У нашій сучасній літургійній практиці цей акафіст входить до складу служби малого повечір’я. Воно відбувається щоп’ятниці перших чотирьох тижнів Великого Посту, а також у п’ятницю п’ятого тижня, коли після часткового прочитання в перші чотири тижні акафіст читається повністю.

У монастирях, а також у сучасній парафіяльній практиці, відповідно до більш ранніми статутами, існують і інші літургійні рамки виконання акафісту: утреня, вечірня, панахида або особлива константинопольська Богородична служба. У всіх цих випадках на певному етапі служби робиться вставка: співається канон Богородиці, частково або повністю кондак і ікос акафісту.

Згадаймо і вельми обговорюване питання про час створення та авторства акафісту. Імовірних авторів досить багато: Роман Солодкоспівець, Георгій Пісіда, константинопольські патріархи Сергій і Герман I, Фотій, Георгій Нікомедійського (Сікеліот), різні автори періоду VI – IX ст. Традиційні погляди на це питання суперечливі, і новітні дослідники, ґрунтуючись на нечисленних внутрішніх ознаках, наявних в тексті, дотримуються різних точок зору щодо авторства.

Історична подія, з якою традиційно пов’язується спів акафісту, могло б стати опорною точкою нашої статті. Мова йде про облогу і чудесне спасіння Константинополя в роки правління імператора Іраклія, 8 серпня 626 року. Згідно Синаксар, після перемоги над ворогами, акафіст був виконаний в церкви Богородиці у Влахернах, в знак славослів’я і подяки за спасіння, джерелом якого стала чудотворна сила Богоматері, Заступниці Константинополя. Тогочаснний Патріарх Сергій був одним з ідейних лідерів визвольної боротьби. Він цілком міг бути автором акафісту, хоча і не входить в число православних гімнографів. Крім того, гімн, по всій видимості, є більш раннім, оскільки, якби він був написаний на спасіння Константинополя, в тексті повинні були б існувати відповідні посилання, в той час як тут згадуються й інші теми, які ми розглянемо нижче.

Спів акафісту пов’язано і з іншими подібними подіями: облогами і звільненнями Константинополя при імператорах Костянтині IV Погонаті (673 м), Льві Ісаврі (717 – 718 рр.), Михайлі III (860 р).

Але ким би не був творець акафісту і з яким би з перерахованих вище історичних подій він не був пов’язаний спочатку, не підлягає сумніву той факт (і на це вказують відповідні джерела), що гімн виконувався як подячний Непереможної Воєводі Візантійської держави під час панахид, що здійснюються в спогад про ці події. Згідно зі спостереженнями Синаксаря, ця пісня називається несідальною, оскільки з дня спасіння Константинополя і по теперішній час, протягом виконання Акафіста віруючі стояли на знак подяки Богородице, в той час як при читанні інших подібних гімнів – сиділи.

Чому ж він виконується під час Великого Посту? Зняття всіх перерахованих вище облог не пов’язане з ним. 8 серпня було знято облогу при Іраклії, у вересні – при Костянтині Погонаті, 16 серпня згадується спасіння Константинополя при Льві Ісаврі, 18 червня – за царювання Михайла III.

Акафіст виявився пов’язаним з Великим Постом, ймовірно, по одній виключно літургійної причині: на період Великого Посту завжди випадає велике свято Благовіщеня Пресвятої Богородиці. Це єдиний велике свято, який виявився пов’язаний з траурним характером Великого Посту і передсвята. І якраз цей недолік заповнюється читанням акафісту, фрагментарним під час п’ятничного повечір’я і повним в суботу п’ятого тижня. Вечір п’ятниці літургійна відноситься до суботи, яка разом з неділею є єдиним днем тижня протягом Великого Посту, коли дозволено святкування радісних подій, і на яку переносяться свята тижня. Згідно з деякими статутами, акафіст співається протягом п’яти днів перед святкуванням Благовіщеня, а згідно з іншими – тільки в день Благовіщеня.

