У перші місяці після приходу на Святу Гору, коли він перебував у скиту, у відокремленій місцевості неподалік від монастиря Велика Лавра, він знайшов безцінний небесний дар – відвідування Божественного Світла і, у той же час, обдарування безперестанною розумною молитвою [1]. Ця подія стала найважливішою підставою і відправною точкою всього його подальшого чернечого життя.

Його життя цілком порівнювалася з випробувальним пізнанням Благодаті і було спрямовано на її наживання. У безперестанній аскетичній боротьбі своїм ворогом номер один він вважав лінь – за святоотцівською термінологією – недбальство, а зовсім не гордість. Бо, як казав він, недбальство не дозволяє тобі навіть зібрати духовний плід і побачити його (тобто – Божественну Благодать), у той час як гордість краде її після того, як ти її отримаєш. Тобто, в такому випадку, ти на самому початку вкушаєш від цього плоду і, володіючи з досвіду пам’яттю про нього, можеш, якщо забажаєш, через покаяння і самодокір, знову його повернути. Якщо ж ти зовсім не знаєш, що це за плід, то навіть і не будеш намагатися його придбати.

Пріснопам’ятний старець був великим ісихастом і подвижником. Заведений їм порядок аскетичного життя складався на прикладі життя старця Данила з келії св. Петра у Кріа Нера і старця Каллиніка Ісихаста, що жив на Катунаках [2]. Статут цьому житті, по суті, був побудований на строгому посту, мовчанні, досконалому покладанні на волю Божу, щоденну сповідь помислів, повсякденне неспання протягом всієї ночі та невпинну розумну молитву.

Неухильність в розумному дотриманні цього статуту та самодокір, принесли йому прилучення до дії Божественної Благодаті, приватне дослідне спілкування з Богом. Цей особистий благодатний досвід дозволяв йому по праву писати: «Божественна ж Благодать, яку можна опанувати, з мого досвіду, духовного почуття і засвідчена знаючими її, є відблиск Божественного сяйва, який пізнається при спогляданні ясним розумом і є як тонка думка, як запашний і найсолодше подих. Молитва, вільна від будь-яких мрій, позбавлена від помислів або життя, чистісінька. Благодать буває завжди абсолютно мирною, а також смиренною, безмовною, очисною, такою, яка просвіщає, радіснотворчою та позбавленою будь-якого мріяння. Немає місця ніякому сумніву в благословенний мить пришестя Благодаті в тому, що це справді Божественна Благодать, бо вона не викликає у приймаючого її ніякого страху або недовіри» [3].

Він досягyнув не тільки стану сповненої Божественної Благодаті, але і здатності передавати її своїм учням. Так, старця Йосипа Ватопедського Благодать відвідувала у найперші дні послуху старця [4], старець Єфрем Катунакський зізнавався, що «не міг насититися Благодаттю, яку давав старець» [5]. Це було щось зовсім незвичайне, якісне, недосяжне навіть для багатьох пюреподібних старців, що виявляло велику відвагу до Бога і справжнє старецтво в усій його величі. Старець, який має духовне багатство, передає його учневі, а учень зі страхом Божим приймає цей Божественний дар, щоб дбайливо зберегти його і передати, у свою чергу, наступникам. У цьому полягає суть Святогірського переказу.

Для збереження ченцем Благодаті потрібно, з одного боку, досвідчений наставник, освічений старець, а з іншого, уважне проживання, добра совість, велике самовідданість. Тому вікопомний старець вважав духовний досвід надійнішим, ніж передчасно знайдена Благодать [6]. Подвижницька праця з набуття Божественної Благодаті, її багаторазове відвідування та залишення без неї створюють аскетичний досвід і думку. Чернець затверджується на шляху Господньому, бо відчуває вже якусь упевненість і спокій навіть під час відчутного збідніння Благодаті, що часом допускається  Богом у виховних цілях.

