Що таке піст і яка його мета? У православному християнстві піст полягає у утриманні від більшості продуктів тваринного походження, включаючи м’ясо, птицю, рибу та молочні продукти, і розглядається як аскеза, або духовна вправа, яка залучає біологічні, психологічні, духовні та соціальні аспекти того, хто ми є як люди та спільноти. Св. Василій Великий говорив про піст як про стриманість, якої слід прагнути спільно і яка має сприяти добробуту всієї спільноти [3]. Окрім виховання чеснот поміркованості та розсудливості як на особистому, так і на громадському рівнях, піст також має величезні екологічні наслідки. Таким чином, піст можна розглядати як один із способів здійснення видів екологічної метаноїї, до яких закликає нас Патріарх Варфоломій.

Але чому ми зосередилися на етиці харчування? Як я вже зазначав в одному з попередніх есе, сільське господарство поступилося тиском нинішньої неоліберальної економічної парадигми, одержимої ідеєю надмірної спеціалізації та непомірного зростання. В результаті промислове сільське господарство перетворило фермерство з галузі, орієнтованої на підтримання життя, на галузь, яка в даний час значною мірою сприяє виникненню екологічної кризи, з якою ми стикаємося. Сільське господарство – одне з найбільших джерел викидів вуглекислого газу, що набагато перевищує навіть автомобільні викиди, через використання важкої техніки та нераціонального землекористування; це галузь, що погіршує якість ґрунту через відсутність різноманітності культур та надмірної обробки; вона веде до опустелювання та вирубування лісів, перетворюючи лісові масиви на ферми; крім того, сільське господарство – одне з найбільших джерел втрати води, перетворюючи пустелі на сільськогосподарські угіддя. Наприклад, сільське господарство виробляє надмірні обсяги таких культур, як кукурудза і цукор, і їх без усякої необхідності додають у продукти харчування, такі як хліб та консервовані помідори, виключно за вказівкою корпорацій, які становлять інтереси цих галузей. Це не тільки завдає шкоди здоров’ю людини, але й різко скоротило різноманітність сільськогосподарських культур за останні сто років, що, у свою чергу, призвело до широкомасштабної ерозії верхнього шару ґрунту і значного виснаження поживних речовин у ґрунті, що в свою чергу значно знижує родючість земель . Додайте до цього надмірну оранку ґрунту та надмірне використання сильних хімічних добрив, і стане зрозуміло, чому монокультурне промислове сільське господарство є одним із головних винуватців екологічної кризи, яку ми переживаємо сьогодні.

Те, що сталося з традиційною аграрною індустрією, є дуже ганебним, тому що заняття землеробством святитель Василь вважав найблагороднішим із усіх професій, оскільки воно дає найнеобхідніше для життя [4]. На жаль, як і майже всі інші види життєдіяльності у XX і XXI століттях, фермерство та вирощування продуктів харчування поступилися тиском економічної системи, що потребує надмірної спеціалізації та постійного зростання, і фермерство більше не є практикою, яка неодмінно сприяє процвітанню та розширенню прав та можливостей місцевого населення, оскільки воно перетворилося з підприємства общинного рівня на знаряддя виробництва продуктів харчування як частини світової капіталістичної системи. Корпоративні конгломерати з виробництва продуктів харчування постійно створюють підприємства з концентрованої відгодівлі тварин (CAFO), які просто називають «фермами-заводами», щоб виробляти достатньо м’яса, найчастіше яловичини, для задоволення зростаючих світових потреб, викликаних поширенням «західної», або «американської» моделі харчування та надмірно споживчого способу життя; обидва ці фактори роблять значний внесок у деградацію навколишнього середовища. Відновлення фізичного та екологічного здоров’я та життєздатності екосистем, що деградували, може бути частково досягнуто за допомогою регулярних та спільних періодів посту, коли люди не тільки утримуються від певної їжі, але й втілюють у життя орієнтовані на життя та регенеративні аспекти посту як аскези, що зачіпає екологічні та соціальні. того, ким ми є як окремі особи та як спільноти.

