І не просто йдуть, а повністю віддають себе Христу і Його справі спасіння людства: проповідують людям євангельське слово про Царство Боже, звіщають світові Божественну славу Сина Божого, терплять злигодні, тортури, катування, врешті, віддають своє життя за Нього, ставши фундаментом віри й Церкви Христової.

Церква, заснована Спасителем, так міцно стоїть на фундаменті святих мучеників і сповідників віри, що ніяка зла сила, ніякі «ворота пекельні не подолають її» (Мт. 16:18). Із цих слів ми робимо висновок, що були, є і будуть такі члени цієї Церкви, які за віру Христову готові перетерпіти будь-які випробування.

Підтвердження цьому ми знаходимо в не такій далекій історії нашої Української Автокефальної Православної Церкви, яка впродовж минулого століття пройшла тим же шляхом, який торував Господь наш Ісус Христос і християни перших століть утвердження віри християнської. Шлях сповідництва і мучеництва, бо для них Христос, віра й Церква були смислом їхнього життя й тому вони не страшилися ні тортур, ні смерті, готові будь-якої миті померти, щоб з’єднатися з їхнім улюбленим Учителем – Ісусом Христом у Царстві Божому.

А чим для нас є Церква, рідна українська земля, на якій ми живемо і служимо Богу, народу українському й Вітчизні? Це не риторичне запитання, як декому видається, а доленосне, життєве, важливе і глибинне. Настільки глибинне, що не одразу людина здатна його відчути, а тим паче усвідомити, осягнути його значення не тільки в загальному вимірі, а й, перш за все, в особистісному.

Бо це залежить від того, яку ми маємо любов до Бога й України, і на яку глибину нашого серця і простору душі сягає ця наша любов, у які глибини свідомості вона проникає і які пласти там піднімає. А коли взяти всі духовні джерела й джерельця, які наповнюють людину, то все сходиться у площині віри. Без віри, в усій повноті цієї духовної якості людини, – не можуть проявлятися всі інші якості, які роблять її особистістю.

А чи може священик, пастир душ людських, не бути особистістю? Відповідь однозначна – якщо він не особистість, тоді він не священик, тоді він просто пастух, заробітчанин з гирлигою. Якщо ж він ще й нічого не робить, аби стати особистістю, або хоча б наблизитися до цієї категорії, то він помилився у виборі свого життєвого шляху. Тоді йому треба зійти з нього і не перешкоджати цим шляхом іти іншим. Бо перешкоджання може бути різним, не пов’язаним із фізичним станом, а духовним, коли на такого дивляться інші й відвертаються від Бога, віри й Церкви.

А Христос сказав: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хрест свій та й іде за Мною» (Мт. 16:24). Христос не кличе нас свавільно вигадувати якісь власні закони, бо Він дав закони життя, які не може перевершити наш обмежений людський розум. У них Він кличе перемагати в собі «похіть очей, похіть тіла й гординю життя» і присвятити себе в жертву тому, хто «хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2:4).

Спаситель закликає нас із смиренням нести хрест бід і скорбот, які часто випадають людині в житті, особливо нам, автокефальним священнослужителям і вірянам, які наповнюють нашу Церкву. А Христос каже: «Хто не носить хреста свого і не йде за Мною, не може бути Моїм учнем» (Лк. 14:27). Тобто, Він кличе кожного йти за Ним своїм шляхом, відповідно до свого становища в родині, в суспільстві, в Церкві. Відповідно й апостол Павло навчає: «Кожний, в якому званні був покликаний, у тому званні нехай і зостається» (1 Кор., 7:20).

Отже, кожний у своєму званні повинен жити чесно, правдиво і діяльно. Це той вірний шлях, до якого нас кличе Спаситель.

І ось тут ми звертаємо сої погляди у бік, перш за все, наших святих новомучеників землі української і її провідників, її священство, яке не в такому вже й далекому минулому торувало вірою в Бога, Україну й Церкву тернистий шлях, на котрому перенесли зраду, відступництво, страшні тортури, катування, пролили свою кров, віддали своє життя, зійшовши, як і Христос, на свою Голгофу розп’яття вірності, відданості й любові. Любові до Ісуса Христа, рідної Церкви й України, яка була в їхніх серцях понад усе.

Чи можемо ми повторити їхній подвиг і стати святими в одній когорті з ними – як стали святими вони, пройшовши знущання, тортури, заслання, табори, тюрми, смерть? Дуже сумніваюся, бо надто комфортно нам нині живеться, щоб втратити не тільки добробут, а й здоров’я чи життя. Ми більше патріоти Церкви й України на словах, коли це потрібно в політичному чи якомусь іншому ситуативному вимірі.

Коли просиш священиків чи кандидатів на священство з Галичини приїхати до нас на Слобожанщину чи Полтавщину очолити парафії, докласти знань і зусиль до того, щоб і в наших, значним чином зросійщених і безвірницьких краях, засяло світло євангельської науки й православної віри, то завжди чуєш одне – чи є храм, щоб молитися, чи є добра хата, щоб жити, і чи є зарплата.

Зачувши, що є тільки група віруючих людей, які потребують пастирської опіки, а все інше напрацюється, – відмовляються. І ще жоден із багатьох, із ким я розмовляв, не приїхав навіть познайомитися з вірянами. А ми запитуємо, чи можливий подвиг християнський в нинішніх українських умовах!

Здавалося б, що нині не треба таких страшних випробувань, аби стати святим. Не треба проливати крові тілесної, терплячи тортури, знущання, не треба замерзати в сибірських таборах. Треба всього лише проливати кров духовну, як учили святі отці давнини, і тоді, як вони говорили: «Проливши кров, отримаєш дух», тобто спасешся.

Потерпи тимчасові матеріальні труднощі, збудуй храм, адже твої попередники не боялися йти на порожнє місце і вважали за честь згуртувати у міцну родину вірян, збудувати церкву і власний дім для своєї сім’ї. І це було ось не так давно – якихось десять чи двадцять років тому.

Не треба великої стійкості, щоб твердо стояти за рідну Церкву – УАПЦ, скрізь і всюди її відстоювати, берегти, як зіницю ока. Просто служи в ній і не піддавайся ні на які підступи ворогів і супротивників, на інформаційну неправду, яка брудними потоками вливається ЗМІ у свідомість українців і спрямована на знищення Церкви, а ще більше на приємні твоєму слуху облесливі обіцянки, які вкладають у твої вуха.

А будь вірним і відданим Церкві-Мучениці, Церкві, що стала для українського народу тією досвітньою зорею, яка запалила в серцях українців «досвітні вогні», як писала видатна Леся Українка, пробудивши їх від духовного сну. Ці вогні розвіяли морок національної байдужості, міріадами палючих іскор запали в душі, викликавши в них вогонь такої сили любові до Вітчизни, що вони були готові радше вмерти за неї, аніж гибіти в неволі.

Це найбільша чеснота – бути вірним і відданим до загину в ім’я Господа Ісуса Христа за Вітчизну, віру православну і рідну Церкву.

Тому вони й стали святими, хоч і були такими ж людьми, як і ми з вами – з пристрастями, гріхами, переживаннями і всім тим, що наповнює життя кожної людини. Але в час, коли треба було проявити кращі риси християнина, показати себе сином своєї Вітчизни, то одні ставали героями, а інші пристосуванцями.

