Пам’ятаємо жертовність багатьох, заради тих, хто живе…

Два роки тому світ в страху став свідком надзвичайних подій в житті 25-річної незалежної України – перевизначення, яке мало великий вплив на книги з історії та наше життя,  коли надзвичайно глибоке вираження демократії вибухнуло на вулицях столиці країни – міста Києва. Багато віруючих УПЦ США і в усьому світі, знову, при запалених свічках, піднесли свої невтомні молитви  за батьківщину.

Події у листопадові 2013 року та протягом зимових місяців 2014 року в житті незалежної України та її прагнення продовжувати розвиток у справжньому демократичному суспільстві виявилося під великою загрозою. Тисячі громадян України піднялися за свої переконання, беручи участь в протестах – відомі як Майдан – які проводилися на центральних площах (майданах) по всій території України, у підримці майдану у Києві. Сотні життів були втрачені захищаючи священні заповіти Богом даної незалежності та фізичні кордони дуже молодої Європейської нації. Тепер, через два роки, майже 10 тисяч загинули, захищаючи свою незалежність від іноземного вторгнення на Донбасі, вторгнення Російських військ («добровольців»), які заявляють, що «захищають» українських громадян російського походження від дискримінації та «загрози», яка не існує.

Протягом всієї історії України – і ще до Майдану – мільйони (не тисячі або десятки тисяч) людей віддали своє життя за свободу, гідність та права людини, з тим, щоб повернути право на мирні демонстрації, а також політичні та громадські діяльності. Все наше життя ми вивчаємо історію нашого Українського народу та на всіх сторінках її ми в наших руках тримаємо жертв агресій, що надходять з передової сусідньої Російської Федерації, які пережили заборони, репресії, розділення сімей, тортури, Голодомор – смерть від голоду – дивлячись в їхні очі, як вони пам’ятають мільйони своїх рідних, яких втратили «на благо імперії». Ми стали свідками радості на їхніх обличчях, коли вони дякували Богу за свободу свого народу – його цілісність, як єдина нація – за незалежність, – і протягом останніх 25 років, від часу, коли референдум про незалежність відбувся по всій країні.

Беручи до уваги все вищесказане та загрозу нашій незалежності, ми звертаємо увагу у цю другу річницю, на жахливі та болісні сторінки історичної реальності Майдану Гідності 2014 року. І надалі Українська держава продовжує боротися проти зовнішнього вторгнення та внутрішньої політичної нестабільності, ми як і раніше вимагаємо від наших політичних лідерів у Сполучених Штатах Америки і в усьому світі, щоби сильні, ефективні міри були прийняті на підтримку України поки не стало надто пізно – ще раз. Ми закликаємо всіх наших священнослужителів, вірних та парафіяльні громади, звертатись до нашого Президента, представників Конгресу, Сенаторів, державних керівників та законодавців, щоб вони твердо відстоювали Україну, її кордони та найголовніше її людей в Україні та цілому світі!

Голос народу повинен бути почутим та вислуханим і не може бути пригнічений шумом зброї і невизначеності тих, хто на керівних посадах, і вибирає безладдя та зловживання. Використання внутрішнього протистояння та політичної нестабільності не вирішить факт зовнішнього іноземного вторгнення та бажання Росії ще раз контролювати всі аспекти українського життя.

Ми як і раніше солідарні з нашими Православними, Католицькими та іншими релігійними представниками в Україні, які довели свою відданість своїй пастві, через їх тверду молитву та в допомозі тим, хто сидів на холодній бруківці на Майдані два роки тому. Ми особисто доставляли матеріальну допомогу у лікарні, які доглядали за пораненими солдатами та сім’ями убитих. Сьогодні, однак, ми закликаємо ієрархів Православних Церков по всьому світу, щоб застосували їм Богом дану владу, в тому числі і в самій Росії, щоб закликали до припинення наступів на людей України! Ми закликаємо християн інших конфесій та прихильників усіх релігійних організацій по всьому світу, щоб закликали своїх послідовників, не мовчати та допомогти уникнути катаклізму для нації, яка пережила набагато більші катаклізми, ніж зараз переживає. Тільки за благодаттю Божою Україна відроджувалася усі 25 років – незважаючи на слабке та не однодумне керівництво на всіх рівнях – політичному, соціальному, церковному та ін., що триває навіть після Майдану. Настав час для неї розквітнути і вона вже почала – не будучи загрозою для її сусідів і не відмовляється від тисячолітніх міжнародних відносин.

