2. Чоловік, що перебуває у послусі, не знає нудьги й за посередництвом чуттєвого досягає поступу в духовному.

3. Спільнотне життя – ворог нудьги, а мужеві безмовному вона постійна співжителька: раніш смерти не відступить вона від нього і до самої кончини не перестане поборювати його. Побачивши келію самітника, вона посміхається і, наблизившись, оселяється там.

4. Лікар відвідує хворих рано, а нудьга подвижників – близько полудня.

5. Нудьга підмовляє до гостинности, нашіптує творити милостиню з праці рук своїх; запопадливо тягне відвідувати хворих, приводячи на пам’ять Того, що сказав: Хворий був, і ви навідались до Мене (Мф. 25:36). Вона невідступно намовляє відвідати скорботних та малодушних ­ і, будучи сама слабка духом, радить утішати таких же слабких.

6. Тим, що приступили до молитви, вона нагадує про конечно потрібні справи та всіляко намагається одволікти від молитви яким­небудь «важливим» ділом.

7. Будь­яка пристрасть перемагається протилежною їй чеснотою; нудьга ж для монаха – цілковита погибель. З усіх восьми попередників зла дух нудьги – найважчий.

8. Коли нема псалмоспіву, нудьга не являється, і після правила (на якому бере дрімота) очі жваво розплющуються.

9. Під час нападів нудьги виявляються нудителі єства; і ніщо не надає стільки вінців уважному монахові, як нудьга.

 10. Хто плаче над собою, той не знає нудьги.

11. Монах, що любить гроші, не знає нудьги: він постійно згадує слова Апостола: Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть (2 Сол. 3:10); Моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки (Діян. 20:34).

12. Нудьгу породжують деколи чуттєві задоволення, інколи – небоязнь Бога.

13. Ревна молитва – згуба нудьги; а пам’ять про останній суд зроджує ревність до діянь у Бозі.

14. Блага надія ­ це меч, яким монах перемагає і вбиває нудьгу.

15. Зі сповіді нудьги: ­ Скажи нам, пристрасте недбала та розслаблена, яке зло тебе породжує; чи є в тебе діти? Хто воює проти тебе? І хто вбивця твій? ­ Батьків у мене багато: деколи – нечутливість душі, інколи – забуття небесних благ, а іноді й надмірна праця. Діти мої, що зі мною перебувають, – зміна місць, занехаяння заповідей отця духовного, непам’ятання про Останній суд, а деколи і зречення чернечого обіту. Супротивники мої, що в’яжуть мене, – це псалмоспів з працею. Ворог мій – пам’ять про смерть. Умертвляє ж мене молитва й тверда надія сподобитися вічних благ.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Для цієї мети її мудрий порядок встановив спеціальні молитви, богослужіння і дні, які присвячені спочилим братам. День суботи як день спокою – найбільш значний для молитви. Ми повинні упокоїть душі, що перейшли в інший світ. Також слід творити добро і милостиню на благо тих, кого вже немає серед нас. Ці діяння, разом з запропонованими молитвами, угодні Богові і є благодіянням по відношенню до тих братів наших, що вже відійшли до Господа. Крім того, Божественне милосердя і любов настільки великі, що знаходяться в безперервному пошуку «прийменників», щоб милостиво пробачити людину або в цьому житті, або в будучим.

Церковна традиція має багато прикладів, що свідчать про користь молитви заради спокою покійних. Тайна Божественної любові настільки велика, що переходить межі часу і місця і робить смерть, незважаючи на всю її болісність для людської природи, простим переходом від часового до вічного. У той же час смерть – це явище, що перевищує силу людського розуму (тому і володіє містичною природою) і людські рамки, але це є справжнє явище у Божественній реальності. Як і сказав про це незнайомий голос Антонію Великому, який турбувався про діяння Божественного Провидіння: «Будь уважний до самого себе: те, про що ти міркуєш, є суд Божий, і ти його не випробовуй» (PG 65, Антоній, 2).

Молитви Церкви за душі спочилих братів також відображають її милосердя: якщо старанно слухати тексти, можна виявити, що в них йдеться і про спочилих братів, померлих насильницькою смертю, раптово померлих і тих, що залишилися без узаконеного поховання. Любов Церкви охоплює весь світ і обдаровує благословенням всіх людей наперекір соціальним законам життя, які створюють нерівність навіть у смерті. Церква молиться за всіх тих, хто жив неспокійним життям, щоб знайшли вони спокійну та безпечну оселю в межах Божого милосердя.

Петрос Панайотопулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

]]> http://kyiv-pravosl.info/2015/02/14/zhyvi-j-spochyli/feed/ 0