Святий – це той, хто вибрав хрест, яким би важким і небезпечним він не був. Багато людей сьогодні думають, що святим можна стати лише у монастирі, бо там людина повністю віддається Богові. Тобто, святою може стати тільки духовна особа. Але це не так.

Покликання до святості має кожен, а не поодинокі. Адже Христос усім сказав: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48). Треба лише мати віру в Бога, виконувати Його заповіти, любити Бога й ближнього, і не робити зла. І тоді ти приєднаєшся до блаженних, до чистих серцем, а як сказано в Євангелії: «Чисті серцем побачать Бога». Святі досягли святості саме в блаженстві, в очищенні свого серця. Це якраз і є дорога до святості, шлях вічного богоєднання, бо то найбільше щастя для кожної людини.

Тут варто нагадати слова із блаженних: «Блаженні лагідні». А потім слова Ісуса Христа: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем». Ми знаємо, що Христос був саме таким, наповненим любов’ю, якій не було меж. А лагідність була суттю святої людини й це наближало її до Ісуса, вводило в когорту таких самих, примножуючи небесних молільників за нас, грішних.

Ми можемо скільки завгодно говорити про єдність усіх православних в Україні, але доки не буде любові в наших серцях, доки ми не відчуємо поклик до єдності саме в любові, а не в адміністративних одиницях, нічого доброго з такого об’єднання не вийде. Ще більша прірва розверзнеться, і така глибока, що не буде видно й синього неба.

А нам треба бачити небо, своє, українське Небо, бо так довго й люто його від нас затуляли, позбавляючи теплих і лагідних променів Сонця Правди – Христа Спасителя, що вже навіть на якийсь час ми втрачали віру в те, що колись його побачимо.

Ми сини й доньки своєї землі, черпаємо з неї сили для життя, яке дає нам Творець. А земля наша щедро полита кров’ю праведників, які своїм життям свідчать, що стати святим можна завжди й у будь-якому місці, лиш би відкрилася благодать всередині нас і надихнула осягати святість. А кожен крок до неї робить нас кращими, добрішими, відкритішими до Бога, ближніх і їхніх потреб.

«Блаженні, якщо вас ганьбитимуть за ім’я Моє», – говорить наш Господь Ісус Христос. Більше двох тисяч років пройшло з того часу, коли Христос сказав ці слова, але й сьогодні ми, православні автокефалісти, терпимо багато ганьби і наруги від супротивників, обмовлянь і відвертої неправди.

Але якщо ми істинні християни й вірні сини та доньки України, то повинні з гідністю наслідувати свого Господа, пам’ятаючи, що «блаженний той, хто з вірою терпить зло, спричинене іншими, і від щирого серця прощає їм, блаженний той, хто бачить Бога в особі ближнього, блаженний той, хто молиться і трудиться на спільне добро».

Дорогі брати і сестри! Господь закликав до святості нас усіх і тому слід прийняти Його заклик у дусі віри й любові. До цього нас заохочують святі й праведники Церкви Христової прикладом свого життя, а ми потребуємо підтримки й участі в житті один одного, щоб наближатися до святості власного життя.

Тож спільно з нашими святими українськими, які життя своє віддали за віру православну, рідну землю українську й рідну Церкву, молімо Господа, аби допоміг нам прийняти у свої серця це покликання. Покликання Того, Хто дарував нам життя й сказав: «Прийдіть до Мене усі струджені і спраглі правди».

Святі нашої Церкви, імена яких ми знаємо і безіменні, але які за свій подвиг у Христі Ісусі перебувають біля Престолу Божого, заохочують нас прикладом свого життя прийняти покликання, відгукнувшись на заповіт Спасителя: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний», і в єдності трудитися над його втіленням.

Дорогі брати і сестри! Апостол Петро закликає нас: «Служіть один одному, кожен тим даром, який прийняв, як добрі домобудівничі різної благодаті Божої. Чи говорить хто, вимовляй як слова Божі, чи хто служить, служи по силі, яку дає Бог, щоб в усьому прославлявся Бог через Ісуса Христа. Улюблені! Вогненної спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, ніби пригоди для вас чужої, але як ви бережете участь у стражданнях Христових, то радійте… Якщо лихословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні» (І Пет. 4:10- 14).

Це заклик до святості, яку нам слід прийняти, якщо ми хочемо торувати шлях спасіння у життя вічне в Царстві Божому. Йдемо цією дорогою спільно у тому одному тілі, яким є наша Українська Автокефальна Православна Церква, освячена жертвою і любов’ю Ісуса Христа, і кров’ю наших святих мучеників. Дай же, Боже, мужності, сили й мудрості в подоланні цього важкого, але такого жаданого шляху. Амінь.

А чи знає наша Церква своїх святих? Ні! Ото кількох єпископів на чолі з Предстоятелем, а всі інші перебувають у цілковитому забутті. А час минає, свідки відходять у потойбіччя, кушпела історії засипає товстим шаром їхній подвиг в ім’я Христове, в ім’я України.

Чи важлива пам’ять про них для нас, нинішніх? Важлива! Життєво необхідна, як для живого тіла душа й дух у ній. Вони кров у жилах Тіла Христового – Церкви. А ми знаємо, що без крові, як і без душі, тіло мертве. Можливо, й наша Церква тому перебуває в напівмертвому стані, що її історичні джерела замулені і нікому їх розчищати від забуття.

Високопреосвященний Афанасій, архієпископ Харківський і Полтавський (ПЦУ)

Початкові молитви

Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь.

Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Милосердний, душі наші.

Святий Боже, Святий Крiпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (тричi).

Слава Отцю, i Сину, i Святому Духові, i нинi, i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь.

Пресвятая Тройце, помилуй нас; Господи, очисти грiхи нашi; Владико, прости беззаконня нашi; Святий, зглянься i зцiли немочi нашi iмени Твого ради.

Господи, помилуй (тричi).

Слава Отцю, i Сину, i Святому Духові, i нинi, i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться iм’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небi, так i на землi. Хлiб наш насущний дай нам сьогоднi; i прости нам провини нашi, як i ми прощаємо винуватцям нашим; i не введи нас у спокусу, але визволи нас вiд лукавого. Амiнь.

Господи помилуй (12 разiв).

Слава Отцю, i Сину, i Святому Духові, i нинi, i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь.

Прийдiть, поклонiмось Царевi нашому Богу.

Прийдiть, поклонiмось i припадiмо до Христа, Царя нашого Бога.

Прийдiть, поклонiмось i припадiмо до Самого Христа, Царя i Бога нашого.

Псалом 45

Бог нам пристановище і сила, скора допомога в біді, що надходить на нас. Тому не біймося, хоч би захиталася земля і гори рушились у безодню моря. Нехай ревуть і хвилями здіймаються води, і трясуться гори від хвиль їх. Потоки рік веселять місто Боже, святу оселю Всевишнього. Бог посеред нього — воно не захитається; Бог допоможе йому з раннього ранку. Заворушились народи, захиталися царства: Всевишній дав голос Свій, і похитнулася земля. Господь сил з нами, Бог Якова Захисник наш. Прийдіть і погляньте на діла Божі, які зруйнування вчинив Він на землі. Він спинив війни до країв землі, поламав лука, побив меча і колісниці попалив вогнем. “Вгамуйтеся і пізнайте, що Я — Бог, піднесуся між народами і прославлюся на землі”. Господь сил з нами, Захисник наш — Бог Яковів.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже (тричі).

Канон молебний до Пресвятої Богородиці,

що читається перед загрозою війни. Творіння Іоаннове.

