Ми вже були свідками двох подій, пов’язаних з особистістю Христа, що мають абсолютно протилежний характер. З одного боку – грішниця, що приходить до Христа й віддає Йому почесті, з іншого боку – учень, який віддаляється від Христа і зраджує Його, щоб стати ближче до первосвящеників і книжників. Вчинок жінки показує, що Його проповідь принесла плоди і переконала людей в Його любові і милосерді. Господь зустрічає її з вчинок з прихильністю, приймає її дар і дорікає учнів, які шукають недоліки і вади в зворушливих діях жінки, що шанує свого Спасителя. Однак ми бачимо, як людська слабкість наздоганяє і охоплює навіть коло найближчих учнів Христа. Ті, хто вважалися його вірними послідовниками, найочевиднішим чином виявляють свої слабкості. Один зраджує, інший відрікається. Хороший урок для всіх тих, хто вважає себе сильним у вірі і готовим дати відсіч своїм «противникам».

Нам представлений діалог між Учителем та учнями, в якому Господь відкриває великі істини про Себе, про Свою місію на землі, про Отця, про майбутні Страсті, Царстві Небесному, про сходження Святого Духа і про Церкву. Крім того, Він залишає їм цінні настанови щодо того, як їм слід жити після Його відходу. І, врешті-решт, ми отримуємо безцінне пастирське багатство – Архієрейську молитву, в якій Господь звертається до Отця з молитвою про Свою паству з прагненням бути з нею одним цілим, завершуючи це неперевершеним «щоб усі були одне».

Значення цієї єдності відбивається і в Таїнстві святої Євхаристії, яку здійснюють сьогодні в Церкві. Але щоб прийти до богоспілкування, необхідно прийти до згоди з людьми. Сам Господь веде Себе з Іудою так само як і з іншими Своїми учнями, хоча заздалегідь знає про його зраду. Всі дії Христа в період Його земного існування спрямовані на оновлення людської природи і моралі, на твердження справжнього образу людини, якою її створив Господь, адже людина створена, щоб любити.

Те, що мусить зробити людина – це прийняти святі дари, «не упустити з голови вінець, який поклав на її Господь», за словами святого Миколая Кавасіли. Ми повинні приходити на Вечерю зі смиренням і лагідністю, виявляючи свої устремління і духовну боротьбу. Наше очищення – справа рук Господа. Він той, хто нахиляється і омиває наші забруднені ноги, адже самим нам цього не здійснити.

Господь дивиться на наші вчинки, а не на слова. Помпезні заяви Петра незабаром виявили свою неспроможність від простого питання маленької служниці. Навпаки, безмовне стоянне жінок біля Хреста не потребувало в заздалегідь даного запевнення. Вони по-справжньому полюбили Бога, і в той час як учні розсіялися і знайшли собі безпечні притулки, жінки залишилися з Христом і бачили все, що відбувається. Вони удостоїлися бачити Господа на Його троні – Хресті, і через деякий час отримали право стати першими свідками Його Воскресіння.

Крім бажання єднання з людиною, в словах і вчинках Христа виявляється і коливання людських переконань, особливо релігійних. У своїй промові, присвяченій сьогоднішньому дню, Іоан Златоуст стверджує, що найбільша жертва – це розділити з братом дари жертовника. Будемо пам’ятати про це, якщо хочемо зрозуміти, чому Христос добровільно йде на Голгофу і «незаслужено», за людськими мірками, удостоює розбійника Царства Небесного.

Петрос Панайотопулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»