Св. Миколай з житієм, XVIII ст.

Ім’я Святителя Миколая ототожнилося виключно із Дарувателем Подарунків. Але насправді він сам – один з найбільших Божих Дарунків людям.

Владика Миколай – це нагода подумати про справжність. Нерідко образові Святих надається приторної солодкості. Фальшивої єлейності, що не лише здатна позбавляти реальної краси, а й викривляти сприйняття тих, хто намагається наслідувати.

Його ляпас Арієві часто доповнюють словами – «ну, за переказами». Воліючи тим сказати, що поведінка забіяки якось не узгоджується із святістю.

Це дуже вузьке бачення. Намагання невпізнавано відфотошопити того, хто і без цього є надзвичайно привабливим. Дмухнути білилами на те, що того зовсім не потребує.

Адже в тому актові – палкість, заклик до тверезіння та спам’ятання. В ньому горіння духу, яке забезпечило настільки плідне земне служіння. Неможливість примирятися із спотворенням істинного. Відсутність побоювань.

Він не відколошматив когось, відстоюючи щось своє. Не зірвав поганий настрій. Не скористався перевагою у силі.

Адже знаємо, що Святитель Миколай не міг похизуватися якимись особливими фізичними кондиціями. Не зробив чогось тихцем, сподіваючись, що ніхто не дізнається.

Не вчинив це під дією гордині й відчуття безкарності. Чи від невміння добрати слово. Любителі почесати кулаки нерідко шукають виправдання власній нестриманості в цій історії. Та їх в ній немає.

Це суттєва різниця. Він вступився не за «своє» – за Істину, тож Істина вступилася за нього. І ми знаємо його, як Святого.

Архієпископ Миколай – це втілення активної позиції. Невважання себе великим цабе, центром Всесвіту.

Він – рух назустріч. Заклик повертатися до людей й світу обличчям, а не спиною. Відкриватися, а не вибудовувати охоронні редути.

Нерідко люди стають заручниками даних їм статків. Починають боятися. Слабнуть духовно пропорційно до сили, яку приписують матеріальностям.

Архієпископ Миколай же ні за що не тримався. Ані за гроші, ні за статус. Саме з цієї причини Сила Божа так щедро діяла через нього ще за земного життя.

Також Владика Миколай – втілення вміння й бажання почути. Вловити й розпізнати Божий імпульс. Заклик до активності. І безсумнівно рушати туди, де потрібна його участь та допомога.

Святи Миколай – це дія без сподівань на успіх, без очікувань винагороди. Дія у випадках, коли права не маєш бездіяти. Діамантова чистота помислів. Солодка й запашна, позбавлена гіркуватості «якання».

Вже обговорювали з вами це щодо Варвари та повторимо для себе. Невірно святих називати «покровителями» чогось.

Такі речі поширюють ті, хто ще добре не розібрався. Хто заплутався і пропагує реальний політеїзм. Відтак не дивно, що хитається у вірі.

Святі – не очільники якихось «міністерств». Господь не наділяв їх вузько-спеціалізованими повноваженнями. І вони для себе їх не просили.

Тим не менш Святі реально здатні нам допомагати. Особливо на початках нашого утвердження у вірі. Коли взаємодія із Вічним ще є надмірно лякаючою або чимось ускладняються.

Тоді звернення до тих, хто був такими ж людьми, як ми, стає необхідною сполучною ланкою. Перекидає місток для нас до Безпочаткового з Безкінечним.

Тож жодного етикету не порушиться, якщо до Святого Миколая звернутися не щодо подарунку чи подорожі, а із будь-яким питанням.

Але найдивовижнішим в цьому всьому є особливість…повітря. Ввечері, вночі і у сам день, коли ми відзначаємо день пам’яті Святителя Миколая.

Мова не про суміш кисню, азоту та вуглекислого газу. Вірно налаштоване духовне чуття дає можливість вловити у просторі щось типу розіллятого в ньому передзвону кришталевих дзвіночків. Іншими словами складно описати.

Ледь-ледь чутний.. Але такий, що сповнює неймовірної радості.. Так відчувається дотик виміру чудес..

Святителю отче Миколаю Чудотворцю, моли Бога за нас! За примноження у світі любові та милосердя, за розвинення необхідних чеснот та подання усім всього благокорисного благочасно. Зі Святом усіх нас!