Пісня 1, глас 6

Ірмос: Як по суші, пройшов по безодні Ізраїль стопами, бачачи, як гнобитель-фараон хвилями морськими поглинається, взивав: «Пісню перемоги Богові співаймо».

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Ти, що владою могутнього та сильного в битвах Господа народила, владною Своєю і всесильною рукою, Чиста, допоможи нам у боротьбі проти ворогів, що напали на нас.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Ти потопив колись фараона в морі та його колісниці скинув на дно, тож і нині прийди нам на допомогу, Христе, молитвами Тієї, що Тебе народила.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Лікарям належить різати і припікати оздоровлення ради, але Ти нас, Сину Божий, лагідними ліками милосердя Твого оздоров за молитвами Матері Твоєї.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Як колись усе воїнство Сенахиримове знищив народжений Тобою Бог, так і нині Ти все воїнство варварське, що оточило нас, владною рукою Своєю знищ, Владичице.

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Тебе на ворогів пихатих, що воюють із нами, ми замість себе на битву підіймаємо і висилаємо проти них та їхнього полчища, Чиста, бо Ти є Головний Воєвода для християн.

Пісня 3

Ірмос: Нема святішого за Тебе Господи, Боже наш, Ти підніс долю вірних Своїх, милосердний, і утвердив нас на камені визнання заповітів Твоїх.

Пресвята Владичице, вислухай нам і будь нам заступницею.

Вони на багатьох колісницях і на численних конях, а ми, люди Твої, нині ім’я Твоє закликаємо: «Спаси нас, Владичице».

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Ти могутність і силу давав немічним і підносив долю рабів Твоїх, Христе, тож і нині вірному Тобі воїнству подай силу на ворогів заради Тієї, що Тебе народила.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Воїнство варварське, що зібрав проти нас народ безбожний, вогнем палає і дише, і втішається вбивствами та тортурами, і війну розпочинає з рабами Твоїми, — але Ти нам, Владичице, допоможи.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Мужі кровожерні й жорстокі, повні злоби і хитрощів, проти нас ополчилися й злими замислами вихваляються, але Ти, Пречиста, наміри їхні молитвами Твоїми скоро розори.

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Руками розпростертими образ Христа утворивши, Мойсей подолав ворожого отрока Амалика. Ти ж рукою невидимою ворогів народу Твого подолай.

Сідальний, глас 4:

Палка молільнице і стіно непорушна, джерело милості й для світу пристановище, щиро взиваємо до Тебе, Богородице Владичице, випереди і від напастей визволи нас, єдина скора на заступництво.

Пісня 4

Ірмос: Христос моя сила, Бог і Господь, Свята Церква побожно співає, взиваючи, від серця чистого Господа прославляючи.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Меч духовний візьми, Чиста, і заколи всіх супротивних нам ворогів, що нині воюють із нами, і допоможи нам у боротьбі з ними силою молитви Твоєї.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Соромом наповни ворожі лиця, Владичице, і великим безчестям та ганьбою, і нехай повернуться назад, як сказано у псалмі, безпорадні й бездіяльні.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

По тому дізнаємось нині, Владичице, що Ти забажала захистити всіх людей Твоїх, народ український та Україну нашу, якщо не повтішається над нами ворог, що напав на нас.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Будь-яке бажання Ти можеш здійснити, і Тебе ми за помічницю маємо, бо Ти народила Того, Хто самим лише простим помахом усе може здійснити, тож коли Ти забажаєш нашого спасіння, то спасемося.

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У гніві Свого заступництва ворожі голови сильних цих ратоборців розсічи, нехай душі їхні тремтять від страху перед могутністю Твоєю, Чиста.

Пісня 5

Ірмос: Божественним світлом Твоїм, Милосердний, просвіти, молюся, душі тих, хто зрання поспішає до Тебе пізнати Тебе, Слово Боже, Істинного Бога, що з темряви гріхів визволяє.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Сатрапи, тирани, царі та очільники країн варварських, однодушні у злобі, на стадо Твоє, як леви і звірі дикі, люто рикають, але Ти їх подолай і знищ, Владичице.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Ти, що народила Божого Сина, Діво Богородице, пошли нам на поміч духовного покровителя, Небесних Сил Ангела, споборника і захисника.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Сльозами переповнена, зітхання і ридання достойна випала нам нині доля, Владичице, але Ти, попередивши її, вияви милість і знову безбожних ворогів подолай.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Не віддай в руки чужинців насліддя Твоє, Чиста, щоб ніколи не сказали вони: «Де Богородителька, на Яку ви надію покладали?» але від знищення паству Свою збережи.

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Нехай пізнають усі царства земні могутність Твою, Владичице, і силу Твою нездоланну, а чужинці нехай стривожаться, і нехай затремтять народи, які не визнають влади Твоєї.

Пісня 6

Ірмос: Житейське море, схвильоване бурею напастей, бачачи і до тихого пристановища Твого прийшовши, благаю – визволи з тління життя моє, Многомилостивий.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Міцними, як луки мідні, зроби м’язи вірних Тобі і вибраних людей Твоїх, Пренепорочна, і підпережи їх силою й могутністю, подаючи їм із неба перемогу.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Не віддай нас у руки ворогів наших, Чиста, бо ми віруємо в Отця, і Сина, і Святого Духа, і поклоняємось всехвальному Різдву Твоєму, але винищи їх до кінця, Отроковице.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Коліна схиливши до землі, а руки до неба здійнявши, з плачем взиваємо: «Ми згрішили, Владичице, перед Богом, але зроби Його милостивим до нас, щоб не покарав нас нашестям варварів і чужинців».

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Нестерпно, Владичице, чути нам, як промовляє ворог: «Гнатиму і наздожену, розділю здобич, насичу душу свою, вб’ю мечем своїм і переможе рука моя, тож випередивши це, захисти нас».

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Храми святі Твої, і вівтарі священні, і чесні ікони Твої, і всіх святих образи, сосуди й священні скарби вороги Твої, Діво, осквернили і зганьбили, але Ти воздай їм згідно з ділами їхніми, знищуючи їхню ворожу силу.

Кондак Богородиці:

Непереможній Воєводі — переможнії ми, звільнившись від бід, вдячні пісні підносимо Тобі, раби Твої, Богородице. Але Ти, що маєш державу непереможну, від всяких нас бід визволи, щоб до Тебе взивати: “Радуйся, Невісто Неневістная”.

Після цього степенні 6 гласу, антифон 3:

Ті, що надіються на Господа, для ворогів страшні і для всіх незвичайні, бо зводять очі до неба, а праведники рук своїх для беззаконня не здіймуть, якщо Тебе, Спасе, мають за помічника.

Влада Святого Духа над усіма, Йому ж Небесні Воїнства поклоняються разом з усім, що живе на землі.

І далі стихиру оцю, глас 6:

Не доручай нас людському заступництву, Пресвята Владичице, але прийми моління рабів Твоїх, бо скорбота переповнює нас, і стріл демонських терпіти не можемо, і від нашестя ворогів, супротивних нам, покрову не маємо, і де б не сховались ми, пристрасні, завжди переможені, і утіхи не маємо, крім Тебе, Владичице світу, Надіє і заступництво вірних, не погордуй же благаннями нашими, але дійсними їх зроби.

