Син Божий «принижує себе», приймає Хрещення. І Дух Святий сходить на Нього в тілесному вигляді: Він з’явився «як голуб». А голос Бога Отця сповістив: «Ти Син Мій Улюблений». Тут ми бачимо незрівнянний прояв поваги до того, Кому Бог дарує бути «Своїм святим сосудом», останнім з пророків для оголошення про спасіння людського роду, яке за кілька століть було обіцяне  Самим Богом ще первозданним людям. Це особливе шанування надано тому, хто в смиренності говорить всенародно, що «він негідний розв’язати ремінь взуття Його». Він протестує, коли його порівнюють з очікуваним Месією, і каже, що не гідний навіть розв’язати ремені взуття Його. Спочатку Іоанн відмовляється хрестити Ісуса, кажучи: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі йти до мене?», Тобто це Мені треба хреститися від Тебе, а замість цього Ти прийшов до мене? Ця виняткова честь, що випала на нього, жодним чином не применшує його великої гідності.

Однак, давайте подивимось, які були обставини земного життя Чесного Предтечі. Епітети «праведний» і «святий», які євангеліст Марко дає Пророку Іоану як його характеристику, походять від слів царя Ірода і в якійсь мірі виявляють особливість його особистості. Благочестивий і смиренний, праведний і святий отрок з релігійної родини, дитя священика Захарії, який пов’язаний родинними узами з Дівою Марією, Іоан Хреститель живе просто і бідно в пустелі, як нозарей (тобто за часів Старого Завіту), проповідуючи ізраїльському народу покаяння і приносячи звістку про надію явлення Боголюдини. Він готує «шлях Господній», тому він і називається Предтечею. Він хрестить тих, хто приходить до нього і сповідує перед ним свої гріхи. Він особливим чином навчає Слову Божому і божественним заповідям, закликає всіх до покаяння і говорить про те, що, коли Месія з’явиться, він принесе спасіння.

Пророк Божий відкрито викривав Ірода за те, що той одружився з Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа: «Тобі не повинно мати дружину твого брата». Іродіада намагається знайти привід для того, щоб позбутися від важких, але справедливих докорів Іоана і від його пильної уваги до Ірода. Так, вона спробує змусити Ірода прийняти рішення про те, щоб арештувати і кинути пророка в темницю, щоб змусити його замовкнути і не чути його обвинувальних промов. Однак навіть перебуваючи в ув’язненні, Іоан не переставав проповідувати слово Боже, викриваючи Ірода і Іродіяду, що жили в гріху.

Проте, цар Юдейський не наважувався його вбити. Адже перед народом він був праведним і святим. Народ любив його, слідував словами його проповіді і виявляв повагу до його настанов. Народ повірив у його пророчі слова про явлення очікуваного Спасителя. Ось чому цар Юдеї не наважувався страчувати його. Однак Іродіада, що жила в беззаконні і гріху, не могла змиритися з таким становищем. Вона відчувала себе приниженою в колі великосвітських дам Єрусалиму і шукала будь-якого приводу вбити Іоана Хрестителя.

І коли легковажний цар Ірод під час святкування дня народження, «напившись солодкого вина», дав обіцянку подарувати все, “хоча б і півцарства свого царства” дочки Іродіади, що є також і його племінницею, після її прекрасного танцю, Іродіада знайшла випадок позбутися Іоана Хрестителя. Вона порадила дочки просити «главу Іоана Хрестителя». І Ірод з неймовірною легкістю і без всякого роздуму віддав розпорядження виконати свою обіцянку і тепер уже не хотів відмовлятися від неї, хоча «вельми засмутився». Таким чином, він потурав бажанням Іродіади досягти своєї мети і помститися пророку Божому. «І принесли голову його на блюді і дали дівчині, а та віднесла її своїй матері».

Праведний, святий і лагідний, але такий, що не змирився з гріхом, Іоан, який присвятив своє життя підготовці народу Ізраїля до пришестя Месії, бореться з грішним, легковажним Іродом, який легко і бездумно дає настільки серйозні обіцянки і співмешкає з мстивою, безсердечний Іродіадою, як її представляє поет. Позбувшись Хрестителя, цар кидає виклик всім своїм підданим. Через проповіді і повчання Іоана, Господь Бог дає Іроду можливість змінити свій спосіб життя, він же, раб пристрастей своїх, закриває на все це очі і здійснює страшне лиходійство, наказавши відсікти голову Іоана, виконавши примху дочки своєї незаконної дружини.

Ми не усвідомлюємо належним чином великого значення обезголовлювання, мучеництва Іоана Хрестителя. Саме обезголовлювання є жахливим, проте, незважаючи на те, що нам багато чого відомо про цю подію, нам необхідно якомога глибше вдуматися в неї. Давайте подивимося на пильну увагу Іоана Предтечі що до беззаконного співжиття Ірода і Іродіади з сучасної точки зору.

Звичайно, вчинок Хрестителя, за мірками нашого часу, може бути охарактеризований лише як надзвичайний, фанатичний і такий приклад, що заслуговує осуду. Давайте подивимося, чому так. Те, що робив Ірод в своєму особистому житті, за мірками нашого часу, є справою суто приватною, отже, Хреститель не тільки не мав права контролювати царя, але своїми діями він йде наперекір закону про право людини на «особисте життя».

Нагляд Іоана і його важкі, але справедливі закиди, продовжує сучасна людина, знижують значення діяльності пророка. Він всього лише аскет, який відмовився від усього мирського, а тому не повинен залишати свою науку подвижника і опускатися на дно мирського життя, та ще до такої міри. Адже цю ситуацію можна назвати «світської пліткою», нехай Іоан і спирається на принципи заповідей Божественного Закону. Він, продовжує далі в розумінні як сучасна людина, зловживає своїм становищем і навіть дозволяє собі втручатися в справи Святого Синоду юдеїв того часу, або Великого Синедріону, хоча не був наділений з боку єпископату такими повноваженнями. Отже, він надходить неетично, некрасиво, неправильно.