Акафіст Пресвятій Богородиці – це гімн Благовіщеня, пісня про втілення Бога Слова.

Коли акафіст виявився пов’язаним з історичними подіями, про які ми згадали, до нього було додано спеціальне вступ, сповнене славослів’я і благання, – відоме «Непереможному Воєводі». У цьому співі місто Богоматері, по Її заступництву позбавлений від бід, присвячує їй переможну пісню і просить Її, що володіє непереможною силою, звільнити його від безлічі небезпек, щоб місто змогло прославити Її, вигукуючи: «Радуйся, Невісто Неневісная». Пісня співається на восьмий глас.

Іоаніс Фундуліс, викладач Богословської школи аристотельського університету Фессалоніків

Переклад українською мовою – “Київське Православ’я”

Улюблені брати і сестри!

У цю суботу п’ятого тижня Великого посту свята Церква урочисто виголошує молебний спів акафісту, або подячну похвалу Пресвятої Богородиці.

Пресвята Діва – образ прихованої від світу святості, яка виявляється в повсякденному житті й не привертає до себе уваги, яка вміє залишитися непоміченою. Неначе Вона завжди чує слово Свого Божественного Сина: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем» і «всякий упокорюється той піднесеться». Як дивно Господь «зглянувся на смирення раби Своєї»! Приносячи похвалу Божої Матері, ми намагаємося зробити слідом за Нею крок по дорозі смирення. І осмислити зв’язок Її смирення з виконанням Її пророцтва: «Бо відтепер будуть прославляти Мене всі роди».

Сама Пресвята Діва під час Свого земного життя цуралася слави і уникала її. Навіть у той момент, коли Вона славила Бога за те, що Він обрав Її стати Матір’ю Господа, Вона бачить Себе, вважає Себе смиренної рабою. І потім, коли народ захоплювався Божественними словами Її Сина, коли прославляв Його за чудеса, що Він здійснював, коли урочисто зустрічали Його, Божа Матір перебувала в ці дні слави ніби осторонь. Вона не приходила розділити славу зі Своїм Божественним Сином.

Але коли над Ним здійснювали наругу, коли розпинали Його, зневажене, тоді Божа Матір була поруч з Ним. Славу Владичиці світу явила сама Божественна благодать. Святе Євангеліє розповідає нам про один хвилюючому подію. Спаситель, оточений народом, вчив отриманню Божого Царства. Люди, яки слухали Його, жадібно вбирали слова життя, як вбирає в себе висохла земля падаючу на неї цілющу вологу. І ось, немов блискавки з хмари, з вуст відомої жінки раптово в ці хвилини пролунало вигук: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!» (Лк. 11:27). Невідома жінка, звичайно, нічого не знала про те, що більше тридцяти років тому Пресвята Діва сказала тільки однієї Єлизаветі: «ублажать Мене всі роди», коли Єлизавета сповістила: «Благословенна Ти між жінками, і благословенний Плід утроби твоєї». Але як точно ця жінка висловила і підтвердила пророцтво, що сповнилося. І висловила не тільки в думці, але навіть у слові: «Блаженна утроба». Невідома жінка ублажила Божу Матір, ублажила утробу, що носила Божественного Вчителя, і груди, які Його живили. І дивіться, що було далі. Господь не тільки не відкинув вихваляння Своєї Матері, але сказаними після цього словами підтвердив правильність вчинку щирого серця. Він тільки вказав, що блаженства можуть досягти всі, якщо слухатимуть слово Боже і дотримуватися його: «Блаженний хто слухає Божого Слова і його береже!» (Лк, 11:28). Це було перше відкрите шанування Божої Матері, перше прославлення в присутності багатьох людей Тієї, Яка стала Матір’ю по плоті Господа нашого Ісуса Христа.