Православні християни покликані усвідомити, що піст — це потужний ресурс для екологічного активізму, якому мимоволі прагнуть наслідувати сучасні світські рухи за харчування, такі як «м’ясопустні понеділки», які закликають періодично утримуватися від продуктів тваринного походження протягом року. Це пов’язано з тим, що утримання від споживання тварин на колективному рівні має величезні екологічні переваги, оскільки це різко скоротить викиди парникових газів, зменшить вбивство тварин і створить попит на різноманітність рослинного життя, що допоможе зберегти генетичну різноманітність, а також родючість ґрунту. Однак одна з головних проблем цих світських форм «поста» полягає в тому, що вони не можуть адекватно вплинути на виробництво або випуск тваринницької продукції в бізнесі, оскільки вони не проводяться протягом тривалих періодів часу, не інституціолізовані і, отже, залишаються непередбачуваними з точки зору подання бізнесу. На соціально-економічному рівні общинні пости, подібні до тих, що існують у церковному календарі православних християн, передбачувані і, отже, можуть бути враховані, що дозволяє виробникам фактично передбачати необхідність скорочення виробництва в ці періоди, щоб не викликати економічного шоку в роботі своїх підприємств. Якби на знак солідарності з православними християнами всі християни регулярно дотримувалися суворих посад, передбачених православним церковним календарем, підприємства, які обслуговують християнську громаду, змогли б заздалегідь прорахувати це у своїх бізнес-моделях і, отже, знали б про зниження попиту на продукти тваринного походження, тим самим замовляючи менше у своїх постачальників, які, у свою чергу, передбачають таке зниження попиту та можуть змінити свою виробничу практику.

Крім участі в соціально-екологічних змінах, постячи і приймаючи простішу і продуманішу їжу, ми можемо краще усвідомити цінність самої їжі та краще підготуватися до шанування Джерела життєвої сили. Ось чому для православних християн так важливо вживати продукти, вирощені біодинамічним та регенеративним способом, щоб своєю практикою споживання ми постійно сприяли відродженню та оновленню життя, а не ставали співучасниками руйнування, смерті та хворіб екосистем та істот, що мешкають у них. Це особливо вірно, коли йдеться про відновне землеробство, оскільки цей тип повністю органічного та безоратного землеробства, в якому не використовуються ні отруйні хімікати, ні жорстка обробка ґрунту, довів свою ефективність у відновленні продуктивної життєздатності земель, які зазнали опустелювання та втрати родючості ґрунту. Коли ми знову вступаємо в цей великий і святий період Великого посту, розмірковуючи про вибір продуктів харчування, що може бути краще для підготовки і очікування Святого Воскресіння в день Великодня, ніж спроба втілити в життя такі способи споживання, які безпосередньо сприяють оновленню та омолодженню екосистем. з яких ми черпаємо життєво необхідну силу.

Посилання:

1. Message of Ecumenical Patriarch Bartholomew at International Conference on Ethics, Religion, and Environment, University of Oregon, April 5, 2009.

2. Ібід.

3. E.F. Morrison. St. Basil and his Rule: a Study in Early Monasticism (New York: Oxford University Press 1912), 111.

4. Basil. The Long Rules. The Ascetical Works. The Fathers of the Church. M. Monica Wagner, C.S.C., trans. (Washington, DC: Catholic University of America Press, 1950), 312.

Кріс (Χρήστος) Дуранте, доцент теології в Університеті Святого Петра у штаті Нью-Джерсі, США.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Компас сумління: Керівництво моральними діями у світі, що руйнується

Ваші Високопреосвященства,

Ваші Високоповажності,

Шановна аудиторія,

Пані та панове,

Ми збираємося тут, в Абу-Дабі, у момент колективного пробудження, щоб обговорити шляхи вирішення взаємопов’язаних глобальних криз під прапором «Злиття сумління». Усі ми, присутні, усвідомлюємо, що нашій планеті, як ніколи раніше, загрожує екологічно небезпечна людська діяльність. Наші релігійні традиції поділяють основні вчення про духовну відповідальність піклуватися про Боже творіння. Наші священні тексти наказують нам захищати наш спільний дім. Немає вищого покликання, ніж збереження святості життя на нашій планеті та умов, які роблять можливим розвиток людства. Ми повинні використати весь свій моральний авторитет для розпалювання екологічної свідомості суспільства.

У цьому дусі, керуючись нашими спільними духовними цінностями, ми схвалюємо наступні принципи та цілі:

Все життя взаємопов’язане. Людство залежить від природи. Ми повинні відновити рівновагу на Землі.

Треба підтримати тих, хто найменш винен у екологічних порушеннях. Історичні несправедливості мають бути виправлені.

І наука, і віра пропонують мудрість для вирішення цієї кризи. Між ними необхідний діалог і співпраця.

Ми маємо спільний обов’язок надати широким мережам можливість діяти. Зміни мають залучати все суспільство.

Політики зобов’язані прийняти сміливі програми для захисту клімату та біорізноманіття, забезпечуючи справедливий перехід.

Релігійні та корінні громади пропонують давню мудрість щодо екологічного життя. Їхні голоси можуть сприяти трансформації суспільства.

Шановні гості,

У 50-ту річницю історичної Стокгольмської конференції з питань довкілля людини світ все ще переживає кризу. Але трансформація можлива завдяки безперервній співпраці. Партнерство – це нова норма! Як ніколи раніше, різноманітні групи об’єднуються, щоб захистити цивілізацію та здоров’я планети. Йдучи рука об руку, з надією як нашим компасом, ми вирушаємо в безпрецедентну, але важливу подорож, де сходяться віра, совість і дія.