Тут можна читати акафіст Покрові Пресвятої Богородиці (або інший до Богородиці). Після акафіста продовжуємо:

Пісня 7

Ірмос: Росоносною учинив Ангел піч для побожних отроків, а веління Боже, що халдеїв опаляло, приневолило гнобителя взивати: «Благословен єси, Боже отців наших».

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Ні до якого іншого бога, крім Тебе, не здіймаємо ми рук наших, Владико, тож хоч ми й згрішили, але за те, що не відступилися від Тебе і іншого, крім Тебе, бога не знаємо, помилуй нас за молитвами Богородиці.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Ось наче пси численні нас оточили і як молоді леви обступили, і ганяються за нами, щоб по-звірячому розтерзати нині рабів Твоїх, Владичице Чиста, але Ти жезлом Божественного Твого і незбагненного дійства подалі їх віджени.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Спасителько світу, Царице Всехвальна, що народила Царя над Царями Христа, збережи місто це й Україну нашу від загарбання і полону, від пожирання й нашестя нас визволяючи.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Від міжусобної боротьби, бурі лихої, тривоги й сум’яття, грабежів і таємних ворожих підступів та хитрощів і залякувань брехливих місто Твоє й Україну нашу визволи, Пренепорочна.

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Як стіну непорушну і фортецю нездоланну та неприступну, і як стовп непохитний і твердий під час нападів та боротьби з ворогами, що кров’ю втішаються, придбали ми Тебе, Чиста, тож, до Тебе вдаючись, спасаємося.

Пісня 8

Ірмос: Із полум’я преподобним росу виточив і жертву праведника, залиту водою, спалив, бо все твориш Ти, Христе, зі Своєї волі, Тебе ж прославляємо по всі віки.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Кровожерні звірі й вовки хижі зграєю рабів Твоїх оточили і словесних Твоїх ягнят прагнуть розтерзати, але Ти випереди їх, Діво Свята, і скоро від їхньої пащі врятуй нас, Богородице.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Незчисленний народ, гордий, зарозумілий рід, що любить війни і клятви порушує, рать на нас непримиренну підняв, але Ти випереди їх, Діво Свята Богородице, і скоро від їхнього поневолення визволи нас.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Воїнства Небесного ополченням духовним оточи і захисти, Діво, місто це й Україну нашу, а ворожі хитрування марними зробити поспіши, Свята Богородице.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Як Адар той найбеззаконніший на Соломона або Агар, Ізмаїлом наречений, лютий ворог на нас повстав. Але Ти випереди їх, Свята Богородице, і скоро визволи нас від них.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Списами захопити і підкорити рабів Твоїх прагне воїнство, що на зброю і списи сподівається, але ми, на Тебе надію покладаючи, взиваємо – випереди їх, Діво Свята Богородице, і скоро визволи нас.

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Ти могутню зброю завжди знищувала і численні варварські нашестя багато разів на втечу обертала, знищ же й нині їхню зброю і боротьбу, Владичице, Діво Свята Богородице, і визволи нас.

Пісня 9

Ірмос: Бога людям неможливо бачити, бо на Нього й Чини Ангельські не сміють дивитися. Через Тебе ж, Всечиста, Слово стало тілом і з’явилося людям. Величаючи Його з Небесними Силами, Тебе прославляємо.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Твердинею і силою всеперемагаючою будь для людей Твоїх, Пренепорочна, хранителькою і покровом, і зброєю, і мечем двосічним, що полки супротивників нищить і ополчення ворогів в одну мить перемагає.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Ти — стіна непорушна і нездоланна фортеця, що християн захищає, Ти опора і стовп непохитний, Чиста, тож знищ пихатість лютих і безбожних мучителів, що проти нас піднялися, і всю варварську їх жорстокість припини.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Під захистом Ангела Гедеон колись мадіамські полки переміг, тож і нині, Пречиста, народженого Тобою умоли того самого Ангела послати, щоб він варварські полки прогнав і знищив ворогів, що воюють із нами.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Перемагається закон природи, Владичице, там, де Бог, що все творить, таємне бажання виявить. Ти ж, що Його надприродно народила, можеш у Нього все, чого забажаєш, виблагати. Тож перетвори на ніщо тих, хто прагне місто Твоє й Україну нашу знищити назавжди.

Пресвята Владичице, вислухай нас і будь нам заступницею.

Почуй від храму Твого святого рабів Твоїх, Чиста, і гнів Божий вилий на народи, що не знають Тебе, і на царства, що імені Твого, жаданого для вірних, не призивають.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові.

Ти припинив, Слово, вселенську війну, і подолав ту велику відстань, що здавна існувала, і з’єднав земних із небесними, — тож припини, Богородиці ради, війну цю нову і тяжку, і нас примири.

І нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

Розгорни покров Твій, Владичице, як світлу хмарину, і місто оце Твоє, і всю землю нашу покрий, і руками, якими носила Христа, обнявши, непохитними і нездоланними їх збережи, так само і тих, що завжди хваляться іменем Твоїм, Чиста.

Катавасія:

Спаси від напастей рабів Своїх, Милостивий, бо ми щиро до Тебе припадаємо, як до милостивого визволителя всіх, Владики Господа Ісуса.

МОЛИТВА ПРО ВИЗВОЛЕННЯ ВІД НАШЕСТЯ ЧУЖИНЦІВ

Господи Боже сил, Боже спасіння нашого, Ти Єдиний твориш чудеса. Поглянь в милості та милосерді на смирення рабів Твоїх і людинолюбно вислухай і помилуй нас: бо вороги наші зібралися на нас, щоб погубити нас і знищити державу нашу та святині наші. Допоможи нам Боже, Спасителю наш, і визволи нас, заради слави імені Твого, і нехай на нас справдяться слова, сказані Мойсеєм: будьте сміливими, стійте і побачите спасіння від Господа, бо Господь бореться за нас.

Так, Господи Боже, Спасителю наш, не пом’яни беззаконь і неправд людей Твоїх і не відвертайся від нас гнівом Своїм, але в милості та милосерді відвідай смиренних рабів Твоїх, що до Тебе припадають: стань на допомогу нам і подай воїнству нашому з Ім’ям Твоїм перемогти. Погуби наміри і неправедні діяння тих, хто йде на нас війною.

Молимось до Тебе, Владико миру і спокою нашого, щоб як щезає дим, так нехай щезнуть вороги наші, і як прах розсипається від лиця вітру, так нехай розвіються їхні злі думки знищити державу нашу Українську. Господи, втихомир тих, хто противиться заповідям та постановам Твоїм. Поверни їм пам’ять Твоєї заповіді: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. А для тих, хто противиться цій Твоїй заповіді, пошли гнів, скорботу і ангелів лютих, які вселять в них страх і пам’ять про те, що і вони себе християнами називають.

Нехай же Господи буде воля Твоя над нами і, якщо Твоє Провидіння буде таким, щоб покласти воїнам нашим у битві за Віру і Україну душі свої, то і їм прости гріхи їхні, і в день праведного Твого Суду подай вінці нетління. Але віримо і молимось Тобі Великодаровитий Господи, що ти захистиш, втихомириш і напоумиш та до спокою приведеш всіх.