Україна та її народ були значний і життєвий період часу в самому епіцентрі світового Православ’я. Наші люди ніколи не відмовлялися від своєї неймовірної віри в Бога – Отця – що є нашою Надією, в Сина – що є нашим Спасінням та Духа Святого – що є нашим Заступником. Вони також завжди моляться і просять покрову Божої Матері, яка так часто в історії всього людства допомагала своїм посередництвом. Ми, як ієрархи Української Православної Церкви Сполучених Штатів Америки, просимо щирих та нескінченних молитов усіх вас, хто читає це звернення або почує його. Ми особливо звертаємося до монаших чинів по всьому світу, які постійно моляться за усіх людей, щоб вони постійно мали Україну та її народ в своїх серцях та згадували у всіх своїх молитвах.

Користуючись даром свободи, який ми маємо з вами, нашими духовними дітьми тут в Сполучених Штатах Америки і з тими по всьому світу, з надією рухаючись вперед, а не назад в історію, ми молимо з благоговінням і вдячністю благословення Отця Світла і всякого звершеного дару, Сина Правди та Духа Істини зійти на всіх нас, обійняти нас, направити та вдосконалити кожен наш вчинок.

Нехай Бог у Святій Тройці за заступництвом Богородиці, Приснодіви Марії, всіх святих та мучеників України почує наші молитви та захистить нашу Боголюбиву Україну і подасть їй мир, пізнання істини та любові на віки.

З молитвою за наших братів та сестер в Україні,

+ Антоній,

Митрополит Української Православної Церкви США

та Української Православної Церкви в Діаспорі

+ Даниїл,

Єпископ Західної Єпархії та Голова Консисторії Української Православної Церкви США

 Джерело: http://uocofusa.org

Насправді ця війна Росії проти незалежності України – у всіх її вимірах: політичному, економічному, культурному, – ніколи не припинялася.

1992 року агенти Москви завдали важкого удару по духовній незалежності України – єдину і незалежну Українську православну церкву було розколото, а значну її частину переведено в підпорядкування московського патріарха.

Відтоді, прикриваючись ярликом «канонічності», УПЦ Московського патріархату:

- русифікує український народ, принципово відмовляючись служити українською мовою, навіть у цілком україномовних регіонах;

- поширює зневагу і ненависть до православних українців-вірних УПЦ Київського патріархату та інших християнських конфесій, підриваючи національну єдність українців;

- поширює ідеї «рускава міра» та «трієдінава рускава народа», а це фактично є ідеологічною основою для знищення незалежної України та реставрації російської імперії;

- прямо або опосередковано виступає проти європейського вибору України та за геополітичне зближення з Москвою.

У час, коли путінська Росія здійснила пряму збройну агресію проти України, українці не дочекалися від УПЦ Московського патріархату прямого засудження дій агресора – загарбання Криму, постачання озброєння і найманців російським терористам на Донбасі, обстрілів української території російськими установками «Град».

Натомість ієрархи УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм (Березовським), якого сьогодні обрано предстоятелем цієї церкви, закликають українців «скласти зброю та сісти за стіл переговорів» з терористами.

Така позиція УПЦ Московського патріархату в теперішніх умовах рівнозначна закликам не чинити збройного опору агресору, ухилятися від мобілізації, не захищати суверенітет та територіальну цілісність держави, що є прямим посібництвом ворогу, який захопив частину української території та продовжує нападати на українські підрозділи.

ЗМІ повідомляють про численні факти моральної та організаційної підтримки частиною духівників церкви Московського патріархату дій російських агресорів, зокрема зберігання зброї в храмах, поширення ідей сепаратизму, засудження проведення АТО, відмова відслужувати панахиду за загиблими українськими патріотами тощо.

Всі ці факти, як і офіційна позиція церкви, мають стати предметом розгляду правоохоронних органів України, оскільки така діяльність не має нічого спільного з вірою в Бога, а є відвертим проявом використання релігійності в політичних, а саме антидержавних та антиукраїнських цілях.

Учора народний депутат-свободівець Андрій Міщенко скерував звернення до Генеральної Прокуратури України щодо перевірки можливої причетности духовенства УПЦ Московського патріархату до підтримки терористичних рухів та антидержавної діяльності.

