Від редакції «Київського Православ’я»

Ми починаємо проєкт знайомства української аудиторії зі Статутами різних Православних Церков, що входять у Вселенське Православ’я. І починаємо зі Статуту Болгарської Православної Церкви–Болгарський Патріархат.

На думку багатьох фахівців з канонічного права та православної юриспруденції, цей Статут є одним з найбільш демократичних та повних у питанні життєдіяльності Православної Церкви. Він враховує інтереси не тільки архієреїв, а і священників та мирян. Допускає останніх до вирішення питань з життя та розвитку Болгарської Православної Церкви.

Київське Православ’я

СТАТУТ БОЛГАРСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ – БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

Прийнято VI Церковно-народним Собором 11 грудня 2008 року,

у Рильському святому монастирі, опублікованому в «Церковному віснику»,

Спеціальний випуск, 09.01.2009

Шостий Церковно-народний Собор, маючи за основу Символ віри:

«Вірую в єдиного Бога Отця, Всемогутнього, Творця неба і землі, усього видимого і невидимого». І в єдиного Господа Ісуса Христа, єдинородного Сина Божого, народженого від Отця перше всіх віків, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, не створеного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося; Що ради нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з неба, і воплотився від Святого Духа Діви Марії, і став людиною; і був розп’ятий за нас за Понтія Пілата, і страждав, і був похований; і воскрес третього дня за Писанням; і вознісся на небо, і сидить праворуч Отця; і знову прийде зо славою судити живих і мертвих; і Царству Його не буде кінця. І в Духа Святого, Господа, Животворчого, що від Отця походить, що Йому поклоняємося і прославляємо разом з Отцем і Сином, і що говорив через пророків. «В єдину святу, соборну та апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку! Амінь!» – ухвалено цей Статут.

Частина Перша: Устрій

Розділ перший

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. (1) Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат є невіддільним членом Єдиної Святої, Вселенської та Апостольської Церкви, яка має своїм вічним і незмінним Главою Самого свого Божественного Засновника, Господа нашого Ісуса Христа, і керується Святим Духом, що живе в ній.

(2) Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат є Помісною Автокефальною Церквою і перебуває у доктринальній та канонічній єдності, молитовному та євхаристичному спілкуванні з Помісними Православними Церквами.

(3) Самокерована Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат є правонаступником Плісковської Архієпископії, Преславської Патріархії, Охридської Архієпископії, Тирновської Патріархії та Болгарського Екзархату. Вона є єдиною та неподільною.

Стаття 2. Основою структури та управління Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату є: Святе Письмо, Священне Передання, Правила Святих Апостолів, священні Канони Вселенських та Помісних Соборів, вчення Святих Отців та цей Статут.

Стаття 3. Регіон Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату в межах Республіки Болгарія поділяється на такі єпархії:

1. Софія – зі штаб-квартирою в Софії та єпископськими вікаріатами в Самокові, Іхтімані, Дупниці, Радомирі, Кюстенділі, Тран і Годечі;

2. Варна і Великопреслав – зі штаб-квартирою у Варні та єпископськими вікаріатами в Шумені, Провадії, Добричі та Тирговіште;

3. Велико Тирново – зі штаб-квартирою у Велико Тирново та єпископськими вікаріатами у Свіштові, Горній Оряховиці, Габрово, Олені, Севлієво, Нікополі, Дрянові, Павлікені та Трявні;

4. Відінська – з центром у Відіні та єпископськими вікаріатами в Ломі, Берковіці, Кулі та Білоградчику;

5. Враца – зі штаб-квартирою у Враці та єпископськими вікаріатами у Бялій Слатині, Оряхово та Мездрі;

6. Доростольська – з центральним офісом у Сілістрі та єпископськими вікаріатами в Дулово та Тервелі;

7. Ловеч – з центральним офісом у Ловечі та єпископськими вікаріатами в Пірдопі, Ботевграді, Тетевені та Трояні;

8. Неврокоп – зі штаб-квартирою в місті Гоце Делчев (Неврокоп) і єпископськими вікаріатами в Благоєвграді, Разлогу, Санданські та Петричі;

9. Плевен – з центральним офісом у Плевені та єпископською віцекарією в Луковіті;

10. Пловдив – зі штаб-квартирою в Пловдиві та єпископськими вікаріатами в Пазарджику, Асеновграді, Хасково, Карлово, Панагюріште, Пештері, Смоляні та Івайловграді;

11. Русе – з центральним офісом у Русе та єпископськими вікаріатами в Разграді, Тутракані та Попово;

12. Слівен – зі штаб-квартирою в Слівені та єпископськими вікаріатами в Бургасі, Ямболі, Карнобаті, Тополовграді, Котелі та Малко Тирново;

13. Стара Загора – зі штаб-квартирою в Старій Загорі та єпископськими вікаріатами в Казанлику, Чирпані, Новій Загорі, Свіленграді та Харманлі.

Стаття 4. (1) Єпархія та юрисдикція Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату також включають:

1. Болгарська східно-православна єпархія в США, Канаді та Австралії – з центральним офісом у Нью-Йорку та єпископськими вікаріатами в Торонто для Канади та в Мельбурні для Австралії. Структура та управління єпархією визначаються статутом, затвердженим на єпархіальній раді та ратифікованим Священним Синодом.

2. Болгарська східно-православна єпархія у Західній та Центральній Європі – з центральним офісом у Берліні. Структура та управління єпархією визначаються статутом, затвердженим на єпархіальному соборі та ратифікованим Священним Синодом.

(2) Для православних болгар у Туреччині існує Болгарська церковна громада в Стамбулі.

Стаття 5. Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат керується Священним Синодом, а кожна єпархія – своїм єпископом, який носить титул митрополита.

Стаття 6. (1) Вищим керівним органом Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату є Священний Синод, до складу якого входять Болгарський Патріарх та єпархіальні митрополити.

(2) Священний Синод діє у повному та скороченому складі.

Стаття 7. (1) Єпархіальні митрополити Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату канонічно перебувають під безпосереднім керівництвом та наглядом Священного Синоду, який підтверджує їхнє канонічне обрання, і вони безпосередньо йому звітують.

(2) Під час богослужінь єпархіальні митрополити згадують ім’я Болгарського Патріарха та Священного Синоду, а у разі втрати патріаршого престолу – Священного Синоду.

Стаття 8. Законодавчу владу в Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархаті здійснює Церковна Рада, до складу якої входять ієрархи, духовенство та миряни, обрані відповідно до процедури цього Статуту.

Стаття 9. Вищу судову та адміністративну владу Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату здійснює Священний Синод.

Стаття 10. Вища Церковна Рада є дорадчим органом при Священному Синоді з загальних економічних та фінансових справ Болгарської Православної Церкви.

Стаття 11. Церковна влада в єпархії належить єпархіальному митрополиту та здійснюється за сприяння Єпархіальної ради.

Стаття 12. Органами митрополичої влади в єпархії є: заступники єпископа, парафіяльні священики, церковні опікунські ради та монастирські управління.

Стаття 13. (1) Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат та її місцеві осередки – митрополії, церкви та монастирі – є юридичними особами.

(2) Невіддільними членами юридичної особи Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату є митрополії та ставропігійні монастирі як юридичні особи та як місцеві осередки в межах її єпархії та юрисдикції.

(3) Резиденція Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату знаходиться в місті Софія.

(4) Місцем розташування митрополії є населений пункт, визначений у ст. 3 та ст. 4.

(5) Місцем розташування церкви є поселення, в якому побудовано її храм.

(6) Місцем розташування монастиря є поселення, в якому він розташований або поблизу нього, або поселення, розташоване поблизу нього.

Стаття 14. Патріарший собор «Святого Олександра Невського» має статус ставропігійного храму.

Розділ другий

ЦЕРКОВНА ГРОМАДА

Розділ I

ЦЕРКОВНА ГРОМАДА

Стаття 15. Церковна Рада складається з:

1. ієрархи – митрополити та єпископи Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату;

2. три священнослужителі парафіяльного служіння та три миряни з кожної єпархії;

3. Генеральний секретар Священного Синоду;

4. по одному представнику від кожного ставропігійного монастиря, обраному відповідною монастирською радою;

5. два представники єпархіальних монастирів від кожної єпархії – один чернець та одна черниця, призначені відповідним єпархіальним митрополитом;

6. один представник від кожної середньої богословської школи, обраний відповідною учительською радою;

7. п’ять священнослужителів з вищою освітою та п’ять мирян – громадських діячів, запропонованих Священним Синодом та обраних Церковним Собором відкритим голосуванням.

Стаття 16. Делегати Церковної Ради обираються на термін чотири роки.

Стаття 17. Головою Церковного Собору є Болгарський Патріарх або, за виняткових обставин, особа, призначена ним письмовим розпорядженням для головування на Соборі.

Стаття 18. Церковний Собор скликається на чергове засідання у перший рік кожного чотирирічного періоду, а на позачергове – коли Священний Синод визнає це за необхідне.

Стаття 19. У своїй законодавчій діяльності Церковна Рада повинна незмінно дотримуватися догматів православної віри, правил і практики Святої Православної Церкви, церковного миру та єдності.

Розділ II

ВИБОРІ ЧЛЕНІВ ЦЕРКОВНОЇ РАДИ

Стаття 20. (1) Священнослужитель, який має право бути обраним до Церковної Ради, повинен відповідати таким умовам:

1. мати якості особи, яка має право бути обраною єпархіальним виборцем відповідно до статті 102;

2. мати щонайменше п’ять років бездоганного стажу служби священнослужителем та щонайменше середню освіту.

(2) Мирянин, який має право бути обраним членом Церковної Ради, повинен відповідати таким умовам:

1. мати якості особи, яка має право бути обраною єпархіальним виборцем відповідно до статті 103;

2. бути суворо православним у своєму житті та думках і бути відомим як благочестивий та доброчесний.

Стаття 21. (1) За рішенням Священного Синоду, виданим навесні кожного четвертого року, єпархіальний митрополит запрошує окружною грамотою єпархіальних виборців зібратися у третю Велику неділю з моменту видання окружної грамоти у столиці єпархії для обрання членів Церковної Ради.

(2) У призначений день після Божественної Літургії єпархіальні виборці збираються у Святій Митрополії, де відбувається їхня реєстрація. За присутності щонайменше 2/3 з них Митрополит або призначений ним письмовим розпорядженням клірик відкриває засідання. Якщо необхідний кворум не досягнуто, засідання переноситься на одну годину та відкривається за наявності кворуму більше половини виборців.

Стаття 22. (1) Після молитви до Бога, за пропозицією голови, збори обирають відкритим голосуванням зі свого складу двох священнослужителів та двох мирян, які разом з ним утворюють бюро. Складається список кандидатів – до 10 священнослужителів та 10 мирян. Кожен виборець має право запропонувати імена гідних кандидатів.

(2) Вибори проводяться таємним голосуванням більшістю понад половину голосів присутніх, при цьому кожен виборець голосує за трьох парафіяльних священиків та трьох мирян.

(3) Якщо більшість, передбачена пунктом 2, не досягнута під час голосування або якщо її не досягнуто за шістьох, голосування повторюється, доки троє священнослужителів та троє мирян не отримають необхідної більшості.

Стаття 23. Про вибори складається акт, який заноситься до протокольної книги Єпархіальної ради, підписується членами виборчого бюро та єпархіальними виборцями та скріплюється печаткою єпархіального митрополита.

Стаття 24. (1) Заперечення щодо правильності та порядку виборів, а також кваліфікації обраних осіб подаються головуючим на виборах.

(2) Скарги виборців щодо порушень під час виборів подаються єпархіальному митрополиту протягом семи днів з дня виборів, а заперечення щодо кваліфікації обраних осіб можуть бути подані будь-яким християнином єпархіальному митрополиту протягом 15 днів з дня виборів.

(3) Після закінчення терміну, зазначеного в пункті 2, акт про обрання зачитується на засіданні Єпархіальної ради, яка оцінює якості обраних та висловлює свою думку.

(4) Єпархіальний митрополит надсилає виборчі документи до Священного Синоду разом із копією акту.

Стаття 25. (1) Коли обрання, підтверджені Священним Синодом у скороченому складі, виявляються правильними, а обрані особи відповідають вимогам цього Статуту, Священний Синод у скороченому складі проголошує обраних осіб членами Собору та повідомляє відповідного єпархіального митрополита про надання їм грамот для участі в Соборі.

(2) Перед прийняттям рішення Священний Синод у скороченому складі, якщо вважає це за необхідне, проводить опитування щодо проведених виборів через свого посланника.

(3) Якщо вибори анульовано, Священний Синод у скороченому складі доручає єпархіальному митрополиту скликати єпархіальних виборців у короткий термін для проведення нових виборів.

Стаття 26. (1) Якщо під час чергових виборів буде встановлено, що будь-хто з обраних осіб не відповідає вимогам Статуту або протягом чотирирічного терміну своїх повноважень відмовляється від членства в Асамблеї, переїжджає або помирає, кандидат, який після обраних осіб отримав найбільшу кількість голосів і відповідає вимогам для обрання, встановленим Статутом, оголошується членом Асамблеї.

(2) Якщо член Асамблеї втрачає право на обрання протягом свого чотирирічного терміну повноважень, і це встановлюється відповідно до відповідної процедури, застосовується процедура, передбачена пунктом 1.

Розділ III

ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ЗАСІДАННЯ ЦЕРКОВНОЇ РАДИ

Стаття 27. Церковна Рада має такі повноваження:

1. вносить зміни та доповнення до Статуту Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату за пропозицією Священного Синоду або за пропозицією членів Асамблеї;

2. приймає або скасовує синодальні правила;

3. заслуховує звіт Священного Синоду про загальну діяльність Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату за останній чотирирічний період та висловлюється щодо звіту.

Стаття 28. Рішення Церковного Собору з питань доктринального (догматичного), канонічного та літургійного характеру є дійсними, якщо протягом 15 днів з моменту їх голосування Священний Синод не зробить заяви про те, що вони суперечать вченню та традиції Святої Православної Церкви. Оскаржувані рішення виносяться на повторний розгляд наступного чергового або позачергового Церковного Собору.

Стаття 29. Церковна рада скликається регулярно один раз на чотири роки, а позачергово – за потреби.

Стаття 30. (1) Церковний Собор скликається, відкривається, ведеться та закривається Болгарським Патріархом або головуючим, призначеним ним письмовим розпорядженням.

(2) Болгарський Патріарх або призначений ним головуючий відкриває Церковний Собор промовою, в якій викладається становище Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та представлені пропозиції, що мають бути подані на розгляд Собору.

Стаття 31. (1) Засідання Церковної Ради є правомочними за наявності кворуму більше половини членів ради.

(2) Рішення приймаються більшістю голосів понад половину присутніх членів.

Стаття 32. Синодальний Бюро складається з Голови або головуючого та чотирьох секретарів, обраних Синодом: двох кліриків та двох мирян.

Стаття 33. Протоколи обговорень та рішень Асамблеї ведуться, вони заносяться до спеціальної книги та підписуються Бюро Асамблеї.

Стаття 34. (1) Рішення про прийняття Статуту Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та його змін і доповнень підписуються бюро Асамблеї та публікуються в «Церковному віснику» протягом одного місяця з моменту їх прийняття. Статут набирає чинності з моменту його публікації в «Церковному віснику».

(2) Рішення Собору набувають чинності з дня їх опублікування в «Церковному віснику».

Стаття 35. Церковна Рада розробляє та приймає положення про свою організацію та діяльність.

Розділ третій

ЄПИСКОПСЬКА РАДА

Стаття 36. (1) Архієрейський собор складається з єпископів – митрополитів та єпископів Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату.

(2) Собор єпископів скликається Болгарським Патріархом, коли Священний Синод визнає це необхідним.

(3) Ієрархи мають право подавати пропозиції щодо порядку розгляду процедурних та протокольних питань.

(4) Священний Синод готує скликання Архієрейського Собору.

Стаття 37. (1) Головою Архієрейської ради є Болгарський Патріарх або призначений ним письмовим розпорядженням єпархіальний митрополит. Коли Патріарший престол вільний або вакантний, Головою Ради є заступник Голови Священного Синоду.

(2) Члени Єпископської ради не можуть відмовитися від участі в її засіданнях, окрім випадків хвороби або іншої важливої ​​причини, визнаної Радою поважною.

Розділ четвертий

БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХ

Розділ 4.1

БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХ

Стаття 38. (1) Болгарський Патріарх є також Митрополитом Софійським. Він служить довічно. Його місцезнаходження знаходиться в місті Софії.

(2) Коли Болгарський Патріарх за власним проханням та з причин, дозволених церковними канонами, йде у відставку, він носить титул «Колишній Болгарський Патріарх» та гідність «Його Блаженства», а Священний Синод забезпечує йому умови життя, що відповідають висоті його попереднього служіння.

Стаття 39. Болгарський Патріарх представляє Болгарську Православну Церкву – Болгарський Патріархат і від імені Священного Синоду вступає у зносини з: Предстоятелями та представниками Помісних Православних Церков; органами державної та місцевої влади в Республіці Болгарія; іноземними державами та їх дипломатичними представництвами в Республіці Болгарія; міжнародними організаціями та іншими релігійними конфесіями в Республіці Болгарія та за кордоном.

Розділ 4.2.

ВИБРАНИ БОЛГАРСЬКОГО ПАТРІАРХА

Стаття 40. Кандидат на посаду Болгарського Патріарха та Митрополита Софійського повинен мати такі якості:

1. бути чинним єпархіальним митрополитом Болгарської Православної Церкви;

2. бути не молодшим за 50 років;

3. керувати єпархією як митрополит не менше 5 років;

4. вирізнятися правильними думками про православну віру та точним дотриманням церковного порядку.

Стаття 41. Болгарський Патріарх і Митрополит Софійський обирається Патріаршим Виборчим Церковним Собором, до складу якого входять:

1. ієрархи – митрополити та єпископи Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату;

2. п’ять представників від кожної єпархії – троє духовенства та двоє мирян, а від Софійської єпархії десять представників – шість духовенства та чотири миряни;

3. по одному представнику від кожного ставропігійного монастиря, обраному відповідною монастирською радою;

4. два представники єпархіальних монастирів від кожної єпархії – один чернець та одна черниця, призначені відповідним єпархіальним митрополитом;

5. по одному представнику від кожної із середніх богословських шкіл, призначеному їхнім керівництвом.

Стаття 42. (1) У разі смерті Патріаршого Престолу Священний Синод тимчасово очолює старший член його скороченого складу за митрополичою посадою. Він повідомляє про смерть Помісні Православні Церкви, Президента Республіки Болгарія, Голову Національних Зборів та Прем’єр-міністра і керує справами Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату до обрання заступника Голови, яке має відбутися протягом семи днів з моменту смерті Патріаршого Престолу.

(2) Заступник Голови разом зі Священним Синодом вживає необхідних заходів у зв’язку з обранням нового Болгарського Патріарха, яке має відбутися не пізніше чотирьох місяців після повноліття Патріаршого Престолу.

Стаття 43. (1) Священний Синод визначає дату скликання Патріаршого Виборчого Церковного Собору та наказує циркуляром єпархіальним митрополитам скликати єпархіальних виборців у кожній єпархії у певну неділю.

(2) За наявності кворуму у дві третини списку єпархіальних виборців під головуванням митрополита або призначеного ним письмовим розпорядженням клірика, таємним голосуванням та більшістю понад половини присутніх обираються п’ять представників єпархії – троє духовенства та двоє мирян, а від Софійської єпархії – шість духовенства та чотири миряни. Про обрання представників складається протокол, підписаний митрополитом або призначеним ним письмовим розпорядженням кліриком та виборцями. Протокол скріплюється печаткою та негайно надсилається до Священного Синоду.

(3) Обґрунтовані скарги виборців до Митрополита щодо порушень правил виборів подаються протягом трьох днів з моменту їх проведення. Скарги розглядаються Священним Синодом у скороченому складі. Коли буде встановлено, що вибори були неналежними, він скасовує їх та визначає проведення нових виборів. Митрополит наказує про негайне проведення нових виборів.

(4) Священний Синод наказує настоятелям ставропігійних монастирів та середніх духовних училищ обрати по одному представнику відповідно до статті 41.

(5) Священний Синод наказує кожному єпархіальному митрополиту також призначити двох представників своїх єпархіальних монастирів – одного ченця та одну черницю.

(6) Представники, зазначені у статті 41, пунктах 2-5, яким надані відповідні листи з підписами та печатками, беруть участь у Патріаршій Виборчій Церковній Раді.

Стаття 44. (1) Список кандидатів, які мають право балотуватися у представники єпархії на виборах Болгарського Патріарха та Митрополита Софійського, містить імена 15 священнослужителів та 8 мирян, які відповідають вимогам, передбаченим статтею 102 та статтею 103.

(2) Список складається правлячим митрополитом за участю єпархіальних радників та архієрейських вікаріїв.

Стаття 45. (1) Священний Синод на засіданні, що відбудеться не пізніше ніж за сім днів до дня виборів Болгарського Патріарха та Митрополита Софійського, таємним голосуванням більшістю у дві третини членів Священного Синоду обирає трьох єпархіальних митрополитів – кандидатів на патріарший престол, які відповідають вимогам статті 40.

(2) Коли один або два митрополити отримають необхідну більшість, голосування повторюється, доки не будуть обрані ще два або один не буде обраний більшістю у дві третини членів Священного Синоду.

(3) Коли два митрополити отримують однакову кількість голосів, голосування повторюється для обох, доки один з них не отримає більшості, що перевищує половину голосів усіх митрополитів.

(4) Запис про проведений обрання заноситься до канону Священного Синоду.

Стаття 46. (1) Священний Синод скликає Патріарший Виборчий Церковний Собор у Синодальному палаці у визначену неділю. Після перевірки правильності виборчих листів обраних та призначених членів Патріаршого Виборчого Церковного Собору та у разі присутності щонайменше трьох чвертей усіх членів виборчого Собору, заступник Голови Священного Синоду, після молитви до Бога, відкриває Патріарший Виборчий Церковний Собор.

(2) Віце-президент пропонує Асамблеї обрати відкритим голосуванням двох священнослужителів та двох мирян членами виборчого бюро, головою якого він буде. Члени бюро обираються більшістю голосів, що перевищує половину присутніх.

(3) Якщо три чверті членів Собору не присутні, його відкриття відкладається на одну годину, після чого Патріарший Виборчий Церковний Собор відкривається, якщо присутні більше половини всіх членів Собору. Якщо цей кворум не досягнуто, Священний Синод призначає вибори на наступну неділю.

Стаття 47. (1) Після відкриття засідання заступник голови оголошує імена трьох кандидатів на Патріарший престол, обраних Священним Синодом, та пропонує членам Патріаршої Виборчої Церковної Ради обрати одного з трьох таємним голосуванням. Голосують усі присутні члени Виборчої Ради.

(2) Кандидат, який отримав не менше 2/3 голосів присутніх виборців, оголошується заступником Голови Священного Синоду канонічно та законно обраним Болгарським Патріархом і Митрополитом Софійським.

(3) Якщо жоден із кандидатів не отримує необхідної більшості згідно з пунктом 2, вибори повторюються, і в них беруть участь два кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів. Кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів, оголошується обраним. У разі рівності голосів голосування повторюється.

(4) Про вибори складається акт, який вноситься до Кодексу поведінки Священного Синоду та підписується виборчим бюро та членами Зборів, після чого заступник голови закриває Патріарші виборчі церковні збори. Копія акта надається новообраному Болгарському Патріарху та Митрополиту Софійському.

(5) Священний Синод служить подячну молитву та здійснює інтронізацію новообраного Болгарського Патріарха та Митрополита Софійського, який бере на себе повноваження, пов’язані з його титулом.

Стаття 48. Священний Синод повідомляє ім’я новообраного Болгарського Патріарха та Митрополита Софійського Предстоятелям Помісних Православних Церков, Президенту Республіки Болгарія, Голові Національних Зборів та Прем’єр-міністру та оголошує його громадськості.

Розділ 4.3.

ПОВНОВАЖЕННЯ БОЛГАРСЬКОГО ПАТРІАРХА

Стаття 49. (1) Болгарський Патріарх як Предстоятель Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, крім своїх повноважень як єпархіального митрополита, має також такі повноваження:

1. головує на засіданнях Церковної Ради, Архієрейської Ради та Священного Синоду у повному та скороченому складах;

2. здійснює контроль за своєчасним та точним виконанням рішень Церковного Собору, Архієрейського Собору та Священного Синоду у повному та скороченому складі, що набрали чинності;

3. скликає за рішенням Священного Синоду засідання Церковного Собору, Архієрейського Собору та засідання Священного Синоду у повному та скороченому складі;

4. приймає листи, запити та скарги до Священного Синоду та оперативно розподіляє їх відповідно до компетенції для розгляду та вирішення;

5. висвячує разом зі Священним Синодом єпископів Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату;

6. освячує разом зі Святим Синодом Святе Миро;

7. здійснює контроль за підтриманням церковної дисципліни та порядку та у разі порушень передає це питання Священному Синоду для вжиття відповідних заходів та притягнення до відповідальності;

8. надає єпархіальним митрополитам відпустки та дозвіл на приїзд до столиці;

9. надсилає послання від імені Священного Синоду духовенству та мирянам з нагоди свят, ювілеїв, а також у зв’язку із сучасними проблемами.

(2) Болгарський Патріарх користується перевагою в пошані над усіма ієрархами Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та носить гідність «Святості». Зовнішніми відмітними знаками патріаршої гідності є: біла епанокамілавка з хрестом, нагрудний хрест, енголпія та панагія.

(3) Ім’я Болгарського Патріарха та Священного Синоду згадується під час богослужінь єпархіальними митрополитами та духовенством у ставропігіях.

Стаття 50. Болгарський Патріарх/Віце-голова Священного Синоду не має права вирішувати чи робити що-небудь у загальних справах Церкви без рішення Священного Синоду, а Священний Синод не має права вирішувати чи робити що-небудь без думки Болгарського Патріарха/Віце-голови Священного Синоду.

Стаття 51. За порушення службових прав та обов’язків Болгарський Патріарх, як і будь-який ієрарх, підлягає церковному суду перед Священним Синодом.

Розділ п’ятий

СВЯТИЙ СИНОД

Розділ 5.I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 52. (1) Головою Священного Синоду у повному та скороченому складах є Болгарський Патріарх.

(2) За відсутності Патріарха Священний Синод очолюється членом Синоду, призначеним Патріархом письмовим розпорядженням.

Стаття 53. (1) Священний Синод у скороченому складі складається з Болгарського Патріарха та чотирьох єпархіальних митрополитів.

(2) Члени Священного Синоду у скороченому складі призначаються Священним Синодом на ротаційній основі за старшинством зі строком повноважень 6 місяців.

Стаття 54. Жоден ієрарх не може відмовитися від участі в засіданні Священного Синоду у повному або скороченому складі, окрім випадків тяжкої, тривалої хвороби, недуги або інших причин, визнаних поважними Священним Синодом. Невиконання цього обов’язку тягне за собою церковне покарання ієрарха.

Стаття 55. Ніхто не може з будь-якої причини засідати у повному чи скороченому складі Священного Синоду, якщо він не є його членом.

Стаття 56. Коли двоє членів Священного Синоду у скороченому складі тяжко захворіють, митрополит, дотримуючись принципу ротації, визначеного відповідно до процедури статті 53, запрошується до участі у засіданнях до одужання одного з хворих.

