«Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту»

Мк. 9:29

Молитва і піст – могутня зброя проти злих сил. Недарма святий Іоан Золотоустий писав, що для диявола немає нічого страшнішого за людину, котра скріплює свою душу ревною молитвою, а тіло приборкує строгим постом.

Люди моляться по-різному: один довго, другий коротко й по­квапно, третій перекручує Божі слова; дехто шепоче, а інший промовляє вголос, а буває, що хтось бубонить без розбору і без уваги. Чому люди так моляться? Тому що не розуміють, що таке молитва та яка її користь. Молитва – це розмова з Богом, тож починаючи її, як і кожну важливу розмову чи переговори з впливовою особою, треба роздумати, про що говорити і що просити.

Споконвіків люди молилися в різний спосіб: словами, жестами, співом, криком, жертвами, танцями, обрядами, але це приносило мало втіхи й користі. Тільки за часів Ісуса Христа один із святих апостолів, побачивши, як Він молиться неподалік, звернувся до Учителя: «Господи, навчи нас молитися» (Лк. 11:1). Христос відповів: “А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть. Моліться ж так: «Отче наш…» (Мф. 6, 7; 8).

Спаситель промовив цю молитву, яку ми називаємо Господньою, тому що її дав нам Сам Господь. Молитва ця коротка, але обіймає все Євангеліє.

Наше звернення до Бога «Отче наш» вселяє в нас надію, що Господь не відкине від Себе Свою грішну дитину, а пригорне, ви­слухає, простить та допоможе.

Ми повинні прославляти Ім’я Боже не лише словами, але й ділами, конкретними справами. Усе що роблять християни, повинні робити на славу Божу, а не на свою власну. Це стосується щоденних наших справ. Коли вдається щось, не повинно навіть виникнути думки, що, мовляв, я такий молодець, такий талановитий і розумний, а першими словами при цьому хай буде: «Нехай святиться їм я Твоє!» Коли вдаються нам наші плани і наміри — не приписуймо це собі, а, піднісши очі до неба, прославляймо Господа.

Тому молитовно просімо, щоб Господь запанував у нашому серці, знищив там гріх, відкиньмо негідні думки, діла, надихаймося до чеснот і добрих справ, щоб могли ми разом з апостолом Павлом сказати: «І вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).

Один багатий князь на полюванні в лісі почув спів і, пішовши на голос, побачив бідного жебрака. «Чи то ти співав?» — здивувався багач. «Так», — підтвердив бідняк. «Як ти можеш у нужді й хворобах бути веселим та співати?» – поцікавився князь. «А чому мені не співати? Пане, при всіх моїх бідах я веселий, бо в серці маю Бога, і чим більше хворію, тим ближче до Нього, і з тієї радості я не можу не співати”. Так відповісти могла лише людина, котра відчуває у серці присутність Самого Бога. Тому святі люди так дорожать Царством Божим, яке вже відчули у цьому гріховному і скорботному земному житті. Святий Іоан Золотоустий висловив ці відчуття так: «Візьмеш у мене все майно, але ласки Божої не віднімеш; нашлеш на мене злидні, але неба не замкнеш переді мною; вб’єш моє тіло, але душі не відлучиш від Бога».

А яка ж воля Божа, в чому вона виражається? Його воля в тому, щоб люди виконували Заповіді, які Господь дав особисто Мойсеєві і які підтвердив Ісус Христос та проповідує Свята Церква. Хто хоче осягнути Небо, той повинен виконувати ці заповіді, смиренно приймати від Бога все, що Він дає: не лише добро, а й недуги, людську кривду, смутки, бо це попущення Боже. І знову прикладом для нас є Сам Господь. Коли Він молився в Гефсиманії, Йому відкрилися всі муки, котрі Він повинен перетерпіти і які Йому треба було змити Своєю Святою Кров’ю. Його людське начало затремтіло, але Він не відхилився від тієї чаші, мовивши: «Нехай буде не Моя, а Твоя воля, Отче» і, добровільно прийнявши випробування, які допустив Бог, помер на Хресті.

Святитель Іоан Золотоустий сказав: «Ніколи не досліджуй Божих намірів. Не запитуй, чому Бог зробив, або нащо зробив. Досить знати, що такою була Його Свята воля. Хай паде дощ чи сніг, буде спека чи мороз, хай гримить грім і б’ють блискавки, хай Бог дає або забирає, ти за все дякуй і кажи: «Нехай буде воля Твоя». Оце буде найкращою твоєю молитвою. Амінь.

ієрей Володимир Солоджук

Улюблені брати і сестри!

У четверту Неділю Великого Посту слідом за вшанування Чесного і Животворящого Хреста, Свята Православна Церква ухвалила поминати преподобного і богоносного отця нашого Іоана, що описав «Лествицю Духовну». Це зроблено для того, щоб ми протягом посту і наших молитовних подвигів мали перед очима живий приклад людини, яка досягла духовної досконалості, великого наставника і не забули про необхідність для кожного християнина вивчати його богонатхненну книгу «Лествиця Духовна», в якій він зобразив всі християнські чесноти в тому порядку, як вони повинні утвердитися в людині, щоб привести її до з’єднання з Богом і щоб нас змусити через це, до самовиправлення.

