Пам’ять 21 серпня / 3 вересня

Преподобний Авраамій Смоленський, проповідник покаяння і будучого Страшного Суду, народився в середині ХII століття. в Смоленську від багатих батьків, які до нього мали 12 дочок і молили Бога про сина.

З дитинства він ріс в страху Божому, часто відвідував церкву і мав змогу навчатися читанню та писанню по богослужбовим книгам. Батьки сподівалися, що їхній єдиний син одружиться і продовжить знатний рід, але він шукав іншого життя. По смерті батьків, роздавши все майно монастирям, церквам і бідним, преподобний ходив по місту як жебрк, благаючи Бога вказати шлях спасіння. Він прийняв постриг у монастирі Пресвятої Богородиці, який стояв у п’яти верстах від Смоленська, на місці Селище.

Проходячи в рідному монастирі різні послухи, преподобний старанно займався списуванням і збиранням книг, черпаючи з них духовне багатство. Смоленський князь Роман Ростиславич († 1170) завів у місті училище, в якому навчалися не тільки по слов’янським, а й по грецькою та латинською книгам. У самого князя було велике зібрання книг, яким користувався преподобний Авраамій.

Більше 30 років трудився він в обителі, коли ігумен переконав його прийняти 1198 р сан пресвітера. Кожен день він звершував Божественну літургію і виконував послух духівника не лише для братії, а й для мирян. Незабаром преподобний став широко відомий. Це порушило заздрість братії, а потім і ігумена, і через 5 років преподобний змушений був перейти в Хрестовоздвиженський монастир в самому Смоленську. На пожертви прочан він прикрашав соборний храм бідного монастиря іконами, завісами і свічками. Сам він написав дві ікони на теми, які найбільше займали його: на одній зобразив Страшний Суд, а на іншій – катування на митарствах.

Сухий і блідий від важкої праці, подвижник був схожий у священних ризах на святителя Василія Великого. Святий був суворий і до себе, і до духовних дітей. Він невпинно проповідував у церкві і прихожим в його келію, розмовляючи одно з багатими і бідними. Через заздрість до відомості Преподобного, міська знать і духовенство вимагали у єпископа Ігнатія зрадити преподобного суду, звинувачуючи його в спокушенні жінок і переманюванні духовних дітей. Але найбільш жахливі були звинувачення його в єресі  і читанні заборонених книг. За це  пропонували втопити або спалити подвижника. На суді князя і єпископа преподобний відвів всі брехливі звинувачення, але, незважаючи на це, йому заборонили священнодіяти і перевели в монастир на честь Пресвятої Богородиці.

Страшна посуха була Божим покаранням за неправедний суд, і лише коли святитель Ігнатій попросив вибачення у преподобного Авраамія, дозволив йому служити і проповідувати, дощ напоїв Смоленську землю.

Святитель Ігнатій побудував новий монастир на честь Положення ризи Пресвятої Богородиці та доручив в ньому послух настоятеля преподобному Авраамію, а сам, залишивши по старості єпархію, оселився в ньому. Було багато бажаючих поступити під керівництво преподобного Авраамія, але він приймав у монастир вельми розбірливо і після великих випробувань, так що в його монастирі у нього було тільки 17 братів. Преподобний Авраамій після смерті святителя Ігнатія, бувшого його духовним другом, більш всього іншого вселяв братії пам’ятати про смерть і молитися день і ніч про те, щоб не бути засудженими на Суді Божому. Помер преподобний Авраамій блізко 1224 р поживши в чернецтві 50 років. Вже наприкінці ХIII ст. йому була складена служба, спільна з його учнем, преподобним Єфремом. Страшна монголо-татарська навала, що була покаранням Божим за гріхи, не тільки не заглушила пам’яті преподобного Авраамія Смоленського, але нагадало людям його заклик до покаяння і пам’ятання Суду Божого.

