«Вiрою Авраам скорився поклику…»

Євр. 11:8

Сьогодні, так само як і щороку, апостольське читання останньої неділі перед святкуванням Різдва Христового зосереджується на вірі.

Йдеться про два уривки з одинадцятої глави послання до Євреїв (Євр. 11:9-10, 32:40), де апостол Павло показує, у чому полягає істинність довіри до Бога.

Однак який зв’язок має віра Авраама, Сари, суддів та ізраїльських пророків з цією подію Різдва Христового? Чому наша Церква вибрала саме цей уривок як апостольського читання в передріздвяну неділю?

Відповідь на це питання ми повинні шукати в самому факті Різдва і в його значенні для світу та людини. Ця подія є певним переломним моментом людської історії і, якщо дозволите так висловитися, у часі та у стосунках людини з Богом і ближнім. Без сумніву, зміст свята Різдва Христового полягає в тому, що воно дало можливість кожній людині примиритися з Богом й ближнім. Йдеться про подію найбільшого смирення і крайньої слухняності, що надає людині можливість змінити хід свого життя і виявити у ньому інші перспективи.

Як Богу це вдалося?

Тут, як мені здається, і знаходиться ключ до розуміння апостольського читання останньої неділі перед Різдвом. Щоб все це стало реальністю й людина змогла знову впасти в обійми Бога, Бог повинен був увійти в людську історію таким собі простим і дружнім, по відношенню до творення, чином і у той же час дивним, зрозумілим, але в той же час і недоступним людській логіці.

Це сталося шляхом зачаття від Святого Духа і народження від Діви Сина і Слова Божого.

Але людина будь-якої епохи запитає: «Хто в наші дні повірить подібному?»

У зв’язку з цим й Святе Письмо, як джерело слова Божого, й Церква, як вмістилище Божественної благодаті, можуть сказати багато, але це одним не скаже зовсім нічого, а іншим пояснить все.

Тут в нас повинна почати діяти віра.

Наші відносини з Богом, як всі ми знаємо з Його одкровення світу, встановлюються за допомогою відсутності логічних доказів, які б змусили нас прийняти Бога розумом, а також численних і значних знаків, які вільно показують нам наш зв’язок з Ним і народжують у нас віру.

Віра ця не тисне людини, але відкриває їй горизонти думок і дій, про які вона раніше навіть не думала.

Віра не сковує віруючого, але звільняє і дає можливість навіть відректися від Бога.

Віра ця не пов’язана з певністю, але може привести того, хто довіряє Богу, і до краю прірви.

Класичним прикладом віри-довіри є Авраам, який, не вагаючись, пішов Божим повелінням, змінив своє життя і відправився в незвідані чужі землі.

Віра в Бога допомогла Сарі прийняти насіння, яке, всупереч будь-якій логіці, проросло всередині неї.

З вірою жили і померли їхні нащадки.

Подібним чином Ной був осміяний усіма навколо, будуючи свій ковчег і наполягаючи на незбагненному для них Божественному наказу.

З вірою йшли вперед судді, пророки і праведники Старого Завіту.

З вірою йшли на подвиг все мученики, молоді та старі, чоловіки та жінки, дорослі й діти.

Розкриваючи подібним чином тему віри, апостол Павло допомагає нам підготуватися до Різдва Боголюдини самим позитивним чином. Він приводить нас до переконання, що кожен з нас покликаний зайняти своє місце перед Богом. Апостол пояснює, що наші відносини з Богом, як вони виражені в православній вірі, є таким собі відвагою, яке відчуває, але не є гарантією успіху, розбурхує, але не обіцяє спокійне життя. Віра необхідна для реального відчування того, що трапилося в Віфлеємі. Якщо ми підійдемо до цієї події з точки зору логіки, ми розчаруємося, упремося в стіну і, перш ніж добре зрозуміємо це, зіб’ємося зі шляху.

Отже, ті, хто йдуть до Церкви, щоб отримати якісь розумні і тверезі життєві гарантії, знайти в ній психологічне виправдання свого способу життя, отримати якусь людську впевненість, знайти непохитне спокій, забезпечити свою старість або «забронювати» собі місце в Раю, нехай відмовляться від цього, адже інакше їх чекає розчарування.

Щасливого Різдва!

Афанасіос Мустакас, богослов.

Переклад української мовою – «Київське Православ’я»

Улюблені мої, пройде всього кілька днів, і ми з вами побачимо, відчуємо перетворює будні нашого життя світло великого свята Різдва Христового. Церква звіщатиме про явище світу світла розуму народженням Христа. Час і вічність, Бог і людина з’єдналися в день Різдва Христового в єдиний потік життя на спасіння.

І ось сьогодні, в останню неділю перед Різдвом Христовим, яка носить назву Святих Отців, наша Свята Православна Церква пропонує нам втішні повчання. Перша – це той довгий перелік імен, який читається в Євангелії цього дня. Цей перелік є земної родоводу Господа нашого Ісуса Христа. З цього родоводу святий євангеліст Матвій починає своє Євангеліє для того, щоб довести, що Ісус Христос задовольняє вимогам закону юдеїв про походження Месії з роду Авраама і Давида, і тому Він і є очікуваний Месія. Це пам’ять богообраного народу, пам’ять людства. Другу розраду ми знаходимо у читанні Апостола на цей день. Бо сьогодні Церква відзначає пам’ять Святих Отців, тобто всіх праведників, колишніх на землі до народження Спасителя.

Кожен народ і кожна людина має свій родовід, які ми в багатьох випадках не зберігаємо. Пам’ять богообраного народу зберігається вічною пам’яттю – Духом Святим. Увесь родовід Господа Ісуса Христа ділиться в Євангелії від Матвія на три частини по чотирнадцять поколінь у кожній. Перша частина розповідає про історію народу до Давида, видатного царя Ізраїлю. Давид був той , хто перетворив Ізраїль в славний народ, так, що юдеї стали могутньою силою у світі. Друга частина – до вавилонського полону, який був ганьбою нації та її катастрофою, а третя – до Ісуса Христа, бо Він спасає народ Свій від рабства і загибелі.

Однак, для нас, дорогі брати і сестри, цей родовід має ще більш глибокий зміст. У цьому списку імен земних предків Господа ми знаходимо не лише великих праведників, але й великих грішників. Поряд з праведними Авраамом, Ісаком, Соломоном, – ми зустрічаємо юдейського царя Ахаза, який обезчестив себе кривавим ідолопоклонством і навіть був позбавлений поховання; Манасію, який займався волхвуванням і ідолопоклонством, і який убив великого пророка Ісаю; і Озію, ураженого проказою.

Повстає природне запитання: Чому родовід Ісуса Христа наповнений такими різними по своєї вдачі та долі людьми? Це питання вже багато разів ставили нам ті, хто хотів похитнути нашу віру.

Але відповідь на таке питання дуже проста: Господь благоволив статися від таких різних предків для того, щоб показати нам Своє втілення заради всього людства і для всіх людей, як добрих, так і злих. Господь прийшов на землю для того, щоб врятувати нас всіх, з усіма нашими гріхами і пристрастями. Навіть більше того – Сам Господь сказав: «Я прийшов не праведних врятувати, а грішників». Ці слова є для нас великою втіхою, тому що це означає, що і кожен з нас має повну можливість бути з Господом.

Тому кожен з нас, перш ніж настане світле свято Різдва Христового, повинен глибоко усвідомити свою гріховність, своє відпадання від Бога, згадати саме те, що Господь приходить врятувати не праведників, але грішників. Від того, що Бог стає людиною, у Ньому міцність і любов нездоланна, і немає нічого для Нього неможливого в тому, щоб визволити всіх, хто потрапив в диявольський полон, дати їм гідність, яке дає благодать.

Ми, дорогі мої, сьогодні живемо в сумним та страшним світі… Світі, що спокушає нас звикнути до оточуючих нас злобі та нечестя, тому, осліплені цією гріховною спокусою,  ми деколи і не розуміємо, як страшно спотворений цей світ гріхопадінням роду людського. Ми можемо милуватися лише відблисками створеної Богом початкової краси світобудови. Але гріх і смерть – дволика сатанинська брехня панує тут. Погоня за земними солодощами: нечистими втіхами тіла, дрібничками багатств, брязкальцями слави – все це веде у прірву. Прахом померлих поколінь переповнена земля, напоєні річки, саме повітря часом дихає смертю.

Тому сьогодні, у останню неділю перед Різдвом Христовим, саме час поміркувати про долі людства і нашого народу, який теж, на іншому історичному етапі, є богообраним народом. Бо народові нашому через світло Київського Хрещення, вручений був для зберігання і множення дорогоцінний талант Святої Православної віри, яка єдина веде до спасіння.

На нас усіх: на народ, та родину, покладена велика місія – бути православними християнами та саме цим урятувати себе, передати шлях спасіння нащадкам і саме цим зробити нашу, Богам дану Країну, квітучою, багатою, щасливою… Саме такою, якою буде батьківщина кожного народу, які живе в Христи і з Христом.

Що ж нам для цього робити? Які сили потрібно покласти на те, щоб наша Батьківщина, наш рід завжди жив очікуванням пришестя в своє серце Христа – Спасителя? Як передати дітям, онукам, правнукам любов до Бога та Святого Православ’я? Передати можна тільки те, що маєш, тому всі спроби виховання будуть безуспішні, якщо людина сама не навчиться того, що вона хоче прищепити своїм дітям. І якщо вона не зможе навчити, показати, якщо вона не зможе дати дитині можливість відчути Христа, тоді батька чекає неминуче покарання. Воно полягає в тому, що, коли дитя виросте, батьки все життя будуть дивитися на його та бачити все те, чого вони в нього не вклали, чого не змогли зробити, і від цього страждати.

Давайте пам’ятати, що тільки велич віри в Бога дає немічної тілом людині сили терпіти все в ім’я спасіння. Сьогодні ми чули, як Святий Апостол Павло описує подвиги і чудеса, які творили праведники: вони перемагали царства, пащі левам загороджували, гасили вогонь, проганяли полки чужинців, навіть воскрешали мертвих. І за все це вони терпіли різноманітні муки: їх били камінням, піддавалися жахливим тортурам, вони вмирали від меча, відчували наруги та покути, страждали в кайданах і в’язницях, терпіли нестачу, скорботи і напасті….

Отже, дорогі мої, будемо вчитися православної вірі. Бо іншого шляху для того, щоб спасти себе, поставити на шлях спасіння наших нащадків та всім цім зробити нашу Батьківщину дійсно вільною, щасливою та квітучою немає. Тільки віра навчає нас приносити Богові жертву любові, все життя і в радості, і в горі відаючи себе Богові. Православна віра навчає нас прийняти і зберігати Божі одкровення, Божі обітниці. Страхом Божим вона захистить нас від потопу зла і нечестя, що захльостує цей світ . Віра стане нам спасительним ковчегом, де керманичем буде Сам Господь, Який приведе нас до брами праведності. І зникне страх, з яким дивимося ми в завтрашній день, бо що він таке, цей завтрашній день, якщо віруючому в Бога і живучим у Богу обіцяна вічність.

Сьогодні наша Свята Православна Церква, вшановує молитовно пам’ять праведників старозавітним, що чекали Різдва Христового, і праведників, які жили після виконання обітниці. Вона закликає нас до святкування в чистоті та радісним спокої.

Бо наближається пресвітле свято Різдва Христового. Так давайте приготуємо свої душі до зустрічі Божественного Немовляти, щоб вони не залишаться темним, брудним, холодним. Нехай кожен вимете геть з душі своєї колюче сміття гріха, запалить свічку віри, лампаду надії, зігріє внутрішній світ свій святою любов’ю – так прикраситься храм душі християнської, в якому благоволить народитися Син Божий, Господь і Спаситель наш!

Полюбімо ж Спасителя нашого всім серцем, всією душею, всіма помислами нашими, і подумки спрямуємося до тієї віфлеємською печері, де ось вже скоро здійсниться велике таїнство Різдва Христового. Амін.

прот. Сергій Горбик

23 грудня / 5 січня 2013/2014 р.Б.