Мав же простір той храм такий, що не тіснилося б у ньому й багато людей ізраїльських, і прийшла в нього слава Господня у вогні і в хмарі і, одначе недостатній той храм був до вміщення в себе невмістимого Бога: «Соломон збудував йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе… Який мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для мого відпочинку?» Благозволив отож у початку своєї благодаті, щоб нерукотворний створився храм — пречиста, преблагословенна Діва Марія. Яким же митцем храм той створився — воістину премудрим, бо самою премудрістю Божою, як каже Писання: «Мудрість свій дім збудувала», і все, що премудрістю Божою твориться, є добре й досконале, а оскільки палата слова Божого одуховленого створила премудрість, що й сама про себе словами Духа Святого мовить: «Господь сотворив мене на початку путей своїх»; отже, неможливо було, щоб при сотворенні вкралася якась недосконалість чи гріховний порок. Через це досконалому Богу — досконалий храм, пресвітлому Царю — пресвітла палата, пречесному і безскверному Жениху — пречесну і безскверну світлицю, непорочному Агнцеві непорочне твориться поселення, чому є свідок вірний на небесах, кажучи про неї: «Уся добра ти, подруго моя, пороку нема в тобі». І святий Дамаскин каже: «Вся — світлиця духу, вся — місто Боже, благодатей море, вся — добро, вся — поблизу Бога». Від яких-бо речей ця створилася палата? Від найкоштовні-ших воістину, бо ніби від каменя чесна з роду царського, від Давида, який каменем, що був прообразом каменя Христа, в пращу вкладеним, переміг Голіята і ніби від дерев добро запахущих кедра й кипариса, з архієрейського роду, що приносить запахущі Богові жертви, народилася Діва Богородиця. Батько її святий праведний Иоаким був сином Варпофира, що вів плем’я своє від Натана, Давидового сина; мати ж її, свята праведна Анна, дочкою була Маттана, ієрея з роду Давидового сина, і була пречиста Діва по батькові царського роду, по матері ж роду архієрейського. Звідси, від найдорожчих речей, від пречесних, кажу, родів поставилася палата одушевлена Царю слави. А що в Соломоновому храмі камінні й дерев’яні будови велику честь мали від чистого золота, бо ним були позолочені, так і в різдві Пречистої Богородиці доброродство царське й архієрейське велике пошанувалося цнотою святих її батьків, що дорожча тисяч золота та срібла і чистіше є багатоцінного каменя; усе чесне непорівняне до неї, від цноти-бо батьків, які вище всякого є доброродства, народилася свята Діва, про що свідчить святий Дамаскин до святих праведних богоотців кажучи так: «О блаженне подружжя Иоакима та Анни, воістину від плода черева непорочні пізнаєтеся, за словами Господніми: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх». Як Богові було добровгідно, і народженій від вас достойно, управили своє життя, цнотливо і праведно живучи, дівства скраб видали, Діву, кажу, ще перед різдвом Діву, в різдві Діву і після різдва Діву, і завжди Діву єдину розумом, і душею, і тілом завжди дівственну. Належить-бо, щоб дівство від цноти народжене, плотськи принеслося самому єдинородному Світлові. Від пари найчесніших словесних горлиць, Йоакиме й Анно, ви цнотливо дотримали закону природи, більше природного божественного сподобитеся, Діву-бо, Божу Матір світу народите. Ви, доброчесно й праведно в людському єстві поживши, вищу ангелів і яка тепер ангелами володіє дочку сотворите. О красні й солодкі душі! О крине посеред терня, який від доброродного царського кореня виріс! Тобою царство священства збагатиться». Цими словами святий Дамаскин явно показує, від яких батьків Мати Божа народжена, із скількох коштовних речей палату Царя небесного збудовано.