Мусимо пам’ятати, що саме розуміння сходах було дано нам Богом. Так, ще в давнину патріарху Якову проявилися в сонному видінні: «І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба, і ось Анголи Божі виходили й сходили по ній» (Бут. 28:12). З часу Воскресіння Христового небеса відкриті для земних, і з цієї Божественної миті по сходах увійшли в Небесну Вітчизну багато святих подвижників, що ще за життя стали схожими на непорочних ангелів. Про щаблі, що ведуть до досягнення досконалості, говорить святий апостол Павло: «не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не осоромлює, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом»(Рим. 5:3 – 5).

Книга преподобного Іоанна, «Ліствиця», складається з тридцяти слів (глав), як би ступенів, – по числу років Господа Ісуса Христа до часу Його виходу на проповідь.

Першими сходинками преподобний отець визначає зречення від земних уподобань. Потім слідують: відмова від страстей, благочестиве життя, послух, покаяння, пам’ять про смерть, плач, скромність. Далі розкриваються пристрасті та інші гріховні стани, даються вказівки для боротьби з ними. Потім зображується шлях благочестя, мати якої є «священна і блаженна» молитва. А верхній щабель «сходів» – це союз трьох чеснот – віри, надії і любові.

Всі ці сходинки, які пройшов і описав Іоан Ліствичник, не дарма нам дані, тому що кожна людина також має пройти їх на шляху приєднання до Бога. Що нам потрібно досягти, перш за все, на першій ступені? Ми живемо з вами в світі, а не в монастирі, у нас з вами є робота, сім’я, у нас є обов’язки перед нашими близькими, про яких нам потрібно піклуватися. Але, незважаючи на всю суєту, пов’язану з нашими земними турботами, нам потрібно бути з Богом. Щоб не поглинатися тією суєтою і тими турботами, які всіх нас обов’язково чекають в нашому житті.

Ми всі зараз живемо в дуже неспокійному і грішним світі. Він вражений безмежним бажанням насолоди, бажанням земної розкоші і земного багатства. Засобами для цього є кар’єра, влада, гроші і так далі, заради чого людина готова зробити все. А яка мета? Щоб жити краще за земними мірками, тобто, щоб, остаточно задовольнити бажання плоті і цього тимчасового життя. Це найголовніші стимули, якими сьогодні живе велика кількість людей, може бути, самі того не усвідомлюючи. Нам, православним, треба з самого початку побажати відійти від цієї суєти, і тоді Господь якось притулитися до нас хоч трохи. Нам потрібно відійти від суєти цього світу і присвятити частину свого життя Богові. Це означає – піднятися по сходах драбини – «Лествиці Духовної».

Ці сходинкі нам потрібно проходити, по цим сходинкам нам треба йти з вірою. Адже без віри нічого не буде. Ми повинні йти з тією вірою, яку показав у сьогоднішньому Євангелії батько невиліковно хворого хлопчика. Без цієї віри не можна пройти сходинки благодійності. Адже віра – це не просто наші моральні зусилля або наша благодійність, а благодатний дар, який дає нам Господь. Перший крок робимо ми, коли робимо зусилля, щоб повірити. Але щоб наша віра була сильна, Господь допомагає нам. Якраз це і свідчив батько невиліковно хворого хлопчика, коли вимовив слова: «Вірую Господи, допоможи моєму невірству». Ось він вірив, хотів вірити і розумів, що без віри зробити нічого не можна, навіть у тому земному, що він хотів отримати – у зціленні свого сина.

Улюблені має, повинні пам’ятати, що Господь дає нам всі. Ми можемо тільки хотіти, розуміючи, що наші сили безсилі, і сповідаючи перед Богом свою неміч. Тоді Господь дасть нам, те, що ми можемо отримати. Тому що «сила Божа в немочі виявляється», як каже Апостол Павло. Ось ця неміч була сповідує батькам цього хлопчика, і хлопець отримав зцілення. І віра цієї людини, з’єднавшись з тієї благочестивої допомогою, яку дав Бог, зміцнилася і стала досконалою. І тільки таким шляхом можна йти. Тільки шляхом боротьби з собою, в бажанні догодити Богові, сповідання своєї немочі і благаючи про допомогу Божу. Таким шляхом йшли всі преподобних отців, включаючи Іоана Лествичника. Таким шляхом йшов і батько хлопчика, випросила собі віру повну. Таким шляхом повинні йти і ми для того, щоб придбати ті вінки, які Господь приготував нам у Царстві Небесному. Амінь.

Прот. Сергій Горбик

4-та Неділя Великого посту 2013 р.Б.