Кондак 1

Непереможний Воєводо і Господи небес і землі, тебе, Царя Безсмертного, бачачи на хресті розіп’ятим, все творіння змінилося, небо жахнулося, основи землі захиталися; ми ж, недостойні, подячне поклоніння Твоєму нас ради стражданню приносимо, з розбійником взиваємо до Тебе: Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Ікос 1

Ангелів чиностояння доповнюючи, не від ангелів прийняв Ти, але мене ради, будучи Богом, став Людиною; людину, яка померла за гріхи, животворчим Тілом і Кров’ю Твоєю оживив Ти; тому такій любові Твоїй вдячні співаємо Тобі:

Ісусе Боже, любове предвічна, що так про нас, на землі народжених, зволив благосна:

Ісусе, милосте безмірна, Ти до людей упалих на землю прийшов;

Ісусе, Ти в плоть нашу зодягнувся і смертю Своєю смерті державу зруйнував;

Ісусе, Ти Божественними Твоїми таємницями нас обожнив;

Ісусе, Ти стражданнями і хрестом Твоїм весь світ відкупив;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 2

Бачив Тебе Ангел у саду Гетсиманському, що до поту кривавого в молитві подвизався, при­ступив, укріплюючи Тебе, коли, як тягар важкий, гріхи наші обтяжили Тебе, Ти бо Адама загиблого, на плечі взявши, перед Отцем поставив і, схиливши коліна, молився. За це з вірою і любов’ю співаю Тобі: Алілуя.

Ікос 2

Розуму незбагненного, вільного Твого страждання не зрозуміли юдеї; тому, коли Ти сказав тим, що шукали Тебе вночі зі світильниками: «Я є тут», вони хоч і впали на землю, але потім зв’язали Тебе і повели на судилище. Ми ж на цьому шляху припадаємо до Тебе, з любов’ю співаючи:

Ісусе, Світло для світу, світом лукавим зненавиджений;

Ісусе, що живеш у світлі неприступному, людьми темряви взятий;

Ісусе, Сину Божий безсмертний, сином загиблим на смерть виданий;

Ісусе, в якому лестощів немає, облесливим цілуванням зрадника виданий;

Ісусе, що задарма Себе всім подаєш, за тридцять срібників проданий;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 3

Силою Божества Твого Ти прорік триразове відречення ученику; він же після цього, хоч і відрікся від Тебе з клятвою, однак коли поба­чив у дворі архієрейському Господа Свого і Учи­теля, розчулився серцем, вийшов і гірко плакав. Поглянь і на мене, Господи, і скруши жор­стоке серце моє, щоб сльозами моїми обмив гріхи мої, співаючи Тобі: Алілуя.

Ікос 3

Маючи воістину владу за чином Мельхіседековим, як Архієрей навіки, став Ти перед беззаконним первосвящеником Каяфою, Владика і Господь усіх; від Твоїх рабів прийнявши страждання, прийми ж від нас спів моління:

Ісусе безцінний, ціною куплений, придбай нас у Твій вічний спадок;

Ісусе, бажання всіх, Петром через страх відкинутий, не відкинь мене грішного;

Ісусе, Агнче незлобний, лютими звірами мучений, визволи мене від ворогів моїх;

Ісусе, Архієрею, що Своєю кров’ю увійшов у Святеє святих, очисти мене від скверн плотських;

Ісусе, зв’язаний, що маєш владу зв’язувати і визволяти, пробач мої тяжкі провини;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 4

Бурею христовбивства дихаючи, юдеї послу­хали голосу отця неправди і людиновбивці від початку, диявола, відкинули Тебе, праву путь, істину і життя; ми ж Тебе, Христа, Божу силу, в Якому всі скарбниці премудрості і розуму утаємничені є, сповідуючи, взиваємо: Алілуя.

Ікос 4

 Пілат, слухаючи лагідні Твої слова, як достойного смерті видав Тебе на розп’яття, хоч і сам засвідчив, що жодної провини не знайшов у Тобі, руки свої умив, але серце осквернив. Ми ж, дивуючись таїні вільного Твого страждання, з розчуленням співаємо:

Ісусе, Сину Божий і Сину Діви, синами беззаконня мучений;

Ісусе, нагий і покривджений, Ти даєш красу квітам польовим і зодягаєш небо хмарами;

Ісусе, насичений ранами, Ти п’ятьма хлібами п’ять тисяч народу наситив;

Ісусе, Царю всіх, замість любові і подяки жорстокі муки прийняв Ти;

Ісусе, нас ради весь день ранами мучений, зціли рани душ наших;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 5

Божеською кров’ю Твоєю весь зодягнувся Ти, що зодягаєшся світлом як ризою. Знаю, воістину знаю з пророком, чому закривавлені ризи Твої: я, Господи, я гріхами моїми поранив Тебе; до Тебе, що ради нас страсті прийняв, подячно взиваю: Алілуя.

Ікос 5

Передбачив Тебе в Дусі богонатхненний Ісая, безчестям і ранами ураженого, і, жахнувшись, взивав: бачив Його, і не мав Він ні вигляду, ні доброти. Ми ж, бачачи Тебе на хресті, з вірою і здивуванням співаємо:

Ісусе, що безчестя терпів, людину славою і честю увінчав Ти;

Ісусе, на Якого ангели дивитись не можуть, по лицю битий; Ісусе, по голові тростиною вдарений, прихили до смирення главу мою;

Ісусе, світлі Твої очі кров’ю затьмарені мав, відверни очі мої, щоб вони не бачили суєти;

Ісусе, від ніг до голови поранений, усього мене здоровим сотвори;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 6

Проповідником Твоєї незлобливості став Пілат, показавши народу, що нічого немає в Тобі до­стойного смерті, але юдеї, як звірі дикі, кров побачивши, скреготали зубами своїми: «Розіпни, розіпни Його!» — кричали. Ми ж, цілуючи пречисті рани Твої, взиваємо: Алілуя.

