І якщо Вона радує нас Своєю захистом, Своїми явиліннями, і раніше, і тепер, і завжди, повинні і ми, браття, Її радувати. Ми воістину можемо принести радість Пресвятої Богородиці. Ви питаєте, як?

Якщо ми віруємо в Сина Божого і Сина Діви Марії, ми радуємо Богородицю.

Якщо ми любимо Його так, як Вона любить нас, ми радуємо Богородицю.

Якщо ми виконуємо Його заповіді Христові, цим ми радуємо Ту, Яка народила Господа Христа.

Якщо ми каємося у своїх гріхах, Вона радіє з ангелами і всіма небесними силами Божими. Бо сказав Господь: «… на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, що не потребують покаяння» (Лк. 15:7).

Але якщо ми грішимо і не каємося, ми ображаємо Пречисту Матір Божу і ображаємо світлих Божих ангелів і всі праведні небеса. Що нам користі від святкування? Що нам користі від молитовних зібрань і духовного співу? Господь дивиться не на уста, а на серця, і коли Він прийде судити світ, буде судити не слова, а серця. Якщо нечистими будуть наші серця, відкине нас, а якщо знайде наші серця чистими, сповненими милості і любові, прийме нас в Своє вічне Царство. Тому сказав старозавітний мудрець: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23). Якщо загниє серцевина дерева, чи довго живе дерево? А людське серце гниє від гріха, і коли загниє, то людина перетворюється в тінь людини і тягнеться по землі, поки зовсім не зникне.

Та не буде такого з вами, брати мої, щоб не перетворитеся в тіні, але залишитеся людьми Божими, а якщо ви люди Божі, то й спадкоємці Царства Божого.

А про те, що праведники успадковують Царство Боже, свідчить нам Пресвята Богородиця Своїм явленням в славі і світлі, з Покровом Своїм, яким Вона покриває від зла всіх, хто вдається до Неї зі сльозами, молитвою і вірою. Вона з’явилася, і вона є, є не заради явища, а щоб відкрити духовні очі невіруючим, щоб вони дізналися про вічне життя і Царство небесне.

Щоб утішити скорботних – щоб знали вони, яка велика радість чекає їх в іншому житті.

Щоб підтримати малих і немічних – щоб з радістю йшли по земній шляху та увійшли в Царство.

Щоб підбадьорити тих, хто кається – щоб не спіткнулись вони на шляху покаяння, але вистояли і спаслися.

Щоб кожну краплю крові Сина Свого оплатити спасінням багатьох людських душ.

Щоб за кожну краплю крові Сина Свого захистити від смерті тисячі і тисячі людських душ, бо дорога, брати, Кров Сина Божого, пролита за людей. Горе тим, хто відкине цю дорогоцінну кров, вічні муки буде їм справедливою нагородою. Блаженні ви, хто шанує цю Кров і їй рятується добровільно і свідомо, нагородою вам буде вічне. Воістину дорогоцінна Кров Сина Діви Марії. Всі люди від початку до кінця світу, навіть якщо їх було стільки, скільки травинок на землі й піску в морі, можуть спасатися  цієї Кров’ю. Але на жаль, не всі спасуться, а тільки ті, хто хоче, а хто не хоче, буде відкинутий, бо знехтували ціну, якою куплені.

Ні ким не погордуйте, брати, немає на землі людини, за яку Син Пречистої Діви не віддав Свою дорогоцінну Кров. Якщо хтось сам відкине Кров, якою куплений, сам відповідатиме за свою погибель, але так нічого очікувати ніхто з вас причиною нічиєї смерті. А якщо ви нехтуєте людиною – зневажаєте Кров, пролиту Христом за її спасіння. Намагайтеся напоумити грішника і затвердити його в вірі, і, якщо зумієте, знайдете брата і співспадкоємця в Царстві Христовому. Праведника хвалите, грішника виправляйте, того, хто кається підбадьорюйте. Але так само, як брудна вода не може вичистити заплямоване полотно, так і грішник не може очистити іншого грішника, поки себе не очистить. Тому застерігає Господь – Зціли себе сам! Якщо хочете виправляти інших, виправтесь сами, а потім про інших ревнуйте. Це закон Христовий.

