Храм, Церква – це святе місце, де сторіччями створювалася особлива атмосфера, особлива енергетика прагнення до Бога, де кожен предмет, кожен символ спрямований на те, щоб допомогти почути Бога, відчути його відповідь у своїй душі.

У вирі сучасного життя, ніщо не може так допомогти почути головне, як віра, молитва, церква та настанови святих отців. Віра – шлях до порятунку. Всі проблеми сучасного суспільства викликані втратою віри. І мова йде навіть не про віру в Бога і його заповіді, хоча вона має важливе значення в житті кожної людини. Духовність без пафосу і фанатизму може внести в життя людини багато хорошого. Адже саме 10 заповідей можуть стати досить міцним фундаментом щасливого і спокійного життя. Здавалося б, що може бути простіше: не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не забажай дружину ближнього свого … Дотримуватися ці прості правила не так вже й складно, але якщо їх буде дотримуватися,- жити стане набагато простіше. Але помилкова, показна духовність набагато гірше її відсутності в принципі. Краще вже не вірити в Бога зовсім, ніж показово ходити до церкви, а потім сіяти зло і розруху. Однак, крім віри в Бога є й інша віра – віра в себе, віра в добро, віра в оточуючих. І тут саме час згадати таке етичне поняття, як моральність.

Кожна людина повинна жити за законами совісті та моралі, мати життєві принципи та дотримуватися їх у всіх справах: в особистому житті, в роботі, в спілкуванні з іншими людьми. Моральність є однією з умов побудови суспільства, в якому кожна людина буде відчувати себе впевнено і спокійно, зможе жити і розвиватися, приносячи користь. Природно, ці два поняття тісно пов’язані між собою. Віра в Бога тягне за собою віру у справедливість і бажання зробити навколишній світ кращим. Також як і віра в світле майбутнє неможлива без віри у вищі сили.

Віра — сприйняття людиною чого-небудь (тверджень, свідчень, фактів тощо) як істинних, правдивих без попередньої перевірки на основі тільки внутрішнього, суб’єктивного переконання, що не потребує більш ніяких доказів. Віра у людському суспільстві існує у вигляді тих чи інших віровчень (релігій, світоглядів, ідеологій, концепцій). З точки зору теорій, які ототожнюють буття (суще) і істину, віра — це один із способів бачення буття (а от же істини). Віра у багатьох випадках протиставляється знанню, яке базується на всебічному вивченні, та поясненні проявів буття.

Моральні принципи людини – це можна зазначити, як основні правила поведінки, а відтак і будівництва життя людини. Формуються вони під дією багатьох факторів, таких як виховання, матеріальна забезпеченість батьків, кола спілкування та інтересів, і т.д. В більшості випадків, людські принципи, а відтак і внутрішня краса формуються в найбільшій мірі під дією виховання батьків. Саме в віці 4-6 років дитина формує основні особисті риси характеру, що втім можуть потім кардинально змінюватися.

Серед якостей, якими визначається цінність людини одне з перших місць посідають її моральні якості: доброта, милосердя, чесність, скромність, доброзичливість сміливість та ін. И справді, чи не найбільше диво в людині – її духовність, здатність у своїх думках, поняттях та ідеях ” виходити” за межі свого безпосереднього існування, носити в собі всесвіт, створювати у своїх мріях “ідеальний” підпорядковувати свої дії не тільки елементарним принципам, але й моральним нормам і з позицій цих норм оцінювати (свої вчинки як справедливі чи несправедливі, гідні чи не гідні, добрі чи злі тощо.

У кожному суспільстві існують норми, які регулюють взаємовідносини між людьми відповідно до їх спільних інтересів. Усі релігійні й філософські вчення були так чи так спрямовані на вироблення та обґрунтування цих норм, на доведення доцільності й необхідності їх дотримання. Як правило, всі ці норми спрямовували дії людей на те, щоб вони не заподіювали шкоди іншим людям, ставилися з любов’ю й повагою до своїх батьків і близьких, допомагали бідним і скривдженим, не були злостивими, заздрісними та жадібними, дбали не тільки про себе, а й про інших, творили тільки добро. І опановуючи ці норми, свідомо підпорядковуючи їм свої вчинки, почуття й думки, керуючись ними у своєму ставленні до світу та інших людей, людина стає високоморальною істотою. Вона відчуває себе відповідальною за наслідки своїх дій не тільки перед іншими, а й перед самою собою. Тільки їй властиві почуття сорому, честі й гідності, докори сумління, які теж підносять людину над усіма Іншими істотами. Ці “внутрішні охоронці” є одним з найбільших надбань культури, вони, як засвідчують учені, формувалися впродовж тисячоліть і саме завдяки їм може існувати й саме суспільство. Тому рівень морального розвитку людини є одним з найважливіших критеріїв людськості взагалі.

Люди, які не вважають що не можуть виховати у собі мораль, збіднюють та обкрадають самих себе, оскільки, цінуючи дрібниці, вони не помічають найголовнішого. Тому, виховуємо у собі добру з доброю душею людину, ми самовдосконалюємось.

прот. І. Голуб, викладач ЛПБА (ПЦУ)