Щоб підтримувати співпрацю між різними релігіями та партнерами в науці та суспільстві, ми маємо створити постійний механізм для спільного обмірковування, адвокації та дій щодо пов’язаних викликів справедливості, сталого розвитку та людського розвитку, перетворюючи потужні наміри на значний вплив. Разом ми більше, ніж сума наших частин. Керуючись позачасовою мудрістю, але відкриті до нових рішень, ми відновимо природний баланс, щоб побудувати суспільство, яке процвітає в гармонії з Землею, яка підтримує всіх нас.

Дякуємо за вашу увагу і нехай Бог благословить вас і ваші благородні починання!

Абу-Дабі, 6 листопада 2023 р.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

]]> http://kyiv-pravosl.info/2023/11/08/promova-joho-vsesvyatosti-vselenskoho-patriarha-varfolomiya-na-konferentsiji-zlyttya-sumlinnya-obednannya-relihijnyh-lideriv-dlya-planetarnoho-vidrodzhennya/feed/ 0 http://kyiv-pravosl.info/2019/09/01/poslannya-vselenskoho-patriarha-varfolomiya-na-den-ohorony-navkolyshnoho-seredovyscha/ http://kyiv-pravosl.info/2019/09/01/poslannya-vselenskoho-patriarha-varfolomiya-na-den-ohorony-navkolyshnoho-seredovyscha/#comments Sun, 01 Sep 2019 07:44:41 +0000 admin http://kyiv-pravosl.info/?p=6984 Continue reading →]]> + Варфоломій,

Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,

Нового Риму і Вселенський Патріарх,

Всій повноті Церкви,

Благодать, мир і милість

Від Творця всього творіння

Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Дорогі собрати архієреї та чада в Господі,

З добротою і милістю всемогутнього Бога сьогодні відзначається 30-річчя з часу, коли Свята Велика Церква Христова встановила свято Індикту, першого дня церковного року як «день охорони навколишнього середовища». Ми не лише звертали увагу наших православних вірних, і не просто віруючих християн чи навіть представників інших релігій, але й політичних лідерів, екологів та інших вчених, а також інтелігенції та всіх людей доброї волі, що прагнуть зробити свій внесок.

Екологічна діяльність Вселенського патріархату послужила натхненням для богослов’я задля чільного просування істини християнської антропології та космології, євхаристійного світогляду та трактування творіння, а також духу православного аскетизму як основи для розуміння причини та відповіді на екологічну кризу. Бібліографія, пов’язана з богословською екологією чи екологічного богослов’я, є обширною і, в цілому, є чудовим православним свідком перед основними викликами сучасного людства та земного життя. Занепокоєння екологічною кризою, глобальними вимірами та наслідками гріха – цього відчужувального внутрішнього «перетворення цінностей» у людстві – вивели на поверхню зв’язок між екологічними та соціальними питаннями, а також необхідність їх спільного вирішення. Мобілізуючі сили для захисту цілісності творення та соціальної справедливості є взаємопов’язаними та нероздільними діями.

Інтерес Вселенського патріархату до захисту творіння не виник як реакція чи внаслідок сучасної екологічної кризи. Останнє було лише мотивацією та приводом для Церкви висловлювати, розвивати, проголошувати та пропагувати свої екологічні принципи. Основа невмирущої турботи про природне середовище Церкви полягає в її еклезіологічній ідентичності та богослов’ї. Повага та турбота про творіння – це вимір нашої віри, змісту нашого життя в Церкві та як Церкві. Саме життя Церкви – це «досвідчена екологія», прихильна повага та турбота про творення та джерело її екологічної діяльності. По суті, інтерес Церкви до охорони навколишнього середовища – це поширення Святої Євхаристії у всіх вимірах її стосунків до світу. Літургійне життя Церкви, подвижницький етос, душпастирське служіння та досвід хреста і воскресіння з боку віруючих, незгасне бажання вічності: все це включає в себе спілкування людей, для яких природна реальність не може бути зведена до об’єкта або корисної матерії, що слугує для задоволення потреб людини чи людства; навпаки, ця реальність розглядається як діяння, вчинок справи особистого Бога, який закликає нас поважати і захищати, тим самим даруючи нам Його «співпрацівників», «управителів», «опікунів» і «священиків» творіння щоб виховувати з нею євхаристійні стосунки.

,Турбота про природне середовище – це не додаткова діяльність, а важливе вираження церковного життя. Вона носить не світський, а скоріше чисто церковний характер. Це «богослужбове служіння». Усі ініціативи та діяльність Церкви є «прикладною еклезіологією». У цьому сенсі богословська екологія не стосується лише розвитку екологічної свідомості або відповіді на екологічні проблеми на основі принципи християнської антропології та космології. Навпаки, вона передбачає оновлення цілого творіння в Христі, як це реалізується і переживається у Святій Євхаристії, що є зображенням і передбаченням есхатологічної повноти Божественної ікономії в славословній цілісності і світлій пишності небесного Царства.