Так ви порадуєте Пресвяту Богоматір, Яка радує нас невпинно, і зберігає від напасті, і молиться за нас Богу, і цілує, як мати, чад своїх, і горить бажанням, щоб усі спасалися і увійшли в Царство Сина Її.

Богу нашому слава і хвала, а вам мир, і здоров’я, і радість, і благословення на віки віків. Амінь.

Святитель Миколай Сербський (Велимирович)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Добрий Самарянин, який спас людство від ран, нанесених розбійниками, упав від їх рук. Поруч з Господом було сім лиходіїв. Перший лиходій – сатана, також лиходії – пресвітери і правителі ізраїльського народу, третій – Іуда, четвертий – Пілат, п’ятий – Варавва, шостий – нерозкаяний розбійник, розп’ятий разом з Ісусом, сьомий – розбійник, що приніс покаяння. Зупинимося ненадовго і з’ясуємо, хто ці лиходії.

Перший з них – сатана, який бажає нанести людського роду непоправне зло. Він батько брехні, лиходій лиходіїв. Спокуси, якими він випробовує людей, бажаючи зашкодити їхній роботі, можна розділити на два види: спокій (достаток, зручність) і страждання. Спочатку сатана спокушав Господа на горі, обіцяючи зручність, владу і багатство. Зараз він випробовує його стражданнями і страстями. Звернувшись до втечі після першої спокуси, він залишив Господа і пішов від нього. Однак він покинув Його лише на час. Як сказано в Євангелії, «диявол відійшов від Нього до часу» (Лк.4: 13).

Цей час минув, і диявол з’явився знову. Цього разу йому не потрібно було з’являтися відкрито. Тепер диявол починає діяти через людей. Він використовує синів темряви, які, засліплені світлом Христа, віддаються в руки сатани. Сатана, в свою чергу, використовує їх як зброю проти Господа Христа. Однак він знаходиться поруч з кожними устами, що ображали Христа, з кожним ротом, які плюнув на шановане Його обличчя, з кожною рукою, що била його і надягала на Нього терновий вінець, поруч з кожним серцем, палаючим ненавистю і заздрістю до Нього.

Інші лиходії – це ізраїльські пресвітери, а також політичні, релігійні та духовні правителі. Це книжники та фарисеї, садукеї і священики на чолі з царем Іродом. Заздрість і страх змусили їх переслідувати Господа. Заздрість долала їх, тому що Ісус був сильнішими, мудрішими і прекрасніше, ніж вони. Вони боялися за своє становище, владу і славу в разі, якщо люди підуть за Христом. Тому вони і кричали: «Чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним» (Ін. 12:19). Це відбувалося від страху, слабкості і заздрості.

Яке ж саме велике з злодіянь, що робили Господу? Це арешт і страта, без справедливого суду і вироку. В Євангелії сказано: «Тоді зібралися первосвященики і книжники, і старші народу у двір первосвященика, на ім’я Каяфа, і радилися, щоб підступом взяти Ісуса й убити» (Мт. 26:3-4). Вони не обговорюють між собою, які звинувачення йому пред’являть і як поведуть Його на суд, вирішивши «взяти Його та убити». Єдине, що їх цікавить – це підступно схопити Його і вбити. Коли учитель Закону Никодим радить їм спочатку поставити Ісуса в суді, щоб сказати, в чому Його звинувачують, вони відкидають цю раду з невдоволенням, іронічно посміхаючись.