На якому ж місці звелася ця одушевлена палата? Воістину, на найвищому дається-бо свідчення Церкви таке: справді вище всіх ти є, Діво чиста, одначе висотою не місця, але чеснот та Божих дарів. Місце ж, де пре-благословенна Діва народилася, було містечко в землі Галілейській, назване Назарет, що підлягало великому місту Каперкауму, неслазне й неіігановане, і пожильці його зневажалися, як і про Христа було речено: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?». Господь же, що живе у високому і смиренних доглядає, не в Капер-наумі, що гординею до небес вознісся, але в смиренному Назареті доброзволив народитися пречистій своїй Матері, являючи: «Що-бо високе в людей, те перед Богом гидота», а що від них неважиться і принижується, те в нього високе та чесне. До цього ж, хай від самого імені того Назарет покаже висоту чеснот пречистої Діви, як і в своєму різдві Вифлеємовому, що значить «дім хліба», а тайно утворилося те, що він є хліб, який зійшов на оживлення й укріплення людей: так і в різдві своєї Матері пречистої Назаретом високе з’являє, Назарет-бо значить «квітна і священна, і відлучена від земних, і вінчана, і стережена» — все те в пречистій Діві з’являється ясно: вона-бо є цвіт, що проріс від сухого дерева неплідного перестарілої утроби, який обновив висохле єство наше. Цвіт неув’ядний, дівством завжди цвіт — плід Христа Господа, єдине проросле яблуко запашне. Вона є священна благодаттю, що зійшла на неї, і отіненням Святого Духа, і є всіх святих святіша, бо народила всіх святих найсвятіше Слово. Вона відлучена від земних грішних, бо гріха в усьому житті своєму жодного не пізнала. Всі з Давидом кажуть: «Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій завжди передомною», вона єдина каже: «Без беззаконня я ходив та чинив». Є-бо вона справлення людей, не тільки, що сама гріха не сотворила, але грішників од діл гріховних відводить, як каже до неї Церква: «Радуйся, що лихих позбавляєш діл». Вона є вінчана славою та честю: вінчана славою, бо від царського кореня проросла. Вінчана честю, бо пошанована архангельським Благовіщенням та служінням. Вінчана славою як Матір Божа, що ж бо славніше, як народити Бога. Вінчана честю як завжди Діва — що ж бо чесніше є, як після різдва Дівою бути. Вінчана славою, славніша серафимів, бо посерафимському Бога полюбила. Вінчана честю, чесніша херувимів, бо херувимів мудрістю та пізнанням Божества перевисила, «а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре», — каже апостол. І хто із земних добродіятель ліпший, як пречиста Діва: всі заповіді Господні зберегла, усю волю його учинила, всіх слів його дотримала, всі словеса його і в серці своєму сховала, всі милосердні діла ближнім з’явила, тож достойно вінчана, як усіх благ творителька. Є вона й тою, що остерігалася: скарб цноти своєї так дбало стерегла, що і ангелу не хотіла його ввірити; побачивши-бо ангела, знітилася від слів його і гадала, яке буде привітання. Що все це мало бути у пречистій Діві, Назарет назвою своєю заявляє, і хто не скаже, що висока та палата Христова, чеснотами і Божими дарами вельми вивищена. Високий, бо від неба дарувався, хоч і на землі від земнородних народився. Від небес, бо, як дехто каже з богомисельних, архангел Гавриїл благословив Захарії Іванове, він же благовістив Йоакима та Анні зачаття Пресвятої Богородиці, він і ім’я їй преблагословенне від небес приніс, кажучи до неплідної матері: «Анно, Анно, народиш дочку преблагословенну, назвеш її ім’ям Марія. Безсумнівно, назватися може містом святим Єрусалимом Новим, «що сходив із неба від Бога» і скинією Божою з людьми. Висока Божа скинія, бо більше серафимів вивисилася, народивши Царя Христа. О висото, невисхідна для людських помислів!

Яка ж краса мисельної тої Христової палати? Почуй того ж солодкомовного Івана Дамаскина; що віщав про неї так: «Принесена Богові, усіх цареві, ніби ризою золотою, красою чеснот одягнена і благодаттю Духа Святого оздоблена, їт-бо слава всередині, бо як кожній жінці слава — чоловік, що ззовні приходить, так Богородиці слава всередині, тобто плід черева її». І знову-таки він: «О Діво добро Богоблагодатна, церква Божа свята, яку світоначальний Соломон духовно створив і в ній мешкає, не золотом, не бездушним камінням прикрашена, але замість золота духом сяючи, замість каміння коштовного багатопінний бісер Христа маючи». Таке оздоблення тої палати набагато гарніше від того, що було в Соломоновій церкві, в якій подіб’я херувимів, дерев та квітів видно було зображене. Але і в цій одушевленій церкві, в пречистій Діві, херувимський бачиться образ: херувимським-бо життям своїм не тільки з херувимами зрівнялася, але перевисила. Коли звичайно інших святих Церква зве херувимами, співаючи: «Як вас назвемо: херувими, бо на вас був спочив Христос”, то тим більше Діва Богородиця херувим є, в ній-бо почивав Христос тілесно і на пречистих її руках Бог сів ніби на престолі; престол тож херувимський — Дівиця. Зобразилось у собі і подіб’ям доброплідних дерев, створившись духовно плодовитою» оливкою у Божому домі” і фініком квітучим, через що садом живоносним тепер називається, так співаючи Церкві: “Від неплідного кореня сад живоносний виростив нам Матір свою, як чудо, Бог”.

Усе це говориться про красу її духовну. Але і тілесної не є позбавлена, як звідомлять численні церковні вчителі, що у всьому підсонні не було й не буде такої красної дівиці, якою була Діва Богородиця. Коли побачив її Діонисій Ареопагіт, Богом наректи хотів, коли б не відав Бога, народженого від неї. Божественна-бо благодать, що її повна була всередині, сяяла від пресвітлого обличчя її. Таку палату Цар небесний собі на землі приготував, душею й тілом красну, «як невіста, прикрашена для чоловіка свого». А також простору, нутро її просторіше небес зробив, бо вмістився у ній невмістимий Христос Бог.

