Наше тіло «сіється в тлінні, в нетлінні повстає в славі; сіється в немочі, повстає в силі; сіється тіло звичайне, встає тіло духовне ». Це означає, що воскресле тіло буде нетлінним, славним, сильним і духовним. Крім цього, воно буде «таким і не таким» і, незважаючи на те, що придбає інші властивості, збереже і риси, властиві йому в земному перебуванні.

Господь наш після Свого Воскресіння знайшов Тіло, що володіє особливою тонкістю і легкістю. Він з’явився Своїм учням, увійшовши в дім «дверима зачиненими», і зник, поки говорив з ними. Господь поділяв з учнями трапезу, вживаючи їжу «потроху», бо вона не потрібна була Йому для підтримки сил. Господь здійснював це, бо апостолам потрібно було повірити в Нього. Його обмацували , але до Нього не торкалися. Незважаючи на те, що Він закликав апостола Фому та інших обмацати Його, святим Марії і Магдалині Він сказав: «Не торкайся до Мене». Воскресле Тіло Христове було виключно тонким і легким.

Згідно святому Никодиму Святогорцю, «Тіло Христа після Воскресіння, хоча і зробилося безпристрасним і нетлінним, не зробилося безтілесним і не втратило всі свої природні властивості, якими є кількість, якість, видима сутність, обсяг, обриси в просторі і кордонах».

Такими ж властивостями буде володіти і людське тіло в Царстві Божому. За словами святого Григорія Палами, «в сьогоденні стані людини розумна душа його прихована в грубій плоті, а в Царстві Божому тіла святих зробляться більш тонкими, одухотворяться і стануть майже нематеріальними».

Воскресле Тіло Господнє володіє і іншими властивостями. Воно несе на собі сліди хресних мук, рани від цвяхів і шрам від прориву ребер списом. Феофілакт Болгарський, витлумачуючи слова «подивляться на Того, Кого прокололи», говорить: «Бо коли Він прийде судити, тоді побачать Його в кращому і боговидимому Тілі, і ті, що пронизали дізнаються Його і впадуть». У візуалізації Одкровення Господь є на небесному престолі «Агнцем як би заколотим» зі слідами і ранами від Свого минулого заклання, які він показує Своєму Отцю, точно нагороди, просячи за нас як Архієрей.

Подібним чином і воскресле людське тіло в Царстві Божому матиме інший образ, однак володітиме і рисами, подібними природному тілу, і буде зберігати сліди цього життя, що відобразило благодать Божу і віру людську. І тому мученик збереже на своєму тілі шрами від мук, щоб славили вони ім’я Троїстого Бога в Царстві Небесному. Не пропадуть і зафіксовані на тілі сліди подвижництва преподобних аскетів, які є знаменням освячення тіла.

Навпаки, за словам Василя Великого, душі грішників принесуть із собою в пекло сліди гріхів своїх: «Ті, які робили зло, воскреснуть на наругу і сором, щоб побачити в самих собі гидоту і печать здійснених ними гріхів».

Крім усього цього, воскреслі тіла сприймуть властивості первозданного Адама, створеного і живучого в первісному раю. У них не буде огрядності – наслідки гріхопадіння, не буде слідів втоми, голоду і спраги, не буде необхідності у сні, не буде навіть статевих властивостей, але буде якийсь стан, належне більш стану ангелів, що нагадує про стан людини до гріхопадіння і виявляючи стан слави Бога і людини. Бо святі отці вчать, а Книга Одкровення неявно віщає, що лише знамення благодаті, сліди мучеництва або докази любові прикрашатимуть наші воскреслі тіла.

Така точка зору є і відповіддю всім тим, хто зі схоластичних позицій висловлює сумніви в тому, що станеться з воскреслими тілами при пересадках органів або трансплантаціях. Якщо цей акт є вираз любові, безкорисливого служіння братові і самозречення, тоді він не тільки не створить збентеження, викликаного блюзнірським втручанням, але й буде вічно перебувати відображеним на наших духовних тілах як свідчення повернення до стану первозданного Адама. Як свідчить Афанасій Великий, «померлий покаліченим, здоровим воскресне» в Царстві Божому.

Воскресле тіло також буде володіти близькістю з вічністю, з гілкою і до  безсмертя. Кожен, хто перейшов з цього світу в Царство Боже самим природним чином випробує на собі скасування часу і перехід до вічності, скасування тління і стан нетління, скасування смерті і стан безсмертя, свободу від гріха.

Передвістя, докази та свідчення цього стану можна побачити на тілах святих, коли на них вкарбовуються надприродні чудеса і знамення, коли вони виливають Божественні пахощі, навіть якщо їх не миють, коли, незважаючи на сувору аскезу, пост, часту нестачу і голод, вони перебувають прикладом здоров’я та довголіття. Те ж відбувається і з святими мощами – будучи мертвими, вони виливають життя.

І потім, приклад того, яким буде стан слави тіла, можна побачити в тих випадках, коли на тілах святих незадовго перед смертю відбувалися зміни. Знаменна в цьому зв’язку фігура першомученика  архідиякона Стефана, опис мук якого міститься в Книзі Діянь Апостолів: «Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього дивилися, бачили лице його, як лице Ангола». У Синаксарі розповідається, що подібні події відбулися і з преподобним Сисоєм, і з Аввою Памвою. У словах святих отців на Успіння Богоматері і в присвячених цій події гімнах міститься розлогий опис сяйва, краси і святості покійного тіла Пресвятої Богородиці.

Крім того, за подобою Тіла Господня, Якого «плоть не бачила тління» і піднеслася на Небеса, в церковному благочестивому переказі і Житія святих згадуються випадки праведників і святих, яке піднімається на небеса, не зазнавши тління (наприклад, Енох, Ілля, Пресвята Богородиця, святий Іоан Богослов). У деяких же випадках і в житті, за прообразом Господнім, ці люди долають закони природи і діють за законами благодаті (Петро ходить по водах, апостоли роблять чудеса, тіла святих випромінюють пахощі ще за їхнє життя і т. д.).

Церква вшановує тіла і за життя, і після смерті. Духовне багатство і скарб її зберігається на святих престолах, в мощевиках і костницях. На перших відбувається таїнство – нам являється Бог, з других: виходить благодать святих – виникає Церква, треті ж є університетом філософії у Христі, майстернями пам’яті про смерть, пробуджуючи особистість  нашу. У всіх трьох містяться мощі. Всі три існують в духовної традиції та житті нашої Церкви, щоб нагадувати нам про існування, про життя, про іншу природу воскреслих тіл і про особливий їх зв’язок з душею, бо, з одного боку, кістки покійних очікують свого воскресіння, відповідно до бачення пророка Єзекіїля, з іншого ж – святі демонструють нам своє життя благодаттю, що подається нам.

Митрополит Месогеї і Лавреотікі Ніколаос Хатзініколау

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»