Бо Ти єси захист і перемога, і спасіння для тих, хто надіється на Тебе, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

МОЛИТВА ПАТРІАРХА ФІЛОФЕЯ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В ЧАС НАШЕСТЯ ВІЙСЬКА ЧУЖИНСЬКОГО ТА ЗА ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛОНЕНИХ

Діво Владичице, Богородице Єдинородного Бога Слова, Ти всякого видимого і духовного творіння Творця і Владику, єдиного в Тройці Господа, Бога і чоловіка надприродно народила. Ти вмістилище Божественне всякої святині і благодаті, і пристановище, в якому перебуває повнота Божества у плоті, благоволінням Бога і Отця і дією Святого Духа, вибрана з усього творіння і богоподібним достоїнством несказанну перевагу маєш, найвища слава і невимовна радість Ангелів Церкви, апостолів і пророків увінчання, дивовижна і всехвальна мучеників мужносте, справжня причино їх подвигів і перемог і страдницьких вінчань, споконвічних і богоподібних нагород піклувальнице Пречиста, преподобних честь і славо, незрадливого шляху мовчання учителько, одкровень духовних таїнств двері, джерело світла, милості невичерпна ріко, всяких богоподібних дарувань і чудес невичерпне море! Тебе молимо і Тебе з розчуленням благаємо, милостиву Матір Людинолюбного Владики – змилуйся над нами, смиренними і недостойними рабами Твоїми, зглянься милостиво на поневолення наше і зціли страждання душ і тіл наших, видиме та невидиме військо розори, стовпом могутнім, і зброєю в битві, і наглядачем надійним, і воєводою, і споборницею непереможною будь нам, недостойним, перед лицем ворогів наших. Вияви на нас давні милості Твої і чудеса, нині покажи беззаконним ворогам нашим, що єдиний є Цар і Владика – Син Твій і Бог, і що Ти є істинною Богородицею, що Бога у плоті народила, і що Ти можеш усе, і маєш силу робити все, що хочеш, і на небі, і на землі, і всяке прохання, корисне для кожного, виконай, Владичице – даруй недужим зцілення, пошли на морі тишу і Твоє кермування, тих, що подорожують, супроводь і їх оберігай, полонених визволи від тяжкого рабства, скорботних утіш і всяке тілесне полегши страждання, від душевних немочей і пристрастей раніше від усіх визволяй Твоїм невидимим піклуванням та наставництвом, щоб ми шлях тимчасового цього життя добре і безперешкодно скінчили й вічні ті блага завдяки Тобі в Царстві Небесному одержали, а вірних воїнів народу нашого, що носять страшне для ворогів ім’я Єдинородного Сина Твого і сподіваються на Твоє заступництво і благодать, і Тебе скрізь мають за піклувальницю і помічницю, на ворогів, що оточили нас, невидимо укріпи, розори смуток і непевність душ наших, знищ неміч душ і сердець наших, і світлу благодушність та радість поверни, мирну і непорушну владу і державу їхню віднови. І, насамперед, визволи, Владичице, молитвами Твоїми підпорядковане Тобі місто це, і всяке місто і всю Україну від голоду, пошесті, землетрусу, потопу, вогню, меча, нашестя чужинців та міжусобної боротьби, і всякий гнів, що справедливо на нас падає, відверни благоволінням і добротою Єдинородного Сина Твого, що Йому належить усяка слава, честь і поклоніння із Безначальним Його Отцем і Прісносущним і Животворчим Духом нині, і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

Молитва святійшого Калліста в час нашестя варварів

Безначальний Царю, невидимий, недослідимий, незбагненний і неописанний, що в долоні Своїй усе творіння утримуєш, і оберігаєш, і керуєш ним невимовним Твоїм Словом. Ти беззаконня ніневитян спочатку покарав, а потім їх покаяння та навернення прийняв і, завдяки звичайному Своєму і невимовному людинолюбству, доброті та довготерпінню, простив їм усі гріхи і беззаконня. Прийми ж і наші молитви так само, як навернення і покаяння ніневитян. Прийми сльози і зітхання, прийми смиренне наше благання, бо ми цілковито гріхами обтяжені, не можемо підняти очі до Тебе, єдиного безгрішного. Прийми, Владико, наші волання, які з глибини сердець, наче пахощі кадильні, ми посилаємо Тобі! Прийми пригнічених людей прохання. Нехай переможе безодня Твого милосердя численну кількість гріхів наших, і подай людям Твоїм визволення та звільнення від напастей, і від смерті врятуй нас. Так, Господи Боже наш, почуй людей Твоїх у годину цю, і мене, грішного, і зупини жезл грішників, що піднявся над долею праведних, яких Ти Сам знаєш і бачиш, і які знають Тебе. Щоб і через нас, недостойних рабів Твоїх, славилось Пресвяте ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

МОЛИТВА ЗА ВОЇНІВ, ЩО ЙДУТЬ НА ВІЙНУ

Владико Господи, Боже отців наших, Тебе просимо і Тебе смиренно й із розчуленням благаємо: зглянься милостиво на молитву нас, недостойних рабів Твоїх, і як колись Сам благозволив єси виступити з угодником Твоїм Мойсеєм, виводячи людей Своїх, Ізраїля, з Єгипту в землю обітовану, так і нині Сам виступи з рабом Твоїм цим (ім’я головнокомандувача) та воїнами армії української і захисниками України (імена), і Сам будь їм помічником і заступником, і збережи їх і вдень, і вночі невразливими і неушкодженими від усякої злої напасті та недуги, голоду, потоплення і від усякого страху. І як колись Ісуса Навина на Амалика і на царства Ханаанські, що воювали з ним, хрестовидним здійманням рук Мойсеєвих підтримав, щоб подолати їх, і тим самим Зіва, і Зевея, і Салмана, і всіх князів їх погубив; або як допоміг єси Гедеону з трьомастами вибраних мужів перемогти численне військо мадіамське, так і цим вірним рабам Твоїм міць, силу і мужнє серце, допомогу й заступництво даруй. І як явленням Хреста на небі першому з християнських царів Костянтину сприяв єси у перемозі над противними Тобі супостатами, так і цим христоіменитим рабам Твоїм перемогу, і силу, і подолання над усіма ворогами й безбожними поганцями милостиво подай і з усіх боків ополченням Ангелів Твоїх оточи їх, і озброй їх силою й захистом Чесного і Животворчого Хреста в ім’я Тебе, Бога Отця, і Возлюбленого і Єдинородного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, і Всесвятого і Животворчого Твого Духа нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Достойно є і це є істина, славити Тебе, Богородицю, Прісноблаженну і Пренепорочну, і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово народила, істинну Богородицю, Тебе величаємо.

Слава Отцю, i Сину, i Святому Духові, i нинi, i повсякчас, i на вiки вiчнi. Амiнь. Господи, помилуй (тричі).

Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Амінь

В червні цього року в Харкові пройшла урочиста академія з нагоди 70-ліття від утворення Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви, організована архієпископом Ігорем Ісіченком, до якої віднедавна він не має ніякого стосунку. На цьому зібранні архієпископ Ігор виступив із докладом «Дорогою творення спільноти», згодом розмістивши його текст на РІСу.

