Радує, що нарешті місцева влада визнала заслуги свого земляка Митрополита Євгена. В розмові взяли участь науковці, громадські діячі, працівники культури і навіть священики Московського Патріархату. Заходи, присвячені Митрополитові Євгену. Чернівецько-Буковинська Митрополія Української Православної Церкви Київського Патріархату проводить у його ріднім селі щороку без будь-якої участі та підтримки місцевої влади, з участю окремих мешканців села, бо інші з батюшкою Іваном, настоятелем сільської церкви Московського Патріархату, не визнають УПЦ Київського Патріархату.

Цього року, 12 квітня, у васловівському жіночому монастирі, збудованому Митрополією на місці рідної хати Митрополита Євгена, в церкві Преображення Господнього, Митрополит Данило зі священиками Митрополії відправив поминальну літургію, яку влада вже не проігнорувала. А після літургії відбулась конференція, присвячена згаданим ювілейним датам, яка прийняла відповідну резолюцію.

Круглий стіл розпочався демонстрацією документального фільму «Повернення митрополита» про життя і діяльність Митрополита Євгена. Можливо, нарешті люди в Васловівцях узнають, чому в їхньому селі збудована церква і будується монастир на честь Митрополита Євгена; чому його шанує Київський Патріархат і не шанує Московський. Правда, біля Свято-Духівського собору Московського Патріархату в Чернівцях стоїть пам’ятник Владиці Євгенові. Благородним діянням скульптора Миколи Мірошниченка скористалися з політичних мотивів кандидати в народні депутати перед виборами, щоб дати можливість Вікторові Януковичу, тодішньому голові Партії регіонів, показатися буковинцям у ролі побожного чоловіка і відкрити пам’ятник Митрополитові Євгену. Та коли настав урочистий момент, пам’ятник чомусь не відкривався – Янукович ніяк не міг стягнути покривало з пам’ятника, поки не допомогли охоронці. І стоїть цей монумент якось сумно та сиротлива…

А чому така байдужість?

У згаданому вже фільмі показано, як ще при радянській безбожній владі з Москви чинився нелюдський злочин. Підняли з місця вічного упокоєння в східній частині вівтаря кафедрального собору Святого Духа, збудованого Владикою Євгеном, труну з його останками. Згадано у фільмі, що дорогоцінних митрополичих атрибутів біля покійного вже не було. Але не згадано слова очевидця тої події, тодішнього завідувача відділом культурно-освітніх установ обласного управління культури Дмитра Тащука, що коли з труни зняли віко, то всі побачили Митрополита Євгена таким, як на фотографії. І це через 103 роки після поховання. Значить, його мощі нетлінні. Але це не зупинило злочинців.

Директор цвинтаря якийсь Вєдєрніков наказав: «Закопать под забором. Надгробка нє дєлать». І не «дєлалі». Тому й досі не знайдено місця того закопання. Тут неможливо втриматися, щоб не згадати слова Юрія Федьковича: «… О Москво, мати ти всіх лих! О Москво, ти несита крови! Крови пророків і святих, І праведних святої крови Вже переповненая чара». Ці слова про Москву, котра вже пробувала називатись третім Римом і сьогодні не проти такої назви.

Але з Києва йшло світло християнської православної віри на землі сусідів, яке згодом дійшло й до Москви. Коли Київський Князь Володимир у 988-му році хрестив Київ, про Москву ще й згадки не було. Перша згадка про неї датується 1147 роком. У 1940 році з Москви на Буковину прийшов войовничий атеїзм. Вождь російської імперії Володимир Ульянов (Ленін) казав, що релігія – це опіум для народу, тому священиків треба «расстрєлівать, расстрєлівать і єщьо раз расстрєлівать, чєм больше, тєм лучше». А сьогодні батюшка Іван з васловівської церкви Московського Патріархату не радить будувати монастир Митрополита Євгена – мовляв, Церква Київського Патріархату неканонічна, розкольницька. При цьому не каже людям правди, що саме Москва в 1448 році розколола Київську Митрополію, проголосивши власну автокефалію, яку Константинополь і інші Церкви не визнавали 141 рік. А за хабар від московського посла (200 золотих червонців і 120 соболів) Константинопольський патріарх Діонісій у 1686 році віддав Українську Церкву під юрисдикцію Москви. Тепер нехай мешканці Васловівців подумають, чи не гріх вони мають, обминаючи монастир Митрополита Євгена в своєму селі, ігноруючи видатну роль свого односельчанина Владики Гакмана в збереженні і утвердженні православної віри у рідному селі, в місті Чернівці та по всій Буковині. Дивно, що Митрополит Євген мав більшу підтримку в католицькій Австрійській державі від цісаря Франца-Йосифа, ніж Митрополит Данило має від високопосадовців незалежної України і мешканців рідного села Владики Євгена в увіковіченні його пам’яті. Одні з батюшкою Іваном прямо заявляють, що підтримують Московський Патріархат. А інші мовчки не допомагають. Навіть землю під церкву на місці колишньої хати Владики Гакмана та ділянку при ній куплено за чималі гроші. Будівництво монастиря ведеться за кошти духовенства та парафіян чернівецької церкви святої Параскеви і інших церков та скромні пожертви людей, які не бажають бути названими.