Ікос 6

Засяяв Ти на видовище і здивування ангелів і людей, коли Пілат говорив про Тебе: ось Людина. Тому прийдіть, нас ради зневаженому Ісусу поклонімось, співаючи:

Ісусе, Творче і Судде всіх, від творіння Свого засуджений і мучений;

Ісусе, премудрості Подателю, Ти відповіді безумним не дав;

Ісусе, Лікарю, гріхами нашими поранений, дай мені лікування покаянням.

Ісусе, Пастирю вражений, урази бісів, що спокушають мене;

Ісусе, що плоть мав поранену, наповні серце моє страхом Твоїм;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 7

Бажаючи людину від неволі ворожої визволити, смиряв Себе Ти перед ворогами Своїми, Ісусе, і як Агнець безмовний на заколення ведений був, усюди рани терпів Ти, щоб усю зцілити людину, яка взиває: Алілуя.

Ікос 7

Дивне показав Ти довготерпіння, коли воїни знущалися над Тобою, за словом неправедного судді, і найтяжчими ранами вражали пречисте Тіло Твоє, яке обагрилося з ніг до голови. Зара­ди цього зі сльозами співаємо Тебе:

Ісусе Чоловіколюбний, від людей терням увінчаний;

Ісусе, Божеством безстрасний, страсті терпів, щоб нас від страстей визволити;

Ісусе, Спасе мій, спаси мене повинного всім мукам;

Ісусе, всіма залишений, твердине наша, утверди нас;

Ісусе, всіма зневажений, радосте моя, звесели мене;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 8

Дивно і чудно з’явилися перед Тобою Мойсей та Ілля на Фаворі, говорячи про страждання Твої, що нині звершуються в Єрусалимі; там, побачивши славу Твою, а тут — спасіння наше, взивали: Алілуя.

Ікос 8

Усюди юдеями гнаний, багато через море гріхів моїх перетерпів Ти ганьбу і покути, бо одні Тебе противником кесаря називають, другі як злодія засуджують, а інші ж: «Візьми, візьми і розіпни!» — викрикують. Всіма осудженому і на розп’яття веденому, Тобі Господу із глибини душі співаємо:

Ісусе, неправедно осуджений, Судде наш, не осуди нас за ділами нашими;

Ісусе, що знемагав на путі під хрестом, сило наша, в час скорботи і озлоблення мого не покинь мене;

Ісусе, що взивав про допомогу до Отця, Подвигоположнику мій, в немощі моїй укріпи мене;

Ісусе, що безчестя прийняв, славо моя, від слави Твоєї не відкинь мене;

Ісусе, образе пресвітлої іпостасі Отчої, преобрази моє нечисте і скверне життя;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 9

Все живе затремтіло, бачачи Тебе на хресті розіп’ятого; на небі сонце проміння своє сховало, земля затряслася, завіса храму розірвалася, каміння розторощилося, померлі воскреслі; ми ж поклоняємося на місці, де стояли пречисті ноги Твої, співаючи: Алілуя.

Ікос 9

Красномовці велемовні, хоч і багато промов­ляють, але не можуть достойної подяки віддати божественним страстям Твоїм, Людинолюбний, наша ж душа і тіло, серце і вся істота зі зворушливістю до Тебе співають:

Ісусе, що розіп’явся на хресті, розіпни і знищи рукописання гріхів наших;

Ісусе, що руки з хреста протягуєш до всіх, знайди і мене заблудлого;

Ісусе, у ребра проколений, двері вівцям своїм відчинивши, введи мене ранами Твоїми в оселі Твої;

Ісусе, плоттю розіп’ятий, розіпни плоть мою з пристрастями і похіттю;

Ісусе, що помер у муках, подай мені, щоб серце моє не бачило нічого, крім Тебе розіп’ятого;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 10

Бажаючи спасти світ, сліпих, кривих і прокажених, німих і глухих зцілив Ти, духів лукавих відігнав Ти; нерозумні ж юдеї, злобою дихаючи, мучені заздрістю, розіп’яли Тебе на хресті, але я все знаючи співаю Тобі: Алілуя.

Ікос 10

Царю Предвічний, Ісусе, Ти страждаєш за мою нестриманість, щоб усього мене чистим зроби­ти, в усьому образ нам подаєш, щоб ми, прямуючи стопами Твоїми, так співали:

Ісусе, любове невимовна, тим, що розпинають Тебе, у гріх не поставив;

Ісусе, що з воланням сильним і зі слизами в саду молився, навчи і нас молитися;

Ісусе, що всі пророцтва про Себе здійснив, здійсни і добрі бажання серця нашого;

Ісусе, що дух Твій у руки Отцю віддав, у час відходу мого прийми дух мій;

Ісусе, що ризи Твої розділити не заборонив, лагідно душу мою від тіла відділи;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 11

Співи зворушені приносячи Тобі, Пречиста Матір Твоя до Тебе промовляла: хоч і стра­ждаєш на хресті, але знаю Тебе, що Ти із лона перш світла ранішнього від Отця народжений, бо бачу, як все творіння співчуває Тобі. Віддаючи Дух Твій Отцю, і Мій дух прийми і не залиш мене, що співає до Тебе: Алілуя.

Ікос 11

Як свічка яскрава, біля хреста Твого, запалена любов’ю до Тебе і материнським пройнята болем, Діва пренепорочна бачила Тебе, істинне Сонце правди, що заходило в гріб, з Нею ж і сердець наших прийми такий спів моління:

Ісусе, що на хрест вознісся, щоб нас упалих підняти з Собою до Отця Свого;

Ісусе, що апостолу Іоану Пречисту як Матір дарував, щоб нас дівства і чистоти навчити;

Ісусе, Тій, що Тебе Бога Слово народила, ученика богослова Ти всиновив, усинови і нас її материнському заступництву;

Ісусе, світу і пекла Переможцю, подолай невірство, гордовитість житейську і похіть очей, що в нас живуть;

Ісусе, що смерті владу зруйнував, від вічної смерті визволи мене;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 12

Благодать Твою подай мені, Ісусе, Боже мій, прийми мене, як прийняв Ти Йосифа з Никодимом, і я, як чисту плащаницю, душу мою принесу Тобі і пахощами чеснот намащу пречисте Тіло Твоє, і, як у гробі, в серці моєму буду мати Тебе, співаючи: Алілуя.

