Необхідно сказати про те, як нам взяти свій хрест і підняти його безперешкодно. Адже тільки таким чином, у міру нашого сходження до хреста, ми побачимо за ним символ нашого власного воскресіння. Тільки ті, хто помруть, знайдуть життя. Тобто той, хто прагне знайти життя, повинен його «погубити». А той, хто його «погубить задля Мене і Євангелія», іншими словами, той, хто підніме свій хрест, безумовно, удостоїться воскресіння. Тому сьогодні ввечері ми з глибоким благочестям слухаємо молитовні гімни наших отців, щоб поклонитися символу, що диявол явив як прокляття, але який Господь звернув на благословення і переміг диявола, дарував нам непереможну зброю. Звертаючись до Хреста Господнього, ми повинні невпинно і наполегливо просити, щоб нам ніколи не залишити свій хрест, бо в ньому є все наше благо.

Вшановуючи Хрест, ми, по суті, віддаємо славу нашому розп’ятому Господу, що відродив спотворений і розбещений образ нашої людської природи, який вона отримала після гріхопадіння. Відвідуючи різні землі, на добро людям, Господь відкривав людям метод лікування і відродження. Це був Його дар людям, адже Він виліковував усі прояви людських хвороб і слабостей, щоб дати бій темним силам, розтрощити смерть і її джерело – диявола, і дарувати нам Свою благодать. І тим, за допомогою чого було явлено диво людського воскресіння і повернення його схильної до гниття природи до рівноваги, був Чесний Хрест, підняття якого сьогодні святкує наша Церква. Отці законно називають Хрест «джерелом нашого життя». За допомогою Хреста кожен з нас знаходить власну особистість, незалежно від того, яким пристрастям і недолікам піддається людина. Покликання сили і благодаті Хреста допомагає людині пізнати себе і подолати свої слабкості. Якщо людина прагне піднятися з глибин беззаконного життя до життя згідно з його природою, йому допоможе Хрест. Якщо людина хоче піднятися ще вище, до неба, де і знаходиться наша вічна батьківщина, його сходами буде Хрест.

Але чим є Хрест? У матеріальному сенсі це символ, яким ми володіємо. Але цей символ не можна створити. Значення має сила, яка криється в цьому символі. За допомогою цієї сили Бог Слово об’єднав незгодних і, як я вже говорив, повернув до рівноваги нашу бунтівну природу, схильну до тління. Він скасував смерть і диявола, відкрив людям вхід в рай, щоб вони змогли повернутися туди, звідки пішли, змогли увійти туди, де «вищий від усякого початку і влади, і сили, і панування і всякого ймення, що назване, праворуч Отця», де є всі Божественні обітниці. «Хочу, Отче, щоб, де я, там і вони були зі мною». Таку величезну цінність отримує людина за допомогою Чесного Хреста. Але ми повинні не просто абстрактно закликати дію благодаті Хреста, але повинні взяти його і прийняти в своє серце. Згадайте, що говорив наш Господь: «Що ти маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небесах, та й іди вслід за Мною, візьми свій хрест».

Ось в чому сенс Хреста. Падіння як людської, так і ангельської природи, їх відступ від Бога і прихід до катастрофи – весь цей самообман є результатом повернення до користолюбства, яке, в свою чергу, призводить до крайнього егоїзму. Саме цей егоїзм є причиною катастрофи. Але це хворобливий стан долається за допомогою самовідданістю, якою і є Хрест. Наш Господь добровільно віддав перевагу самовідданості, щоб на своєму практичному прикладі показати нам спосіб, за допомогою якого ми зможемо зцілитися. Хрест безпосередньо пов’язаний з поняттям самовідданості – умінням залишити свою волю і віддати себе волю Божественну. І тільки ця праця і ця боротьба може називатися Хрестом. Згадайте слова нашого Господа. Коли Пилат закликав Його до відповіді, Він мовчав. Чому Він не відповідав Пилатові? Якби він відповів, це б означало, що Він шукає виправдання. Але виправдання – це єдине, чого Він не шукав. В іншій ситуації, з тим, щоб відкрити нашому розуму сенс цієї Божественної таємниці, Господь говорить: «Отче, спаси Мене від цієї години». Однак при цьому тут же додає: «Але заради цього Я прийшов у час цей».