Форми аскези, яким слідував старець, безпосередньо вплинули на його наступників і учнів, так що багато хто з них були узаконив їх у своїх братствах. Нічне невсипуще чування, яке він вважав найбільшим подвигом, бо воно приборкує тіло [7], було введено ними у своїх братствах, коли вони перебували ще у Новому Скиту, а потім перейшло у Провато, у Буразери, почасти й у сучасних великих монастирях, що ведуть своє духовне спадкоємство від старця Йосипа Ісихаста.

Щоденне сповідування помислів, встановлене старцем Йосифом для своїх учнів, було перейнято не тільки в братствах келій і скитів, а й в великих монастирях як необхідна умова успіху у боротьбі з пристрастями і надійне скеровування до шляхів здобуття Божественної Благодаті. Пріснопам’ятний старець Йосип Ісихаст, навчивши належним чином своїх учнів, удостоїв і їх самих статусу старців. Старця він бачив носієм Благодаті «під образ Христа» [8]. Він розумів, що союз старця і послушника – це не плід чуттєвої прихильності, єднання на людських підставах, але на виключно містичних, таємничих, що сходять до Самого Бога [9].

У братстві старця Йосипа подвиг безперестанної Ісусової молитви «Господи Ісусе Христе, помилуй мене» міг замінювати собою повсякденне богослужіння. Двадцять пересувань чіткий по триста вузлів могли відбуватися замість вечерні-повечір’я-північна-утрені-годин. Але і в що здійснюється монахами богослужінні чотки грали основну роль. Старець радив, щоб чернець слухав те, що читають або співають в церкві, з молитвою. Особливо у монастирях спільного життя, де служби тривалі і довгі, монах може вільно займатися на них розумною молитвою, бо місце Богошанування є найкращим середовищем для молитви. Участь ченця у богослужінні за допомогою розумної молитви, яким би парадоксальним це не здавалося, має велике значення, бо так зберігається постійна пам’ять про Бога і чування.

Він не стільки робив наголос на душевно-тілесному методі розумної молитви, хоча сам знав та застосовував її на практиці, скільки на те, що стосувалося особистого благодатного переживання молитви [10]. Розумну молитву у серці кожного ченця Святий Дух робить особливим і неповторним чином: у одного молитва може відбуватися тихо, повільно і м’яко, у іншого – швидко, сильно, чисто і голосно.

На Святій Горі щоденне звершення Божественної Літургії є для уважного ченця великою і непорушною умовою духовного зростання. Пріснопам’ятний старець дуже любив Божественну Літургію. Коли у братстві удостоїлися стати священиками його учні – отець Харлампий і отець Єфрем, Божественна Літургія стала там звершуватися щодня, і все регулярно причащалися. Відбувалося це чотири рази на тиждень: у вівторок, у четвер, у суботу і у неділю, але бувало і частіше, якщо траплявся велике свято [11]. Хтось навіть засуджував старця за те, що він мав намір відродити регулярне часте причащання. Але чи не піддавалися за це нападкам і великі отці минулого, такі як преподобний Никодим Святогорець? Святогірські братства, безпосередньо пов’язані зі старцем Йосифом, а також і всі, що засвоїли його вчення, слідують щодо Божественного Причастя цьому філокалійному переказу.

Незважаючи на те, що старець був справжнім ісихастом, йому подобалися служби, церковний спів. Сам він, хоча і не знав музики, за усним святогірськими переказами, дуже добре співав. Навіть в день свого успіння він співав Трисвяте [12]. Однією черниці він радив співати тихо-тихо і з насолодою оспівувати Владику Христа і Його Пречисту Матір [13]. Щоб надихнути на повернення одного одержувача його лист, він пише: «Ми будемо співати першим плагальним гласом, який самий радісний» [14]. Він не був проти статутів, але вважав, що вони повинні містити у собі зміст, наповнений духовним сенсом, як листя дерев приховують у собі плоди [15].

