Ця інформативна промова в п’ятницю, 31 серпня, дві з половиною години супроводжувалась приватною дискусією, між Блаженнішим Патріархом Московським і всією Русі Кирилом та Його Всесвятістю Вселенським Патріархом Варфоломієм з питань міжправославних стосунків.

Його Всесвятість дала настанову, повну теологічної мудрості та історичної прозорливості, яка говорила «як опікун святих і святих православних традицій, а також догматів про Святі Сім Вселенських Соборів та інших місцевих рад, а також про вчення святих отців», відзначаючи, що «Вселенський Патріархат існує як «мале стадо» (Лк. 12:32), яка не шукає ні мирської слави, ні світської влади, пристрасно любить «слово Боже і свідчення про Ісуса Христа» (Одкр. 1:2) користується канонічною юрисдикцією та всіма апостольськими привілеями у своїй відповідальності за збереження єдності та причастя місцевих Церков, а також на загальну подорож православ’я в сучасному світі та історії».

Звертаючи свою увагу на становище Української Церкви, Його Всесвятість зазначив, що «незалежно від того, скільки хто хоче прикрасити ситуацію в Україні, історія виявляє їх невірними і представляє безперечні аргументи, які демонструють, що походження труднощів та реакцій в Україні не є не останнім явищем, ані щось, створене Вселенським Патріархатом». Його Всесвятість також нагадував зібраним ієрархам про нещасний факт, що «вже з початку XIV століття, коли вид Київської Метрополії був перенесений без канонічного дозволу з Московської Матері Церкви, були невтомні зусилля наших київських братів за незалежність від церковного контролю московським центром. Дійсно, упертість Московського патріархату сприяла поступовому злиттю та відновленню церковних єпархій, неканонічних виборів єпископів, а також розколів, які все ще страждають від благочестивого українського народу».

Його Всесвятість також зазначив, що «вивчення цього питання в світлі священних канонів не виправдовує жодного втручання Церквою Росії». Це тому, що «Томос, який проголошує Москву як Патріархат не включає регіон сьогоднішньої Київської митрополії під юрисдикцією Москви. Тільки в 1686 році наш попередник, пізній патріарх Діонісій IV, після великого політичного тиску з болючими обставинами та за мир у місцевій Церкві, був зобов’язаний видавати лист, що надає Москві ліцензію на посвяти Київського митрополита в непримиренний стан, згідно з яким кожен Київський митрополит вшановує пам’ять ім’я Вселенського Патріарха як його церковного начальника та влади, а також продемонструвати канонічну юрисдикцію Константинополя над цією Метрополією».

Тобто, сказав Його Всесвятість, як залишається питання донині: «Наскільки нам відомо, жоден інший акт, що змінює канонічну державу Києва або перегляду умов, що в пам’яті Константинополя коли-небудь траплявся і, звичайно, не було такої зміни з боку Церкви-Матері, яка цілком перевела Київ до Росії». Отже, «неканонічні втручання Москви час від часу у справи Києва та віротерпимість з боку Вселенського Патріархату» в попередні роки не підтверджують жодного церковного порушення». Його Всесвятість заявив, що Шостий Канон Першого Вселенського Собору Нікеї» був абсолютно справедливим у цій ситуації, як зазначає коментатор Арістіна: «Кожен патріарх повинен бути задоволений своїми привілеями і не знімати привілеї іншої єпархії, яка не перебуває всередині чи під його юрисдикцією. Бо це задум світової сили».

Що стосується нинішньої ситуації, Його Всесвятість зазначив, що «нерегулярні та неприймальні (для Українського Православ’я – ред.) зусилля Церкви Росії для вирішення цього питання не вдалися. Отже, оскільки Росія, будучи відповідальною за нинішню хворобливу ситуацію в Україні, не може вирішити проблему, Вселенський Патріархат взяв на себе ініціативу вирішення проблеми відповідно до повноважень, наданих йому Священними Канонами, і юрисдикційну відповідальність над київською єпархією, отримавши прохання з цього приводу почесним українським урядом, а також повторювані прохання Патріарха Київського Філарета про оскарження його справи “.

Ці звернення до Вселенського Патріархату були згідними з тими святими канонами, як Його Всесвятість свідчить, що Четвертий Вселенський Халкідонський Собор «вшанував винятковий привілей «право на оскарження» Константинопольського престолу з указів його 9-го і 17-го канонів. Численні випадки здійснення цього права на оскарження ієрархів та духовенства інших юрисдикцій були зафіксовані століттями в історичному шляху Матері Церкви».

Його Всесвятість відзначав, що “у часи більшого чи меншого історичного сумніву претензії наш Патріархат, вірний своєму покликанню та служінням, не говорить і не робить нічого що не пов’язаного до втіленого Слова. Його місія не полягає в нав’язуванні нових екклезіологічних принципів, а в збереженні істин віри, дорогих традицій та натхненних святоотецьких вчень, створених багато століть тому. Церква Матері не створює і не формує власне церковне управління, і не заповнює Євангеліє, як великий інквізитор відомого російського письменника Федора Достоєвського. Як Перший Трон православ’я, Вселенський Патріархат здійснює пророцьке служіння, розповсюджуючи таємницю Католицької Церкви в Христі Ісусі з усього світу в кожну епоху».

Виконуючи це служіння, Вселенський Патріархат повинен протистояти єресям. «Велика спокуса другого тисячоліття, – заявив Його Преосвященство, – яка також була заповітом до тисячоліття, в яке ми зараз вступили, – це стан юрисдикцій. Джерелом цієї проблеми є етнофілетизм, схильність до експансіонізму та ігнорування кордонів, визначених Патріаршим та Синодальним Томсом. Вселенський Патріархат несе відповідальність за встановлення питань у церковному та канонічному порядку, оскільки він єдиний має як канонічні привілеї, так і прохання та благословення Церкви і Вселенських Соборів виконувати цей вищий винятковий обов’язок Матері виховувати та народжувати Церкви.. Якщо Вселенський Патріархат заперечує свою відповідальність і знімає себе з міжправославної сцени, тоді місцеві Церкви будуть діяти «як вівці без пастуха» (Мт. 9:36), витрачаючи свою енергію на церковні ініціативи, що поєднують смирення віри і зарозумілість влади».

Орден святого апостола Андрія Архонта Вселенського Патріархату висловлює подяку Вселенському Патріарху за мудрість і благочестя цієї промови, а також за роз’яснення, яке він пропонує в цьому суперечливому питанні. Ми молимося, щоб всі ієрархи та вірні Святій Православній Церкві в усьому світі уважно розглянули слова Його Всесвятості і щоб Всемогучий Бог подарував Своїй Церкві відновлену єдність і мир.

На службі Вселенського Патріархату,

Ентоні Дж. Лімберакіс, MD

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: https://www.archons.org/