Святий Мефодій Почаївський (1091-1228), засновник Почаївського монастиря

Сьогодні ми живемо в час, коли всі чомусь дуже зацікавились Почаївською лаврою. Про неї – кожен другий допис в соцмережах. І більшість цих дописів про те, що Почаївську лавру треба передати УГКЦ, тому що вони її заснували. А як не заснували, то побудували. А як не побудували, то розбудували. І по всіх дописах виглядає, що до того, як лавра потрапила в унію, на Почаївській горі нічого не було. Або майже нічого. Або щось було, але нічого цінного. Не берусь судити ініціаторів цього шуму, але, оскільки люди мають доступ тільки до частини інформації і не можуть/не хочуть/не вважають за потрібне цю інформацію перевірити, то просто наведу ряд фактів з історії Почаївського монастиря, про які забули (або спеціально промовчали) провокатори, які, на користь москви, розпалюють на заході України ворожнечу між УГКЦ та ПЦУ. Що робити з цими фактами – нехай кожен вирішує сам, але це історична реальність, яку неможливо заперечити, навіть попри намагання історію спотворити. Отже, почнімо.

Знайомтесь, Мефодій Почаївський (зобр. 1), неканонізований святий, засновник чернечого життя на Почаївській горі (до речі, в статті на Вікіпедії його ім’я спотворено на латинський манер – МеТодій). Близько 1213 року прибув на Почаївську гору з Афону. Взнавши, що тут неодноразово являлась Богородиця побожному чоловіку Туркулу, він заповів, що на цьому місці має постати монастир. Та й повернувся на Афон. Туркул вирушив за ним і переконав отця Мефодія повернутись на Волинь. Вони повернулись в 1219 році і побудували на Почаївській горі монастир та храм(!) в ім’я Преображення Господнього. Цей монастир був келіотського типу, тобто монахи подвизались як самітники, збираючись разом тільки на богослужіння. Помер преподобний Мефодій в 1228 році. Після нього монастир існував як келіотський аж до кінця XVI століття, до преп. Іова.

В 1240 (за іншими даними 1261) році на Почаївській горі було явлення Пресвятої Богородиці (зобр. 2), очевидцями якого були не тільки місцеві монахи, але й пастухи з сусіднього села (переказ доніс ім’я одного з них – Іван Босий). Після цього явлення залишився видимий знак – відбиток стопи Діви Марії, з якого било джерело, вода якого зціляла хвороби, за свідченнями очевидців різних століть. Незабаром після цього явлення під горою був побудований невеликий храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці, а навколо стопи вже в XVII ст. був побудований інший храм, про який буде згадано трохи пізніше.

Знайомтесь, Ганна Гостська (частіше вживається полонізована форма імені Анна Гойська) (зобр. 3). Вдова луцького земського судді. Володіла Почаєвом та навколишніми селами. Мала замок в селі Орля (нині хутір Вірля Кременецького району), до сьогодні не зберігся. Там у неї гостюював грецький митрополит Неофіт і подарував їй ікону, від якої 1597 року зцілився сліпонароджений брат Ганни Филип Козинський (до речі, на місці, де знаходилась замкова каплиця, і де, очевидно, і сталось це чудо, зараз стоїть храм і діє монастир Православної Церкви України). Після цього ця ікона, яку ми сьогодні знаємо як Почаївську (не розміщую її зображення, думаю вона всім добре знайома) була перенесена в Почаївський монастир і стала його головною святинею. Але цим благодійництво Гостської не обмежилось. Вона склала фундуш, згідно якого передавала монастирю землі та грошову допомогу, а також поставила умову «А Ігумен мусить бути чоловік Християнської Віри Східньої Церкви, Святих Правил нашого Грецького Ісповідання … Судити незгоду в манастирі має Владика не іншого Ісповідання, а тільки Грецького, Східньої Церкви». Її ж стараннями на Почаївській горі з’явився перший ігумен, з яким ми зараз познайомимось.