Але вже сама назва того докладу тенденційна як для глави невеличкої групки людей, котрі претендують на якусь виключність в українському православ’ї. А вже перші рядки виказують непомірну гординю, замішану на самолюбуванні: «Підрахуймо-но питому вагу солі в будь-якій справі. Навряд чи вона більша, ніж частка наших громад серед релігійних організацій, скажімо, Харківської області», - пишеться в докладі. Тобто, владика Ігор вважає, що шість громад, які перебувають у його підпорядкуванні, то сіль, а, скажімо, майже п’ятсот громад двох єпархій УПЦ МП на території Харківщини, то так собі, щось аморфне і несерйозне, непридатне навіть до використання. На підтвердження своїх слів навіть Самого Господа залучає: «Та саме з сіллю порівнює місію Своєї Церкви Христос». А потім потужно додає: «І Він же застерігає – коли сіль звітріє, її викидають геть». Чи не має він на увазі те, що з ним сталося в 2003 році, коли спільним рішенням архієрейського собору та патріаршої ради його скреслили (як написано в рішенні) із числа архієреїв УАПЦ? Тобто, звітрілу сіль викинули геть, щоб не псувала страви, а в нашому випадку справи розбудови Церкви.

З того часу пройшло майже десять років, а ображений на Церкву, в якій перебував не один рік і з якої «попросили» за деструктивні дії, що загрожували єдності й самому існуванню УАПЦ, – архієрей ніяк не вгамується.

«Вона (УАПЦ – авт.) прийшла в посткомуністичний світ як духовна альтернатива психології застою, оточена ореолом незламної Церкви-мучениці. А що з цього образу лишилося сьогодні?» - патетично запитує владика Ігор. І тут таки свою патетику підкріпляє фактами: «Бородаті рекетири з похмурими поглядами, які нищать патріархію, вриваються до Вознесенського храму в Каневі й громлять каплицю Богоявлення Господнього в Кам’янець-Подільському?»

Мені одне цікаво – як солідна людина, доктор філологічних наук, викладач престижного університету, я вже не кажу, що архієрей Церкви Христової, може постійно виставляти неправду у вигідних для себе фарбах як правду? Поясню.

«Бородаті… які нищать патріархію». Слава Богу, Патріархія як стояла, так і стоїть – приміщення не розбите, доглянуте, як і належить, в ньому проводяться архієрейські собори УАПЦ, працює в своєму робочому кабінеті Предстоятель і здійснюється інша робота відповідно до статутних вимог Церкви. А те, що відбулося в квітні 2005 року, було банальним виконанням постанови Шевченківського в місті Київі районного суду:

«Зобов’язати «Український центр візантистики і патрології», колективне підприємство редакція газети «Наша віра» не чинити перешкод Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви в користуванні приміщенням Патріархії УАПЦ… та звільнити зазначене приміщення.

Зобов’язати Ісіченко Юрія Андрійовича (архієпископа Ігоря – авт.) не чинити перешкод Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви у здійсненні статутної діяльності та користуванні приміщенням Патріархії УАПЦ… звільнити зазначене приміщення та передати Патріархії УАПЦ всю фінансово-господарську, катехитичну документацію Патріархії УАПЦ, бланки цієї релігійної установи, всі наявні в нього ключі від приміщення Патріархії УАПЦ в будинку № 8 по вул. Трьохсвятительській в м. Київі.

Підписи. 09.04.2005».

Не хотіли виконати постанови суду добром, то попросили з нарядом міліції. Ось і все «нищення патріархії».

«Громлять каплицю Богоявлення Господнього в Кам’янець-Подільському». На сайті «Автокефалія» вже розповідалося про колишнього священика УАПЦ Ігоря Герія і його злочинні дії, за які правлячим архієреєм він був позбавлений сану, тому не буду зупинятися на подіях того часу. Наведу лиш кілька рядків з нового повідомлення: «Та як показали події останніх днів, згадана особа з купкою маргіналів, що називають себе вірними УАПЦ, не квапляться припинити своєї бурхливої підривної діяльності. Послуговуючись фальшивими документами, «завіреними» викраденою печаткою громади Богоявлення Господнього (пл. Вірменський ринок, 4) та прикриваючись указом «архієпископа» Ігоря Ісіченка, продовжують посягати на ділянку, надану УАПЦ для будівництва» (2.06.2012).

Переконаний, що представники міліції не втручалися тому, що законний власник каплиці й земельної ділянки відновлював над ними свої права. Хай дякує Богу Герій, що його за протиправні дії не потягли до буцегарні.

Так само я не чув, щоб були якісь порухи в бік архієпископа Ігоря Ісіченка й Вінницької єпархії, про що так гучно він заявив.

Тому говорити про те, що «автентична УАПЦ існує, хай і в межах єдиної єпархії, до якої нещодавно почали приєднуватися Хмельницька та Вінницька», немає не те що ніяких підстав, а й зовсім непорядно, бо це, з одного боку, звичайна неправда, а з другого – ставить у незручне становище тамтешніх єпископів і священиків, які перебувають у складі дійсно автентичної УАПЦ і не мають наміру переходити до харківського клону.

І ще цитата: «Ми є частиною УАПЦ, підлеглою її предстоятелеві й Архиєрейському Соборові».

Оце так! Зареєструвати окрему релігійну організацію ХПЄ УАПЦ (оновлену), за непокору архієрейському Собору й предстоятелю Церкви бути виключеним із складу архієреїв до покаяння (якого так до цього часу й не приніс!), вести відверту боротьбу з Церквою і її Предстоятелем, і говорити, що є частиною УАПЦ!

Насправді, владика Ігор Ісіченко не визнає над собою ні влади Архієрейського собору УАПЦ, ні предстоятеля Церкви, обраного Помісним собором 2000 року, а заявляє, що він та його клірики входять до складу Вселенського патріархату та перебувають під омофором митрополита УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі Костянтина. Але за всі ці роки так і не підтвердив своїх голослівних заяв хоч якимсь документом. Тобто, таких документів просто не існує. Адже рішення про прийняття кліриків, які перебувають на території України, в юрисдикцію Константинопольського патріархату, належить виключно до компетенції Святішого патріарха Варфоломія та Священного Синоду Константинопольського патріархату, а не першоієрарха УПЦ в США, якому доручена опіка українськими православним громадами в США та західній діаспорі. Митрополит Костянтин нещодавно відійшов у вічність, що ж надалі буде заявляти харківський архієрей?

Взагалі, вся ця т. з. доповідь рясніє неправдою і тенденційністю.

«Коли сувора статистика за кількісними показниками визначає місце нашої єпархіальної спільноти в конфесійному спектрі сучасної України, мусимо шукати себе десь наприкінці таблиці» (з доповіді). Ось для чого говорилося про сіль і про те, що лише її дрібка вже робить страву поживною, а звітрілої непридатною!

Читаючи ті чи інші речі архієпископа Ігоря Ісіченка в Інтернеті, я задавався собі запитанням, що ж спонукає керівника створеної ним невеличкої релігійної організації, виставляти себе на всеукраїнський та діаспорний загал як главу великої Церкви чи якоїсь її вагомої частини? А потім зрозумів – Ісіченко настільки закоханий у самого себе, настільки засліплений уявною винятковістю своєї особи, що вже зараз «забиває» собі місце в історії не тільки українського православ’я, а й в історії України! Ось що є головним у його житті, а не якась там Харківсько-Полтавська єпархія чи вся УАПЦ. І титул єпископа Харківсько-Полтавського для цього й потрібний. І більше ні для чого іншого. Бо як розуміти те, що за 19 років єпископства на Харківсько-Полтавській кафедрі в єпархії діє лише дев’ять парафій (і це за дев’ятнадцять років!). Адже починав владика Ігор в 1993 році, саме тоді, коли тільки починали розвиватися УПЦ МП та УПЦ КП. Тобто, шанси були дуже великими і майже рівними. Та ще й при потужній матеріально-фінансовій підтримці діаспори. І саме ними архієпископ Ігор і знехтував. Бачте, ніколи було сіромі за заняттям возвеличення своєї персони займатися поточними справами ввіреної йому єпархії!