Дотеперішню антиукраїнську діяльність УПЦ Московського патріархату має бути припинено, оскільки вона не сумісна з незалежною і єдиною Україною.

Крім того, церква, яка ідеологічно та організаційно керується патріархом держави-агресора, не може носити назви “Українська православна церква”. Вона має називатися Російською православною церквою в Україні. Ще 2005 року я звертався до міністра юстиції України з депутатським запитом про необхідність такого перейменування.

В Україні за тисячолітньою православною традицією, як і в Грузії чи Болгарії, має діяти єдина Помісна Українська Православна Церква.

Це програмова позиція «Свободи», це позиція майже половини українських громадян, як показують результати соцопитувань.

Об’єднання українського православ’я, роз’єднаного агентами Москви, уже розпочалося. Щораз більше українських православних громад, які виходять із підпорядкування патріарха держави-агресора.

«Свобода» закликає православних українців виходити громадами з підпорядкування церкви московського патріархату та спільно з УПЦ Київського патріархату творити єдину Помісну Українську Православну Церкву.

Від нас самих, українців, залежить те, як швидко ми це зробимо!

 http://holos.fm/

Дзе курган палынны,

Сярод стэпу шырокага

Мілай Украіны.

Каб шыракапола долы,

І Дняпро, і кручы

Мне відаць былі, каб чуў я,

Як раве равучы.

Як пагоніць з Украіны

У сіняе мора

Кроў варожую… тады я

І долы і горы -

Ўсё пакіну і падамся

Да самога Бога,

Памаліцца… А да тога -

Я не знаю Бога.

Пахавайце ды ўставайце,

Кайданы парвіце

І варожай злой крывёю

Волю акрапіце.

І мяне ў сям’і вялікай,

Ў сям’і вольнай, новай,

Не забудзьце – памяніце

Нязлым ціхім словам.

У Пераяславе, 1845

Переклад Народного поета Білорусі: Ригора Барадуліна 

Слава Ісусу Христу.

Дороги брати і сестри.

Сьогоднішні день є поминальною суботою. І до нашого болю, родинного, тому що кожний із нас сьогодні прийшов до храму для того, щоб пом’янути своїх рідних і близьких, які відійшли від нас у вічність. Так ось до цього болю додався ще один нестерпний і непоправний біль. Це загибель наших юнаків, хлопців, чоловіків, які стояли на барикадах Євромайдану.

Але ці жертви, ми знаємо, є у Львові, і є у інших обласних центрах, де тривали протистояння. Звичайно, що ми сумуємо і не можемо до кінця повірити, що в Україні могло таке трапиться. Нас усі називали дуже миролюбним і спокійним народом. Але те, що сталося в нас в Україні, особливо в Києві останніми днями, – це є жахливо. І думати про це навіть не хочеться, але серце болить…. І кожний з нас, я думаю, не тільки вдень, але і вночі не відходив від екранів телевізорів для того, щоб побачити і вжахнутися від того що, відбувалося в столиці нашої держави, де б’є її серце.

Днями Священний Синод нашої Церкви і особисто сам Патріарх прийняв рішення припинити поминання влади за богослужінням, і та вживана нами формула «за Богом бережену Україну нашу, владу, і військо її» поки що відмінена. Багато хто звертається до мене и задає запитання: «Владу ми уявляємо: це і парламент, в якому зараз вирішується ця нестерпна ситуація, це і влада на місцях, що стала на захист інтересів свого народу і є разом з народом?».

Але я вам кажу, коли ми творимо молитву – не обманюємо себе: ми знаємо за кого ми молимося. За главу цієї держави, звичайно, ту владу, яка сконцентровувалась до останнього дня в руках президента, і військо, яке підпорядковувалось йому ще й як гаранту конституції. І тому ми мусимо молитися за владу, яка вбиває свій власний народ і називає його терористом! Ми розберемося з часом. Народ це і є влада. І ми будемо молитися за Україну і народ. Більше вам скажу, що ми немовби позбуваємося тих гнітючих радянських штампів і тих дуже давніх штампів, які були внесені і в церковні книги, і в богослужбові то за царя-імператора, то за христолюбиві власті і воїнство, то за державу, яка винищила все духовенство майже і храми. Я вважаю, що церква повинна молитись за Україну і народ цієї держави. Бо народ це є і влада, і військо, і все. І цей народ творить цю владу і військо. І тому тут не може бути більше ніяких запитань. У нас в державі встановлено народовладдя і вчора, і сьогодні, і завтра.