Знайомтесь, преподобний Іов Почаївський (зобр. 4), перший ігумен Почаївського монастиря (з 1604 до 1651 року), який ввів замість келіотського спільножитній устав, стараннями якого в монастирі було побудовано сім (!) храмів та мур з 5 вежами. Твердо стояв у православній вірі, постійно захищаючись від нападок її ворогів, надихав до цього братію монастиря та місцевих жителів. І це при тому, що місцева влада фактично позбавила православних на території Польщі всіх громадянських справ. Багато хто знає, що спадкоємець Гостської Анджей Фірлей, після того як роками тероризував монастир, в 1623 році напав на нього з своїми гайдуками та пограбував, викравши між іншим і Почаївську ікону. Але мало хто знає, що суд розглядав позов монастиря проти Фірлея 25 років, перш ніж ухвалити рішення повернути награбоване майно. Суд Божий був набагато швидший і дружина Фірлея тяжко хворіла, поки її чоловік не повернув ікону в обитель (причому більшу частину решти награбованого не повернув).

Якщо про попередніх історичних осіб в більшій чи меншій мірі чули всі, то про наступну подружню пару напевно не знають і більшість паломників, які не раз бували в Лаврі. Тому знайомтесь, Федір і Єва Домашевські, православна шляхетська родина (зобр. 5). А знаєте, що за храм на цьому портреті вони тримають в руках? Це Троїцький собор Почаївського монастиря, побудований на їх пожертви в стилі Ренесансу і освячений 1649 року. Собор був побудований так, що стопа Богородиці опинилась всередині самого храму.

До речі, цей ж собор видно на картині «Явлення Богородиці на горі Почаївській 1675 року» (зобр. 6) (ця картина є в Лаврі, вона 1800 року, але вона є копією з більш ранньої картини, автор якої малював Троїцький собор з оригіналу). Цей величний собор, справжня памятка архітектури, був знищений 1773 року базиліанами, щоб на його місці побудувати сучасний Успенський собор і стерти память про православне минуле монастиря (що, в певній мірі, їм вдалось).

Знайомтесь, Микола Василь Потоцький (зобр. 7), староста богуславський, канівський і корсунський. Найбільший фундатор і жертводавець Почаївського монастиря періоду перебування останнього в унії. Дуже любив Почаївський монастир, навіть хотів вступити до нього простим монахом. Дав монастирю протягом 1761-1765 рр. на будівництво нового собору і корпусу 2 244 000 злотих (фантастичну суму на той час) і багато років просив монахів почати за ці гроші будівництво, навіть погрожував судом Божим і що забере гроші назад (всі ці переписки збережені в архівах). Натомість ігумен монастиря Білинський пише, що є загроза, що в

монастир повернуться православні, тому просив акт, що ці гроші передані саме тим монахам, які знаходяться в унії. А якби Почаївський монастир повернувся «схизматикам», то щоб ці гроші були передані іншим уніатським монастирям. Потоцький такого акту не дав, натомість переїхав з Бучача до Почаєва і 1771 року почав будівництво за свої кошти (тих 2 мільйони так і лишились у базиліан) нового собору Успіння Пресвятої Богородиці в стилі європейського рококо на місці зруйнованого ренесансного Троїцього собору Домашевських. Цікаво що загроза, що плоди його праці опиняться в руках православних, Потоцького не лякали, він навіть неодноразово звертався до ігумена Білинського з проханнями клопотатись перед Римом про те, щоб разом з коронуванням Почаївської ікони відбулась канонізація глибоко шанованого Потоцьким преп. Іова Почаївського. Ігумен відповідав, що звертався до папи з цього питання, але жодної відповіді не отримав (хоча, знаючи відношення тодішніх насельників монастиря до св. Іова можна бути впевненими, що жодних звернень не було). Може насправді Потоцький в душі більш тяжів до православ’я, просто за свого життя не встиг побачити православні богослужіння в Почаївському монастирі?

Деякі католицькі дослідники стверджують, що православні навіть не домагалися повернення Почаївської Лаври, як і інших визначних монастирів. Але це не відповідає дійсності.

Так, у 1791 р. відбулася Пінська православна конгрегація. яка вирішила вивести Київську митрополію з під-влади Російської Церкви та вимагала фактичної автокефалії. Однією з її вимог до влади Речи Посполитої було повернення православним шерегу визначних святинь, які раніше були анексовані уніатами. Зокрема і Почаївського монастиря.

