Подібну думку вчителів православ’я відзначено яскраво вираженим впливом богослов’я протестантів, які, як відомо, заперечують існування святих отців, презирливо називаючи їх «пенсіонерами», ставлячи під сумнів або ж зовсім відкидаючи їх роль і значення для Церкви. Наслідком такого типу поглядів стало відсутність уваги до вивчення православної християнської літератури після VIII століття, а також ігнорування і недооцінка навіть корифея ісихазму – святого Григорія Палами. Однак, ми не будемо посилатися на подібних вчених, оскільки аж ніяк не це є метою даного дослідження.

На щастя, настільки хибний погляд на святоотцівську спадщину був переглянутий, і в даний час перемогла істинна думка православ’я, яка припускає, що Церква визнає з’явлення в її історії нових святих, зокрема, святих отців. І горе, якщо цього не відбувається. Бо, якщо в Церкві перестають народжуватися святі і отці, тоді нам, членам Церкви, потрібно задатися питанням, чи дійсно ми належимо єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви.

Церква – це тіло Христове, і ми є його членами. Христос – Глава Церкви і Спаситель Свого Тіла (Еф. 5:23), тобто Церкви. І в тому випадку, якщо в наші дні Церква не народжує святих і отців, це означає, що вона є «безплідною» і суперечить самій собі. Однак це не так, оскільки за всю свою історію Церква явила сонм святих і отців. Яскравий приклад останніх років – безліч новомучеників і сучасних  святих. Никодим Святогорець, коливали, святий Нектарій, святий Силуан Афонський – хто вони, якщо не справжні святі, які справді називаються отцями Церкви? Оскільки, крім прикладу свого святого життя і православного способу мислення, вони залишили нам і свої творіння, які доносять голос Церкви до Божого народу.

Що ж стосується Йосипа Ісихаста, Софронія (Есексу), Філофея Зервакоса, Гавриїла Діонісіата, Якова Цалікіса, старців Паїсія і Порфирія, то вони, що дуже важливо, вже зараховані до лику святих і вписані в Синаксар у свідомості віруючих. Єдине, що залишається, – це їх офіційна канонізація і проголошення їх отцями Церкви.

Наше завдання – дослідити шлях розвитку і практику Церкви. Спільність свідомості вірних членів Церкви (як кліру, так і народу) є критерієм ортодоксії і ортопраксії святих отців Церкви.

Святі отці Церкви, «прийняли Духа Святого», за словами святого Єпіфанія, ніколи не діють відповідно до своїх власних міркувань і законам, але висловлюють зрозумілим для своєї епохи чином православну традицію, яку Церква з давніх-давен зберігає недоторканою. Так церква надсилає народ Божий і супроводжує його в світі, несучи свою есхатологічну спрямованість, маючи своїми устами і голосом святих і отців, особливо коли люди перебувають у духовному пошуку, згідно Фотія Великого. І Церква ніколи не переставала стикатися з «закликами» і з «шуканнями», оскільки сатана заздрить їй, намагаючись схопити «мов річку, щоб потопити її в річці» (Одкр. 12:15).

Таким чином, повертаючись до нашого часу, ми наважуємося вважати і сподіваємося, що з часом і свідомість віруючих прийме в коло великих церковних постатей нашої епохи тих, які «і словом, і ділом, просвіщали світ», як було сказано на Трульському (П’ятому-Шостому) Вселенському Соборі. У число святих отців по праву може бути включений і старець Феофіл Зісопулос, що недавно відійшов до Господа в гірський Єрусалим. Це був смиренний служитель Божий, який для всіх людей, що знали його, став пастирем, «який пас їх умінням та розумом» (Єр. 3:15).

Його церковна і громадська діяльність була і залишається «солодкими пахощами» нашого часу і всієї церковної і громадської історії. І звичайно, жителі Царства Небесного взяли його благочестивим торжеством. Радісно обняв його і Іоан Златоуст, що бачив в ньому високий амвон і гучну трубу, якою проголошувалося по всьому світу Божественне слово. І цьому прагненню Златоуста повністю відповідав блаженної пам’яті старець Феофіл, який створив телевізійний канал Е4, що став світовим церковним амвоном.

Таким чином, і в даний час наша Церква являє святих отців. Вони будуть з’являтися в ній і до кінця нинішнього віку.

Нікос Ніколаїдіс, професор богослов’я.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»