Звичайно палати будуються просторі, що можуть не тільки царя, але й безліч підлеглих слуг, а також людей, що з усієї землі приходять до царя, в собі вмістити. Просторе поселення Слова, пречиста Діва, не тільки Богу Слова, як царю, є простора, але і нам, рабам, що приходять до Бога, в неї вселеного. Бога-бо в утробі, нас же в своєму благоутроб’ї вміщує. Вибрана посудина святий апостол Павло, благоутроб’ям надихнутий, каже до своїх улюблених «Серце наше розширене, у нас вам не тісно», але в кого із святих, щоб умістити всіх, таке просторе благоутроб’я може знайтися, як після Бога Маріїне. Вміщається тут цнотливий, та й грішному тут не тісно. Тут знайде своє місце той, хто кається, і зневірений із непокаянним, адже до Ноєвого ковчега не тільки чистим, але й нечистим звірам не було заборонено ввійти для притулку. В її благоутроб’ї усі скорботні, ображені, голодні, странні, збентежені, хворі вміщаються — не може бути немилосердною та, утроба якої нам Бога породила. Царських палат земних стереже численна озброєна сторожа і не кожного у нього, хто хоче ввійти, пропускають, але затримують і спиту-ють чи безпечний, звідки та й по що іде? Палата Христова одушевлена, хоч і обставлена херувимами, і серафимами, і незчисленними ангелів та всіх святих ликами, одначе в двері її благоутробного милосердя ввійти тому, хто хоче, ніхто не забороняє. Не відштовхує сторожа, не проганяють вої і не питають, по що іде, але безперешкодно з молінням заходить і приймає дар до корисного собі прохання. Хай стікаються отож до благоутроб’я ті, що від неплідної утроби народжені, даючи їй таке привітання: «Радуйся, всенепорочна палато Царя всіх, радуйся поселення Бога і Слова!» Йому ж із Отцем, і Святим Духом, і тобі, дочці Отчій, матері Синовій, нареченій Святого Духа, від нас, тлінних, буде честь і слава навіки. Амінь.

Також і місяць сьомий благословив і освятив його, і повелів людям своїм спочити в ньому від діл своїх, про що і повторно у книгах Левітських каже до Мойсея таке: Цього сьомого місяця, коли закінчите жита землі, майте свято Господу»[4]. Через що святкується, збагни: у цей місяць ковчег Ноєвий, коли спали потопні води, став на горах Араратських. У цей місяць святий пророк Мойсей зійшов удруге з гори, маючи лице прославлене, несучи нові скрижалі[5], що мали на собі закон Господній написаний. У цей місяць у полках ізраїльських почала створюватися скинія Господня[6]. У цей місяць архієрей великий у скинію, названу Святе Святих, що була за другою завісою, раз у рік сам заходив[7] приносити службу не без крові за себе і за людські провини[8]. У цей місяць люди Божі од гріхів, через цілий рік учинених, очищаються, смиряючи постом душі свої перед Богом і приносячи всеспалення Господові[9]. У цей місяць освячено було пречудовий і преславний храм Господній, Соломоном створений, і кивот Заповіту в нього внесено[10]. У цей місяць зібралися всі коліна Ізраїлеві в Єрусалим на свято, заповідав-бо їм Господь про місяць цей, кажучи: «Святом свят хай буде вам сьомий місяць, – і ви впокоріте, душі свої перед Господом»[11]. Із цього місяця починається вичислення року старозаповітного, повелінням на п’ятдесят років протяглого: повелів-бо Господь людям своїм, які у землю обітування входили: хай сорок дев’ять років відрахують, а п’ятдесяте літо хай окремо святкують, не тільки самі і раби їхні, волове ж і осли їхні, але и земля[12], що на ній поселяться, хай буде неорана, ані сіяна і щоб не збирали від неї колосся, котре на ній виростає, ані з виноградів грона, ані від садів плоди щедрі, але хай не буде на харч людям убогим, звірам же і птахам. Так у книгах Левіт пишеться: «І засурмите в сурми… по всій землі вашій. І освятите цей рік п’ятдесятий, і прославите звільнення для всіх мешканців її… не будете сіяти і не будете жати, що саме виросте»[13] і збирати, що залишиться, але «хай їдять убогі народу твого, а рештки хай з’їдять звірі дикі, так само зробиш для винограду твого і оливки твоєї»[14]а. У те п’ятдесяте літо полишатимуться борги боржникам, відпускатимуться раби на свободу, і з великою осторогою дбатиме собі всяка людина, щоб не прогнівити Бога якимось гріхом, ані опечалить ближнього: літо то буде полишення і від гріхів очищення. Те повеління Господнє, до п’ятдесятого літа протягнене, розділяється на сім седмиць літніх, тобто сім по сім років, кожне-бо сьоме літо називається субота і спокій. Так Мойсей казав синам Ізраїлевим: «Шість літ будеш засівати своє поле, і шість літ обтинатимеш свого виноградника і збиратимеш урожай його, а сьомого року – субота відпочинком хай буде для землі, поля свого не будеш обсіювати, а виноградника свого не будеш обтинати»[15]. А коли ви скажете: «Що будемо їсти сьомого року, таж не будемо сіяти, не будемо збирати врожаї свої? І зішлю я благословення своє на вас шостого року – і примножу врожай і будете їсти з старих урожаїв»[16]. Всі оті літа, в які Господь людям і землі спокій подасть, починатимуться із вересня місяця за повелінням Господнім: «І розповісте – каже – про спочинок сьомого місяця»[17], тобто у місяць цей вересень, той-бо є сьомий од березня, що перший є від буття світу. Не тільки це старозаповітне повеління, але й язичницький індиктіон од вересня місяця, першого числа починається. Про язичницький індиктіон така є повість.