Ікос 12

Оспівуючи Твоє вільне розп’яття, поклоняємося страстям Твоїм, Христе, віруємо з сотником, що воістину Ти Божий Син і прийти маєш на хмарі з силою і славою великою; тоді не посором нас, що кров’ю Твоєю викуплені і так співаємо:

Ісусе багатостраждальний, риданням Діви Матері Твоєї від вічного плачу визволи нас;

Ісусе, всіма залишений, не залиш мене самотнім у час кончини моєї;

Ісусе, з Магдалиною, що до ніг Твоїх доторкалася, прийми мене;

Ісусе, зі зрадником і тими, хто розпинав Тебе, не засуди мене;

Ісусе, з розбійником благорозумним у рай введи мене;

Ісусе, Сину Божий, пом’яни нас, коли прийдеш, у Царстві Твоїм.

Кондак 13

О Ісусе Христе, Агнче Божий, що взяв гріхи світу, прийми малу цю від усієї душі нашої по­дяку, що приносимо Тобі, і зціли нас Твоїм стражданням спасіння нашого, від усякої болісті душевної і тілесної, охорони нас хрестом Твоїм від ворогів видимих і невидимих, і при кончині життя нашого не залиш нас, щоб, смертю Твоєю визволившись від вічної смерті, завжди співали Тобі: Алілуя.

Цей кондак співається тричі. Після цього знову співаємо перший Ікос і перший Кондак.

Молитва до Господа Ісуса розіп’ятого

На Хресті розіп’ятий за нас, Ісусе Христе, Єдинородний Бога Отця Сину, милості, любові і щедрот невичерпне джерело! Знаю, що ради моїх гріхів від невимовного чоловіколюбства Кров Свою пролити на хресті зволив Ти, яку я, окаянний і невдячний, дотепер скверними моїми ділами зневажав і ні в що ставив, тому із глибини беззаконня і нечистоти моєї очима серця на Тебе, розіп’ятого на Хресті Визволителя нашого, поглянувши, зі смиренням і вірою в гли­бину ран, Твого милосердя сповнених, себе віддаю, гріхів прощення і скверного життя мого виправлення благаю. Милостивим будь до мене, Владико і Суддя мій, не відкинь мене від лиця Твого, але всесильною Твоєю рукою Сам мене до Себе наверни і на шлях істинного покаяння направ, щоб віднині поклав спасіння мого початок. Божественними стражданнями Твоїми втихомириш мої плотські пристрасті; пролитою Твоєю Кров’ю очисти мої душевні скверни; розп’яттям Твоїм розіпни мене для світу цього з його спокусами та похотями; хрестом Твоїм охорони мене від невидимих ворогів, що шукають душу мою; проколеними ногами Твоїми від усякої дороги лукавої збережи ноги наші, проколеними руками Твоїми руки мої від усякого невгодного Тобі діла утримай; розіп’ятою плоттю розіпни страхові Твоєму плоть мою, щоб, ухилившись від зла, творив благо перед Тобою. Ти, що голову на хресті схилив, схили до смирення гординю мою. Вінцем Твоїм терновим охорони вуха мої, щоб вони не слухали непотребного. Ти, що жовч устами спожив, постав охорону нечистим устам нашим. Проколене списом маючи серце, серце чисте сотвори в мені; всіма Твоїми рана­ми всього мене любов’ю Твоєю порань, щоб Тебе, Господа мого, полюбити всією душею, всім сер­цем, усією силою і всіма помислами. Дай мені Себе подорожнього, що не маєш де голови при­хилити, дай мені Себе всеблагого, що визволяєш душу мою від смерті, дай мені Себе найсолодшого, що насолоджуєш мене в скорбуті та напастях Своєю любов’ю. Кого спочатку ненавидів, прогнівляв, від себе відганяв і на хресті розпинав, Того нині полюблю, з радістю прийму і з насолодою хрест Його до кінця життя понесу.

Не дай віднині, о всеблагий Визволителю мій, жодній моїй волі звершитися, бо вона зла і непотребна, щоб знову не впав я в рабство пануючого в мені гріха. Але Твоя воля блага, спасти мене бажаюча, нехай звершується в мені завжди, їй же себе вручаючи, Тебе, розіп’ятого Госпо­да мого, розумними очима серця мого уявляю і молюся із глибини душі, щоб і в час розлучення мого з тілом Тебе єдиного на хресті бачив, що в руки захисту Твого мене приймаєш і від підне­бесних духів злоби оберігаєш, оселяєш же з грішниками, які покаянням Тобі благовгодили. Амінь.

Молитва інша до Господа Ісуса Христа розіп’ятого

Господи Ісусе Христе, Сину Бога Живого, Творче неба і землі, Спасителю світу, це я, недостойний і більш за всіх грішний, смиренно коліна серця мого перед славою величі Твоєї схилив­ши, оспівую хрест і страждання Твої і подяку Тобі, Царю всіх і Богу, приношу; бо зволив Ти всі труди і всілякі біди, напасті і муки як люди­на перетерпіти, щоб усім нам у всяких печалях, нужді і озлобленнях помічником і спасителем бути. Знаю, всесильний Владико, що все це Тобі не було потрібно, але заради людського спасін­ня, щоб усіх нас викупити від лютого рабства ворожого, хрест і страждання перетерпів Ти. Чим віддячу Тобі, Людинолюбний, за все, що зробив Ти для мене грішного? Не знаю. Душа, тіло і все добре від Тебе є, і все моє Твоє, і я Твій. Тому, на безмірне Твоє благе милосердя, Господи, надіючись, оспівую Твоє невимовне довготерпіння, величаю незбагненне приниження, славлю Твою безмірну милість, поклоняюся пречистим страстям Твоїм і з любов’ю, цілуючи рани Твої, взиваю: помилуй мене грішного і зроби, щоб не безплідним був у мені хрест Твій святий, щоб, причащаючись із вірою стражданням Твоїм, сподобився я бачити і славу Царства Твого на небі. Амінь.

