Це – Період, який ми переживаємо щороку, щоб пригадати про роль часу в нашому житті, а також про ключове питання, про яке ми зазвичай забуваємо, про те, як повернутися до вихідної точки, з якої ми почали.

Церковна Тріодь вкотре нас навчає та виховує через служіння, Молитву, Піст, Помірність, Очищення, Любов і всі чесноти, спосіб життя і наше спасаюче спілкування з Богом і ближніми.

Церковна Тріодь, як духовний компас, спрямовує нас до таїн щаблів чеснот, згідно з християнським вченням, що мають вихідною точкою велику рішучість до покаяння (απόφαση της μετάνοιας), чудо Боже для нашого спасіння, «божественний дар, який підносить людину з пекла до світла Божого», за словами святого Софронія Ессекського .

Тріодь, яка з усією Божественною Мудрістю, що прикрашає її, є єдиним правильним началом і основою нашого духовного життя. Шлях покаяння, який вона пропонує нам, є не просто внутрішнє, потаєнне боріннясамокритики, а свідоме сповідання того, що для того, щоб приступити до Спасителя світу, потрібне насамперед смирення.

Смиренність має своїм духовним чадом очищення. Однак очищення – це не наслідок якоїсь дії, коли людина відчуває і вважає, що вона чиста. Ось чому перший крок, який нам потрібно зробити, щоб увійти в стадію очищення під час Тріоді, – це прийняти в смиренності, що ми грішні, негідні і нечисті і що наша єдина надія – щоб нас прийняв Він Безгрішний, у Його Тіло, з Його любов’ю, милосердям і співчуттям і щоб допоміг нам через Духа Святого очиститися «від усякої скверни».

Однак кожен крок до очищення має супроводжуватися смиренням та усвідомленням своєї гріховності. Свідомість в дусі  «Господи, помилуй мене, грішного» повинна стати супутником нашого життя.

Для наших Святих наслідком істинного смирення є справжнє покаяння (μετάνοια). Покаяння-через-смирення навчає нас видаляти з себе будь-яку злу, лукаву думку (πονηρή σκέψη) і всякі мирські клопоти цього життя, які загрожують і заважають нашому духовному поступу та очищенню.

Святий Софроній вважав дуже важливим, щоб ми у своїй духовній подорожі змогли прийняти, що ми не є достойні, що ми «неварті Бога». Це справді може разюче змінити наше життя, оскільки таке сприйняття звільнить нас від тривог, турбот і клопотів, які наповнюють наші душі, коли ми стаємо рабами основних і головних пристрастей життя у цьому світі:  любові (прив’язаності) до багатства, слави та насолод. Ось чому апостол Павло говорить про свободу від рабства пристрастей. У цьому звільненні від пристрастей допомагає піст Тріоді (η νηστεία του Τριωδίου).

Перший піст, який пропонує Тріодь – це подолання егоїзму, зарозумілості. Так народжується смирення, котре допомагає нам відчути недостойність, яку відчуває митар, що схилив свої коліна в кутку храму: «Митар же, стоячи вдалині, не смів навіть підняти очей на небо; але, вдаряючи себе в груди, говорив: І стояв митар далеко від жертовника і не хотів навіть підняти очей своїх до неба, але бив себе в груди, говорячи! Боже, будь милостивий (ιλάσθητί) мені грішному» (Боже, милостивий будь (σπλαχνίσου) мені грішному і прости мене)» (Лк. 18:13).

Горда людина, якою був фарисей, не може покаятися, тому що її покаяння штучне і лицемірне, це покаяння вуст, а не серця, покаяння словесне, а не сутнісне, покаяння показне, удаване та брехливе, а не істинне, оскільки воно не має, як відправну точку, смирення, що він сам і підтверджує своєю позицію:  «Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Лк. 18:11-12, за пер. І. Огієнка). Молячись, він стояв пишно і зарозуміло, намагаючись справити враження, щоб прославити себе, оскільки він дотримував чеснот Закону. Він порівнював себе з іншими. Він судить лише про себе і вихваляється, вважаючи, що він гідний перед Богом і що своїми діями він уже завоював Рай. Він дотримувався юдейської традиції, де люди навчилися молитися формально, дотримуватися закону благочестиво і релігійно, але лише ззовні, без смирення, сокрушення, каяття, навернення, тобто без істинного розкаяння. Він розглядає його спілкування з Богом зразком взаємин із Богом, що виражає волю Божу, і він пишається в ній, з такою пихою у своїй правоті,  що впевнений, що ніхто не зможе заперечити.

Однак Тріодь, виражаючи новий Дух, який Боголюдина принесла у світ, повертає нас з неба на землю у православній духовності, яка є плодом Святого Духа і закликає нас відійти від таких хибних орієнтирів, прив’язаностей, як егоїзм та самовдоволення, через дії, які Бог не благословляє. Ось чому Христос радить: «Кожен, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе – піднесеться». «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».

І святитель Іоанн Златоуст вказує: «Сходження (κατάβαση) до смирення стає восходженням (ανάβαση). Смиренність – це двері Царства. Немає нічого вище смиренномудрості».

У Тріоді покаяння стає мостом для виправдання, але не нами, а Богом, оскільки лише Він – наш Суддя. Людина, каючись, прославляє Бога, а Христос тоді потім прощає його, відновлює його і прославляє його, як тепер уже чисту людину, показуючи йому Світло його слави у цьому житті. Отже, хто прославляє Бога, приносить Йому чисте серце, і Бог прославляє це серце і дарує йому свою нестворену енергію, дарує йому ьачення Самого Його, Світла Слави Його, у цьому житті: «Блаженні чисті серцем, бо Бога побачать».

У Пісній Тріоді пропонується все це терапевтичне, особливе лікування, яке має особливі плоди.

Святитель Григорій Палама стверджує, що: «Людинолюбний Отець через Сина примиряє нас із Собою. Він закликає нас працювати у Його винограднику для нас самих, а за це намагання Він дає нам винагороду. Яке невимовне багатство людинолюбства. Прийдіть, каже Він нам, отримайте вічне життя, яке Мною дарується удосталь. Я прийшов, щоб вони мали життя, і щоб з надлишком мали» (Ін. 10:10).

Цей надлишок життя є винагородою для тих, хто працював для себе та вдосконалював себе. Подивімося, що вони зробили:

«Спочатку зрізали все непотрібне та безхосенне (άχρηστο). Вони добровільно облишили все, що було перешкодою для їхньої духовної родючості та внутрішнього збагачення. Які це некорисні і непотрібні речі? Багатство, їжа, суєта, всяка пристрасть душі і вади тіла, всякий звук, і вигляд, і всяке слово, що  можуть завдати шкоди душі.

Якщо людина не подбає про те, щоб ретельно відсікти все це і не очистити стержень серця, вона ніколи не принесе плоду для життя вічного»

Іракліс Реракіс, професор Університету Салоникв ім. Аристотеля, голова Всегрецької спілки богословів

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: ΑΚΤΙΝΕΣ