У Євангелії, у 13 главі послання до Римлян святого Апостола Павла є такі слова: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога». Як ці слова слід трактувати? Чи за таких умов критика влади не є гріхом? А як щодо диктаторів?

Питання ставлення віруючих до світської влади було завжди не простим. Ще апостоли та інші сучасники Ісуса Христа неодноразово намагалися розпитати в Спасителя про те, яким у дійсності повинно бути їхнє відношення до владних структур, зокрема – римських окупантів. Чимало людей того часу чекаючи на Спасителя мріяли саме про те, що Він – Мессія-Визволитель очолить народний бунт проти загарбників і Сам стане на чолі незалежної держави. Спочатку навіть найближчі учні Христові слухаючи про Царство Боже мріяли про повернення теократії – земного устрою, при якому будуть діяти лише церковні закони, продиктовані безпосередньо Самим Богом (Мт.24:3). Однак, Христос чітко говорив про те, що Його Царство не від світу цього.

Фундаментальною заповіддю Христа людям, яка чітко окреслює характер стосунків християнина та світської влади є вислів про те, що Боже слід віддавати Богу, а кесареве – кесарю (Мт. 22:21). Це означає, що за нормальних умов християнин повинен визнавати не лише духовну владу Церкви, але й світську, державну владу. Як бачимо, впродовж перших двох-трьох віків Церкви віруючі люди ретельно дотримувалися цього принципу, поки світська влада не змінила своє ставлення до християн із байдужого та легковажного на нетерпимий.

Коли слуги первосвященика прийшли за Христом, щоб ув’язнити Його, апостол Петро схопив меча та вдарив одного зі слуг. У відповідь на це Спаситель сказав Петрові так: «Чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?» (Мт.27:53-54). Саме корячись земній владі Христос погоджується виконати таємницю нашого спасіння, добровільно йде на муки, віддаючись в руки нечестивих керманичів народу.

Все ж, для того, щоб знайти відповідь про межі нашої покори земній владі, маємо розглянути ширший контекст Писання, зокрема, згадуючи про «закон приорітетів» та Промисел Божий.
Поставши перед судом синедріону: «Петро ж i апостоли сказали у вiдповiдь: «Боговi треба коритися бiльше, нiж людям» (Діян.5:29). Це значить, що наша покора владі поширюється лише до степені, поки вона не суперечить Євангельським цінностям, поняттям моралі та не є чиненням зла. У іншому випадку, наше богоборство незабаром стане також і людиноненависництвом.

Із іншого боку, не лише доля конкретних людей, але й цілих держав і народів є в руках премудрого промислу Божого. Бог знає наші умови, можливості, слабкі та сильні сторони. А відтак, а цілях божественної педагогіки не раз посилає народам злих правителів, правління яких у перспективі може привести до добрих наслідків. У такому випадку слід говорити не про Божу волю, а про Боже попущення. Навіть Пилату Христос казав: « ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі» (Ін.19:11).

Бог знає людські страждання, але попускає є для того, щоб через очищувальні муки одних людей спасся весь народ. Саме в цьому контексті важливо згадати про слова з послання до Римлян: «Усяка душа нехай пiдкоряється вищiй владi, бо немає влади не вiд Бога» (Рим.13:1). Однак, слід зауважити, що ці слова були сказані стосовно римської влади конкретного часу, а не до кожної влади без винятку, всіх держав і часів. Хоча римські чиновники та їхні юдейські прибічники чинили зло, навіть вони мали певні рамки зла, а відоме римське право стало згодом фундаментом як церковної, так і світської юриспруденції. Це була не християнська влада, але вона не була цілком диявольською. Лише згодом імператори, які вважали себе богами римського пантеону, почали вимагати від християн поклоніння собі на рівні з Христом. Тоді покора віруючих світській владі припинилася. Християни ревно викривали пороки світських володарів, а коли було потрібно, то навіть йшли на смерть і муки за свої переконання. Вони не корилися владі, якщо ця покора вимагала компромісів із власною совістю.