Якщо ми хочемо зрозуміти любов, яку ми повинні відчувати до інших людей, нашу любов до Бога або Його любов до нас, ми повинні зрозуміти любов, яку поділяють Отець і Син. В іншому випадку ми ніколи не зрозуміємо, що означає слово «любов», і це буде просто те, що викликає в пам’яті певні почуття, певні дії прояви ніжності та щось людське.

Все починається з Отця. У Святій Трійці існує монархія. Неможливо, щоб цей великий момент в божественному улаштуванні міг статися інакше, як через Отця.

По-перше, Отець звертається до людства і дає нам найбільше свідчення і прояву Своєї любові до нас. Той факт, що Отець погодився на, щоб Його Єдинородний Син став слугою, хоча, природно, ніколи не перестаючи бути Богом, являє величезну любов Отця. Він послав Його стати людиною, стати слугою. Ніхто інший не міг би зробити нічого подібного, бо люди бачать в своїх дітях продовження свого власного становища.

Отже, це було вищим приниженням для Отця: упокорити Свого Сина перед найбільшим цирком всіх часів та перед усім світом. Безмежна і повна любов Отця до людства підтверджується саме приниженням, зневагою та рабством Його Сина.

Через пророка (Іс. 52:13), Господь говорить: «Ось, раб Мій буде мати поводження, підійметься й вознесеться, і височенним Він стане». Іншими словами, мій Син, Якого Я зробив слугою, рабом зрозуміє, прийме, застосує те, що хочу Я, Отець хочу. Він зробить Мою волю Своєю. Повне розуміння, така відповідь Сина на любов, розпочату самознищенням Отця.

Христос прийшов не для того, щоб принести Себе в жертву «як уявлення», як говорить одна теорія, тому що тоді буде виправдана якась ідея про приречення, відповідно до якої Христос буде змушений розп’ястися. З цього також випливає, що людина, розіпнув Його, не нестиме відповідальності, оскільки з цим нічого не можна було вдіяти.

Отець не послав Свого Сина на розп’яття. Отець послав Свого Сина дати Йому плоть і зробити так, щоб могло статися те, чого ще не міг збагнути людський розум: що Бог став би людиною серед інших людей. Це означало б, що Отець прийме людську природу в Своє лоно разом зі Своїм усюдисущим Сином. Іншими словами, людська природа буде прийнята й обожнена.

Отже, Христос прийшов, проповідував заповіді Блаженства і дав Свої заповіді. Він приніс нам новий закон, закон любові. Це був спосіб, яким ми могли бути з’єднані з Ним в моральному плані, і, згодом, через це з’єднання, спосіб, яким ми могли досягти Отця.

Але люди засудили Христа, вони відкинули Його вчення. Вони відкинули Його чудеса, які приписували Вельзевулу. І тому вони піддали вигнанню Бога з суспільства.

Що ж тоді мало статися? Чи був ризик того, що «рабство», втілення Сина не принесе ніякої користі? Чи стане спасіння людства неможливим?

Подібно до того, як божественні Особи вирішили: «Створімо людину за нашим образом і подобою» і так само, як вони вирішили, що Син повинен зійти до людського роду, так тепер, в деякому роді, повинно було статися укладення новій угоди.

Прийшов час «Та мине Мене чаша ця». Але тут було «розуміння», прийняття і розуміння Сина. Усвідомлюючи грандіозну і велику важливість Його місії і вирішальний характер моменту, Він говорить: «Хай буде воля Твоя; не як Я хочу, а як Ти хочеш». Отже, це не має нічого спільного з теорією викупу або відшкодування, які є швидше юридичними, ніж боговідкритими термінами, але все, що пов’язано з послухом Сина Отцю. Так сильно любив Його Отець і так сильно Він любив Отця, що підкорився «смерті, навіть смерті на хресті».

Перша згода виповнилося, коли до нас послали Єдинородного. Любов Отця полягала в тому, що Він послав Свого Єдиного дорогоцінного Сина, а досконала любов Сина полягала в тому, що Він погодився підкоритися проханню Отця.

Перша відповідь була: «Я згоден прийняти плоть». Тепер остаточну відповідь на нове прохання Отця: «Я згоден прийняти хрест».

Подія, яке почалося з Отця, Який зробив Свого Сина слугою, рабом, коли Він втілився, тепер завершується цим остаточним прийняттям Сином, через яке було досягнуто спасіння людського роду.

Коли ми кидаємо наші погляди на розп’ятого Христа, то власної душі слід також поглянути на «боротьбу», яка була необхідна між Отцем і Сином, щоб в якомусь сенсі Їх любов могла бути завершена. Отцю довелося подумати про самому трагічному, що Він міг зробити для Свого Сина, а Син повинен був прийняти те, що мало статися, повністю Зневаживши Себе. І в ті останні хвилини, коли Він виливав останні сили, було необхідно, щоб знову стався цей взаємообмін волями: Отець знову попросив, а Син знову дав. У цьому велич і слава спільності згоди Отця і Сина. Двоє – це два, але вони – одне.

Ми також можемо постати перед розп’ятим Сином Людським в такому настрої і з таким розумінням. Подібно до того, як Він стояв перед Отцем, ми можемо стояти перед Ним з тієї ж совістю, з тієї ж узгодженістю серця і з тієї ж узгодженістю волі. Йому ж належить всяка слава, честь і поклоніння на віки віків.

архімандрит Еміліан Вафідіс († 2019)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Необхідно сказати про те, як нам взяти свій хрест і підняти його безперешкодно. Адже тільки таким чином, у міру нашого сходження до хреста, ми побачимо за ним символ нашого власного воскресіння. Тільки ті, хто помруть, знайдуть життя. Тобто той, хто прагне знайти життя, повинен його «погубити». А той, хто його «погубить задля Мене і Євангелія», іншими словами, той, хто підніме свій хрест, безумовно, удостоїться воскресіння. Тому сьогодні ввечері ми з глибоким благочестям слухаємо молитовні гімни наших отців, щоб поклонитися символу, що диявол явив як прокляття, але який Господь звернув на благословення і переміг диявола, дарував нам непереможну зброю. Звертаючись до Хреста Господнього, ми повинні невпинно і наполегливо просити, щоб нам ніколи не залишити свій хрест, бо в ньому є все наше благо.