Тропар преподобного Авраамія, чудотворця Смоленського, глас 8

Сьогодні засяла нам пам’ять твоя, славно як сонце, / світло променем освітляючи світ / і тьму злих нічних духів від нас відганяючи. / Сьогодні сили святих Ангелів / і души праведних духовно святкують у радості. / Сьогодні і ми, грішні, припадаючи, молимось: / Преподобний отче Авраамій, / моли Христа безупинна, / щоб спас місто і людей, що любовно тебе шанують.

Кондак преподобного Авраамія, чудотворця Смоленського, глас 3

Засяла, Господь, місту Твоєму / пам’ять Твого угодника, / як сонце світле, / радісно всіх, ніби променем, освітляючи, / ще ж і молитви Пречистої Твоєї Матері / від усіх бід позбавляють нас / і відводять навали варварів. / Цім ми, люди Твої і місто наше, міцно хвалимось / і спасаємось молитвами / Твого угодника Авраамія, отця преподобного

Пам’ять 14 / 27 березня

Святий Ростислав, великий князь Київський, син великого князя Київського святого Мстислава Великого (+ 1132, пам’ять 14 червня), брат святого князя Всеволода-Гавриїла (+ 1138, пам’ять 11 лютого, 22 квітня та 27 листопада), є одним з видатних державних і церковних діячів Київської Русі (України та Білорусі) середини XII століття.

З його ім’ям пов’язано зміцнення і піднесення Смоленська, Смоленського князівства і Смоленської єпархії Київської митрополії.

До XII століття Смоленська земля була складовою частиною єдиної держави – Київської Русі. Початок її політичному відокремленню був покладений у 1125 році, коли святий князь Мстислав Великий, успадкувавши від свого батька, Володимира Мономаха, київський великокнязівський престіл, віддав Смоленськ у тримання своєму синові Ростиславу (у хрещенні Михаїлу). Завдяки працям і подвигам святого Ростислава Смоленське князівство, яким він правив більше 40 років, розширюється, забудовується містами і селами, прикрашається храмами і монастирями, набуває вплив на справи всієї Київської Русі.

Святим Ростиславом засновані в Смоленській землі міста Ростиславль, Мстиславль, Кричев, Пропойськ, Васильєв та інші. Він став родоначальником смоленської князівської династії.

У 1136 році святий Ростислав домігся заснування окремої Смоленської єпархії. Першим її єпископом став Мануїл, поставлений у березні-травні 1136 р. митрополитом Київським Михаїлом, а майнове її положення було забезпечено Статутом князя Ростислава, виданим в тому ж році. Крім того, 30 вересня 1150 спеціальною грамотою святий Ростислав підтвердив передачу Смоленській кафедрі Соборної гори в Смоленську, на якій стояв кафедральний Успенський собор та інші єпархіальні будівлі.

Сучасники високо цінували церковне будівництво князя Ростислава. Навіть джерела, що нічого більше не повідомляють про нього, відзначають, що «сей князь Святу Богородицю будував у Смоленську». Ці слова слід розуміти не тільки в сенсі перебудови і розширення при князі Ростиславі Успенського собору, спорудженого його дідом, Володимиром Мономахом, в 1101 році (перебудований собор був освячений єпископом Мануїлом на свято Успіння 15 серпня 1150 р.). Князь Ростислав був «будівельником Церкви» в більш широкому сенсі: він забезпечив матеріально Смоленський храм Успіння Богородиці, перетворив з міського собору в церковний центр величезної Смоленської єпархії.

Святий князь Ростислав був будівельником Смоленського Кремля і Спаського собору Смядинського Борисоглібського монастиря, заснованого на місці вбивства святого князя Гліба (+ 1015, пам’ять 5 вересня). Пізніше його син Давид, виконуючи, можливо, бажання свого батька, переніс до Смядинська з Київського Вишгорода старі дерев’яні раки святих Бориса і Гліба, в яких їх мощі спочивали до покладання в кам’яні раки в 1115 році.

У п’ятдесяті роки XII століття святий Ростислав був втягнутий в тривалу боротьбу за Київ, яку вели представники двох найсильніших князівських угруповань – Ольговичів і Мономаховичів.

Хоча основним претендентом на велике князювання з боку Мономаховичів був дядько Ростислава Юрій Долгорукий, Смоленському князю, одному із самих могутніх володарів Білоруської землі та всій Київської Русі, нерідко належав вирішальний голос у військовому і дипломатичному суперництві. Для кожного з учасників сутички він – одночасно небезпечний супротивник і бажаний союзник, крім своєї волі він опиняється в центрі подій. Це було ознакою Божого задуму, бо святий Ростислав виділявся серед сучасників державною мудрістю, суворою справедливістю і безумовним послухом старшим, глибокою повагою до Церкви і її ієрархії. Для кількох поколінь він став уособленим носієм Білоруської Правди та праведності Київського православ’я.

Після смерті брата Ізяслава (+ 13 листопада 1154) святий Ростислав на короткий час став великим князем Київським, але володів Києвом спільно зі своїм дядьком В’ячеславом Володимировичем. Після смерті останнього (в кінці того ж року) він повернувся в Смоленськ, поступившись Київським князюванням іншому своєму дядькові – Юрію Долгорукому, і усунувся від активної участі в кровопроливчих міжкнязівських усобиці. Вдруге він зайняв Київ 12 квітня 1159 і залишався великим князем до самої смерті (+ 1167), хоча ще не раз довелося йому відстоювати батьківську спадщину з мечем в руках.

Роки правління святого Ростислава припадають на один з найскладніших періодів в історії Київського Православ’я. Старший брат Ростислава, князь Ізяслав Мстиславович, прихильник автокефалії Київської Православної Церкви, обрав на митрополита Київського вченого ченця Климента Смолянина і повелів поставити його в митрополити собором єпископів Київської митрополії, без звернення по благословення до Константинопольського Патріарха. Це сталося в 1147 році. Російська ієрархія в основному підтримала митрополита Климента і князя Ізяслава в їх боротьбі за церковну незалежність від Візантії, але деякі єпископи на чолі з Ніфонтом, святителем Новгородським (пам’ять 8 квітня), не визнали автокефального Київського митрополита і ухилилися від спілкування з ним, перетворивши свої єпархії , надалі до з’ясування обстановки, в своєрідні «автокефальні» церковні округи. Так вчинив і єпископ Мануїл Смоленський.

Як завжди, противників автокефалії Київського Православ’я підтримали князі з сучасної Росії. Юрій Долгорукий, що дотримувався візантійської орієнтації, зайнявши в 1154 році Київ, негайно вигнав митрополита Климента і послав у Царгород за новим митрополитом. Ним став митрополит Костянтин, але він прибув у Київ лише в 1156 році, за півроку до смерті Юрія Долгорукого (+ 15 травня 1157). А ще через півроку, коли 22 грудня 1157 у місто вступив племінник святого Ростислава, Мстислав Ізяславович, митрополит Костянтин повинен був тікати з Києва, і на митрополичу кафедру повернувся позбавлений влади Климент Смолянин. Почалася церковна смута – у Київській Русі стало два митрополита. Вся ієрархія і духовенство опинилися під забороною: митрополит-грек заборонив білоруських та українських священиків, які підтримували Климента, Климент заборонив усіх ставлеників і прихильників грека. Для припинення спокуси святий Ростислав і Мстислав постановили видалити обох митрополитів і просити у Патріарха поставлення на Київську кафедру нового ієрарха.

Але складнощі на цьому не скінчилися. митрополит Теодор, який прибув до Києва восени 1161 р., помер навесні наступного року. Щоб протидіяти планам Андрія Боголюбського, який намагався в цей час провести в митрополити свого сподвижника єпископа Теодора, святий Ростислав висунув свого кандидата, яким знову опинився багатостраждальний, але незломний духом митрополит Климент Смолянин.