Стаття 57. Повноваження Священного Синоду є: повноваження Священного Синоду у повному складі та повноваження Священного Синоду у скороченому складі.

Розділ 5.2.

Повноваження Святого Синоду у повному складі

Стаття 58. Повноваження Священного Синоду у повному складі полягають у:

1. підтримує єдність та спілкування з членами Святої Православної Церкви – автокефальними та автономними Помісними Православними Церквами;

2. здійснює вищий нагляд за збереженням точності та чистоти вчення Святої Православної Церкви;

3. здійснює найвищий нагляд за належним, однаковим та вселенським здійсненням Святих Таїнств та інших літургійних церемоній і видає загальні правила для публічного та приватного богослужіння;

4. забезпечує дотримання краси та порядку в церквах та гідне шанування святих храмів, святих монастирів, усіх священних будівель, предметів, призначених для богослужіння, та церковних цвинтарів;

5. попередньо перевіряти та затверджувати до друку тексти Святого Письма, богослужбових книг та творів догматичного змісту, призначених для використання в православних церквах, а також підручники та посібники з предмета «Закон Божий» та релігійне вчення для болгарських шкіл, видавати та затверджувати книги з православного церковного співу;

6. видавати Святе Письмо та богослужбові книги і стежити за тим, щоб інші не видавали такі книги;

7. висвячувати єпископів та проводити канонічні вибори єпархіальних митрополитів;

8. підготувати та освятити Святе Миропомазання;

9. підготовлювати канонізацію та канонізувати святих, знаходити їхні мощі та визначати спосіб їхнього поминання;

10. вносити пропозиції до Церковної Ради щодо відкриття та закриття єпархій;

11. переглядати рішення Церковної Ради відповідно до статті 28;

12. приймати синодальні правила щодо організації та управління Церквою у невідкладних випадках та подавати їх на розгляд першого Церковного Собору, скликаного після їх видання;

13. приймати правила та постанови щодо внутрішнього порядку та дисципліни в Церкві;

14. щороку заслуховувати детальний звіт скороченого складу Священного Синоду про стан справ у Церкві та вживати необхідних заходів для процвітання Церкви;

15. заслуховувати звіти єпархіальних митрополитів;

16. розглядати та вирішувати – як перший і останній церковний суд – справи єпископів;

17. обирати членів дисциплінарного суду Священного Синоду;

18. скласти список гідних сану єпископа;

19. переглядати через своїх членів діяльність кожного ієрарха, коли вважає це за необхідне;

20. розглядати скарги ієрархів та посадових осіб, безпосередньо підпорядкованих Священному Синоду, щодо положень про роботу Священного Синоду у скороченому складі;

21. призначати посадовців на керівні посади в Церкві;

22. помилувати;

23. надавати церковні почесті (санси);

24. вносити пропозиції до компетентних органів влади щодо відкриття богословських шкіл для потреб Болгарської Православної Церкви відповідно до законодавства, а також через Міністра освіти і науки вносити пропозиції щодо їхніх навчальних програм та положень;

25. сприяти церковній благодійності;

26. вимагає від єпископів, священиків, церковних діячів та ченців сумлінного та точного виконання своїх обов’язків та розпоряджень відповідної духовної влади;

27. визначає та збирає з церковних установ і монастирів допомогу та внески на загальні потреби Церкви;

28. контролює використання у публічному та приватному богослужінні свічок, що мають відмітний знак Болгарської Православної Церкви, затверджений згідно з відповідним наказом, та виготовлені у церковному ливарному цеху свічників, затвердженому рішенням Священного Синоду;

29. контролює духовний та матеріальний добробут монастирів та ченців, які проживають у них відповідно до своїх чернечих обітниць та прагнуть милосердя та духовного просвітництва;

30. вживати заходів для захисту православних християн від впливу єретичної, іновірної та антирелігійної пропаганди та приймати в лоно Церкви всіх, хто відступив від неї;

31. затверджувати відкриття шкіл для підготовки духовенства, церковних служителів та релігійних вчителів відповідно до законодавства; призначати та звільняти з посад вчителів та вихователів у школах, підпорядкованих Священному Синоду;

32. відкрити спеціальні навчальні курси для духовенства тощо;

33. видавати положення про пошук, збереження, опис, збирання та вивчення церковних старожитностей і утримувати церковний музей;

34. дозволяти приєднання парафій з однієї єпархії до іншої;

35. дозволити, за пропозицією єпархіальних митрополитів, відкриття парафій з меншою кількістю православних християн, ніж зазначено;

36. затверджувати відкриття нових єпархіальних монастирів;

37. приймати пожертви та заповіти і використовувати їх за призначенням;

38. дозволити за пропозицією єпархіального митрополита створення та участь у комерційних товариствах Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та її підрозділів – митрополій, церков та монастирів; дозволити за пропозицією єпархіального митрополита встановлення речового права забудови на строк до 50 років та речового права користування на строк до 25 років на майні, що належить Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархату та її підрозділам – митрополіям, церквам та монастирям.

Рішення Священного Синоду публікуються в «Церковному віснику» протягом двох тижнів з моменту їх прийняття;

39. затверджувати рішення Вищої Церковної Ради;

40. забезпечувати відповідно до затверджених бюджетів щомісячну фінансову винагороду ієрархів, духовенства та працівників апарату Священного Синоду;

41. приймає бюджет Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, затверджує рішенням бюджети митрополій, приймає бюджети ставропігійних монастирів, Патріаршого собору, ставропігійного храму-пам’ятника «Святого Олександра Невського» та богословських шкіл, а також інших місцевих церковних підрозділів Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату;

42. затверджує статути фондів Священного Синоду та його підпорядкованих установ; відкриває нові та затверджує їхні статути, організаційні положення та бюджети;

43. відкриває, проголошує та закриває ставропігійні монастирі;

44. забезпечує, щоб Священний Синод у скороченому складі здійснював нагляд за церковними відділами, інститутами та об’єднаннями, а також проводив аудит через призначених ним осіб кожного церковно-адміністративного відділу та установи;

45. надає згоду на створення некомерційних юридичних осіб для підтримки та просування Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату відповідно до Закону про релігійні конфесії;

46. ​​​​переглядати, затверджувати та друкувати святі антимінси, видавати свідоцтва про хрещення та шлюб, церковні печатки, бланки доходів та видатків та інші допоміжні документи;

47. докладати зусиль для будівництва та оздоблення храмів і каплиць у східно-православному стилі; зберігати східно-православну іконографію від неправославного впливу та деградації, регулювати іконографію та контроль за різьбленням по дереву; видавати посібники з іконографії та ермінії, що супроводжуються найкращими зразками православної іконографії та зображеннями болгарських святих;

48. піклуватися про підтримку та покращення православного церковного співу;

49. заслуховувати виступи єпархіальних митрополитів та безпосередньо підпорядкованих йому відділів, установ та органів і вживати необхідних заходів.

50. вирішувати, у разі потреби, питання, що належать до повноважень Священного Синоду, у скороченому складі.

Розділ 5.3.

ПОВНОВАЖЕННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ У СКОРОЧЕНОМУ СКЛАДІ

Стаття 59. Повноваження Священного Синоду у скороченому складі:

1. затверджувати рішення єпархіальних митрополитів та ставропігійних монастирських управлінь про рукоположення;

2. приймати рішення про призначення та звільнення з посад працівників і службовців Священного Синоду;

3. затверджувати рішення єпархіальних митрополитів про відставку парафіяльних священиків;

4. забезпечує точне та своєчасне виконання рішень Священного Синоду та Церковної Ради;

5. щорічно звітувати перед Священним Синодом про стан справ у Церкві;

6. розробляти вмотивовані проекти щодо скасування, зміни чинних або створення нових церковних законів, положень і правил і подавати їх на затвердження Священному Синоду;

7. розпочати духовне судове розслідування проти винних священнослужителів;

8. вирішувати суперечки щодо компетенції між окремими церковними органами влади;

9. помилувати;

10. здійснювати нагляд за синодальними церковними інститутами та об’єднаннями та проводити їх аудит через призначених ним осіб;

11. переглядати, коли вважає це за необхідне, діяльність відділів Канцелярії Священного Синоду.

Розділ 5.4.

ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ

Стаття 60. Засідання Священного Синоду у повному та скороченому складі є правомочними, якщо на них присутнє більше половини їх членів, і веде їх Болгарський Патріарх. За відсутності Болгарського Патріарха засідання веде голова, призначений ним письмовим розпорядженням, а якщо це неможливо – Священний Синод обирає одного з єпархіальних митрополитів.

Стаття 61. Засідання Священного Синоду скликаються регулярно щороку в червні та листопаді, а позачергово – коли Болгарський Патріарх або Священний Синод вважають це за необхідне або коли цього вимагає більше половини єпархіальних митрополитів.

Стаття 62. Священний Синод збирається у скороченому складі за потреби.

Стаття 63. (1) Засідання Священного Синоду проводяться відповідно до окремого порядку денного, який надсилається єпархіальним митрополитам щонайменше за три дні до засідання.

(2) Рішення приймаються більшістю голосів понад половину всіх членів Священного Синоду, а у разі рівності голосів переважає думка, за яку проголосував голова.

(3) Утримуватися від голосування не дозволяється.

(4) Окрема думка вважається прийнятою, якщо вона висловлена ​​та обґрунтована усно на засіданні та подана письмово протягом трьох днів після засідання.

Стаття 64. На засіданнях кожен член має право виступати відповідно до умов та з дотриманням Правил ведення засідань Священного Синоду.

Стаття 65. (1) Голова відкриває та закриває засідання. Він проводить їх ввічливо та неупереджено, а також забезпечує гідне проведення обговорень. Він збирає голоси в порядку старшинства, починаючи з наймолодшого, та оголошує рішення.

(2) Старшинство серед митрополитів визначається з дня канонічного обрання митрополита до єпархіальної кафедри, яку він представляє.

Стаття 66. Члени Священного Синоду зобов’язані з повагою ставитися до свого голови та один до одного. Вони зобов’язані не ухилятися від своїх обов’язків.

Стаття 67. Коли синодальний член вчиняє правопорушення на засіданні: у своїх зверненнях не дотримується необхідної пристойності, безпричинно відхиляється від своїх обов’язків, відсутній без причин, визнаних поважними Священним Синодом, не дотримується встановленого порядку на засіданнях, головуючий робить йому зауваження приватно. Якщо він не виправляється, робить йому зауваження на засіданні, а в крайніх випадках – вносить до Священного Синоду пропозицію про його покарання.

Стаття 68. Коли Болгарський Патріарх, як Голова Священного Синоду, порушує церковні канони та цей Статут, Священний Синод через свого старшого члена чемно нагадує йому виправитися. У разі, якщо він не виправиться, йому робиться нагадування на засіданні Священного Синоду. Якщо він і далі не виправиться, Священний Синод вживає необхідних заходів відповідно до церковних канонів та цього Статуту.

Стаття 69. (1) На кожному засіданні ведеться протокол, який заноситься до книги протоколів і підписується на наступному засіданні головою та всіма членами, які брали участь у засіданні, після чого рішення набирають чинності. Рішення публікуються в «Церковному віснику».

(2) Рішення Священного Синоду, якщо вони не суперечать догматам і канонам Святої Православної Церкви, є остаточними та обов’язковими для членів, духовенства та мирян, Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату.

(3) Виконання рішень Священного Синоду здійснюється через активну роль його Голови та його оперативну взаємодію з членами Священного Синоду.

Розділ 5.5.

УПРАВЛІННЯ СВЯЩЕННИМ СИНОДОМ

Стаття 70. При Священному Синоді існує управління, склад і структура якого визначаються Священним Синодом.

Стаття 71. (1) Адміністрацію Священного Синоду очолює Генеральний секретар, який несе відповідальність за його діяльність та порядок.

(2) Генеральний секретар повинен бути священнослужителем з вищою богословською освітою та достатньою церковною підготовкою.

(3) Керівники відділів Священного Синоду допомагають Генеральному секретарю у питаннях синодального управління.

Розділ шостий

ВЕРХОВНА ЦЕРКОВНА РАДА

Розділ 6.1.

ВЕРХОВНА ЦЕРКОВНА РАДА

Стаття 72. Вища Церковна Рада при Священному Синоді складається з: голови – єпархіального митрополита, члена Священного Синоду, зі стажем митрополичого служіння не менше 5 років, обраного Священним Синодом; двох священнослужителів та двох мирян – постійних членів, а також двох додаткових членів.

Стаття 73. (1) Кандидат у члени Вищої Церковної Ради при Священному Синоді, священнослужитель або мирянин, повинен мати:

1. кваліфікаційні вимоги до членства в Церковній Раді згідно зі статтею 20;

2. вища освіта.

(2) Членом Вищої Церковної Ради не може бути особа, яка:

1. чоловік/дружина або родич по прямій лінії без обмежень у ступенях споріднення, по бічній лінії або за шлюбом до третього ступеня з іншим членом Вищої Церковної Ради, з членом Священного Синоду або з працівником апарату Священного Синоду;

2. працівник адміністрації Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та її відділень;

3. був визнаний банкрутом або був членом органу управління комерційного товариства, ліквідованого у зв’язку з банкрутством.

Стаття 74. Голова та члени Вищої Церковної Ради при Священному Синоді обираються Священним Синодом на чотирирічний термін. Їхні повноваження можуть бути достроково припинені за рішенням Священного Синоду.

Розділ 6.2.

ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ЗАСІДАННЯ ВЕРХОВНОЇ ЦЕРКОВНОЇ РАДИ

Стаття 75. (1) Вища Церковна Рада при Священному Синоді розглядає бюджети та звіти Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, митрополичих кафедр, ставропігійних монастирів, Патріаршого собору, ставропігійної церкви-пам’ятника «Святого Олександра Невського», духовних шкіл та подає їх на затвердження Священному Синоду.

(2) Вища Церковна Рада розглядає питання, доручені їй Священним Синодом, і звітує з них.

Стаття 76. Рішення Вищої Церковної Ради затверджуються рішенням Священного Синоду.

Стаття 77. Засідання Вищої Церковної Ради є правомочними, якщо в них беруть участь голова та не менше половини її членів.

Стаття 78. Голова відкриває, веде та закриває засідання. Після підрахунку голосів він починає з наймолодшого та оголошує рішення.

Стаття 79. (1) Рішення приймаються більшістю голосів, що становить понад половину всіх членів. У разі рівності голосів переважну силу має голос голови.

(2) Утримуватися від голосування не дозволяється.

Стаття 80. (1) На засіданнях Вищої Церковної Ради ведуться протоколи, які після їх затвердження на засіданні підписуються головою та членами.

(2) Членство у Вищій церковній раді припиняється у разі трьох послідовних, визнаних невиправданими, відсутності, систематичного невиконання зобов’язань, лобіювання певних господарюючих суб’єктів та інтересів, надання переваги окремим особам та комерсантам.

Розділ сьомий

ЄПАРХІАЛЬНИЙ МИТРОПОЛІТ

Розділ 7.1.

ЄПАРХІАЛЬНИЙ МИТРОПОЛІТ

Стаття 81. (1) Єпархіальний митрополит, як апостольський наступник, має духовну, церковну та адміністративну владу в єпархії. Він має повноту ієрархічної влади в питаннях віри та моралі, священицької діяльності та пастирської опіки.

(2) Єпархіальний митрополит керує своєю єпархією відповідно до положень священних канонів Православної Церкви, цього Статуту та рішень Священного Синоду.

(3) Єпархіальний митрополит має право ініціативи та керівництва в усіх сферах єпархіального життя.

(4) Через єпархіального митрополита здійснюється єдність православних християн та духовенства єпархії з Болгарською Православною Церквою – Болгарським Патріархатом.

(5) У здійсненні своєї діяльності єпархіальний митрополит користується допомогою Єпархіальної ради.

(6) Єпархіальний митрополит представляє митрополію.

Стаття 82. (1) Посада митрополита є довічною.

(2) Переведення митрополита з однієї єпархії до іншої заборонено.

(3) Коли митрополит, за його власним проханням та з причин, дозволених церковними канонами, звільняється з посади, він носить титул «колишній». Священний Синод забезпечує йому умови життя, що відповідають висоті його попереднього служіння.

(4) Коли через невиліковну хворобу єпархіальний митрополит не може виконувати своє служіння, Священний Синод призначає єпископа для управління єпархією. Він має права та обов’язки єпархіального митрополита. Єпископ, який керує єпархією, поминає єпархіального митрополита під час літургійної процесії.

Розділ 7.2.

ВИБОРІ ЄПАРХІАЛЬНОГО МИТРОПОЛІТА

Стаття 83. (1) Священний Синод визначає осіб, гідних єпископського сану.

(2) Кандидат на єпископський сан повинен мати такі якості:

1. бути членом Болгарської Православної Церкви;

2. вирізнятися правильними думками про православну віру та точним дотриманням порядку, встановленого Церквою, здоровим глуздом, доброчесним та благочестивим життям;

3. бути кліриком чорного духовенства, прожити в монастирі не менше трьох років, скласти чернечий постриг та бути прикрашеним чернечими чеснотами;

4. мати вищу православну богословську освіту та прослужити в духовенстві не менше 10 років;

5. бути віком не менше 35 років і не старше 70 років;

6. не бути засудженим церковним судом.

Стаття 84. (1) Коли єпархія стає овдовілою або вакантною, Єпархіальна Рада письмово повідомляє про це Священний Синод, який призначає єпархіального митрополита вікарієм овдовілої або вакантної єпархії.

(2) Вікарій овдовілої або вакантної єпархії проводить вибори митрополита та керує єпархією до вступу на посаду новообраного.

Стаття 85. (1) Священний Синод складає список кандидатів для обрання митрополита з числа осіб, які мають єпископський сан.

(2) Вікарій овдовілої або вакантної єпархії разом з Єпархіальною радою надсилає копію списку всім єпархіальним виборцям листом з округу та запрошує їх бути в центрі єпархії у третю Велику неділю після видання округу для обрання митрополита.

(3) Вікарій повідомляє кандидатів, які проживають у єпархії, про те, що вони включені до списку та зобов’язані залишити її межі до дня виборів.

Стаття 86. (1) У призначену неділю, після Божественної Літургії, єпархіальні виборці збираються в будинку Митрополита. Повноваження делегатів перевіряються, і вікарій оголошує збори відкритими, якщо присутні дві третини всіх виборців.

(2) Якщо необхідний кворум, передбачений пунктом 1, не досягнуто, вибори відкладаються на одну годину, після чого вони проводяться за наявності більше половини всіх виборців. Якщо цей кворум також не досягнуто, призначається дата нових виборів.

Стаття 87. (1) Після палкої молитви до Бога депутат оголошує імена гідних кандидатів, визначених Священним Синодом, у виборчому списку.

(2) Голосування є таємним, бюлетень містить імена осіб, включених до виборчого списку. Вибори проводяться шляхом обведення двох імен.

(3) Бюлетень вважається недійсним, якщо не виконано вимоги, викладені в пункті 2.

(4) Обраними вважаються два кандидати, які отримали голоси більше половини присутніх виборців.

(5) Якщо жоден із кандидатів не отримає більшості, передбаченої пунктом 4, або один із кандидатів отримає більшість, голосування повторюється, доки не буде отримано необхідну більшість для обох або для одного з кандидатів.

(6) Якщо кандидати отримують рівну кількість голосів, голосування повторюється.

Стаття 88. (1) Про відбулися вибори складається протокол, який заноситься до протокольної книги Єпархіальної ради, підписується присутніми виборцями та засвідчується депутатом підписом і печаткою Єпархіальної ради.

(2) Протокол, складений згідно з пунктом 1, підписаний депутатом та присутніми виборцями, надсилається до Священного Синоду для прийняття рішення.

Стаття 89. (1) Кожен учасник виборів має право подати скаргу щодо правильності проведення виборів протягом трьох днів з дня їх проведення.

(2) Священний Синод протягом трьох днів з моменту отримання апеляції виносить вмотивоване рішення. Він може підтвердити обрання або скасувати його. Рішення Священного Синоду є остаточним.

(3) Якщо вибори анулюються відповідно до пункту 2, проводяться нові вибори.

Стаття 90. (1) Священний Синод, після затвердження єпархіальних виборів, у першу Велику неділю в церкві після належної молитви до Бога та у присутності народу, більшістю голосів понад половини своїх членів канонічно обирає одного з двох обраних кандидатів митрополитом овдовілої або вакантної єпархії.

(2) Про проведені обрання складається акт, який вноситься до Кодексу поведінки Священного Синоду та підписується Болгарським Патріархом та членами Священного Синоду.

(3) Копія Закону надається новообраному єпархіальному митрополиту.

Стаття 91. (1) Новообраний єпархіальний митрополит набуває своїх прав у день, коли Священний Синод повідомить його про його канонічне обрання.

(2) Новообраний єпархіальний митрополит повинен з’явитися до Болгарського Патріарха та відбути до своєї єпархії.

(3) Священний Синод рекомендує новообраного єпархіального митрополита його громаді синодальною грамотою, яка зачитується в усіх церквах єпархії.

Стаття 92. (1) Митрополити болгарських єпархій за межами Болгарії обираються відповідно до статутів єпархій, затверджених Священним Синодом.

(2) У випадках, не врегульованих статутами згідно з пунктом 1, застосовуються положення цього Статуту.

Стаття 93. Згідно з церковними правилами, єпархія, що втратила повноваження або стала вакантною, не повинна залишатися без канонічного митрополита більше трьох місяців.

Стаття 94. (1) Єпископ без єпархії не може бути висвячений.

(2) Священний Синод може висвячувати єпископів на помічників Болгарського Патріарха як Предстоятеля Болгарської Православної Церкви та Митрополита Софійського, а також на помічників митрополита похилого віку або хворого. На прохання митрополита та на розсуд Священного Синоду, якщо це необхідно для Церкви, Священний Синод може у виняткових випадках висвячувати єпископа.

(3) Вікарій єпископ допомагає єпархіальному митрополиту під час богослужінь.

(4) В адміністративній та економічній сфері вікарій єпископ здійснює повноваження, надані йому письмовим розпорядженням або явним дорученням єпархіального митрополита.

Розділ 7.3.

ПОВНОВАЖЕННЯ ЄПАРХІАЛЬНОГО МИТРОПОЛІТА

Стаття 95. Повноваження єпархіального митрополита полягають у:

1. бути, ділом і словом, учителем і наставником для духовенства та народу в єпархії;

2. захищати, підтримувати, зберігати та поширювати православну віру серед своєї громади;

3. забезпечити регулярне та правильне проповідування духовенства та вжити заходів для духовного просвітництва християн;

4. навчати та наставляти духовенство та християн у благочесті та моральній чистоті, як письмово, так і усно;

5. закликати та заохочувати духовенство та християн бути милосердними та благодійними до всіх нужденних;

6. забезпечувати належне, рівномірне та регулярне здійснення богослужіння та підтримку церковної пишноти, а також піклуватися про покращення православного церковного співу;

7. наполягати на будівництві або ремонті церков, каплиць та монастирів і давати на це благословення, а також забезпечувати їх будівництво та оздоблення в православному церковному стилі, прагнучи водночас зберегти церковні старожитності;

8. освячувати церкви та монастирі, побудовані на землі, що належить Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархату, або коли на її користь встановлено вічне право будівництва;

9. наполягати на забезпеченні церков та монастирів церковним одягом, богослужбовими книгами, іконами в православному стилі та іншими необхідними для богослужіння аксесуарами, а також утримувати їх у чистоті та порядку;

10. здійснювати постриги читців і співаків, ченців і черниць, висвячувати гідних чоловіків у парафіяльні, монастирські та інші духовенства та видавати накази про їх призначення та звільнення;

11. призначати та звільняти архієрейських заступників, абатів та інших священиків, що обіймають спеціальні посади;

12. відвідувати міста своєї єпархії принаймні раз на рік, а села – по можливості, для огляду церков та безпосереднього пастирського впливу на духовенство та паству;

13. направляти протосингела та інших посадових осіб для перевірки єпархіальних установ, монастирів і церков та офіційної діяльності духовенства, намісників єпископа та настоятелів або для виконання інших офіційних доручень, після чого давати письмовий звіт;

14. мати найвищу опіку та керівництво спільною церковною діяльністю духовенства в єпархії та скликати духовенство не рідше одного разу на рік на районні або єпархіальні збори для розгляду та організації пастирської діяльності духовенства;

15. подавати у квітні кожного третього року звіт Священному Синоду про своє єпархіальне служіння та діяльність, а також про стан єпархії;

16. приймати пожертви та заповіти для Митрополії та управляти ними та використовувати їх через Єпархіальну раду за призначенням;

17. може порушувати судові процеси щодо речових прав на нерухоме майно в інтересах церков та єпархіальних монастирів, а також брати участь у таких провадженнях;

18. порушувати офіційне духовно-судове переслідування винних священнослужителів та християн у своїй єпархії та у випадках тяжких провин, що викликають загальний скандал; за визначенням Єпархіальної ради тимчасово усунути обвинувачених від церковних посад, якщо вони обіймають такі посади, до винесення вироку та набрання ним законної сили. У цих випадках церковно-кримінальній справі надається невідкладність;

19. батьківськи наставляти винних священнослужителів, а коли через характер провини та для уникнення загального скандалу необхідний негайний та швидкий єпископський вплив, накладати аргос, позбавляючи їх священицького служіння не більше ніж на 15 днів; накладений аргос не вноситься до списків служіння; апеляція на аргос може бути подана до Священного Синоду, що не зупиняє виконання покарання;

20. подавати на розгляд Єпархіальної ради попередньо підготовлений бюджет та всі ті питання, щодо яких він бажає отримати думку ради. Щодо фінансових та грошових операцій з коштами єпархії він повинен прийняти рішення з членами Єпархіальної ради;

21. звертатися до Священного Синоду для остаточного рішення щодо рішень або постанов Єпархіальної Ради, які вона вважає неправомірними та недоцільними для підтвердження або затвердження;

22. виконувати доручення Священного Синоду та контролювати виконання рішень органами, що перебувають під його керівництвом та контролем;

23. просити у Болгарського Патріарха відпустку на випадок відсутності у своїй єпархії понад 15 днів та згоду єпархіального митрополита, до єпархії якого він бажає перейти;

24. виконувати все, що передбачено для нього церковними правилами та цим Статутом.

Розділ 7.4.

АДМІНІСТРАЦІЯ МІСТА-СТОЛИЦІ ЄПАРХІЇ

Стаття 96. (1) Митрополія є юридичною особою, членами якої є церкви та монастирі як місцеві осередки в дієцезії відповідної єпархії. Вони є її невіддільною частиною.

(2) Назва Митрополії як юридичної особи є назвою відповідної єпархії згідно зі ст. 3 та ст. 4.

(3) Митрополією керує та представляє єпархіальний митрополит.

Стаття 97. (1) У кожній митрополії є протосингел, якого призначає єпархіальний митрополит і затверджує Священний Синодом.

(2) Протосингелом призначається священнослужитель, який має вищу богословську освіту та якості, передбачені ст. 102, п. 4.

(3) Протосингел є помічником митрополита в управлінні єпархією та перебуває під його прямим та безпосереднім керівництвом, заміщуючи його за його відсутності згідно з його чіткими вказівками. Протосингел отримує платню з єпархіального бюджету.

(4) Кожна митрополія має єпархіального керівника, яким є клірик, що має щонайменше середню богословську освіту.

Стаття 98. (1) Кожна митрополія має адміністрацію, яка є адміністрацією єпархіального митрополита та Єпархіальної ради.

