Думаю, що до цього часу не перевелися гоголеві городничі Сквозники-Дмухановські, судді Ляпкіни-Тяпкіни, багаті поміщики Добчинські і Бобчинські, чиновники Растаковські й Коробкіни, приватні пристави Уховертови, поліцейські Свистуни і Держиморди. І як тут з гумором і по-гоголівськи не скажеш: «На Руси такая коллекция гадких рож..».

Ким був за своїми поглядами і вподобаннями, свідомістю і внутрішнім світом Микола Гоголь – великоросом чи малоросом, українцем чи росіянином? Власне на таке протрактування речей наводить нас і сам вислів письменника у листі до А. Смирнової: “Скажу вам, что я сам не знаю, какова у меня душа, хохлацкая или русская”. Як завжди Микола Гоголь і тут відповів з притаманним йому сарказмом. У зв’язку з цим можна було б згадати і ті рядки листа, які він писав до М. Максимовича: «Бросьте в самом деле эту кацапию да поезжайте в гетьманщину. Туда, туда в Киев! В древний, в прекрасный Киев! Он наш, он не их, не правда ли? Там или вокруг него деялись дела старины нашей… Дурни мы право, как разсудить хорошенько… Для кого и кому мы жертвуем всем? Идем в Киев».

Микола Гоголь любив Україну. Він за нею тужив і це видно з його листів, де знаходиш такі вислови «ради всего нашого», «ради нашей Украйны», «душа сильно тоскует за Украйной». В своїх творах описував він «упоительные и раскошные летние дни в Малороссии». Любив він по-своєму і Великоросію: «Пустынны, грустны и безлюдны наши пространства, так же безприютно и неприветливо все вокруг нас, точно как будто мы не у себя дома, не под родной нашей крышей, но где то остановились безприютно на проезжей дороге, и дышит нам от России не радушным родным приемом братьев, но какою-то холодной, занесенною въюгой почтовой станцией, где видится один к всему равнодушный станционный смотритель с черствым ответом «нет лошадей…». Ось такий він Гоголь – великорос і малорос. Нехай Господь упокоїть його душу в оселях праведних!

Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський