Сьогодні Перша Неділя Посту, в яку наша Церква урочисто і світло святкує перемогу Православ’я, не тільки над єретиками, але над і давні і сучасні іконоборців, гонителями християн, і над всякими древніми і новими єресями і єретиками.

Перед поглядом нашого розуму виникають дві різні і діаметрально протилежні величини – Православ’я і єресь. Що таке Православ’я і чому воно веде людину до спасіння? Що таке єресь і чому вона веде людину до загибелі? Цими двома питаннями ми хотіли б вас примусили розмірковувати вашу любов в день цьогорічного свята. А тому ми вас закликаємо посилити вашу увагу, щоб ви змогли прийняти відповідні відповіді.

Що таке Православ’я?

Єдиний і виключний шлях для спасіння людей – це Православ’я. Бо Православ’я це правдива віра у Святу Трійцю, в справу і вчення Ісуса Христа, які тривають в Його Тілі, Святій Церкві. Православ’я – це Святе Письмо і Святе Передання, тобто догмати, істини віри, священні канони, Божественна Євхаристія (св. Микола Квасила «Церква позначається в таїнствах»), свобода у Христі, святість, свідоцтво, благодіяння і правдива праця (ἡ ὀρθοπραξία) . Православ’я це не якісь статичний стан, але безперервний, протягом життя, святий вогонь, який сприймають нові покоління від попередніх, передають його наступним, закликаючи їх отримати світло спасіння. Православ’я – це постійний палаючий смолоскип, що безперервно освітляє лампадами шлях, який в світі історично почався з вогненних язиків П’ятидесятниці, досяг нас через Апостольське і Мученицьке спадкоємство, і ніколи не згасне, і він буде тривати до Другого Пришестя Христа.

Христос це єдино істинне світло. Не існує інших світил для того, щоб нас просвітити, немає і інших імен, які могли б нас спасти. «Бо нема іншого Ймення під небом, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4, 12). Тільки у Христі є можливість для спасіння. Православна Церква це не просто істинна Церква. Вона єдина Церква. Тільки в ній перебуває віра в Євангеліє, в Святі Вселенські і Помісні Собори і у святих Отців, а тому, отже, тільки вона є істинною Вселенської Церквою Христовою.

Отже, Православ’я нас веде до істинного богопізнання і відродження за допомогою православного божественного хрещення. Ми Православні приймаємо Хрещення в Православній Церкві, ми віримо Православне, і ми є справжніми членами Єдиної, Святої, Вселенської і Апостольській Церкві, якій виключно і тільки є Православна Церква, тобто Тіло Христове, яка має Главою Саму Боголюдину Господа нашого Ісуса Христа. З таїнства Святого Миропомазання ми приймаємо Печатку Дару Духа Святого, а в божественному Причасті Чесного Тіла і Крові Христа ми єднаємося з Ним і стаємо членами Його Тіла. Тільки в Церкві Христовій ми єднаємося з Істинним Богом і можемо спастися по благодаті і стати причасниками нествореної благодаті Божої, щоб ми освячувалися, ставали обожнення за благодаттю і були б спільниками Раю і Царства Небесного. У цьому сенсі Церква є новим Раєм, новим садом, новим виноградником, який насадив Бог в світі, щоб він був унікальним місцем, унікальною майстернею спасіння і обожнення людини.

Однак, цю унікальну справу спасіння і обожнення людини диявол і його знаряддя прагнуть знищити, сіючи єресі. Свідомість Церкви завжди розуміло єресь і єретиків як засоби, за допомогою яких диявол намагається розділити Тіло Христове, з тією метою, щоб справа спасіння людини стала б бездіяльною.

Що таке єресь?

Святитель Василь Великий в своєму 1 правилі дає наступне визначення, що таке єресь і єретики: «Єретиками вони називали зовсім відійшовших, і в самій вірі відчужені». Преподобний Никодим Святогорець пояснює це визначення наступним чином: «Єретиками називаються ті, відмінність яких відразу і безпосередньо відноситься до віри в Бога, тобто по вірі і в догматах вони відокремлюються від Православних і повністю є віддаленими він них». [3] Святі Отці вважають єретиків, які опираються в своїх єресях «нечистими», «ворогами Христа», «святотатцями і грішниками», «противниками (Христа), воюючими проти Нього і антихристами», «яких Господь в Євангелії називає злодіями і ворогами» [4], «мерцями» [5]. Згідно Георгію Схоларію, єретиком є всякий, хто безпосередньо чи підступно помиляється щодо будь-якого з положень Символу віри. Більш того, єретиком є той, хто спотворює, нехай навіть і в малому, щось у правій вірі. Святитель Тарасій каже, що «погрішити комусь в догматах, навіть в малому або у великому, це одне і теж, тому що через ці обидві похибки порушується закон Божий». На завершення свт. Фотій Великий додає, що «якщо хтось, нехай навіть і в малому, ухиляється від віри, це рівносильне тому, що і здійснювати смертний гріх» [7].

Єресь також розцінюється як «помилка» (πλάνη) і «непридатність, нікчемність» (φαυλότης), яка несе смерть [8], як «спотворення» [9], як «гідний жалю оман» [10], в які «впали єретики», як «ганебне, нечестиве спілкування» [11] і «корінь найвищого народження гіркоти, скорботи», яка« в кафоличній Церкві стала скверною, поділом між християнами» [12]. Єресь, «оскільки через неї прямо або опосередковано відбувається залишення Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого», то вона робить «приховане ідолопоклонство» [13], і є безбожництвом, а тому той, хто їй слідує, «повинен бути вигнаний геть як чужий (правдивої віри) і повинен бути вилучений зі списку християн» [14]. Першоверховний апостол Петро говорить про «згубні єресі» [15]. Єресь називається і насильством, оскільки вона безчестить і руйнує Божу правду, про яку свідчить Святе Письмо. Нагорода і плата тим, які віддають їй честь і які їй слідують – тління, руйнування, якими вони заражаються через задоволення, насолоду [16]. Єресь це найбільший гріх. Прп. Варсонофій Великий говорить, що єресі це догмати еллінів (ідолопоклонників), марних людей, які вважають, що вони є такими собі промовцями, словесами злісних людей. Помилка породила єресі. Ми можемо їх пізнати по їхніх плодах, якими є: пиха, зарозумілість, презирство, надутість, гордість, безтурботність, божевілля, спотворення закону, а краще сказати законоположення Божого. Це житло демонів і очільників демонів. Вони не несуть світло, але тільки тьму. Вони не позбавляють від бруду, твані, але лише підживлюють гидоту бруду. Це пустоцвіт, які посіяв ворог в удобрену землю. Це терня, які проросли в проклятої Господом Богом землі [17].

Якщо моральні гріхи відділяють людину від Бога, то ще в більшій мірі відділяє єресь. Єресь це брехня і богохульство на Бога Слова, який втілився для нашого спасіння, Боголюдину Ісуса Христа. Єресь виникає як духовна омана і формулюється як ідеологія, яка протистоїть Істині, нейтралізує можливість для святості, освячення і спасіння. Як хвороба вражає не тільки один хворий орган, але весь організм, таким же чином і єресь, оскільки вона отруює одного з членів Церкви, викликає біль у всьому тілі і його вражає. Отже, єресі, є людським винаходом і справою диявола, вони вводять в оману людей і ведуть їх до смерті, вводять в табір ворогів Христа, тобто в пекло разом з демонами, бо виставляють фальшивого, спотвореного, знівеченого Христа.

Така строгість в словах Господа, Апостолів і Святих Отців по відношенню до єресів, безумовно, не є юридично-правовою, не носить карний характер, але чисто педагогічний і людинолюбний. Вони передбачать, що є необхідність для захисту членів Церкви, щоб вони не збились і не впали в єресі. Тим, які опинилися в єресі, або через виховання і народження, або з бажання до них примкнути, Церква несе звістку, щоб вони не заспокоювалися тим, що вони можуть, нібито спастися і там, як проповідують багато православних богословів-екуменістів і кліриків, які доходять навіть до того, що відмовляють інославних від навернення до Православної Церкви. Єресь є відділенням від Бога і позбавлення спасіння. Існує тільки одна майстерня спасіння – Православна Церква. Не існує паралельних майстерень та інших місць, де хтось може спастися.

З цієї причини, кожен раз, коли з’являються страшні єресі, які загрожують Тілу Церкви, Святі Отці сурмлять в труби, піднімають благочестивий клір і народ, збирають і скликають Вселенські і Помісні собори, які засуджували єретичні вчення, формулювали з кришталевої ясністю і чіткістю догмати, об’являли анафему і відлучали і єресі, і єретиків, що захищало і убезпечило паству, вказуючи на «злісних вовків». Таким способом були відрізані від Тіла Церкви і єретичні вчення і ті, які його висували. Церква за допомогою великих і освічених Святих Отців відгородила і окреслила Православну віру через рішення Помісних і Вселенських соборів про конкретні, безсумнівні вчення, а й за згодою Отців із загальних питань віри. Ми більш ніж захищені, коли дотримуємося Святих Отців і не змінюємо кордонів, які вони встановили. «У всьому наслідуючи Святим Отцям» і «не зраджуємо кордонів, які встановили наші Отці» складаємо тверду лінію шляху і клапан безпеки Православної віри і життя. Таким чином, абсолютно виправданою є боротьба Святих Отців за Православ’я і проти єресі і єретиків, бо вона є гарантією спасіння людей.

Цілком природно, що Православні разом зі Святими Отцями і Святими Соборами, відкидають і об’являють анафему всім єресям і єретикам, які з’являлися на історичній арені в житті Церкви аж і до нашого часу: аріанству разом з його залишками юдаїзму і хіліазму, духоборству, несторіанству; крайнім і помірним монофізитству, монофедітству, моноенергізму, іконоборству, антиїсіхазму, папізму, протестантизму з його численними відгалуженнями і всеєрессю міжхристиянського і міжрелігійного екуменізму з його різними принципами і теоріями.

Рухома сатаною і смердюча всеєресь екуменізму усиновляє і узаконює всі єресі як «церков» і знищує унікальність, винятковість Єдиної, Святої, Вселенської і Апостольської Церкви та догмату про неї. Більш того, їм вводиться і нав’язується вчення і новий догмат про Церкву, нова екклесіологія, згідно з якою будь-яка єресь, і Православна Церква також, не має право заявляти про своє виключне характер, своєю кафоличність, і як про справжню Церкву. Кожна єресь, навіть і Православна Церква, це одна частина цієї нової «церкви» екуменізму, а не вся Церква. Усі єресі разом, і Православна Церква, складають нову екуменічну Церкву.

Через екуменізму руйнуються усі межі, які встановили Святі Отці. Більш не існує визначеної межі між єрессю і Церквою, між істиною і помилкою. Єресі є «церквами», а й тепер вони вважаються як «церкви-сестри», яким разом із Православною Церквою Бог довірив піклування про спасіння людей. В рамах екуменізму вчать, що в єресі існує благодать Пресвятого Духа, тому і їх хрещення, як загалом, і всі інші таїнства є дійсними. Екуменісти помилково стверджують, що ті, які отримали хрещення, в якій би то не було єресі, і якщо до неї належать, вони є членами Тіла Христового, нової екуменічної «церкви», і що рішення і анафеми Соборів не мають сили, а, отже , необхідно переписати літургійні книги. Участь, і знаходження Православної Церкви під одним дахом з єретичними протестантськими відгалуженнями і єретиками монофізитами у Всесвітній Раді Церков-єресів, нехай навіть і заради якісь відсічі і протистояння з соціальних питань, по суті зрівнює, применшує і принижує нашу православну церковну свідомість, бо тим самим розсіюється догмат про єдину Святу, Вселенську і Апостольську Церкву та догмат про «єдиному Господові, єдиній вірі, єдиному хрещенні» [18]. І одночасно єретикам надається якесь алібі, щоб вони чинили лихе в своїх страшних помилках.

