«Величаємо тебе, Хрестителю Спасів Іоане, і шануємо, чесної твоєї голови усікновення»

Такими словами у сьогоднішній день мученицької кончини ми, християни, прославляємо Пророка і Хрестителя Господнього Іоана, про якого Сам Господь свідчить так: «Бо кажу вам: з народжених жінками немає жодного Пророка, більшого за Іоана Хрестителя» (Лк. 7:28)

Після Богоматері, Христова Церква має його за першого молитовника серед угодників Божих. У Господньому Предтечі сучасники бачили надзвичайну людину, вважали його великим Пророком. Він суворо викривав гріхи сучасників, вимагав від людей покаяння і виправлення життя, щоб вони могли гідно зустріти Спасителя. Святий Іоан, не вагаючись, засуджував незаконне подружнє життя юдейського царя Ірода. «Не годиться тобі мати жінку брата твого!» (Мк. 6, 18), – говорив Святий Предтеча цареві.

Можна собі уявити, з якою ненавистю слухала озлоблена Іродіада розповіді про те, що Іоанн Хреститель викривав її ганебне життя. За це через підступи Іродіади, Ірод укинув Іоана Хрестителя у підземелля фортеці Махерон, яка була розташована на узбережжі Мертвого моря. Іродіада шукала слушного моменту, щоб знищити ненависно¬го їй праведника, однак зробити це було нелегко, «бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і Святий і охороняв його» (Мк. 6:20).

Настав день народження Ірода. До нього зібралось багато гостей на гучну гостину. Наприкінці гостини молода та вродлива донька Іродіади Соломія надзвичайно догодила Іродові та гостям своїм танцем. «Проси у мене, чого хочеш», – закричав цар і поклявся дати їй в нагороду все, чого вона побажає, хоча б і половину царства.

Дівчина, порадившись із матір’ю, попросила голову Іоана Хрестителя. Приголомшений таким її проханням Ірод задля своєї присяги та гостей не захотів порушити свого слова. Негайно послав у в’язницю воїна, який незабаром повернувся, несучи на блюді голову Предтечі. Переказ розповідає, що закривавлена голова повторила перед присутніми ті ж викривальні слова:  «Не годиться тобі мати жінку брата твого!» ( Мк. 6:18). Соломія, отримавши кривавий подарунок, поспішила віддати його матері, яка могла тепер утішатись помстою.

Так загинув «найбільший із народжених жінками». Тіло Іоана взяли його учні і поховали у Севастії, а голова Пророка була похована пізніше на горі Єлеонській.

Але вбивць Хрестителя Христового, ще на землі спіткала кара Божа. Беззаконна танцюристка Соломія, переходячи якось по кризі річки, провалилася у воду по шию, і голову їй відрізали гострі крижини. Труп кудись занесла вода, а Іродіаді принесли тільки одну голову. Ірод згодом був розбитий військами аравійського царя Арети. Позбавлений влади і багатства, опинився на засланні. Там разом із Іродіадою його, за переданням, поглинула земля.

Чому, дорогі мої, така важлива і дорога для всіх нас пам’ять про Усікновення голови Іоана Предтечі? Тому, що він постраждав, захищаючи істину, а істина для всіх дорога, бо в ній спасіння, і правда завжди переможе. Тож і ми повинні жити правдою, щоб цим показати, як важливо любити правду і шанувати істину.

В день мученицької кончини Іоана Предтечі і Хрестителя Господнього завжди дотримуються посту, чим висловлюється скорбота і шана до мученицької кончини Святого Пророка.

Тому нехай приклад Хрестителя Господнього Іоана буде повчальний для нас, бо ми повинні звертатись до нього з молитвою про Небесну допомогу.

Тож молімось йому як найближчому до Бога молитовнику: «навчи нас, як навчив ти своїх сучасників за життя твого, щиро каятися у гріхах, щоб ми любили всіх любов’ю праведною, перемогли у собі зло і ненависть. Відхили наші серця і бажання від пристрастей лукавих, щоб ми гідно пройшли шлях земного життя і досягнули вічного блаженства праведних!» Амінь.

ієрей Володимир Солоджук

«Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту»

Мк. 9:29

Молитва і піст – могутня зброя проти злих сил. Недарма святий Іоан Золотоустий писав, що для диявола немає нічого страшнішого за людину, котра скріплює свою душу ревною молитвою, а тіло приборкує строгим постом.