Дорогі брати і сестри, ми будемо молитися за тих, хто поклав свої голови фактично за незалежність цієї держави. І ми можемо запитати у неба, скільки ще потрібно крові для того, щоби ми зрозуміли, що той дар, який ми здобули – до нього не можна відноситися так легковажно! Не можна так легковажити народ тоді, коли він обирає владу. Коли обирає президента, парламент і інших депутатів місцевого і обласного рівня. Вони всі є відповідальними за те, що сталося це братовбивче протистояння. Церква не раз закликала: зупиніться і зробіть так, щоб ця кров не лилась. Але очевидно, що деспоти, які не мають ні на йоту ніякої духовності, які приходять до храму, аби лише покрасуватися перед народом, вчинили цей гріх Каїна. Бо скільки буде існувати людство, для нас перші сторінки Біблії будуть тим відрахунком часу, коли це братовбивство сталося. Так як Каїн вбив невинного брата свого Авеля, так і ті, хто вбиває без вини і мирних людей, є суть Каїни. І на них ця кров лежить. І ми це повинні розуміти. До нас, дорогі брати і сестри, звертається міська влада, щоб ми зібрали, пожертвували кошти тим родинам, які втратили батьків і синів. Йде мова про наших земляків, які загально тринадцять. Ми бачили вчора що парламент проголосував про цю допомогу всім постраждалим. Але звертається до нас влада наша місцева з проханням зібрати ці кошти. І ми не можемо сказати «ні». Не можемо це сказати. Тому по всіх православних і греко-католицьких храмах буде цей збір. Можливо, ще й і наступну неділю. І кошти будуть передані адресно. Ми знайдемо цих матерів, цих дружин, вдів, для того, щоб передати ці кошти їм в руки. Поки ми будемо молитися, тут буде встановлена скринька збоку. І ви зможете підійти хто скільки може. Одна гривня – це лепта вдови – і це буде добре. Я думаю, це буде наша також шана, молитовна пожертва тим, хто не дочекався своїх батьків і синів. Тому що ніхто не їхав, дорогі брати і сестри, на майдан вмирати. І ніхто не думав цього робити. Але сум народу, той відчай, який є в наших душах і серцях, веде нас самих на ці барикади, для того щоб відстоювати нашу державу і повалити цей кримінально-олігархічний режим. Не хай Господь упокоїть душі від віку спочилих християн, батьків, сестер, матерів і братів наших, і тих, хто цими днями загинув за волю і незалежність нашої держави.

Амінь!

+ Димитрій

 Митрополит Львівський і Сокальський

Розшифровка з відео п. Тетяна Деркач, “Київське Православ’я”

До свободи ви покликані, браття, тільки щоб свобода ваша не стала приводом для догоджання плоті, але любов’ю служіть один одному. Бо весь закон в одному слові мститься: «Люби ближнього твого, як самого себе».

Гал. 5:13-14

Дороги отці, брати і сестри!

Всі ви знаєте про трагічні події, що нині відбуваються в Україні. Повстання відбуваються в різних місцях, але найбільш жорстке протистояння відбувається в Києві. Сотні наших братів і сестер потерпіли від злочинних дій влади – були важко поранені. Наші героїчні медики роблять все можливе, щоб вирятувати їм життя.

Але, як нам повідомляють, у лікарнях Києва вже катастрофічно не вистачає крові для переливання та операцій. Враховуючи той факт, що сьогодні почалася евакуація поранених у лікарні Західної України, очікується нехватка крові й тут.

Тому я закликаю кожного, хто має можливість і здоров’я, прийти в місцеві пункти переливання крові та безоплатно здати кров для поранених.

Благослови вас Господь!

+ Нестор,

 Архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький

Дорогі брати і сестри у Христі!

В Україні критично погіршилися ситуація. У м. Київ силовики захопили майдан вживаючи гранати, автомати та іншу бойову зброю. Люди гинуть, тисячі поранених з обох сторін. В Івано-Франківську, Тернополі та Львові люди захопили міські ради і вимагають, щоб збройні сили та міліція підтримала опозицію.

