Високий рівень економічного потенціалу, широкі торговельні та культурні зв’язки, розвиток ремісництва, яким так славилися могильовські майстрі, сприяли формуванню в Могильові високорозвиненої художньої культури зі своєрідними традиціями, місцевими прийомами і формами.

Місцеві особливості проявилися в мистецтві гравюри на міді, різьбі по дереву, монументальному живопису та архітектури, що дає підстави говорити про існування в Могильові і Могильовському Подніпров’ї в XVII-XVIII ст. місцевої школи мистецтва і архітектури.

Можна простежити єдину лінію розвитку від старовинних культових будівель Полоцька, Вітебська і Гродно до Богоявленського і Миколаївського храмів в Могильові. У декоративному оздобленні могильовських пам’ятників широко використані і ті місцеві особливості, які простежуються в житловій та громадській архітектурі міста. Разом з тим в них були творчо переосмислені деякі прийоми, характерні для архітектури ренесансних і барокових костелів.

Поєднуючи традиційні та художні форми, вони створили регіональну групу пам’ятників, де яскраво проявилися національні особливості білоруського бароко. Естетичним уявленням і нормам архітектурної мови того часу найбільш відповідає завершення храмів роду Свято-Миколаївської церкви, яка збереглася в Могильові, вирішено у вигляді хрестово-купольної планувальної конструкції будівлі, фігурних фронтонів (щипців) по фасадах, крутих двосхилих дахів між ними і барабанами, які були накриті багатогранними цибулеподібними куполами.

Подібний тип храмового завершення в XVIІ-XVIII ст. Було розширено в Могильові і на землях Могильовського Подніпров’я. Це, крім Свято-Миколаївської, Свято-Покровської, Богоявленської, Свято-Успенська церкви в самому Могильові, Кутеїнська Успенська церква у Орші, Воскресенська церква в тодішньому Шклові, сучасні Рижковичі. Прототип цього стилю – подовжено-осьові базиліки з фігурними фронтонами над головним фасадом і між нефом і апсидою – в загальному характерні для Великого Князівства Литовського і в рівній мірі використовувався всіма християнськими конфесіями.

Таким чином завершувалося більшість відомих сьогодні пізньоготичних кам’яних православних церков (Пречистенський собор, П’ятницька, Миколаївська, Спаська і Троїцька церкви у Вільні, Борисоглібська в Новогрудку, Свято-Духівська в Кодні, Миколаївська в Бресті, церква в Синковичах.

Не перервався традиція з приходом ренесансу, а пізніше і бароко. Декоративне оздоблення фасадів і фронтонів нішами у традиції Могилевської регіональної школи культового зодчества було не тільки продовженням сформованої архітектурної традиції на великих просторах тогочасної Речі Посполитої.

У східно-християнської архітектури Великого Князівства Литовського ярусні, декоровані нішами фасади і фронтони почали виконувати функції виносних вуличних іконостасів, що характерно для Свято-Духівської церкви в Мінську, Богоявленської, Свято-Миколаївської церкви в Могильові, Воскресенської церкви в Шклові та інших культових об’єктів.

На початку XVIII ст., після спалення Могильова російським військам за наказом Петра I, нове будівництво православних храмів в місті характеризується приходом віленського бароко.

Так, частково в цьому стилі був перебудований фронтон Богоявленської церкви, але на фасаді був збережений нижній ярус ніші внесеного іконостасу, який залишив пам’ять про сакральне призначення декоративних ніш.

Яскравим прикладом впливу школи віленського бароко є будівля Спаської церкви. У другій половині XVII ст. при збереженні традиційного хрестово-купольного планування у Могильові зводяться церкви з чіткими класичними рисами – Петропавловська і Троїцька.

Але традиція Могилевської регіональної школи не зникає. Незатребувані в місті і околицях майстри – носії яскравих місцевих традицій зодчества – широко запрошуються для роботи за межами не тільки Могильовського регіону, а й за межами сучасної Білорусі.

Найбільш визначальним є так званий період мазепинського розквіту культової архітектури у Києві і Лівобережній Україні, пов’язаний з тим, що на території сучасної Білорусі відбувалися масштабні події Північної війни, яка перемістилася в Україну тільки в кінці 1708 р.

У цей час спостерігається розквіт барочного будівництва в вищеназваних місцевостях – і, звичайно ж, не без участі могильовських майстрів.

З Могильова в Україну приходять не тільки декоровані нішами ярусні фронтони і фасади, а й традиція виносних вуличних іконостасів – традиція поліхромної розпису ніш. Цей прийом був використаний навіть при будівництві Успенського собору в Смоленську Барталамеа Растреллі. Унікальне явище, яке поширилося з Могильова по Дніпру, як в його верхів’ї на Смоленщині, так і на територію України, де церкви з фронтонами-іконостасами, які поєднують в собі риси бароко та ренесансу – нерідке явище і у наш час.

У самому Могильові залишився тільки один храм, що зберіг риси регіональної Могилевської школи зодчества, – Свято-Миколаївська церква другої половини XVII століття. Богоявленська церква була зруйнована в 50-х роках XX століття, Успенська і Покровська церкви в XIX столітті докорінно перебудовуються, зберігши лише фрагменти декору (ніш) на змінених під класичний стиль, трикутних вже за формою, фронтонах. Могилевська школа зодчества і її вплив на архітектурні традиції Смоленщини і України практично не досліджені, за винятком публікацій Т. І. Чернявської і ряду статей, які в основному мають не дослідницько-аналітичний, а краєзнавчий характер.

Але протягом останніх років зроблено глибокий аналіз поширення і ролі цього культурного регіонального явища дослідникам історії білоруського архітектури, архітектором-реставратором В. Глинником, ним опубліковані матеріали як в білоруській, так і в польській науковій літературі. Зроблені спроби переосмислення своєї архітектурної спадщини й українськими дослідниками, такими як М. Цапенка і С. Юрченко.

Є і практичне відродження традиції, унікального регіонального художнього та архітектурного явища, яке поєднує в собі вплив різних культурних течій, на підставі яких були вироблені власні риси, власні традиції. Це відновлення Свято-Покровської церкви, яка до своєї перебудови мала основні риси Могилевської школи зодчества – хрестово-купольне планування, народного впливу (галерея-гульбище), декор фасадів, а головне – фронтонів, які завдяки своєму оздобленню нішами, часто в два і більше ярусів, сформували унікальну явище у культовій архітектурі – зовнішні виносні іконостаси.

Антон Астапович

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»