(2) Адміністрація Митрополії складається з:

1. секретар, який керує адміністрацією та відповідає за порядок у ній;

2. працівники та спеціалісти з відповідних видів діяльності, визначені штатним розпорядженням.

Стаття 99. (1) Секретарем митрополії має бути особа з вищою богословською освітою. Працівники адміністрації повинні мати освіту, необхідну для відповідної посади.

(2) Особи, які очолюють управління митрополією та єпископськими вікаріатами, призначаються єпархіальним митрополитом.

Стаття 100. Листи, клопотання та інші документи у справах, що підлягають розгляду Єпархіальною радою, подаються єпархіальному митрополиту, який виносить їх на розгляд.

Розділ восьмий

ЄПАРХІАЛЬНІ ВИБОРЦІ

Стаття 101. (1) Кожна єпархія має своїх духовних та мирянських виборців – по 6 від кожного духовного округу. Троє з них є священнослужителями, а троє – мирянами.

(2) Єпархіальні виборці обирають: єпархіальних представників на виборах Болгарського Патріарха, членів Церковної Ради, митрополита єпархії та членів Єпархіальної Ради.

(3) Єпархіальні виборці обираються на термін чотири роки.

Стаття 102. Священнослужитель може бути обраний єпархіальним виборцем за таких умов:

1. бути кліриком єпархії;

2. бути віком не менше 30 років;

3. не бути позбавленим церковних прав за рішенням церковного суду;

4. бути відомим за точне виконання своїх церковних обов’язків, досвід, зразкове життя та правдивість.

Стаття 103. Мирянин може бути обраний єпархіальним виборцем за таких умов:

1. мати якості, що відповідають вимогам церковного старійшини згідно зі статтею 142;

2. мати не менше середньої освіти;

3. бути членом парафії в єпархії;

4. не бути засудженим за злочини загального характеру або за церковні правопорушення та проступки – церковним судом.

Стаття 104. За три місяці до закінчення чотирирічного терміну діяльності єпархіальних виборців Священний Синод пропонує єпархіальним митрополитам призначити нові вибори.

Стаття 105. (1) Єпархіальний митрополит особисто або через духовенство, призначене ним письмовим розпорядженням, після отримання синодального запрошення, наказує кожній церковній раді опікунів у єпархії обрати одного представника з числа своїх членів.

(2) Обрані представники, забезпечені виборчими грамотами, підписаними головою та церковними опікунами та скріпленими церковними печатками, збираються в штаб-квартирі духовного округу в третю Велику неділю після наказу митрополита.

Стаття 106. (1) У призначений день, після Божественної Літургії, у церкві за місцем розташування єпархії, митрополит або призначений ним письмовим розпорядженням клірик, а в місцях розташування вікаріатів – архієрейський вікарій, встановивши присутність представників щонайменше 2/3 парафій, відкриває виборчі збори.

(2) Якщо присутня менша кількість представників, збори переносяться на одну годину та відкривається, коли присутні більше половини представників парафій. Якщо присутня менша кількість, збори переносяться до наступної Великої неділі.

Стаття 107. (1) Після відкриття виборчих зборів вони призначають зі свого складу двох представників, які разом з головою складають бюро.

(2) Бюро перевіряє виборчі бюлетені.

(3) Голова нагадує про вимоги статей 102 та 103 Статуту та пропонує скласти список осіб, які мають право на участь. Голова та кожен представник можуть висунути кілька імен.

(4) Список осіб, які мають право на участь, повинен містити імена не більше 7 священнослужителів та 7 мирян.

Стаття 108. (1) Асамблея обирає зі складеного списку таємним голосуванням трьох духовенства та трьох мирян єпархіальними виборцями.

(2) Обраними вважаються ті, хто отримав більше половини голосів присутніх делегатів.

(3) Якщо в першому турі голосування не обрано жодного єпархіального виборця, голосування повторюється, доки єпархіальними виборцями не буде обрано 3 священнослужителів та 3 мирян.

Стаття 109. Про проведені вибори складається протокол, який підписується головою та присутніми делегатами та надсилається єпархіальному митрополиту.

Стаття 110. (1) Виборчі протоколи та скарги, подані виборцями протягом семи днів щодо порушень Статуту під час виборів, розглядаються Єпархіальною радою.

(2) Коли Єпархіальна рада встановить, що вибори є регулярними, Митрополит затверджує обраних єпархіальних виборців, видає їм письмове посвідчення та повідомляє їхні імена Священному Синоду.

(3) Коли буде встановлено, що вибори в певному духовному окрузі є неналежними, митрополит анулює їх і наказує провести нові вибори якомога швидше.

Стаття 111. (1) Якщо протягом чотирирічного терміну своїх повноважень виборець переїжджає до іншої єпархії, помирає або відмовляється від своїх обов’язків, його парафіяльний священник повинен письмово повідомити про це єпархіального митрополита. Єпархіальна рада проголошує його заступником на строк до закінчення чотирирічного терміну наступного, обраного за кількістю отриманих голосів.

(2) Якщо єпархіальний виборець втрачає свою кваліфікацію як такий протягом чотирирічного періоду своєї діяльності, і це встановлено рішенням церковного суду, застосовується порядок, передбачений пунктом 1.

(3) Єпархіальний митрополит повідомляє Священний Синод про будь-які зміни.

Розділ дев’ятий

ЄПАРХІАЛЬНА РАДА

Розділ 9.1.

ЄПАРХІАЛЬНА РАДА

Стаття 112. (1) Єпархіальна рада складається з: голови – митрополита або духовенства, призначеного ним письмовим розпорядженням, двох духовенства, двох мирян та одного ченця – представника єпархіальних монастирів, призначених письмовим розпорядженням єпархіального митрополита.

(2) Єпархіальна рада допомагає єпархіальному митрополиту у здійсненні його єпископської виконавчої влади.

(3) У засіданнях Єпархіальної ради під час розгляду питань та справ духовного характеру беруть участь члени духовенства та один священнослужитель з числа додаткових членів.

Стаття 113. (1) Священнослужитель, який має право бути обраним членом Єпархіальної ради, повинен мати щонайменше середню богословську освіту та кваліфікацію єпархіального виборця згідно зі статтею 102, а мирянин – кваліфікацію єпархіального виборця згідно зі статтею 103 та щонайменше середню освіту.

(2) Особа, яка є:

1. чоловік/дружина або родич по прямій лінії без обмежень у ступенях споріднення, по бічній лінії або за шлюбом до третього ступеня з іншим членом Єпархіальної Ради, відповідно з членом Священного Синоду або зі співробітником адміністрації Священного Синоду, Митрополії, вікаріатів єпископств або єпархіальних монастирів;

2. працівник адміністрації Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, митрополій, єпископств або єпархіальних монастирів;

3. був визнаний банкрутом або був членом органу управління комерційного товариства, ліквідованого у зв’язку з банкрутством.

Стаття 114. (1) Члени Єпархіальної ради обираються на чотирирічний термін.

(2) Не пізніше ніж за три місяці до закінчення чотирирічного терміну, за розпорядженням Священного Синоду у скороченому складі, кожен єпархіальний митрополит або призначений ним духовенство окружною грамотою наказує єпархіальним виборцям зібратися в місці розташування єпархії у третю Велику неділю з моменту видання окружної грамоти для обрання членів Єпархіальної ради.

Стаття 115. (1) У призначений день, після Святої Божественної Літургії, виборці збираються в будинку Митрополита. Митрополит або духовна особа, призначена ним письмовим розпорядженням, відкриває виборчі збори після молитви до Бога, коли присутні не менше 2/3 виборців.

(2) Якщо необхідний кворум не досягнутий, митрополит оголошує закриття зборів на одну годину та відкриває їх, після молитви до Бога, у присутності більш ніж половини виборців. Якщо цей кворум також не досягнутий, збори переносяться до наступної Великої неділі.

Стаття 116. (1) Після відкриття засідання голова пропонує відкритим голосуванням та більшістю голосів понад половину присутніх обрати до складу бюро одного священнослужителя та одного мирянина. Голова та обрані члени утворюють бюро для проведення виборів.

(2) Виборче бюро складає список кандидатів у члени Єпархіальної ради за пропозицією єпархіальних виборців. Список повинен містити імена не більше 10 священнослужителів та 10 мирян.

Стаття 117. (1) Збори обирають членів Єпархіальної ради зі списку кандидатів таємним голосуванням більшістю голосів понад половини присутніх.

(2) Якщо необхідної більшості не отримано, вибори повторюються до обрання єпархіальних радників.

Стаття 118. (1) Про вибори складається акт у двох примірниках, які підписуються присутніми виборцями. Один з примірників заноситься до протокольної книги, а інший подається до Священного Синоду.

(2) Письмові скарги щодо правильності виборів можуть бути подані будь-яким членом виборчих зборів протягом семи днів з дати виборів. Після закінчення цього терміну документи надсилаються до Священного Синоду.

Стаття 119. (1) Священний Синод у скороченому складі перевіряє правильність виборів. Встановивши, що вибори є правильними, він затверджує їх рішенням, яке є остаточним.

(2) Якщо буде встановлено, що вибори були неналежними, Священний Синод у скороченому складі скасовує їх та призначає нові вибори.

Стаття 120. Коли один із членів залишає Єпархіальну раду, на його місце призивається той, хто зайняв його місце.

Розділ 9.2.

ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ЗАСІДАННЯ ЄПАРХІАЛЬНОЇ РАДИ

Стаття 121. Повноваження Єпархіальної ради полягають у:

1. дбати про поширення та збереження в чистоті вчення Церкви, зберігати та розвивати християнську моральність і церковну любов, регулярно проповідувати та пояснювати Слово Боже, зміцнювати православну християнську сім’ю у вірі та благочесті;

2. забезпечити регулярне проведення богослужінь повсюди, збереження пишноти та благопристойності в церквах, а також використання свічок із відмінним знаком Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, затвердженим згідно з відповідним наказом, у публічних та приватних богослужіннях;

3. складати єпархіальні бюджети та подавати їх на затвердження Священному Синоду;

4. управляти загальноєпархіальним майном, фондами та капіталами та контролювати всі єпархіальні господарства та відділення; збирати внески з церков, монастирів та церковних відділень на потреби єпархіальної церкви у розмірі, встановленому Священним Синодом;

5. регулярно кожні три місяці, а коли вважає за доцільне – також у виняткових випадках, перевіряти рахунки єпархіальних скарбників-бухгалтерів та переглядати їхні звіти про виконання бюджету на поточний момент. Звіт надсилається до Священного Синоду для остаточної перевірки Комісією з перевірки церковних рахунків;

6. вимагати перевірки рахунків єпископств, церковних управлінь, монастирів та інших єпархіальних підрозділів;

7. розпускати церковні опікунськи ради, коли вони не виконують своїх обов’язків сумлінно та недобросовісно; на місце розпущеної церковної опікунської ради призначається той, хто посів друге місце та отримав найбільшу кількість голосів; якщо вся опікунська рада розпускається, призначається офіційна церковна опікунська рада з чотирьох осіб, запропонованих головою, які мають якості осіб, придатних для обрання до церковної опікунської ради, з усіма правами та обов’язками церковної опікунської ради;

8. розглядати та затверджувати бюджети церковних опікунських рад та єпархіальних монастирів, а також усіх церковних фондів та загальноєпархіальних господарств і відділів, і перевіряти виконання цих бюджетів;

9. дозволяти укладання угод про придбання, позики, оренди, лізингу, ануїтету та інших договорів, за винятком: угод про розпорядження нерухомим майном, іпотечних договорів, внесків до комерційних товариств нерухомого майна, що належить Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархату та її відділенням;

10. вносити пропозиції до Священного Синоду через єпархіального митрополита щодо встановлення речового права забудови на строк до 50 років та речового права користування на строк до 25 років на майно, що належить митрополіям, церквам та монастирям;

11. піклується про складання інвентаризації рухомого майна та реєстру нерухомого майна Митрополії та її відділів;

12. забезпечує ведення інвентаризації майна церквами та церковними відділами;

13. забезпечує нотаріальне посвідчення всього церковного майна в єпархії;

14. заслуховувати звіти про всі ревізії в єпархії та вживати відповідних заходів для процвітання церковного життя та належного управління в єпархії;

15. контролює регулярне ведення та збереження цілісності реєстрів хрещень, вінчань та похоронів;

16. забезпечує ведення офіційних списків духовенства та детальних списків парафій, церков, каплиць, єпархіальних монастирів та відділень;

17. допомагати єпархіальному митрополиту в усьому, що він робить в управлінні єпархією;

18. звернутися з проханням про згоду Священного Синоду на створення некомерційних юридичних осіб для підтримки та просування Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату відповідно до Закону про релігійні конфесії;

19. затверджувати концептуальні проекти будівництва нових храмів;

20. контролювати, щоб архітектура храмів відповідала східно-православному стилю;

21. заохочувати та схвалювати, де це можливо, надання церквам приміщень для церковних шкіл та приміщень для проведення церковних богослужінь та церковно-освітніх заходів;

22. При єпархіальній раді може бути створена дорадча експертна рада з питань іконопису, реставрації та консервації.

Стаття 122. (1) Засідання Єпархіальної ради є правомочними, якщо на них головує єпархіальний митрополит або призначений ним письмовим розпорядженням клірик та за участі не менше половини членів.

(2) Статті 63-65 та 69 застосовуються до порядку проведення засідань та протоколів.

Стаття 123. (1) Рішення Єпархіальної ради приймаються більшістю голосів понад половину всіх членів.

(2) Рішення Єпархіальної ради затверджуються Єпархіальним митрополитом. У разі розбіжностей питання виноситься на вирішення Священного Синоду.

Розділ десятий

ЗАСТУПНИКИ ГОЛОВИ ЄПАРХІЇ

Стаття 124. Єпархіальний митрополит призначає архієрейських вікаріїв наказом і повідомляє про це Священний Синод.

Стаття 125. Вікарієм архієпископа має бути священик з вищою або середньою освітою та щонайменше п’ятьма роками бездоганного парафіяльного служіння.

Стаття 126. (1) Єпископська вікарійська рада є установою Митрополії, яка не має права на самостійний бюджет.

(2) Вікаріат архієпископа очолює архієпископський вікарій, призначений митрополитом, який має такі повноваження в духовному окрузі:

1. здійснювати контроль і піклуватися про чистоту та поширення святої православної віри, про правильну та регулярну проповідь священиків, про організацію релігійного та морального виховання та про зміцнення православної християнської родини у вірі та благочесті;

2. здійснювати контроль за чистотою християнської моралі та виконанням постанов церковної влади;

3. здійснювати контроль за належним, регулярним та рівномірним здійсненням церковного богослужіння та за пишнотою та благочинням церков у довіреному йому духовному окрузі;

4. здійснювати контроль за точним та сумлінним виконанням священнослужителями своїх обов’язків;

5. призначати тимчасових замінників хворих та померлих священиків до отримання розпорядження від свого єпархіального митрополита;

6. здійснювати контроль за будівництвом та ремонтом церковних будівель та вживати заходів для збереження фресок, ікон, іконостасів та всіх цінних церковних старожитностей;

7. відвідувати не рідше одного разу на рік усі парафії духовного округу, вивчати стан церков, їх священного приладдя, церковних цвинтарів та церковного майна, управління релігійно-моральною освітою та вихованням, служіння священиків та діяльність церковних опікунських рад;

8. він робить свої письмові нотатки щодо аудиту в кожній парафії у спеціальній книзі аудиту церковної ради, яка є в кожній церковній раді, та повідомляє про свої висновки митрополії;

9. наприкінці року подавати єпархіальному митрополиту письмовий звіт про стан духовного округу;

10. переглядати реєстри хрещень, вінчань та похоронів, а також книги доходів і витрат церковних управлінь;

11. забезпечувати постачання священиків та церковних рад шлюбними ліцензіями, свідоцтвами, реєстрами шлюбів та іншими документами та щомісяця вносити зібрані кошти до Митрополії;

12. щомісяця подавати до Митрополії звіт про доходи та витрати вікаріату;

13. щомісяця перевіряти рахунки осіб, які звітують у вікарії, та надсилати складений звіт до митрополії;

14. вести інвентаризацію майна віце-королівства;

15. скликати – за згодою єпархіального митрополита – духовенство округу для братнього обговорення питань пастирської практики та взаємодопомоги, знаходити засоби для підтримки та зміцнення віри, моралі, духовного просвітництва та приватної благодійності;

16. виконувати розпорядження єпархіального митрополита та здійснювати контроль за їх виконанням.

Стаття 127. За відсутності архієрейського вікарія його заміщує парафіяльний священник, призначений письмовим розпорядженням єпархіального митрополита.

Стаття 128. Кожен архієрейський вікаріат має канцелярію. Посадовців канцелярії призначає єпархіальний митрополит.

Розділ одинадцятий

ПАРАФІЇ ТА ДУХОВЕНСТВО

Розділ 11.1.

ПАРАФІЇ ТА ДУХОВЕНСТВО

Стаття 129. (1) Парафія є найменшою адміністративно-територіальною одиницею у відповідній єпархії в єпархії Болгарської Православної Церкви та включає певну кількість православних християн, які постійно проживають на відповідній території.

(2) Парафія формується відповідно до місцевих демографічних умов за пропозицією єпархіального митрополита та рішенням Священного Синоду.

Стаття 130. (1) Парафія повинна складатися не менше ніж з 50 православних християн.

(2) Коли кількість православних християн нижча за мінімальну кількість, зазначену у пункті 1, парафія за пропозицією єпархіального митрополита та рішенням Священного Синоду приєднується до найближчої парафії з необхідною кількістю парафіян.

(3) Церква може мати кілька парафій.

Стаття 131. Священик без парафії або конкретного призначення не може бути висвячений.

Стаття 132. Для того, щоб бути висвяченим у сан диякона або священика, людина повинна мати такі якості:

1. бути членом Болгарської Православної Церкви;

2. бути громадянином Болгарії;

3. бути віком не менше 23 років;

4. мати закінчення богословського навчального закладу;

5. пред’явити довідку від парафіяльного священника за місцем його народження або з інших місць, де він проживав, про те, що він благочестивий, має гарну поведінку та вирізняється правильними думками про православну віру;

6. принести довідку від свого духовника про те, що після сповіді немає перешкод для його висвячення згідно зі священними правилами;

7. не бути засудженим за злочини загального характеру або за церковні правопорушення та проступки – церковним судом;

8. пред’явити медичну довідку про те, що він здоровий та не перебуває на обліку в психіатричному диспансері за місцем проживання, не страждає на невиліковне інфекційне захворювання та епілепсію, а також не має суттєвого фізичного дефекту;

9. подати нотаріально засвідчену письмову заяву про те, що він та його дружина перебувають у першому церковному та цивільному шлюбі, а від дружини – що вона згодна на його висвячення в священники та що вона слідуватиме за ним скрізь, де його зобов’язує жити його посада священнослужителя;

10. підписати клятву, що як священнослужитель він точно зберігатиме та сповідуватиме православну віру, підкорятиметься вказівкам церковних правил та розпорядженням своїх духовних настоятелів, а також точно дотримуватиметься літургійного порядку, встановленого Церквою;

11. не бути членом політичної партії чи антиправославної організації;

12. Для болгарських єпархій за кордоном можуть бути висвячені також особи, які не є громадянами Болгарії.

Стаття 133. (1) Коли від особи, яка бажає прийняти священство, отримано заяву, єпархіальний митрополит перевіряє документи, додані до неї відповідно до статті 132, і, переконавшись у їх належному складі, передає справу на розгляд Єпархіальної ради.

(2) Кандидат складає іспит перед Єпархіальною радою згідно з програмою, затвердженою Священним Синодом. Після успішного завершення іспиту Єпархіальна рада приймає кандидатуру особи на священство та надсилає справу на затвердження до Священного Синоду.

Стаття 134. (1) Священний Синод у скороченому складі, перед розглядом справи кандидата по суті, публікує в «Церковному віснику» оголошення з ім’ям кандидата та митрополією, яка його пропонує.

(2) Якщо протягом одного місяця не буде отримано обґрунтованого канонічного звинувачення або письмових доказів, що спростовують подані документи, необхідні згідно зі статтею 132, Священний Синод у скороченому складі затверджує справу та повертає її єпархіальному митрополиту. Єпархіальний митрополит доручає відповідному архієрейському заступнику або іншому священнослужителю підготувати кандидата до висвячення відповідно до вимог священних канонів, після чого висвячує його.

(3) Після висвячення священника, здійсненого відповідно до пункту 2, єпархіальний митрополит видає наказ про його призначення, який містить посаду, на яку його призначають, місце призначення, розмір винагороди та інші умови.

(4) Коли представлено докази порушення вимог Статуту або обґрунтоване канонічне звинувачення, Священний Синод у скороченому складі повертає справу єпархіальному митрополиту, і кандидат не висвячується.

Розділ 11.2.

ПОВНОВАЖЕННЯ ДУХОВЕНСТВА

Стаття 135. Парафіяльний священик має такі права та обов’язки:

1. регулярно та з належною пристойністю відправляти, згідно з встановленим церковним порядком, Святу Літургію та щоденне церковне правило, а також здійснювати таїнства та обряди, встановлені Православною Церквою;

2. піклуватися про добрий порядок, благоговійне, точне та чітке читання та спів під час богослужіння, чистоту та велич храму та церковних цвинтарів, належний стан риз, книг та іншого церковного приладдя та збереження церковних старожитностей;

3. регулярно проповідувати та навчати своїх парафіян істинам православної віри та християнської моралі; парафіяльний священик, з благословення єпархіального митрополита, може дозволити мирянину, відомому своєю освітою, православ’ям, церковним характером та добрими моральними принципами, проповідувати під час приватного та публічного богослужіння;

4. ознайомлювати своїх парафіян з їхніми обов’язками як членів Церкви та навчати їх у Законі Божому через церковні повчання та бесіди;

5. з пастирським запалом захищати своїх парафіян від єретичної та іншерелігійної пропаганди;

6. піклуватися про духовний добробут своїх парафіян, відвідувати їх, закликати їх регулярно відвідувати церковні служби, сповідатися та гідно готуватися до причастя Святих Таїн постом і молитвою, вчасно хрестити своїх дітей та виховувати їх у православному дусі;

7. стежити за дотриманням членами своєї парафії церковних правил;

8. за сприяння церковної ради сприяти християнській благодійності;

9. бути присутнім на зборах, скликаних за розпорядженням єпархіального митрополита;

10. регулярно вести та зберігати в цілісності реєстри хрещень, вінчань та похоронів, видавати з них виписки та надсилати єпархіальному митрополиту через відповідного архієрейського заступника статистичні дані про хрещення, вінчання та похорони, що відбулися в парафії;

11. підтримувати та утримувати в належному порядку офіційний парафіяльний архів;

12. наглядати за церковними служителями в храмі та парафії та у разі несправності повідомляти про неї церковній раді або, за потреби, повідомляти вищу церковну владу;

13. проводити перевірки за дорученням єпархіального митрополита;

14. піклуватися про церковне майно та його примноження;

15. проживати у своїй парафії або, з дозволу єпархіального митрополита, поза нею;

16. не залишати свою парафію без дозволу єпархіального митрополита;

17. парафіяльний священик звертається до єпархіального митрополита через архієрейського вікарія;

18. виконувати накази своїх духовних начальників оперативно та точно;

19. користуватися правами свого служіння та сану відповідно до церковних правил, цього Статуту та інших синодальних постанов, за умови, що його права не були позбавлені рішенням церковного суду;

20. точно, сумлінно та старанно виконувати свої посадові та сановні обов’язки, визначені церковними правилами та цим Статутом, а у разі порушення своїх обов’язків нести відповідальність згідно з відповідним церковним дисциплінарним та церковним судовим порядком;

21. отримувати за свою службу щомісячну грошову винагороду від Священного Синоду в розмірі, що визначається виходячи з розміру страхового порогу, встановленого в бюджеті державного соціального страхування на відповідний рік. Винагорода, визначена таким чином, не може бути меншою за мінімальний страховий поріг;

22. духовенство може користуватися житлом у церковно-парафіяльному будинку та орною землею відповідно до місцевих умов та потреб, за що єпархіальний митрополит може зобов’язати церковну опікунську раду;

23. організувати церковну школу та контролювати виконання синодальної програми навчання;

23. Парафіяльний священик може здійснювати таїнства та обряди в іншій парафії за згодою місцевого парафіяльного священика або за письмовим розпорядженням єпархіального митрополита.

Стаття 136. Священики, які не перебувають на парафіяльному служінні в церкві, мають права та обов’язки, передбачені статтею 135 відповідно.

Стаття 137. Диякони є помічниками єпископа та священика в їхньому служінні та мають усі загальні духовні права та обов’язки згідно з церковними правилами.

Стаття 138. (1) Коли священнослужитель або монах бажає перейти на служіння до іншої єпархії, він повинен подати відповідне клопотання відповідному єпархіальному митрополиту.

(2) Єпархіальний митрополит, отримавши заяву згідно з пунктом 1, надсилає листа єпархіальному митрополиту заявника, який, за його згодою, видає наказ про звільнення та довідку про звільнення.

(3) Документи, зазначені в пункті 2, надсилаються приймаючому єпархіальному митрополиту, який повідомляє про це Священний Синод.

Стаття 139. (1) Духовенству та ченцям заборонено обіймати посади та виконувати обов’язки в державних та місцевих органах влади, брати участь у партійній діяльності та виборчих кампаніях, а також балотуватися на посади в органах європейського, державного та місцевого рівнів.

(2) Духовенству та монахам заборонено вдаватися до поведінки, несумісної з їхнім саном та підриває авторитет Церкви.

(3) Духовенству та ченцям заборонено реєструватися як одноосібні підприємці, бути партнерами в особистих комерційних товариствах, одноосібними власниками капіталу в товариствах з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариствах, а також прокуристами, керівниками та членами рад директорів, управлінських та наглядових рад комерційних товариств, у яких Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат та її місцеві відділення не є одноосібними власниками капіталу комерційних товариств або не володіють 50 відсотками капіталу товариства.

Розділ дванадцятий

ЦЕРКВА ТА ЦЕРКВЕННЕ СТУДЕНТСТВО

Розділ 12.1.

ЦЕРКВА ТА ЦЕРКВЕННЕ СТУДЕНТСТВО

Стаття 140. (1) Церква є об’єднанням православних християн з однієї або кількох парафій, де розташований храм.

(2) Церква є юридичною особою, яка є місцевим підрозділом Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та відповідної Митрополії.

(3) Назва церкви як юридичної особи є назвою відповідного храму.

(4) Церквою керує церковна опікунська рада, яка складається з 4-6 осіб і представлена ​​перед компетентними органами парафіяльним священиком, який є головою церковної опікунської ради. У певних випадках, за рішенням опікунської ради, голова може уповноважити інших осіб представляти його інтереси. У своїй діяльності опікунській раді допомагають церковні організації, такі як православні братства та інші.

(5) Членом церкви як юридичної особи є будь-який православний християнин, який проживає в парафії, де знаходиться відповідна церква, і внесений до церковного реєстру з особистими даними, адресою та підписом. Свідоцтво про хрещення є посвідченням для особи, що вона є православним християнином.

(6) Список членів церкви перевіряється та оновлюється регулярно кожні чотири роки перед виборчими зборами для обрання церковних опікунів та, за необхідності, наприкінці кожного календарного церковного року.