Люди моляться по-різному: один довго, другий коротко й по­квапно, третій перекручує Божі слова; дехто шепоче, а інший промовляє вголос, а буває, що хтось бубонить без розбору і без уваги. Чому люди так моляться? Тому що не розуміють, що таке молитва та яка її користь. Молитва – це розмова з Богом, тож починаючи її, як і кожну важливу розмову чи переговори з впливовою особою, треба роздумати, про що говорити і що просити.

Споконвіків люди молилися в різний спосіб: словами, жестами, співом, криком, жертвами, танцями, обрядами, але це приносило мало втіхи й користі. Тільки за часів Ісуса Христа один із святих апостолів, побачивши, як Він молиться неподалік, звернувся до Учителя: «Господи, навчи нас молитися» (Лк. 11:1). Христос відповів: “А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. Моліться ж так: «Отче наш…» (Мф. 6, 7; 8).

Спаситель промовив цю молитву, яку ми називаємо Господньою, тому що її дав нам Сам Господь. Молитва ця коротка, але обіймає все Євангеліє.

Наше звернення до Бога «Отче наш» вселяє в нас надію, що Господь не відкине від Себе Свою грішну дитину, а пригорне, ви­слухає, простить та допоможе.

Ми повинні прославляти Ім’я Боже не лише словами, але й ділами, конкретними справами. Усе що роблять християни, повинні робити на славу Божу, а не на свою власну. Це стосується щоденних наших справ. Коли вдається щось, не повинно навіть виникнути думки, що, мовляв, я такий молодець, такий талановитий і розумний, а першими словами при цьому хай буде: «Нехай святиться їм я Твоє!» Коли вдаються нам наші плани і наміри — не приписуймо це собі, а, піднісши очі до неба, прославляймо Господа.

Тому молитовно просімо, щоб Господь запанував у нашому серці, знищив там гріх, відкиньмо негідні думки, діла, надихаймося до чеснот і добрих справ, щоб могли ми разом з апостолом Павлом сказати: «І вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).

Один багатий князь на полюванні в лісі почув спів і, пішовши на голос, побачив бідного жебрака. «Чи то ти співав?» — здивувався багач. «Так», — підтвердив бідняк. «Як ти можеш у нужді й хворобах бути веселим та співати?» – поцікавився князь. «А чому мені не співати? Пане, при всіх моїх бідах я веселий, бо в серці маю Бога, і чим більше хворію, тим ближче до Нього, і з тієї радості я не можу не співати”. Так відповісти могла лише людина, котра відчуває у серці присутність Самого Бога. Тому святі люди так дорожать Царством Божим, яке вже відчули у цьому гріховному і скорботному земному житті. Святий Іоан Золотоустий висловив ці відчуття так: «Візьмеш у мене все майно, але ласки Божої не віднімеш; нашлеш на мене злидні, але неба не замкнеш переді мною; вб’єш моє тіло, але душі не відлучиш від Бога».

А яка ж воля Божа, в чому вона виражається? Його воля в тому, щоб люди виконували Заповіді, які Господь дав особисто Мойсеєві і які підтвердив Ісус Христос та проповідує Свята Церква. Хто хоче осягнути Небо, той повинен виконувати ці заповіді, смиренно приймати від Бога все, що Він дає: не лише добро, а й недуги, людську кривду, смутки, бо це попущення Боже. І знову прикладом для нас є Сам Господь. Коли Він молився в Гефсиманії, Йому відкрилися всі муки, котрі Він повинен перетерпіти і які Йому треба було змити Своєю Святою Кров’ю. Його людське начало затремтіло, але Він не відхилився від тієї чаші, мовивши: «Нехай буде не Моя, а Твоя воля, Отче» і, добровільно прийнявши випробування, які допустив Бог, помер на Хресті.

Святитель Іоан Золотоустий сказав: «Ніколи не досліджуй Божих намірів. Не запитуй, чому Бог зробив, або нащо зробив. Досить знати, що такою була Його Свята воля. Хай паде дощ чи сніг, буде спека чи мороз, хай гримить грім і б’ють блискавки, хай Бог дає або забирає, ти за все дякуй і кажи: «Нехай буде воля Твоя». Оце буде найкращою твоєю молитвою. Амінь.

ієрей Володимир Солоджук