На звичайному рівні цей встановлений уривок можна зрозуміти у контексті сімейних правил, прийнятих в Греко-Римському світі, в якому ранні християни практикували своє життя у вірі. Цей світ був істотно патріархальним. Домашні правила направляли членів сім’ї, чоловіка та дружину, дітей та батьків, і рабів і господарів в здійсненні їх обов’язків та відповідальності. У самому серці настанови – етичні перспективи, що випливають з нового життя у Христі, придбаного через віру й хрещення. Такі правила були включені і в інші писання Нового Завіту (Кол. 3:1-4: 5; 1 Тим. 2:8-15, 6:1-2; Тита 2:1-10; і 1 Петра 2: 13- 3:7).

Таким чином, встановлені для читання послання визначає спосіб, яким чоловік і дружина повинні відноситься один до одного. Чоловікам кажуть любити їх дружин (25), тоді як дружин наставляють коритися чоловікам (22). У перерахованих настановах немає нічого виняткового. Давня соціальна мораль передбачає як дане підпорядкування дружин своїм чоловікам. Послання до Ефесян, однак, говорить про щось більше. Воно дає нам піднесений погляд на шлюб, представляючи радикально нову концепцію, що включає нечуване раніше повчання: «Чоловіки любіть своїх дружин, як Христос любив Церкву і віддав себе за неї у жертву», – трансформує природний шлюбний зв’язок в священний.

Досить цікаво, що граматичний аналіз тексту вказує на те, що всю перікопу слід розуміти, як пояснення вірша 5:21 «підкоряйтеся один одному у знак вшанування до Христа». Іншими словами, цей вірш посилається на наступне, а не на попереднє – факт знищений загальноприйнятою структурою абзацу, після накладеною на текст. Відповідно, обидві людини призиваються стати не автономними особистостями, а рівними партнерами, що за власним бажанням віддали свої рішення і життя Христу. Придбавши нову ідентичність в їх особистому ставленні невіддільності одного від одного, вони доповнюють один одного через загальну скромність, повагу, кохання та терпимість.

Як необхідні і рівні один одному, подружжя ділить всі ознаки та чесноти їх загальної людської природи, тільки спосіб, яким вони сприймаються – різний. Таким чином, розглядаючи статеві відмінності подружжя, не можна говорити термінами переваги одного і неповноцінності іншого. Навпаки, Писання чітко стверджують, що і чоловік, і жінка створені за подобою Божою. Вони ділять одну й ту ж сутність – так само, як і одне і те ж призначення – придбати подобу Бога. Єдине ἄνθρωπος (людське створення) містить множинність чоловіки і жінки: «І створив Бог людину (ἄνθρωπος) за образом Своїм, за образом Божим створив, чоловіком та жінкою сотворив їх» (Бут. 1:27; див. Бут. 5:1).

Текст чітко дає зрозуміти, що моделлю шлюбного зв’язку повинні бути відносини Христа до його Церкви ( «чоловік – голова дружини, також як Христос – глава Церкви»). Коли дружин просять поважати своїх чоловіків та підкоряться їм «як Господу», то їх закликають відображати любов Церкви до Христа, що є її главою. Коли чоловіків просять «любити своїх дружин як свою власну плоть», їх просять відображати жертовну і безмежну любов Христа до Церкви, яка є його містичним тілом. Таким чином, чоловік та дружина виконують своє певне призначення. Їх стимулюють, кожного у власному особливому способі буття, знайти і придбати для себе чудеса Божественної, безумовної, самовідданої любові через підпорядкування Христу і один одному.

