Але духовний батько є більше ніж заступник. За словами прп. Іоана Ліствичника, він також є «примиритель» між нами і Богом, «посередник», який примирює нас з Ним. Духівник є другом Великого Царя, який може представляти наші інтереси з відвагою в царській присутності. Це означає, за словами прп. Іоана Ліствичника, що згрішити проти нашого духовного батька є в певному сенсі гірше, ніж згрішити проти Бога: «Те, що я збираюся сказати вам зараз, не повинно шокувати вас. Краще згрішити проти Бога, ніж проти нашого отця. Якщо ми розсердимо Бога, наш наставник може примирити його з нами. Але якщо розсерджений він, тоді не має нікого, хто б заступився за нас перед Богом».

Це парадокс, але думка зрозуміла. Крім того, це посередництво працює в обох напрямках. Не лише духовний батько представляє нас Богові, але він також представляє Бога нам. Його слова мають таку ж вагу, як слова Божі.

Лікар, заступник, посередник – це все є духовний батько. Але прп. Іоан Ліствинчик йде ще далі. Він також описує духовного батька як «ανάδοχος», термін, використовуваний для поручителя або хресного батька при хрещенні, і означає того, хто бере на себе відповідальність за іншого. На думку прп. Іоана, духовний батько робить не менше, як бере на себе відповідальність за гріхи свого учня, за які він буде відповідати перед Богом на Страшному Суді.

прот. Миколай Йоник

Юриспруденція визначає хабар як «прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди [хабара], а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.» (ст. 368 ККУ). 

Біблійний термін כֹּ֝פֶר ko’-fer (викуп, викуплення, хабар) та שֹׁחַד shakh’-ad (дар, подарунок; хабар, підкуп, мзда) має два аспекти терміну «хабар», подарунок або таємний подарунок, підкуп і продажність.
У Біблійному розумінні «хабар» є підкупом судді (суду) з метою спотворення істини і викривлення правосуддя: Нечестивий бере подарунок з пазухи, щоб викривити путі правосуддя (Притч. 17:23).

«Хабар» Біблія визначає також як підкуп людини з метою спонукання її до гріховних дій: Усім блудницям дають подарунки, а ти сама давала подарунки всім коханцям твоїм і підкуповувала їх, щоб вони з усіх боків приходили до тебе блудити з тобою (Єз. 16:33).

Сини пророка Самуїла брали хабарі і суд свій викривляли: Коли ж постарів Самуїл, то поставив синів своїх суддями над Ізраїлем. Ім’я старшому синові його Іоїль, а ім’я другому синові його Авия; вони були суддями у Вирсавії. Але сини його не ходили путями його, а ухилилися в користь і брали подарунки, і судили неправдиво (1 Царств 8:1-3).

Правитель Фелікс сподівався отримати від апостола Павла хабаря: До того ж він сподівався, що Павло дасть йому грошей, щоб відпустити його: тому часто кликав його i розмовляв з ним (Діяння 24:26).

Ворожбит Симон за хабар намагався отримати у апостолів дар Духа Святого: Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, принiс їм грошi, кажучи: Дайте й менi таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого. Але Петро сказав йому: Hехай срiбло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дiстати дар Божий за гроші (Діяння 8:18-20).

Юда Іскаріот зрадив Ісуса Христа за хабар — 30 срібняків (Мт. 26:14-16).

Однак у сьогоднішньому розумінні й вжитку не кожен хабар має на меті викривити істину та правосуддя. Чиновник дуже часто вимагають хабарі не для того, щоб викривити істину, а для того, щоб виконати роботу, яку він зобов’язаний на своїй посаді виконувати, і отримує за це від держави заробітну платню та різні відповідні переваги й сприяння законодавства для виконання своєї роботи. Тобто люди дають хабарі службовцям, щоб вони вчасно та якісно виконали свою роботу, яка належить до їх компетенції та компетенції й можливостей займаної ними службової посади.

Якщо християнин бере чи дає хабар задля викривлення істини і правосуддя, він є нечестивцем, грішником і кровопивцею, корупціонером. Такий підлягає відлученню від Причастя Тіла і Крові Христових, якщо діяльно не розкається в цьому гріху і не виправиться. (Засідання Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату від 21 жовтня 2014р., журнал № 28.) Якщо ми бажаємо жити на власній українській землі, нам слід поставити золотим непорушним правилом «не викривляй закону, не дивися на особи і не бери дарунків, тому що дарунки засліплюють очі мудрих і перекручують справу правих; правди, правди шукай, щоб ти був живим і оволодів землею, яку Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16:19-20).

Якщо християнин бере чи дає хабар для вчасного й якісного виконання справи, яку слід виконати належним чином в силу обійманої посади, або для позачергового прискорення справи, то він є лицеміром. Господь же нас вчить наступному: I все, що робите, робiть вiд душi, як для Господа, а не для людей, знаючи, що в нагороду вiд Господа одержите спадок, бо ви служите Господу Христу. А хто кривду вчинить, той кривду й одержить, без огляду на особу. (Кол. 3:23-25).

Давати хабар також є злочином, а тому, хто підштовхує іншого до гріха краще б пов’язати камінь на шию й кинутись у морську глибину (Мт. 18:6). Дарунки, або іншими словами хабарі, псують серце людини і роблять зрячих сліпцями, вони спотворюють справу правих (Вих. 23:8). Таким чином утискуючи інших, мудрий стає дурним, і подарунки псують серце. (Еккл. 7:7). Тому Господь попереджає нас у Своєму слові, щоб ми не брали хабарів: Дарів не приймай… (Вих. 23:8) та не бери дарунків… (Втор. 16:19).