Катерина Когут

«Правилом віри і образом лагідності, учителем стриманості явила тебе твоєму стаду всіх речей істина. Ради цього придбав ти смирення високе, убогістю багате…»

(Тропар святителю Миколаю)

Такими словами дорогі браття і сестри прославляє Свята Церква Христова великого Божого угодника, швидкого помічника і молитвеника – святителя і чудотворця Миколая. В історії Церкви було багато великих і славних святителів, багатьох з них Церква причислила до лику святих, але одним із найбільш шанованих – святитель Миколай. Його ім’я є тією шляховказуючою зіркою яка сіяє на церковному небозводі і вказує шлях кожному християнинові в Царство небесне. Святителя Миколая шанує весь християнський світ, тому що він є близьким і дорогим кожній  сумуючій душі, швидкий до  вислуховування молитов про допомогу.

Святитель Миколай народився в 3-му столітті в м. Патари, Мала Азія, в благочестивій сім’ї. Батьки виховали свого єдиного сина в страсі Божому. Це були тяжкі часи для церкви, час гоніння на християн. З юних років святий Миколай наповнився благодатною духовною силою, ревністю і любов’ю до Бога і до людей, спрагою духовного подвигу. З дитячих років він мав чудесний дар молитви. Гаряча і безперестанна молитва переповнювала все його єство. Приборкуючи тілесні похоті, він «в юності був як старець» – говориться в його життєвому описі.

Батьки віддали його на виховання єпископу. Незабаром вся Патарська Церква, побачила добродійства дивного юнака, і його було обрано пресвітером (священиком). Єпископ який рукопокладав майбутнього святителя в пресвітери, за повелінням Святого Духа звернувся до народу і промовив ось такі пророчі слова: «Я бачу дорогі браття і сестри нове сонце, яке сходить над землею і являє собою милостиву втіху для засмучених. Блаженною буде  та паства, яка сподобиться мати в себе такого пастиря, бо він добре буде пасти душі заблукалі, переконає їх наживати благочестя і буде милосердним помічником в бідах та скорботах».

Розпочалося важке пастирське життя повне смутку і невигод. Молодий пастир постом і молитвою вів свою паству до Бога. Аж ось в місті Мирах столиці провінції Лікія, вмирає єпископ. Там зібралися всі сусідні архієреї, щоб вибрати достойного архіпастиря. Господь чудесним способом вказав на святого Миколая, який нещодавно прибув у це місто. Одному з єпископів було дано об’явлення проте, що священик на ім’я Миколай, який першим увійде в Церкву, повинен стати єпископом.

Після висвячення на єпископа святитель Миколай сказав собі: «Миколаю, твій сан вимагає від тебе, щоб ти жив не для себе, а для других для своєї пастви». Працюючі та обтяжені – такою є паства святителя Миколая її він присвятив все своє життя, живучи її проблемами і скорботами. В цей час імператор Діоклетіан піднімає нову хвилю гонінь проти християн і архіпастир Мир Ликійських потрапляє у в’язницю. Але і тут, разом із християнами переносячи голод, спрагу, тісноту, терпіння, він втішає тих, які впадають у розпач, укріплює віру у маловірних, підносить їх дух перед майбутніми муками за Христову віру.

В часи рівноапостольного імператора Костянтина Великого гоніння на християн припинилися тоді святитель Миколай повертається на свою кафедру і продовжує діло церковного устрою.

Дорогі браття і сестри! Кожного разу коли ми святкуємо пам’ять святителя Миколая, ми чуємо на богослужінні євангельську притчу про доброго пастиря (Ін.10,14), про те як він входить в овечу кошару, як воротар відкриває йому двері і пастир кличе своїх овець, називаючи кожного на ім’я і вони знаючи його голос довірливо йдуть за ним, а він коли бачить вовка, що надходить, покладає за них своє життя.

Святитель Христовий Миколай благодатний лікар, милосердний кормитель, чудесний визволитель від бід і напастей, багатьох від загибелі оберіг, незчисленних непошкодженими зберіг, засяяв, як яскраве світло в Церкві Божій, став добрим пастирем не тільки для своєї пастви, але для всіх християн.