(7) Церква як юридична особа для новозбудованих церков виникає з моменту набрання чинності рішенням Єпархіальної ради, яке затверджує церковну опікунську раду.

(8) Єпархіальні митрополити здійснюють освячення церков та каплиць (якщо каплиці не знаходяться в лікарнях, в’язницях, школах та інших державних установах) після передачі їх власності Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархату та її відділенням.

Стаття 141. (1) Головою церковної опікунської ради є парафіяльний священик за законом.

(2) У церкві з більш ніж одним парафіяльним священиком голова церковної ради призначається розпорядженням єпархіального митрополита.

(3) За відсутності голови єпархіальний митрополит видає наказ про його заміну священиком, який також очолює його парафію.

Стаття 142. (1) Членом церковної опікунської ради може бути обраний будь-який громадянин Болгарії, який відповідає таким умовам:

1. бути хрещеним православним християнином;

2. бути членом відповідної парафії;

3. бути віком не менше 30 років;

4. не бути засудженим за злочини загального характеру або за церковні правопорушення та проступки – церковним судом;

5. бути знайомим з основними істинами православної віри;

6. бути відомим своїм благочестивим та чесним життям.

(2) Кандидат у члени церковної опікунської ради подає голові заяву та декларацію відповідно до шаблонів, затверджених Священним Синодом.

(3) Особа, яка є:

1. чоловік/дружина або родич по прямій лінії без обмежень у ступенях споріднення, по бічній лінії або за шлюбом до третього ступеня голови, іншого члена церковної ради, скарбника, продавця свічок або особи, призначеної на постійну посаду в церкві;

2. був визнаний банкрутом або був членом керівного органу комерційного товариства, ліквідованого у зв’язку з банкрутством.

Стаття 143. (1) Кожні чотири роки Священний Синод запрошує єпархіальних митрополитів організувати вибори церковних управ, які проводитимуться у певну неділю листопада.

(2) Якщо вибори не проводяться у визначений день, єпархіальний митрополит призначає іншу неділю для їх проведення.

(3) Якщо вибори не проводяться у другу визначену неділю, єпархіальний митрополит призначає опікунську раду з чотирьох парафіян, які відповідають вимогам для обрання церковними опікунами.

Стаття 144. (1) Одночасно з обранням церковної опікунської ради обирається екзаменаційна комісія з 3-5 членів, які відповідають вимогам церковної опікунської ради, передбаченим статтею 142.

(2) Після затвердження новообраних опікунів, перевірочна комісія перевіряє рахунки доходів та витрат церкви за період, протягом якого працювали старі церковні опікуни. Протокол підписується комісією, старим та новим церковними опікунами та надсилається до митрополії. Єпархіальна рада розглядає протоколи та постановою вирішує питання про звільнення старих церковних опікунів від відповідальності.

Стаття 145. (1) Термін повноважень церковних опікунських рад становить чотири роки.

(2) Якщо протягом періоду, зазначеного в пункті 1, член опікунської ради переміщується, звільняється або помирає, наступна особа, обрана за кількістю отриманих голосів, оголошується його/її заступником на строк до закінчення чотирьох років.

Стаття 146. (1) Виборцями можуть бути всі громадяни Болгарії, православні християни, члени церкви відповідної парафії, які досягли 18-річного віку.

(2) Реєстрація імен виборців у списку має бути завершена до вечірньої служби перед днем ​​виборів.

Стаття 147. (1) Збори для обрання церковної опікунської ради відкривається після Божественної Літургії в день, визначений єпархіальним митрополитом, і триває до 14:00.

(2) Збори очолює бюро з чотирьох парафіян, обраних відкритим голосуванням більшістю більше половини присутніх. Голова церковної опікунської ради також є головою бюро та керує зборами.

(3) У складових парафіях, де обирається більше однієї церковної ради, парафіяльний священик головує на виборах у центрі парафії, а в інших селах він уповноважує своїм заступником одного грамотного парафіянина, який має право бути обраним членом церковної ради. Ім’я заступника зазначається у протоколі виборів, і парафіяльний священик повідомляє свого єпархіального митрополита про надане уповноваження.

(4) Збори відкриваються після щирої молитви до Бога, коли присутні щонайменше 2/3 парафіян, зареєстрованих у списках виборців. Якщо у призначений час відсутній необхідний кворум, збори відкладаються на 30 хвилин, після чого вони відкриваються, коли присутні більше половини парафіян, зареєстрованих у списках виборців. Якщо цей кворум також відсутній, збори відкладаються до наступної Великої неділі та проводяться за тих самих умов та в тому ж порядку.

(5) За пропозицією бюро складається список з іменами кандидатів у церковні опікуни, які подали заяву та декларацію голові церковної опікунської ради не пізніше ніж за сім днів до дати виборів.

(6) Виборцям надається виборчий бюлетень з іменами кандидатів, після чого проводиться таємне голосування.

(7) Церковні опікуни обираються більшістю голосів понад половини присутніх виборців.

Стаття 148. (1) Про обрання церковної ради та екзаменаційної комісії складається протокол, підписаний членами ради та скріплений церковною печаткою, а за відсутності церкви – печаткою головуючого священика. Протокол та виборчі документи надсилаються єпархіальному митрополиту.

(2) Скарги щодо правильності виборів можуть бути подані єпархіальному митрополиту протягом семи днів з дня виборів.

(3) Єпархіальний митрополит затверджує проведені вибори після того, як Єпархіальна рада розгляне виборчі бюлетені та встановить їхню правильність. Якщо буде встановлено, що вибори є нерегулярними, Єпархіальний митрополит наказує провести нові вибори.

Стаття 149. (1) Майно церкви як юридичної особи включає:

1. храм (будівля) та його приналежності, а також інші храми та каплиці, прибудовані до нього;

2. рухоме майно та нерухоме майно;

3. суми, отримані храмом з різних джерел, таких як: свічки, дискотеки, доходи від рухомого та нерухомого майна та інші;

4. пожертви на благоустрій та потреби храму та парафії, а також рухоме та нерухоме майно, заповідане на користь або у власність храму, включаючи те, що спеціально призначене для благодійних та освітніх цілей, на утримання духовенства та інших осіб;

5. суми з митрополичих єпархій, церковні та парафіяльні пожертви, збори та інші.

(2) Церква як юридична особа може створювати індивідуальні підприємницькі товариства та брати участь у комерційних товариствах відповідно до процедури, встановленої цим Статутом.

Стаття 150. (1) Церквою без парафії керує рада опікунів, призначена єпархіальним митрополитом.

(2) Цвинтарною церквою без парафії керує місцева церковна рада, а у випадку наявності в населеному пункті більше однієї парафіяльної церкви єпархіальний митрополит призначає священика головою церковної ради та, за його пропозицією, опікунську раду з чотирьох членів.

Стаття 151. (1) До складу парафії входять особи православного віросповідання, які проживають у межах парафії та зберігають живий зв’язок з парафіяльною церквою, духовенством та життям.

(2) Парафіяни, члени церкви, мають усі загальноцерковні права та обов’язки, а також ті, що передбачені цим Статутом.

Стаття 152. Позбавлення або обмеження церковних прав здійснюється через церковний суд.

Стаття 153. (1) Православні християни, члени церкви як помісного осередку Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, зобов’язані:

1. точно, твердо та незмінно сповідувати православну віру;

2. відвідувати церковні служби, сповідатися, готуватися постом і молитвою, а також регулярно причащатися;

3. сприяти благополуччю парафії в релігійному та моральному плані;

4. брати участь у релігійному житті парафії;

5. піклуватися про утримання церкви та духовенства;

6. дотримуватися правил Православної Церкви.

(2) Християни зобов’язані дотримуватися правил єдності та неподільності Святого Православ’я, Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та її місцевих підрозділів.

Розділ 12.2.

ПОВНОВАЖЕННЯ ЦЕРКОВНОЇ ОПІКУНСЬКОЇ РАДИ

Стаття 154. Церковна опікунська рада має такі права та обов’язки:

1. укладати угоди про придбання, договори позики, договори оренди та інші договори, за винятком: угод про розпорядження нерухомим майном, іпотечних договорів, внесення нерухомого майна до комерційних товариств, що належать відповідній церкві, за письмовою згодою Єпархіальної ради, затвердженою Єпархіальним митрополитом;

2. вносити пропозиції єпархіальному митрополиту щодо встановлення речового права забудови на строк до 50 років та речового права користування на строк до 25 років на нерухомість, що належить відповідній церкві;

3. піклується про збільшення коштів храму;

4. збирає встановлені церковно-парафіяльні збори, а також суми, отримані в храмі від продажу свічок, дискосів, доходи від рухомого та нерухомого майна, за рішенням Єпархіальної ради, затвердженим Єпархіальним митрополитом, вносить частину їх до бюджету Митрополії на зарплату священикам;

5. вносить пропозицію єпархіальному митрополиту та піклується про будівництво храму, каплиці, допоміжних будівель та інших;

6. закликає компетентні органи влади будувати церковні цвинтарі, а також забезпечувати огородження, чистоту, порядок та красу церковних цвинтарів;

7. приймає – за згодою єпархіального митрополита – пожертви та заповіти та набуває іншим законним способом рухоме та нерухоме майно на користь церкви;

8. забезпечує наявність нотаріальних актів, планів та ескізів на всій нерухомій церковній власності та вживає заходів для захисту меж сільськогосподарських, лісових та інших об’єктів власності за допомогою постійних нерухомих знаків;

9. складає кошторис храму та надсилає його на затвердження Єпархіальної ради;

10. контролює регулярне виконання церковного бюджету;

11. веде інвентаризацію церковного майна;

12. приймає рішення та за згодою єпархіального митрополита подає справи до судів і уповноважує осіб представляти його у вчиненні нотаріальних дій; подає позови щодо речових прав на нерухоме майно після згоди єпархіального митрополита та повідомляє його про подані проти нього позови щодо речових прав на нерухоме майно;

13. піклується про пишноту храму та належний стан і безпеку церковного майна;

14. виступає перед компетентними органами за те, щоб навколо храму та на відстані ближче 100 м не відкривалися комерційні та туристичні об’єкти, заклади громадського харчування, розваг та відпочинку, а також не розвивалася діяльність, що суперечить православній вірі, церковному життю та традиціям;

15. забезпечує придбання свічок із церковного свічника, ікон та приладдя для храму та богослужіння з церковних (синодальних та єпархіальних) запасів;

16. забезпечує храм іконами, посудинами та предметами художнього значення за попереднім їх затвердженням єпархіальним митрополитом;

17. піклується, за співпраці з парафіянами, про деканат під час богослужіння;

18. призначає до церкви допоміжний персонал, а за згодою єпархіального митрополита – дияконів, співаків, хористів та інших церковних працівників і піклується про їх утримання;

19. може надавати стипендії або гранти з бюджету молоді для навчання співаків та духовенства;

20. визначає для церковних працівників, які утримуються від цієї професії, заробітну плату або винагороду за кожного співробітника відповідно до їхньої служби та освітньої кваліфікації;

21. надає матеріальну допомогу духовенству при храмі, коли це необхідно та можливо, за погодженням з єпархіальним митрополитом;

22. веде виборчі списки парафіян;

23. подає єпархіальному митрополиту письмовий звіт про свою діяльність наприкінці кожного року;

24. надає моральну та матеріальну допомогу священикам при храмі в їхній освітній та благодійній діяльності.

Стаття 155. Священик – голова церковної опікунської ради, відкриває, веде та закриває збори.

Стаття 156. (1) Засідання церковної опікунської ради є правомочними, якщо вони скликаються головою або його заступником і на них присутні більше половини її членів.

(2) Рішення приймаються більшістю голосів, що становить понад половину всіх членів Ради опікунів. У разі рівності голосів переважну силу має голос Голови або його заступника.

Стаття 157. Голова храму складає розклад богослужіння та розподіляє обов’язки священиків храму і контролює їх виконання.

Стаття 158. (1) Церковна опікунська рада обирає скарбника, якого затверджує єпархіальний митрополит.

(2) Скарбник отримує доходи та здійснює витрати відповідно до бюджету, і звітує перед церковною радою.

Стаття 159. Посада настоятеля церкви є почесною та неоплачуваною.

Стаття 160. (1) Церковна опікунська рада веде літописну книгу.

(2) У літописній книзі зафіксовано важливіші події, пов’язані з життям церкви та парафії, імена церковних благодійників та церковних опікунів, яких єпархіальний митрополит оцінив як таких, що відзначилися чесним та старанним служінням.

(3) Імена тих, хто записаний у літописній книзі, згадуються в церкві під час служби у неділю Православ’я.

Розділ тринадцятий

МОНАСТИРІ

Розділ 13.1

МОНАСТИРІ ТА ЧЕНЦІ / ЧЕРНИЦІ

Стаття 161. (1) Монастир – це священне місце з храмом та іншими будівлями, призначене для проживання ченців або черниць, тобто осіб, які своїми обітами цнотливості, нестяжацтва та послуху присвятили себе відокремленому благочестивому життю та практиці християнських чеснот, аскетизму (стриманості, молитві та праці), милосердству та духовному просвітництву.

(2) Монастирі є місцевими осередками Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату та відповідних митрополій і є юридичними особами.

(3) Монастирем керує Монастирська рада або, у випадках, передбачених Статутом, настоятель/настоятелька. Монастир представляє настоятель/настоятелька.

(4) У монастирі, де немає призначеного настоятеля/настоятельки, єпархіальний митрополит призначає відповідного клірика на цю посаду.

Стаття 162 (1) Монастирі є ставропігіальними та єпархіальними. Ставропігіальні монастирі підпорядковуються Священному Синоду, а єпархіальні монастирі — місцевому єпархіальному митрополиту.

(2) Ставропігійні монастирі засновуються або проголошуються рішенням Священного Синоду. Єпархіальні монастирі засновуються з благословення єпархіального митрополита та затвердження Священного Синоду, якщо передбачені кошти на їх утримання.

(3) Ставропігійні монастирі: Рильський, Бачковський та Троянський.

Стаття 163. Монастирем, у якому є щонайменше 5 братів/сестер, керує монастирська рада під головуванням та керівництвом настоятеля/настоятельки. Монастирем, у якому є менше 5 братів/сестер, керує настоятель/настоятелька, призначений єпархіальним митрополитом.

Стаття 164. (1) Монастирська рада складається з настоятеля/настоятельки та 4 або 6 ченців/черниць, які відзначаються зразковим життям та досвідом. Монастирську раду очолює настоятель/настоятелька.

(2) Монастирська рада обирається ченцями/монахинями та затверджується Священним Синодом – для ставропігійних монастирів, та єпархіальним митрополитом – для єпархіальних монастирів.

Стаття 165. Член монастирської братії/сестринства може бути обраний ігуменом/настоятелькою, якщо він/вона має необхідні релігійні та моральні якості та досвід.

Стаття 166. (1) Настоятель/настоятелька монастиря обирається ченцями/монахинями більшістю голосів, що становить більше половини всіх членів монастирської братії/сестринства.

(2) Обрання ігумена/настоятельки затверджується рішенням: для ставропігійних монастирів – Священним Синодом, а для єпархіальних монастирів – єпархіальним митрополитом.

(3) Коли абат/абатиса добровільно йде у відставку, але лише з причин, дозволених церковними канонами, проводяться вибори нового абата/абатиси.

(4) Коли настоятель/настоятелька через тривалу хворобу, неміч або брак досвіду не може виконувати свої обов’язки, і це завдає шкоди в духовній та матеріальній сферах, до затвердження нового настоятеля/настоятельки монастир представляє священнослужитель, призначений відповідною церковною владою, на підставі внутрішнього розпорядку та статуту, затверджених Священним Синодом.

Стаття 167. Коли братство/сестринство двічі поспіль обирає та представляє на затвердження особу, непридатну для виконання обов’язків настоятеля, відповідна церковна влада призначає настоятеля/настоятельку, який керуватиме монастирем, доки братство/сестринство не обере гідну особу.

Стаття 168. Для монастиря, який залишився без ченців/чернець або не в змозі сам себе утримувати, єпархіальний митрополит, за згодою Священного Синоду, приймає рішення про тимчасове або постійне приєднання до іншого монастиря.

Стаття 169. Чернець/чернечиця може проживати поза монастирем лише у випадках, коли він/вона призначений/призначена на певну посаду або направлений/направлена ​​на особливе послух рішенням Священного Синоду – для ставропігійних монастирів, та єпархіального митрополита – для єпархіальних монастирів.

Стаття 170. (1) Особа, яка відповідає таким умовам, може бути висвячена в ченці або черниці:

1. досягти повноліття згідно із законами країни;

2. бути православним християнином;

3. не перебувати у шлюбі або не мати цивільного шлюбу, розірваного у зв’язку з розлученням або смертю, та не мати зобов’язань щодо утримання;

4. не перебувати на обліку в психіатричному диспансері за місцем проживання та не страждати на невиліковне інфекційне захворювання та епілепсію;

5. бути благочестивим, доброї поведінки та відрізнятися правильними думками про православну віру;

6. пройти випробувальний термін, передбачений Статутом монастиря.

(2) Вимоги, зазначені в пункті 1, підтверджуються відповідними письмовими документами – сертифікатами, рекомендаціями, деклараціями.

(3) Кожен, хто бажає вступити до чернечого ордена, повинен подати заяву, автобіографію, довідку про відсутність судимості та рекомендацію від свого парафіяльного священика або сповідника.

(4) До вступу до чернецтва кандидат зобов’язаний розпорядитися своїм майном згідно зі своїм заповітом та згідно із законом. Все, що він набуває після вступу до чернецтва, належить монастирю, в якому він є братом/сестрою.

Розділ 13.2.

ПОВНОВАЖЕННЯ МОНАСТИРНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ – МОНАСТИРНОЇ РАДИ ТА НАСТІЙНИКА

Стаття 171. Монастирська рада та настоятель мають такі повноваження:

1. забезпечити, щоб ченці вели благочестиве життя, відповідне їхнім обітницям цнотливості, нестяжацтва та послуху, а також, згідно із загальними церковними та внутрішніми монастирськими правилами, вправлялися в християнських чеснотах, в аскетизмі, милосерді та духовному просвітництві;

2. забезпечити, щоб ченці перебували у стриманості та молитві, регулярно відвідували богослужіння, вивчали Святе Письмо, творіння Святих Отців, житія святих, займалися християнською літературою, вели чисте та бездоганне життя, регулярно брали участь у справах монастиря фізичною працею, та з духом чернечого послуху та сердечної відданості виконували доручені їм служби в благочестивих та навчальних закладах монастиря, та нероздільно перебували у своїй святій обителі;

3. забезпечити регулярне проведення богослужіння згідно з монастирським статутом;

4. дбати про те, щоб у церкві підтримувався благоговійний порядок, зберігалася пишнота храму, утримувалися в належному стані та чистоті священні предмети та місця, церковні старожитності, бібліотека та всі монастирські приміщення;

5. забезпечити дотримання у святій обителі суворого чернечого порядку, що відповідає цілям монастиря та чернечому способу життя;

6. готувати та приймати гідну монастирську братію, дотримуючись монастирських правил та всіх інших вимог монастирського статуту.

7. запитувати попередній дозвіл єпархіального митрополита на постриг ченця або черниці – для єпархіального монастиря, або Священного Синоду – для ставропігійного монастиря;

8. представляти шановану та достатньо освічену монастирську братію для висвячення в дияконський та ієромонастичний сан;

9. визначати послух монастирської братії;

10. утримувати монастирські будівлі, храми, мифоси та монастирське майно у належному стані;

11. приймати пожертви та заповіти для монастиря;

12. забезпечити братів усім необхідним для життя;

13. збирати як монастирське майно останки померлого або постриженого монастирського брата/сестри, згідно з церковними правилами;

14. керувати та розпоряджатися майном монастиря;

15. складати кошторис доходів і витрат монастиря та надсилати його на затвердження відповідній духовній владі;

16. забезпечувати дохідну частину монастирського бюджету та вносити суми, визначені Священним Синодом або єпархіальним митрополитом;

17. контролювати регулярне виконання бюджету та після його завершення звітувати перед Священним Синодом – для ставропігійних монастирів або перед єпархіальним митрополитом – для єпархіальних монастирів;

18. перевіряти монастирські рахунки кожні три місяці, складаючи звіти для надсилання відповідному духовному начальству;

19. укладати угоди про придбання, договори позики, договори оренди та інші договори, за винятком: угод про розпорядження нерухомим майном, іпотечних договорів, внеску нерухомого майна до комерційних товариств, що належать відповідному монастирю, за рішенням Священного Синоду – для ставропігійних монастирів, та письмової згоди Єпархіальної ради, затвердженої єпархіальним митрополитом – для єпархіальних монастирів;

20. внести пропозицію до Священного Синоду для ставропігійних монастирів та до Єпархіальної ради для єпархіальних монастирів про встановлення речового права забудови на строк до 50 років та речового права користування на строк до 25 років на майні, що належить відповідному монастирю;

21. вносити пропозицію до Священного Синоду щодо ставропігійних монастирів та до Єпархіальної ради щодо єпархіальних монастирів щодо створення одноосібних підприємств та участі в комерційних товариствах відповідно до процедури, визначеної цим Статутом;

22. скласти опис рухомого майна монастиря, забезпечити наявність нотаріальних та інших актів власності на нерухоме майно, подавати інформацію та документи щодо нерухомого майна монастиря для внесення до реєстру нерухомого майна митрополичих єпархій та Центрального реєстру нерухомого майна Священного Синоду, а також для внесення їх до основних податкових та кадастрових книг;

23. приймати рішення та за згодою Священного Синоду – для ставропігійних монастирів, а єпархіального митрополита – для єпархіальних монастирів, порушувати справи до судів держави; подавати позови щодо речових прав на нерухоме майно за згодою єпархіального митрополита для єпархіальних монастирів та Священного Синоду для ставропігійних монастирів та повідомляти їх про подані проти них позови щодо речових прав на нерухоме майно.

24. розглядати відповідно до церковної судової процедури звинувачення, висунуті настоятелем/настоятелькою, єпархіальним митрополитом або Священним Синодом проти брата/сестри монастиря, винного у церковному проступку;

25. сплачувати встановлені внески на загальноцерковні та єпархіальні потреби;

26. стежити за точним виконанням давніх правил чернецтва, церковних правил, монастирських статутів та розпоряджень духовної влади;

27. виступати перед компетентними органами за те, щоб навколо монастиря та на відстані ближче 500 метрів не відкривалися жодні комерційні та туристичні заклади, заклади харчування, розваг та відпочинку, а також не розвивалася діяльність, що суперечить православній вірі, церковному життю та традиціям;

28. щорічно надавати відповідній духовній владі письмовий звіт про загальний стан монастиря.

Стаття 172. (1) Настоятель/настоятелька монастиря:

1. голова монастирської ради;

2. виконавець рішень ради;

3. духовний лідер ченців/черниць;

4. охоронець монастирських і церковних правил і розпоряджень духовної влади.

(2) За відсутності настоятеля/настоятельки монастир представляє клірик, який виконує обов’язки настоятеля/настоятельки згідно зі статтею 161, пунктом 4, або єпархіальний митрополит.

(3) Коли в монастирі немає ченців/черниць, ним керує монастирська опікунська рада, призначена єпархіальним митрополитом.

(4) Члени опікунської ради монастиря повинні відповідати умовам, встановленим для церковних опікунів, згідно зі статтею 142.

(5) Рада опікунів монастиря має повноваження монастирської ради, за винятком повноважень церковного суду.

Стаття 173. (1) Старійшини ради – члени монастирської ради, не можуть вирішувати питання та здійснювати діяльність без думки настоятеля, а останній – без рішення ради.

(2) У разі розбіжностей між настоятелем та монастирською радою питання виноситься на вирішення Священного Синоду – для ставропігійних монастирів та єпархіального митрополита – для єпархіальних монастирів.

(3) Рішення монастирської ради (монастирської опікунської ради), передбачені пунктом 2, набувають чинності з моменту набрання чинності рішеннями Священного Синоду – для ставропігійних монастирів, та єпархіального митрополита – для єпархіальних монастирів.

Стаття 174. Коли в єпархії немає черниць або через неможливість вони не можуть брати участь у роботі органів, членами яких вони є, їх замінюють ченці.

Стаття 175. Кожен монастир складає свій власний статут внутрішнього устрою, який затверджується Священним Синодом – для ставропігійних монастирів, а єпархіальним митрополитом – для єпархіальних монастирів.

ЧАСТИНА ДРУГА

ЦЕРКОВНИЙ СУД

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ 1.1.

УСТРІЙ

Стаття 176. (1) Судова влада в Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархаті здійснюється:

1. Священний Синод у повному та скороченому складі;

2. єпархіальні суди;

3. монастирські ради.

(2) Особи та організації поза системою Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату не можуть виконувати функції церковного суду.

(3) Судова влада в Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархаті ґрунтується на церковних канонах, цьому Статуті та правилах церковного судочинства, виданих Священним Синодом.

(4) Відповідальність перед судом у державі за законом не виключає відповідальності перед церковним судом згідно з цим Статутом.

(5) Церковний суд має право, у разі потреби, звернутися за допомогою до державних органів влади для виконання рішень, що набрали чинності.

Стаття 177. (1) Юрисдикція Священного Синоду як суду поширюється на єпархію Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату в єпархіях на території Республіки Болгарія, а також у єпархіях за її межами.

(2) Юрисдикція єпархіального суду поширюється в межах відповідної єпархії.

(3) Юрисдикція монастирської ради поширюється на монастирських братів/сестер.

Стаття 178. (1) Єпархіальний суд складається з єпархіального митрополита та духовних членів єпархіальної ради.

(2) Суд засідає під головуванням єпархіального митрополита. У разі відсутності єпархіального митрополита або члена суду, єпархіальний митрополит письмовим розпорядженням призначає духовенство головою або членом колегії. Колегія формується з обраних священнослужителів – заступників голови.

Стаття 179. Монастирська рада діє як суд і розглядає справи про звинувачення, висунуті проти церковно винних монастирських братів/сестер.

Стаття 180. (1) Посадові особи, які є: родичами по прямій лінії у висхідній та низхідній ступенях, по бічній лінії до четвертого ступеня включно, за шлюбом до третього ступеня та духовним спорідненням першого ступеня, не можуть засідати та приймати рішення у складі одного й того ж церковного суду.

(2) За умов, передбачених пунктом 1, постійний член суду замінюється своїм наступником.

Розділ 1.2.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 181. До юрисдикції церковних судів належать:

1. церковні кримінальні справи;

2. справи про церковні суперечки;

3. скарги на акти та рішення церковно-управлінських органів Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату.

Стаття 182. (1) До юрисдикції Священного Синоду підпадають:

1. справи проти єпископів;

2. оскарження рішень Священного Синоду першої інстанції у скороченому складі;

3. оскарження адміністративних актів та рішень Священного Синоду у скороченому складі;

4. рішення церковних судів про позбавлення сану, відлучення від Церкви та анафему.

(2) Священний Синод як суд засідає у складі не менше двох третин своїх членів і очолює його Болгарський Патріарх або митрополит, призначений ним письмовим розпорядженням.

(3) У справах єпископів Священний Синод збирається у складі не менше ніж 13 єпархіальних митрополитів. Коли цей склад не зібрано, Священний Синод за рішенням поповнює його єпископами Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату.

(4) Рішення Священного Синоду як суду є остаточними.