Август, римський кесар, коли Антонія та Клеопатру, володарів єгипетських переміг, почав один володіти усім всесвітом; тоді для збирання від усіх країн податей установив індиктіон, тобто повеління на п’ятнадцять років. Розділив те на три частини по п’ять років, щоб через ціле п’ятнадцятирічне коло індиктіону тричі збирати данину, в п’яте літо. Це узаконив задля віддалених країн, що були в кінцях землі, від них було незручно в усі літа данину знімати, бо ледве п’ятого літа можна назбиране принести в Рим. Кожні ті п’ять років називалися Люструм, тобто Світлим через те, що люди в ті часи, зі свічками веселячись, віддавали кесареві своєму, що було кесареве, бо не були утяжені великими данинами, але малі й легкі від них збиралися і то доброхітно, не нуждою[18]. На п’ятнадцять-бо літ індиктіон простягався, через те, коли в перший п’ятилітній час подавалося залізо та мідь на куття мечів, списів, шоломів, щитів, броней та іншої військової зброї, то в другий п’ятилітній час бралося срібло на дання плати воїнству; в третє приносили в Рим золото на прикрасу марнотних богів їхніх; і так п’ятнадцятилітнього індиктіону коло здійснивши, знову від першого числа починали, і назвали те Новим роком. Початок тому установлено від першого числа вересня місяця, бо саме в той час Август-кесар переміг Антонія та Клеопатру, єдиновладним усього всесвіту прославився й індиктіон узаконив.

Прийняла і Церква свята початок індиктіону святкувати місяця вересня в перший день через те, що в цей місяця день, святковому в Юдеї і по всесвіті Новому році, прийшов Ісус Господь у Назарет [19], де був вихований, а оскільки суботою був день той, увійшов на зібрання юдейське, бо звичай був юдеям найбільше в суботу у синагозі збиратися і повчатися від книг пророчих. Зайшов-бо Ісус посеред учителів, і, віддавши честь, подали йому книгу Ісаї-пророка і, розгорнувши, знайшов місце, де було написано: «На мені Дух Господній, заради нього мене він помазав, щоб добру новину звіщати вбогим, послав він мене зцілити розбиті серця проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, випустити на волю надломлених, щоб проповідувати рік Господній сприятливий» [20]. Також, згорнувши і віддавши книгу, почав учити, являючи себе, що він істинний є Месія, посланий від Бога Отця на спасіння і обновлення життя людського; на ньому-бо прочитане Писання збулося, і всі свідчили йому і дивувалися на слова благодаті, що виходили із вуст його. Установлено-бо свято те від святих отців на першому Нікейському соборі, коли великий цар Константан переміг мучителя Максентія, обновив і просвітлив усесвіт світлом благочестя і викоренив бісівські свята, від тяжкого іга мучительського християнську віру збавив, учинивши вільною, і свої індиктіони встановив. Тоді святі отці повеліли І святкувати нове літо, як початок свободи християнської, з нагадуванням про Христа, що в той день посеред юдейського зібрання увійшов і літо Господнє приємне від книги Ісаєвої возвістив. І уже не старого закону, але нової благодаті свято в перший день цього літа святкуємо, в який сам законодавець явив себе світові, зійшов із горніх [сфер], носячи на собі Духа Отчого і пишучи Закон Божий не перстом, але божественним своїм язиком і пресолодкими своїми вустами: не на скрижалях кам’яних, а на скрижалях серця нашого плотських.[21] І той, творячи мисленню скинію, Церкву свою, приніс Богу Отцю про гріхи наші жертву небезкровну, себе самого, сам є Архієрей великий, що небеса пройшов [22] і очистив нас од гріхів наших вилитою за нас кров’ю, сотворив нам собі храми святії, за словом апостольським: «Храм Божий святий, а храм той – то ви!», через що усі роздаючи йому подяку[23], святкуємо приємне літо Господнє, бо численні і невимовні прийняли від руки Господньої блага, за те і самі доброприємними йому бути подбаймо. Святкуємо ж і індиктіон не від римських царів узаконений, а від того ж небесного Царя слави Христа нам установлений. Христовим же індиктіоном є повеління його святії, що мають нами хоронитися і виконуватися. Не бере-бо від нас цар наш Христос заліза та міді, не стягає срібла, не вимагає золота, що заявив Давид, кажучи до нього: «Ти Господь мій, добра мого не вимагаєш»[24], а замість заліза та міді стягаєш від нас добродійності віри в православному доброчесті тверді та міцні. Те-бо основане є вилиттям крові святих мучеників, залізною зброєю і мідяними знаряддями та посудинами за християнську віру мучених, що про кожного з них говорено: «Залізо прошило його душу»[25], і повеліває небесний Цар наш і Бог, щоб правим серцем вірувати в нього доброчесно, «бо серцем віруємо для праведності» [26], і тією вірою, як зброєю залізною і щитом мідяним, хай переможемо супротивних, наслідуючи святим праотцям нашим, «що вірою царства перемагали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, уникли від вістря меча, зміцнялись від немочі, міцні були на війні, обертали у розтіч полки чужоземців [27].

