У зв’язку з особливим піклуванням про спочилих православних християн Свята Православна Церква встановила спеціальний день тижня для їх поминання.

Оскільки неділя є днем Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, щотижневим Великоднем, субота представляється днем покійних, щоб ми поминали їх і мали зв’язок з ними через молитву. У кожній молитві, особливо в суботніх молитвах, віруючий поминає свою сім’ю, родичів і всіх дорогих серцю його, і навіть ворогів своїх, які покинули цей світ, просячи молитви про них.

У записках на молебні за здоров’я та за упокій, які ми приносимо разом з проскуркою для Божественної літургії, вписані імена живих і поминання покійних.

Щороку Церква присвячує дві суботи своїм покійним. Це Великі батьківські суботи: одна – до неділі Масляної, а інша – до неділі П’ятидесятниці.

Другою батьківською суботою затверджується наша віра в повноту Церкви, бо її заснування і утвердження на землі святкують під час П’ятидесятниці. Єдина свята, соборна і апостольська Церква перебуває войовничою на землі і торжествуючою на небесах.

Батьківська субота перед Масницею має винятковий характер: наступного дня – неділя – присвячена Другому Пришестю Господа, тому страшному дню, коли всі ми станемо перед престолом Великого Судді. Тому через поминання покійних ми просимо Господа бути милосердним і показати нам Своє співчуття і терпіння, і не тільки нам, а й перш за спочилими братами нашими, щоб всіх разом помістити серед синів Свого Небесного Царства.

В батьківські суботи Церква закликає нас до вселенського поминання «всіх від віку спочилих православних християн». Таким чином, поминають:

• Всіх померлих «раптовою смертю» на чужині, на суші і на морі.
• Загиблих від епідемії, війни, морозу, від землетрусів і стихійних лих.
• Спалених або втрачених.
• Всіх бідних і самотніх, яким нікому було послужити похоронну службу і панахиди.

Бог не обмежений часом і місцем. Йому відомі і перед Ним знаходиться не тільки те, що ми сприймаємо в сьогоденні, але і минуле, і майбутнє. Це нам являє одна лірична молитва з Послідування до Святого Причастя, яку відносять до авторства святого Іоан Дамаскіна або авторства преподобного Симона Нового Богослова: «Спостерегли очі Твої те, чого я не доконав ще, і в книзі Твоїй записано також і те, чого я не вчинив».

З цією вірою ми занурюємося у благість Бога, «себе і собі подібних», живих і спочилих наших.

Стергіос Н.Саккос,

професор богословського факультету Фессалонікійського університету імені Аристотеля

Переклад українською мовою «Київське Православ’я»

Відродження

Третє народження Христа – це Його народження в житті людей, що вірують у Нього і бачать у Ньому свого Бога. Бо, незважаючи на те, що Христос втілився для спасіння всього світу, спастися вдається далеко не всім.

Звичайно, Господь «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли знання істини» (1 Тим. 2:4). Будучи всемогутнім, Він, тим не менш, поважає людську свободу і не може і не бажає спасати нас без нашої на те згоди.

У Одкровенні Він представлений в образі подорожнього жебрака, який ходить від хати до хати, від душі до душі, стукає в очікуванні, коли Йому відкриють. «Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною» (Одкр. 3:20). Але повторюється історія першої різдвяної ночі. Більшість дверей виявляються закритими, як колись в Віфлеємі. Люди запрошують у своє серце інших богів і богинь. Найсолодший Ісус знаходить лише деякі душі, що приймають Його. «Прийшов до своїх, і свої Його не прийняли» (Ін. 1:11). Але знаходячи їх, Він стійло перетворює в палац, а Свої ясла – в багатий стіл, народжуючись в душах і відроджуючи їх.

Це відродження необхідно для нашого спасіння. Тільки ті, хто «народиться згори» (Ін. 3:3), за висловом Самого Господа, увійдуть в Царство Боже і стануть його жителями. «Але як людина може заново народитися?» – Дивується Никодим (Ін. 3:4), так само як і всі ми. Щоб дізнатися відповідь, згадаємо, що сказав Ангел Діві Марії, яка з подивом дізналася, що народить без чоловіка: «Дух Святий найде на тебе й сила Всевишнього осінить Тебе» (Лк. 1:35). Як за допомогою Святого Духа Христос народився від лона Марії, так і ми, об’єднавшись зі Святим Духом, можемо прийняти і народити в своїй душі Христа. Так, брати мої. Щось дивовижне може статися в нашому житті, але люди не знають про це і не дізнаються ніколи. Благодаттю Духа кожен християнин може народити Ісуса. І Ісус, що народився – це наша сутність, новий Христос, істинний християнин, що живе в світі.

Живим прикладом такого відродження є апостол Павло. Він зумів прийняти і народити всередині себе Христа, так що вже не він жив, але в ньому Христос (Гал. 2:20). Його нутро, розум і серце – Христові. Тому він зміг згодом зростити Його і в душах оточуючих людей, про що він говорить у постанні до Галатів: «Діти мої, для яких я знову в муках народження, доки не відіб’ється в вас!» (Гал. 4:19). Яким ніжним батьком постає перед нами апостол, немов поміщає «дітей своїх» у черево, що носить їх і народжує вже християнами. Як багато це може сказати вчителям Євангелія, наставникам і наставницям! Їх призначення, їх велика місія – народити в людських душах Христа, випробувавши страждання, подібні тим, що терпить жінка, даючи життя дитині.

Як ми відроджуємося?

Коли Ісус незадовго до Страстей прощався з учнями, Він сказав, що пошле їм Утішителя, Який з ними перебуває і в них буде (Ін. 14:17). Саме Утішитель здійснює третє в Дусі народження Христа в нашому серці. Він об’єднується з нами і приносить у світ нового Христа – нашу відроджену сутність. Але як Утішитель відвідує нас?