Кожному з нас необхідно зрозуміти, що в нашому житті немає ніякого іншого сенсу. Одне лише це призначення є у нашому житті – постійна готовність підняти Хрест в його екзистенційному значенні. Жодна грань одкровення Божественної волі не повинна залишитися без уваги. Це суть нашого призначення. Ми живемо в цьому світі не для того, щоб переміщатися з одного місця в інше і набувати щось. Такий сенс надавали життю старозавітні отці. Високе становище займав і цар Давид, який в своїх псалмах розкриває весь сенс антропології і христології. В одному з віршів він пише: «Заради слів уст Твоїх я зберіг шлях тверді». І це при тому, що він був царем, а в ті часи царі володіли необмеженою владою. Але його не цікавила його могутність. Він зізнається, що головною метою його життя було «несення хреста» і точне виконання Божественної волі. Для молитви він визначив час, які неухильно дотримувався і цим пишався: «Сім раз денно я славлю Тебе». При цьому він був царем, воєначальником, правителем і суддею. Але жодний з цих обов’язків, так само як і його дружини, діти та інші численні турботи, не перешкоджали йому молитися «сім разів в день» і постійно бути в думках зверненим до Бога.

Бачите, які зусилля прикладає боголюбива людина, щоб виконати своє призначення? Той, хто хоче вклонитися і правильно прославити Хрест, повинен відвернутися від всіх цілей, далеких Божественної волі. Тіло його може безперешкодно рухатися, щоб виконувати всі необхідні роботи. Але розум людини повинен бути зайнятий Богом. Як люди, яка володіє тілом, ми змушені звертатися до матеріального. Але нехай не полонить воно наш розум, який завжди повинен бути звернений до Бога! Необхідно постійно намагатися «полюбити Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім розумом своїм, і всією силою своєю», і згодом свого ближнього. Якщо таким чином людина буде нести свій хрест, він обов’язково удостоїться воскресіння. Як говорить апостол Павло: «Якщо ми померли», тримаючи хрест, «з Ним і жити будемо, якщо відречемося, то й Він відцурається нас». Ця дилема трагічна. Або сповідання, або заперечення – середини немає. Або ми завжди тримаємо в руках хрест, «розпинаємося» разом з нашим Господом і удостоюємось воскресіння, або, незалежно від нашого бажання, ми опиняємося серед тих, що відреклися, за що і Він зречеться нас. Нехай не буде так!

Постійно перебуваючи з «підперезаним вбранням та запаленими світильниками», ми повинні невпинно нести хрест. Щоб в будь-яку годину Господь, покликав вас до Його пізнання, міг звернути на нас Свій погляд, щоб перевірити, в якому стані ми перебуваємо, і знайти нас такими, що йдуть за ним і міцно тримають на плечах свій хрест. Будемо завжди прикрашені працьовитістю, щоб ніякої привід не зміг відвернути нас від зберігання та дотримання Божественних заповідей. Тільки так ми зможемо істинно шанувати Чесний Хрест. Таких християн хоче бачити Господь.

У цьому світі ми, ченці, як «вівці серед вовків». Нас не дивують спокуси, різні протиріччя, що походять від гріха і гріховності. Вони різними способами намагаються відвернути нас від поклоніння нашому Господу. Гріх у всіх його проявах, це нове і одночасно древнє «божество», прагне перешкодити нам служити Христу. Але ми своїми відкритими думками повинні щогодини волати: «Геть, сатана, Господу Богу моєму поклоняюся і Йому єдиному служу». Лише одне призначення є у людському житті – відкрити і зберігати волю Христа. А якщо я опинюся в небезпеки, свого життя я не пошкодую.

Це шлях мучеників, сповідників, преподобних і всіх інших праведників, «від перших і до останніх». Ми є продовжувачами цієї спадщини, маючи заступниками душі всіх праведників і святих, які прикрашають процвітаючу Церкву, постійно моляться за нас і чекають нас. Ніхто з нас не повинен бути позбавленим цього і залишатися в тіні. Нехай кожен сміливо йде до своєї мети, благодаттю Чесного Хреста Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

Старець Йосип Ватопедський († 2009)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

“Розп’яття” на західній стіні з лівого боку у Володимирському патріаршому соборі м. Києва художників Павла Свєдомського та Вільгельма Котарбінського

