Не зайвим буде нагадати тут, що належить ухилятись молодим людям, а про старших годі й згадувати, від тілесної похоті, розпусти. Однак, не забуваючи про перше, зосередимось на міркуванні про «юнацькі похоті» в тому розумінні, що молодості властиво бути стрімкою. Саме палкість заважає людині спокійно обміркувати справу, підштовхує до дратівливості, різкості у дискусіях. Святий Іван Золотоустий говорить: «юнацькі похоті – це не лише блудні, а й недоречні пориви, які викривають молодість. Нехай запам’ятають це зостарені, що їм не слід триматись того, що роблять молодші. Чи хто різкий словом, чи у справах виявляє наполегливість і владність, чи інше що подібне собі дозволяє – все це є юнацькими нерозумними стремліннями». Причина такої поведінки криється у непогамованому серці людини, яка ще не стяжала миру. Помисли такої людини витають поверхи і не заглиблені. Тому апостол Павло повчає: «юнацьких похотей уникай…».

Апостол народів не лише викриває як не слід жити, але із батьківською турботою показує нам моральні засади розсудливості: «тримайся правди, вiри, любови, миру з усіма, хто кличе Господа вiд чистого серця». Правда не дає зробити якесь неподобство, вона утримує в рамках благопристойного. Любов заглиблює в середину цих рамок для примноження добра. Віра народжує правду й любов, живить й береже їх, а мир навпаки, народжується ними. Мир, як результат, підсумок правди й любові, окутує ці чесноти і супроводжує власника цих чеснот. Віра надихає, нею молода людина пробуджується до ревного діла правди й любові. А відтак мир покриває таку людину, діла її сповнені мудрості.

Гострота питання та критична потреба триматись правди викривається сьогодні трагічними подіями в Україні, тому що «де б ти не був, яку б ти посаду не займав, чим би ти не займався у цьому земному житті – йди дорогою правди. Ніколи не ухиляйся від правди. Бо де правда – там Бог» (З проповіді Патріарха Філарета в 2-гу неділю Великого посту 2016). Чому де правда – там Бог? Тому що правда – це добрі діла, благочестя в житті, віра, любов, смирення. Хоча слід зауважити, що апостол Павло навчає не рабської, безглуздої покори, але каже довіряти не всім, хто кличе Господа (як до прикладу російській т.з. «православній армії» та подібному), а лише тим, хто кличе Господа «від чистого серця», тобто щиро, не лицемірно, без лукавства й підступності, хто приходить з миром, не схильний до ворожнечі. З іншими ж не слід бути покірливим, лагідним, а лише зберігати мир, скільки це залежить від нас самих. Отже з одного боку слід боятись Бога, Владику всього, Який все бачить і знає, і виконувати Його заповіді, а з іншого боку маємо пам’ятати, що все буде піддане суду, і кожному винагородиться за діла як добрі так і лихі. «Веселися, юначе, у юності твоїй, і нехай споживає серце твоє радість у дні юності твоєї, і ходить шляхами серця твого і за видіннями очей твоїх; тільки знай, що за все це Бог приведе тебе на суд» (Еккл. 11:9).

Отже, саме високоморальним, глибоко віруючим молодим людям, правдолюбам із старечою мудрістю та виваженістю може Господь подарувати ласку збудувати успішне суспільство. Життя у вірі, правді та любові стане запорукою процвітання українського народу, а відтак і міцним фундаментом для виховання майбутнього покоління у цьому і майбутньому віці.

протоієрей Микола (Йоник)

м. Чернівці