Замість срібла шукає від нас Цар наш Христос чесноти надії, безсумнівної в упованні на Бога, що більше срібла буває потрібна людині для щасливого життя, а коли збагатившись численним сріблом, сподівається всі у світі бажані добра дістати і, добронадійна, у веселощах провадить дні свої, покладаючись на багатство своє, то оскільки більше збагатиться безсумнівною на Бога надією: хто покладе на нього все своє сподівання, дістане бажане і поживе у веселощах не дбаючи про всі біди та скорботи від світу, плоті та диявола, що на нього наступають, але все те солодко перетерпить заради майбутнього воздаяння. Срібло пана свого часто зваблює, але, згинувши у якийсь спосіб, жебраком його чинить, а хто надіється у багатстві до смерті прожити, той, раптово обіднівши, позбудеться хліба. А «ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік» [28], «а надія не засоромить» [29]. Такого неуречевленого срібла Господь наш від нас шукає, а повеліває, «щоб надії не клали на багатство, котре швидко гине, а на Бога живого» [30], «Господні слова — слова чисті, як срібло розтоплене» [31], ним-бо неложно обіцяне нам вічне, невимовне добро в свойому царстві, і хай таку його превелику, що на нас, благостиню сповідуємо вустами, «бо серцем віруємо для праведності, а вустами ісповідуємо для спасіння» [32], і сподіванкою мздовоздаяння хай би надихали себе до численних подвигів, як добрі воїни Ісус Христові; надія-бо прийняття мзди побуджує воїна до боріння [33]. Говорить святий Дама скин про страстотерпців: «Мученики твої, Господи, вірою утверджуються і надією укріплюються, ворожі мучительства руйнують і дістають вінці».

Замість золота вимагає від нас Цар наш Христос найдорожчої чесноти, любові нелицемірної до Бога і до ближніх. Адже вона через золото від учителів утворюється найвищої заради своєї честі; так само, як золото є ліпше срібла, міді й заліза, так і любов є ліпша надії та віри, як пишеться: «А тепер залишається віра, надія, любов — оці три. А найбільша між ними — любов [34]. Такого від нас золота шукає і повеліває, щоб любили Його нелицемірно, не тільки серцем віруючи і вустами сповідуючи, але і ділом любов з’являючи, що є: душі за Нього класти і готовим бути на смерть заради любові Його божественної. До цього нехай і ближніх наших возлюбимо так, як учить нас улюблений Христовий учень Іван Богослов, кажучи: «Діточки мої любімо не словом, ані язиком, але ділом і істиною» [35]. Любов же така на прикрасу приймається від найкраснішого добротою, більше синів людських, Христа Бога нашого, мовленим Божою премудрістю: «Прикрасився і став красним перед Богом та людьми: однодумством братії і любов’ю щирих» [36]. Той ото індиктіон християнський замість давнього язичницького, Церква православна тепер святкує, «скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнутися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її»[37], тому ж бо святкуємо Новий рік так, як радить нам апостол, кажучи: «Щоб і ми стали ходити в обновленні життя» [38], бо працювати нам (Богові) на обновлення духу, а не задля давності письмен. Святкуємо індиктіон, слухаючи повеління Господа Бога нашого через Мойсея, в його ж книгах Левит тепер читається: «Якщо будете ходити згідно з постановами моїми, а заповідей моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам вам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай, а польове дерево дасть плід свій… і дам мир у краю… і ви будете гнати ворогів своїх… і обернусь я до вас і благословлю вас… і душа моя не обридить вами, і буде ходити серед вас і буду вам Богом, а ви будете мені народом» [39], — каже Господь Бог святий Ізраїлевій.

Є такі, що думають про індиктіони, ніби ті від початку світу почалися і числять їх од світобуття, починаючи із першого світобудівного літа, але те чинять од невігластва; тепер же нехай пізнають, що не від буття світу, а від установлення Августових індиктіонів це почалося, як то явно дається знати, а раніше Августа, кесаря римського, індиктіонів від початку світу не було  не чули ніколи в піднебесній про індиктіони аж до кесаря Августа [40].