Той факт, що великий князь змінив своє ставлення до митрополита Климента, який проводив ідею автокефалії Київського Православ’я, пояснюється впливом Києво-Печерського монастиря і особливо архімандрита Полікарпа. Архімандрит Полікарп, охоронець печерських переказів (у 1165 році він став настоятелем обителі), був самою близькою людиною для святого Ростислава.

Святий Ростислав мав благочестивий звичай запрошувати по суботах і неділях Великого посту до свого столу Печерського ігумена з дванадцятьма ченцями і сам їм прислужував. Князь не раз виявляв бажання постригтися у ченці в обителі преподобних Антонія і Феодосія і навіть наказав побудувати собі там келію. Печерські ченці, користувалися величезним духовним впливом у стародавній Київській Русі, підтримували думку князя про незалежність Київської Православної Церкви. Тим більше, що єпископи з греків були в ці роки на Русі навіть під підозрою щодо їх православності, у зв’язку з відомою «суперечкою про пости» («леонтіанська єресь»). Але благочестиве бажання святого Ростислава домогтися у Константинопольського Патріарха благословення Київського митрополита Климента не здійснилося. Греки вважали право призначення митрополита на Київську кафедру своїм найважливішим привілеєм, що пояснювалося не стільки церковними, скільки політичними інтересами імперії. У 1165 році в Київ прибув новий митрополит – грек Іоан IV, і святий Ростислав із смирення і церковного послуху прийняв його. Новий митрополит, подібно своєму попереднику, управляв Київською православною митрополією менше року (+ 1166). Київська кафедра знову залишилася вдовою, а великий князь був позбавлений батьківської ради та духовної опіки з боку митрополита. Його єдиною духовною розрадою було спілкування з ігуменом Полікарпом і святими старцями Києво-Печерського монастиря і Теодорівського монастиря в Києві, заснованого його батьком.

Повертаючись з походу на Новгород навесні 1167 р., святий Ростислав занедужав. Коли він доїхав до Смоленська, де княжив його син Роман, рідні вмовляли його залишитися в Смоленську, але великий князь наказав везти його до Києва. «Якщо помру по дорозі, – заповідав він, – покладіть мене в отчому монастирі у святого Теодора. Якщо Бог зцілить мене, молитвами Пречистої Своєї Матері та преподобного Феодосія, постригуся в Печерському монастирі».

Бог не судив виповнитися давньому бажанню Ростислава – закінчити життя ченцем святої обителі. Святий князь помер на шляху до Києва 14 березня 1167 р. (у інших джерелах вказано 1168 р.) Тіло його, згідно із заповітом, було покладене в Київському, Теодорівському монастирі.

У пам’ять про те, що Смоленськ та Смоленська земля є етнічною землею білорусів, пам’ять святого Ростислава святкується ще з Собором усіх святих Білорусі, що святкується у 3 неділю після П’ятидесятниці.

Тропар благовірному князю Ростиславу – Михаїлу, глас 6

Отримала в тобі будівельника міст і церков / земля Київської Русі, / великий князь Ростислав, / смути усував ти, єдність зберігаючи, / заради цього Господь тобі мудрість подав, / тепер молися Христу Богу / щоб спаслися души наші.

Кондак благовірному князю Ростиславу – Михаїлу, глас 4

Оборонця та будівельника отримала у тобі Церква Київська, / і держава наша мудрого володаря. / Уподібнювався ти Христу в покорі та пості, / за це отримав нагороду велику на небесах. / Тепер, у сонмі Святих Ангелів Христа оспівуючи / і біля престолу Його стоячи, / молися за людей землі твоєї, / що тебе прославляють гідно.

Пам’ять 24 листопада / 7 грудня

Святий мученик Меркурій Смоленський був родом слов’янин, ймовірно, з Моравії, нащадок князівського роду. Вихований в Православ’ї, святий Меркурій з ревнощів до істинної віри пішов зі своєї вітчизни на Київську Русь і служив у війську смоленського князя. Вихований в Православ’ї святий воїн таємно вів подвижницьке життя: був строгим посником, дівствеником, щоночі він потай від усіх співав подячні хваління Господу.