Загалом, всі Собори Церкви засудили і об’явили анафему єресі і єретикам [19]. І, отже, ми не можемо говорити про, нібито, існування «інославних Церков», тому що це неприйнятно і вносило б протиріччя, бо, якщо ми говоримо про інослав’я, то воно не може бути Церквою, виходячи з богословського змісту цього терміна. Визначення про Церкви нам дається Самим Її Упорядником Господом, Його Правдивими устами, святим апостолом Павлом, який в своєму посланні до Ефесянів нам розкриває наступне: «… і поставив Його (Христа) вище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повнота наповнює все у всьому» [20]. Отже, існування інославної Церкви неможливо, як неможливо існування інославного Христа. Божевіллям є мати істину і одночасно віру, яка, як кажуть уста апостола Павла, свт. Іоан Златоуст, нам викладає, що «у пеклі немає покаяння», коментуючи притчу про багача і Лазаря, і при цьому існує якесь інше тіло Христа з тієї ж главою, яка вчить в точності зовсім іншого, як псевдо-церков Римо-Католиків. Вона безбожно і несправедливо вчить про, нібито, існування вогню чистилища і, нібито, можливості очищення у пеклі. У зв’язку з цим і Свята Православна Елладська Церква, як це було проголошено в тексті недавнього документа «ΠΡΟΣ ΤΟ ΛΑΟ» (До народу), відкидає будь-яке найменування єресів як Церков.

Мої улюблені і милі діти,

Перед обличчям появи такої важливої небезпеки єресі, давайте проявимо турботу про те, щоб нам не забруднитися нечистим від єресі папізму, протестантизму, монофізитства і екуменізму, уникаючи будь-якого прагнення, планування і молитовного церковного спілкування. Давайте пробудимось від нашого невідання і байдужості. Чи не станемо жити прикутими до матеріальних благ, до грошей, до будівель, плоті і життєвого піклування і боротьбі. Давайте збережемо нашу віру, Православ’я, а не втратимо разом з нашим тимчасовою батьківщиною і вічність, наше справжню вітчизну, Царство Небесне. І на завершення, давайте прихилить коліна і помолимося Христу, щоб Він подолав всякі фокуси, приборкав повстання єресів і щоб Він повернув всіх єретиків, що впали в оману, до святої Його Церкви, тому що тільки в ній відбувається справжня єдність і здійснюються слова Його молитва про всіх Його учнів «щоб були єдине, як і Ми єдине» (Ін.17:22).

Многая літа і щасливої дороги у Святої і Великої Чотиридесятинці!

З отцівськими молитвами

митрополит Пірейський

 + Серафим

Посилання:

[1] Πράξ. 4, 14.

[2] ΑΓΙΟΣ ΝΙΚΟΔΗΜΟΣ ΑΓΙΟΡΕΙΤΗΣ, Πηδάλιον, ΙΓ΄ Κανών τῆς ΑΒ΄ Συνόδου, ἐκδ. Β. Ρηγόπουλος, Θεσ/κη 2003, σ. 357.

[3] Ὅ. π., σσ.  587-590.

[4] Ὁ. π., Κανών Καρχηδόνος, σ. 368.

[5] Ὁ. π., Ἁγίου Ἀθανασίου λθ΄ ἑορταστική ἐπιστολή, σ. 583.

[6] Ὁ. π., Α΄ Κανών τῆς ΣΤ΄, σ. 217.

[7] Ὁ. π., σσ. 587-588.

[8] Ὁ. π., νζ΄ Καρθαγένης, σ. 491.

[9] Ὁ. π., Κανών Καρχηδόνος, σσ. 368-369.

[10] Ὁ. π., ξστ΄ Καρθαγένης, σσ. 495-496.

[11] Ὁ. π., ξθ΄ Καρθαγένης, σ. 498.

[12] Ὅ., π., ιστ΄ Ζ΄Οἰκ. Συν., σ. 335.

[13] Ὅ. π., λε΄ Λαοδικείας., σ. 433.

[14] Ὅ. π., α΄ ΣΤ΄Οἰκ. Συν., σ. 218.

[15] Β΄ Πέτρ. 2, 1.

[16] Τοῦ ἰδίου, Ἑρμηνεία εἰς τάς ἑπτά καθολικάς ἐπιστολάς τῶν Ἁγίων Ἀποστόλων Ἰακώβου, Πέτρου, Ἰωάννου καί Ἰούδα, ἐκδ. Ὀρθόδοξος Κυψέλη, Θεσσαλονίκη 1986, σ. 392.

[17] Τοῦ ἰδίου, Βίβλος Βαρσανουφίου καί Ἰωάννου, ἐκδ. Β. Ρηγόπουλος, Θεσσαλονίκη 1997, σσ. 283-284.

[18] Ἐφ. 4, 5.

[19] Ὅ.π., παράγραφος 6

[20] Ἐφ.  1, 17-23

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»