Заздрість затьмарила й ангела, занепалого від звеличування. Будучи божественним, він не стерпів, щоб не визнати себе богом, і викинув з раю Адама, оволодівши ним за допомогою сластолюбства і жінки (Бут. 3:23), тому що запевнив його, що дерево пізнання заборонене йому на час із заздрості, щоб не став він богом. Заздрість зробила братовбивцею і Каїна, який не стерпів того, що інша жертва була святіша за його жертву. Заздрість і злочестивий світ покрила водами і содомлян потопила вогнем. Заздрість поглинула землею Дафана й Авірона, які піднялися проти Мойсея (див.: Чис.16:32), і вразила проказою Маріам, яка тільки обурилася на брата (див.: Чис.12:10).

Заздрість обагрила землю кров’ю пророків і через жінок похитнула премудрого Соломона. Заздрість і з Іуди зробила зрадника, який звабився невеликим числом срібників, заслужив удавлення; вона зробила й Ірода – дітовбивцею, і Пілата – Христовбивцею. Заздрість принизила й розсіяла Ізраїля, який і донині не встав від цього гріха. Заздрість породила нам і цього боговідступного мучителя , від якого ще й тепер залишається вугілля, хоча ми уникали полум’я. Заздрість розсікла й прекрасне тіло Церкви, розділивши на різні й протиборчі збіговиська. Заздрість породила в нас і Єровоама – цього служителя гріха, і накладає пута на язик. Він не терпить сіяючої Тройці, Яка опромінює нас повнотою Божества й істинних Своїх проповідників робить для вас досточесними.

Підготував прот. Іван Голуб (ЛПБА)

Історичне джерело тексту святого Григорія не походить з Олександрії, так як в основі своїй він є сирійським. Його структура і конкретні положення сходяться зі структурою сирійських літургійних типів. Джерела праць святого Григорія важко визначити. Згідно Баумштарку (німецькому орієнталісту і літургіологу (1872-1948), засновнику школи порівняльної літургіки), це старе сповідування місцевої Церкви Назіанзо, яке було переглянуте святим Григорієм і поширилося через Каппадокію в Єгипті. На противагу цій версії, Дікс заперечує прямий зв’язок цього літургійного типу зі святим Григорієм, чи не підтверджуючи, однак, документально свої думки. Швидше за все, літургія ґрунтується на літургійній традиції, застосовуваній тоді святим Григорієм.

Крім греко-єгипетській літургійній традиції, Божественну літургію святителя Григорія можна зустріти і у інших літургійних типах. Коптська літургія святого Григорія є перекладом відповідної грецької і існує на двох мовах, частково коптською, частково арабською. Згідно Теодору Евангелосу, спостерігається схожість в структурі, типі виконання, змісті молитов і висловів в грецькому тексті. Зовсім інші версії зустрічаються в сирійських, вірменських і ефіопських літургійних типах, але не в візантійському типі. Згідно Х. Фуксу, сирійська версія вважається неточним перекладом грецького тексту.

Запозичення григоріанської Божественної літургії зі служби Олександрійської Церкви призвело до зміни її початкової сирійської структури. У першому тексті до зауважень святого Григорія додалися вирази з сектантськими відтінками, а також молитви з інших літургійних типів, таких як олександрійська Божественна літургія святого Марка і відповідна Василя Великого. Особливі впливи інших типів припускають Вознесіння і приєднання до Дарів волхвів (Божественна літургія Апостола Марка), сповідування віри священика під час їх обігу (Божественна літургія Василя Великого олександрійсько-грецького і коптського тексту) і благаюча молитва священика після їх освячення, що супроводжується послідовними вигуками народу «Господи, помилуй». Народ бере активну участь у всій літургії, вигукуючи при цьому: «Господи, помилуй» чи «Амінь» після відповідних молитов священика.

Тексти Божественної літургії свідчать про мовну майстерність автора. Фразеологія і більш глибокий зміст цього літургійного типу свідчать про особистий досвід Григорія Богослова і про точність у вживанні богословських понять. Прикладом високої богословської освіти автора є так звана «молитва Завіси» «Гідних немає», широко відома під час нескінченних у православному богослужінні візантійських літургій святих Іоана Златоуста та Василія Великого.

Божественна літургія святителя Григорія виявляє ознаки богословського своєрідності, які варто обговорити. Перший момент – звернення молитов до Сина і Слова Божого, до Бога Отця, яким адресовані молитви звичайних літургійних типів. В коптській версії тексту існує така згадка про Сина. У сирійському варіанті збереглося кілька відсилань на молитви до Сина, в той час як їх переважна частина відноситься до Бога Отця. Вірменський варіант містить молитви тільки до Бога Отця. Специфіка джерела основи молитов призвела  сучасного редактора Костянтина Папаяніса до запозичення з інших літургійних типів молитов, що звернені до Сина.

Другий момент – використання виразів, що нагадують монофізитство (евтіхіанство), монофелітство і моноенергетизм. Ці елементи вторглися в оригінальну структуру тексту після його прийняття Олександрійської Церквою. Серед них ми зустрічаємо знамениту фразу Аполлінарія Лаодикійського з адресованого Йовіану листа: «Існує одна Божественна природа Слова у плоті», в якій він висловлює своє ставлення до проблеми подвійної природи Христа. Аполлінарій намагається зменшити, спираючись на теологію Першого Вселенського Собору, значення тих часів, коли перебільшувалася людська природа Христа, що призвело до знецінення людської природи як такої.

Цю фразу використовував у своїй роботі і святий Кирило Олександрійський, з тією лише різницею, що інтерпретував він її у відповідності з духом православ’я. В даному випадку «єство» (природа) виражає не Божественну або людську сутність Христа, а одну унікальну особистість, одну іпостась. Використання даної фрази Аполлінарія в молитві повинне не відображати «аполлінарську» оману, а мати православне забарвлення, додане цій фразі св. Кирилом. Сумнівний вплив св. Григорія відчувається в молитвах, які, згідно П. Тремпеласу, не повинні бути старше IV Вселенського Халкідонського Собору (451 р.).

Крім перерахованих богословських особливостей, існують і деякі церемоніальні особливості:

а) У рукописній традиції григоріанської Літургії немає посилань на Малий Вхід, що додано в сучасну версію тексту.

б) Відсутня Трисвяте «Святий Боже». Текст літургії не містить молитов Трисвятого Гімну, не згадуються і псалми. Троїнні Святий Гімн був введений для молитви святим Проклом Константинопольським близько 434 р. через землетрус, який витримав Константинополь.

в) У біблійні читання включені (вибірково) два уривки, як зі Старого Завіту – «один із Закону, другий з пророків», так і звичайні два уривки з Нового Завіту, з апостольського і євангельського розділів.

г) Відсутній Символ віри. Це можна розцінити, принаймні, як щось не зовсім зрозуміле, оскільки його створення передує складанню молитов літургії. Ймовірно, читання не вважалося необхідним через сповідання віри священиком під час Великого Входу або через одночасне перетворення григоріанських молитов.

е) Введений текст рукописної традиції літургії був відновлений в деяких місцях іншими молитвами Олександрійських літургій, таких як апостола Марка та Василя Великого. Сучасне збагачення рукописів відбувається завдяки збереженню деяких молитов в гучноголосій формі.

Георгіос Заравелас.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

Першоджерело: http://www.pemptousia.gr/