Найпочесніші браття та найулюбленіші чада в Господі,

Екологічна криза виявляє, що у нашому світі все пов’язане, що наші проблеми є глобальними та спільними. Для вирішення цих викликів нам потрібна багатошарова мобілізація, спільна згода, напрямок та дії. Для людства немислимо усвідомлювати гостроту проблеми і все ж продовжувати перебувати у забутті. Хоча в останні десятиліття домінуюча модель економічного розвитку в умовах глобалізації – висвітлення фетишизму фінансових маркерів та збільшення фінансового прибутку – загострила екологічні та економічні проблеми, все ще широко поширене уявлення про те, що «немає іншої альтернативи», що невідповідність жорсткій логіці обґрунтованості світової економіки призведе до нестримних соціальних та фінансових ситуацій. Таким чином, будь-які альтернативні форми розвитку, поряд із силою соціальної солідарності та справедливості, недооцінені та підірвані.

З нашого боку, ми зобов’язані вжити більше заходів щодо застосування екологічних та соціальних наслідків нашої віри. Надзвичайно важливо, щоб наші єпархії та митрополії, а також багато наших парафій та священних монастирів сприяли розвитку ініціатив та заходів з охорони навколишнього середовища, а також різноманітних програм екологічної освіти. Ми повинні звернути особливу увагу на християнське становлення нашої молоді, щоб воно могло функціонувати як область вирощування та розвитку екологічного етосу та солідарності. Дитинство та юність є особливо сприйнятливими життєвими фазами для екологічної та соціальної чуйності. Усвідомлюючи актуальність екологічної освіти, Вселенський патріархат присвятив третій у своїй серії міжнародних самітів на Халкі темі «Богословська освіта та екологічна обізнаність» (Стамбул, 31 травня по 4 червня 2019 року) з метою включення екології та екологічної обізнаності в навчальну програмаму богословських шкіл та семінарій. Вирішення великих викликів нашого світу неможливе без духовної орієнтації.

На закінчення, ми бажаємо всім Вам сприятливого і благословенного церковного року, наповненого ділами приємними Богові. Ми запрошуємо світлих дітей Матері Церкви у всьому світі молитися за цілісність творення, бути стійкими та доброчинними у кожному аспекті їхнього життя, прагнути до захисту природного середовища, а також до сприяння миру та справедливості. І ми ще раз проголошуємо істину, що справжнього прогресу не може бути, коли страждають «дуже добрі» творіння та людина, створена за образом і подобою Божою. Нарешті, заступництвом першої серед святих Богородиці «Паммакарістос», ми закликаємо на Вас життєдайну благодать і безмежну милість Творця і Подателя всякого творіння.

† Константинопольський Варфоломій,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

1 вересня 2019 р.

І. Вступ

Відомо, що християнська Церква має багато завдань і цілей, що стосуються основної мети – спасіння як своїх вірників, так і людей, які знаходяться поза Церквою. Це євангелізація, катехизація (формування у християн зрілої віри), літургія і дияконія (соціальне служіння Церкви). Щодо зовнішньо-церковної цілеспрямованості діяльності Церкви, то насамперед, це донесення Божого Слова у світ, наслідком якого має бути навернення людства до свого Творця. Але водночас завданням Церкви Христової є намагання поширювати в світі мир, добрі справи, а також вирішення багатьох проблем, які найбільше загрожують людству і всьому Створінню Божому [11]. Виховання високої християнської свідомості містить особливий аспект відповідальності людства за Створіння – природу.

Доктрина Створіння нероздільна від загального розвитку християнського богослов’я [7]. Ця доктрина висвітлена у Святому Письмі, Святому Переданні, тобто в усній традиції та повчаннях святих отців Церкви, катехизмі Католицької церкви та катехизмах або загальних засадах і принципах вчень інших християнських конфесій. Відомо, що християнська позиція визначає Всесвіт як створений заради людини і даний їй в користування та піклування. Людину християнство розуміє як вершину Створіння.

У Катехизмі Католицької церкви наголошується на пошануванні цілісності Створіння: «Панування, дане Творцем людині, над неживим і живим світом не є абсолютним; воно вимірюється піклуванням про якість життя ближнього, у тому числі – прийдешніх поколінь; воно вимагає релігійного пошанування цілісності творіння» [3].

Відомо, що в християнстві поширена позиція антропоцентризму. Досить цікаву думку щодо цього висловив відомий православний богослов В.Н. Лоский: «…земля духовно центральна, тому що вона – плоть людини, тому що людина – істота центральна… У центрі Всесвіту б’ється серце людини» [5]. Але на погляд самих християн-антропоцентристів, антропоцентризм – це не філософія споживацтва і вседозволеності, а швидше за все вона містить в собі відповідальність людської особистості за усе, що відбувається в цьому світі, і причетність до всього, зокрема й піклування про дику природу [4].

