Таким чином, «коли ж настала повнота часу» (Гал. 4:4), Бог спустився з висоти небес, щоб з’єднатися з людським єством, що не відвертаючись від своєї Божественної природи. Він входить в нашу дійсність, наше буття і наше життя. Бог обирає найпохмуріший момент історії, щоб виконати свої обітниці, в такому місці і в такий спосіб, які викликають у нас захоплення. Незбагненний і дивовижний шлях, яким Бог прийшов на землю і приходить кожен раз в наше життя, перевертає людські уявлення і підтверджує, що неможливо людині можливо Богу. Різдво Христове освітило світ світлом знання, оскільки явило світу образ Бога і досконалої людини. Таке знання просвіщає душу, адже Втілення Бога як знання абсолютної істини незрівнянно ні з якою іншою істиною цього світу, оскільки підтверджує, що небеса спустилися на землю, а людина знайшла те, до чого так наполегливо прагнула.

Різдво Христа знаменує собою відродження людини. Ми, віруючі, покликані прожити це таїнство історії як чудо нашого власного буття і життя. Тому що поки «сонце правди» не освітить нашу душу, наші пошуки в світі «народженого Царя» з видінь пророків і обіцянок Святого Письма будуть марними. Різдво Христове – це невпинний заклик людей до духовного відродження. Духовне відродження є найважливішою подією, найбільшим дивом, коли людина перетворюється в якусь іншу особу. Один відомий богослов в своїх серйозних теологічних дослідження пов’язує духовне відродження людини з образом Богонемовля. Зокрема, він пише: «Слова» немовля «і» Бог «розкривають таїнство Різдва. В якомусь сенсі це таїнство, звернене до дитини, яке продовжує чудесним чином жити в кожній дорослій людині. До дитини, яка чує те, що дорослому вже недоступно, і відповідає з радістю на те, що дорослий в своєму пересиченому, втомленому і цинічному світі вже не може відчути».

В одному з євангельських читань Христос говорить нам: «Будьте як діти» (Мт. 18: 3). Цими словами Він не тільки нагадує нам про втрачену чистоту і незлобивість, а й закликає усвідомити той факт, що всякий раз уподібнюючись дитині, ми духовно відроджуємось, оскільки знаходимо те, що втратили: здатність віддаватися тому, що любимо і чому довіряємо. Тільки так ми зможемо відчути велич, чудо і таїнство події Різдва Христового.

Улюблені брати! Не будемо ж сумувати про мирське святкування Різдва. Зламану картину світу навколо нас і затьмарений образ Божий всередині нас прийшов відродити і відтворити в печері народжений і в яслах лежить Господь. І якщо це зачепить нас, ми внутрішньо відродимося і зможемо сподіватися на те, що зміниться і світ навколо нас. Амінь.

архімандрит Никанор Караянніс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Знання обличчя Христа

Протягом всієї нашої історії багато хто намагався знайти і розкрити окремі істини про Бога і в світі. Одні стверджували, що були послані Богом, таким чином, вони вигадали різні релігії. Вони створили «ідола Бога», але не істинного Бога. Христос надсилає Бога в людське середовище, тому що Він істинний Бог. Він не просто проповідує істину, він є Сам Істина. Віра в Божественно – людське обличчя Христа сама по собі є дивом, бо «ніхто не може наз­вати Iсуса Господом, як тільки через Духа Святого» (1 Кор 12:3). Така віра є даром Святого Духа людині, особисте одкровення і досвід в тілі Церкви.

Церковне богослов’я підкреслює, що в Христі Божественна і людська природа з’єдналися «цілісно, незмінно і міцно», поза змішень і розділень. Це Таємниця, яку ми не в змозі зрозуміти, а тим більше витлумачити. Бо Божа істина не підвладна законам людської логіки. Вона не вкладається в рамки дослідження і експерименту. Догмати, які з нагоди сьогоднішнього святкування ми повинні зберегти, визначають межі суті віри, але не пояснюють Таємницю Бога. Вони постійно закликають нас довіряти і проживати всім свої серцем те, що Бог відкрив нам, а не аналізувати розумом те, що передала нам Церква.

Спотворення обличчя Христа

Таємниця Христа полягає, на довершення всього, в тому, що Син Божий «ховається” завжди за Сином Людським. Саме в цьому місці людський розум «спотикався» і в ті часи, і сьогодні. Тут починається трагічна історія багатьох спотворюють віру і заперечують порятунок людини єресі. Єресь є переважання спокуси розуму над одкровенням віри. Ті істини віри, які зрозумілі їй, вона приймає і переоцінює. Решту обходить і принижує. Вона відокремлює історичного Ісуса від Церковного Ісуса.

Проте, не варто забувати, що з Христом зустрілися незліченна кількість людей під час Його перебування на землі. Всі пізнавали його як «Сина Марії», як Пророка, як харизматичного Вчителя з Назарету. Але не всі змогли побачити в Ньому Сина Живого Бога, Боголюдину у Христі Церкви. Історія доводить Його пришестя в цей світ. Відчуває свідоцтво Його присутності. Визнає Його велич, а іноді ставить під сумнів Його переваги. Але вона не в змозі шляхом наукових досліджень довести Його Божественність. Таємницю Боголюдського образу Христа ми проживаємо «через віру» всередині Церкви. Неправдиво шукати правду про особу Христа в розбещеності або вульгарності мистецтва, в відвазі чи богохульстві інтелігенції, в гучних книгах і в блокбастерах.

Дорогі брати, ми не можемо вимагати від неприборканих світу цього стати проповідниками Христової істини. Якщо «світ» є все те, що знаходиться поза милостю і енергією Бога, то «мирське» завжди буде вступати в протиріччя з Його істиною і реальністю. Але ми знаємо, що «ця перемога, що перемогла світ, – віра наша» (1 Ін. 5:4), бо остаточне Слово за всіх і вся на світі цьому за Богом. Амінь.

архімандрит Никанор Караянніс

Переклад українською – «Київське Православ’я»