Старець Йосип Ісихаст, завдяки своєму вченню і сприйняття цього вчення його послідовниками, в значній мірі сприяв укоріненню статуту спільного життя та ісихастського статуту у великих монастирях Святої Гори, а також в її келіях і скитах. Виконання послуху на необхідних роботах, таких, як прийом гостей і інших, у поєднанні з перебуванням у постійному мовчанні і розумної молитви, дотримуються кордону підпорядкування і безмовності, і розум послушника, безтурботний і чистий, вільно рухається у пам’яті про Бога і єднання з Ним. Навіть у великих монастирях спільного життя на Святої Горі, де сьогодні ведуться інтенсивні будівельні роботи, зберігається ісихастський дух пріснопам’ятного старця Йосипа, якщо чернець не переступає правила, даного йому старцем, і строго тримає чистою свою совість.

На завершення ми можемо сказати, що як в аскетичній, так і в літургійній своїй діяльності, старець Йосип керувався писаннями древніх Святих Отців, будучи вигодуваний їх навчаннями, ісихастською атмосферою XIV століття і філокалійним відродженням XVIII століття. Він був новим ісихастом, що явив у своєму власному досвіді ісихастський та філокалійний переказ і прагнув передати його своїм учням і послідовникам. Здебільшого вони продовжили своє чернече життя у монастирях спільного життя на Святої Горі, і вплив, який зробило на них істинно традиційно подвижницьке життя старця, був безумовним та визначальним. І ми вважаємо, що все це чимало посприяло не тільки наповненню Святої Гори чернецтвом, але і загальному духовному відродженню сучасного афонського чернецтва

1. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, ἔκδ. Ἱερᾶς Μεγίστης Μονῆς Βατοπαιδίου, Ἅγιον Ὄρος 72005, σ. 45.

2. Βλ. Ἰωσήφ Μ.Δ., Ὁ Γέρων Ἀρσένιος ὁ Σπηλαιώτης, Θεσσαλονίκη 22002, σ. 63-64.

3. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 270.

4. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 121-124.

5. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ χαρισματοῦχος ὑποτακτικός, Γέροντας Ἐφραίμ ὁ Κατουνακιώτης, ἔκδ. Ἱερᾶς Μεγίστης Μονῆς Βατοπαιδίου, Ἅγιον Ὄρος 22002, σ. 88. Ср. Γέροντας Ἐφραίμ Κατουνακιώτης, ἔκδ. Ἱεροῦ Ἡσυχαστηρίου «Ἅγιος Ἐφραίμ» Κατουνάκια, Ἅγιον Ὄρος 2000, σ. 42, 44.

6. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 240.

7. Γέροντος Ἰωσήφ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 63.

8. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, ἔκδ. Ἱερᾶς Μονῆς Φιλοθέου, Ἅγιον Ὄρος 62003, Ἐπιστολή 14, σ. 102.

9. «Ἡ ὑπακοή κατά τόν Γέροντα Ἰωσήφ τόν Ἡσυχαστή» στόν τόμο, Σύναξις Εὐχαριστίας, Χαριστήρια εἰς τιμήν τοῦ Γέροντος Αἰμιλιανοῦ, ἐκδ. Ἴνδικτος, Ἀθῆναι 2003, σ. 247-268.

10. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 35, σ. 206. Рус. пер.: Цит. соч. 140–142.

11. Γέροντας Ἐφραίμ Κατουνακιώτης, ἔκδ. Ἱεροῦ Ἡσυχαστηρίου «Ἅγιος Ἐφραίμ» Κατουνάκια, Ἅγιον Ὄρος 2000, σ. 39.

12. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 159.

13. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 26, σ. 159.

14. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 59, σ. 321.

15. Βλ. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 5, σ. 58

архімандрит Єфрем, ігумен священної обителі Ватопед, Свята Гора Афон

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

З цього божественного страху народжується довіра до Бога. І вірує людина всією душею, оскільки абсолютно присвятила себе Богові, то і Бог цілком думає про неї. І, крім їжі та притулку, про які спонукає людину піклуватися знову ж [Бог,] іншої турботи [у людини] немає. Дотримуючись ж волі Господа, вона з усією простотою їй підпорядковується.

Так ось, коли вкорениться ця віра, абсолютно скасовується то знання, яке народжує сумнів у всьому і зменшує віру, а часто її і забирає. Адже це знання, оскільки ми виховані на ньому, має силу єства.