Споглядаючи картини дикої природи, віруюча людина передусім відчуває захоплення творчою могутністю і мудрістю Творця, побожний страх Божий (потрібно відрізняти від земного страху) і тугу за Раєм, втраченим людьми внаслідок гріхопадіння. Відповідно до православної традиції, дика природа, прекрасна і велична – це образ райського саду [8]: «Яка їх, Твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе Ти створив» (Пс. 104:24).

Вчення Церкви Христової про Боже Створіння відображене не тільки у Святому Письмі і Святому Переданні, але й у Божественній Літургії, яка формувалася протягом століть. «Тут (у Божественній Літургії) уже діє воскреслий прославлений Христос, що сидить праворуч Отця і зливає благодать Святого Духа на все Створіння. Це вже є повнота спасіння» [9].

Особливим чином під час Літургії наголошується на спасінні за посередництва Тайни Євхаристії: “»Ця подія не наповнює вже нас жахом і розпукою, як це було колись із Христовими учнями; просвічені Святим Духом, дивимось на неї очима віри у світлі Воскресіння, П’ятидесятниці та обновлення цілої Вселеної» [9].

Далі детальніше розглянемо і проаналізуємо, на чому наголошується в текстах Божественної Літургії візантійського і римо-католицького обрядів стосовно Створіння Божого. Також осмислимо можливість навчання вірників пошані до Створіння та заохочення бережливого ставлення до довкілля під час Літургії, адже Служба Божа є привілейованим місцем для катехизи Божого народу [3].

ІІ. Згадування і молитви за створіння під час Божественної Літургії візантійського і римо-католицького обрядів

Аналізуючи тексти Святої Літургії св. Іоанна Златоуста, в яких згадується Боже Створіння – природа, помічаємо, що насамперед природа згадується в контексті її створення Богом-Творцем:

1. Під час Малого входу:

Після того, як ієрей зробивши поклін, входить у святий вівтар, кладе святе Євангеліє на престол, a співці співають: «Приїдь поклонімся…» і тpoпapi, слідує молитва: «Боже святий, що в Святих перебуваєш, Тебе трисвятим голосом Серафими оспівують i Херувими славословлять, i всі Небесні Сили Тобі поклоняються. Ти з небуття в буття привів усе, створив людину на Твій образ i подобу…» [1, 6].

2. У Символі Віри: «Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, і всього видимого і невидимого».

3. Після слів: “Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові, Тройці єдиносущній і нероздільній” – йде молитва ієрея, в якій величається Бог – Творець всіх створінь: «Владико всіх, Господи неба i землі, і всього видимого й невидимого створіння, Ти, що сидиш на престолі слави i споглядаєш на безодні – безначальний, невидимий, незбагненний, неописаний, незмінний…».

Далі наголошується на тому, що через Сина Божого Ісуса Христа все було створене: “A коли прийшла повнота часу, Ти говорив до нас через Самого Сина Твого, що Ним Ти i віки сотворив”. Це гармонійно зіставляється зі сказаним в Біблії: «Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого Творіння. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено!. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне» (1 Кл. 1:15-20).

Також в ході Літургії звертається увага й на те, що Створіння прославляє свого Творця: «Ним бо підкріплене все Створіння, духовне i розумне, Тобі служить i Тобі повсякчасно возсилає славослов’я, бо все служить Тобі».

Недільний антифон (антифон 1) також починається славним висловом: «Воскликніть Господеві: вся земля, оспівуйте же імені Його, віддайте славу хвалі Його». «Вся земля хай поклониться Тобі, і співає Тобі, хай співає імені Твоєму, Вишній»

Як відомо, особливе місце в християнській традиції відведене Діві Марії – Богородиці. Тому після епіклези1, акцентується на зв’язку Створіння Божого і Пресвятої Богородиці. Взявши кадило, ієрей виголошує: «Особливо з Пресвятою, Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою Богородицею i Приснодівою Марією». Хор: «Тобою радується, Благодатна,все створіння, ангельський Собор i людський рід…» [1]. Крім того, в ектениях знаходимо благальні молитви за окремі елементи природи, наприклад, у Мирній екстернії: «За добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні Господові помолімося» [1, 6]. До речі, в ектениї Сугубій є особливе місце, де священик може додавати особливі прохання, яких немає в канонічному тексті. І тут якраз можна рекомендувати ієреям додавати особливі прохання про збереження і відновлення навколишнього середовища, про захист людства від екологічних катастроф і стихійних лих та ін.