У Києві опозиція просить президента, щоб він забрав беркутівців до ранку, аби розпочaти мирні переговори. Від президента поки що нічого не чути і криваві сутички ще досі продовжуються.

Українська Православна Церква США просить владу припинити насильство над Українським народом і вiднoвити мирні демократичні переговори!

Ми знову нагадуємо, що шляхи для вирішення конфліктних питань повинні бути, дипломатичні та врівноважені. Потрібна сміливість, щоб вийти поза межі конфлікту та брати до уваги людську гідність інших так, щоб єдність переважала над конфліктом – і саме тоді можна буде будувати шлях до співрозуміння над розбіжностями та конфліктами. Політична демагогія, жорстокість і насильство повинні бути негайно припинені.

Ми поділяємо заклопотаність законодавців та громадян щодо забезпечення безпекою українських протестувальників, а також співробітників міліції і військовослужбовців у ці часи великої невизначеності та небезпеки.

Діалог повинен переважати і стати позитивним знаком миру, і ми сподіваємося на те, що обидві сторони – урядові чиновники та лідери української опозиції, завдяки підтримці міжнародного співтовариства, прийматимуть сміливі рішення, спрямовані на пошук справедливого і міцного врегулювання конфлікту, який потрібно терміново зупинити.

Пам’ятайте, демократичне майбутнє країни залежатиме від діалогу і можливості слухати голосу громадян України. Дуже важливо, щоб логіка і спокій переважaли. Фізична сила ніколи не дасть успіху в усуненні вільної волі і голосу громадян! Всі керівники та громадяни української нації повинні, як Святий Павло нагадує нам, зодягнути себе в «милосердя, доброту, покору, лагідність та терпіння» (Кор. 3:12).

 З молитвами за наших братів і сестер в Україні,

+ Антоній,

Митрополит Української Православної Церкви США

Місцеблюститель Української Православної Церкви в діаспорі

+ Даниїл,

Єпископ Західньoї єпархії та голова Консисторії Української Православної Церкви США

Українська Православна Церква США

Зглянься на нас, Чоловіколюбний Господи, і не карай нас гнівом Твоїм за наші провини вільні і не вільні, за наше протистояння і нерозумність, за нашу непримиренність, гордість і нетерпеливість один до одного, за наше небажання знаходити порозуміння. Але Ти, Боже наш, бачиш і навернення до тебе народу нашого, його віру і жертовність.
Господи Ісусе Христе, Ти сказав: “Без мене не можете робити нічого”. Допоможи нам знайти примирення між протидіючими силами. Пошли в наші серця любов один до одного, мир і злагоду, – благає Тебе Церква Твоя.

Владико Многомилостивий, охорони нашу державу від тих, хто зазіхає на її незалежність і хоче розділити її. Господи, збережи нашу Українську державу, як Ти завжди оберігав християнські держави.

Господи Боже, Ти керуєш народами і кожною людиною, ти даєш владу і відбираєш її, надихни нашу владу, щоб вона служила тим, хто обрав її, а не своїм інтересам, або невеликій частині суспільства. Навчи людей, особливо тих, що називають себе християнами, не продавати свою совість ні дешево, ні дорого, бо вона буде потрібна їм у житті.

Господи, Спасителю наш, дай мудрість нашим народним депутатам, щоби вони приймали справедливі закони на благо народу і кожної людини, і не чинили неправди.
Господи Боже наш, Ти є суддя праведний, пошли суддям нашим благодатну допомогу і пробуди їхню совість, щоби вони не дивились на обличчя, на посади і на гроші, а чинили справедливий суд, щоби люди остаточно не втратили надію на правдивих суддів. Нагадай їм, Господи, що скоро і вони стануть перед Тобою на Твій суд.

Господи, напоум наших правоохоронців не застосовувати зброю проти свого народу, проти своїх батьків і матерів, братів і сестер. Навчи також нерозумних людей не спокушувати правоохоронців на насилля.

Господи, Боже наш, сьогодні Україна переживає тяжке випробування. Це наслідок наших гріхів і беззаконь. Не карай нас надмірно, але зглянься на наші немочі, прости нам провини наші і допоможи нам знайти примирення і справедливість, захисти нас від видимих і невидимих ворогів наших, які хочуть поневолити нас, і помилуй народ наш, як Ти помилував ніневітян заради їх покаяння.