Бог, цар віків, котрий поклав часи і літа в своїй владі[1], і в них до слави своєї, а людям від справ заспокоєнню узаконив усілякі свята, дав повеління у Старому Заповіті святкувати спеціально вересень у всі роки, щоб люди в цей місяць, звільнившись од суєт житейських, трудилися одному Богові. Таке в книгах Мойсеевих пишеться: «І промовив Господь до Мойсея, говорячи: «Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: сьомого місяця, першого дня місяця буде вам спочинок… жодного робочого заняття не будете робити в усіх оселях ваших і принесете всепалення, Господу» [2] коли в день сьомий Творець після шестиденного всього живого свого створення, благословив і на святість його, спочивав тоді, то людині заповів, кажучи: «Шість день працюй і, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці своєї у той день[3]. Також і місяць сьомий благословив і освятив його, і повелів людям своїм спочити в ньому від діл своїх, про що і повторно у книгах Левітських каже до Мойсея таке: Цього сьомого місяця, коли закінчите жита землі, майте свято Господу»[4]. Через що святкується, збагни: у цей місяць ковчег Ноєвий, коли спали потопні води, став на горах Араратських. У цей місяць святий пророк Мойсей зійшов удруге з гори, маючи лице прославлене, несучи нові скрижалі[5], що мали на собі закон Господній написаний. У цей місяць у полках ізраїльських почала створюватися скинія Господня[6]. У цей місяць архієрей великий у скинію, названу Святе Святих, що була за другою завісою, раз у рік сам заходив[7] приносити службу не без крові за себе і за людські провини[8]. У цей місяць люди Божі од гріхів, через цілий рік учинених, очищаються, смиряючи постом душі свої перед Богом і приносячи всеспалення Господові[9]. У цей місяць освячено було пречудовий і преславний храм Господній, Соломоном створений, і кивот Заповіту в нього внесено[10]. У цей місяць зібралися всі коліна Ізраїлеві в Єрусалим на свято, заповідав-бо їм Господь про місяць цей, кажучи: «Святом свят хай буде вам сьомий місяць, – і ви впокоріте, душі свої перед Господом»[11]. Із цього місяця починається вичислення року старозаповітного, повелінням на п’ятдесят років протяглого: повелів-бо Господь людям своїм, які у землю обітування входили: хай сорок дев’ять років відрахують, а п’ятдесяте літо хай окремо святкують, не тільки самі і раби їхні, волове ж і осли їхні, але и земля[12], що на ній поселяться, хай буде неорана, ані сіяна і щоб не збирали від неї колосся, котре на ній виростає, ані з виноградів грона, ані від садів плоди щедрі, але хай не буде на харч людям убогим, звірам же і птахам. Так у книгах Левіт пишеться: «І засурмите в сурми… по всій землі вашій. І освятите цей рік п’ятдесятий, і прославите звільнення для всіх мешканців її… не будете сіяти і не будете жати, що саме виросте»[13] і збирати, що залишиться, але «хай їдять убогі народу твого, а рештки хай з’їдять звірі дикі, так само зробиш для винограду твого і оливки твоєї»[14]а. У те п’ятдесяте літо полишатимуться борги боржникам, відпускатимуться раби на свободу, і з великою осторогою дбатиме собі всяка людина, щоб не прогнівити Бога якимось гріхом, ані опечалить ближнього: літо то буде полишення і від гріхів очищення. Те повеління Господнє, до п’ятдесятого літа протягнене, розділяється на сім седмиць літніх, тобто сім по сім років, кожне-бо сьоме літо називається субота і спокій. Так Мойсей казав синам Ізраїлевим: «Шість літ будеш засівати своє поле, і шість літ обтинатимеш свого виноградника і збиратимеш урожай його, а сьомого року – субота відпочинком хай буде для землі, поля свого не будеш обсіювати, а виноградника свого не будеш обтинати»[15]. А коли ви скажете: «Що будемо їсти сьомого року, таж не будемо сіяти, не будемо збирати врожаї свої? І зішлю я благословення своє на вас шостого року – і примножу врожай і будете їсти з старих урожаїв»[16]. Всі оті літа, в які Господь людям і землі спокій подасть, починатимуться із вересня місяця за повелінням Господнім: «І розповісте – каже – про спочинок сьомого місяця»[17], тобто у місяць цей вересень, той-бо є сьомий од березня, що перший є від буття світу. Не тільки це старозаповітне повеління, але й язичницький індиктіон од вересня місяця, першого числа починається. Про язичницький індиктіон така є повість.

Август, римський кесар, коли Антонія та Клеопатру, володарів єгипетських переміг, почав один володіти усім всесвітом; тоді для збирання від усіх країн податей установив індиктіон, тобто повеління на п’ятнадцять років. Розділив те на три частини по п’ять років, щоб через ціле п’ятнадцятирічне коло індиктіону тричі збирати данину, в п’яте літо. Це узаконив задля віддалених країн, що були в кінцях землі, від них було незручно в усі літа данину знімати, бо ледве п’ятого літа можна назбиране принести в Рим. Кожні ті п’ять років називалися Люструм, тобто Світлим через те, що люди в ті часи, зі свічками веселячись, віддавали кесареві своєму, що було кесареве, бо не були утяжені великими данинами, але малі й легкі від них збиралися і то доброхітно, не нуждою[18]. На п’ятнадцять-бо літ індиктіон простягався, через те, коли в перший п’ятилітній час подавалося залізо та мідь на куття мечів, списів, шоломів, щитів, броней та іншої військової зброї, то в другий п’ятилітній час бралося срібло на дання плати воїнству; в третє приносили в Рим золото на прикрасу марнотних богів їхніх; і так п’ятнадцятилітнього індиктіону коло здійснивши, знову від першого числа починали, і назвали те Новим роком. Початок тому установлено від першого числа вересня місяця, бо саме в той час Август-кесар переміг Антонія та Клеопатру, єдиновладним усього всесвіту прославився й індиктіон узаконив.