І врешті-решт у Службі Божій наголошується, що Господь не відвернувся від свого Створіння, а дбає про нього весь час. Після виголошення: «Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи…» йдуть слова «Бо не відвернувся Ти до краю від Створіння Твого, що його Ти створив, Благий, ані не забув Ти діла рук Твоїх, але відвідував їх на всі лади, ради милосердя благости Твоєї».

І більше того, перед самою суттю Святої Літургії – Євхаристією – у переможній пісні співається: «Свят, свят, свят Госпoдь Саваот, пoвне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, осанна на висотах». Тобто стає зрозумілим: Бог Славою Своєю наповнює небо (світ невидимий) і землю (світ видимий), тобто все Своє Створіння, а особливо це здійснюється після відкуплення Ісусом Христом роду людського. Цією самопожертвою Син Божий з’єднав людство, а разом з ним – все Створіння з Богом. І хоча повне спасіння здійсниться лише після Парузії1, але до того часу Церква має завдання освячувати все Створіння.

Далі коротко розглянемо тексти Святої Меси, які стосуються Божого Створіння. Порівняно з Божественною Літургією візантійсько-слов’янського обряду, Свята Літургія римо-католицького обряду містить менше згадувань про Створіння. У початковій частині Святої Меси – Літургії Слова, як і в Божественній Літургії візантійського обряду, наголошується, що Бог є Творцем і Вседержителем всього Створіння: неба і землі, видимого і невидимого. Далі згадування Створіння відбувається на початку Євхаристійної Літургії, а саме в обряді приготування дарів, який в сучасному Богослужінні починається словами: «Благословенний Ти, Господи, Боже Всесвіту, бо з Твоєї щедрості ми отримали хліб, який Тобі приносимо, – плід землі й праці рук людських. Нехай він стане для нас хлібом життя» [10]. У цих словах чітко вказується на перетворення, впорядкування людиною природи і залежність її від природи, оскільки з природи людство здобуває засоби для існування.

Під час Служби Божої священик згадує про воду й вино, які також є природними елементами і які через певний час стануть матерією Таїнства Євхаристії: «Через цю тайну води й вина дай нам, Боже, участь у божественній природі Того, Котрий прийняв нашу людську природу». Тут можемо наголосити на екологічному аспекті. Оскільки Бог змінює суть вина на суть Крові Христової, то вино як природний елемент освячується, а це вказує на те, що вся природа – Свята і як Створіння Боже, і як засіб для спасіння людини. На слова священика миряни відповідають: «Благословенний Ти, Господи, Боже Всесвіту, бо з Твоєї щедрості ми отримали вино, яке Тобі приносимо, – плід виноградної лози й праці людських рук. Нехай воно стане для нас духовним напоєм». У цих словах знову наголошується на тому, що Бог – Творець Всесвіту, що Він дарує людині дари природи (зокрема, вино) через її працю – обробіток землі, тобто перетворення і користування природою.

Ще один раз згадується Бог як Творець всього (неба і землі) в кінці Меси, якщо її проводить (целебрує) єпископ, який виголошує: «Допомога наша в імені Господа», а вірники доповнюють: «Котрий створив небо і землю».

ІІІ. Заохочення поваги і бережливого ставлення до навколишнього середовища у вірників

Наявність в текстах Божественної Літургії елементів освячення природи, молитов за її правильне служіння людству та інших аспектів, пов’язаних зі Створінням Божим, може бути використане для виховання у вірників поваги і бережливого ставлення до природи.

На наш погляд, для цього можна застосовувати різні методики: проведення Божественної Літургії з коментарем, наголошуючи на цих екологічних аспектах Богослужіння; під час Божественної Літургії потрібно особливим тоном і ритмом співу виділяти молитви, що стосуються Створіння; повчання вірників про відповідальність за Створіння під час проповіді, яка найчастіше відбувається посеред Служби Божої і в якій дуже доцільно використовувати наочний матеріал, що знаходиться в храмі і пов’язаний з природою; в деяких Церквах існує традиція: після богослужіння проводити окремі молитви за здоров’я парафіян, за мир у світі та за інші потреби, до яких можна додати також молитви за покращення стану навколишнього середовища.

За словами православного філософа і богослова Т. Горичевої, православ’я всю природу об’єднує в єдине, всесвітнє Богослужіння, на це і потрібно звернути увагу насамперед, вірників традиційних християнських церков, які зберігають обрядову структуру Божественної Літургії [2].

І, нарешті, втішає те, що християнство не залишається осторонь екологічних проблем і вже має певний досвід стосовно виховання екологічної свідомості людини в Літургії. Наприклад, Європейська Християнська Екологічна Мережа (ECEN) спеціально до Дня і Періоду Творіння в 2001 р. запропонувала видання: «Керівництво для християнських церков Європи: елементи Богослужіння». Це спеціальні Богослужіння, які містять молитви за збереження навколишнього середовища, проповіді, символічні дії, пов’язані зі Створінням Божим.

IV. Висновки

1. Тексти Божественної Літургії містять різноманітні згадки про Створіння (живої і неживої природи, космосу): від молитви за окремі елементи природи до слів, в яких наголошується на прославленні Створінням Творця.

2. Божественна Літургія візантійського обряду багатша за сучасну римо-католицьку Месу на тексти, в яких згадується Створіння.

3. Екологічні аспекти Служби Божої можуть бути використані для заохочення вірників до поваги і бережливого ставлення до Створіння – природи як під час здійснення Божественної Літургії (наприклад, Служба Божа з коментарем), так і в процесі катехизації та паломництва (наприклад, до інших парафій, єпархій і святих місць).

Література

1. Божественна літургія Св. Йоана Золотоустого (Служба Божa).

2. Горичева Т. Собрать весь свет на литургию // Православный Санкт-Петербург. – 2008 (ноябрь). – № 11 (203).

3. Катехизм Католицької Церкви. – Синод Української Греко-Католицької Церкви. – 2002. – 772 с.

4. Кулешова М. Е. С каким Богом Вы общаетесь? // Гуманитарный экологический журнал. – 2001. – № 3. – С. 97-100.

5. Лоский В.Н. Догматическое богословие: Очерк мистического богословия Восточной Церкви. – К., 1991. – 288 с.

6. Отче наш: Молитовник. – 3-є вид. – Ужгород : Вид-во «Карпати», 1995. – 351 с.

7. Протопресвитер Иоанн Мейендорф. Творение в истории православного богословия // Вестник ПСТГУ. – 1999. – № 4. – С. 5-19.

8. Сельвицкий К. Православные комментарии к радикальному взгляду на заповедное дело // Гуманитарный экологический журнал. – 2000. – № 2. – С. 40-45.

9. Сус М. Святий Дух і Божественна Літургія // Вільне життя плюс. – № 54 (15062) від 08.07.2009 р.

10. Християнський молитовник. – 7-е вид. – Ужгород, 2007. – 295 c.

11. St. Leontios of Cyprus. Orthodox Liturgy and the Care for Creation. Printed by: Orthdruk Orthodox Printing House, Bialystok, Poland, 1996.

М.М. Біланич, наук. співроб.  (Закарпатський, краєзнавчий музей); канд. с.-г. наук О.М. Бокотей (Ужгородський НУ); д-р теол. Наук, проф. Маркус Фогт (Університет Людвіга Максиміліана, м. Мюнхен, Німеччина)

+ Варфоломій

Божим милосердям архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх

До повноти Церкви: благодать, мир та милосердя

Від Творця Все, нашого Господа Бога і Спасителя Ісуса Христа

Улюблені брати і сестри у Господі,

Пройшло двадцять дев’ять років з того моменту, як Церква Матір встановила свято індикту як «День захисту навколишнього середовища». Протягом цього часу Вселенський Патріархат надихнув і започаткував різні заходи, які принесли багато плодів і підкреслили духовні і екологічні ресурси нашої православної традиції.

Екологічні ініціативи Екуменічного Патріархату забезпечили стимул для богослов’я демонструвати екологічні принципи християнської антропології та космології, а також популяризувати правду про те, що ніяке бачення шляху людства через історію не має ніякого значення, якщо воно не включає також очікування світ, який функціонує як справжній «дім» (oikos) для людства, особливо у той час, коли постійна та зростаюча загроза навколишньому середовищу загрожує можливістю глобального екологічного знищення. Ця еволюція є наслідком конкретного вибору економічного, технологічного та соціального розвитку, який не поважає ні цінності людини, ні святості природи. Неможливо дійсно піклуватися про людей, одночасно знищуючи природне середовище як основу життя, суттєво підриваючи майбутнє людства.

Хоча, ми не вважаємо за доцільне судити сучасну цивілізацію на підставі критеріїв, пов’язаних із гріхом, ми хочемо підкреслити, що руйнування природного середовища у нашому часі пов’язане з людським повстанням проти природи та нашим домінуючим ставленням до навколишнього середовища, а також з моделлю евдемонізму або розпорядження жадібності як загальним ставлення до життя. Як некоректно є вірити в те, що в минулому все було краще, так само неможливо закрити очі на те, що відбувається сьогодні. Майбутнє не належить людству, коли воно наполегливо переслідує штучне задоволення і шукає все нові задоволення – живе у егоїстичному і провокаційному марнотратстві, ігноруючи інших або несправедливо експлуатуючи вразливих. Майбутнє належить праведному правосуддю та милосердю любові, культурі солідарності та поваги до цілісності творіння.

Цей етос і культура збереглися в божественній і людській церковній традиції Православ’я. Сакраментальне та віддане життя Церкви переживає і виражає євхаристійне бачення, підхід та використання творіння. Такі відносини зі світом несумісні з кожною формою інтроверсії та байдужості до творіння – з кожною формою дуалізму, що відокремлює матерію від духу і підриває матеріальне творення. Навпаки, євхаристичний досвід сприймає та заохочує віруючих до природоохоронних дій у світі. У цьому дусі, Святий і Великий Собор Православної Церкви підкреслював, що «У таїнствах Церкви утверджується творіння, а людина зміцнюється, щоб служити його економом, хранителем та «ієреєм», приносячи його зі славослів’ям Творця» (Енцикліка, п. 14). Кожна форма зловживання і руйнування творіння, а також перетворення його в об’єкт експлуатації, являє собою спотворення духу християнської Євангелії. Не випадково, що Православна Церква характеризувалася як екологічний вираз християнства, оскільки саме Церква зберегла Святу Євхаристію в основі його буття.

Отже, екологічні ініціативи Вселенського Патріархату не просто розроблялись у відповідь або як реакція на сучасну безпрецедентну екологічну кризу, але як вираження життя Церкви, продовження євхаристичного етосу у відношенні віруючого до природи. Ця природжена екологічна свідомість Церкви була сміливо і успішно проголошена перед сучасною загрозою для природного середовища. Життя Православної Церкви – це екологія, відчутна і непорушна повага до природного середовища. Церква – це подія причастя, перемога над гріхом і смертю, а також над самолюбством та самоцентричністю – всім тим, що є причиною екологічного спустошення. Православний віруючий не може залишатися байдужим до екологічної кризи. Створення догляду та охорони навколишнього середовища – це поширення і проповідь нашої православної віри та євхаристійного етосу.

Зрозуміло, що для того, щоб сприяти ефективному вирішенню екологічної проблеми, з якою ми стикаємося, Церква визнає та досліджує відповідні питання. Ми всі знаємо, що найбільшою загрозою для нашого світу сьогодні є зміна клімату та його руйнівні наслідки навіть для нашого виживання на планеті. Ця тема була найголовнішою на 9-му екологічному симпозіумі під назвою «На шляху до зеленої Аттики: збереження планети та захист її людей», організованим у червні Вселенським Патріархатом на Грецьких Сардонічних островах Спецес та Гідри. На жаль, недавні руйнівні пожежі в Аттиці та майбутні наслідки цього величезного руйнування навколишнього середовища є трагічним підтвердженням поглядів учасників симпозіуму на ступінь екологічної загрози.

Преподобні ієрархи та улюблені діти у Господі,

Екологічна культура православної віри – це реалізація її євхаристійного бачення творіння, узагальнено та виражене в церковному житті та практиці. Це вічне послання православної церкви з питання екології. Церква проповідує та проголошує «ті самі речі» «у всі часи» згідно з нестримними словами її Засновника, що «небо та земля пройдуть, але мої слова не пройдуть» (Лк 21:33). Дотримуючись цій традиції, Матірна Церква закликає свої Архтєпархії та Митрополії, а також її парафії та монастирі по всьому світу, розвивати ініціативи, координувати проекти, організовувати конференції та заходи, що сприяють екологічній обізнаності та чутливості, щоб наші вірні могли усвідомити що захист природного середовища є духовною відповідальністю кожного з нас. Нагальна проблема зміни клімату, а також її причини та наслідки для нашої планети та побуту, дають можливість вступити у діалог, заснований на принципах богословської екології, але також приводом до конкретних практичних зусиль. Важливо, щоб ви розпочали дії на місцевому рівні. Парафія являє собою клітку церковного життя як місця особистої присутності та свідка, спілкування та співпраці – живого співтовариства поклоніння та служіння.

Особлива увага також повинна бути спрямована на організацію навчально-освітніх програм, орієнтованих на Христа, для нашої молоді, з метою виховання екологічного етосу. Церковне вчення повинно надихати у своїх душах повагу до творіння бо «це добре» (Бут. 1:25), заохочуючи їх захищати та сприяти створенню догляду та захисту, визвольну істину простоти та економічності, а також євхаристичний та аскетичний етос поділу і жертви. Надзвичайно важливо, щоб молоді чоловіки та жінки визнали свою відповідальність за практичне здійснення екологічних наслідків нашої віри, одночасно ознайомившись із виразним внеском Екуменічного Патріархату у збереження природного середовища.

На закінчення, ми бажаємо всім вам благословенного церковного року та великої користі у вашій духовній боротьбі, закликаючи на вас життєдайну благодать і безмежну милість дару всіх доброго, наш Господь, Бог і Спаситель Ісус Христос, Піонер і Виконавець нашої віри, через заступництво Панагії Памхакарістос, чию почесну ікону, священну реліквію всіх православних людей, ми шанобливо і покірно вшановуємо сьогодні.

Патріарх Константинопольський Варфоломій

1 вересня 2018 р.