Випадок з правителем Феліксом, який очікував від апостола Павла хабара (Діяння 24,26) навчає нас, що християни не повинні пропонувати хабарі. Натомість краще запропонувати хабарникам не матеріальний дар, а дар вічного життя через віру в Господа нашого Ісуса Христа, дар Святої Правди.

прот. Миколай Йоник

Таїни Божі та прояв Його божественної слави й промислу у світі розкривають святі угодники Божі крім слова ще й іконописом, який часто називають «богослів’ям у фарбах». Богослови підносять людину до божественних істин, до Самого Бога й через церковні піснеспіви православної Церкви. Отже всі згадані вище способи богословствувати відкривають людині Бога, Його Святість, Велич і Таїни, приводять її до участі в цих Тайнах, підносячи серця віруючих, що перебувають у храмі на богослужінні, до престолу Бога Наднебесного, закликаючи утримувати наші серця на небесах: « ᾌνω σχῶμεν τὰς καρδίας».

Цей літургічний заклик співати Богові серцем (Еф. 5,19) виражає містичний досвід святих тайновидців. В ці таємничі моменти зустрічі людини з Богом почуття людини проникнуті «і радістю і смуткон одночасно». Почуття глибокого благочестя, яким проникнутий церковний спів, приводить душу в стан благоговіння та смирення. Звісно, перед Богом недолік мистецтва очевидний, однак його недоліки зникають, якщо воно поєднується з духовними достоїнствами. Навіть більше, якщо забажаєм можемо самих себе зробити псалтирем. Однак як це зробити, коли ми плотські і співаємо Богові не «скорботним та смиренним серцем» (Пс. 50), а серцем користолюбним, надмінним? Дух хоче залишити все: храмову архітектуру, красу живопису, прибраність зовнішню та самим стати храмом й псалтирем, а «плоть бажає противного духові» (Гал. 5,17). Бог є Дух, а ті, хто «живе духом» і поклоняється Йому «духом та істиною» є поклонниками, яких шукає собі Отець (Ів. 4,23-24).

Страждання та плач є уділ впалої людини на землі і ця впала людина приходить до Церкви Христової, щоб вилити Богові свої гіркі почуття, розкрити перед Ним усвідомлення свого гіркого стану. Тому велика частина літургічних текстів Православної Церкви містить зітхання Церкви про загиблого, приреченого на смерть і вічні муки грішника, який зітхає до Бога з надією помилування, спасіння. Однак це не стан безнадійності, а усвідомлення того, що ми придбані Господу Богу дорогою ціною (1 Кор. 6,20).

Саме тому усвідомлення гріховності та немочі поєднуються в серці віруючої людини з есхатологічною радістю Царства Божого, радість надії на спасіння зі скорботним відчуттям гріховного полону. Це стан, в якому перебував пророк Давид, якого собі уподобав Господь (Дії 13, 22). Серце «скорботне та смиренне» є Святою Землею, де Господь Бог заповідає співати Йому пісні. Дух Святий сповістив, що пісня Господня не може співатись «на землі чужій» (Пс.136,4). Співати Богові, тобто славити Бога, приносити Йому жертву угодну заповідано людині. Пророк і псалмопівець Давид вигукує «все, що дише, нехай хвалить Господа», призиваючи на славослів’я Господу всесвіт. Ніщо так не окрилює душу, не відриває її від землі, не позбавляє тягарів плоті, не налаштовує так до любомудрства та презріння всього житейського, як благочинний спів та витончено складена божественна пісня – каже святитель Іоан златоуст. Дійсно, духовні пісні приносять багато користі, повчають глибин Божественної мудрості, освячують, тому що їх слова очищають душу і через них Дух Святий не бариться оселитись в тих, хто співає й слухає ці пісні з великою увагою та святим почуттям любові, вдячності або скорботи. Так було, коли Давид грав на гуслях й співав, а душа царя Саула заспокоювалась і відступав від нього злий дух та приходив мир.

Якщо хто вміє так відкрито як дитина, без лицемірства, користолюбства та надмінності співати Богу, чи він в похилому віці чи в юних літах, низький голос має чи високий, в ньому не буде ніякої вини. Душа такого хориста ціломудренна, розум пильний, серце смиренне, помисли непохитні, совість чиста. Хорист святого хору Божого з такими якостями може стати поряд з самим псалмопівцем Давидом. Така жертва Богу є подібною жерві праведників Авеля, Ноя і достойна життя самих ангелів.

Святитель Іоанн Златоустий говорить, що спів як спосіб богослів’я властивий людині є образом небесного ангельського співу. «На небі славословлять ангельські воїнства, на землі люди утворюють в церквах хори, наслідуючи ангелів у їх славослів’ю. На небі серафими взивають трисвяту пісню, на землі зібрання людей приносить Богу таку ж пісню. Утворюється спільне торжество небесних та земних істот, єдина подяка, єдине захоплення, єдина радість». Уся Церква виголошує з дерзновенням: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф… та Осанна!..

Протоієрей Миколай (Йоник),

священик храму прп. Параскеви Сербської, Чернівецько-Буковинська єпархія

Українська Православна Церква Київський Патріархат