Прийняла і Церква свята початок індиктіону святкувати місяця вересня в перший день через те, що в цей місяця день, святковому в Юдеї і по всесвіті Новому році, прийшов Ісус Господь у Назарет [19], де був вихований, а оскільки суботою був день той, увійшов на зібрання юдейське, бо звичай був юдеям найбільше в суботу у синагозі збиратися і повчатися від книг пророчих. Зайшов-бо Ісус посеред учителів, і, віддавши честь, подали йому книгу Ісаї-пророка і, розгорнувши, знайшов місце, де було написано: «На мені Дух Господній, заради нього мене він помазав, щоб добру новину звіщати вбогим, послав він мене зцілити розбиті серця проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, випустити на волю надломлених, щоб проповідувати рік Господній сприятливий» [20]. Також, згорнувши і віддавши книгу, почав учити, являючи себе, що він істинний є Месія, посланий від Бога Отця на спасіння і обновлення життя людського; на ньому-бо прочитане Писання збулося, і всі свідчили йому і дивувалися на слова благодаті, що виходили із вуст його. Установлено-бо свято те від святих отців на першому Нікейському соборі, коли великий цар Константан переміг мучителя Максентія, обновив і просвітлив усесвіт світлом благочестя і викоренив бісівські свята, від тяжкого іга мучительського християнську віру збавив, учинивши вільною, і свої індиктіони встановив. Тоді святі отці повеліли І святкувати нове літо, як початок свободи християнської, з нагадуванням про Христа, що в той день посеред юдейського зібрання увійшов і літо Господнє приємне від книги Ісаєвої возвістив. І уже не старого закону, але нової благодаті свято в перший день цього літа святкуємо, в який сам законодавець явив себе світові, зійшов із горніх [сфер], носячи на собі Духа Отчого і пишучи Закон Божий не перстом, але божественним своїм язиком і пресолодкими своїми вустами: не на скрижалях кам’яних, а на скрижалях серця нашого плотських.[21] І той, творячи мисленню скинію, Церкву свою, приніс Богу Отцю про гріхи наші жертву небезкровну, себе самого, сам є Архієрей великий, що небеса пройшов [22] і очистив нас од гріхів наших вилитою за нас кров’ю, сотворив нам собі храми святії, за словом апостольським: «Храм Божий святий, а храм той – то ви!», через що усі роздаючи йому подяку[23], святкуємо приємне літо Господнє, бо численні і невимовні прийняли від руки Господньої блага, за те і самі доброприємними йому бути подбаймо. Святкуємо ж і індиктіон не від римських царів узаконений, а від того ж небесного Царя слави Христа нам установлений. Христовим же індиктіоном є повеління його святії, що мають нами хоронитися і виконуватися. Не бере-бо від нас цар наш Христос заліза та міді, не стягає срібла, не вимагає золота, що заявив Давид, кажучи до нього: «Ти Господь мій, добра мого не вимагаєш»[24], а замість заліза та міді стягаєш від нас добродійності віри в православному доброчесті тверді та міцні. Те-бо основане є вилиттям крові святих мучеників, залізною зброєю і мідяними знаряддями та посудинами за християнську віру мучених, що про кожного з них говорено: «Залізо прошило його душу»[25], і повеліває небесний Цар наш і Бог, щоб правим серцем вірувати в нього доброчесно, «бо серцем віруємо для праведності» [26], і тією вірою, як зброєю залізною і щитом мідяним, хай переможемо супротивних, наслідуючи святим праотцям нашим, «що вірою царства перемагали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, уникли від вістря меча, зміцнялись від немочі, міцні були на війні, обертали у розтіч полки чужоземців [27].

Замість срібла шукає від нас Цар наш Христос чесноти надії, безсумнівної в упованні на Бога, що більше срібла буває потрібна людині для щасливого життя, а коли збагатившись численним сріблом, сподівається всі у світі бажані добра дістати і, добронадійна, у веселощах провадить дні свої, покладаючись на багатство своє, то оскільки більше збагатиться безсумнівною на Бога надією: хто покладе на нього все своє сподівання, дістане бажане і поживе у веселощах не дбаючи про всі біди та скорботи від світу, плоті та диявола, що на нього наступають, але все те солодко перетерпить заради майбутнього воздаяння. Срібло пана свого часто зваблює, але, згинувши у якийсь спосіб, жебраком його чинить, а хто надіється у багатстві до смерті прожити, той, раптово обіднівши, позбудеться хліба. А «ті, хто надію складає на Господа, вони як Сіонська гора, яка не захитається, яка буде стояти повік» [28], «а надія не засоромить» [29]. Такого неуречевленого срібла Господь наш від нас шукає, а повеліває, «щоб надії не клали на багатство, котре швидко гине, а на Бога живого» [30], «Господні слова — слова чисті, як срібло розтоплене» [31], ним-бо неложно обіцяне нам вічне, невимовне добро в свойому царстві, і хай таку його превелику, що на нас, благостиню сповідуємо вустами, «бо серцем віруємо для праведності, а вустами ісповідуємо для спасіння» [32], і сподіванкою мздовоздаяння хай би надихали себе до численних подвигів, як добрі воїни Ісус Христові; надія-бо прийняття мзди побуджує воїна до боріння [33]. Говорить святий Дама скин про страстотерпців: «Мученики твої, Господи, вірою утверджуються і надією укріплюються, ворожі мучительства руйнують і дістають вінці».

Замість золота вимагає від нас Цар наш Христос найдорожчої чесноти, любові нелицемірної до Бога і до ближніх. Адже вона через золото від учителів утворюється найвищої заради своєї честі; так само, як золото є ліпше срібла, міді й заліза, так і любов є ліпша надії та віри, як пишеться: «А тепер залишається віра, надія, любов — оці три. А найбільша між ними — любов [34]. Такого від нас золота шукає і повеліває, щоб любили Його нелицемірно, не тільки серцем віруючи і вустами сповідуючи, але і ділом любов з’являючи, що є: душі за Нього класти і готовим бути на смерть заради любові Його божественної. До цього нехай і ближніх наших возлюбимо так, як учить нас улюблений Христовий учень Іван Богослов, кажучи: «Діточки мої любімо не словом, ані язиком, але ділом і істиною» [35]. Любов же така на прикрасу приймається від найкраснішого добротою, більше синів людських, Христа Бога нашого, мовленим Божою премудрістю: «Прикрасився і став красним перед Богом та людьми: однодумством братії і любов’ю щирих» [36]. Той ото індиктіон християнський замість давнього язичницького, Церква православна тепер святкує, «скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнутися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її»[37], тому ж бо святкуємо Новий рік так, як радить нам апостол, кажучи: «Щоб і ми стали ходити в обновленні життя» [38], бо працювати нам (Богові) на обновлення духу, а не задля давності письмен. Святкуємо індиктіон, слухаючи повеління Господа Бога нашого через Мойсея, в його ж книгах Левит тепер читається: «Якщо будете ходити згідно з постановами моїми, а заповідей моїх будете додержувати й будете виконувати їх, то дам вам ваші дощі в їхнім часі, і земля дасть свій урожай, а польове дерево дасть плід свій… і дам мир у краю… і ви будете гнати ворогів своїх… і обернусь я до вас і благословлю вас… і душа моя не обридить вами, і буде ходити серед вас і буду вам Богом, а ви будете мені народом» [39], — каже Господь Бог святий Ізраїлевій.