Бо Твоє є милувати і спасати нас, Боже наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь.

Церква не раз за останні три місяці повторювала три речі, необхідні для виходу з кризи: зупинення насилля, результативний діалог сторін, політичний компроміс.

Натомість відбувається ескалація насильства, діалог не приносить позитивних наслідків, події свідчать про небажання знаходити порозуміння.

Церква не може замість політичних, державних та громадських діячів вивести Україну з кризи. Але ми маємо обов’язок сьогодні знову повторити: негайно припиніть насилля!

Пам’ятайте – за кожного вбитого, кожного скаліченого, кожного безпідставно переслідуваного винними буде особисто дано відповідь перед Богом. Бог знає кожного, хто безпосередньо чинив зло, Бог знає кожного, хто закликав до чинення зла, хто віддавав злочинні накази. За зло Бог карає, і цього покарання не уникне ніхто!

Повторюю слова, сказані майже місяць тому безпосередньо до Президента, як найвищого керівника державної влади та лідера політичної сили, яка має більшість у парламенті: законом і займаною посадою Вам дано найбільше влади і повноважень в країні, тому і міра Вашої відповідальності – найвища. Як віруюча людина згадайте слова Господа Ісуса Христа: блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Євангеліє від Матфея 5:9). Спаситель також говорить: всі, хто взяли меч, від меча і загинуть (Євангеліє від Матфея 26:52). Закликаю Вас обрати блаженний миротворчий шлях, а не шлях застосування сили! «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Євангеліє від Луки 12:48).

Ще раз закликаю Президента, керівників опозиції та громадських активістів відкласти звинувачення та негайно відновити переговори і досягти позитивного результату.

Молюся за упокій вбитих і за вилікування поранених. Закликаю Боже благословення на всіх, хто прагне миру та добра незалежній соборній Україні!

ФІЛАРЕТ,

Патріарх Київський і всієї Руси-України

18 лютого 2014 р. Б.,

18:00 Київського часу

Знову відновились протистояння у Києві між владою і опозицією. Сумно! Сумно від того, що ми не знаємо, що буде завтра. Ми та і не навчилися ще дослухатися до мудрих порад. Не навчилися вести переговорів, які стали б запорукою примирення, спокою і саме головне – встановлення справжнього демократичного суспільства, в якому не буде злодіїв, корупціонерів і хабарників. Нажаль, маніпуляції ззовні і всередині, нерішучість дій Європейського Союзу і підступні утаємничині дії Москви, нечіткість і нереальність вимог опозиції, породжують зневіру і хаос в державі. Україна стоїть на межі розпаду і це мало хто хоче зрозуміти. Христос Спаситель сказав: “Всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде” (Лк. XI, 17). Отже, ми повинні зараз чітко зрозуміти, що вся відповідальність за ситуацію, яка склалася в нашій державі, лежить на нас самих, на тих кому Господь доручив, або ж попустив, керувати цією країною, і на тих, хто стоїть на барикадах, або ж духом підтримує Євромайдан. Впливи ззовні вони є, це реальність, але давайте спочатку почнемо миритися, щоб не дати приводу нашим сусідам зараз потирати руки і зазіхати на ласий шматочок української землі.

Не треба думати, що така ситуація складається вперше в Україні, що в нашій історії такого не було. Було! І набагато гірша була ситуація. Здолавши страшну Руїну другої половини ХVII ст. Гетьманська держава знаходилась у дуже непростому становищі і стала заручницею російських петровських війн і реформ. Тоді гетьман України Іван Мазепи чітко заманіфестував свою позицію у зверненні до співвітчизників:

“Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що зблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка або ціль всього нещастя. Обидва вони через свавільство своє і привласнення необмеженої влади подобляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли породжували. І тому подоланий з них і повалений зруйнує собою і державу свою, і оберне її внівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішиться в нашій отчизні і на наших очах, і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самих?

Мій розсуд, чужий усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є такий: коли король шведський, завше переможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає царя російського і зруйнує царство його, то ми з волі переможця неминуче причислені будемо до Польщі й віддані в рабство полякам і на волю його наставника та улюбленця, короля Лещинського, і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасуються, бо ми, натурально, пораховані будемо, яко завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остатня буде гірша за першу, якої предки наші від поляків зазнали з таким горем, що сама згадка про неї жах наганяє.