Вшановуючи Хрест, ми, по суті, віддаємо славу нашому розп’ятому Господу, що відродив спотворений і розбещений образ нашої людської природи, який вона отримала після гріхопадіння. Відвідуючи різні землі, на добро людям, Господь відкривав людям метод лікування і відродження. Це був Його дар людям, адже Він виліковував усі прояви людських хвороб і слабостей, щоб дати бій темним силам, розтрощити смерть і її джерело – диявола, і дарувати нам Свою благодать. І тим, за допомогою чого було явлено диво людського воскресіння і повернення його схильної до гниття природи до рівноваги, був Чесний Хрест, підняття якого сьогодні святкує наша Церква. Отці законно називають Хрест «джерелом нашого життя». За допомогою Хреста кожен з нас знаходить власну особистість, незалежно від того, яким пристрастям і недолікам піддається людина. Покликання сили і благодаті Хреста допомагає людині пізнати себе і подолати свої слабкості. Якщо людина прагне піднятися з глибин беззаконного життя до життя згідно з його природою, йому допоможе Хрест. Якщо людина хоче піднятися ще вище, до неба, де і знаходиться наша вічна батьківщина, його сходами буде Хрест.

Але чим є Хрест? У матеріальному сенсі це символ, яким ми володіємо. Але цей символ не можна створити. Значення має сила, яка криється в цьому символі. За допомогою цієї сили Бог Слово об’єднав незгодних і, як я вже говорив, повернув до рівноваги нашу бунтівну природу, схильну до тління. Він скасував смерть і диявола, відкрив людям вхід в рай, щоб вони змогли повернутися туди, звідки пішли, змогли увійти туди, де «вищий від усякого початку і влади, і сили, і панування і всякого ймення, що назване, праворуч Отця», де є всі Божественні обітниці. «Хочу, Отче, щоб, де я, там і вони були зі мною». Таку величезну цінність отримує людина за допомогою Чесного Хреста. Але ми повинні не просто абстрактно закликати дію благодаті Хреста, але повинні взяти його і прийняти в своє серце. Згадайте, що говорив наш Господь: «Що ти маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небесах, та й іди вслід за Мною, візьми свій хрест».

Ось в чому сенс Хреста. Падіння як людської, так і ангельської природи, їх відступ від Бога і прихід до катастрофи – весь цей самообман є результатом повернення до користолюбства, яке, в свою чергу, призводить до крайнього егоїзму. Саме цей егоїзм є причиною катастрофи. Але це хворобливий стан долається за допомогою самовідданістю, якою і є Хрест. Наш Господь добровільно віддав перевагу самовідданості, щоб на своєму практичному прикладі показати нам спосіб, за допомогою якого ми зможемо зцілитися. Хрест безпосередньо пов’язаний з поняттям самовідданості – умінням залишити свою волю і віддати себе волю Божественну. І тільки ця праця і ця боротьба може називатися Хрестом. Згадайте слова нашого Господа. Коли Пилат закликав Його до відповіді, Він мовчав. Чому Він не відповідав Пилатові? Якби він відповів, це б означало, що Він шукає виправдання. Але виправдання – це єдине, чого Він не шукав. В іншій ситуації, з тим, щоб відкрити нашому розуму сенс цієї Божественної таємниці, Господь говорить: «Отче, спаси Мене від цієї години». Однак при цьому тут же додає: «Але заради цього Я прийшов у час цей».

Кожному з нас необхідно зрозуміти, що в нашому житті немає ніякого іншого сенсу. Одне лише це призначення є у нашому житті – постійна готовність підняти Хрест в його екзистенційному значенні. Жодна грань одкровення Божественної волі не повинна залишитися без уваги. Це суть нашого призначення. Ми живемо в цьому світі не для того, щоб переміщатися з одного місця в інше і набувати щось. Такий сенс надавали життю старозавітні отці. Високе становище займав і цар Давид, який в своїх псалмах розкриває весь сенс антропології і христології. В одному з віршів він пише: «Заради слів уст Твоїх я зберіг шлях тверді». І це при тому, що він був царем, а в ті часи царі володіли необмеженою владою. Але його не цікавила його могутність. Він зізнається, що головною метою його життя було «несення хреста» і точне виконання Божественної волі. Для молитви він визначив час, які неухильно дотримувався і цим пишався: «Сім раз денно я славлю Тебе». При цьому він був царем, воєначальником, правителем і суддею. Але жодний з цих обов’язків, так само як і його дружини, діти та інші численні турботи, не перешкоджали йому молитися «сім разів в день» і постійно бути в думках зверненим до Бога.

Бачите, які зусилля прикладає боголюбива людина, щоб виконати своє призначення? Той, хто хоче вклонитися і правильно прославити Хрест, повинен відвернутися від всіх цілей, далеких Божественної волі. Тіло його може безперешкодно рухатися, щоб виконувати всі необхідні роботи. Але розум людини повинен бути зайнятий Богом. Як люди, яка володіє тілом, ми змушені звертатися до матеріального. Але нехай не полонить воно наш розум, який завжди повинен бути звернений до Бога! Необхідно постійно намагатися «полюбити Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім розумом своїм, і всією силою своєю», і згодом свого ближнього. Якщо таким чином людина буде нести свій хрест, він обов’язково удостоїться воскресіння. Як говорить апостол Павло: «Якщо ми померли», тримаючи хрест, «з Ним і жити будемо, якщо відречемося, то й Він відцурається нас». Ця дилема трагічна. Або сповідання, або заперечення – середини немає. Або ми завжди тримаємо в руках хрест, «розпинаємося» разом з нашим Господом і удостоюємось воскресіння, або, незалежно від нашого бажання, ми опиняємося серед тих, що відреклися, за що і Він зречеться нас. Нехай не буде так!