Перша наша зустріч з Ним відбувається через віру. Віра відкриває Господу двері нашої душі. Віра приймає Його, підпорядковує Йому наші серця і народжує в нас живу зацікавленість і гаряче прагнення наблизити Його до себе. За словами апостола Павла, саме віра є головною передумовою того, щоб Христос вселився в наші серця (Єф. 3:17). Але крім віри, необхідна любов, яка дозволить Господу залишитися в нас і зробити нас храмом Свого жертовника. «Хто любить Мене, той слово Моє берегтиме і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в ньому», – вчить Ісус (Ін.14: 23). Зміцненню нашої віри і множенню любові сприяє слово Боже. Коли в нас вкорінюється святе слово проповіді та вчення, Бог Слово, Ісус Христос, не просто знаходиться посеред нас, але перебуває всередині нас. Це містично удосконалює нас і готує до єднання з Богом.

Але те, що в кінцевому підсумку здійснює народження Христа всередині нас, – це таїнство. Господь недвозначно заявляє: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені, і Я в ньому» (Ін. 6:56). Він приходить, стукає у двері і, коли ми відчиняємо, готує трапезу. Він, який шукає нашого спасіння, приносить Своє Тіло і Кров, щоб наситити нас і зробити щасливими. Він закликає нас вечеряти разом із Ним, бо Плоть Його правдива пожива, і Кров Його правдивє пиття (Ін. 6:55). Ми істинно святкуємо Різдво лише тоді, коли зі страхом Божим, з вірою і любов’ю причащаємося Пречистих Таїнств і перероджуємося разом з новонародженим Христом.

Значення відродження

Без цього третього народження ні перше вічне народження, ні друге – історичне втілення Христа, не мають для нас сенсу і цінності, якими б значними і великими вони не були. Саме третє народження допоможе оцінити дари перших двох, роблячи Христа нашим особистим спасителем та звертаючи на себе його місію по нашому спасінню.

Апостол Павло пише, що Ісус Христос «людям Спаситель, найбільше ж для вірних» (1 Тим. 4:10). Це означає, що Ісус прийшов на землю, щоб спасти кожного з нас. Спасаються, однак, не всі, але лише віруючі. Христос приніс на землю об’єктивне спасіння. Щоб воно стало суб’єктивним, що відноситься до кожного, необхідно увірувати. Своїм приходом у світ Христос відкрив двері життя, накрив стіл радості, приніс ліки для порятунку. Але щоб хворий зцілився, наситився і втамував спрагу, він повинен поїсти за цим столом, випити з джерела і прийняти ліки. Інакше він залишиться в тління і смерті, що були до Христа. І в цьому випадку нам не в чому буде докорити Бога.

У минулі часи розбійники, бажаючи убити двох людей, мали звичай поступати таким чином: одну людину вбивали, а другу зв’язували з трупом лицем до лиця і залишали вмирати. Уявіть весь жах живого, вмираючого такої повільної і страшною смертю. І з якою поспішністю він би втік геть від цього трупа, якби хтось звільнив його! Проте більшість людей сьогодні обіймають і притискають до себе тління і смерть, навіть володіючи свободою, яку подарував їм Христос!

Цей приклад дозволяє нам зробити корисні для себе висновки. Ми можемо залишатися ідолопоклонниками навіть після Різдва Христового. Христос є «Світло істинне, Що просвічує кожну людину, що приходить у світ» (Ін. 1: 9). Але висвітлюються лише ті, хто приймає це Світло. Інші ж залишаються в темряві, невірі, омані і тлінні.

І інший приклад: страшна сліпота, жахлива хвороба, трагічно рабство. Але задумайтеся, наскільки гірше бути сліпим і бути впевненим в тому, що бачиш, бути хворим і не знати про це, бути рабом і вважати себе вільним! Це відбувається з більшою частиною християнського світу. Це язичники, що поклоняються ідолам і дерев’яним ідолам, богам і богиням, що живуть в омані і невірі посеред пам’ятників смерті. Ведучи розбещене життя, вони, тим не менш, вважають себе християнами лише тому, що не є атеїстами. Але вони позбавлені Христа!

Ах, якби ми могли глибоко всередині себе відчути, що Різдво Христове – це найвизначніша подія не тільки людської історії, а й нашого власного життя. Його пришестя не тільки розділило історію на дві ери: до Різдва Христового і після, але і поділило людство на тих, хто поза Христа і на тих, хто з Христом. «Поза» знаходяться люди, які, скуті гріхом і невір’ям, живуть далеко від Бога. З Христом ж перебувають вірні і чисті праведники, що пішли за Їм, а також грішникам, що покаялися, і вони повернулися до Бога і живуть з Ним. Саме вони по-справжньому святкують Різдво в церкві, славлять Бога, принизив Себе Самого (Флп. 2: 7), що розділив сферу вічності, втрутитися в хід людської історії, що став людиною, жили посеред нас і наблизився до кожного з нас особисто. «На початку було Слово <…> І Слово сталося тілом» (Ін. 1: 1, 1:14). У цих богонатхненних словах євангеліста Іоана таїться вся спасительна істина і звільняюча радість Різдва, які даються в дар тим, хто з вірою дозволяють Христу народитися всередині себе, оновлюючись тим самим Благодаттю Святого Духа у Христі і стаючи «дітьми Божими» (Ін. 1:12 ).

Стергіос Н. Саккос, професор Фесалонікійського університету

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

]]> http://kyiv-pravosl.info/2016/01/13/trete-narodzhennya-hrysta/feed/ 0