Мені зараз, в оточенні такої величезної кількості православних громад Московського та Київського патріархатів, особливо на Полтавщині, без будь-якої підтримки й допомоги, надзвичайно важко відбудовувати єпархію. Посудіть самі – майже по п’ятсот громад на території Харківської і Полтавської областей Московського патріархату, а на Полтавщині ще й близько двохсот Київського. І в цій масі треба знайти й свою нішу!

І знаходимо! За останні два з поливною роки, коли я прийняв Харківсько-Полтавську кафедру УАПЦ, вже створено й зареєстровано вісім релігійних громад, наповнених віруючими, а не на папері. Одна проблема – кадрова, яка призупинила реєстрацію нових громад, бо для чого їх множити, коли немає кого поставити настоятелем. Дуже сутужно із священством.

Але й над цією проблемою нині працюємо, аби найближчим часом і її подолати.

Відновлено діяльність Полтавського міського сестринства ім. рівноапостольної княгині Ольги, яке однією з перших справ силами сестер провело ремонт будинку, де народився й провів дитинство патріарх Мстислав й де розміщено його музей та каплицю «Всіх святих землі української», яку також привели в належний для святого місця вигляд – тут щотижня проводяться молебні та читаються акафісти. Нещодавно, 24 липня, в музеї було звершено молебень з читанням акафіста св. княгині Ользі й урочисто відкрито та освячено відновлений музей, де вже проводяться духовно-просвітницькі заходи.

Звичайно, це ще дуже мало з погляду єпархій, що мають потужну силу й чималі фінансові можливості. Але те, що ми робимо для української справи на голому ентузіазмі на Лівобережжі України, не виставляючи себе як пуп чи сіль землі, чогось та варте. Ми займаємося ділом, а не власним піаром. Бо завдання Церкви – спасіння народу Божого в життя вічне, а не політиканство. Чого досяг архієпископ Ігор Ісіченко своїм політиканством за дев’ятнадцять років архієрейства, добре видно. То яка з галасування користь – для українського православ’я, автокефалії й української справи загалом?

А, крім того, так переконав самого себе у власній неперевершеній високоосвіченості й геніальності, на противагу нашим, за його переконаннями, малограмотним архієреям, що навіть уявити собі не може, що хтось здатен дати гідну відповідь. Але наші архієреї також освічені люди, які навчалися й закінчували духовні семінарії й академії, інститути й національні університети, то для чого нас виставляти безграмотними й темними «похмурими дядьками» з «напівкримінальної групи»?

До речі, як може архієрей, доктор філологічних наук, викладач університету, опускатися до того, щоб намагатися принизити іншого архієрея, скажімо мене, назвавши: «народним цілителем, ніби виринулим (може – що виринув?) із фольклорних легенд». Слава Богу, хоч не обізвав екстрасенсом, а підняв щаблем вище – народний цілитель!..

Я вже давав з цього приводу відповідь такому собі «висвяченому в УАПЦ» Ігорю Литвину (який навіть єпископом мене не називає, а лише на прізвище), але повторюся – то був один із найкращих періодів мого життя, одна із сходинок, по якій вів мене Господь до чернецтва й архієрейства. Так що постріл владики Ігоря виявися по горобцях.

Так само, як сміхотворно звучить і таке: «Ми не перші й не останні в Україні змушені миритися з існуванням організації-клону з нашою автентичною назвою». Як схоже перекликається з опусом о. Ігоря Литвина! Вчинив розкол, відокремившись від Церкви з невеличкою кількістю парафій, що не складають і двох відсотків від загальної кількості в УАПЦ (це якщо брати до уваги й парафії з деяких інших єпархій, що приєдналися згодом), а клоном називає не свою групку, а Церкву, яка лишилась в єдності й продовжує розвиватися та утверджуватися. Воістину, не знає права півкуля мозку, що чинить його ліва частина! Підміна будь-яких до цього існуючих понять – біле називається чорним і навпаки.

Цікаво, що ж за такі сили стоять за спиною архієпископа Ігоря Ісіченка, що він так нахабно й розв’язно себе поводить ось уже стільки років поспіль, намагаючись розхитати єдність УАПЦ, розколоти її? І з якою метою – щоб знищити? З огляду на те, що за дев’ятнадцять років керування Харківсько-Полтавською єпархією архієпископа Ігоря, вона не отримала ніякого розвитку, можливо, подібна доля спіткала б і всю УАПЦ, якби її в 2000-му році очолив цей горе-архієрей.

Складається враження, що хтось, звідкілясь (зрозуміло, що не з України) вперто ліпить образ УАПЦ як розрізненої на кілька груп, що воюють одна з одною, релігійної організації, припасовуючи до неї й архієпископа Ігоря Ісіченка, але як якогось авторитета, вищого навіть за Предстоятеля УАПЦ, обраного на цю посаду Помісним собором у 2000 році. Але Церква, слава Богу, перебуває в єдності й однодумності і на провокації харківського архієрея не піддається. Кожен із нас усвідомлює, що в єдиній Церкві він є авторитетною особистістю, з ним рахуються, в тім числі й влада, і він спокійний за своє майбутнє. А що чекає того, хто затіє новий розкол? Забуття! Прикладів достатньо.

Та повернемося до «Дорогою творення спільноти».

«Не можна ж, справді, всерйоз говорити про релігійне об’єднання, що майже всуціль складається з безхатченків з претензіями на єпископство, як про УАПЦ. А саме таким постає зареєстроване під назвою УАПЦ півкримінальне угрупування. Його вже навіть не запрошують до підтримки найважливіших суспільних ініціятив, де УАПЦ – справжній УАПЦ, без лапок! – мало б належати чільне місце».

Знаєте, до пустопорожніх, галасливих «ініціятивних» груп, хоч би вони мене й запрошували, я б сам не приєднався. Де їхні практичні дії, які хоча б якимсь чином виконувалися, приносячи плоди? Збіжаться, нароблять галасу, збурять громадську думку й розбіжаться по хатках. Ось і вся з них користь для суспільства – гучний пшик і більше нічого. А УАПЦ без лапок є, діє незалежно від того, чи хтось запрошує її до «підтримки найважливіших суспільних ініціятив», чи ні.

Те, що в українському інформаційному просторі існує така собі політика замовчування нашої Української Автокефальної Православної Церкви, як і Предстоятеля, блаженнійшого митрополита Мефодія, а архієпископа Ігоря з його малюсінькою ХПЄ «оновленою» виставляють скрізь і всюди як справжню УАПЦ, таку собі «чисту», останню інстанцію в українській автокефалії, говорить про те, що це кимось організовано як складовий чинник руйнування нашої Церкви.

Хоча, стосовно того, що «не запрошують до підтримки найважливіших суспільних ініціятив», то й тут велика заслуга високопреосвященного Ігоря, бо саме він (як ніхто інший), тривалий час розпускає всілякі чутки та неправду про справжню УАПЦ, називаючи її «напівкримінальним угрупуванням», намагаючись створити відповідну громадську думку, хоча й хизується, виставивши для підвищення власної солідності на своєму сайті привітання митрополита Галицького Андрія (Абрамчука), який теж належить до цього ж «напівкримінального угрупування». Цікавий пасаж, чи не так?