Улюблені брати і сестри, згадаємо, що вже на самому початку історії християнської Церкви віруючі зрозуміли близькість Пресвятої Діви до Бога, побачили і правдиво відчули силу Її молитов на небі за всіх людей. Тому з перших часів прославляли Її всечесне ім’я, закликали Її в молитвах, просили допомоги. І з тих пір Її слава сяяла, сяє і сяятиме. Ніякі єретичні мудрування не могли затьмарити Її слави і ніколи не зможуть цього зробити, бо слава Божої Матері – це справа Божа, це те, що встановлено самим Божественним провидінням. Сьогодні ми не знайдемо жодного православного храму, не зустрінемо жодної православної душі, для якої Божа Матір не була дорогою і рідною. Вона – наша віра, наше уповання і радість, наша молитовниця і заступниця.

Сам Дух Святий навчає всіх вірних, що найлегший доступ до Господа – через Божу Матір. Ось чому ми сповнюємося такого великого довіри до Неї, і до Неї вдаємося. Це самий прямий наш шлях до Христа. Хто хоче зберегти любов до Бога, кажуть святі отці, той хай слідує свято стародавнім звичаєм Церкви: у всякий час і у всяку годину приносить Їй янгольське привітання і з’єднує своє звернення до Господа, до імені Ісуса, з Її пречистим ім’ям.

Свято, яке ми сьогодні здійсняємо, сягає часів древньої Візантії. Імператор Костянтин Великий, засновник Константинополя, присвятив його Божій Матері і почитав Пресвяту Діву своєю покровителькою і покровителькою своєї нової столиці. Багато храмів на честь Божої Матері були споруджені в Константинополі. У Влахернському храмі зберігалася Її свята ікона, написана святим євангелістом Лукою, а у ніч, коли з’єднані сили агарян і персів з моря і з суші рушили на місто, раптово повстала страшна буря, яка розсіяла і потопила кораблі нападників. Решта вороги з соромом утікали. Тоді вдячний народ, що перебував у Влахернському храмі, усю ніч стоячи співав своєї Спасительці переможну пісню – Акафіст: «Непереможній Воєводі — переможні ми, звільнившись од бід, вдячні пісні возносимо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу непереможну, від усяких бід визволи нас, що до Тебе взиваємо: Радуйся, Невісто Неневісная». У IX столітті, за неодноразове спасіння Константинополя від нашестя ворогів через допомогу і заступництво Пресвятої Богородиці, було установлено шанувати Пресвяту Богородицю у п’яту суботу Великого посту.

Від початку свято акафісту відбувався в Константинополі, в тому Влахернському храмі, де зберігалися чудотворна ікона Божої Матері і священні предмети Її земного життя – риза і пояс; але пізніше свято було внесено в Типікон (статут) монастирів святого Сави Студійського, а згодом і в церковні богослужбові книги, і з того часу зробилося загальним для всієї Православної Церкви.

Сьогодні, улюблені брати і сестри, встаючи на акафіст прославлення Божої Матір і просячи Її милостей, нам потрібно найперше запитати себе: чи гідні ми прославляти Її, чи гідні ми Її любові? Прославляючи Богородицю, чи зберігаємо ми дівоцтво, цнотливість, чистоту? Прославляючи глибоку у смиренні, не залишимося лі ми в гордості, чи не точить нас черв’як зарозумілості, пихатості, заздрості? Чи встаючи на прославлення Богородиці в цьому святому храмі, чи не поводимося ми огидно вдома? Чи не заглушає хвиля лихих страстей у нашому серці славослів’я вуст наших? Нам сьогодні, у часі Великого посту й у день прославлення Божої Матері, як ніколи варта згадати слова великого отця Церкви VI століття – святого Григорія Богослова: «як хмара закриває сяйво сонячного проміння, так грішник, який не хоче усвідомлювати своїх гріхів і відректися від них, закриває для себе промені любові Божої і милосердя Божої Матері».

Так встанемо ж, улюблені мої, на цей акафіст з чистим серцем, прилягаючи все сили свої, щоб бути дійсно православними та гідними дітьми нашої Небесної Володарки – Пресвятої Богородиці. Амін.

прот. Сергій Горбик.

Субота п’ятого тижня Великого посту 2013 р.Б.