Багаті будують монастирі і церкви Московського Патріархату. Деякі вже навіть приготували гробовці (усипальні) для себе в церквах. Якби людей не обдурювали московські батюшки, то вони б як не грішми, то бодай своїми руками, працею допомогли будувати монастир. Адже священики Київського Патріархату разом з Митрополитом Данилом власними руками мурували стіни церкви.

Сьогодні, дякувати Богу, стоїть у Васловівцях прекрасний архітектурний ансамбль, який є окрасою села і пам’яткою про Митрополита Євгена, заслуги якого перед Богом і людьми неможливо переоцінити. До Митрополита Євгена всі православні церкви на Буковині були дерев’яними. Завдяки йому сьогодні Чернівці пишаються комплексом Митрополичої Резиденції, включеної до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він заклав наріжний камінь собору Святого Духа, а потім освятив його. Одночасно була споруджена й нова парафіяльна церква святої Параскеви. Його життя було сповнене великою творчою роботою. Він був призначений головою першого сейму (парламенту) автономного коронного краю Герцогства Буковини, займав почесну посаду крайового старости. При ньому Буковинська єпархія була піднесена до гідності окремої Митрополії.

З його ініціативи було створено Товариство «Руська бесіда», найповажніша українська громадсько-культурно-освітня організація на Буковині. Дітищем Митрополита Євгена, фактично, є й Чернівецький університет. «Слава Митрополита Євгена не вмирає в Бозі, – сказав Митрополит Данило. – Вона перемагає, бо Господь є Правда… Коли будуть знайдені нетлінні мощі Владики Євгена, його святительська гідність буде піднесена до сонму святих, і Буковина буде мати свого святого – духовного покровителя краю».

Хіба це не чудо, що при всіх перепонах, спротивах, ігноруваннях монастир Митрополита Євгена у Васловівцях збудовано?! А творцям фільму про Митрополита Євгена варто нагадати, що гріх фальсифікувати історію, а тим паче сьогодення. Гріх замовчувати у фільмі Митрополита Данила, який відродив теологічний факультет у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, збудував монастир у Васловівцях…

Завдяки старанням Владики повернуто назву вулиці Митрополита Гакмана в Чернівцях, яка за часів Союзу називалася вулиця Пушкіна, створені Товариство імені Митрополита Євгена (Гакмана), митрополичий хор та Буковинський православний університет його ж імені, проводилися конференції за участю колишніх випускників теологічного факультету дорадянського періоду.

Негарно так по-драконівськи чинити з Владикою Данилом при житті, як вчинили з Владикою Євгеном після смерті. Пора вже вбити в собі дракона, визволитися від його влади. «Пізнайте правду, і правда визволить вас» (Ін 8:32). Як не намагалися воріженьки стерти з лиця землі ім’я Митрополита Євгена, а правда перемагає, бо вона світліша від сонця. Її мають знати всі. Такий закон Божий. У Святому Письмі читаємо (Пс. 77), що правду про історію народу має знати «рід майбутній – діти, що народяться, а вони в свій час сповістять дітям своїм».

У районному місті, а колись повітовому, Заставна має бути каплиця на честь Митрополита Євгена (Гакмана). Люди мають пишатися його ім’ям і краєм, що народжує таких людей. Нехай діти в школі складають речення, пишуть твори про заслуги подвижників свого краю, титанів праці, велетів духа і виховуються на прикладах з їхнього життя.

Олександра ПОПЕЛЮК, почесна голова Чернівецького відділу Союзу українок

Джерело: «Відродження» № 16, 2013 р.

