Я переважно харчуюсь і заспокоюю свою спрагу солодкими словами Божими!

Преподобний Онуфрій Великий

Постать Преподобного Онуфрія, високого тонкого чоловіка з довгою білою бородою, яка спадає до його ніг, служить натхненням для східніх Християн сотками літ. А вже впродовж декілька десятиліть православні семінаристи у Польщі розпочинали свою духовну освіту в монастирі Св. Онуфрія в Яблочині. Кажуть, що сам Святець вибрав це місце, коли яких 400 літ тому появився там рибалкам і залишив Ікону себе на березі річки Буг.

Життя цього надзвичайного Угодника Божого покрите таємницею бо ж він був одним з Отців Пустельників, які мали глибокий вплив на східню духовість у віках 3-му та 4-му. Це в той час Християнство виходили з підпілля і ставало домінантною релігією в Римській Імперії. У той час багато людей приходили в Церкву не розуміючи і на маючи жодного наміру жити згідно з навчанням Господа нашого Ісуса Христа, виложеного в Євангелії, а зокрема в Заповіддях Блаженства. У цей час чимало Християн вирішили піти в пустиню і жити молитвою під опікою Самого Бога в цьому важкому окруженні спеки та холоду, де важко було знаходити що-небудь їсти та пити, і де було багато хижих звірів та розбійників.

Знаємо ми про життя Преп. Онуфрія зі свідчень монаха Пафнутія. Святий прожив був вже 60 літ у пустині, коли його відвідав Пафнутій. Його волосся та борода звисали до землі. Нормально так не буває. Борода доходить до певної довжини і більше не росте. Та Святець розповів, що його борода виросла до колін в один день, щоб покрити його наготу, коли з нього зпали залишки одежі з якої прибув був у пустиню. Все волосся на ньому було біле, як сніг і вся постать його неначе сяяла.

Побачивши Пафнутія Онуфрій назвав його по імені і розказав про своє життя в пустині. Це його Ангел Хоронитель привів його сюди, сказав він. Довгий час він кормився овочами, яких дуже важко можна було знайти, а потім коли він переніс терпеливо та з вірою напади демонів та коли його серце утвердилося і зосередилося на Божій любові та милості, Ангел Божий приносив йому хліб для поживи. Крім того Божим провидінням виросла біля його келії пальма, яка родила багато фініків і близько стало текти джерело води.

Однак, говорив Онуфрій із сяючим обличчям: «Я переважно харчуюсь і заспокоюю свою спрагу солодкими словами Божими!» А на запит Пафнутія: «Як ви причащаєтесь?» відповів пустинник, що йому Ангел Божий приносить Святе Причастя що суботи. На наступний день Старець сказав Пафнутію, що наступив час прощатися з землею. Став він на коліна, помолився і тихо віддав Богу свій дух. У той момент Пафнутій побачив, як небесне сяйво покрило тіло старого і почув ангельський спів.

Похоронивши тіло Онуфрія Пафнутій повернувся у свій монастир і розказав іншим про чудесне життя цього мужа і про велич Божого Провидіння, яке постійно кормить та захищає тих, які цілковито віддали себе на служіння Богові. Онуфрій упокоївся в році 400.

Можливо що думка про те, як Бог міг удержати людину при житті так багато років тпм, де більшість могли б прожити тільки декілька днів приносила натхнення східнім Християнам і веліла їм шанувати Св. Онуфрія. Та хоч нам це не видно ми також живемо в пустині, бо ж хоч довкола нас повно вигод, харчів, одежі та покрівля сама кількість їх часто доводить до голодного завмирання того що найголовніше для радісного людського життя – душі, духа! Без корму молитви та солодких слів Божих вони ж завмирають і люди наповнюються журбою та розпукою, яких марно намагаються прогнати здобуттям ще більше забавок та втіх. І так пропливає наше життя! Дивімось на сильну постать Св. Онуфрія і пригадаймо собі, звідки саме приходить справжній корм та здоров’я!

прот. Ігор Ю. Куташ