Отже, позиції, які висловлюють і формулюють прихильники релігії і нью-ейджевського синкретизму наступні:

1. Письмова та усна мова повинні допомагати людям ігнорувати індивідуальні релігійні відмінності.

2. Всі люди повинні усвідомити, незалежно від того, до якої християнської конфесії чи релігії вони належать, що вони поклоняються одному і тому ж універсального Богу в безлічі Його проявів.

3. Необхідно поважати всі релігійні традиції, оскільки їх шляхи виходять із загального джерела і в рівній мірі та законно ведуть до однієї і тієї ж мети.

4. Визнавати як незначні відмінності між релігіями.

5. Культивувати впевненість в тому, що повнота істини буде досягнута тільки за допомогою з’єднання окремих релігійних традицій.

6. Необхідна якась форма для інтенсивної роботи над релігійним зближенням, одночасно заохочуючи послідовників різних релігійних традицій до участі в інших релігійних шляхах та духовних рухах для розширення своєї свідомості.

7. Виховувати рівне ставлення до всіх духовних вчителів людства, одним з яких, на їхню думку, є Христос.

Цю проблему засвоїли і взяли на озброєння прихильники так званого «Нью-Ейдж» або Епохи Водолія. Це феномен, явище глобального масштабу, вкрай антихристиянське за характером, окультне за походженням та складне за структурою. «Нью-Ейдж» рекламує свою епоху як еру гармонійного співіснування релігій, з одного боку, та подолання проблем, з іншого боку, в релігійній сфері, створеної епохою Риб, коли домінувало християнство. Всі релігії, але також і ці пара-релігійні структури, згідно з сучасними уявленнями, є рівними способами наближення й альтернативного наближення до Бога, який, звичайно, не є Триєдиним Богом божественного Одкровення в Ісусі Христі. Для «Нью-Ейдж» будь-яке уявлення про унікальність Святого Євангелія, будь-яка позиція, яка не приймає як рівні всі релігійні вірування, вважається фанатизмом, нетерпимістю, застарілим і таким, що викликає розбіжність підходів. Грецькі представники «Нової-Ери» зазвичай заявляють, що «в цей вік конвергенції всього на Землі, від людей духу потрібно відмова від будь-яких ярликів і будь-якого погляду на релігію або духовну освіту як на унікальне або навіть таке, що є чимось вищим» (Περ. ΖΕΝΟΦΙ, τεύχ. 2 ,(1991), σ. 52).

Ухвалення релігійного синкретизму сьогодні штучно культивується багатьма ЗМІ, веб-сайтами, світськими журналами, журналами сучасних рухів, але також багато разів так званими «громадськими активістами», що формують думку суспільства.

Після такого ставлення ми розуміємо, чому кожне слово, яке говорить про унікальність божественного Одкровення в Ісусі Христі, кожне слово, яке відмовляється применшувати чи прирівнювати таїнство Церкви як Тіла Христового, з будь-якої релігійною занепалою вірою, характеризується прихильниками релігійного синкретизму як фанатизм, нетерпимість та як застаріла думка, яка викликає критичні розбіжності у поглядах. Перед лицем подібних схем у православного християнина є тільки одна відповідь. Абсолютна вірність того, що «Пророки бачили, Апостоли вчили, Церква прийняла і вчителі вчили». Оцінюючи з православної точки зору всі ці аргументи, можна легко охарактеризувати релігійний синкретизм як ще одне сучасний вираз «таємниці беззаконня» (2 Сол. 2:7)

протопресвітер Василь Георгопулос, доцент Богословського факультету Солунського університету

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»