Постійно перебуваючи з «підперезаним вбранням та запаленими світильниками», ми повинні невпинно нести хрест. Щоб в будь-яку годину Господь, покликав вас до Його пізнання, міг звернути на нас Свій погляд, щоб перевірити, в якому стані ми перебуваємо, і знайти нас такими, що йдуть за ним і міцно тримають на плечах свій хрест. Будемо завжди прикрашені працьовитістю, щоб ніякої привід не зміг відвернути нас від зберігання та дотримання Божественних заповідей. Тільки так ми зможемо істинно шанувати Чесний Хрест. Таких християн хоче бачити Господь.

У цьому світі ми, ченці, як «вівці серед вовків». Нас не дивують спокуси, різні протиріччя, що походять від гріха і гріховності. Вони різними способами намагаються відвернути нас від поклоніння нашому Господу. Гріх у всіх його проявах, це нове і одночасно древнє «божество», прагне перешкодити нам служити Христу. Але ми своїми відкритими думками повинні щогодини волати: «Геть, сатана, Господу Богу моєму поклоняюся і Йому єдиному служу». Лише одне призначення є у людському житті – відкрити і зберігати волю Христа. А якщо я опинюся в небезпеки, свого життя я не пошкодую.

Це шлях мучеників, сповідників, преподобних і всіх інших праведників, «від перших і до останніх». Ми є продовжувачами цієї спадщини, маючи заступниками душі всіх праведників і святих, які прикрашають процвітаючу Церкву, постійно моляться за нас і чекають нас. Ніхто з нас не повинен бути позбавленим цього і залишатися в тіні. Нехай кожен сміливо йде до своєї мети, благодаттю Чесного Хреста Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

Старець Йосип Ватопедський († 2009)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Євангеліст Іоан в Євангелії Великодньої літургії (Ін. 1:1-17) розповідає про те, як Бог Слово став людиною. Він одягнувся в людську плоть і жив серед людей, відкриваючи їм таким чином Свою Божественну славу. Він – справжнє Світло, просвіщає кожну людину, яка приходить у світ. Але щоб людина змогла відчути Божественну присутність, вона повинна, перш за все, просвітитися Божественним світлом за допомогою Хрещення в ім’я Троїстого Бога. Приєднання до Тіла Христа, Церкви, і Причастя Святих Тайн, робить людину здатною сприйняти Божественне світло.

Одночасно потрібна постійна людська згода і прагнення до досконалості, що досягаються за допомогою аскези. «Очистимо відчуття і побачимо незлочинне світло Воскресіння», – пише святий гімнограф. Цьому сприяють піст, покаяння, помірність, внутрішній злом і невпинне почуття любові до ближнього. Одні бачать у Христі тільки Бога, інші – тільки людину. Для перших Він знаходиться так високо, що вони не можуть Його досягти. Другі, навпаки, позбавляють Його божественності і тому забирають у людини можливість стати богом по благодаті, подолати тлінність і смерть.

Але Христос як Боголюдина відкриває людям шлях до перемоги над смертю і стає «Первістком з мертвих». Цим шляхом може слідувати і християнин – розпинати свої пристрасті і воскресати разом з Христом. Християнин помирає через покаяння і сльози про гріховність життя, щоб і в земному житті відчуті блага Воскресіння. Він старанно дотримується Божественних заповідей і здобуває чесноти, які звільняють його від тлінності і смерті. «Смерть не має над ним влади» (Рим. 6: 9).

Світло Воскресіння щедро виливається в світ. Але необхідно мати чисті почуття і ясний погляд, щоб розпізнати силу світла Воскресіння. Часто духовна сліпота заважає цьому єднання. Але в Світле Свято Воскресіння всі люди відчувають, нехай і ледь помітно, промінь Божественного світла, що просвіщає їх розум і серце. У східній православній традиції, не дивлячись на людське відчуження, збереглися народні звичаї, які показують, що люди ще зберігають пам’ять про світло свого Хрещення. Свічки, великодні привітання і знаки любові, загальний стіл, відвідування кладовища – все це приклади таких традицій.

Великодня свічка, яку, згідно з традицією, дарує хрещений батько, плавиться і яскраво світить, випромінюючи хрестовоскресне світло. Привітання «Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!», Які в деяких місцевостях на сорок днів замінюють звичайні привітання, означають переживання Воскресіння. Відвідування могил померлих в ці святі дні показує віру людей в те, що Воскресіння Христа надихає їх душі і передбачає Воскресіння всього людського роду.

Але кульмінацією прагнення людини стати причасником страстей і Воскресіння Христа – це його внутрішня потреба брати участь в таїнстві святої Євхаристії. Досить, щоб це здійснювалося з «чистою совістю», «освіченим серцем» і з любов’ю до ближнього. І тоді, як пише святий Іоан Златоуст, «Трапеза готова – насолоджуйтесь усі. Всі прийміть багатство благодаті. Ніхто не ридає про своє убозтво, бо для всіх настало Царство! Ніхто не плаче про свої гріхи, тому що засяяло із гробу прощення. Ніхто не боїться смерті, бо звільнила нас смерть Спасителя. Воскрес Христос, – і радіють ангели! Воскрес Христос і торжествує життя». Царює закон, і благодать переповнює людські серця!

Протопресвітер Василіос Калліакманіс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Добрий Самарянин, який спас людство від ран, нанесених розбійниками, упав від їх рук. Поруч з Господом було сім лиходіїв. Перший лиходій – сатана, також лиходії – пресвітери і правителі ізраїльського народу, третій – Іуда, четвертий – Пілат, п’ятий – Варавва, шостий – нерозкаяний розбійник, розп’ятий разом з Ісусом, сьомий – розбійник, що приніс покаяння. Зупинимося ненадовго і з’ясуємо, хто ці лиходії.