А як допустити царя російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той своєвільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх ніякий народ стерпіти і перетерпіти не годен. Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках як безчесну блудницю.

Отже, зостається нам, братіє, з видомих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашої неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я нащадків не маю і мати, звичайно, не можу, отже, непричетний єсьм в інтересах насліддя, і нічого не шукаю, окрім щастя тому народові, який ушанував мене гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Проклятий був би я і зовсім безсовісний, якби віддавав вам зле за добре і зрадив його за свої інтереси!

Але час освідчитися вам, що я вибрав для народу сього і самих вас. Довголітній досвід мій у справах політичних і знання інтересів народних одкрили мені очі на нинішнє становище справ міністерських, і як вони зблизилися до нашої отчизни. За першу умілість вважається в таких випадках таїна, неприступна ні для кого, аж доки станеться. Я її довірив одному собі, і вона мене перед вами виправдує власною своєю важливістю.

Бачився я з обома воюючими королями, шведським і польським, і все вміння своє ужив перед ними, щоб переконати першого про протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнацій у майбутній на неї навалі, а щодо Великоросії, нам єдиновірної і єдиноплемінної, випросив у нього невтралітет, себто не повинні воювати ми ні з шведами, ані з поляками, ані з великоросіянами, а повинні, зібравшися з військовими силами нашими, стояти в належних місцях і боронити власну отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про що зараз ми повинні оголосити государеві, а бояри його, які не заражені ще німещиною і пам’ятають пролиту безневинно кров своїх родичів, про все теє повідомлені і зо мною згодні. Для всіх же воюючих військ виставляти ми повинні за плату харчі і фураж, в кількості, можливій без власного зубожіння нашого; а при будучому загальному замиренні всіх воюючих держав рішено поставити країну нашу в той стан держав, в якому вона була з-перед володіння польського, із своїми природними князями та з усіма колишніми правами й привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Європі держави: Франція і Німеччина; і ся остання дуже сильно наполягала на такому положенні нашому ще в днях гетьмана Зиновія Хмельницького, за імператора Фердинанда III, але не справдилося воно через міжусобицю та необдуманість предків наших.

Договори наші про вищесказане уложив я з королем шведським письмовим актом, підписаним з обох сторін і оголошеним в означених державах. І ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немов би од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступні свободи та самостійности. Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, першість і сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них, яко притча во язиціх! Договори сії з Швецією не суть нові і перші ще з нею, але потверджують вони і поновлюють попередні договори та союзи, од предків наших з королями шведськими уложені. Бо відомо, що дід і батько нинішнього короля шведського, мавши важливі прислуги од військ наших у війні їх з ливонцями, германцями та Данією, гарантували країну нашу і часто за нею обставали супроти поляків, а отому й од гетьмана Хмельницького, по злуці вже з Росією, вислано сильний корпус козацький, з наказним гетьманом Адамовичем, на підмогу королеві шведському Густавові, і допомагав він йому під час здобування столиць польських, Варшави й Кракова. І так, нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження давніших, в усіх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться, воістину, нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним”.

Цей Маніфест Мазепи повністю наведений мною для того, щоб ми його, читаючи, добре зрозуміли, як правильно нам діяти тепер. Участь Мазепи ми знаємо – Полтавська катастрофа 1709 р. Нагадую, що тоді це була війна і війна запекла… З цієї історичної трагедії нам варто винести урок… і словами Тараса Шевченка сказати:

“Добре, батьку, робиш,
Що співати, розмовляти
На могилу ходиш!”

Треба повертатися нам до своїх могил, щоб зрозуміти: більше такого повторитися не може.

Мазепа сьогодні через глибину століть, кличе нас навести лад, спокій і мир в своїй країні. Вектор своєї політики на початку ХVIII ст. він спрямовую до тодішньої Європи: “Отже, зостається нам, братіє, з видомих зол, які нас спіткали, вибрати менше…”. І нам слід подумати про це, але тоді, коли приведемо до спокою в державі усі ворогуючі сторони. Адже не секрет, що Європейський Союз дивиться на нас крізь призму своїх інтересів. Не треба бути великим політиком, а я таким не є, щоб зрозуміти: Європа і Америка не будуть до кінця підтримувати тих вимог, які ставить український Євромайдан перед владою. Зустріч Ангели Меркель з представниками опозиції є цьому підтвердженням. Так! Ми вибрали Європу, ми є європейцями і були ними навіть тоді, коли Європа ще шукала свого цивілізаційного виміру, коли Київ був містом, а Париж містечком.