Зрештою, яке право на такий контроль має якийсь аскет, в той час як органи вищого духовенства і представників Синедріону миряться з таким станом речей для збереження зовнішнє пристойного стану речей, тобто миряться з беззаконням, учиненим Іродом. Своєю полум’яною промовою Хреститель провокує «масові заворушення», а це найгірше, що може бути, для «правової держави», а тим більше для такої, що перебуває під управлінням Риму.

Хіба допустимо, щоб мирні «ісихасти» і «відлюдники» зробилися підставою заворушень і хвилювань, а тим більше виступали проти законів суспільства, адже вони є «Богом призначені» для втілення в життя Його Задуму? Забув Хреститель Йорданський, що Ірод, незважаючи на свої пристрасті і примхи, творив багато добра: він розвинув «культурні традиції» і «юдейську культуру», підтримував «тонку рівновагу» між Римом і елліністичним ядром мультикультурної Юдеї, а найголовніше, він зробив щедру пожертву з державної скарбниці на будівництво храму. Своєю увагою до його «особистого життя” Іоан розриває «чудове співробітництво» «юдейської релігії з суспільством». Хреститель проявив себе рішучим прихильником крайніх заходів, нетактовним і настирливим, адже він залишив спасительну справу проповіді, покаяння і хрещення, покинув весь народ, який приходив до святого в пустелю, щоб почути його. Звичайно, до всього цього ми можемо додати і багато іншого. Ось до яких разючих висновків неухильно веде нас сучасна «небогословська» наукова думка.

Але, дякуй Богу, Чесний Предтеча і Хреститель Господній, найбільший з пророків, проповідник благодаті, непохитний подвижник, жив для любові і прославлення Христа. І затвердив цю любов своєю власною головою. Не випадково у всіх православних храмах його образ знаходиться поруч з образом Спасителя, праворуч від Царської брами. Іоан Хреститель як істинний пророк залишається вірним прикладом його праведних пророків-попередників – Ісаї, Єремії, Іллі, Єлісея. Він рішуче відмовляється покривати будь-яке боягузтво будь-якої дірявої мантією псевдобогослов’я і судженнями сучасної епохи. Він не визнає збоченість гріха, яка знеособлює людину, а наполягає на тій непохитній істині, що особисте життя політичних правителів, не кажучи про церковних діячів, повинне бути бездоганним у всьому і служити прикладом для наслідування. А пролита їм кров є найбільшим свідченням звершення волі Всемогутнього Бога. Так заступиться за кожного з нас мужній свідок істини і Євангельського ідеалу, щоб змогли ми знайти спасительну благодать і благословення на істинно православне життя.

Костянтин Іконому

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

День пам’яті 24 червня / 7 липня

Про події, пов’язані з народженням Іоанна Хрестителя, євангеліст Лука розповідає в першому розділі свого Євангелія. Він пише, що під час правління Ірода в Юдейськім царстві жив священик на ім’я Захарія. Його дружина Єлизавета була нащадком пророка Аарона. Обидва вони були праведні перед Богом, жили в страху Господньому, благочесті, розсудливості і в слухняності Божественним заповідям. Протягом багатьох років молилися благочестиве подружжя Господу про дарування їм чада, але так і не знайшли дітей, незважаючи на гарячі молитви про це. Захарія і його безплідна дружина Єлизавета досягли глибокої старості і вже не сподівалися мати дитину.

Одного разу під час служби, коли Захарія увійшов до храму, щоб кадити, явився йому ангел Господній, який передбачив народження земного і справжнього Ангела, Іоана Хрестителя. Захарія дуже сильно зніяковів і завмер в побожному і радісним страху. А Ангел Господній промовив йому: «Не бійся, Захарія, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета породить тобі сина, і даси йому ймення Іван. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; Бо він буде великий перед Господом <…> і Духа Святого сповниться ще з утроби матері своєї; І багато синів із Ізраїлю він наверне до Господа Бога їх»(Лк. 1: 13-16).

Захарія, вражений незвичайним явищем Ангела, вельми збентежився і запитав Ангела в розгубленості: «Як таке можливо? Як можу я повірити в те, що ти мені звіщаєш, бо вже й сам я досяг похилого віку, і дружина моя постаріла? »На що Ангел відповів йому: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і Бог послав мене довести до тебе цю благу звістку. Але так як ти не увірував в мої слова, ти будеш в ньому і не скажеш ні слова до того дня, поки се не виповниться, тобто поки Іоанн не народиться».

І негайно німота скувала уста Захарії, і перебував він у такому стані, поки Єлизавета не народила Хрестителя.

На восьмий день прийшли родичі, так як в цей день мало відбутися обрізання, і хотіли назвати малюка ім’ям батька Захарій. Але Єлизавета оголосила, що назве немовля Іоаном. На питання, як прийме він це ім’я, тому як у них в роду ні в кого не було такого імені, Захарія попросив дощечку, на якій написав наступне: «Іван ім’я йому». І всі невимовно здивувалися. А Захарія тут же отримав дар мови і став благословляти Бога всім серцем. Тоді як Іоан, сповнений дарами Святого Духа, щоденно являв собою знаряддя благодаті Божої, ставши опорою для всякої чесноти і благочестя.

Останнім часом існування Візантії, це свято відзначалося у храмі Предтечі в присутності самого імператора.

Єпископ Фанаріотський Агатангел

(З грецького Сінаксаря Православної Церкви, червень, ст. 376-379)