Третім злодієм зробився Іуда, який називався апостолом, але на ділі опиняється підлим зрадником. Сатана брав участь в несправедливому вбивстві Христа через свою ненависть до Бога і людини. А первосвященики та володарі пішли на це через заздрість і страху. Іуда зв’язується з сатаною і правителями ізраїльського народу зі своєї жадібності. Злочин Іуди полягає в тому, що він зрадив свого Вчителя і Благодійника за тридцять срібняків. Згодом він сам визнав свою помилку і сказав про це пресвітерам, що підкупили його заради зради: «Я згрішив, невинну кров видавши … І кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився» (Мт. 27: 4-5). Жалюгідна смерть свідчить про його трагічну помилку. Як сказано про це в Діяннях Апостолів: «… коли звалився додолу, розпалося черево його i випали всі нутрощі його» (Дії. 1:18).

Четвертий злодій – Пілат, представник Кесаря в Єрусалимі, який уособлює в засудженні Сина Божого язичницький світ. Пілат зневажає юдеїв, а юдеї зневажають його. Спочатку він не хотів втручатися в суд над Христом: «Візьміть Його ви, і за вашим Законом судіть Його» (Ін. 18:31), – сказав він обвинувачам Христа. Потім він виступає на захист Ісуса і після допиту говорить юдеям: «Я ніякої провини не знаходжу в Ньому» (Ін. 18:38). Але, врешті-решт, він поступається через їхні погрози, вирішуючи «як просили вони» (Лк. 23:24) і віддає наказ бити Ісуса, а потім розіп’яти Його.

Злочин Пілата полягає в тому, що він, маючи можливість захистити Праведника, не зробив цього. Він сам говорить Господу: «Чи не знаєш, що я маю владу розп’яті Тебе, і маю владу відпустити Тебе?» (Ін. 19:10). Цією своєю заявою Пілат бере на себе вічну відповідальність за смерть Христа. Що ж змушує Пілата скоїти цей злочин і встати в ряд злочинців? Це його обмеженість і страх. Страх встати на захист праведника, страх втратити своє становище і прихильність Кесаря.

П’ятий злочинець – Варавва. У той час він перебував у в’язниці «за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство» (Лк. 23:19). Він перебував під слідством, згідно з юдейським і римським законом, і чекав смертного вироку. Особисто він не вчинив ніякого гріха проти Христа. Грішать юдеї, які ставлять його вище Ісуса і віддають перевагу йому. Пілат хотів використовувати Варавву, щоб визволити Христа від смертного вироку. Юдеї ж використовували Христа, щоб врятувати Варавву. Пілат поставив юдеїв перед вибором між Христом і Вараввою, фактично між Богом і злочинцем. Але подібне притягується до подібного. Так, злочинці обрали злочинця.

Обидва останніх злодія (шостий і сьомий) були розп’яті разом з Христом на Голгофі, перший – зліва, інший – справа. Пророк Ісая пророкував це: «і до злочинців прирівняли Його» (Лк. 22:37). Один з них, навіть перебуваючи в передденні смерті, хулить Ісуса, в той час як інший молиться.

Тут перед нами постають двоє людей зі схожою долею: обидва вони прицвяховані до хреста, обидва готуються покинути цей світ і більше нічого не чекають від нього. Але є одна істотна відмінність. Це відповідь на питання всім тим, хто стверджує, що якщо поставити людей в однакові матеріальні умови, дати їм однаковий шану і майно, всі вони будуть володати одним духом. Один з розбійників, який через деякий час випустить останнє зітхання, насміхається над Сином Божим: «Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас» (Лк. 23:39). У той час як інший просить Ісуса: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» (Лк. 23:42). Біль розп’яття одного вбиває і тілесно, і духовно. Іншого ж – тільки тілесно, бо душа його спасається. Хрест Христовий для одного став спокусою, для іншого – спасінням.

Такі сім злодіїв, що оточують Христа. Господи, допоможи нам бачити своє власне життя, перш ніж засуджувати злочинців, розп’яли Бога любові на Хресті! Задамося питанням: а чи не входимо ми в їх число? Будемо ж подібні на сьомого злодія, який, перенісши хресні страждання, покаявся, знайшовши спасіння від своїх гріхів.

Святитель Миколай Велимирович

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»