Покаяння, що досягає своєї кульмінації в сповіді, це повернення до Бога, відновлення зв’язку з Ним і початок спілкування з Ним через молитву. Таким чином, коли ми розуміємо, що батько з притчі про блудного сина – не тільки алегорія духовного батька, Божого свідка, в присутності якого відбувається сповідь, а й Самого Бога, Небесного Отця, «людинолюбного Бога Отця», за словами Євтимія Зігавіноса, тоді ми усвідомлюємо, що сповідь блудного сина – це одночасно і молитва до Бога, діалог з Ним. Отже, мова йде про справжню молитву, особисту молитву, яка, перш ніж прийняти форму покаяння, проходить стадію роздуму, занурення в себе і самокритики. Ця самокритика, почуття провини, як і в випадку з блудним сином, є наслідком сутнісного перетворення, що веде до покаяння і, як було сказано вище, до повернення до Бога і відновлення молитовного спілкування з ним.

Після особистої молитви людського «я» до «Ти» Бога, слідує колективна, спільна молитва – «ми». Згідно з ученням Фрідріха Хайлера (його класичний твір, присвячений молитві, називається «Das Gebet»), колективна молитва є вищим способом вираження колективного священного служіння (культу).

Головна риса цієї молитви – подяка. Це подячна молитва, подячна (Євхаристійна) вечеря, яку батько з притчі влаштовує для своїх друзів і знайомих, щоб відсвяткувати з музикою і танцями повернення улюбленого сина і заколоти «годоване теля», щоб всі їли і раділи. Милосердний батько заради свого дитя жертвує найкращим з того, що має – відгодованим телям, щоб відсвяткувати повернення і покаяння сина. Покаяння, «як вираз духу глибокого смирення, є істинною жертвою».

Вечеря з притчі про блудного сина – це «велика вечеря» з іншої відомої притчі, де «якийсь чоловік запросив багатьох». Йдеться про шлюбний бенкет, який цар організував на честь свого сина. Таке весілля було влаштовано і батьком блудного сина після його повернення. З цієї ж причини він просить надягнути йому на руку перстень.

Як у притчі про царський шлюбний бенкет, так і в притчі про блудного сина, бенкет є алегорією Божественної літургії, яка займає центральне місце в суспільному служінні Церкви, як «царства Божого». Годоване теля, що подане на цьому бенкеті, для святкування повернення блудного сина, так само як і «царський син» на шлюбному бенкеті, уособлюють собою Сина Божого. Це визнане трактування отцями Церкви згадки в притчах теляти і весільного бенкету. «Теля, пишуть святі отці, – це Син Божий, бенкет – Божественна літургія, збори і життя Церкви». І, як каже Кирило Олександрійський, «годоване теля – це Христос, непорочна жертовна тварина, яка взяла на себе гріх світу, принесене в жертву і з’їдається».

Таким чином, заклання вгодованого теля в притчі, згідно з вченням святих отців, уособлює таїнство Святої Євхаристії – центру Божественної літургії. Хресна жертва Боголюдини, викупна жертва Сина Божого – це Святі Тіло і Кров Христові. За словами Кирила Олександрійського, це – Христове таїнство, велика жертва, що зцілює від гріху.

Таким чином, ця жертва, як святе Таїнство, несе спасіння грішнику, кожному нечестивцю, так само як і блудному сину з притчі. Участь у бенкеті, де «батько звелів заколоти теля відгодоване», в «великому бенкеті», «велику жертву» – прийняття Святих Таїн – «ліків безсмертя» – символізує духовне воскресіння людини від смерті гріха. І цьому всі ми повинні особливо радіти, як і батько, говорить своєму старшому синові: «Треба радіти і веселитися, що брат твій був мертвий і ожив, пропав і знайшовся». Але більшою мірою цю радість і тріумфування відчував блудний син, який повернувся в рідну домівку і одночасно повернувся до життя. Це нагадує птаха щастя, знайденому у відомій казці про Садко, який після наполегливих і виснажливих пошуків вирішив повернутися в батьківську землю, знайшовши тут спасіння від своєї нескінченної подорожі.

Подібне відчуття позбавлення разом з Садко і Персивалем з легенди про Грааль, котрий знайшов Святу Чашу, випробував і блудний син, який повернувся з «країни далекої», де він блукав в темряві гріха. Позбавлення завершує третю стадію екзистенціального шляху блудного сина, яка, так само як перша і друга стадії, ділиться на три фази: молитва, Божественне служіння, спокутування і спасіння. Спасіння, в свою чергу, виникає з жертви Христа – вираження любові Бога, який «так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного» (Ін. 3:16).

Любов є кінцем шляху, розпочатого блудним сином зі страху перед свободою, затьмаренням, однак, загроза смерті, коли «настав великий голод в країні тієї», щоб, врешті-решт, опинитися на бенкеті любові і насититися «відгодованим телям». Шлях сина до покаяння почався з боязні нестачі в їжі або ж у чому-небудь ще як слідства повної свободи і бунту. Коли ж син усвідомив це, його страх перетворився в трепет, повагу, благочестя і, нарешті, в любов, коли милосердний батько, «кинувсь на шию і цілував його». Таким чином, любов не залишає місце страху, як казав про неї євангеліст: «Довершена любов проганяє страх» (1 Ін. 4:18).

Михайло Мавракис

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

]]> http://kyiv-pravosl.info/2016/02/28/pro-bludnoho-syna/feed/ 0