Середина Великого посту завжди присвячена особливому шануванню Чесного і Животворчого Хреста Господнього. З давніх-давен на середину храму виноситься хрест для поклоніння і весь тиждень, який носить назву «хрестопоклонного», Церква закликає вірних роздумувати про страждання та розп’яття Христа Спасителя. Так само вона нагадує нам, що вже настають «названі» тижні Великого посту: «хрестопоклонний», «поклонний», «вербний» і «страсний», які невпинно наближатимуть нас до Світлого Христового Воскресіння.
До великої Голгофської жертви смерть на хресті була ганебною. На таку кару засуджувались явні злодії і раби-бунтарі. У Старому Завіті про смертну кару на хресті було сказано, що «проклятий перед Богом усякий повішений на дереві» (Втор. 21; 23). Цей вислів передає нам апостол Павло в посланні до галатів: «Проклятий всякий, хто повішений на дереві» (Гал. 3; 13). Наскільки ганебною була смертна кара на хресті говорить нам один із найвідоміших римських проповідників Ціцерон: «Око римського громадянина не повинне бачити хреста, вухо його не повинне чути про нього і сама згадка про хрест повинна бути згладжена із його пам’яті». 

Смерть на хресті була не тільки ганебною, але й дуже жорстокою, оскільки розіп’ятий зазнавав страшних мук. Засуджений на таку страту висів на хресті протягом декількох годин і навіть двох-трьох днів, часто під палаючим промінням сонця, мучився від пропасниці і спраги. Кров повільно стікала із його ран і такою ж уповільнено-страдницькою була смерть. Римський письменник Сенека зазначав, що «смерть на хресті була ознакою поступового згасання, відмиранням окремих частин тіла, стіканням життя по краплинах». Теми смерті на хресті торкнувся відомий французький просвітитель Ж. Руссо, який порівняв смерть Спасителя зі смертю Сократа. Цей вільнодумець справедливо відзначив, що «смерть Сократа була блаженною, яку можна було тільки й чекати. Смерть Христа, який помер серед мук, ганьби, приниження, будучи проклятим цілим народом, є жахливою, такою, яку важко собі навіть уявити. Сократ прийняв чашу з отрутою і навіть благословив того, хто йому її подав, а Христос молився серед жахливих страждань за Своїх розпинателів. Та, якщо Сократ помер, як філософ, то Христос помер, як Бог». Остання фраза вільнодумця Руссо є ключовою в цій цитаті.

Розп’яття і Хрест Христів для ворогів залишалися ганебним явищем. Їх намір приєднати до злочинця Христа увінчався розп’яттям праворуч і ліворуч двох розбійників, адже Того, Хто називав Себе Сином Божим, потрібно було висміяти і показати, що Він такий Самий, як і ці два бунтарі. Ця злоба і одночасно ненависть не могли не відзначитись ще раніше на словах первосвященика Каяфи, який прорік: «Краще нам, щоб один чоловік помер за людей, аніж щоб весь народ загинув» (Ін. 11, 50). Далі, роз’яснюючи ці слова євангеліст Іоан додає: «Це він сказав не від себе, але будучи того року первосвящеником, провістив, що Ісус помре за народ, і не тільки за народ, але й щоб розкиданих дітей Божих зібрати разом» (Ін. 11, 51-52). Отже всі муки та страждання, а також розп’яття і смерть на хресті є напередвизначенням божественного милосердя, щоб Богочоловік, як святий, невинний і непорочний Агнець Божий, взяв на Себе гріхи всього світу і викупив їх Своєю смертю і Своєю кров’ю. Тоді хрест, дерево прокляття і ганьби, був божественною премудрістю вибраний і визначений слугувати знаряддям цієї смерті. Дерево пізнання добра і зла в саду Едемському стало причиною наших гріхів, а сухе дерево прокляття, Голгофський хрест, визволило нас від тих самих гріхів.

Отже будемо хвалитися тільки Хрестом Христовим, йому поклонятися, йому возносити внутрішню і зовнішню славу, тому що в Хресті Христовому полягає наше спасіння і викуплення, через нього дається нам відпущення гріхів. Нажаль сьогодні ми бачимо, як видимо Хрест все більше зникає з нашого життя. Для того, щоб у цьому переконатися порівняйте наші цвинтарі, місця вічного спочинку християн. Ще сто років тому на могилах спочилих стояли хрести, а тепер могили вкриті стелами і не дуже розбереш чи спочиває у гробі християнин, чи не християнин; віруючий, чи атеїст. На стелах тих поміж вишуканих портретів та написів ледь проглядається у куточку хрест, начебто сором’язливо накреслений чиєюсь невпевненою рукою. Ми витрачаємо великі кошти на пам’ятники, віддаємо інколи останні заощадження для того, щоб могилу християнина зробити такою, щоб там місця й гадки не залишилося про те, що той чи інший спочилий сповідував Христа і врешті-решт, слідуючи за Спасителем, ніс таки свого хреста, якого видимо не знайдеш на місці його земного спочинку.

