Пам’ять 19 березня / 1 квітня

Праведна Софія була останньою княгинею славного роду князів Слуцьких і Копильських, нащадків великого князя Ольгерда з роду Рюриковичів. Деякі князі з цього роду сиділи на Київському престолі, інші були князями Новгорода Великого. Родоначальником князів Олельковичів-Слуцьких був онук Ольгерда Олелько Володимирович.

Блаженна Софія народилася 1 травня 1585. У тому ж році померла її мати, а 6 травня наступного року помер і батько, князь Юрій Семенович. Опіку над сиротою взяли на себе далекі родичі: спочатку Жмудський староста Юрій Ходкевич, який взяв її з собою у Вільно, а потім Віленський каштелян, Брестський староста Ієронім Ходкевич.

Обидва опікуна юної Софії заборгували князям Радзівілам значні грошові суми і хотіли використовувати свою опіку: за рахунок величезних маєтків єдиною прямої спадкоємиці багатого роду звільнитися від боргів, помноживши при цьому власний стан. З цих міркувань Ходкевич і князі Радзівіли уклали письмову угоду щодо видачі князівни Софії після досягнення нею повноліття за Яна Радзівіла, князя Несвижського, сина Віленського воєводи князя Христофора Радзівіла.

Князю Яну дозволено було бачитися з юною Софією, що жила тоді в віленському будинку Ходкевичей. Княжні було тоді одинадцять років; вона вважалася нареченою Несвижського князя

Після деякого часу Радзівіли раптово наклали заборону на маєток Ходкевича Копиль під Оршею в рахунок оплати старого боргу. Розгнівані боржники негайно заборонили побачення князя Яна з княжною Софією; ні та, ні інша сторона не думала поступатися, всі готувалися до міжродової війні. Радзівіли зібрали 6000 чоловік збройної піхоти і кінноти, зміцнили гарматами свій палац. Ходкевичі у свою чергу виставили 24 гармати і озброїли 2000 чоловік своєї челяді. У самому центрі міста готувалося страшне кровопролиття, однак відправлені королем посланці зуміли запобігти підготовлюваної бійці і схилити обидві сторони до миру.

Нова мирна угода була укладена на наступних умовах: анульовані всі грошові претензії Радзівілів до Ходкевича, яким були також видані свідоцтва про правильність ведення справ з опіки над маєтком князівни Софії.

Коли княжна досягла віку, який дозволяв вступити в шлюб, Ян Радзівіл звернувся 20-го дня липня 1600 до Римського папи з проханням про дозвіл йому як католику укласти шлюб з княжною Софією Слуцькою, що залишається в Православ’ї і поставила непорушну умову, щоб діти від цього шлюбу були неодмінно православними.

Вінчання княжни Софії Юріївни з князем Яном Радзівілом відбулося 1 жовтня 1600 по православному обряду в одному з соборів Бреста. За деякими відомостями, обставини цього міжродового і міжконфесійного союзу і, зокрема, зобов’язання виховання майбутніх дітей обох статей у православній вірі, згодом стали об’єктом короткої переписки між Константинопольським патріархом і Римським папою.

Не дуже солодка було життя княжни Софії під опікою корисливих Ходкевичів, не стала вона солодший і в заміжжі. Єдиною втіхою і розрадою була для княгині Слуцької Православна віра: у всіх печалях своїх з самого раннього дитинства зверталася вона до Бога. До всіх же негараздам життєвих додалося ще одне горе, що затьмарило собою особисті скорботи княгині: церковна унія з Римом, оголошена в Білорусі та Україні в1596 році.

У період укладання унії Слуцьк належав княгині Софії. Саме вона і стала захисницею православних святинь, охоронницею народу від уніатського насильства. У молодої княгині знайшли православні великий моральне авторитет, духовну і матеріальну підтримку, що дали жителям міста можливість згуртуватися під покровом своїх святинь в Слуцьке Преображенське Братство з метою захисту Православ’я.

У діяльності Братства праведна Софія брала саме діяльну участь як високознатна братчиця. Свого чоловіка, хоч він був католиком, вона наполегливо переконала випросити у польського короля грамоту про заборону благочестивих (тобто православних) примушувати до унії. Грамота була видана, і ця найважливіша спроба княгині Софії юридично забезпечити захист інтересів Православ’я увінчалася повним успіхом. Завдяки великим зусиллям благочестивій оборонці Православ’я, місто Слуцьк залишалося єдиним містом Білорусі краю, який мужньо витримав жорстокий натиск уніатів, будучи твердинею віри, заповіданої предками, зберігши цілісність, чистоту і недоторканність вчення, освятило землі Київської Русі в 988 році.

Вплив праведної княгині було настільки великий, що навіть чоловік її князь Ян Радзівіл згодом видавав грамоти на підтримку Православ’я, глибоко шануючи заповідані благочестивою Софією традиції. В однієї з них сказано: «… церкви і монастирі релігії Православної в маєтках моїх, як і раніше повинні бути заховані, і нащадки мої повинні дотримуватися, щоб не було в тому ніякої зміни».