Називає архієреїв «безхатченками з претензіями на єпископство», і в той же час розповідає про московську підтримку й керування з Москви, що повинне б було приносити нам чималий матеріальний зиск. А більшість із нас, особливо ті, хто отримав єпископську хіротонію за кілька останніх років, живемо в чималій скруті. І це ще легко кажучи! Та й потім, наведений вище вислів у суті своїй цинічний. Тим паче, що чернець (а єпископ є ченцем і єпископська хіротонія цього не відміняє), при постригу дає перед Господом обітницю нестяжання, тобто відмовляється від будь-якої особистої власності. Таке правило існує майже дві тисячі років, відколи постали чернечі обителі. Варто б такі речі єпископу знати!

«Хоча в інформаційних середовищах, прямо або приховано пов’язаних із кремлівською владою, продовжує циркулювати міф про існування якоїсь «УАПЦ (о)». Міф, який легко спростовується і державними документами, і практикою церковного життя».

Але як це може бути міфом, коли так написано в їхніх установчих документах!

«Статут Консисторії Харківсько-Полтавської єпархії

Затверджений XV Надзвичайним Єпархіяльним Собором Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви 30 листопада 2005 р.

Зі змінами і доповненнями, внесеними позачерговим собором Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (оновленої) 23 березня 2006 р.

Зареєстрований Державним департаментом у справах релігій Міністерства юстиції України 29 березня 2006 р. (наказ № 19)

1.0. Загальні положення

1.0. Консисторія Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (оновленої) (далі – Консисторія) є релігійною організацією, що здійснює управління парафіями, монастирями, духовними школами та іншими релігійними організаціями Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви (оновленої) – УАПЦ (о)».

Отже, насправді й «оновлена», й окрема релігійна організація, що немає ніякого стосунку до УАПЦ. І так неправда на неправді. І хто вводить своє священство й широку громадськість в оману? Архієрей, доктор філологічних наук, викладач університету! Яких же істин цей пан у митрі навчає студентів і на яких моральних (читай – аморальних) засадах виховує?

До речі, для того, щоб зареєструвати будь-які зміни до Статуту єпархії, згідно українського законодавства, треба, щоб його в обов’язковому порядку затвердив своїм підписом і печаткою старший керівник, у даному випадку Предстоятель УАПЦ блаженнійший Мефодій, митрополит Київський і всієї України. Архієпископу Ігорю новий Статут єпархії зареєстрували без такого затвердження, тобто з порушенням законодавства. Тому він, як Статут релігійної організації в складі УАПЦ, не є дійсним. Дійсний хіба що як Статут окремої релігійної конфесії. Тоді які можуть бути претензії в архієпископа Ігоря Ісіченка на лідерство в УАПЦ? Абсурд!

«Місія Харківсько-Полтавської єпархії полягає в тому, щоб зберегти від профанування досвід українського, могилянського православ’я, втілений у традиції Церкви митрополитів Полікарпа Сікорського й Феофіла Булдовського, патріархів Мстислава й Димитрія, УПЦ в США й УПЦ в Канаді. А це означає – трепетно плекати в своєму щоденному житті досвід Української Церкви, діяльно відповідаючи на актуальні виклики сьогодення».

Ось один із фактів їхнього збереження: у парафіях «оновлених» є традиція причащатися без посту й сповіді тим, хто причащається кожної неділі (кожної служби). Був свідком того, як прихожанин однієї з парафій УАПЦ (о), перебуваючи в Харкові, випив пива, закусив ковбасою, а наступного дня причащався Святих Таїн. Другий приклад з тієї ж парафії. Наближається до закінчення причащання, аж тут забігає до церкви молодий чоловік (імені називати не буду, бо його багато хто знає) захеканий, спітнілий, очевидно, дуже поспішав, щоб встигнути на причастя Тіла й Крові Христових. Підбіг до о. Ігоря Литвина, підставив роззявленого рота й священик його причастив! Чому ж – адже владика Ігор так благословив!

Тому, на моє переконання, нехай краще людина буде причащатися, як то кажуть, за звичкою, але з підготовкою триденним постом до причастя, хоч щось принісши в жертву Христу, як те є правилом і віковічною традицією у православних Церквах. То гріх великий так спотворювати Таїнство сповіді, адже вона, як Таїнство покаяння, зведена до формальності, вже не кажучи про прийняття в себе найсвятішого, що ми, православні, маємо – Тіла й Крові Христових.

Ось так «чиста церква» виховує своїх вірних, в той же час вустами свого архієрея заявляючи: «Засада невпинного зростання в вірі, в знанні про Бога, в пізнанні Церкви як унікального знаряддя спасіння діє, має діяти повсюди».

Про піст – незмінну складову духовного вдосконалення архієпископ Ігор Ісіченко як монах, як архієрей мав би знати, адже ж вивчав праці святих отців.

До речі, коли я, почувши про таку практику сповіді й причастя, висловив своє здивування, одразу ж піддався критиці з боку «оновлених» прихожан: як це так, ми ж не монахи, не витримаємо, щоб постійно постувати! Переконаний, що коли б лікар приписав їм дієту, дотримувалися б її незаперечно й без зайвих слів. Але, що цікаво, якраз голодуванням і лікується багато хвороб (якщо не всі), про що є свідчення багатьох дослідників і від медицини (професор Ніколаєв), і самостійних.

«Без любови немає церковної спільноти. Ювілей єпархії дає нам нагоду гідно оцінити неймовірно важливий дар братньої любови, переживання котрого Господь послав нам… Адже через наш досвід ми відкриваємо головний скарб Церкви – Божу любов». А я, грішним ділом, гадав, що любов християнина, згідно євангельського благовістя, повинна поширюватися не тільки на прихильників, а й на всіх людей. «Яка вам нагорода за те, що ви любите тих, хто вас любить? – говорить нам Господь. – Ви полюбіть тих, хто вас не любить». А владика Ігор, кажучи такі гарні слова про любов, тут таки ж вдається до обзивань: «не можна всерйоз говорити про релігійне об’єднання, що всуціль складається з безхатченків з претензією на єпископство… півкримінальне угрупування… рекетири з похмурими поглядами…». А коли почитати й інші письмові відбитки за його авторством, то й не такі перли «любові» можна знайти.

Власне, чи не кожен рядок у доповіді архієпископа Ігоря Ісіченка потребує детального аналізу й викривання в тенденційності й неправдивості. Та буду завершувати – й так достатньо, щоб зрозуміти те, що й до чого. А читачеві пораджу читати різні заяви та статті архієпископа Ігоря Ісіченка вдумливо, аналізуючи й порівнюючи з реаліями.

А що стосується «Чистої хоругви», про яку говориться в доповіді, то може архієпископ Ігор вже й в «чистій хоругві» (оголосив же свого часу про облаштування якоїсь «чистої» Церкви), і сам чистий, як сльоза немовляти, а ми ще, на жаль, грішні й не зовсім «чисті» та й Церква наша (як і інші православні) для «хворих, а не для здорових», – як сказав Сам Господь наш Ісус Христос. Ми стали на Його шлях спасіння, йдемо ним, часто падаємо, але й підводимося, може, навіть, і повземо, але тягнемося за Христом, що йде попереду й веде нас за Собою, намагаємося хоч в останню мить торкнутися до краю одежі Його й отримати зцілення від гріхів своїх, як отримала його кровоточива. А він уже «чистий», вже «святий». Дай то, Боже, дай…

Преосвященний Афанасій, єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ

http://uaockhp.org.ua/