Мене ненавидить (світ), бо Я свідчу про нього, що діла його злі

Ін 7:7

Щодо цілком справедливої критики Митрополитом Чернівецьким і Буковинським Данилом етичної сторони недавньої візитації Святослава Шевчука в Резиденцію митрополитів на єпархіальній сторінці «Православні Буковини ПЦУ» у соціальній мережі Фейсбук з’явилися злобні істеричні пости Богдана Сторощука, що сховався за наведеною на фото личиною, й окремих інших коментаторів. Це логічно – людина вже тут заявила, що буде з нею у вічності.

Після Страшного Суду «заплачуть всі племена земні», – застерігає Священне Писання (Мт 24: 30; Одкр. 1: 7). Для докладного розкриття діяльності таких християн Спаситель зауважує: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас» (Мт 23: 15). «І ви доповнюєте міру зла батьків ваших… Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста. Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крові Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником. Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей» (Мт 23: 32, 34-36).

По святій правді, ситуація з безцеремонним візитом так званого патріарха так званої Української Греко-Католицької Церкви в Резиденцію буковинських митрополитів дуже подібна. Глава Православної Церкви України видав наказ архиєпископові Чернівецькому і Хотинському Германові (Семанчуку) на Резиденцію буковинських митрополитів. Подобається це комусь чи не подобається (мені не подобається), добрий він чи недобрий, наш чи не наш, але правда є правда.

Уже давно держава зобов’язалася повернути майно Церкві. Отже, по праву, Резиденція – майно Церкви, і ПЦУ має ним розпоряджатися. В інших регіонах України державна влада повернула церковне майно, а в заповіднику Буковина державні закони не працюють, за все треба судитися, а на суди необхідні гроші, яких наша Церква не має.

Щодо права називатися Церквою, яке не кожна організація має. Є слово Спасителя: «Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного; бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мт 18: 19-20). Але не все так просто. Церква мусить мати апостольську основу, заснування апостолами і збереження всіх настанов, таїнств і обрядів; тяглість (преємність, переємність) Духа Святого від апостолів. Римська і Візантійська Церкви мають ці основи, зберегли апостольські традиції. А чи має так звана УГКЦ право називатися апостольською Церквою, чи, радше, установою лживих пророків?

«Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив вас, бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: «я Христос», і багатьох спокусять… Тоді видаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас; і вас зненавидять усі народи через ім’я Моє. І тоді багато хто спокуситься, і видаватимуть один одного, і зненавидять один одного; і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять; і через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох» (Мт 24: 4, 5, 9-12).

Чи визнають, чи не визнають адепти Святослава свідчення Владики Данила, вони вчинили не по-християнськи і ще огризаються.

Є заувага досить мудра, що Православна Церква в Україні була ще до християнізації Росії, і князь Володимир Русь-Україну хрестив у святу Православну віру. Чи має право те, що не засновано апостолами, а вироджене пізніше, називатися Церквою чи, як застеріг Христос, підпадає під категорію «організація лживих пророків»?

Найактивнішими організаторами Берестейської унії й відповідно «апостолами» так званої УГКЦ стали Кирило (Терлецький) та Іпатій (Потій). Їхнє життя і діяльність є красномовними підвалинами такої Церкви.

Особливо колоритний – «райський змій і хитрий лис» Кирило Терлецький. При житті його різко критикував у своєму творі «Тренос» Мелетій Смотрицький, зокрема звинувачував у: причетності до вбивства луцького православного священика Стефана Добрянського та маляра Пилипа; двоєженстві; «мешканню в чужолозтві з братовою роженою»; порушенні посту; зносинах з кримінальниками; фальшуванні червоних злотих. Також у К. Терлецького від хвороби згнив ніс.

Український історик Михайло Грушевський, не відкидаючи, назагал, відомої думки Івана Франка про те, що згадану посаду єпископ Кирило (Терлецький) дістав через підкуп, згадуючи смерть єпископа, не втримався від репліки, що помер “старий грішник”.

Іпатія (Потія) Франко характеризує так: «чоловік хоч і вчений, але без характеру, брехливий і хитрий».

З такими «апостолами» не варто задирати носа. Перський поет, математик, астроном і філософ Омар Хайям (1048–1131) зауважив: «Чим нижче чоловік душею, тим вище задирає ніс. Він носом тягнеться туди, куди душею не доріс».

Василь Козьмик

Джерело: газета «Відродження», №30, 29.07.2021.