Також у часі повстання Т. Костюшко 1794 р., однією з вимог православної шляхти до повстанського керівництва було повернення Київської православної митрополії історичних святинь, зокрема і Почаївського монастиря.

Я не хочу торкатись періоду перебування Почаївського монастиря в складі УГКЦ, щоб не провокувати нові конфлікти, сварку і ворожнечу між вірними різних Церков. Хочу тільки сказати, що після того, як почаївські базиліани підтримали польське повстання (оскільки завжди більше тяжіли до Польщі, ніж до України), в 1831 році монастир перейшов до Православної російської Церкви. В монастирі знову оселились українці і місцеві жителі потягнулись до обителі. Окремою чорною сторінкою в історії Почаївського монастиря було перебування в ньому російського митрополита на Волині Антонія (Храповицького), який в 1906-1912 рр. побудував новий Троїцький собор в чисто російському новгородському стилі. Його сподвижником в русифікації Лаври був архім. Віталій (Максименко), який керував лаврською друкарнею та друкував у ній проросійські чорносотенні видання. Потім Лавра страждала під владою Польщі в 1920-1930х рр., під німецькою окупацією в 1940-х, та під атеїстичною радянською владою в 1940-1980х рр. Наприкінці 1980х років серед української братії монастиря був великий підйом патріотизму, найбільшим ініціатором якого був тодішній намісник, архім. Яків (Панчук) (зобр. 8), але монахів-українців швидко розпорошили по різних монастирях, замінивши представниками інших націй, а о. Якова вигнали (потім він став єпископом Київського Патріархату). Таким чином Почаївська лавра і прийшла до стану форпосту “рузького міру” на Тернопільщині. Молимось і сподіваємось, що в найближчий час ситуація зміниться.

Які висновки можна зробити з даної інформації?

1. Більшу частину своєї історії Почаївський монастир був православний:

1219-1721 – 502 роки був православним, спочатку в складі Київської митрополії Константинопольського патріархату, а останні 34 роки (1687-1721) в складі російської Церкви

1721-1831 – 110 років у складі УГКЦ

1831 – донині – 192 роки в підпорядкуванні російської Церкви

Простий математичний результат: 694 > 110

2. Греко-католики не отримали в 1721 році пустку, а потужний розбудований монастир з сімома храмами, один з яких був величним собором, багатьма корпусами і мурами.

3. За православну історію монастиря ми маємо великий ряд чудес, чудотворну Почаївську ікону, двох святих, шанованих у всьому православному світі, та любов місцевих людей, виражену в піснях, кантах та інших творах. Це не був «задрипаний провінційний монастир», який зробили величним василіани.

4. Не василіани розбудували Почаївський монастир, а шляхтич Микола Потоцький, який трудився не заради василіан, а заради самого монастиря.

Отже, хто вклався найбільше і хто справді розбудував та зробив славним Почаївську Лавру – висновки робіть самі. Кожна епоха вклала свою частку в розбудову святині і доводити зараз хто кому винен – недоцільно. Хто зна, як би виглядав зараз монастир, якби в 1721 році не став греко-католицьким чи в 1831 році – православним. Він – поєднання праці багатьох поколінь насельників та багатьох жертводавців. Тому якщо починати мірятися вкладом, хто зна, хто переможе. Тому треба не шукати за що ми ще можемо посваритись, а об’єднуватись для духовного блага українського народу, що я нам всім і бажаю.

P.S. Я постарався як можна більше пом’якшити текст, щоб уникнути міжконфесійних конфліктів. Тому прошу всіх утриматися від коментарів.

P.S.2. Хто хоче більше дізнатися про справжню історію Почаївського монастиря – відсилаю до праці митр. Іларіона (Огієнка) «Фортеця православ’я на Волині. Свята Почаївська лавра».

Високопреосвященний Нестор (Писик), архієпископ Тернопільський і Кременецький ПЦУ

У скрутне становище потрапляють священики, коли до них звертаються з проханням звершити вінчання осіб, які прожили разом вже багато років без церковного благословення. Деякі з подібних осіб мають не лише дорослих дітей, але навіть й онуків. Природно виникає запитання: яким же чином вінчати їх? Ні чин звичайний, ні чин вінчання другошлюбних не підходить. У даному випадку доречно використати Чин благословення подружжя, що прожило  багато років без церковного благословення

Чин відбувається посередині храму. На аналої лежать Євангеліє і Хрест. Чоловік з правого боку, дружина — з лівого. 