Через деякий час княгиня Людвіга Радзівіл видала подібну грамоту: «Поясни всім, кому знати повинно, що церкви релігії старої Православної, з незапам’ятних часів побудовані і орендовані в місті Слуцьку і Копилі і у всьому князівстві Слуцькому і Копильському, а також у маєтках моїх Койдановському, Копильському, Білицькому, Заблудовському, Невельському, Себежському та інших, завжди стояли під благословенням східного Константинопольського патріарха, і блаженної пам’яті князь і княгиня, предки мої, завжди цієї релігії і підданим православним протегували, і що вони досі користувалися і нині користуються свободою свого старогрецького богослужіння і силою церковних правил у дусі Церкви Східної, а тому справжньою привілеїв своєю стверджую, щоб церкви, архімандрити, ігумени, монастирі та братства в князівстві Слуцькому та інших моїх володіннях на вічні часи недоторканно, без усякої зміни були булі заховані в досконалої свободи свого богослужіння під вищезазначеним Константинопольським благословенням і у всіх своїх звичаях і обрядах церковних; на місце померлих пресвітерів уніати не повинні бути поставлені і унія в ці церкви не повинна бути запроваджуваною ніяким насильницьким чи іншим способом, але нехай буде православним дозволено для посвячення пресвітерів до владик їх їздити за кордон без всякого перешкоди і найменшого утруднення. Все це утримувати, як сама обіцяла духовенству Слуцькому; та наступників своїх зобов’язую цього привілею точно і недоторканно дотримуватися».

Крім юридичного захисту Православ’я княгиня Софія завжди піклувалася про матеріальне забезпечення монастирів, церков і кліру, щедро жертвувала на храми Божі, власноруч виготовляла дорогі, вишиті золотом і сріблом священицькі облачення, виділяла кошти на будівництво церков. В архівах досі зберігають грамоти подружжя  Радзівілів про пожертвування церквам. На Мир-горі Язельської парафії, тоді Бобруйського повіту, Софія на свої кошти будує Покровський Храм.

Як паломниця подорожувала високознатна братчиця в найвіддаленіші храми в дні храмових свят.

Завдяки діяльності княгині Софії, Слуцьк ще за життя цієї великої угодники Божої отримав особливе значення в релігійному відношенні для всієї Білорусі, зберігши в чистоті і недоторканності Православ’я. Місто поступово ставав релігійним і церковно-адміністративним центром, біля якого групувалися білоруські православні патріотичні сили.

Блаженна Софія відійшла до Господа19 березня 1612 від перших пологів мертвонародженою дочкою у віці 26 років. Її великі володіння відійшли до чоловіка, в рід Радзівілів, включаючи 7 фортець і палаців і близько 32 сіл. Її поховали у Замковій Свято-Троїцької церкви Слуцька, поруч з місцем, де спочивав її батько князь Юрій Юрійович. На зовнішній стороні кришки труни напис: «1612 рік, березень 19, представилася благовірна Софія княжна Слуцька Олельковна Юрьевічовна Ольгердова плем’я і покладена була в монастирі Святої Живоначальної Трійці». Смерть дружини глибоко поранила чоловіка – князя Яна.

І після смерті дружини князь Ян глибоко поважав Православ’я, яке сповідала його благочестива дружина. Вплив пам’яті подружжя Софії і Яна було настільки великим, що всі Радзівіли, вступаючи на князювання в Слуцьку, зобов’язувалися і зберігали православ’я в краї, хоча самі залишалися католиками.

Практично відразу після смерті Софія стала шануватися в народі, як свята покровителька хворих жінок, які готуються стати матерями. Мощі виявилися нетлінними, на гробниці відбувалися дива. У 1848 р. хресний хід з мощами святої врятував місто від холери. У життєписі відзначається, що вона була канонізована ще у часи святителя Петра (Могили). Православні вірники Білорусі та України віками зберігає перекази про заступництво благовірної Софії Слуцької. Так, згідно її пророцтва в Слуцьку, на Юр’ївської вулиці не сталося жодної пожежі. Коли були відкриті нетлінні мощі святої, то хресний хід з ними не раз рятував місто від епідемій і інших лих. Учителем Слуцької Духовної семінарії, ієромонахом Маркіяном, в XVIII столітті, була складена книга: «Чудеса Благовірної Слуцької княгині Софії Олельковни, що мощами своїми в Слуцькому Свято-Троїцькому монастирі нетлінно спочиває».

Від часу її успіння, 17 вересня кожного року біля її могили служили панахиди. Існувала ще одна традиція: після відкриття її мощів, одяганням Святий у гробі займалися тільки особи жіночої статі, навіть настоятель монастиря не міг бути присутнім при одяганні. Кошти на облачення завжди збиралися соборно благочестивими парафіянками.

Нетлінні останки княгині Слуцької Софії нині спочивають відкрито в православнім Свято-Духовому кафедральному соборі Мінська.

Тропар праведної Софії, княгине Слуцької, глас 5

Блаженна мати наша Софія, / нетлінням мощей і чудес сяйвом вшанував тебе Бог; / молимо тебе, / нам, що святкують пам’ять твою / та прославляють твоє життя праведне, /, випроси у Господа здоров’я тілам нашим / і душам спасіння.

Кондак праведної Софії, княгине Слуцької, глас 4

Прийдіть всі жінки православні Русі Київської, / святу Софію похвалити, / уподобалася мудрим дівам, / єлей благодаті Духа Святого отримати; / через це навчив тебе Господь / жити в утвердженні святої віри Православної / і охороняти Церкву Його непохитною / від унії диявольської, / через це вдячно заспіваймо тобі: / радуйся, міста Слуцька / і всієї землі нашої радість і твердження.

 Іконографія праведної Софії, княгині Слуцької