Наша Держава потребує глобальних змін і українці стоять за це на майданах. Вона повинна змінитися і це повинна розуміти влада. Не можна закликати до миру і спокою, боронячи свої статки й маєтки, а потім, так сяк втихомиривши цей народ, нічого для цього не робити і залякувати народ всілякими кримінальними елементами під маскою “тітушок” і різних “фронтів”: “І не дивно: адже сам сатана набирає вигляду світла, а тому не велика річ, коли й слуги його набирають вигляду служителів правди; але кінець їх буде по ділах їхніх” (2 Кор. XI, 14, 15).

Церква – це народ, і цей народ всюди. Він у храмах і на майданах. Він протестує всім своїм нутром. Зрозумійте всі – так далі затягувати ці протистояння не можна. Це погибель для всіх нас, зведення всього на манівці, втрата держави і її голосу у цьому прагматичному світі. Тому негайно треба сісти за стіл серйозних переговорів, переговорів чесних, відвертих, з жертовною думкою про майбутнє України. Треба шукати примирення, яке стане запорукою нашого поступу вперед, поступу до змін.

Нехай буде відомо всім, що Церква наша – Київський Патріархат з благословення Святійшого Патріарха Філарета і Священного Синоду молиться за богослужіннями з особливими проханнями і молитвами за Україну, примирення і спокій в ній. Віримо, що правда запанує. В цьому нехай допоможе нам Бог і Пресвята Богородиця.

+ Димитрій

Митрополит Львівський і Сокальський 

Чому люди вийшли 21 листопада.

Не за Європу, ні. Більшість із тих хто вийшов жодного разу не були за кордоном. Переважна більшість.

Стандарти. В Україні повністю відсутні стандарти. Буд-які: стандарти судової системи, стандарти харчування, водопостачання, будівництва, охорони здоров’я, парламентаризму, управління, освіти, правоохоронні стандарти, людські стосунки. Життя в Україні стало невимовно нестерпним у зв’язку з відсутністю стандартів. За що не візьмись – скрізь засада, все проти людини, все проти того, щоб жити і не почуватися обманутим. 

Тотальний обман усіх царин нашого життя змусив нас вийти на площі. Недаремно першим вийшло духовенство. І, переконаний, піде останнім.

Той стиль життя, котрий Сім’я розгорнула в Україні суперечить усім канонам буття: Євангелію, КПК, АПК, міжнародному праву,нормальним людським стосункам, здоровому глузду зрештою…

Західний світ останні десятиліття демонструє усьому світові стандарти, котрі вироблені з урахуванням духовних потреб людини. Це все здобувалося довгими війнами і протистоянням світів. Не може людство століттями відстоювати лише порцію юшки. Гідне життя і гідна смерть – ось первинні стандарти християнства.

За останні чотири роки ми втратили гідне життя і навіть право на гідну смерть. Нас зрівняли з худобою. Майдан, який став достойною, але не зовсім адекватною відповіддю (бо адекватною відповіддю мала б бути миттєва революція в усіх регіонах одночасно), був лише питанням часу і способу.

Що таке стандарт? Для християнина стандарт життя – це Христос і Євангеліє. Не може бути тотальний обман частиною життя християнина – як не крути. Модель християнського суспільства – це довіра. На людській довірі стоять всі Собори, вибори, представництва – всі нормальні стосунки будуються виключно на взаємній довірі. Україна втратила це. Майдан відновив. Це Божий дотик до кожного українця. Не відчути його неможливо. А ігнорувати його – гріх.

У передмісті Парижа, у містечку Севр є одна контора. Там зберігаються метричні стандарти: метр, кілограм тощо. Вона знаходиться під особливою міжнародною протекцією. Адже втрата будь-якого еталона – це загроза всій метричній системі.

І добре, що вона знаходиться там, а не в передмісті Києва.

Тут не люблять возитися з якимись еталонами і стандартами…

І не думайте, що продавці людської смерті будуть з вами чесними на вагах.

 о. Константин Холодов