Однак, коли після багатьох випробувань переможе віра, тоді [це знання] перетворюється й народжує – або, скоріше, до цього знання дається у дар – знання духовне, яке не протистоїть вірі, але на її крилах летить і досліджує глибини таїнств. І надалі вони – віра та знання, знання та віра – нерозлучні сестри.

Так ось, давайте тепер ми, які присвятили себе Богу, випробуємо себе, чи є у нас така віра або [в нас] панує знання. І якщо ти все залишаєш на Бога, ось тоді ти збагнув віру і, безумовно, поза всяким сумнівом, знайдеш у Ньому свого помічника. Тому, навіть якщо ти будеш тисячу разів випробуваний, і тебе почне спокушати сатана, щоб притупити твою віру, ти віддай перевагу тому, щоб тисячу разів померти і не слухайся знання. І тоді відкриються двері таїнств. І будеш дивуватися тому, що перед тим був пов’язаний ланцюгами знання. А тепер ти летиш на божественних крилах над землею. І дихаєш іншим повітрям, [повітрям] свободи, якого інші позбавлені.

А якщо ти бачиш, що царює знання, і при найменшій небезпеці ти губишся і впадаєш у відчай, знай, що ти поки що позбавлений віри. І, отже, ти поки ще не покладаєш на Бога всю свою надію, [не віриш] що Він може тебе спасти від всякого зла. Тому подбай щоб тут виправитися, як ми говоримо, щоб не втратити такого великого блага. А тепер послухай, що я скажу.

Прийшов до нас одного разу чоловік, який вже багато років був ченцем, що жив у Швейцарії. Були у нього три серйозні, страшні і до того ж ще невиліковні хвороби. І на ліки він витратив цілий статок, бо він був багатою людиною. І оскільки хтось порадив йому прийти до мене, він відкрив мені свій задум, і я його дуже пошкодував. Так ось, я йому сказав, що він відразу одужає, як тільки повірить, що Бог може його зцілити. Коротше кажучи, якщо я напишу всю історію, скільки я промучився, щоб його переконати, мені доведеться списати вісім листів. Бо він не залишав мене і не йшов, але і не хотів повірити, до тієї хвилини поки не допоміг Бог і він чуттєво не почув голос: «Чому ти не слухаєш, щоб одужати?»

І так він отримав позбавлення, бо я зажадав, щоб він їв протилежне – те, про що він говорив, що помре, якщо це з’їсть. Я зажадав від нього покласти всю надію на Бога і, залишивши знання та наслідувати віру. І їсти замість десяти разів на день, як він їв, один раз. Богу було досить лише трьох днів, щоб його випробувати. А я старанно про нього молився. І вночі побачив уві сні двох страшних птахів, які схопили його, щоб з’їсти. І змій міцно обняв його горло. І він кликав мене диким голосом, щоб я врятував його. Тоді я, змагався з усіма цими чудовиськами та повбивав їх, і прокинувся. А він приходить і каже мені: «Я цілком одужав, як ніби заново народився».

І дійсно, його плоть стала здоровою, як у немовляти. Так ось, були у нього ліки і два ящика з уколами. І я сказав йому, і він викинув все це вниз на скелі. І надалі жив він здоровим і їв один раз на день.

Отже, бачите, що робить віра? Не думайте, що це зробив я. Ні. Я не дійшов до такого стану. Це – віра, у якій є сила здійснювати таке.

Послухайте ще. Одна черниця мені написала, що сильно хворіє і якщо не зробить операції, то помре. Я відповідаю їй, написавши цілком протилежне. Та знову пише, що лікар їй сказав: якщо вона не зробить операції, через кілька днів трапиться прорив і у підсумку смерть. Я повторюю: «Май віру, поклади все на Бога, віддай перевагу смерті». Вона надсилає мені відповідь, що хвороба повернула назад.

Бачите? Тисячі разів я відчув це. Коли думаєш, що перед собою смерть і чекаєш її кожну мить, вона тікає далеко від тебе. Коли боїшся смерті, вона постійно тебе переслідує. Я поховав трьох сухотних, плекаючи надію, що заражусь і сам. Одягнув той одяг, який зняв з померлого, але смерть втікала, попрямувавши до тих, хто боїться її. Я хворію все своє життя. І ніколи не лікувався. Завзято цьому протистою. І де смерть?

