Мова йде не про звичні або, навпаки, нові, слова політичної пропаганди та публіцистичного красномовства. Навпаки, це слово дуже давнє і століттями не втрачає своєї актуальності. Слово, що займає значне місце в житті суспільства, породженням якого б суспільства або політичної системи воно не було. На цьому слові ґрунтується життя і смерть. Це слово динамічне, вибухонебезпечне, ефективне, розбурхуючи. І це слово – Бог.

Ніколи раніше люди не ненавиділи його, не відрекалися від нього і не віддавали його смерті з такою лютою наполегливістю і такий глибокою ненавистю, як у наш час. І ніколи раніше люди так сильно, як у наш час, не потребували Бога. Оскільки зараз вже не окремі особистості, а цілі соціальні групи і суспільні верстви, сама людська історія, вперше з того моменту, як була створена, живе у такій  згубній напрузі і очевидних межових ситуаціях, які руйнують цілі інститути і уклади життя, суспільні форми, заносять меч, погрожуючи смертю людській волі.

Всі ті, хто перебуває в недосипанні, чи то віруючі, невіруючі або маловіри, зі скорботою відзначають відчуття жахливої внутрішньої розгубленості від усвідомлення того факту, що світ зруйнується, якщо людина не знайде моральність і не буде знову спиратися на початок,  здатний відновити мир, відродити як особисті відносини людей, так і їх зв’язок з суспільством. Світ загине, а людина без Бога потоне в жорстокості

Після ілюмінацій Ренесансу, феєрверків Просвітництва, бачачи, як мчать вперед наука і технології нашого часу, ми опинилися перед необхідністю переосмислити нашу картину світу і знову зробити її теоцентрічною, якщо ми рішуче не прагнемо погубити самих себе.

Однак, така картина світу передбачає, що слово Бог знову набуде соціальний і екзистенціальний авторитет, який спробувало відібрати в нього час віровідступництва.

І якраз в цей важкий, суворий час, в час великого смирення людини епохи індивідуалізму, люди, буквально притиснуті до стінки своїми невдачами, приходять в лють, коли чують слово «Бог». Знову прийде Він? Знову Він буде контролювати наше життя? Той, Кого ми вигнали і засудили? Той, Кого стратили?

Ненависть до Бога, чи, радше, ненависть до слова «Бог» – який нещасний може по-справжньому зненавидіти Бога? – Поширюється і на тих, у чиїх словах і ділах виражений Бог.

І ми, з усіма нашими прикрими слабостями, помилками, з усією нашою нікчемністю ще насмілюємося  вірити в Бога, перебуваємо у воістину дивній ситуації: існують люди і сили, які ненавидять нас, хоча ніколи нас не бачили і ми не маємо ніякого відношення до їх інтересів, поглядів і пристрасті. Вони ненавидять нас лише тому, що знають: ми віримо в слово, яке їх зачіпає, обпалює і тривожить. Вони зводять наклеп на нас і ображають нас, бо ми носимо в своєму серці Його слід, і, куди б ми не пішли і де б не поневірялися, вони знають, що в нас – Його образ. Вони бачать і відчувають Його. І не прощають нам цього.

«Великий театр світу» Кальдерона сьогодні – театр нашої вселенської самотньої душі. Тут боротьба загострюється, досягає піку прагнення миру на сході і заході, півночі та півдні знищити це слово і піти від закону Створення. Саме це прагнення у відношенні Бога є причиною кризи нашої культури і ахіллесовою п’ятою Заходу. На цьому слові, немов на камені, журяться люди, ідеології, соціальні системи та міжнародний обман.

Ми, смертні, в чиїх жилах, немов годинниковий механізм, стукає смерть, хочемо відмовитися від Бога. І відмовитися від самих себе. Ми хочемо завдати удару Богові, ближньому і в результаті поранити самих себе. Ми хочемо без Нього досягти миру, свободи, культури та потонути в смертельній агонії історії.

Це слово зігріває, просвіщає, крушить і надихає. Для людини – це слово заповітної істини, слово любові.

Костас Ціропулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»