Відповідно, чоловіка закликають любити свою дружину безкорисливо і безумовно, запечатати її образ у своєму серці, радіти в її гідності та дарах, втішати її, бажати її благополуччя, захищати, вшановувати і живити їх зв’язок через незмінну відданість. Розуміючи, що влада – у ім’я любовного служіння, дружину, в свою чергу, закликають поважати верховенство її чоловіка в їх загальному підпорядкуванні Христу. Її покликання – почитати шлюбні відносини з її власною бездоганною любов’ю і вірністю, а також безкорисливою відданістю і мудрою порадою, скромністю і добротою, сміливістю і силою, незмінною вірою та благочестям. Як дружина і мати, вона відображає життя і наповнює його самовідданою любов’ю через її дар «потаємного серця людини» (1 Пет. 3:4).

Однак незважаючи на позитивні значення, яке можна почерпнути з цієї конкретної перікопи, нерозуміння цих значень багатьма, дає нам підстави думати про заміну даного читання іншим. Насправді згідно з традиціями, що збереглися в рукописах, біблійні читання під час Чину Вінчання (До Ефес. 5: 20-33 і Іоан 2: 1-11) з’являються у перший раз тільки в десятому столітті і стандартизуються до п’ятнадцятого століття, особливо в друкованих виданнях . Схоже, що Євангельські настанови, які розповідають про чудеса Господа на весіллі в Кані Галілейському, були обрані з самого початку. Однак з читаннями послань було інакше. Хоча до Ефесян 5:20-33 з’являється в більшості збірок рукописів, інші рукописи та ранні друковані видання включають і інші читання, наприклад, Євр. 12:28-13:8 і Філ. 4:4-7. Деякі містять навіть до Ефесян 5: 20-32, виключаючи вірш 33 ( «нехай боїться дружина чоловіка свого») з знайомої перікопи, використовуваної зараз.

Можливо, через пастирські причини, Церква може дозволити різні варіанти читань для таїнства вінчання, як це зроблено для обрядів поховання. Деякі інші традиційні читання можуть бути затверджені, якщо це не стає випадковою примхою. Можливо, найбільш оптимальним рішенням на сьогоднішній день був би традиційний варіант стандартного тексту до Ефесян без вірша 33, що у більшості випадків неправильне тлумачиться сьогодні. Крім цього, ми повинні бути вірними теологічному вченню про втілення та природі Церкви, як божественно-людському установі. Це означає, що Церква в своє паломництво у Царство Небесне існує в історії. Таким чином, її літургійні вираження повинні зазнавати змін в контексті самосвідомості всього тіла Церкви.

отець Алківіадіс Калівас, доктор богослов’я; отець Філіп Зімаріс, доктор богослов’я

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

І. Сучасна практика РПЦ МП та деяких інших Православних Церков, що її копіюють

Усі літургії від Великої П’ятниці до Великої Суботи відправляються ранком. А святкове Пасхальне богослужіння починається вечором, або в ночі.

Також російська традиція дозволяє у Велику П’ятницю виносити Плащаницю для поклоніння вже в першої полові дня.

Але це явно суперечить послідовності та визначення часу подій в Євангелії, тому ми мусимо розглядати служіння другої половини Страсного Тижня як цілком виняткові богослужіння, які не мають зв’язку зі звичайним добовим колом богослужіння. Про таку винятковість давно і послідовно кажуть грецькі богослови.

Отже, розглянемо богослужіння кожного дня окремо, як це відбувалося згідно приписам у Київському Православ’ї

ІІ. Великий Четвер

Всі Євангелія читко кажуть нам, що Таємна вечеря відбувалася увечері. Тому цілком логічне читаємо в Статуті богослужіння поєднання літургії з вечірньою. Отже як це відбувалося?

Ґрунтуючись на Євангелії від Іоана (13:4-18) та Матвія (26:27), бачимо – встановлення Таємниці Євхаристії відбулося вже після того, як Христос обмив ноги своїм учням. Отже, в соборних храмах, де богослужіння Великого Четверга очолював архієрей, воно розпочиналося в другій половині дня, біля 17 – 18 години вечора саме Чином обмивання ніг.

У містах, особливо в братських церквах, Великий Четвер розпочинався з походу священиків та братчиків до притулків для бідних, лікарні і т.д. Вони приносили бідним різні пожертви: від грошей до предметів побуту, їжі. Це замінювала Чин омовіння ніг. Подібне відбувалося і в селах. Часом вірні, яких очолював священик, ще з ранку робили щось для бідних та хворих, будували, прали, прибирали. Все це закінчувалося ближче до вечора, тоді всі збиралися в храмі та розпочиналися статутні богослужіння.

ІІІ. Велика П’ятниця

Читко притримуючись подій Великої П’ятниці, коли зняття тіла Христа з Хреста відбулося не раніше 15 години, саме в цей час відбувався виніс Плащаниці.

Оскільки поховання Христа відбулося «в п’ятницю до заходу сонця», увечері відбувається чин поховання Плащаниці. Як виходить з припису рукописів XVI – XVII стст., саме цім закінчується богослужіння Великої П’ятниці.

ІV. Велика Субота

Богослужіння Великої Суботи розпочиналося Ранішньою, яка в російської традиції чомусь поєднується з Чином поховання Плащаниці в Велику П’ятницю, хоча згідно з статутом богослужіння аніяк не пов’язана з Великою П’ятницею.

Після обіду, хоча в деяких приписах відзначено «вечором до заходу сонця», відправляється літургія Великої Суботи, яка поєднується з Вечернею. Саме так каже нам Статут Богослужіння Страсного Тижня. На цьому богослужіння Великої Суботи закінчуються. Жодних історичних відомостей про освячення кошиків вечором для звичайних парафіян ми не зустрічаємо. Освячувалися тільки кошики, які мусили розвозити в Неділю та пізніше.

V. Святкове Пасхальне Богослужіння

Коли ми подивимось Євангелія, то побачимо, що мироносиці йдуть до гробу Господнього ранком. Тому цілком логічне розпочинати Святкове Пасхальне Богослужіння саме ранком. Така традиція була присутня в Західної Україні та Білорусі не тільки в старожитності, а і в міжвоєнний час, коли воно розпочиналося «з світанням», тобто десь 4-5 години неділі.

VІ. Читання Страсних Євангелій. Традиція та логіка.

Згідно існуючої богослужбової традиції, Страсні Євангелія читають на Ранішньої, яка відправляється вечором Великого Четверга. Однак не зовсім зрозуміло: Чому всі події, які здійснилися від вечора Великого Четверга і до ранку Великої Суботи, об’єднуються в одне читання, хоча маємо і богослужіння Великої П’ятниці та Великої Суботи.

Ідея розділити ці читання логічне з’явилася у грецьких богословів ще в ХІХ ст. Тоді пропонувалося розділити їх на три блока:

а) Перші блок – це читання подій вечора Великого Четверга та першої полови Великої П’ятниці (до зняття Христа з Хреста). Вони мусили читатися вечором у Великий Четвер.

б) Другі блок читання Великої Пятниці

в) Євангеліє, яке розповідає про ранок Великої Суботи, читаєтся на Ранішньої Великої Суботи.

Ця реформа пройшла опробування та була дозволена до вживання в деяких грецьких парафія. Про результат цієї реформи нам невідомо. Але ми маємо всі підстави запровадити цей варіант у Київському Православ’ї та, при необхідності, вдосконалити його.

VІІ. Деякі висновки

Київське Православ’я, яке сьогодні представлена УАПЦ та УПЦ КП, мусить відмовитися від накиданого російським православ’ям системи богослужіння Страсного Тижня та повернутися до логічного та традиційного богослужіння.

Що стосується читання Страсних Євангелій, мусимо розгледити також можливість повернутися до реформи, яка пропонує поділити читання згідно подій Великого Четверга, Великої П’ятниці та Великої Суботи. Що стосується початку святкового Пасхального богослужіння, то, у залежності з часом Великодня, його варто перенести на 4 або 5 годину ранку неділі.

прот. Сергій Горбик, Хмельницька єпархія УПЦ КП