Сьогодні ми живемо в цілком інший час. Відмінено рабство, люди мають право впливати на вибори своїх правителів, а жінки мають право голосу на рівні з чоловіками. І хоча демократичний устрій це не ідеал, на даний момент це оптимальний устрій правління, з тих, що існують у людства. А відтак, прагнучи побудови демократичного суспільства, люди мають не лише можливість, але й обов’язок контролювати обрану владу, якій делеговано певні функції: законодавчу, судову, виконавчу та , президентська.

Чи є навіть найвищі державні чиновники є панами над людьми або їхніми власниками? Ні, звичайно. У демократичних країнах це всього лиш особи, уповноважені на певний строк захищати інтереси своїх виборців. Вони повинні завжди бути підзвітні своєму народу, який, у свою чергу, обов’язково має мати певні важелі впливу на них. Тому можна стверджувати, що в сучасних умовах відомі способи реакції на нечесне керування – від критики до імпічменту – є цілком виправданими та такими, що цілком відповідають релігійному розумінню влади, свободи та людської гідності. Саме християни, як «світло для світу», повинні виконувати на землі заповіт апостола Павла: «проповiдуй слово, наполягай вчасно i невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпiнням i повчанням, бо буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть обирати собi вчителiв, якi б тiшили слух» (1 Тим.4:2-3).

Окрім того, деякі знавці Святого Писання використовуючи буквальний підрядковий переклад схиляються до іншого прочитання відомої фрази: «Оυ γαρ εστιν εξουσία ει μη από θεού…». «Не є владою ті, хто не від Бога»: себто, якщо влада не кориться Богу, то це ніяка не влада, але самозванці.

ου – повне заперечення, ні.

γαρ – тому, що

εστιν – є

εξουσία – влада

ει μη – окрім,

από – з, від

θεού – Бога

У чому полягає покора віруючих людей світській владі?

• У дотриманні світських законів, які встановленні для блага людей, якщо вони не суперечать Євангелію: «Чи хочеш не боятися влади? Роби добро i одержиш похвалу вiд неї» (Рим.13:3).

• Ми повинні пам’ятати, що світська влада має монополію на покарання злочинців, а тому, ми маємо бути готовими нести заслужене покарання, якщо самі переступимо закон: «А якщо робиш зло, бiйся, бо вiн недаремно носить меч; вiн — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло» (Рим.13:4).

• Покора законно обраній владі – запорука добра та процвітання держави: «I тому треба пiдкорятися не тiльки зі страху покарання, але й заради совiсти» (Рим.15:5).

• Віруючі люди віддають кесарю – кесареве, коли платять податки, необхідні для фінансування державних проектів. Податки – світський аналог десятини, встановленої Богом: «Для цього ви i податки платите, бо вони, Божi слуги, цим самим постiйно зайнятi.Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок — податок; кому данину — данину» (Рим.13:6-7).

• Християни з повагою ставляться до представників влади, як людей, поставлених промислом Божим на своє служіння: «Віддавайкому страх — страх; кому честь — честь» (Рим.13:7).

Святитель Іоан Златоуст даючи своє пояснення цього місця Писання стверджує, що згадані слова насамперед були реакцією Павла на якісь відомі йому дії римських християн. По-друге, Златоуст каже, що згадані слова слід розуміти не в конкретному, вузькому значенні, але в загальному, міркуючи про феномен світської влади. При цьому пояснюючи ці істини, він ставить нам у приклад християнський шлюб. Відомо, що Господь благословляє наречених, а розумна дружина — [дається чоловіку] від Господа (Притч.19:14). Все ж, ми не можемо ставити в провину Богу, якщо хтось вступає в шлюб з поганими намірами чи з партером, який не має розуму, чистости та цнотливості. Так само й у згаданому місці йде мова про загальне явище існування світської влади та підлеглого їй суспільства. Безвладдя є злом і причиною великих безпорядків. Зрештою, як і диктатура – нічим не обмежена влада однієї людини.

Хоча, як християни «не маємо тут постiйного мiста, але шукаємо майбутнього» (Євр.13:14), будемо робити все, щоб своєю поведінкою, словами та намірами виконувати все те, що нам заповів Господь і святі апостоли, зокрема, будемо коритися законно вибраній нами світській владі, бо на те є воля Божа.

прот. Євген Заплетнюк (+2020 р.)