Перший з них – сатана, який бажає нанести людського роду непоправне зло. Він батько брехні, лиходій лиходіїв. Спокуси, якими він випробовує людей, бажаючи зашкодити їхній роботі, можна розділити на два види: спокій (достаток, зручність) і страждання. Спочатку сатана спокушав Господа на горі, обіцяючи зручність, владу і багатство. Зараз він випробовує його стражданнями і страстями. Звернувшись до втечі після першої спокуси, він залишив Господа і пішов від нього. Однак він покинув Його лише на час. Як сказано в Євангелії, «диявол відійшов від Нього до часу» (Лк.4: 13).

Цей час минув, і диявол з’явився знову. Цього разу йому не потрібно було з’являтися відкрито. Тепер диявол починає діяти через людей. Він використовує синів темряви, які, засліплені світлом Христа, віддаються в руки сатани. Сатана, в свою чергу, використовує їх як зброю проти Господа Христа. Однак він знаходиться поруч з кожними устами, що ображали Христа, з кожним ротом, які плюнув на шановане Його обличчя, з кожною рукою, що била його і надягала на Нього терновий вінець, поруч з кожним серцем, палаючим ненавистю і заздрістю до Нього.

Інші лиходії – це ізраїльські пресвітери, а також політичні, релігійні та духовні правителі. Це книжники та фарисеї, садукеї і священики на чолі з царем Іродом. Заздрість і страх змусили їх переслідувати Господа. Заздрість долала їх, тому що Ісус був сильнішими, мудрішими і прекрасніше, ніж вони. Вони боялися за своє становище, владу і славу в разі, якщо люди підуть за Христом. Тому вони і кричали: «Чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним» (Ін. 12:19). Це відбувалося від страху, слабкості і заздрості.

Яке ж саме велике з злодіянь, що робили Господу? Це арешт і страта, без справедливого суду і вироку. В Євангелії сказано: «Тоді зібралися первосвященики і книжники, і старші народу у двір первосвященика, на ім’я Каяфа, і радилися, щоб підступом взяти Ісуса й убити» (Мт. 26:3-4). Вони не обговорюють між собою, які звинувачення йому пред’являть і як поведуть Його на суд, вирішивши «взяти Його та убити». Єдине, що їх цікавить – це підступно схопити Його і вбити. Коли учитель Закону Никодим радить їм спочатку поставити Ісуса в суді, щоб сказати, в чому Його звинувачують, вони відкидають цю раду з невдоволенням, іронічно посміхаючись.

Третім злодієм зробився Іуда, який називався апостолом, але на ділі опиняється підлим зрадником. Сатана брав участь в несправедливому вбивстві Христа через свою ненависть до Бога і людини. А первосвященики та володарі пішли на це через заздрість і страху. Іуда зв’язується з сатаною і правителями ізраїльського народу зі своєї жадібності. Злочин Іуди полягає в тому, що він зрадив свого Вчителя і Благодійника за тридцять срібняків. Згодом він сам визнав свою помилку і сказав про це пресвітерам, що підкупили його заради зради: «Я згрішив, невинну кров видавши … І кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився» (Мт. 27: 4-5). Жалюгідна смерть свідчить про його трагічну помилку. Як сказано про це в Діяннях Апостолів: «… коли звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його» (Дії. 1:18).

Четвертий злодій – Пілат, представник Кесаря в Єрусалимі, який уособлює в засудженні Сина Божого язичницький світ. Пілат зневажає юдеїв, а юдеї зневажають його. Спочатку він не хотів втручатися в суд над Христом: «Візьміть Його ви, і за вашим Законом судіть Його» (Ін. 18:31), – сказав він обвинувачам Христа. Потім він виступає на захист Ісуса і після допиту говорить юдеям: «Я ніякої провини не знаходжу в Ньому» (Ін. 18:38). Але, врешті-решт, він поступається через їхні погрози, вирішуючи «як просили вони» (Лк. 23:24) і віддає наказ бити Ісуса, а потім розіп’яти Його.

Злочин Пілата полягає в тому, що він, маючи можливість захистити Праведника, не зробив цього. Він сам говорить Господу: «Чи не знаєш, що я маю владу розп’яті Тебе, і маю владу відпустити Тебе?» (Ін. 19:10). Цією своєю заявою Пілат бере на себе вічну відповідальність за смерть Христа. Що ж змушує Пілата скоїти цей злочин і встати в ряд злочинців? Це його обмеженість і страх. Страх встати на захист праведника, страх втратити своє становище і прихильність Кесаря.

П’ятий злочинець – Варавва. У той час він перебував у в’язниці «за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство» (Лк. 23:19). Він перебував під слідством, згідно з юдейським і римським законом, і чекав смертного вироку. Особисто він не вчинив ніякого гріха проти Христа. Грішать юдеї, які ставлять його вище Ісуса і віддають перевагу йому. Пілат хотів використовувати Варавву, щоб визволити Христа від смертного вироку. Юдеї ж використовували Христа, щоб врятувати Варавву. Пілат поставив юдеїв перед вибором між Христом і Вараввою, фактично між Богом і злочинцем. Але подібне притягується до подібного. Так, злочинці обрали злочинця.

Обидва останніх злодія (шостий і сьомий) були розп’яті разом з Христом на Голгофі, перший – зліва, інший – справа. Пророк Ісая пророкував це: «і до злочинців прирівняли Його» (Лк. 22:37). Один з них, навіть перебуваючи в передденні смерті, хулить Ісуса, в той час як інший молиться.

Тут перед нами постають двоє людей зі схожою долею: обидва вони прицвяховані до хреста, обидва готуються покинути цей світ і більше нічого не чекають від нього. Але є одна істотна відмінність. Це відповідь на питання всім тим, хто стверджує, що якщо поставити людей в однакові матеріальні умови, дати їм однаковий шану і майно, всі вони будуть володати одним духом. Один з розбійників, який через деякий час випустить останнє зітхання, насміхається над Сином Божим: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас» (Лк. 23:39). У той час як інший просить Ісуса: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23:42). Біль розп’яття одного вбиває і тілесно, і духовно. Іншого ж – тільки тілесно, бо душа його спасається. Хрест Христовий для одного став спокусою, для іншого – спасінням.