Так само духовне несення особистого хреста займає в нас все менше місця. Ми часто не хочемо усвідомлювати того, що впродовж всього земного життя повинні нести його та ще й слідувати за Христом Спасителем. Про хрест скорбот та страждань, утисків та гонінь ми навіть не хочемо думати. Відтак, комфортне та безтурботне, часто безвідповідальне життя для нас стає нормою, еталоном наших мрій та бажань.

Християнине схаменися! Нехай цього не буде з тобою! Підійди трепетно до Хреста Христового, з любов’ю доторкнися до нього, полум’яно обнімай його, міцно тримай, простягнись перед ним, не відступай від нього, і отримаєш нагороду, і цей Хрест стане для тебе ключем, яким відкриєш двері вічного та блаженного життя. Амінь!

(Слово виголошене у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова за читанням акафісту Божественним Страстям Христовим 21 березня / 3 квітня 2016 р.)

Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський

Справді дивно, що один символ здатний вміщати все це. Але чи це єдине дивовижне в цьому символі? Насправді, хто може забути здивування тих, хто слухав апостольські проповіді, що звучать по всьому світу в перші роки поширення нашої віри? Вони розповідають про Сина Божого, Який прийшов на землю, проповідував, творив численні чудеса і, врешті-решт, був засуджений і засуджений до ганебної смерті, смерті на хресті, найпринизливішої на ті часи.

Саме тому обурювалися юдеї, і зневажали благу звістку освічені язичники елліни. Чи можливо, щоб істинний Бог помер такої принизливої смертю? Чи здатний людський розум вмістити і прийняти все це?

Завтрашнє Євангеліє (Мк. 8:34 – 9:1) покликана, брати мої, пояснити віруючим цей парадокс і розширити його розуміння тими, хто задовольняється і обмежується своїми власними можливостями й не бажає побачити щось більше. І про що ж нам оповідає Євангеліє? Воно говорить нам про те, що шлях Хреста і жертви веде людину до спасіння і Раю. Піти за Христом – означає йти слідом за Його Хрестом і розпинатися разом з Ним, відкинути себе, свої прагнення і бажання і відчути Його муки.

Крім того, Євангеліє попереджає нас: наскільки сильно ти бажаєш спастися, слідуючи лише зовнішнім релігійним проявам і піклуючись тільки про себе, тим більше ризик того, що твоя душа загине. І навпаки: забуваючи себе заради користі інших, ти отримаєш перемогу. А це саме головна перемога, яку людина може одержати у своєму житті.

Дійсно, парадоксальні висновки. Однак вони пояснюються світлом Хреста, жертви, наслідуванням Божественної любові, яка, щоб дарувати життя, дійшла до порога смерті. І це настільки значно, що самозречення людини уподібнюється самовідданості Самого Христа. І той, хто посоромиться пожертвувати собою, нехай пам’ятає про те, що в Судний день в Царстві Божому не визнають його.

Так не будемо ж ми сумніватися, брати мої, і піднімемо наш Хрест. У кожного з нас своя Голгофа, на яку йому судилося піднятися. Не будемо нарікати і соромитися того тягаря, який на нас поклав Господь. Покажемо себе гідними цієї честі, щоб і Він не посоромився нас. Але, крім цього, ми повинні знати, що Хрест – це не тільки жертва, ловлення, що стає нагородою на Небесах, а й спокій, зцілення, слава, захист, надія, шлях до воскресіння навіть у нинішньому земному житті.

Високопреосвященний Варнавас, митрополит Неаполі і Ставруполі

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

У Старому Завіті ми можемо знайти безліч алюзій на символ Чесного Хреста. Нижче ми згадаємо про шість подібних провісників.

По дорозі ізраїльтянів у Рефідім Мойсей двічі накреслив хресне знамення. Спочатку він ударив жезлом об скелю, і з неї пішла вода, в результаті чого народ втамував свою спрагу. Потім Мойсей розпростер свої руки з жезлом до неба, щоб помолитися і зміцнити ізраїльський народ у боротьбі проти Амалика (Вих. 17:1 – 16). Згідно святому Григорію Палами (PG 133 – 136), саме знак Хреста підтримав ізраїльських воїнів і допоміг їм перемогти. На думку Теодорина Кирського, крім символу Хреста, був явлений і символ розп’ятого Господа (PG 80, 260 – 261).