Великим благом дорогі браття і сестри було для тих християн, які належали до пастви доброго пастиря – святителя і чудотворця Миколая, бути серед овець його словесного стада. Хто б з нас не хотів би, щоб цей Христовий пастир вів його до спасіння і захищав, і називав його по імені, і піклувався та молився за нього. Але для цього потрібно чути його голос, слідувати за його вченням і наслідували його святе життя.

Святителя Миколая ми називаємо правилом віри, бо він дійсно є захисником святої Православної віри, істинного Христового вчення. Якщо ми хочемо бути в числі овець його словесної пастви, то повинні, твердо зберігати Святу Православну віру, захищати її і узгоджувати з нею все своє життя.

Прикладом лагідності називаємо ми святителя Миколая, тобто взірцем любові, милосердя і всепрощення. Також і ми самі повинні запроваджувати в своє життя заповіти любові, смирення, всепрощення і милосердя.

Учителем стриманості ми називаємо великого Божого угодника Миколая і цього стримання повинні навчатися від нього.

Тож молімося щиро і усердно улюблені браття і сестри, до пастиря доброго святителя і чудотворця Миколая, нехай він направить нас на ту дорогу наслідування його святого безкорисливого життя і збереже нас своїми молитвами від усякого зла.

Закличмо мої дорогі во Христі ось такими словами до святого Миколая: «О святителю отче Миколаю, молися за нас, як добрий пастир своєї словесної пастви».

свящ. Іван Голуб. викладач ЛПБА УПЦ КП

Наш сайт протягає традицію публікації стародруків Київського Православ’я. Сьогодні ми будемо знайомити вас з богослужбовими текстами, які пов’язані з святкуванням пам’яті святителя Миколая Чудотворця.

Звернемося до історії.

Шанування святого Миколая у Православ’ї починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527–565) збудував на його честь церкву у Константинополі. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143–1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.

Через Візантію шанування святителя Миколая переймають і мешканці Київської Русі. Літописець Нестор пише, що в Києві на могилі князя Аскольда в 882 році була побудована церква Святого Миколая. З християнського передання довідуємося, що брати – кня­зі Аскольд і Дир були поганами. Але коли прийняли віру Христову, то на святому хрещенні Аскольд взяв собі ім’я Святителя Миколая. За свідченням того ж літописця на початку XI ст., у 1036 р.Б., у Києві існувала не тільки церква, але й діяв також монастир на честь Святителя Миколая, а пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».

В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам’яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується Х-м сторіччям. В другій пол. ХІ-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая.

Також на Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з ХІІІ-го століття. Перша згадка про цей храм Святителя Миколая в столиці Галичини датована в архівних документах 1292 р. Він, швидше все, був придворною церквою та усипальниця князів, звідки й походить його назва. Первісного вигляду храм не зберіг, бо кілька разів його реконструювали після пожеж. У хроніці Львова читаємо, що в 1453 р. у місті було вісім церков: Св. Юрія, Св. Онуфрія, Св. Миколая, Св. Теодора, Богоявленська, Воскресенська і Благовіщенська. 1461 р. король Казимир надає привілей церкві й монастиреві Св. Миколая та його священикові Симеонові Микилінському і його наступникам, яким звільняє їх від усіх податків, оплат, належних замкові, та інших повинностей.

Дуже багата і рукописна спадщина богослужбових текстів свята святителя Миколая, які були створені у Київської Русі. Перші з таких відомих текстів Київського Православ’я датуються ХІ ст. Тому не дивно, що з приходом мистецтва друку саме вони потрапили до перших друкованих зразків.

Вашої увазі пропонуються перші друковані зразки богослужебних текстів, які присвячені св. Миколаю Чудотворці: Акафіст і Канон святителю Миколаю, які переклав з грецької мови великий білоруський просвітитель та першодрукар Франциск Скорина. Цей акафіст і канон широко поширювалися не тільки в Білорусі, а й у Україні (найбільш у рукописах).

Також пропонуємо, на наш погляд, один з остатніх зразків власне Київської Православної традиції – Службу з Акафістом Святителю Миколаю, що була надрукована у Києві в 1751 році. Ця служба ще містіть у собі особливості українського ізводу церковнослов’янської мови, але вже вийшла частково під російським контролем.

прот. Сергій Горбик

Акафіст святителю Миколаю Чудотворцю, 1522 р.

Канон святителю Миколю Чудотворцю, 1522 р.

Служба з акафістом святителю Миколаю. Київ 1751