Стаття 183. (1) Під юрисдикцію Священного Синоду у скороченому складі підпадають:

1. як перша інстанція – справи проти настоятелів ставропігійних монастирів, які не є ієрархами; справи проти членів Вищої Церковної Ради та проти членів Єпархіальної Ради за правопорушення, вчинені під час виконання своїх службових обов’язків; оскарження адміністративних актів та рішень адміністративних органів церковної влади; а також спори про юрисдикцію;

2. як друга інстанція – рішення єпархіальних судів та рішення монастирських рад ставропігійних монастирів;

(2) Священний Синод у скороченому складі як суд очолюється Болгарським Патріархом або митрополитом, призначеним ним письмовим розпорядженням;

(3) Якщо член судової колегії не може брати участь з поважних причин або зацікавленості, її склад уповнюється членом Священного Синоду, призначеним відповідно до процедури статті 53.

(4) Апеляції до Священного Синоду у скороченому складі подаються протягом 14 днів з моменту винесення рішення церковним судом, який його виніс.

Стаття 184. (1) До юрисдикції єпархіального суду підпадають:

1. як перша інстанція – справи церковних судів, за винятком тих, що підлягають юрисдикції Священного Синоду у повному та скороченому складі та монастирських соборів як першої інстанції;

2. як друга інстанція – справи, отримані від монастирських рад єпархіальних монастирів;

(2) Рішення єпархіального суду другої інстанції є остаточними.

Стаття 185. (1) Монастирська рада, як перша інстанція, розглядає справи проти монастирських братів/сестер за правопорушення, що підлягають розгляду церковним судом.

(2) Коли в монастирі немає монастирської ради, справи монастирської братії/сестер підлягають юрисдикції єпархіального суду як першої інстанції.

(3) Рішення монастирської ради як суду оскаржуються до єпархіального суду через настоятеля протягом 14 днів з моменту їх видання.

Стаття 186. (1) Справи про церковні правопорушення підлягають розгляду судом за місцем служби обвинуваченого – для священнослужителів, та за поточною адресою – для мирян.

(2) Кожен церковний суд самостійно вирішує, чи належить його справа до його юрисдикції.

(3) Спір щодо юрисдикції вирішується Священним Синодом у скороченому складі.

Стаття 187. (1) Рішення церковних судів про пониження в сані та відлучення від Церкви набувають чинності після їх затвердження Священним Синодом.

(2) У випадках, передбачених пунктом 1, священик усувається зі священства за наказом єпархіального митрополита.

(3) Священний Синод переглядає рішення церковних судів протягом двох місяців з моменту їх винесення.

(4) Священний Синод може підтвердити рішення або змінити його, призначивши легше покарання.

(5) Рішення, яким особа, яка має духовний сан, карається позбавленням права виконувати духовні обов’язки або відлученням від церкви, публікується в “Церковному віснику” і повідомляється Помісним Православним Церквам. Рішення про відлучення мирян публікується в “Церковному віснику”.

Стаття 188. (1) Рішення судів першої інстанції можуть бути оскаржені протягом 14 днів з моменту їх винесення до суду вищої інстанції через суд, який їх виніс. Строк оскарження починається з моменту вручення рішення особі, до якої воно стосується.

(2) Порядок розгляду церковних справ регулюється Правилами судочинства, прийнятими Священним Синодом.

Розділ другий

ЦЕРКОВНО-СУДОВІ СПРАВИ

Розділ 2.1.

ЦЕРКОВНІ КРИМІНАЛЬНІ СПРАВИ

А. Церковні злочини

Стаття 189. Церковним правопорушенням є будь-яке навмисне або недбале діяння, скоєне проти віри, канонів, правил Святої Православної Церкви та цього Статуту.

Стаття 190. Церковними правопорушеннями є:

1. відпадіння від Православної Церкви;

2. єресь – свідоме, відкрите та наполегливе заперечення догматів православної віри;

3. молитва та євхаристійне спілкування з нехристиянами та людьми інших віросповідань;

4. розкол – відокремлення від церковної єдності;

5. чаклунство та чаклунство;

6. богохульство – богохульні слова та дії проти Бога, Святої Трійці, Святої Богородиці та святих;

7. святотатство – наруга, богохульство, образа, пошкодження, знищення, крадіжка або пограбування місця чи предметів, присвячених Богу чи культу, а також богохульство, наклеп, погрози та насильство щодо священнослужителя під час богослужіння чи інше подібне гріховне діяння;

8. симонія – прийняття або надання духовного сану, титулу чи відзнаки в обмін на вигоди;

9. розпуста – проституція та розпусні дії, зокрема між одностатевими партнерами;

10. вбивство, замах на вбивство, замах на самогубство або інше кримінальне діяння;

11. образа або наклеп між священнослужителями, проти священнослужителя або священнослужителем проти мирянина;

12. лжесвідчення;

13. відмова у званні;

14. невиконання або недбале виконання церковних правил, положень цього Статуту, службових обов’язків або правових положень церковної влади, таких як: неправильне, недбале або нерегулярне здійснення богослужіння, Святих Таїнств і обрядів, нехтування проповіддю, релігійним вихованням парафіян та церковною благодійністю; неправильне або нерегулярне ведення церковно-парафіяльних книг та інші;

15. зловживання владою;

16. нецільове використання та недбале ставлення до церковного майна;

17. діяльність, що є непристойною для публіки;

18. пияцтво, нецензурна лексика та непристойна поведінка в офіційних та особистих стосунках;

19. прийняття нецерковної посади без дозволу відповідної духовної влади;

20. інші правопорушення та дії, заборонені церковними правилами та цим Статутом.

Б. Церковні покарання

Стаття 191.  (1) Церковні покарання для священнослужителя:

1. штраф у розмірі, визначеному судом, але не більше трьох валових місячних заробітних плат;

2. тимчасове позбавлення Святих Таїнств, обрядів, участі у публічному богослужінні;

3. тимчасове позбавлення церковно-адміністративних прав;

4. постриг для ченців;

5. аргос – повна або часткова заборона на канцелярську службу та посади на строк від 15 днів до 6 місяців, з позбавленням винагороди у розмірі, визначеному судом, але не більше п’ятикратного розміру його валової винагороди;

6. обмеження в монастирі від одного місяця до одного року духовного послуху або монастирської роботи та позбавлення винагороди в розмірі, визначеному судом, але не більше п’ятикратного розміру його валової винагороди;

7. позбавлення церковних почестей та посад;

8. звільнення з посади на строк до 3 років;

9. переїзд до іншого духовного округу на термін до 5 років;

10. позбавлення сану, без відлучення або з відлученням від Церкви згідно з канонами;

11. відлучення від церкви – виключення зі спілкування з Церквою;

(2) Церковне покарання «відлучення від Церкви» для мирянина призначається за скоєння тяжкого церковного проступку.

Стаття 192. (1) Церковна кримінальна відповідальність є особистою.

(2) Покарання має відповідати тяжкості вчиненого правопорушення.

(3) Покарання визначається залежно від виду правопорушення, форми вини (умисел чи необережність), завданої шкоди та обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.

C. Спеціальні правила:

Стаття 193. За правопорушення, вчинені на посаді або службі, священнослужителі несуть відповідальність перед церковним судом навіть тоді, коли вони не перебувають на церковному служінні або коли вони проводять церковне богослужіння в нецерковному закладі.

Стаття 194. Позивачами та свідками у церковних кримінальних справах можуть бути особи православного віросповідання.

Розділ 2.2.

СУПЕРЕЧКИ  ЩОДО ЦЕРКОВНОЇ ВЛАСНОСТІ

Стаття 195. Спори щодо церковного майна, що підпадають під юрисдикцію церковного суду, це:

1. суперечки щодо управління церковним майном;

2. суперечки між священнослужителями: щодо матеріальних прав у/або у зв’язку з виконанням ними своїх службових обов’язків; щодо прав на старшинство, честь та порядок у службі або інших прав у/або у зв’язку з їхньою службою;

3. судові позови та суперечки між духовенством та мирянами у зв’язку з наданням та отриманням виплат у натуральній або грошовій формі;

4. суперечки про встановлення церковних, матеріальних чи немайнових прав;

5. суперечки щодо меж парафій;

6. суперечки щодо відкриття, поділу, відокремлення або закриття парафій;

7. суперечки, що виникають у зв’язку зі створенням, реорганізацією або закриттям церковних інститутів та установ;

8. спори щодо встановлення умов для здійснення таїнств Хрещення та Вінчання, а також щодо достовірності документа, що засвідчує їх здійснення.

Розділ 2.3.

ЦЕРКОВНО-АДМІНІСТРАТИВНІ ПИТАННЯ

Стаття 196. Підставами для скасування церковних адміністративних актів є:

1. некомпетентність видавати акт або перевищення повноважень;

2. порушення матеріальних або процесуальних норм видання акта;

3. суперечність цьому Статуту або правилам Православної Церкви;

4. неправдивість фактів та обставин, на яких ґрунтується діяння.

Стаття 197. Акти та рішення, які згідно з церковними правилами виносяться на розгляд органами церковної влади, не можуть бути оскаржені до суду в державі.

Стаття 198. (1) Апеляція на церковний адміністративний акт до церковного суду допустима, якщо сторона має особистий або прямий інтерес у його скасуванні та не існує іншої процедури для його скасування.

(2) Апеляція подається протягом 14 днів з моменту видання акта через орган, який видав оскаржуваний акт.

(3) Орган влади, який видав оскаржуваний акт, має право скасувати його або надіслати апеляцію до вищої церковної влади.

(4) Вищий церковний орган зобов’язаний винести рішення протягом 14 днів з моменту отримання скарги.

(5) У разі невинесення рішення у термін, встановлений пунктом 4, або у разі покидання справи без розгляду апеляції зацікавлена сторона може передати справу на розгляд Священного Синоду у скороченому складі, який має винести рішення у двомісячний термін. Священний Синод має винести рішення у той самий строк, коли вищим органом згідно з пунктом 4 є Священний Синод у скороченому складі.

Стаття 199. Рішення церковних судів, що набрали чинності, є обов’язковими для сторін, для суду, який їх видав, та для всіх інших церковних органів.

Стаття 200. Рішення та акти церковного суду виконуються всіма церковними адміністративними органами.

Стаття 201. Правила церковного судочинства щодо окремих видів церковних спорів регулюються Регламентом розгляду церковних спорів, прийнятим Священним Синодом.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

НАГОРОДИ, ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАЙНОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ У БОЛГАРСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА – БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

Розділ перший

НАГОРОДИ

Стаття 202. (1) За сумлінне та шанобливе виконання своїх обов’язків працівники Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату можуть бути нагороджені нагородами та відзнаками.

(2) Премії та відзнаки присуджуються Священним Синодом або єпархіальним митрополитом.

Стаття 203. (1) Священний Синод, на власний розсуд, за пропозицією єпархіального митрополита або за пропозицією настоятеля ставропігійного монастиря, нагороджує духовенство санами.

(2) Єпархіальний митрополит також може присуджувати посади відповідно до пункту 1, про що він повідомляє Священний Синод.

Стаття 204. (1) Священний Синод, на власний розсуд, за пропозицією єпархіального митрополита, за пропозицією настоятеля ставропігійного монастиря або ректора семінарії, може нагороджувати видатних діячів Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату орденами, медалями, грамотами, грошовими та матеріальними винагородами.

(2) Єпархіальний митрополит може нагороджувати духовенство та працівників своєї єпархії орденами, медалями, грошовими та матеріальними винагородами за ревне виконання службових обов’язків.

(3) Ордени та медалі, засновані єпархіальним митрополитом відповідно до пункту 2, затверджуються Священним Синодом.

Стаття 205. Священний Синод та єпархіальні митрополити можуть нагороджувати мирян орденами, медалями, дипломами, грошовими та матеріальними винагородами за заслуги перед Болгарською Православною Церквою – Болгарським Патріархатом та відповідними митрополіями. Ці особи нагороджуються орденами та медалями, встановленими статтею 204.

Розділ другий

ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Розділ 2.1.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 206. (1) Духівництво Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату несе дисциплінарну відповідальність за винне вчинення дисциплінарних проступків.

(2) Дисциплінарна відповідальність священнослужителів не виключає несення інших видів відповідальності.

Розділ 2.2.

ДИСЦИПЛІНАРНІ ПРОВОРОКИ

Стаття 207. Дисциплінарними проступками є:

1. порушення службових обов’язків;

2. затримка у виконанні, недбалість або нездатність виконувати службові обов’язки;

3. недотримання правил пристойності у службових стосунках та/або стосовно приватних осіб;

4. непристойна поведінка поза виконанням службових обов’язків;

5. невиправдана відсутність під час служби та/або у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Розділ 2.3.

ДИСЦИПЛІНАРНІ СКАРТАННЯ

Стаття 208. (1) Дисциплінарні стягнення:

1. зауваження – звернення уваги на допущену помилку з попередженням про її неповторення;

2. догана – догана винній стороні з явним запрошенням виправитися;

3. штраф – у розмірі до половини місячної заробітної плати;

4. усунення з посади священнослужителів – до письмового покаяння протягом одного року.

(2) Після закінчення терміну, зазначеного в пункті 4 абзацу 1, єпархіальний митрополит порушує церковну кримінальну справу про позбавлення сану перед церковним судом.

Розділ 2.4.

ПРАВИЛА ЗАСТОСУВАННЯ ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТЯГНЕНЬ

Стаття 209. Дисциплінарні стягнення накладаються єпархіальним митрополитом протягом двох місяців з моменту виявлення порушення, але не пізніше одного року з моменту його вчинення.

Стаття 210. (1) Дисциплінарне стягнення накладається письмовим наказом, у якому зазначаються порушник, порушення та призначене покарання.

(2) Дисциплінарне стягнення вважається накладеним з моменту вручення постанови порушнику.

(3) Якщо наказ не може бути вручений, його надсилають рекомендованим листом з повідомленням про вручення на постійну адресу правопорушника за місцем проживання. Якщо особу неможливо знайти за цією адресою, наказ публікується в «Церковному віснику», після чого особа вважається повідомленою.

Стаття 211. (1) Дисциплінарне стягнення вважається погашеним після закінчення одного року з дня його накладення. Це не стосується покарань, передбачених статтею 208, пунктом 4.

(2) Накладене дисциплінарне стягнення у вигляді «звільнення з посади» може бути оскаржене зацікавленою особою до Священного Синоду у скороченому складі протягом 14 днів з моменту його накладення. Рішення Священного Синоду у скороченому складі є остаточним.

Стаття 212. Коли покарання досягло своєї мети, єпархіальний митрополит, на свій розсуд, має право достроково скасувати його.

Стаття 213. Для церковних працівників (мирян), які працюють за трудовими відносинами в Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархаті та її відділеннях, застосовуються положення Трудового кодексу щодо дисциплінарної відповідальності.

Стаття 214. (1) Коли кримінальне переслідування порушено церковним судом або судом держави за правопорушення, пов’язані з діяльністю, здійснюваною особою, єпархіальний митрополит може усунути її на час, поки триває переслідування. Протягом цього часу вона не отримує винагороди.

(2) Після припинення кримінального переслідування або виправдання обвинуваченого остаточним вироком він поновлюється на посаді, з якої його було звільнено. За період звільнення він має право на компенсацію у розмірі його валової винагороди за весь період звільнення.

Розділ третій

МАЙНОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ БОЛГАРСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ –БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

Стаття 215. Духовенство та церковні служителі в Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархаті несуть майнову відповідальність за винно завдану шкоду Церкві.

Стаття 216. За шкоду, завдану навмисним злочином під час/або у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків, священнослужителі та церковнослужителі несуть відповідальність відповідно до болгарського законодавства.

Стаття 217. (1) За шкоду, завдану внаслідок недбалості під час/або у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків, священнослужителі та церковнослужителі несуть відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше їхньої місячної заробітної плати до сплати податків.

(2) Особи, які несуть матеріальну відповідальність, несуть бухгалтерську відповідальність у розмірі збитків, але не більше ніж у чотирикратному розмірі їхньої валової заробітної плати, а у разі нестачі – у повному обсязі.

Стаття 218. Духовенство та церковні працівники несуть відповідальність за завдані збитки, але не за упущену вигоду.

Стаття 219. (1) Повна майнова відповідальність здійснюється в судовому порядку.

(2) Повна фінансова відповідальність духовенства вимагатиметься церковним судом на підставі аудиторського звіту, який надсилається до суду єпархіальним митрополитом.

(3) Провадження здійснюється відповідно до Регламенту розгляду церковних спорів.

Стаття 220. Повна майнова відповідальність церковних служителів здійснюється відповідно до процедури болгарського законодавства.

Стаття 221. (1) Обмежена майнова відповідальність встановлюється розпорядженням єпархіального митрополита, в якому зазначаються підстави та розмір відповідальності.

(2) Наказ має бути виданий та вручений винній особі протягом двох місяців з моменту виявлення порушення, але не пізніше одного року з моменту вчинення порушення.

(3) Особа, проти якої видано наказ, має право протягом 14 днів з моменту його вручення подати письмові заперечення, оскаржуючи підстави або суму стягнення.

(4) У випадку, зазначеному в пункті 3, єпархіальний митрополит може протягом одного місяця подати позов до державного суду. Якщо таких заперечень не буде подано, відшкодування збитків здійснюється шляхом утримання з винагороди винної особи до суми не підлягаючого секвестру доходу відповідно до Цивільного процесуального кодексу.

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВИЛА ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРАЦІВНИКІВ БОЛГАРСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ – БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ

Стаття 222. (1) Працівниками Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату є особи з релігійним званням та церковні служителі (миряни).

(2) Особами з духовним титулом є: Болгарський Патріарх, єпархіальні митрополити, єпископи, священики, диякони, ченці та черниці.

(3) Служителі церкви – це особи, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням діяльності, притаманної Церкві, – священнослужителі, співаки, продавці свічок та інші, а також ті, хто перебуває в управлінні Священного Синоду, митрополій, єпископств, церков та монастирів.

Стаття 223. (1) Права та обов’язки духовенства та ченців у ставропігійних та єпархіальних монастирях і черниць у єпархіальних монастирях визначаються канонічними правилами та цим Статутом.

(2) Особи, зазначені в пункті 1, підлягають обов’язковому медичному страхуванню відповідно до Закону про медичне страхування. Страхування здійснюється з бюджету Священного Синоду, для чого монастирі перераховують йому необхідні кошти.

(3) Спори щодо прав та обов’язків осіб, зазначених у пункті 1, розглядаються церковними судами.

Стаття 224. (1) Правовий статус осіб, зазначених у статті 222, пункті 2, визначається канонами Святої Православної Церкви та цим Статутом, які є для них керівними.

(2) Спеціальний режим, що застосовується до священнослужителів, включає: набуття духовного звання; спосіб визначення винагороди за нього; визначення їхніх прав та обов’язків і взаємовідносин з церковним керівництвом; відповідальність у разі винного невиконання покладених на них обов’язків; звільнення від духовного звання та порядок розгляду спорів церковними судами.

Стаття 225. (1) Духовенство, яке отримує винагороду, підлягає страхуванню від усіх застрахованих соціальних ризиків у рамках державного соціального страхування, а також медичному страхуванню відповідно до положень закону.

(2) Страховиком у випадках, зазначених у пункті 1, є відповідна юридична особа, яка виплачує винагороду духовенству.

Стаття 226. Священнослужитель, який підриває авторитет Церкви, а також коли він вчиняє дії як посадова особа перед державним судом без схвалення єпархіального митрополита, відповідно Священного Синоду, підлягає церковному покаранню.

Стаття 227. (1) Церковні працівники – це світські особи (миряни), яких призначають відповідними церковними органами та які користуються правами та обов’язками працівників, передбаченими Трудовим кодексом та іншими положеннями трудового законодавства та законодавства про соціальне забезпечення.

(2) Положення пункту 1 не застосовуються до осіб, які здійснюють діяльність в окремі дні богослужіння або характер діяльності не передбачає існування трудових відносин через одноразовий характер виконуваної діяльності.

(3) Винагорода осіб, зазначених у пункті 2, визначається відповідно до цивільного законодавства зі спеціально виділених коштів, що надаються церковним радам на утримання храмів, або із зібраних пожертвувань після письмового дозволу єпархіального митрополита, наданого голові церковної ради.

ЧАСТИНА П’ЯТА

ПІДТРИМКА ЦЕРКВИ

Розділ перший

ДОХОДИ ТА ВИТРАТИ

Розділ 1.1.

ДОХІД

Стаття 228. Кошти Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, митрополичих єпископів та їх підрозділів визначаються щорічними бюджетами доходів відповідно до порядку, затвердженого Священним Синодом.

Стаття 229. Кошти Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, митрополій та їх відділень збираються з:

1. добровільні пожертви, заповіти та спадщина від фізичних осіб;

2. пожертви від юридичних осіб, державних установ, організацій та фондів;

3. друк та видання церковної літератури, виробництво та продаж церковних свічок та інших предметів, пов’язаних з літургійною та релігійною діяльністю та потребами;

4. дивіденди від діяльності комерційних компаній, що належать Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархату, митрополіям, церквам та монастирям;

5. дивіденди від діяльності комерційних товариств, у яких Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат та митрополії, церкви та монастирі мають частку або акціонерну участь;

6. доходи від встановлених речових прав на будівництво та речових прав користування, орендна плата та орендні платежі з нерухомого майна, наданого у користування третім особам, що належить Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархату, митрополіям та їх відділенням;

7. доходи від відсотків за банківськими рахунками та доходи від володіння або продажу цінних паперів;

8. церковні збори та штрафи;

9. доходи від церковних ферм;

10. державні субсидії Болгарській православній церкві – Болгарському патріархату, що передбачені Законом про державний бюджет;

11. інші джерела, що відповідають вимогам цього Статуту та законодавства Болгарії.

Розділ 1.2.

ВИТРАТИ

Стаття 230. Кошти з бюджету Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату – Священного Синоду, ставропігійних монастирів, митрополій та їх відділень витрачаються на:

1. заробітні плати єпископів, духовенства та церковних працівників у державних адміністраціях, затверджені відповідними органами влади;

2. утримання Церковної Ради;

3. утримання середніх та вищих богословських шкіл та їх пансіонатів;

4. підтримка утримання Патріаршого собору Ставропігійного храму-пам’ятника «Святий Олександр Невський»;

5. утримання Національного музею історії та археології Церкви, Інституту історії та архівів Церкви при Болгарському Патріархаті, церковних музеїв та бібліотек;

6. будівництво, утримання або оренда приміщень для Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, митрополій та єпископств;

7. інвестування в комерційні компанії з метою збільшення церковного майна;

8. інвестування в цінні папери;

9. створення добровільних фондів для допомоги священникам, що вийшли на пенсію;

10. інші обґрунтовані необхідні витрати.

Розділ другий

БЮДЖЕТ, КОНТРОЛЬ ТА ЗВІТНІСТЬ

Розділ 2.1.

БЮДЖЕТ

Стаття 231. (1) Доходи та витрати Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату – Священного Синоду, ставропігійних монастирів, митрополій та їх відділень передбачаються та затверджуються в бюджетах на один фінансовий рік.

(2) Священний Синод передбачає винагороду згідно зі статтею 135, пунктом 21, бюджетом, що формується з доходів у рівному відсотковому співвідношенні від відрахувань з усіх митрополій, відрахувань зі ставропігійних монастирів та інших доходів.

(3) Фінансовий рік збігається з календарним роком.

(4) Церковне майно, доходи та витрати використовуються за цільовим призначенням.

Стаття 232. (1) Священний Синод затверджує зведений бюджет Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату.

(2) Зведений бюджет складається з бюджетів:

1. Священний Синод;

2. митрополит бачить;

3. ставропігіальні монастирі;

4. середні та вищі богословські навчальні заклади;

5. установи, що безпосередньо підпорядковуються Священному Синоду.

(3) Єпархіальний митрополит затверджує зведений бюджет митрополії, який включає бюджети церков та єпархіальних монастирів.

(4) Бюджети, зазначені в пунктах 1-3, готуються відповідними фінансовими та бухгалтерськими відділами.

Стаття 233. Розпорядниками бюджетних коштів є:

1. Болгарський Патріарх або особа, призначена ним письмовим розпорядженням – для бюджету Священного Синоду;

2. єпархіальний митрополит – за бюджет митрополії;

3. настоятелі — для ставропігійних та єпархіальних монастирів;

4. ректори – для середніх та вищих богословських навчальних закладів;

5. голови церковних опікунських рад – для Патріаршого собору Ставропігійного храму-пам’ятника «Святого Олександра Невського» та церков;

6. директори та менеджери – для установ, фондів, компаній та інших.

Розділ 2.2.

ПРАВИЛА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОХІДНОЇ ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ

Стаття 234. Церковні органи стягують загальні церковні, судово-церковні, духовні та інші збори.

Стаття 235. Загальноцерковні збори стягуються на підставі встановленого сертифіката, що містить символіку Болгарського Патріархату.

Стаття 236. Судові збори стягуються у справах, що розглядаються церковними судами, та за всі документи, видані судовими органами.

Стаття 237. Офісні збори визначаються та стягуються церковною владою за засвідчення, видачу свідоцтв, засвідчення, видачу та засвідчення копій протоколів або рішень та інших документів.

Стаття 238. (1) Внески – це внески, що стягуються за виконання духовенством обов’язків та функцій.

(2) Коли християнин запрошує для проведення служби, окрім парафіяльного священика, іншого священика, а також диякона та співака, частина плати за службу, визначена для священика, виплачується кожному священику та церковному працівнику окремо.

Стаття 239. (1) Розмір зборів, що стягуються як дохід Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, визначається Священним Синодом.

(2) Єпархіальні митрополити можуть у виняткових випадках визначати суми нижчі за ті, що встановлені Священним Синодом.

Стаття 240. (1) Синодальний виробничий комплекс виготовляє церковне начиння, посуд, посуд та інші аксесуари, необхідні для церков, монастирів, духовенства та православних християн.

(2) Синодальний виробничий комплекс виробляє та постачає церковні свічки лише церквам, монастирям, каплицям та святилищам, якщо Священний Синод не вирішить інакше.

Стаття 241. (1) Свічки, що продаються в церквах і монастирях Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, постачаються та контролюються відповідно до умов, порядку та органів, визначених Священним Синодом;

(2) Єпархіальні митрополити, архієрейські вікарії, голови церковних опікунських рад та настоятелі/настоятельки монастирів зобов’язані забезпечити свічки для церков та монастирів відповідно до вимог, передбачених пунктом 1.

(3) Єпархіальні митрополити, архієрейські вікарії, голови церковних опікунських рад та настоятелі, які не виконують цього обов’язку, караються позбавленням сану відповідно до церковно-судової процедури, а настоятелі – відрізаними від сану.

Стаття 242. (1) Дохід від свічок, що утримується церквами та монастирями для відповідних митрополій, а також митрополіями для Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, визначається відповідно до Методології методу відрахувань, прийнятої Священним Синодом.

(2) Якщо зазначені відрахування не здійснюються, Священний Синод не забезпечує виплату заробітної плати, внесків на охорону здоров’я та соціальне страхування духовенству відповідної митрополії.

Стаття 243. (1) Церкви та монастирі щомісяця здійснюють відрахування до бюджету відповідної митрополії від договорів оренди, лізингу та інших договорів, а також від дивідендів від комерційних товариств у розмірах, визначених Священним Синодом.

(2) Митрополії, ставропігійні монастирі та синодальні відділи щомісяця здійснюють відрахування з бюджету Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату у розмірах, визначених Священним Синодом. Зведений бюджет Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату також включає відрахування від доходів від нерухомості та іншого майна, що перебуває у її власності, визначені Священним Синодом.