Іншого разу Мойсей зобразив цей святий знак, коли вів ізраїльський народ в Едом. Тут ізраїльтяни втратили сміливість і віру в Бога, тому Бог послав смертоносних отруйних змій, які кусали ізраїльтян і в результаті багато з них загинуло. Коли ізраїльтяни покаялися, Господь наказав Мойсеєві виготовити мідного змія і встановити його на дерев’яному брусі, і сказав, що кожен, хто погляне на цього змія, зцілиться (Чис. 21: 4 – 9). Хоча біблійний текст не дає нам докладного опису того, яким чином був встановлений мідний змій, святий Григорій Палама представляє нам більш ясну картину, пояснюючи, що Мойсей спорудив змія на похилій поверхні на вертикально поставленому дерев’яному брусі, в результаті чого був утворений хрест (PG 133 – 136). Крім того, сам Ісус в оповіданні Євангелія від Матвія, пророчо говорячи про свою хресну смерть, порівнює її з Воздвиженням мідного змія в пустелі: «І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському» (Ін. 3:14).

Знак хреста спас від смерті і пророків Старого Завіту – Даниїла і трьох отроків. Три отроки, Ананія, Азарія і Мисаїл, і пророк Даниїл жили у Вавилоні в період його полону. Три отроки були поміщені у вогняну піч і спаслися, завдяки чудовому Божественному втручанню (Дан. 3:23). Пророк Даниїл був спасенний подібним чином, коли був кинутий у рів з левами (Дан. 6: 16-23).

Звичайно, і в цих випадках біблійний текст не відтворює повну картину порятунку трьох отроків. Однак цей недолік заповнюють творіння Андрія, єпископа Критського, який пише, що спочатку три отрока, а потім і пророк Даниїл здіймали руки до неба, склавши їх хрестоподібно (PG 97, 1040 – 1041). Це переказ зберігає і церковна гімнографія. Зокрема, в Хрестопоклонну неділю в одному з піснеспівів ми знаходимо такі слова: «Вкинутий колись у рів на розтерзання левам, великий між пророками Даниїл, навхрест руки розпростерши, неушкодженим спасся, благословляючи Христа Бога повіки» (катавасія восьмий пісні канону ранішньої).

У Старому завіті існують пророцтва не тільки щодо Хреста Христового, але й таких подій як Різдво, Пристрасті і Воскресіння Христа. Однак саме Хрест Христовий є тим знаряддям, за допомогою якого Христос прославився, поламав войовничого ворога, переміг смерть і Своїм Воскресінням дарував людям нове життя, вільну від оков смерті і тління.

Незважаючи на те, що в старозавітні часи хрест був символом прокляття і смерті, і, згідно з проголошеним Второзаконня, всякий, загиблий на древі, вважався проклятим (Втор. 21:23), Христос Своїм Розп’яттям, зробив хрест символом перемоги над смертю, знаком слави і величі. Хрест перестав бути атрибутом приниженості, убозтва і прокльону, ставши виразом святості, благословення, честі, слави і благородства.

Але яким чином сталася ця суттєва зміна, це диво й перетворення? Звичайно, причиною тому стало втілення Сина і Слова Божого, в якому «Слово стало плоттю» (Ін. 1:14), і Його Розп’яття, коли Він «помер за нас» (Рим. 5:8), «упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної» (Флп. 2:8), позбавивши нас «вiдкупив нас вiд прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (Гал. 3:13).

Хрест і Воскресіння Христа відкрили нам двері в Рай, скасувавши полум’яний меч, що перепиняє шлях до дерева життя (Бут. 3:24). Якщо ми звернемося до гімнографії свята хрестопоклоніння, ми побачимо безліч похвал Хресту Христовому, які називають його вартовим райської брами, перемогою царів, похвалою ієреїв, опорою віруючих, хранителем світу, славою і гордістю Церкви, великою славою християн, коханої проповіддю Апостолів, вінцем мучеників, дорогоцінним прикрасою пророків – похвал, які підносяться і на Хрестопоклонну неділю Великого Посту.

Феодорос Рокас, богослов.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»