Є такі, що думають про індиктіони, ніби ті від початку світу почалися і числять їх од світобуття, починаючи із першого світобудівного літа, але те чинять од невігластва; тепер же нехай пізнають, що не від буття світу, а від установлення Августових індиктіонів це почалося, як то явно дається знати, а раніше Августа, кесаря римського, індиктіонів від початку світу не було  не чули ніколи в піднебесній про індиктіони аж до кесаря Августа [40].

святитель Дмитро (Туптало), Житія святих, 1 вересеня.

[1] Дії. 1, [7].

[2] 3 М. 23, [23-25].

[3] 2 М. 20, [9-10].

[4] 3 М. 23, [10].

[5] 2 М. 34, [29].

[6] 2 М. 35,

[7] 3 М. 16, [34].

[8] Євр. 9, [3 і 7].

[9] 3 М. 23.

[10] 3 Цар. 8.

[11] 3 М. 23, [32].

[12] «Рік сприятливий» [Іс. 61, 2].

[13] 3 М. 25, [9-11].

[14] 2 М. 23, [11]. [В українському перекладі Біблії: "І будуть їсти вбогі народу твого, а позостале по них буде їсти польова звірина" ].

[15] 3 М. 25, [3-4].

[16] Там-таки, в. 20 і 21.

[17] Там-таки, в. 9.

[18] «Данини царські в давні літа Бували невеликі і радісно подавалися доброхітно, без принуки. Георгій Кедрин Панцеров».

[19] Лк. 4,18-19.

[20] Іс. 61, [1-2].

[21] 2 Кор. 3.

[22] Євр. 4, [14].

[23] Рим. 6. [1 Кор. З, 17].

[24] Пс. 15, [2].

[25] Пс. 104, [18].

[26] РМ. 10, [10].

[27] Євр. 11, [33-34].

[28] Пс. 124 [1].

[29] Рм. 5, [5].

[30] 1 Тим. 6, [17]

[31] Пс. 11. [7].

[32] Рм. 10, [10].

[33] Глас 3-ій, в середу на вечірні

[34] 1 Кор. 13 [13].

[35] 1 Ів. 3, [18].

[36] Сірах. 21, [1-2].

[37] Кол. 3, [9 і 10].

[38] Рм. 6, [4].

[39] 3 М. 26, [3, 4, 6, 7, 9, 11 і 12].

[40] «Індикт іони не від початку світу, але від Августа почалися».

святитель Дмитро (Туптало), Житія святих, 1 вересеня.

[1] Дії. 1, [7].

[2] 3 М. 23, [23-25].

[3] 2 М. 20, [9-10].

[4] 3 М. 23, [10].

[5] 2 М. 34, [29].

[6] 2 М. 35,

[7] 3 М. 16, [34].

[8] Євр. 9, [3 і 7].

[9] 3 М. 23.

[10] 3 Цар. 8.

[11] 3 М. 23, [32].

[12] «Рік сприятливий» [Іс. 61, 2].

[13] 3 М. 25, [9-11].

[14] 2 М. 23, [11]. [В українському перекладі Біблії: "І будуть їсти вбогі народу твого, а позостале по них буде їсти польова звірина" ].

[15] 3 М. 25, [3-4].

[16] Там-таки, в. 20 і 21.

[17] Там-таки, в. 9.

[18] «Данини царські в давні літа Бували невеликі і радісно подавалися доброхітно, без принуки. Георгій Кедрин Панцеров».

[19] Лк. 4,18-19.

[20] Іс. 61, [1-2].

[21] 2 Кор. 3.

[22] Євр. 4, [14].

[23] Рим. 6. [1 Кор. З, 17].

[24] Пс. 15, [2].

[25] Пс. 104, [18].

[26] РМ. 10, [10].

[27] Євр. 11, [33-34].

[28] Пс. 124 [1].

[29] Рм. 5, [5].

[30] 1 Тим. 6, [17]

[31] Пс. 11. [7].

[32] Рм. 10, [10].

[33] Глас 3-ій, в середу на вечірні

[34] 1 Кор. 13 [13].

[35] 1 Ів. 3, [18].

[36] Сірах. 21, [1-2].

[37] Кол. 3, [9 і 10].

[38] Рм. 6, [4].

[39] 3 М. 26, [3, 4, 6, 7, 9, 11 і 12].

[40] «Індикт іони не від початку світу, але від Августа почалися».