(3) Якщо зазначені відрахування, зазначені у пунктах 1 та 2, не здійснюються до бюджету Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату, Священний Синод не сплачує винагороду, внески на охорону здоров’я та соціальне забезпечення духовенства відповідної митрополії.

Стаття 244. (1) Договори оренди, лізингу та встановлення права забудови та права користування укладаються у порядку, визначеному постановою, прийнятою Священним Синодом.

(2) Єпархіальні митрополити подають звіт про укладені договори оренди та лізингу, встановлені речові права на будівництво та речові права користування, а також інші угоди, укладені митрополіями та їх місцевими підрозділами – церквами та монастирями, до затвердження Священним Синодом річних бюджетів.

(3) Настоятелі ставропігійних монастирів та керівники інших відділів Священного Синоду подають звіт, передбачений пунктом 2, до затвердження Священним Синодом річних бюджетів.

(4) У разі невиконання зобов’язання, передбаченого пунктами 2 та 3, Священний Синод не затверджує бюджет відповідної митрополії, ставропігійного монастиря чи відділу Священного Синоду.

Розділ 2.3.

КОНТРОЛЬ ТА ЗВІТНІСТЬ

Стаття 245. (1) Посадовці Церкви, яким доручено отримувати та витрачати кошти, а також купувати, зберігати та продавати матеріальні цінності, є бухгалтерами.

(2) Особи, зазначені у пункті 1, несуть матеріальну відповідальність за довірені їм матеріальні та/або фінансові ресурси та здійснюють свою діяльність відповідно до цього Статуту та чинних нормативних актів.

Стаття 246. (1) Звіти про виконання бюджетів, затверджених Священним Синодом, перевіряються та приймаються Священним Синодом.

(2) Звіти про виконання бюджетів подаються Священному Синоду не пізніше 31 березня наступного року.

Стаття 247. (1) Священний Синод не пізніше 30 червня поточного року розглядає та затверджує звіти про виконання бюджетів і, за необхідності, доручає проведення перевірок щодо виконання зобов’язань щодо розподілу коштів, передбачених цим Статутом. У разі виявлення порушень вимагає складання звітів про перевірку щодо реалізації майнової відповідальності відповідальними особами.

(2) З метою здійснення контролю за витрачанням коштів Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату Священний Синод призначає загальні та спеціальні ревізії у разі виникнення сумнівів щодо законного витрачання коштів, пропонуючи накладення покарання на винних осіб.

(3) Звіт про аудит має бути наданий поінформованій особі, яка може протягом семи днів подати заперечення до Священного Синоду.

Стаття 248. (1) Єпархіальний митрополит здійснює фінансовий контроль через фінансових аудиторів.

(2) Бюджетні звіти, затверджені єпархіальним митрополитом, перевіряються єпархіальним фінансовим аудитором і на основі його звіту подаються на розгляд Єпархіальної ради.

(3) Єпархіальний митрополит перевіряє та приймає поданий звіт і може доручити проведення аудиту та притягнення винних осіб до фінансової відповідальності.

Розділ третій

ЄДИНИЙ СИНОДАЛЬНИЙ РЕЄСТР МАЙНА, ЩО НАЛЕЖИТЬ БОЛГАРСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ – БОЛГАРСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ, МИТРОПОЛІЯМ, ЦЕРКВАМ ТА МОНАСТИРЯМ

Стаття 249. (1) Єдиний синодальний реєстр нерухомого майна – церковного майна – ведеться Священним Синодом Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату.

(2) Церковне майно – це майно, що належить Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархату, митрополіям, церквам та монастирям, у тому числі тим, що розташовані за межами території Республіки Болгарія.

(3) Кожна митрополія веде єпархіальний реєстр нерухомого майна – власності митрополії, церков та монастирів.

Стаття 250. (1) Реєстр ведеться за майновими ділянками, і для кожного об’єкта нерухомого майна: землі, будівлі та самостійного об’єкта в будівлі відкривається окрема ділянка. Кожна ділянка має унікальний номер. У разі поділу нерухомого майна ділянки відкриваються для новоутворених об’єктів нерухомості.

(2) Ділянка кожної нерухомості складається з таких трьох частин:

Частина «А» – щодо нерухомості: ідентифікатор, адреса, тип, площа, межі та цільове призначення.

Частина «Б» – щодо підстав набуття, права власності, встановлених обмежених майнових прав, укладених договорів оренди, лізингу та спільної діяльності.

Частина «Б» – для іпотек, вилучень та судових процесів щодо майна.

Стаття 251. (1) Запис до Єдиного Синодального реєстру вноситься посадовою особою, призначеною Священним Синодом, а до єпархіальних реєстрів – посадовою особою, призначеною письмовим розпорядженням відповідного єпархіального митрополита.

(2) Запис здійснюється шляхом оформлення правових актів, що підлягають запису, та обставин, передбачених статтею 250, у спеціальних книгах та на електронному носії. У разі розбіжності між двома записами, перевагу має запис, зроблений на папері. Паперовий реєстр скріплюється печаткою Болгарського Патріархату – Священного Синоду, а відповідної митрополії – печаткою митрополії.

(3) Будь-яка обставина, що підлягає запису згідно зі статтею 250, має бути зафіксована в єпархіальному реєстрі майна протягом 15 (п’ятнадцяти) днів, а в Єдиному синодальному реєстрі майна – протягом 30 (тридцяти) днів з дня її виникнення.

(4) Внесені правові акти та обставини за відповідними лотами утворюють том. Кожен том починається з нової нумерації аркушів. Наприкінці кожного року сформовані томи переплітаються, прошнуровуються, скріплюються печаткою реєстру та підписуються посадовою особою, яка проводить запис.

(5) Єпархіальні митрополити, ставропігійні монастирі та керівники інших відділів Священного Синоду зобов’язані надавати допомогу Єдиному синодальному реєстру майна та своєчасно надавати повну та точну інформацію про майно – церковне майно, що знаходиться на їхній території.

Стаття 252. (1) Довідки та копії з Єдиного синодального реєстру робляться з дозволу Генерального секретаря Священного Синоду, а з єпархіальних реєстрів — з дозволу єпархіального митрополита.

(2) Особи, зазначені у пункті 1, повинні письмово дозволити проведення запитів та складання протоколів, якщо це необхідно для їх пред’явлення судовим та адміністративним органам.

(3) Священний Синод затверджує правила щодо умов та порядку внесення записів, а також ведення та зберігання реєстрів майна – церковного майна.

Розділ шостий

ПРАПОР І ПЕЧАТКИ

Стаття 253. Прапор Болгарської Православної Церкви – Болгарського Патріархату є: зеленим, на якому золотим кольором зображено храм із трьома куполами, увінчаний єпископською короною, з обох боків з дикирами та трикирами та з написом: «Болгарська Православна Церква – Болгарський Патріархат» та трьома роками возведення в ранг Патріархату Болгарської Православної Церкви – 927, 1235 та 1953.

Стаття 254. (1) Болгарський Патріархат та Священний Синод мають круглу печатку з написом навколо: «Болгарський Патріархат * Священний Синод *», а посередині – зображення храму з трьома куполами, оточеного гілками, та рік – 1953.

(2) Особиста печатка Болгарського Патріарха кругла з написом навколо: «Болгарський Патріарх (ім’я та рік інтронізації)», а посередині – митра, дикири та трикири.

Стаття 255. (1) Єпархіальні ради мають круглу печатку з написом навколо: «… єпархіальна рада», а посередині – хрест з вінком.

(2) Особисті печатки єпархіальних митрополитів – кругла печатка з написом навколо: «… митрополит …», нижче – рік інтронізації, а посередині – митра, дикирій та трикирій.

Стаття 256. (1) Церковні свічники мають круглу печатку з написом навколо: «Церковний свічник», знизу – місце розташування, а посередині – хрест.

(2) Єпархіальні органи контролю мають круглу печатку з написом: «… єпархіальний фінансовий ревізор», а посередині – хрест, а Єпископська контрольно-фінансова комісія – печатку з написом: «Єпископська контрольно-фінансова комісія – Священний Синод».

Стаття 257. Єпископства мають круглу печатку з написом навколо неї: зверху – «Єпископство», знизу – місцезнаходження, а посередині – хрест.

Стаття 258. (1) Церковні опікунськи ради мають круглу печатку з таким написом навколо: «Церковна опікунська рада при церкві св. … у …», а посередині – хрест.

(2) Парафіяльні священики мають круглу печатку з написом навколо: «Парафіяльний священик при церкві «Св. …», у місті (селі) …», а посередині – хрест.

Стаття 259. Патріарший собор Ставропігіальний храм-пам’ятник «Святий Олександр Невський» має круглу печатку з написом навколо: «†Патріарший собор †Святий Олександр Невський Ставропігіальний храм-пам’ятник «Святий Олександр Невський» Софія», а посередині – зображення святого, храму та трьох років: 1882, 1912 та 1924.

Стаття 260. Печатки ставропігійних монастирів:

Рильського монастиря – кругла печатка з написом навколо: «Рильський святий монастир», а посередині – зображення святого Івана Рильського з написом: «Святий Іван Рильський Чудотворець»;

Бачковського монастиря – кругла печатка з написом навколо: вгорі – «Монастир Святої Богородиці», внизу – Бачково, а посередині – зображення Святої Богородиці з Дитиною;

Троянського монастиря – кругла печатка з написом навколо: «Троянська св. обитель», а посередині – «Успіння Діви Марії».

Стаття 261. Єпархіальні монастирі мають круглу печатку з написом навколо неї: «… монастир «Св. …», а посередині – зображення святого.

Стаття 262. Софійська духовна семінарія має круглу печатку з написом навколо: «Софійська духовна семінарія «Святий Іван Рильський», а посередині – хрест.

Стаття 263. Пловдівська богословська семінарія має круглу печатку з написом навколо: «Пловдівська богословська семінарія», а посередині — хрест.

ДОДАТКОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

§ 1. Для цілей цього Статуту: «Святий Синод» – це Священний Синод у повному складі.

ПЕРЕХІДНІ ТА ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

§ 2. Існуючі юридичні особи Болгарської Православної Церкви на момент набрання чинності Законом про конфесії (опублікованим у Державному віснику, випуск 120 від 29.12.2002) згідно зі скасованим Законом про конфесії згідно зі статтею 6 (скасований § 8 Закону про конфесії) та згідно зі скасованим Статутом Болгарської Православної Церкви (скасований § 11) зберігають свій статус юридичних осіб.

§ 3. (1) Майно юридичних осіб – церков та монастирів, які приєднуються до інших юридичних осіб – церков та монастирів, переходить у їхню власність.

(2) Майно митрополії як юридичної особи, що приєднується до іншої митрополії, переходить у її власність, а при поділі – майно існуючої митрополії розподіляється між новоствореними митрополіями за рішенням Церковного Собору.

§ 4. (1) Літургійні речі померлого Болгарського Патріарха залишаються у Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархаті.

(2) Літургійне приладдя померлого єпархіального митрополита залишається у митрополії, а приладдя колишнього митрополита — у митрополії, в якій він служив.

(3) Літургійні речі померлого єпископа без єпархії та чернечого духовенства, яке не перебуває в монастирі, залишаються в монастирі, в якому вони були пострижені, якщо вони не були заповідані іншому відділу або установі Церкви.

§ 5. До правочинів, укладених до набрання чинності цим Статутом, застосовуються правила Статуту Болгарської Православної Церкви 1951 року (скасованого § 11).

§ 6. Священному Синоду протягом 1 року з дня набрання чинності цим Статутом затвердити підготовлені статути внутрішнього устрою ставропігійних монастирів, а єпархіальному митрополиту – єпархіальних монастирів.

§ 7. Священному Синоду протягом 1 року з дня набрання чинності цим Статутом необхідно прийняти Регламент судочинства Церковного суду відповідно до статті 188, пункту 2.

§ 8. Священному Синоду протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Статутом прийняти Постанову про контроль, умови та порядок продажу свічок у Болгарській Православній Церкві – Болгарському Патріархаті відповідно до статті 241, пункт 1, а також розробити Методику методу відрахувань відповідно до статті 242, пункт 1.

§ 9. Священному Синоду протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Статутом прийняти Положення про порядок укладання договорів оренди, лізингу, встановлення права забудови та права користування.

§ 10. Священному Синоду протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Статутом прийняти правила щодо умов та порядку внесення записів та щодо порядку ведення та зберігання реєстрів майна – церковного майна.

§ 11. (1) Цей Статут скасовує чинний Статут Болгарської Православної Церкви, затверджений відповідно до положень Закону про віросповідання, скасованого Законом про релігійні конфесії (опублікований у Державному віснику, випуск 120 від 29.12.2002, чинний з 02.01.2003).

(2) Статут набирає чинності після його публікації в Церковному віснику.

Передмова

Проблема об’єднання Українського Православ’я вже вийшла на всеправославний рівень. Цей факт вже підтвердив приїзд в України поважної делегації Вселенського Патріархату, яка зустрілася з керівництвом усіх юрисдикцій: ПЦУ, РПЦвУ, УПЦ КП, а також Президентом Володимиром Зеленським. У цьому ряду окремим пунктом стоїть зустріч з представниками «Софійського Братства», яке переважно об’єднує проукраїнських священиків РПЦвУ та тих, хто раніше належав до цієї юрисдикції. Вочевидь, що на цих зустрічах обмірковувалася платформа на якій могло відбутися об’єднання православних в Україні або, як мінімум, розпочатися цей процес. Але коли казати про головну мету делегації Константинопольського Патріархату – це спроба початку перемов між ПЦУ та РПЦвУ, як найбільших православних юрисдикцій України. Предметний діалог між цими церквами відповідає і інтересам української влади, яка стоїть на позиції «духовної незалежності України. Саме тому був прийнятий закон № 8371 про заборону релігійних організацій, що мають адміністративно-канонічний зв’язок з країною-агресором.

Вочевидь, претензії до РПЦвУ є чисто політичні. Коли вона розірве свій адміністративно-канонічний зв’язок з Московським патріархатом, дія прийнятого закону на неї не поширюється. Але в цьому випадку РПЦвУ (УПЦ) опиниться в т.зв. «сірій зоні», поза Вселенським Православ’ям. Варіантів, коли нова юрисдикція може зберегти свій канонічний статус, тільки два: приєднання (об’єднання) з ПЦУ або перехід (тимчасовий?) в юрисдикцію Вселенського Патріархату. І хоча більшість релігієзнавців каже про неможливість розриву РПЦвУ з Московським Патріархатом через антиукраїнські погляди її єпископату та більшості священиків, не все так однозначно…

Ось вже кілька років ЗМІ повідомляють про групу священиків РПЦвУ, які звертаються до її очільника з листами, в яких вимагають розриву адміністративно-канонічних зв’язків з Московським патріархатом. Не дивлячись на вперте мовчання митрополита Онуфрія (Березовського) та репресії до підписантів, чисельність цієї групи зростає. Коли на початку ЗМІ казали «біля 300 священиків», то тепер вони кажуть «500» та навіть «1000». Можна припустити, що мовчазних прибічників цієї групи в 1,5 – 2 рази більш, а інсайдерської інформації, до їх готові долучитися навіть кілька архіреїв РПЦвУ.

На підставі зустрічі членів делегації Вселенського Патріархату з представниками «Софійського Братства», серед яких є багато священиків проукраїнського (антимосковського) руху в РПЦвУ, можна міркувати, що Константинополь пильно слідкує за ним та намагається якось допомогти.

Ми не будемо тут робить розвідку, чому проукраїнські (антимосковські) священики РПЦвУ не переходять до ПЦУ. Питання в іншому: До якої ступені Вселенський Патріархат готовий піти їм назустріч? І тут можемо з великою вірогідністю стверджувати – Константинополь, у разі їхньої реальної численності та об’єднання у якусь структуру, може надати їм тимчасову «канонічну парасольку». Але всі ми знаємо приказку: «немає нічого тривалішого, ніж тимчасове».

Отже, оскільки проукраїнські священики мають ті самі погляди та переконання, як і священики ПЦУ, можемо констатувати, що програма об’єднання, засноване на єдності національно-політичних поглядів, не працює. Тому мусимо шукати інший підмурівок для перемов та майбутнього об’єднання. На нашу думку, такою платформою може бути сучасна церковна модель, через використання якої Православна Церква зробиться привабливою для всіх.

Для більшого розуміння, розглянемо існуючі церковні моделі в православ’ї, історію соборноправної моделі, її присутність у УАПЦ та УПЦ, а також висловимо пропозиції щодо вироблення загальноприйнятної моделі об’єднання.

І. Деспотична, або «візантійська» імперська модель

1.1. Коротка історія створення деспотичної або «візантійської» моделі церковних відносин

Відразу після підписання Міланського едикту почалася перебудова моделі Церкви згідно імперського зразка. Ми не будемо розповідати історію цієї трансформації, адже вона не є предметом нашої статті. Однак зауважимо, що вже через кілька століть ми бачимо цілком іншу побудову церковних відносин.

Отже подивимось, що представляв собою Константинопольський Патріархат в часі християнізації Київської Руси.

Єпископи перетворилися в т.зв. «князів церкви», які обирали собі «імператора» – Константинопольського Патріарха. Саме в його руках, разом з найближчим архієрейським оточенням, була зосереджена вся церковна влада. Патріархат був поділені на таки собі церковні провінції – митрополії, куди очільник Церкви призначав керівників – митрополитів, при цьому навіть єпископат окремої митрополії був позбавлений права його обрання. Патріарх, як владика владик, був верховним владикою (деспот – Δεσπότης), тоді як єпископи на місцях теж швидко перетворили на таких собі локальних деспотів.

Цю модель ми називаємо деспотичною, оскільки в її основі знаходиться перетворення єпископського чину на «князів» чи деспотів, з усіма регаліями монаршої влади і аналогічною зневагою до підданих «рабів Його Преосвященства».

У рамках цієї моделі, яка цілком сформувалася у Східній Римській імперії (Візантії) V -VI стст., священики та миряни не мали жодного впливу на керування Церквою або на вирішення якихось питань. Певну незалежність зберігали лише монастирі, які мали права обрання ігуменів. Але і цього їх спробували позбавити архієреї, висвячуючи хор-єпископів. Навіть традиційне «Аксіос» (ἄξιος) або «анаксіос» (ἀνάξιος), яке виголошує народ перед початком хіротоній, поступово зробилося формальністю…

Своєрідними були і стосунки Церкви та владою Ромейської імперії. Церква беззастережно підтримувала Державу в особі імператора і його оточення, а Держава – Церкву. Такі стосунки отримали назву «симфонія». Хрестоматійним прикладом «симфонії» є два історичних епізоди:

а) Підтримка Константинопольським патріархом війни імператора Василія ІІ Болгаробійці проти своїх єдиновірців – болгар, а в подальшому його канонізація як «благовірного імператора та оборонця християнської віри».

б) Імперія, силою «репресивного апарату», майже завжди підтримувала рішення Церкви в особі патріарха. Вона, від початку, ревно переслідувала іконошанувальників, а потім – іконоборців.

Попри існуючий в наших краях міф, ця «симфонія» не була ані ідеальною, ані прийнятною для Христових учнів моделлю взаємин Церкви і Держави. Фактично імперія підкорила Церкву, зробила її своєрідним засобом для досягнення своїх політичних мет. Наприклад, заснування Київської митрополії було для Константинопольського Патріархату не Хрещенням Київської Руси, а заснуванням звичайної 61-ої митрополії. Зі свого боку, імператори Візантії вважали її заснування підставою для формального ствердження про васальну залежність Київської Руси від Константинополя.

Не вдаючись у деталі історії трансформації «симфонії», можна стверджувати – її конечною формою є «російська» (тобто московсько-петербузька) модель повного підпорядкування Церкви державою, коли навіть єпископи не мели конечного впливу на керування та цілком були залежні від воли імператора та Святішого Урядового Синоду, які очолювала світська людина. Натомість влада імперії надавала кошті на втримання єпископату, духовенства та монастирів. Хоча ця модель значною мірою має свої коріння у протестантській еклезіології (де король чи імператор стає фактичним головою Церкви), самі автори цієї еклезіології в значній мірі взорувалися на імперсько-константинопольський, візантійський устрій. Вони протиставляли його «римському папізму», і модернізували його на свій лад (галліканський, англіканський, лютеранський, і зрештою петербурзький).

1.2. Деспотична модель та новітні автокефалії.

Переважна більшість Помісних Православних Церков виникли шляхом виокремлення із Константинопольського патріархату – можна сказати, що більшість Помісних Церков – це уламки Константинопольського патріархату. Всі т.зв. «нові автокефалії» виникли в ХІХ-ХХ стст. через надання відповідного Томосу Константинопольським Патріархатом. Відповідно він накидував їм і власну, деспотичну, модель церковного устрою. Це відбувалося і в тих випадках, коли новітня Помісна Церква створювалася в державі, де православ’я не мало статусу «державного віровизнання». Така сама модель була втілена і при створенні ПЦУ.

Втім, далеко не завжди це робив сам Константинопольський патріархат. Частіше він не потребував це робити – адже нові помісні церкви самі по собі були уламками старої моделі, що переорієнтувалися на іншого «імператора», але зберігали стару структуру розподілу влади і престижу всередині себе. Константинополю лишалось лише підтверджувати діючий стан речей. Те ж саме стосується, наприклад, РПЦ МП, яка не є «новою автокефалією», але є доведенням до абсурдного маразму крайнощів пізньовізантійської деспотичної моделі.

Отже, розглянемо деякі особливості сучасної візантійської моделі Константинопольського Патріархату, яка не змінювалася кілька століть.

Основна риса цієї, деспотичної, моделі – це жорстка влада архієреїв. Мало хто звертає увагу на те, що в Константинопольському Патріархаті немає навіть Помісних Соборів. Усе питання вирішує Священний Синод та Архієрейський Собор (збирається раз на три роки). При цьому навіть архієреї обмежені у виборі Патріарха, адже через угоду з Туреччиною, ним може бути тільки громадянин цієї держави.

Таким чином, сучасна візантійська модель також цілком усуває духовенство та мирян від прийняття якихось рішень у Церкві. Громади не можуть впливати на призначення єпархіального архієрея та (або) парафіяльного священика. Виключення, на рівні парафії (монастиря), може бути тільки в тому випадку, коли їй належить храм як колективна нерухомість. Єдине, що може зробити громада (спільнота громад, монастир) – це перейти в іншу юрисдикцію через наявність демократичного ладу країни перебування.

1.3. Деспотична модель Православної Церкви України: Сприяння або перешкода об’єднавчому процесу?

Не є  виключенням і Православна Церква України. Але ситуація в Українському Православ’ї на момент дарування автокефалії корінним чином відрізнялася від ситуації інших Православних Церков напередодні надання їм автокефального статусу, а саме:

1) Православ’я в Україні було поділено на три гілки – РПЦвУ (вона ж УПЦ МП), УПЦ КП та УАПЦ, які де-факто не мали між собою офіційного співслужіння. При цьому перша загалом виступала проти автокефалії та не визнавала дві інші юрисдикції;

2) РПЦвУ була частиною канонічної Помісної Православної Церкви, яка також була проти створення в Україні окремої Помісної Православної Церкви;

3) Дві юрисдикції (УПЦ КП та УАПЦ), які знаходилися в канонічній «сірій зоні» та домагалися автокефалії, не могли об’єднатися більш 20 років. Відносини між єпископатом цих церков були вкрай складними;

4) Створіння структури УАПЦ третього відродження (тобто починаючи з 1988 р.), а потім і УПЦ КП, відбувалося «знизу». Ініціаторами були окремі священики РПЦвУ та віряни. За всю новітню історію автокефалії, з 1989 до 2018 року, до неї приєдналося тільки 4 колишні єпископи РПЦвУ, а до 2018 р. з тих перших дожив лише один. Тобто весь єпископат автокефальних юрисдикцій був нової формації, при цьому лише кілька архієреїв були до цього священиками РПЦвУ;

5) Хоча у жовтні 2018 р. Константинопольський Патріархат повернув собі владу над Київською митрополією та реабілітував єпископат неканонічних юрисдикцій, він не здійснив жодних кроків щодо створення власної адміністративної структури. В Україні продовжували існувати три православні юрисдикції, які жодним чином не були пов’язані між собою та з Вселенським Патріархатом. Це створювала певну небезпеку для духовенства РПЦвУ, яке б хотіло долучиться до об’єднання. Адже при зриві Об’єднавчого Собору, воно б опинилося в невизначеному канонічному статусі.

Усе це, враховуючи стан невідомості щодо умов автокефалії, створювало певний неспокій серед духовенства та активних мирян. Але все застереження та неспокій можна було б зняти через Статут нової Помісної Церкви, які мусив надати певну рівновагу та запобіжники, як від недоліків деспотичної моделі, так і крайньої соборноправності…

На нашу думку, розробка того, що можна назвати «статутом царського шляху», мала кілька проблем.

По-перше, Константинопольський Патріархат просто не знав іншу церковну модель, крім своєї та не збирався розробляти щось ексклюзивне для майбутньої ПЦУ.

По-друге, візантійська деспотична модель цілком влаштовувала Київський Патріархат у особі Філарета (Денисенко). Адже він сам так бачив керування майбутньою автокефальною Церквою: «Коли постало питання про надання томосу, і на архієрейському соборі Української православної церкви Київського патріархату було прийнято рішення, що ми висуваємо на об’єднавчому соборі на посаду предстоятеля Церкви кандидатуру митрополита Епіфанія (Думенка), але за умови, що я залишаюся Патріархом і буду керувати Українською православною церквою в Україні, а новий глава представлятиме Церкву ззовні, в православному світі. Прийняли та підписали все це». Враховуючи те, що, згідно передсоборної соціології, тільки 57% респондентів, які визначили себе як віряни УПЦ КП, бачили Філарета керівником об’єднаної Церкви, таку модель можна було запровадити тільки через деспотичну модель, коли керувати буде виключно єпископат. Тому УПЦ КП намагалася забезпечить домінування своїх архієреїв у новій Помісній Церкві, щоб уникнути будь-якого зриву своїх планів.

Отже, вже на Київському Об’єднавчому Соборі ПЦУ була накинута деспотична церковна модель, яка отримала свій розвиток на Помісному Соборі ПЦУ в 2023 р. Ми надали цей Статут кільком юристам, щоб отримати фаховий аналіз. І всі вони одностайно стверджують – це цілком монархічна модель, де навіть архієреї, не кажучи вже про священиків та парафіян, мають досить обмежені повноваження. Щоб не бути голослівними, наведем кілька основних прикладів, на які спиралися юристи.

а) Предстоятель обирається довічно. Хоча в Статуті прописана можливість його усунення з посади, її де-факто виконати неможливо. Предстоятель навіть має право ветувати рішення Священного Синоду; призначає нових тимчасових членів синоду в часі ротації; скликає Помісний Собор. «Процедура виборів на Помісний Собор делегатів від кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян та їхня кількість встановлюється Предстоятелем … та Священним Синодом відповідним рішенням» (але, як вже було відзначено, Предстоятель має право накласти вето на рішення синоду).