Священик в єпитрахилі, поручах та фелоні, як і при повному чині вінчання, дає їм до рук запалені свічі і починає:

Диякон: Благослови, владико!

Священик: Благословен Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Співці: Амінь.

Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси Благий, душі наші.

(Від Воскресіння до віддання (середа перед Вознесінням) тричі співається 

Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував)

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (тричі).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Священик: Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Співці: Амінь.

Тропар дня.

Диякон: В мирі Господу помолимося.

Співці: Господи, помилуй.

За мир з неба і спасіння душ наших Господу помолимось.
Співці: Господи, помилуй.
Диякон: За спокій усього світу, за добрий стан святих Божих Церков і за з’єднання всіх Господу помолимось.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: За святий храм цей і тих, що з вірою, побожністю та страхом Божим входять до нього, Господу помолимося.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: За Святійшого отця нашого (ім’я), Патріарха Київського і всієї Руси –України, і владику нашого преосвященійшого єпископа (ім’я правлячого архиєрея), чесне пресвітерство, у Христі дияконство, за весь причет і людей Господу помолимось.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: За рабів Божих (імена) і за Божий покров, і співжиття їх, Господу помолимось.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: Щоб зберегтись їм в однодумності та вірі непохитній, Господу помолимось.

Співці: Господи, помилуй.
Диякон: Ще молимось за прощення прогрішень, гріхів очищення, і за прощення їм всякої провини, вільної і невільної, Господу помолимось.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: Заступи, спаси, помилуй і охорони їх, Боже, Твоєю благодаттю.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну Славну Владичицю нашу Богородицю і Диякон: Приснодіву Марію зо всіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддамо.

Співці: Тобі, Господи.

Священик: Бо тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Співці: Амінь.

Диякон: Господу помолимося.

Співці: Господи, помилуй.

Священик: Владико Господи Боже наш, що таємниці людські знаєш, і простив блудницю Рааву, і прийняв покаяння митаря, не пом’яни й наші гріхи, від юності вчинені. Бо коли на беззаконня зважатимеш, хто устоїть, або хто виправдається перед Тобою? Бо Ти один Праведний, Безгрішний, Святий, Милостивий, Благоутробний і Співчутливий до людських переступів. Ти, Владико, володіючи рабами Твоїми (імена), з’єднай їх любов’ю один до одного: даруй їм митареве звернення та сльози блудниці, щоб в покаянні від усього серця свого, в однодумності й мирі заповіді Твої виконуючи, сподобилися і Небесного Твого Царства. Бо Ти єси будівничий усіх, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Співці: Амінь.

Диякон: Господу помолимося.

Співці: Господи, помилуй.

Священик: Боже, Боже наш, Ти прийшов до Кани Галилейської і там шлюб благословив. Благослови ж і рабів Твоїх цих, що з волі Твоєї шлюбом з’єднались. Благослови їхні входи та виходи, примнож у добрі життя їхнє, прийми вінці їхні в Царстві Твоїм і збережи їх чистими, непорочними і непосоромленими на віки віків.

Співці: Амінь.

Потім священик благословляє подружжя, що вінчається, піднімаючи над їхніми головами руки, тричі виголошуючи:

Священик: Господи Боже наш, славою і честю вінчай їх.

Диякон: Будьмо уважні.

Священик: Мир усім.

Чтець: І духові твоєму.

Диякон: Премудрість.

Чтець: Прокімен на голос 8-й: Поклав єси на голови їх вінці з каміння дорогоцінного, життя просили у Тебе, і Ти дав їм.

Вірш: Ти даєш їм благословення повік віку, звеселиш їх радістю лиця Твого.

Диякон: Премудрість.

Чтець: До Ефесян послання святого апостола Павла читання (зач. 230).
Диякон: Будьмо уважні.