Такі сім злодіїв, що оточують Христа. Господи, допоможи нам бачити своє власне життя, перш ніж засуджувати злочинців, розп’яли Бога любові на Хресті! Задамося питанням: а чи не входимо ми в їх число? Будемо ж подібні на сьомого злодія, який, перенісши хресні страждання, покаявся, знайшовши спасіння від своїх гріхів.

Святитель Миколай Велимирович

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Улюблені брати і сестри!

Настали ті дні, до яких ми готувалися весь Великий Пост. Дні, в яких розкривається суть всього християнського життя – Страсний тиждень… Велика п’ятниця. У ці дні багато років тому ламалося невірне уявлення про Бога, і розкривалася істина. Також і зараз для нас випробовуються наші уявлення про Бога. Люди, які стояли перед Хрестом з Розп’ятим Господом нашим Ісусом Христом, говорили: «Якщо ти Бог, зійди з хреста!» – І це було природно. Ми також чинимо, коли думаємо, що віра в Бога нам дана, щоб зійти з хреста. Ми часто молимося про позбавлення від скорботи, хвороб, та в той же час  про інших ми судимо по їх вмінню вирішувати життєві проблеми. Учні одного разу просили Спасителя звести вогонь з неба на місто, який не прийняло їх, але Господь відповідає: «Не знаєте, якого ви духа» (Лк 9:55).

Сьогодні, ми також стоїмо біля хреста, бо життя Христове привело нас на Голгофу до Хреста Божественного Страждальця, до Його труни. А в цей час довколо Його неживого тіла вже залишалися тільки найближчі, що оплакували свою любов і нездійснені надії. Останній вигук Умираючого на Хресті «Відбулося» чули друзі і недруги. І ніхто ще не розумів тієї справи, за яку Він помирав. Тепер же, як у краплі роси відбивається і грає сонце радістю життя, так у кожнім Православнім храмі та по всій землі відбиваються події тих трагічних і спасительних днів. Бо Господь постраждав і вмер для спасіння всіх людей. Це страшно, цього осягнути не можна, це одна з найбільших таємниць Божих. І ніколи розум людський не зможе зрозуміти, чому і як треба було, щоб за гріхи світу так страшно страждав і помер Христос Син Божий.

І ось сьогодні, у пам’ять тої страшної великої події, Свята Православна Церква виносить нам на поклоніння Плащаницю. У цю велику П’ятницю все людство від Адама до останнього народженого на землі повинні стояти перед плащаницею на коліннях. Бо це їх гріхом, нашим гріхом, смерть увійшла у світ, злочинами людства була сотворена голгофська кара. Страшно усвідомлювати себе злочинцем, нестерпно бачити в собі винуватця смерті – вбивцю. І ось це – факт! Всі ми без винятку причетні до цієї смерті. Для нашого спасіння смертю спочив Христос Син людський. Хресною смертю Сина Божого потоптана смерть і милість Божа подається людям. Смерть віщає про невимовну справу, яку сотворив  Бог – Свята Трійця. Труна, прийнявши в себе джерело життя, стала живоносною і несе безмовну проповідь, і людство покликане почути її, щоб жити.

У цю Велику П’ятницю Господь дарував нам радість життя вічного, а ми воліємо бажати примарні втіхи тимчасового буття. Христос Спаситель своїм подвигом самопожертви позбавив сили того, хто має владу смерті, тобто диявола, і сенс Його жертви – відновлення неіснуючого на землі Царства Божого, викраденого ворогом у прабатьків наших. Але в нашої влади обирати шлях уявної свободи, по суті покори ворогу Божому, або шлях життя прямування за Христом.

Ми – сьогодні, улюблені брати і сестри, приносячи свій плач над плащаницею, як над могилою Господа нашого Ісуса Христа, мусимо пам’ятати слова, сказані Господом учням перед початком страждань: «Якщо ви друзі мої, то дивіться, що б ніякий страх вас не віддалив від Мене». І ми повинні пам’ятати ці слова. Роблячи свої справи, виконуючи прості обов’язки, ми не повинні забувати про те велике призначення, що ми покликані до життя вічного. Всі труди, які ми 40 днів здійснювали, не йдуть ні в яке порівняння з вічністю. У нас міняється день за днем, а там ніяких днів не буде, але нескінченне Царство. Своєю смертю Христос відчинив нам браму раю, підняв нас з бездоння пекла.

Тому, коли ми сьогодні будемо прикладатися до святій плащаниці, нам потрібно пам’ятати, що викупний подвиг Господа і Спасителя здійснений за нас, за все людство. Нам тільки потрібно бути гідними цього великого спокутного подвигу. Господь з Хреста, простягаючи до нас Свої руки, каже: «Прийдіть до Мене всі струджені та обтяжені, і Я заспокою Вас. Візьміть ярмо Моє на себе, і Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим »(Мт. 11: 28-29).

Припадаючи з благоговійною скорботою перед Плащаницею, Ми розумом єднаємося з першими християнами і чуємо, як плаче Марія, Його Мати. Плаче Іоан. Плачуть і наші з вами серця. Ці прості людські сльози безцінні! Зібрати б їх у чистий сосуд і омити ними наші страсті і наші гріхи.

Так давайте в ці священні хвилини спогадів про хресні страждання Спасителя нашого Ісуса Христа і поклоніння Його Пречистим ранам, від душі, від серця попросимо ж Господа створити в нас гідний плід Його подвигу спасіння, щоб зростати нам у християнських чеснотах, вдосконалюватися і наближатися до Бога в міру свого віку . Бо коли ми будемо жити з Богом, то й Господь буде з нами, зміцнить нас і в нашому несінні хреста й в очищенні від скверни гріха. Це усвідомлення близькості Господа має супроводжувати нас не тільки в момент цілування Святої Плащаниці Христової, а на всьому протязі нашого життєвого шляху. Амінь.

Прот. Сергій Горбик

Велика П’ятниця 2013 р. Б.