б) Хоча Помісний Собор ПЦУ названий «вищим органом керування», Статут передбачає, що «Рішення, які стосуються істотних питань організаційної форми Православної Церкви України, як релігійного об’єднання в цілому, набувають чинності лише якщо за їхнє ухвалення проголосують Предстоятель та не менше 3/4 від повного складу Помісного Собору, включаючи не менше 2/3 голосів архієреїв» Тобто без підтримки Предстоятеля та 2/3 архієреїв, жодна зміна деспотичної моделі неможлива. Фактично та юридично, священики та миряни, як делегати Собору, позбавлені можливості вплинути на будь-яке суттєве рішення.

в) Право обрання нових архієреїв; переведення їх з однієї єпархії на іншу; переведення їх з вікарних у правлячих та навпаки; належить виключно Священному Синоду ПЦУ. Впливати на це рішення, ані самі архієреї, ані священики та вірні єпархії, якої стосуються ті чи інші маніпуляції, не мають можливості.

г) Правлячий єпархіальний архієрей може виключно на свій розсуд: здійснювати хіротонії, переводити священиків з парафії на парафію, виводити поза штат.

Можна заперечити, адже в Статуті  положення про єпархіальні збори, єпархіальні ради та, відповідно, парафіяльні збори та парафіяльні ради…

Але для керівних органів ПЦУ (Священний Синод, Архієрейський та Помісний Собор), всі рішення єпархіальних зборів, навіть коли вони стосуються окремої єпархії, носять виключно рекомендаційний характер.

Наприклад, у «Статуті про управління ПЦУ» говориться «Єпархіальний архієрей обирається і призначається Священним Синодом з урахуванням думки духовенства і мирян єпархії». Але така думка не є для нього обов’язковою, він може нею знехтувати «заради блага Церкви». Відповідно і рішення єпархіальних зборів не є обов’язковим для правлячого архієрея.

Ситуація, коли священики та миряни (парафіяни) є цілком безправні, через що і єпархіальний єпископат позбавлений важелів впливу на керівництво Церкви, викликає дуже серйозні застереження священиків РПЦвУ щодо їхньої долі в разі переходу до ПЦУ. Подібні застереження мають і деякі священики, які вже пішли на об’єднання. Готуючи цю статтю, ми на умовах анонімності порозмовляли з деякими з них та склали загальну картину їхніх побоювань, через що вони бажають отримати «парасольку» від Вселенського Патріархату.

Отже, ось як виглядає це в загальному вигляді: «Сьогодні ПЦУ (і держава) зацікавлена в об’єднанні (приєднанні, переході), але, раніше або пізніше, цей процес закінчиться. У УПЦ (РПЦвУ) залишаться відверті прибічники «русского мира», які явно нікуди переходити не будуть. Ми чудово розуміємо, що є чужими для переважної більшості духовенства ПЦУ, тому цілком вірогідно – нас можуть перевести на гірші парафії, адже законного захисту парафіянами свого священика від рішення правлячого архієрея в Статуті (ПЦУ) немає. Не виключений вивід за штат або заборона через надумані підстави. Чи будуть навіть єпархіальні збори нас обороняти? А самі ми, розпорошені по єпархіям ПЦУ, завжди будемо в меншості. Навіть об’єднання всіх нас в окрему структуру (в ПЦУ) не прибирає проблеми, бо така структура може бути ліквідована простим рішенням Священного Синоду…». Можна припустити, що подібні побоювання є і в архієреїв, адже єпархії створюються та ліквідуються, а єпископи пересуваються з посади на посаду, як ми вже відзначали вище, також рішенням Синоду.

Враховуючи, що сьогодні переходи парафій відбуваються також через політичний чинник, то там, де священик РПЦвУ має авторитет, проукраїнські та антимосковські погляди, громада шукає можливість уникнути зміни священика при переході в ПЦУ. Саме так з’являються деякі «незалежні православні громади» або перереєстрація статутів без згадки не тільки Московського патріархату, а і РПЦвУ (УПЦ МП). Подібних парафій з кожним місяцем робиться все більше і вони безумовно будуть шукати собі «канонічну парасольку» поза ПЦУ.

Ще одна проблема деспотичної моделі – це невідповідність вимогам активного громадянського суспільства, яке стрімко розвивається в Україні. Молоді вже не цікава Церква, яка, з одного боку, вимагає від них різнопланової підтримки як від віруючих-мирян, з іншого – практично цілком усуває від прийняття рішень щодо її життя. Церква з деспотичною моделлю стає для їх непривабливою, а навідування храмів формальним. Те саме можна казати і про бажання активних, думаючих та демократичних молодих чоловіків присвятити себе служінню священика, адже одна справа – бажати служити Богові, а інша справа – добровільно  стати «кріпаками» єпархіального архієрея. Це неминуче приведе до інтелектуальної деградації корпорації духовенства, зокрема і ченців. Останнє приведе і до деградації корпорації архієреїв, адже, здебільшого, майбутніх єпископів обирають саме серед ієромонахів.

Таким чином, на нашу думку, деспотична церковна модель не є привабливою у сучасних українських релігійних реаліях.

ІІ. Церковна модель соборноправності

2.1. Коротка історія виникнення соборноправної моделі в Київської митрополії XV – XVII стст.

Як не парадоксально, але першими боротьбу з візантійською моделлю та запровадження певної соборності, розпочали єпископи та очільники новохрещених країн, які аніяк не погоджувалися визнавати себе васалами Візантійської імперії. Першим крокам до соборноправності була вимога права вільного обрання митрополита. Ми не будемо тут торкатися історії Болгарської, Сербської або Румунської Православних Церков, а зупинимся на становленні соборноправності саме Київської митрополії.

Отже, у 1051 р, собор єпископів Київської митрополії, за підтримкою Київського князя Ярослава та бояр, обрав митрополитом Іларіона Київського (+1088). Константинопольський патріарх не визнав цього та почалася його тривала боротьба з Києвом, яка закінчилася перемогою Вселенського патріархату в 1055 р. Митрополит Іларіон був усунутий від керування митрополією та помер у монастирі…

Не дивлячись на спротив Константинополя, в часи існування Київської Руси як держави, відбулося ще дві спроби запровадити соборного обрання Київського митрополита – це митрополити Єфрем Переяславський (+ між 1091 та 1101 рр.) та Климент Смолятич (+ після 1164 р.).

Боротьба князів та єпископату самим обирати собі очільника Київської митрополії продовжилася у Великому Князівстві Литовському. Так, кілька митрополитів керували без благословення Константинопольського Патріарха – це Теодорит (1352—1354), який загалом був висвячений в Болгарії; Григорій I (1414–1419); Мисаїл Пструч (1474–1480).

Релігійне становище в ВКЛ, внаслідок якого православ’я вже не було державним віровизнанням та було вимушено конкурувати з католицтвом, а потім і з протестантизмом, вимусило виробляти принципово нову модель внутрішнє церковних стосунків. Вже до кінця XV – початку XVІ стст. у житті Київської митрополії все більшу роль відігравало духовенство, яке не тільки брало участь у церковних соборах, а і мало на них рівний з єпископатом голос.

Так, у Віленському православному соборі 1509 р., «взяли участь 7 єпископів, 6 архімандритів, 6 ігуменів і 7 пресвітерів. Серед запрошених було чимало пересічних священників. Про мирян у матеріалах Собору не згадується: ймовірно вони не брали участі з огляду на характер розгляду питань зібрання (внутрішньо-церковні душпастирські питання)».

Загалом, вивчаючи різноманітні церковні документи XVІ ст., можна бачить трансформацію церковної моделі, коли від чисто єпископальної вона мігрувала в бік соборної. Поступово в вирішенні питань життя Київської митрополії почали брати участь об’єднання мирян – братства, чернечі громади та значні фундатори (як приклад – рід князів Острозьких)…

Соборноправна модель внутрішньоцерковних відносин, яка отримала своє звершення десь до 80-х років XVІ ст., дозволила православним Київської митрополії відновити єпископат та досить успішно протистояти католикам, зокрема і уніатам. Ця модель діяла до анексії Київської митрополії Москвою й поступова було знищена в XVІІІ ст.

Отже, визначимо основні принципи функціонування соборноправної моделі Київської митрополії.

– Київський митрополит та єпархіальні архієреї обиралися на спільних соборах єпископів, духовенства, чернецтва та церковних братств. Також враховувалася думка православних магнатів (фундаторів), які часто брали безпосередню участь у соборах. Усі делегати (учасники) соборів мали рівні права.

– Єпископат мав беззаперечне право і першість голосу щодо догматично-літургічних питань (тлумачити богословські істини віри, редагувати богослужбові книги тощо). Тут варто згадати конфлікт свт. Петра Могили з Львівським ставропігійним братством щодо редагування останнім «церковних книг», у якому переміг саме митрополит.

– Братія монастирів вільно обирала собі настоятеля (ігумена, архімандрита) і Київський митрополит та (або) єпархіальний архієрей не мав права втручатися в цей процес. Виключенням було канонічне порушення. Наприклад — обрання настоятелем одруженого священика або мирянина, які не бажав приймати чернечий постриг.

– Братства та парафіяльні громади мали права мати власні храми та обирати собі священика, якого затверджував архієрей. Але архієрей при поставленні священика мусив зробити йому іспит і назначення або хіротонія відбувалася саме за результатами іспиту. Також архієрей мав беззастережне право зняти священика через канонічні або маральні порушення, чи через вимогу братства (парафіян).

– Єпископські капітули (ради) мали переважно пропорційний склад духовенства та мирян. При цьому архієрей мусив підпорядковуватися їхнім рішенням, коли вони не стосувалися догматично-канонічних питань, у яких архієрей, духовенство та миряни мусили звертатися до авторитету Київського митрополита та (або) Константинопольського Патріарха.

Звичайно, відносини між єпископатом, духовенством, братствами та магнатами, у Київської митрополії Константинопольського Патріархату XVІ – XVІІ стст. не були ідеальними. Було багато конфліктів та суперечок. Але ця соборноправна модель дала можливість зберегти православну віру в дуже складних умовах.

2.2. Спроба повернення до соборноправної моделі в 1917-1921 рр.

Практично одразу після падіння монархії, Російська Православна Церква почала активну підготовку Помісного Собору, який мусив вирішити шерег важливих питань, зокрема і випрацювати нову модель керування Церквою.

Вже сама форма обрання делегатів була дуже демократичною. Так, згідно з прийнятою Передсоборною радою 4 липня 1917 «Положення про скликання Помісного собору Православної всеросійської церкви в Москві 15 серпня 1917», до складу Собору входили члени комісії за результатами виборів, за посадами і за запрошенням Святішого синоду. Основу Собору формували єпархіальні делегації, які складалися з правлячого архієрея, двох кліриків та трьох мирян. Один із двох кліриків мав бути священиком, а другий міг бути будь-ким, від псаломщика до вікарного єпископа. Клірики та миряни обиралися на спеціальних єпархіальних зборах, причому виборці на ці збори обиралися на рівні парафій, на парафіяльних зборах. Єпархіальні делегації і склали основну масу соборян. Серед 564 делегатів собору, 265 делегатів було від ієрархії та духовенства, 299 — від мирян. При цьому всі вони мали рівне право при голосуванні. Тільки питання догматичного та канонічного характеру, після їхнього розгляду Собором, підлягали утвердженню на нараді єпископів.

Обрання патріарха також відбувало по жеребу з трьох кандидатів, які набрали найбільше число голосів делегатів собору, а не прямим голосуванням. При цьому щодо вибору кандидатів на патріарха, була прийнята пропозиція професора Павла Прокошова, яка дозволяла голосувати за будь-яку особу, що не має до цього канонічних перешкод (не лише єпископа).

Крім того, прийнятий 7 (20) квітня 1918 року Парафіяльний статут (заключне, 129-те діяння другої сесії Собору) закріпив певну ступінь автономності парафії; передбачалося і створення союзів парафій.

Отже, навіть РПЦ у 1917-1918 рр. пішла по шляху запровадження певної моделі соборноправності. Це було обумовлено тривалим розвитком богословської критики в російському православному світі в ХІХ ст., від слов’янофільського формулювання ідеї «соборності» до церковно-історичних досліджень, що показали штучність і вторинність деспотичної моделі організації Церкви, що явно не відповідає ідеалам першохристиянської Церкви. На великий жаль, через репресії радянської влади та громадянську війну, ця спроба не була здійснена. А після приходу до влади митрополита (майбутнього патріарха) Сергія (Старогородського), РПЦ повністю повернулася  до деспотичної моделі, під наглядом радянської влади.

2.3. Невдала спроба відродження соборноправності в Українському Православ’ї та її дискредитація УАПЦ (Л)

Практично відразу після падіння самодержав’я, українська інтелігенція почала заходи щодо створення Самостійної Української держави та своєї, автокефальної Православної Церкви. На початку грудня 1917 р. була створена Всеукраїнська Православна Церковна Рада, яка мусила підготувати помісний собор для оголошення автокефалії. Ця організація складалася з єпископату, священиків та мирян, а очолював її — архієпископ Олексій (Дородніцин). Саме він одним з перших висунув ідею апеляції до Константинопольського Патріархату в справі перегляду канонічного статусу Київської митрополії та скасування її анексії Московським патріархатом. Також серед членів ВПЦР був і протоієрей Василь Липківський.

За ініціативою архієпископа Олексія, ВПЦР скликала на початку 1918 р. Всеукраїнський Церковний Собор в Києві. Собор виступив за створення незалежної від Московського патріархату української церкви на засадах історичної соборноправності та канонічно отриманого від Вселенського Патріархату автокефального статусу. На великий жаль, вже 19 січня робота Собору перервалася наступом більшовиків на Київ…

Але процес набуття канонічної автокефалії не зупинився, адже 1 січня 1919 р. Директорія УНР приймає «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». До участі у Першому Святішому Синоді, уряд, серед інших, запросив архієпископа Агапіта (Вишневського), єпископа Діонісія (Валединського) та протоієрея Василя Липківського. Як бачимо, у складі Синоду мусили бути не тільки архієреї, а і священики.

Однак протестантські «революційні» тенденції в ВПЦР перемогли. Коли в березні 1919 р. ця інституція відновила роботу, її керівником було обрано мирянина Михайла Наумовича Мороза, а до секретаріату — іншого мирянина, Івана Васильовича Тарасенка.

Попри застереження духовенства та освічених мирян, І Всеукраїнський церковний собор, які фактично очолювали соціалісти М. Мороз та В. Чехівський, довели ідею церковної соборноправної моделі до повного абсурду, загалом відхилив єпископат та духовенство. Зокрема цей «собор» постановив, що «вся влада переходила до церковних рад (радоправство), а преважна більшість функцій єпископату передавались мирянам (§§ 1, 3 та 4)»; радам «дозволялось вносити зміни в богослужіння шляхом запровадження «нових творів, як натхненних виявлень живої церковно-релігійної творчості, що до цього часу була скована старим церковним устроєм (§ 10, пп. 2)». В цьому видно як вплив протестантської еклезіології, загалом дуже популярної серед української інтелектуальної еліти того часу, так і соціалістичної ідеології.

Протестантизація липківцями соборноправної моделі, яку вони наполегливо представляли як саме «українську історичну», привила до дискредитації ідеї соборноправності не тільки серед єпископату, а і серед духовенство та вірних. І ця дискредитація отруює Українське Православ’я і до сьогодні. Бо, як влучно визначив митр. Іларіон (Огієнко): «Церкву цю назвали «соборноправною», розуміючи під цим не історичне керування Церквою її Соборами, а світське радо-правство».

2.4. Друга спроба відродження історичної соборноправності у часі німецької окупації

Певні елементи канонічно-історичної соборноправної моделі використовувала УАПЦ (створена в 1942 р.) в єпархіях, де вдалося налагодити нормальне церковне життя. Зокрема харківський митрополит Феофіл (Булдовський) створив єпархіальну раду з п’яти членів, куди, крім нього, входило два священика та два мирянина.

Також подібна єпархіальна рада та парафіяльні ради діяли в Пінсько-Поліської єпархії УАПЦ, якою керував митрополит Олександр (Іноземців). Але тут вони були, з більшого, традиційні ще з міжвоєнного часу, коли ця територія входила в юрисдикцію ПАПЦ.

Звісно, ці елементи і початки були дуже короткострокові і вже за рік-два зникли під наступом Червоної армії.

ІІІ. Тенденції впровадження соборноправності в другій половині ХХ – початку ХХІ стст.

3.1. Загальна історія вироблення та впровадження інституту соборноправної моделі

Після ІІ Світової війни, опинившись в масовій еміграції в країнах Заходу, з його культурою розвиненого громадянського суспільства, потужних політичних партій, демократичної політики тощо серед священиків та вірян канонічних православних юрисдикцій, які діяли на території Західної Європи, США, Канаді та Австралії, з’явився запит на активну участь у житті Церкви, існування реальних важелів на прийняття рішень єпископатом. В цьому бажанні вони зверталися як до живого досвіду західних неправославних християн, їхньої практики, виробленої впродовж століть боротьби за права, так і до джерел православної культури, де відшукували зразки і приклади активної участі вірян у Церкві.

Отже, коли аналізувати загальні тенденції, то не дивлячись на різні форми, вони мають одну спільну рису – обмеження самовладдя єпископів на парафіяльному та єпархіальному рівні. Це стосується насамперед адміністративних прав, адже канонічні та догматично-літургічні і питання залишаються безумовною прерогативою архієреїв та духовенства.

Після розпаду СРСР та падіння т.зв. «соціалістичного табору», тенденції соборноправності почали з’являтися і в Православних Церквах Східної Європи. Результатом цього процесу була спроба підняти питання щодо канонічної соборноправної моделі на Всеправославному соборі, але через позицію кількох Православних Церков, ця пропозиція була відхилена вже на рівні передсоборних нарад. Кожний з противників всеправославного обміркування нової моделі, з більшим залученням священиків та мирян до прийняття адміністративних рішень, висував свої аргументи, що практично унеможливило консенсус в цьому питанні.

Сьогодні ми вже маємо можливість надати основні тези того, що пропонувалося до передсоборного обговорення:

а) Призначення (зміна) або вибори особи нового єпархіального архієрея мусить бути погоджені на соборі духовенства;

б) Переміщення священика на іншу парафію може здійснюватися тільки (або) з його згоди та тільки (або) згоди парафіяльних зборів;

в) Запроваджується персональне членство членів парафії. Саме вони складають парафіяльні збори.

г) пропонувалося скасування довічне обрання предстоятеля (підтвердження кожні 10 або 15 років, з критичним роком 85 р.

Крім того, піднімалося питання про участь обраних священиків та мирян у архієрейському соборі, з правом дорадчого голосу.

Однак, на рівні юрисдикцій, процес вироблення нової моделі продовжився. Навіть Російська Православна Церква, хоча і формально, мусила зробити певні кроки в цьому напрямку, кінцевою формою яких стало створення «Межсоборного присутствия» 27 липня 2009 р. «Основним завданням … є попереднє вивчення питань, які розглядають Помісний та Архієрейський собор, а також підготовка проектів рішень з цих питань. Рішення щодо пропозицій Міжсоборної присутності можуть прийматися також Священним Синодом». Пропозиції по персональному складу вносять єпархіальні архієреї, а «склад присутствия переглядається Священним Синодом за поданням Патріарха Московського і всієї Русі раз на чотири роки».

3.2. Відродження Українського Православ’я 1989-2018 рр. УАПЦ та УПЦ КП

У 1989 р. почалося трете відродження УАПЦ, рух за Українську Помісну Православну Церкву. На великий жаль, вже через кілька років відбувся розкол на дві гілки, які намагалися здобути канонічну автокефалію – УАПЦ та УПЦ КП. Кожна з цих юрисдикцій спробувала створити свою церковну модель з врахуванням прагнення священиків та вірних до більш активного впливу на церковне життя. Отже, розглянемо процеси в УАПЦ та УПЦ КП окремо.

3.2.1. УАПЦ: Сучасна соборноправна модель, що втілена в Статуті

Коли 19 серпня 1989 р. протоієреї Володимир Ярема (майбутній патріарх Димитрій) та Іван Пашуля проголосили вихід Петропавлівської парафії м. Львова з-під юрисдикції Московського патріархату і перехід під омофор митрополита Мстислава (Скрипника) та почалося відродження УАПЦ в Україні, Церква опинилася в досить складному становищі. Адже ніхто з українських православних архієреїв діаспори не мав змоги приїхати, а архієреї Українського екзархату РПЦ відмовилися долучитися до відродження автокефалії. Тому для адміністративного керування була створена «Рада УАПЦ», яку від початку очолив саме о.Володимир Ярема. У подальшому, коли до УАПЦ долучився єпископ Іоан Боднарчук, формальне керування радою перейшло до нього, як представника митрополита Мстислава в Україні.

Однак, навесні 1990 р., після висвячення нового єпископату УАПЦ, склалася досить парадоксальна ситуація.

З одного боку, єпископи, які всі вийшли з середовища РПЦ, бажали запровадити ту ж саму деспотичну модель, практично відхиливши священиків та мирян від керування УАПЦ. Загалом, єпископоцентричну модель вже від початку намагався впровадити вл. Іоан Боднарчук, зокрема він здійснив перші архієрейські хіротонії без погодження з «Радою УАПЦ».

З іншого – нові правлячі архієреї УАПЦ не могли нічого зробити в умовах ворожого ставлення радянської влади, Українського екзархату РПЦ та греко-католиків, без підтримки священиків та мирян. Тому вони мусили погоджувати з духовенством та мирянами свої дії, серйозно ставитися до їх порад.

Після того, як розпочалася підготовка до приїзду в Україну митрополита Мстислава Скрипника та до першого Помісного Собору УАПЦ, був досягнутий певний компроміс: архієреї, духовенство та миряни мали рівне право голосу на Помісному Соборі, а правлячі єпархіальні архієреї мусили погоджувати свої адміністративні дії з членами єпархіальної ради, куди входили представники духовенства та мирян, яких обирали на загальних зборах єпархії.

За деякими даними, на стадії підготовки першого Помісного Собору УАПЦ пропонувалося ввести до її Синоду кілька священиків та мирян, обраних з числа делегатів собору. Але чи було це реально запроваджено навіть у формі якогось рішення, дізнатися не вдалося. Також не вдалося знайти Статут УАПЦ, який був прийнятий у 1990 р.

Отже, для оцінки соборноправної моделі церковного керування УАПЦ, ми будемо користуватися її Статутом, який був чинний на момент проведення Київського Об’єднавчого Собору 2018 р.

Вже в преамбулі Статуту, ми бачим чітке визначення соборноправної моделі: «1.7. УАПЦ здійснює своє служіння в світі на основі соборноправності. Вищими органами церковної влади, управління й суду є Помісний Собор і Архієрейський Собор; вищим органом церковної влади на період між соборами є Патріарша Рада на чолі з Предстоятелем».

Тепер подивімось, що представляє собою «Патріарша Рада», керівний орган Церкви, якого немає в ПЦУ та яку не мала УПЦ КП (беремо тільки основні моменти):

«7.1. Патріарша Рада є вищим постійно діючим виконавчим органом управління УАПЦ, який працює в період між Помісними Соборами;

7.2. До складу Патріаршої Ради входять з правом вирішального голосу: Предстоятель (голова), два єпархіальні архієреї, два священики і двоє мирян. Члени Патріаршої Ради обирають зі свого складу секретаря, котрий відповідає за ведення протоколів засідань та іншої документації, стежить за дотриманням реґламенту, викликає членів Патріаршої Ради на засідання; …

7.4. Патріарша Рада провадить діяльність у таких напрямах:

а) керівництво адміністративним розвитком Церкви, формування штату Патріархії;

б) налагодження і підтримування стосунків з іншими Церквами й конфесіями, державними установами, суспільно-культурними й політичними організаціями;

в) організація виробничої, інформаційно-видавничої, фінансової діяльності УАПЦ;

г) координація навчально-виховної роботи, доброчинної, євангелізаційної діяльності;

ґ) підготовка кандидатур до єпископського служіння;

д) підготовка чергового Помісного собору;

7.5. Всі члени Патріаршої Ради мають рівне право голосу, право внесення проектів рішень і участі в їхньому обговоренні, право повної інформації про діяльність Патріаршої Ради. Повноваження члена Патріаршої Ради, який проводить діяльність, несумісну зі Статутом УАПЦ, за рішенням Патріаршого Суду указом Предстоятеля призупиняються до наступного Помісного Собору;

7.6. Справи в Патріаршій Раді вирішуються за загальною згодою всіх присутніх на засіданні членів або більшістю голосів. При рівності голосів голос Голови є вирішальним;

7.7. Ніхто з присутніх на Патріаршій Раді не може утримуватися від голосування».

Таким чином, «Патріарша Рада» УАПЦ унеможливлювала самовладність єпископату, яка могла здійснюватися через архієрейські собори, долучала обраних священиків та мирян до прийняття важливих рішень життєдіяльності Церкви.

Ще один дуже важливий момент соборноправної моделі УАПЦ – це призначення керуючого єпархіального архієрея: «10.3. Єпархіальний архієрей набуває канонічного повновладдя на території єпархії після його вибору на єпархіальному соборі, схвалення цього вибору Патріаршою Радою, рішення Архієрейського Собору про призначення єпархіального архієрея, найменування на єпархіального архієрея, архієрейської хіротонії та Указу Предстоятеля про призначення правлячого архієрея …

19.7. Кандидат до єпископського служіння, рекомендований єпархіальним собором, повинен після належного іспиту бути затвердженим Архієрейським Собором за погодженням з Патріаршою Радою. Після цього Патріаршою грамотою він нарікається у єпископи з титулом, що включає назву кафедрального міста».

Подібним чином формувалися і єпархіальні ради, які явно захищали духовенство єпархії від самовладдя правлячого архієрея, адже «до складу Єпархіальної Ради входить з правом вирішального голосу не менш як п’ять осіб: єпархіальний архієрей (голова), не менше двох кліриків та не менше двох мирян», які обиралися на єпархіальному соборі.

Певну власну можливість безпосередньо впливати на життя УАПЦ мали і організації мирян, адже статут засвідчував: «Делеґати від організацій та об’єднань мирян, визнаних за юридичних осіб з погляду церковного устрою, беруть участь у соборному житті УАПЦ, делеґуючи своїх представників на парафіяльні та деканальні збори, єпархіальні та Помісні Собори в межах квоти, встановленої церковною владою».

З всього вищевикладеного можемо зробити висновок, що соборноправна модель УАПЦ була досить демократичною, з чітким збереженням канонічних норм та відповідала тенденціям у Вселенському Православ’ї. Вона захищала священиків від самовладдя єпископату, давала духовенству та мирянам реально впливати на життя Церкви.

3.2.2. УПЦ КП – деспотична модель з елементами соборноправності

За основу Статуту УПЦ КП, який діяв до Київського Об’єднавчого Собору 2018 р., був взятий Статут, Прийнятий Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви 5 червня 1990 року. Але в 1992, 1993, 2004, 2013 та 2016 роках у нього вносилися зміни та доповнення, які поступово наближали його до деспотичної  моделі.

Так, вже в преамбулі відзначено, що «вищими органами церковної влади і управління є Помісний Собор, Архієрейський Собор, Священний Синод на чолі з Патріархом Київським і всієї Руси-України (Місцеблюстителем)». Жодної згадки про «патріаршу раду», як в подальшому і єпархіальні, вже немає. Єдиним органом, де мусять бути присутні священики та миряни, є Помісний Собор.

Помісний Собор «скликається Патріархом Київським і всієї Руси-України, а в разі його смерті – Місцеблюстителем разом зі Священним Синодом за мірою необхідності, але не рідше як один раз на п’ять років.

3. Помісний Собор складається з єпархіальних та вікарних архієреїв (за своїм положенням), представників кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян, а також Вищої Церковної Ради.

4. Процедура виборів на Помісний Собор делегатів від кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян та їх кількість встановлюється Святішим Патріархом та Священним Синодом. …

10. Ухвали Помісного Собору стають правосильними, коли їх прийнято простою більшістю голосів присутніх членів Собору, включаючи 2/3 голосів архієреїв при рішенні догматичних питань …

12. До президії Собору входять за посадою Святійший Патріарх (Місцеблюститель) – Голова президії, постійні члени Священного Синоду, за обранням – один священик і один мирянин. Президія керує засіданнями Собору».

Коли толерувати той факт, що вибори та кількість делегатів «встановлюється Святішим Патріархом та Священним Синодом», наведений текст Статуту виглядає цілком демократичним. Також згадується «Вища Церковна Рада», права якої варто розглянути окремо.

«Вища Церковна Рада є дорадчим органом в управлінні Української Православної Церкви Київського Патріархату. … Членів Вищої Церковної Ради обирає Архієрейський Собор на пропозицію Святійшого Патріарха. … В міру необхідності засідання Вищої Церковної Ради скликає Патріарх Київський і всієї Руси-України і головує на них». Таким чином, жодних прав та реального впливу на рішення Предстоятеля, Священного Синоду, Архієрейського Собору та навіть на рішення єпархіальних архієреїв цей орган немає. Більш того, не прописаний обов’язковий порядок скликання його засідань, що робить «Вищу Церковну Раду» суто декоративною інституцією.

Такий самий декоративний характер носила і «єпархіальна рада», адже вона «є дорадчим органом управління єпархією. Єпархіальна рада утворюється з благословення єпархіального архієрея і складається з п’яти осіб – чотирьох у священному сані і одного мирянина, три з яких призначаються архієреєм, а два призначаються єпархіальними зборами на три роки». При цьому, її обов’язкові засідання мусять відбуватися раз на півроку.

У остаточної редакції Статуту УПЦ КП ми не знаходим згадки про мирянські організації (братства, об’єднання і т.д.), їх окремому представництві на Помісному та Єпархіальному соборі.

Отже, можна зробити висновок, що в Статуті УПЦ КП, незважаючи на декоративний характер певний постанов, священики там миряни були відхилені від реальних адміністративних рішень. Вони мали можливість якось впливати на їх, тільки один раз на п’ять років, під час Помісного Собору.

ІV. Деякі висновки та пропозиції

Ми мусимо усвідомити, що релігійне поле України ніколи не було, не є та не буде моноконфесійним. І хоча, згідно соціологічних опитувань, православ’я з’являється домінуючою конфесією (православними себе вважають близько 80% українців), до конкретної юрисдикції себе відносять десь близько 70-75%, а коли брати тих, хто регулярно відвідує богослужіння, таких виявляється менш 50%. Крім того, сьогодні головною підставою переходи священиків та парафій да ПЦУ є політичний чинник, але, раніше або пізніше, антиукраїнські юрисдикції або конфесії опиняться на повному маргінесі суспільства, фактично стануть сектантською групою.

Майбутній вступ України до Європейського Союзу та запровадження його юридичних норм, унеможливить державну заборону приходу на канонічну територію ПЦУ інших юрисдикцій . Про намір здійснити такий крок, незважаючи на протест ПЦУ, вже заявила Румунська Православна Церква. А Вселенське Православ’я, як бачимо на прикладі вторгнення РПЦ на канонічну територію Олександрійського патріархату, не в змозі одностайно зупинити такі дії. Більш того, рішення Критського Всеправославного Собору щодо передачі православної діаспори під омофор Константинопольського Патріархату відверто ігноруються навіть тими юрисдикціями, які його підписали.

Таким чином, ПЦУ прийдеться не тільки витримувати конкуренцію з іншими конфесіями, а і реально змагатися за практикуючих православних вірників. Ми можемо досить успішно приєднати до ПЦУ парафії (читай: храми) РПЦвУ, але це аніяк не значить, що ми практично «переведемо» прихожан. Адже переважна кількість тих, хто сьогодні декларує себе вірниками ПЦУ, з’являються «не прихожанами, а заходжанами», відвідують храм лише на великі свята. Крім того, орієнтуючись на соціологічну вибірку тих, хто регулярно відвідує богослужіння, особливо в Центральній, Південній та Східній Україні, можна побачити, що середній вік парафіян складає 45-50+ років і має тенденцію до збільшення.

Отже, для реального об’єднання Українського Православ’я та його розвитку, потрібно виробить таку церковну модель, яка була б приваблива для мирян, особливо молоді (передбачала її активну та реальну участь у житті Церкви, вплив на прийняття рішень). Одночасно ця модель мусить вивести духовенство з «кріпацького стану», коли священик або диякон цілком залежний від правлячого архієрея та немає реальних важелів захисту своїх прав (перевід на іншу парафію без врахування думки парафіян; волюнтаризм у накладанні покарання, чим сьогодні вже дуже чітко відзначилась РПЦвУ, та інш.)

Звісно, важко одразу сьогодні надати готове рішення, запропонувати готову модель церковних відносин, бо такого «просто і готово» просто не існує. Вироблення такої моделі, за умовами широкого дискусійного обговорення – ось головне завдання тих, хто щиро бажає об’єднання православних України.

На мою думку, теоретичною базою для подальшого обговорення може бути Статут УАПЦ, які включав у себе сучасні тенденції розвитку більшості Помісних Церков. Втім, це може бути лише точкою відштовхування як щось таке, що вже було в нашій українській православній традиції. Розробляючи новий підхід, варто глибоко продумати саму структуру сучасної Церкви ХХІ ст., передбачати важелі і противаги так, щоб забезпечити водночас гнучкість і розвиток Церкви, з одного боку, і стабільність та відданість вірі з іншого. Слід, кажучи світською мовою, враховувати потреби всіх учасників церковного життя, задовольняючи та врівноважуючи їх права, свободи та інтереси. Саме тоді, коли така сучасна модель буде запроваджена, об’єднання набуде церковний, а не тільки політичний характер. Саме тоді зникне проблема «об’єднання», тому що причин бути поза розумно і духовно облаштованою ПЦУ просто не залишиться.

прот. Сергій Горбик, «Православний Духовний Центр, ап. Івана Богослова», Чернівці

І. Загальні положення

1. Православна Церква України с частиною Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви та невід’ємно єдиною з Матір’ю Великою Христовою Церквою в Константинополі і через неї з усіма іншими Православними Автокефальними Церквами.

2. Православна Церква України є автокефальною, згідно з наданим їй кенотично (через самопожертву) цим статусом, від мученицького священного канонічного тіла Константинопольської Матері-Церкви, тобто Святійшого Апостольського Вселенського Престолу, та керується, як і подобає. Святим Письмом, Священним Переданням, божественними та священними канонами та освяченою практикою Церкви, керується відповідно до Патріаршого та Синодального Томосу, яким було надано їй автокефальний статус [ДАТА], а також в деталях – зі Статутом, що відповідає їм, при цьому у випадку розбіжностей першість належить Томосу.

3. Питання, що не передбачені у цьому Статуті та які потребують статутного регулювання, розглядаються змішаною Комісією, призначеною Вселенським Патріархатом і Автокефальною Церквою в Україні.

4. Членами Православної Церкви України є усі православні християни цієї країни незалежно від їхньої національності. Православні християни українського походження в православній діаспорі віднині мають окормлення єпархіальними Архієреями Вселенського Патріархату, у відповідності до священних канонів (28-ий канон ІУ-го Вселенського Собору, див. також і 8-ий канон 1-го Вселенського Собору).

5. Православна Церква України складається з релігійних організацій, які мають юридичний статус відповідно до положень Конституції та законів України, співпрацює з державними органами в межах державного та канонічного церковного законодавства, щодо служіння церковній єдності, захисту релігійної свободи, а також інших питань, що становлять спільний інтерес.

II. Зібрання кліру та мирян (Помісний Собор)

1. Найвищою церковною владою в Православної Церкви України є зібрання кліру та мирян (Помісний Собор).

2. Помісний Собор складається з усіх архієреїв – єпархіальних та інших, кліриків, ченців та мирян від кожної єпархії, що обираються єпархіальними зборами. Помісний собор скликається регулярно кожні 5 років Головуючим, тобто митрополитом Київським, та Постійним річним синодом. Також Помісний собор скликається надзвичайно – завжди, коли цього забажає Головуючий. Мета Собору – підтримувати соборну діяльність Церкви.

3. Помісний Собор (Зібрання кліру та мирян) обирає митрополита Київського з трьох кандидатів запропонованих Архієрейським Собором. В цьому випадку Помісний Собор скликається місцеблюстителем престолу або, в разі явної непереборної неможливості для нього (місцеблюстителя), наступним за старшинством архієрейської хіротонії єпархіальним архієреєм. Кворум Помісного Собору становить 2/3 учасників, в тому числі 2/3 від числа архієреїв. Рішення ухвалюється простою більшістю, у випадку рівності голосів, перевагу має голос Головуючого.

4. Помісний Собор має право ухвалювати Статут та вносити зміни до нього. Також він затверджує зміни до Статуту, внесені Архієрейським Собором виключно в дусі Томосу.

ІІІ. Священний Архієрейський Собор

1. Священний Архієрейський Собор складається з митрополита Київського та усіх єпархіальних архієреїв України, канонічно обраних та рукопокладених та керуючих єпархіями.

2. Собор має своє місцезнаходження в Києві, в [+++].

3. Якщо Головуючий Священного Архієрейського Собору відсутній, не має змоги бути присутнім або якщо його не існує, його заміщує старійший за архієрейською хіротонією єпархіальний архієрей, а у випадку, якщо і він не мас можливості, то наступний за старшинством член Собору. Первенствуючий після митрополита Київського єпархіальний архієрей за старшинством архієрейської хіротонії, має усі передбачені обов’язки головуючого, а також місцеблюстителя у випадку вдовування Київської митрополії.

4. Священний Архієрейський Собор скликається його Головуючим, регулярно раз на рік, та надзвичайно кожного разу, коли той, хто має право його скликати, вважає це за потрібне, або коли це постановить річний (постійний) Священний Синод, або коли його буде затребувано в письмовій формі третиною членів Священного Архієрейського Собору.

5. У випадку неможливості з боку Головуючого скликати Священний Архієрейський Собор, останній скликається за його згодою та за наказом Співголовуючого. У випадку неможливості з боку Головуючого висловити свою думку та видати наказ, після обгрунтованого визначення комісії, призначеної Постійним річним Синодом найстарший архієрей по праву скликає Священний Архієрейський Собор.

6. Священний Архієрейський Собор має кворум, якщо на ньому присутні Головуючий та принаймні 2/3 членів Собору. Членам Собору не дозволяється бути відсутніми (на ньому) або покидати (Собор) без поважної причини.

7. Рішення Священного Архієрейського Собору приймаються (простою) більшістю голосів присутніх членів, за виключенням випадків, коли вимагається кваліфікована більшість. У випадку рівного поділу голосів вирішальним голосом є голос Головуючого на Соборі.

8. Запрошення разом з порядком денним засідань Священного Архієрейського Собору спрямовується Головуючим його членам не пізніше, аніж за десять днів до дати проведення засідання. Порядок денний визначає Головуючий. Додавання нового питання можливо, якщо про це просять половина присутніх членів Священного Архієрейського Собору.

9. Головний секретар Священного Архієрейського Собору призначається останнім за пропозицією Головуючого з-поміж освіченого духовенства, що має моральні якості та здібності до секретарської роботи.

10. Головний секретар, за допомогою інших членів канцелярії, веде запис протоколів засідань Собору, маючи піклування щодо точної їх реєстрації в кодексі (книзі записів синодальних актів), після того як вони будуть розглянуті Священним Архієрейським Собором та затверджені на його наступній сесії. Генеральний секретар, окрім цього, несе відповідальність за здійснення листування Священного Архієрейського Собору та будь-якої іншої роботи, пов’язаної з цим діяльністю, довіреної йому.

IV. Повноваження Священного Архієрейського Собору

1. Повноваження Священного Архієрейського Собору як керівного органу випливають зі священних канонів, положень цього Статуту, а також з Патріаршого та Синодального Томосу про автокефалію [____]. Таким чином, Священний Архієрейський Собор:

І. охороняє (зберігає) в межах своєї юрисдикції православну віру, церковну єдність, канонічний та літургічний порядок та, окрім того, піклується про єдність зі Вселенським Патріархатом та іншими Православними Автокефальними Церквами.

ІІ. Пропонує кандидатів під час виборів на овдовілу кафедру митрополита Київського, як вказано у відповідній главі.

ІІІ. Тлумачить та частково змінює, але завжди в дусі Патріаршого і Синодального Томосу (___ ), положення цього Статуту, та піклується про таке виконання його положень. Право тлумачити положення Статуту щодо Томосу має виключно Вселенський Патріарх. З найважливіших питань, які потребують спільних обговорень та дій, задля кращої підтримки Православної Церкви, Священний Архієрейський Собор в Україні звертається до Вселенського Патріарха, який охоче надає сприяння та оголошує потрібне рішення Священному Архієрейському Собору Церкви України.

ІV. Складає та виносить на голосування нормативні акти задля урегулювання випадків, конкретне та детальне вирішення яких не передбачено Статутом. Піклується про захист священних монастирів та затверджує внутрішні правила церковних закладів. Вирішення питань стосовно складання та затвердження внутрішніх правил Патріарших ставропігій належить виключно Вселенському Патріарху, і тільки йому.

V. Здійснює канонічний нагляд за діями архієреїв та всіх церковних органів.

VІ. Розглядає та вирішує суперечки, що перевищують відповідальність місцевих архієреїв та річного (постійного) Синоду.

VІІ. Засновує нові єпархії та ліквідує або об’єднує старі, а також визначає межі архієрейських областей.

VІІІ. Може затверджувати перелік тих, хто має право бути обраним в якості єпископа.

ІХ. Піклується про отримання святого Мира від Матері Константинопольської Церкви. Крім того, він канонізує святих для Православної Церкви України та готує пропозиції щодо уведення нових святих до загальноцерковного місяцеслову і виносить їх на судження та ухвалу Великої Христової Церкви у відповідності до діючої багатовікової традиції Східної Православної Церкви.

Х. Піклується про духовне та богослужбове просвітництво православної пастви через усі можливі пастирські дії та засоби.

ХІ. Ухвалює рішення про відставку та позбавлення кафедри єпархіальних архієреїв.

ХІІ. Збирає судові органи, Помісний собор та синодальні установи.

ХІІІ. Визначає відносини Православної Церкви в Україні з державою, міжнародними організаціями, іншими християнськими церквами та релігійними організаціями, взагалі з зовнішнім світом.

ХІV. Має виключну компетентність для накладення покарання у вигляді анафеми (великого відлучення) щодо всіх членів Церкви.

XV. Обов’язки секретаря виконує Головний секретар Священного Синоду.

ХVІ. Священний Архієрейський Собор засновує Комісії, які подають свої висновки та стежать за роботою синодальних органів. Кількість Комісій і їх членів визначається Священним Архієрейським Собором.

V. Річний (постійний) Священний Синод

1. Річний (постійний) Священний Синод складається з митрополита Київського як Головуючого та дванадцяти єпархіальних архієреїв, що періодично призначаються Головуючим, відповідно до старшинства архієрейської хіротонії. Синодальний рік поділяється на два синодальні періоди, а саме зимовий (1 вересня – 28-29 лютого) та літній (1 березня – 31 серпня), половина членів річного (постійного) Священного Синоду змінюється кожного такого періоду. Термін повноважень кожного члену Синоду складає рік.

Примітка: На перехідний період до складу постійного (річного) Священного Синоду постійними членами включаються три колишні очільники церковних груп, що об’єднуються, а у випадку неучасті в Об’єднавчому Соборі очільника, постійним членом Синоду стає найстарший за архієрейською хіротонією представник церковної групи, що об’єднується.

2. Річний (постійний) Священний Синод скликається митрополитом Київським, якому належить право головування, і у випадках, якщо він не має можливості з будь-якої причини, з його згоди та за його наказом, старійшим за архієрейською хіротонією його членом, який має місце співголовуючого в конкретний синодальний період.

3. Річний (постійний) Священний Синод має кворум, якщо присутні Головуючий та шість членів. Його рішення приймаються (простою) більшістю голосів присутніх членів. У випадку рівного розподілу голосів вирішальний голос належить Головуючому.

4. Не дозволяється члену Синоду бути відсутнім або покидати засідання Священного Синоду без серйозної причини. Якщо серйозна причина перешкоджає участі єпархіального архієрея протягом синодального року, то Головуючим визначається інший архієрей за старшиинством архієрейської хіротонії.

5. Річний (постійний) Священний Синод має свою резиденцію в Києві.

6. Річний (постійний) Священний Синод збирається регулярно один раз на три місяці, і кожного разу, коли забажає Головуючий, який складає порядок денний та спрямовує його разом із запрошенням членам Священного Синоду принаймні за три дні до засідання. Додавання теми до порядку денного може бути зроблено Головуючим або за пропозицією половини присутніх членів Річного (постійного) Священного Синоду. Для надзвичайного скликання Священного Синоду діють правила аналогічно тому, що передбачено в розділі про «Священний Архієрейський Собор», в статтях 4 та 5.

VI. Повноваження Річного (постійного) Священного Синоду

Повноваженнями Річного (постійного) Священного Синоду є:

І. Вирішення поточних церковних справ, що не потребують компетенції Священного Архієрейського Собору.

ІІ. Виконує постанови Священного Архієрейського собору.

ІІІ. Може складати перелік тих, хто має право бути обраними в якості єпископів, та спрямовує його на затвердження Священного Архієрейського Собору.

ІV. Здійснює канонічні вибори для обрання єпархіальних архієреїв (окрім митрополита Київського, про обрання якого вказано в спеціальних положеннях, див. розділи X, 8і-уіі) та вікарних єпископів.

V. Надає питання для обговорення на Священному Архієрейському Соборі для прийняття рішень, які мають важливе значення.

VІ. Піклується про життя у Христі віруючих (вірян), скеровуючи священнослужителів до найкращого пастирського служіння усім, а особливо молоді. Заради цієї мети він повинен здійснювати публікації відповідних книг та періодичних видань, організовувати різноманітні катехітичні заходи, використовуючи усі суспільні засоби передачі інформації.

VІІ. Надає дозвіл на видання богослужбових книг.

VІІІ. Піклується про відродження чернецтва у відповідності до священних канонів та духовних заповітів отців чернецтва.

ІХ. Піклується про богословську освіту з метою навчання молодих богословів в учбових закладах в Україні та за межами України. З цією метою він докладає зусиль для надання стипендій студентам богословам для авчання за програмами в богословських школах України, Греції, та семінарах в Халкінській Богословській школі, тощо.

Х. Піклується про навчання кандидатів на духовенство та додаткову освіту духовенства.

ХІ. Пильнує за захистом пастви від прозелітичних дій та за збереженням церковної єдності, а також за успіхами пастирського служіння духовенства.

ХІІ. Рішення Річного (постійного) Священного Синоду виконуються Головуючим та за сприяння Генерального секретаря.

VII. Митрополит Київський

І. Митрополит Київський обирається пожиттєво та несе канонічну відповідальність за пастирське керування народом Божим у власній архієрейської області, і до того ж є головою Помісного Собору, Священного Архієрейського Собору та Річного (постійного) Священного Синоду та Предстоятелем Православної Церкви України, та користується відповідно до Святих Канонів і церковного Передання, належними йому привілеями. Його відносини з іншими єпархіальними архієреями визначаються відповідно до положень цього Статуту згідно з 34 каноном Св. Апостолів і 9 Антіохійського Собору, а також до положень відповідного Патріаршого та Синодального Томосу. Таким чином митрополит:

І. Скликає Помісний Собор, Священний Архієрейський Собор, Річний (постійний) Священний Синод та головує на засіданнях їх сесій.

ІІ. Підтримує церковне спілкування та зв’язок з іншими Автокефальними Православними Церквами, будучи поєднувальною ланкою між ними та Церквою України. Зокрема він оголошує про своє обрання через «мирні грамоти» до Вселенського Патріарха, Предстоятелів Древніх Престолів і глав інших Автокефальних Православних Церков, надаючи їм заяву про незмінне дотримання православних догматів і святих канонів.

ІІІ. Митрополит Київський поминає в диптиху ім’я Вселенського Патріарха та інших Патріархів і глав Святих Православних Автокефальних Церков.

VІ. Очолює хіротонії архієреїв або в разі перешкоди дає наказ іншому архієрею для їх здійснення.

V. Ім’я митрополита Київського поминається за богослужіннями Православної Церкви України.

VІ. Звертається до православного народу в Україні з пастирськими і канонічними посланнями, за погодженням з синодом.

VІІ. Представляє Православну Церкву України перед державною владою, міжнародними організаціями та будь-якими іншими організаціями в разі необхідності, особисто або через представників.

VІІІ. Висуває ініціативи для підтримки взаємоповажних відносин між соціальними інституціями, як і для підтримки соціальної та благодійної діяльності та, загалом, заради свідоцтва євангельського вчення, в сфері охорони навколишнього середовища, прав людини, біоетики та ін.

ІХ. Надає дозвіл архієреям на їх відсутність в їхніх єпархіях.

VIII. Єпархіальні архієреї

1. Єпархіальний архієрей очолює свою церковну область і має в її межах призначені святими канонами права та повноваження, а також має обов’язки, що з них випливають, та є підзвітним Постійному (річному) Синоду та Священному Архієрейському Собору.

2. Єпархіальний архієрей зобов’язаний старанно виконувати пастирські, адміністративні та богослужбові обов’язки, регулярно об’їжджати парафії та монастирі своєї області на запрошення останніх.

3. Єпархіальний архієрей має зв’язки зі свящснноначалієм (керівництвом) інших Церков через митрополита Київського.

4. Єпархіальний архієрей, канонічно обраний та поставлений в своїй єпархії, довічно перебуває в ній, крім випадків, якщо він: і) подасть у відставку та його відставку прийме Священний Архієрейський Собор, б) його кафедру буде оголошено вдовуючою кваліфікованою більшістю з трьох чвертей всіх членів Священного Архієрейського собору, в зв’язку з компетентна підтвердженою неможливістю виконання архієреєм обов’язків унаслідок фізичного або психічного захворювання або старості.

5. Єпархіальний архієрей зобов’язаний регулярно скликати збори духовенства своєї єпархії та піклується про його духовну підготовку і додаткову освіту.

6. Єпархіальний архієрей благословляє обрані органи парафіяльного управління храмів його єпархії, затверджує склад ігуменських рад монастирів своєї єпархії, за винятком рад патріарших ставропігій, які підпорядковані Вселенському Патріарху, і затверджує обрання адміністративних рад церковних установ своєї області.

IX. Вікарні єпископи

За клопотанням митрополита Київського або іншого єпархіального архієрея, Річний (постійний) Священний Синод обирає вікарних єпископів відповідно до передбаченого в наступній статті, за аналогією.

X. Вибори архієреїв

1. У разі вдовування будь-якої архієрейської кафедри Річний (постійний) Священний Синод негайно призначає її місцеблюстителя з суміжних з даною єпархією архієреїв, що має старшинство архієрейської хіротонії, а в разі перешкоди – іншого з суміжної з даної єпархією за старшинством хіротонії. У разі вдовування Київської митрополії, місцеблюстителя призначає Річний (постійний) Священний Синод, ним мусить бути той, хто має старшинство хіротонії серед усіх архієреїв, відповідно до вищевказаного.

2. Під час вдівства архієрейської кафедри, місцеблюститель бере на себе тимчасову пастирську опіку і управління єпархією, без дозволу зміни статусу, осіб і речей.

3. Обрання нового єпархіального архієрея здійснюється в два етапи: а) Члени Річного (постійного) Священного Синоду таємним голосуванням обирають від одного до трьох осіб, запропонованих митрополитом Київським або членами Синоду, або зі списку тих, хто має право бути обраними в єпископи, і ці троє, що набрали таким чином більшість голосів, є трьома кандидатами; б) Річний (постійний) Священний Синод згодом переходить до обрання нового архієрея, також таємним голосуванням.

Обирається кандидат, який набрав більшість голосів присутніх членів Синоду. Визначення трьох кандидатів та вибори (одного з них) проводиться на одному і тому ж засіданні.

4. Обрання нового архієрея має проводиться протягом трьох місяців після того, як кафедра овдовіла.

5. Перед обранням звершується Божественна літургія одним з архієреїв, і потім відбувається визначення трьох кандидатів і вибори, відповідно до зазначеного вище.

6. Після обрання відбувається Наречення відповідно до канонічного та літургійного порядку.

7. Кандидати на престол Київської митрополії визначаються з числа правлячих архієреїв Православної Церкви України.

8. Три кандидати визначаються з трьох, хто набрав більшість голосів під час таємного голосування.

9. Після цього Помісний Собор під головуванням місцеблюстителя та таємним голосуванням обирає нового митрополита Київського. Обирається той, хто з трьох набере більшість голосів.

10. Головою зібрання кліру та мирян (Помісний Собор) є місцеблюститель Київського престолу. У разі очевидної непереборної перешкоди головує наступний за старшинством хіротонії архієрей з усіх єпархіальних архієреїв.

11. Запрошення членам Священного Архієрейського Собору і зібрання кліру та мирян (Помісного Собору) для обрання нового митрополита Київського направляється місцеблюстителем за двадцять днів до призначеної дати.

12. Якщо під час заміщення престолу митрополита Київського виникають непереборні проблеми, що порушують єдність Церкви, про це повідомляється негайно Вселенському Патріарху, першому в Православній Церкві, і він шукає рішення цього, відповідно до всеправославно діючими правилами про його священноканонічну екстериторіальну юрисдикцію.

13. Обрання нового митрополита Київського і дата його інтронізації в м. Києві повідомляються місцеблюстителем, а саме співголовою Священного Архієрейського Собору, Вселенському Патріарху та предстоятелям і главам Православних Церков.

14. Кандидатами на архієрейство можуть вважатись: безшлюбні (або вдові) священнослужителі, які мають такі якості: І) диплом Університетської (вищої) Богословської Школи, ІІ) мають вік старше тридцяти п’яти років, ІІІ) підтверджені мораль і гідність, ІV) десятирічне успішне духовне служіння, V) має досвід церковної адміністративної роботи, зокрема посаду ігумена або професора.

XI. Судові органи

Судовими органами Церкви є: І) архієрей, ІІ) єпископські суди, ІІІ) синодальні суди першої та другої інстанцій для пресвітерів і дияконів, ІV) синодальні суди першої та другої інстанцій для архієреїв, V) Священний Архієрейський Собор і VІ) Помісний Собор.

Апеляція

Священнослужитель будь-якого сану, остаточно засуджений своїми церковними властями до будь-якого покарання, може, використовувати право апеляції до Вселенського Патріарха, відповідно до того, як це передбачено священними канонами (9 і 17 Четвертого Вселенського Собору) та багатовіковою практикою Церкви.

Загальні положення

Питання щодо церковного процесуального права будуть вирішені Священним Архієрейським Собором Православної Церкви України.

У випадку виникнення розбіжностей з рівною кількістю голосів на засіданнях судових органів превалює більш м’яке рішення щодо обвинуваченого.

XII. Заключна частина

Цей Статут вступає в дію після отримання Патріаршого і Синодального Томосу про автокефалію Православної Церкви України.