Чтець: Браття, дякуйте завжди за все Богові й Отцеві, в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, підкоряючись один одному в страху Божому. Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господу, бо чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слова; щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями, чи вади, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна. Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від костей Його. Тому залишить чоловік батька свого і матір і пристане до жінки своєї, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви. Отже, кожен із вас нехай любить свою жінку, як самого себе, а жінка нехай боїться свого чоловіка (Ефес. 5, 20-33).

Священик: Мир усім.

Чтець: І духові твоєму.

Диякон: Премудрість.

Чтець: Алилуя (3).

Вірш: Ти, Господи, охороняєш нас і збережеш нас від роду цього і повік.

Співці: Алилуя.

Диякон: Премудрість. Станьмо побожно, вислухаймо Святе Євангеліє.

Священик: Мир усім.

Співці: І духові твоєму.

Священик: Від Іоана Святого Євангелія читання (зач. 6).

Співці: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.

Диякон: Будьмо уважні.

Священик: Одного разу було весілля в Кані Галилейській, і Мати Ісусова була там. Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його. Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають. Ісус говорить їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій. Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть. Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри. Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху. І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли. Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином (а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду), тоді розпорядник кличе жениха і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі. Так поклав Ісус початок чудесам у Кані Галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його (Ін. 2, 1-11).

Співці: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.

Диякон: Промовмо всі з усієї душі і з усього розуміння нашого, промовмо.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: Господи Вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай і помилуй.

Співці: Господи, помилуй.

Диякон: Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї, молимось Тобі, вислухай і помилуй.

Співці: Господи, помилуй (3).

Диякон: Ще молимося за рабів Божих (імена), котрі нині просять у Бога прощення і благословення на шлюбне співжиття, за здоров’я і спасіння їх, — промовмо всі: Господи, вислухай і милостиво помилуй.

Співці: Господи, помилуй (3).

Диякон: Ще молимося за всіх людей, що моляться у святому храмі цьому, сподіваючись від Тебе великої та багатої милості, за все у Христі братство наше і за всіх православних християн, за здоров’я і спасіння їх, — промовмо всі: Господи, вислухай і милостиво помилуй.

Співці: Господи, помилуй (3).

Диякон: Бо Ти Милостивий і Чоловіколюбний Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Співці: Амінь.

Диякон: Господу помолимося.

Співці: Господи, помилуй.

Священик: Господи Боже наш, Ти з народів Церкву, як Діву чисту, заручив з Собою, благослови і збережи рабів Твоїх цих у смиренності та єднанні, як благоволив зберегти їх і до цього дня; виконай усі добрі бажання їхні; як Щедрий та Благоутробний, вилий на них багаті Твої милості і щедроти; даруй їм зі здоров’ям довголіття і у всіх добрих справах успіх. Бо Ти Благий і Чоловіколюбний Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Співці: Амінь.

Священик: Мир усім.

Співці: І духові твоєму.

Диякон: Голови ваші вклоніть перед Господом.

Співці: Тобі, Господи.

Священик (з хрестом в руках): Отець, Син, і Святий Дух, Всесвята Єдиносущна і Живоначальна Тройця, Єдине Божество і Царство, нехай благословить вас (благословляє подружжя хрестом), і нехай дарує вам довголіття, радість у дітях, успіх у житті та вірі, і нехай сповнить вас усяким добробутом на землі, і сподобить вас обіцяні блага прийняти, молитвами Святої Богородиці і всіх святих.

Співці: Амінь.

Диякон: Премудрість.

Священик: Пресвята Богородице, спаси нас.

Співці: Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.

Священик: Слава Тобі, Христе Боже, надія наша, слава Тобі.

Співці: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3).

Благослови.

Священик: Христос, що в Кані Галилейській пришестям Своїм чесний шлюб показав, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святих боговінчаних і рівноапостольних Константина та Єлени, святого великомученика Прокопія і всіх святих, помилує і спасе нас, бо Він Благий і Чоловіколюбець.

Диякон: Благоденственне і мирне життя, здоров’я і спасіння, достаток плодів земних, взаємну любов і згоду та в усьому добрий успіх подай, Господи, рабам Твоїм (імена) і збережи їх на многії літа.

Упорядник прот. Миколай Лагодич (м. Чернівці)

З благословення 

Високопреосвященного Нестора,

архієпископа Тернопільського та Бучацького