У цей час, в 1239 р., татарські орди Батия підійшли до Смоленська і встали в 25 верстах від нього, на Долгомосьте, погрожуючи руйнуванням місту та його святиням. Почувши про наближення злих ворогів, про розорення Божих храмів, св. Меркурій сумував і уболівав; з кожним днем він більше і більше горів божественними ревнощами, бажаючи постраждати і покласти душу свою за віру Христову. І молитва його була почута.

Паламар, молився вночі в Смоленському соборі перед чудотворним образом Божої Матері. Раптом він почув голос від ікони: «Йди до слуги мого Меркурія на Поділлі і тихо скажи йому: тебе кличе Володарка». Виконуючи вказівку Небесної Владичиці, паламар розшукав Святого Воїна і передав йому слова Богородиці: «Меркурій! Іди до змагання військового, Владичиця кличе тебе». Воїн прийшов в собор і сам почув голос Пречистої Діви, який посилає його на змагання з ворогом і що Вона обіцяє йому Небесну допомогу.

Св. Меркурій сповнився великої радості, бо Сама Цариця Небесна обіцяла йому те, до чого він давно вже прагнув усією душею: постраждати за своїх братів і за віру Христову.

Христовий воїн тієї ж ночі вирушив у татарський стан в Долгомосьте. Там він змагався з ватажком татарського війська – велетнем, що володів величезною силою, убив його і вступив у двобій з ворожим полчищем. Закликаючи Ім’я Господа і Пречистої Богородиці, святий воїн винищив безліч ворогів. Татарські воїни з жахом бачили, що святому Меркурію допомагають у битві блискавичні мужі і промениста Діва і, були не в силах встояти проти воїна Христового, почали тікати. Сам святий Меркурій прийняв смерть у бою від сина убитого ним татарського велетня.

Мешканці Смоленська, врятовані чудесної обороною Господа і Пресвятої Богородиці, з честю поховали тіло святого воїна-мученика в соборі на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Незабаром після своєї кончини, святий Меркурій з’явився у видінні тому ж паламареві і звелів повісити над труною його зброю, обіцяючи городянам Смоленська постійну допомогу і заступництво у всіх скорбутах і битвах. Нині в смоленському кафедральному соборі зберігаються сандалі святого мученика Меркурія. Святкування йому встановлено в кінці XVI століття на соборі Київської православної митрополії в Вільні, вже в 1509 році жителі Смоленська називали його своїм головним заступником.

 Тропар мученика Меркурія Смоленського, глас 2

Засяяв, як зірка багата світлом, / в соборній церкві перед пречистим і чудотворним образом Пречистої Богородиці, / за Неї і за місто Смоленськ постраждав, / поганина і богомерзького царя Батия настрашив, / і сильного велетня переміг, і людей здивував, / душу свою, багатостраждальний Меркурій, / за православне благочестя поклав, / як кров Захарія і Авеля, ясно волає твоя кров до Господа. / і нині молися за душі наші.

 Кондак мученика Меркурія Смоленського, глас 2

Виявився в битвах непереможним воїном, / від римлян родом, / але сином міста Смоленська був, / бо заради нього названий, / як захисник міцний від Богородиці посланий місту, / піснями Меркурія прославимо, / святкуючи радісно пам’ять його, / і позбавить святий воїн місто наше і землю нашу від бід.

 Інший кондак мученика Меркурія Смоленського, глас 8

Чистоту душевну і тілесну / і сердечною любов’ю до Бога, і безперервною молитвою / римське багатство залишив / і прийняв багатство від Господа – вінець, / маючи в руці списа, міцно поганого царя Батия злякав, / і зухвалого велетня переміг, / і все військо агарян прогнав , страстотерпець Меркурій, / моли тепер Христа Бога. щоб спаслися душі наші.

]]> http://kyiv-pravosl.info/2012/12/07/muchenyk-merkurij-smolenskyj/feed/ 0