя Димитрія Ростовського написав його наступник на кафедрі, митрополит Арсеній Ростовський, а службу – владика Амвросій, єпископ Переяславський (згодом архієпископ Московський).

Тропар святителю Димитрію Ростовському (здобуття мощів), глас 8

Православ’я ревнитель і розколу винищувач, / Київський цілителю і новий до Бога молитовник, / писанням своїм багатьох навчив єси, / скарбниця духовна, Димитрій блаженний, / моли Христа Бога, щоб подав спасіння душам нашим.

Кондак святителю Димитрію Ростовському (здобуття мощів), глас 4

Зірку Святого Православ’я, яка з Києву засяяла, / і через Новгород-Сіверський Ростову досягнула, / освятив його вченістю й чудесами великими, / вшануємо злолотоустого вчителя Димитрія. / Бо він усім і все писав до навчання, / та всіх приводив, як Павло, до Христа, / і да спасе православ’ям душі наші

ЧЕРГОВА БРЕХНЯ УГКЦ

admin — Wed, 14 Jun 2017 08:31:03 +0000

УГКЦ та її клірики послідовно вводять в оману віруючих України.

Відомий православний блогер та богослов, диякон Андрій Кураєв в одному зі своїх останніх постів в ЖЖ нагадав всім нам про те, як уніати обдурили всіх віруючих християн України.

Так, в 2015 році вони пафосно заявили про те, що до них, в кафедральний собор у Києві прибувають мощі всіх 12-ти апостолів. Брехня в тому, що мощі одного з апостолів точно прибути не могли. Просто тому, що їх немає. І не було. вірніше, вони були відразу після смерті. Але потім, через кілька днів зникли. Згідно з церковним Переданням Господь воскресив Свого учня. Тому, говорити про мощі Іоана Богослова можна точно з таким же успіхом, як про мощі пророка Іллі. Ну, або про мощі архистратига Божого Михаїла.

Взагалі, маніпуляції з мощами – справа для католиків цілком звична. Ще в Середньовіччі вони відмінно заробляли на демонстрації різних «Реліквій». Цвяхи з Хреста Господнього, бич, яким били Христа, Його сандалі, волосся, терновий вінець і багато іншого, знаходилися в багатьох монастирях Середньовічної Європи. Потім, з часом, коли спочатку освідченні католики (як Мартін Лютер, наприклад), а потім і прості віруючі, стали помічати, що цих реліквій занадто багато (ну, не могло ж бути 50 цвяхів з Хреста!), а деякі з них занадто незвичайні (як перо архистратига Божого Михаїла), Римо-католицька Церква в відношенні мощів трохи заспокоїлася.

Але, схоже, що естафету від неї перейняли українські греко-католики. І я говорю не тільки про той випадок дворічної давності, коли вони обдурили всіх з «Мощами» Іоанна Богослова. Я говорю про те, що на перший погляд, ці «мощі» Україну не покинули, а просто осіли в місті Бориславі, в одному з уніатських храмів.

Там, як виявилося, взагалі багато цікавого. Місцевий панотець запевняє, що в його храмі зберігаються мощі більш, ніж 700 святих світу. Серед них, звичайно ж, і «мощі» Іоана Богослова. але, інтерес представляють і інші предмети, які уніати пропонують для поклоніння своїм адептам. Наприклад, «парох» цієї громади, «доктор богослов’я» Роман Василів стверджує, що серед них є риза, «хустина» і волосся Богородиці.

Але, найголовніше, як запевняє «Парох», в його храмі зберігається … «фізична кров Ісуса Христа»!!! Так, так, ви не помилилися – саме «Фізична кров Христа»! Мені, чесно кажучи, навіть коментувати це якось незручно. Питання, яким чином в Бориславську церква, або в Ватикан, або ще кудись там, потрапила фізична кров Христа я навіть не ставлю. Через його повну безпідставність. Питання в тут в іншому – навіщо так нахабно брехати, і навіщо цій брехні вірити?

Єдина відповідь, що логічна напрошується, на цей запитання, може полягати в наступному припущенні:

Справа в тому, що в кожному православному храмі під час Літургії, вино перетворюється в Кров Ісуса Христа. Це Таїнство встановив Сам Господь, коли на Тайній Вечері запропонував учням чашу і сказав: «Пийте з неї всі, це є кров Нового Завіту». Так ось, в кожному православному храмі всі віруючі під час кожної Літургії мають можливість не тільки «Покласти на голову» цю Кров, як в уніатському храмі Борислава, але і причаститися Її.

А ось у греко-католиків такої можливості немає. Бо цим своїм ставленням до того, що вони називають «Фізичної кров’ю» Христа, вони чітко засвідчили, що абсолютно не вірять в реальність, як мінімум, свого Таїнства Євхаристії. Його у них просто немає! І тому, вони змушені ставити на голову «Фізичну кров» Христа, а не причащатися Нею.

На питання, де вони взяли «Фізичну кров», я відповісти не можу. Не знаю, може вкрали в якомусь православному храмі?

Мирослав Горський

Першоджерело: blogs.korrespondent.net