Християнська етика серйозно стурбована виникненням  цих етичних проблем. Однією з них є штучне запліднення, яке включає в себе штучне запліднення і запліднення in vitro.

Як в Греції, так і в інших країнах, де практикується штучне запліднення, спостерігається парадоксальне явище: велике число жінок звертаються до лікаря, щоб позбутися від небажаної вагітності (припускають, що в Греції виробляється 200.000 абортів щорічно), в той час як багато сімей витрачають багато часу і грошей, щоб втілить свою мрію про дитину. Для цього останні вдаються до різних способів штучного запліднення.

Православна церква досі не має офіційної точки зору з даного питання. Але, з іншого боку, християнська етика також не має чітко висловленої позиції з цього приводу. Тим не менш, деякі православні богослови прагнуть її виробити. У світлі потоку відкриттів і зміни існуючих наукових досягнень в генетиці етична оцінка нових методів запліднення стає важким завданням. Необізнаність часто призводить або до засудження застосовуваних методик, або до їх беззастережного схвалення з метою продовження потомства.

Ми вважаємо одним з прийнятних з церковної точки зору методів штучного запліднення гомологічне штучне запліднення або гомологічне запліднення in vivo (це коли використовуються сперма і яйцеклітини тільки подружжя), оскільки в цьому випадку не залучаються статеві клітини третіх осіб.

Навпаки, використання донорської сперми чи яйцеклітини (гетерологічне запліднення), створює серйозні проблеми і викликає заперечення з точки зору християнської православної етики. Православні богослови його одноголосно відкидають на тій підставі, що залучення сторонніх осіб ставить під сумнів легітимність подружньої пари і її потомства. Більш того, цей вид штучного запліднення розглядається ними як особлива форма подружньої зради, а деякі богослови заходять так далеко, що говорять про фальсифікації людства.

Людське життя признається і шанується з моменту зачаття. З цієї причини запліднення in vitro не може не бути прийнято з  сумнівом. Дуже часто заміна Бога лікарем-фахівцем сприймається підозріло.

Коли плід зачатий в пробірці, виношений сурогатною матір’ю і відданий безплідній парі, у нього може бути п’ять (5) батьків і один (1) «хрещений батько» – лікар, який регулював і контролював весь процес репродукції.

Православні богослови, які досліджували питання штучного запліднення заявляють, що гомологічне штучне запліднення і запліднення in vitro можуть бути прийнятні тільки за умови, що всі запліднені яйцеклітини будуть пересаджені в материнську утробу. Обнадіює новий метод запліднення – інтрацитоплазматична ін’єкція сперми. У цьому випадку використовується сперма не донора, але чоловіка, навіть якщо останній страждає азооспермією. Однак передача дефектних генів майбутнім поколінням робить цей метод малоприйнятний з біологічної точки зору.

Як би там не було, вплив нових генетичних методик на створення нового виду сім’ї є тривожним феноменом. Наприклад, коли запліднення in vitro дає можливість мати дітей гомосексуальним парам, то християнська етика не може не відкидати таку можливість. Те ж саме відноситься до методик клонування людини. Взагалі, заморожування ембріонів (кріопрезервація) і експерименти з ними неприйнятні з етичної точки зору.

Таким чином, прийняття або відкидання штучного запліднення залежить від ступеня втручання медицини в ту область, яку християни вважають Божим долею. Цей погляд поділяється багатьма людьми, які не змогли вирішити свої проблеми безпліддя або через недостатню інформованість, або через недовіру до нових методів штучного запліднення.

висновки:

1) Проблема безпліддя зачіпає зростаюче число подружніх пар;

2) Оскільки питання штучного запліднення піднімають багато питань, таких як повага до людського життя з моменту зачаття і святості людської особистості, християнська етика повинна ретельно ознайомитися з новими досягненнями генетики перш ніж висловлюватися за або проти них;

3) Люди повинні бути краще інформовані. Засоби масової інформації можуть відігравати важливу роль, висвітлюючи нові методики ясно і точно, без сенсаційності, за якою ховається «правда фактів».

4) Стримане ставлення до нових біомедичних досягнень зрозуміло і природно. Однак, генетика може багато нам дати. Було б несправедливо говорити лише про небезпеку клонування людини і експериментування з людськими ембріонами, забуваючи про те, що завдяки досягненням медицини можуть бути вирішені численні психологічні та соціальні проблеми, пов’язані з безпліддям і стерильністю;

5) Штучне запліднення може бути прийнятне з церковної точки зору лише тоді, коли використовуються статеві клітини тільки подружжя, і не створюються надлишкові ембріони, які зазвичай руйнуються після тривалого зберігання в замороженому стані. Настороженість є лише з приводу отримання сперми, але це не є нерозв’язною етичною проблемою;

6) Використання донорів сперми або яйцеклітин створює непереборні етичні бар’єри для прийняття методів штучного запліднення і запліднення in vitro. Більш того, якщо проблема невиношування вагітності вирішується за допомогою сурогатного материнства, то таке рішення є неприйнятним;

7) Методи штучного осіменіння та запліднення in vitro неприйнятні з етичної точки зору, якщо вони практикуються поза шлюбом, наприклад у самотніх жінок і гомосексуальних пар. Більш того, використання запліднення in vitro для експериментів з людськими ембріонами, клонування і євгеніки представляє серйозні етичні проблеми;

8 ) Основною метою втручання повинні бути інтереси майбутньої дитини, а не лікування подружнього безпліддя. Коли усиновлюють дитину, то спочатку з’ясовують соціальні характеристики прийомних батьків (рівень їх доходів, вік, стан здоров’я і т.д.). Так само слід підходити до штучного запліднення, щоб уникнути появи потомства від літніх батьків;

9) Православне богослов’я дає перспективи і встановлює межі, в рамках з яких можливо вирішення проблеми безпліддя. Якщо подружжя не буде ігнорувати Божу волю і вірити в Його всемогутність, то можуть бути знайдені прийнятні рішення для отримання потомства штучним шляхом.

Василь Фанарac, доктор богослов’я.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»