Пишу вам це, тому що ви любите досконалість. А мирські не грішать, роблячи відповідно знання, – вони ж і не шукають іншого шляху.

Хочу ж я сказати всім цим, що без волі Господньої ми не хворіємо і не вмираємо. Отже, забирайся від нас подалі, маловір’я.

І коли ми пізнаємо Бога як Творця усілякого блага, Отця, Піклувальника нашого і Покровителя, тоді ми повинні увірувати в Нього від щирого серця і серця. І тільки на Нього сподіватися. І потім ми полюбимо Його, відчуваючи [на собі] багато Його благодіянь. І коли полюбимо Бога від щирого серця як Творця, тоді і ближнього полюбим як самого себе, знаючи, що всі ми брати – Адамові по єству і Христові по благодаті. І тому духовна людина має визнавати не спорідненість плоті, а спорідненість духу, так як він присвятив себе Богові. Бо плоть, самець і самиця, існують для розмноження, від чого ми відріклися і піднялися вище. Так ось, оскільки ми духовні, то повинні і бачити [один одного] духовно. А якщо говорити про душу, то немає душі самець чи самиця, молодий чи старий, але на всьому благодать Христова. Тому прошу: не ув’язнюйте [ваш розум] під законом, оскільки ми під благодаттю. Дозвольте вашому розуму вільно споглядати, яке велике таїнство ховається в словах, які я вам кажу. Щоб ваш розум отримав чисту любов. І щоб піднявся до споглядання Єдиного Бога, нашого Благого Отця.

Оскільки всі ми брати, дихання Боже, Божественне подих, і наш Подавця Життя, Отець, посеред нас, всі наші справи, руху і думки відкриті Його суду і прозорі для Його ока. І перш ніж ти поворухнешся або помислиш що-небудь добре чи зле, відразу дихання, душа, будучи подувом Божим, сповіщає Бога. Ще до того, як ти щось зробиш, Він вже бачить це, і тільки потім ти робиш душевний або тілесний рух.

Тепер вникни в слова пророка: «Повсякчас бачу я Господа перед собою» [2]. Так ось, чи завжди відкриті очі твоєї душі? Або ти вважаєш, що так як ти не бачиш Бога біля себе, то і Він тебе не бачить? Або, оскільки розум твій закритий, вважаєш, що можеш робити що-небудь потай від Нього? Однак Він тебе бачить, журиться і вдає, що не бачить, засуджує твоє маловір’я та затьмарення твого розуму.

Хіба ти не знаєш, що в кожному випадку Ісус буває зціленням усякої потреби? Тобто: їжею голодному, водою спраглому, здоров’ям хворому, одягом оголеному, голосом для співаючих, повідомленням для молитовників, всім для всіх у спасіння.

Повір, дитя моє, що чим би ми не страждали, в усьому Христос є найкращим лікарем душі і тіла. Тільки б ти мав досконале самозречення, досконалу віру і відданість Йому без коливань.

Адже якщо наш солодкий Ісус настільки добрий, милостивий, благий, навіщо впадати у відчай? Якусь дещицю попросимо у Нього, а Він нам дає так багато. Просимо Його про один промінь світла, а Він нам дарує всього Себе – Світло, Істину, Любов. Отже, змирися та всю свою надію покладай на Нього.

І повір мені, що говорю правду, що з того часу, як я став ченцем, скільки мені не траплялося хворіти – я абсолютно не дбав про себе. І нікому не дозволяв подбати про моє тілесне здоров’я, а всю свою надію покладав на безвідплатного Лікаря.

І спочатку було дано мені таке випробування, тіло що вкрилося великими, як лимони, струпами, вся моя спина від верху до низу. І став я як дерев’яний, не у змозі зігнутися. І я боровся з хворобою, зовсім не змінюючи ні білизни, ні іншого одягу. Але звалив на спину торбинку і обійшов всю Святу Гору. До тих пір, поки всі вони самі не лопнули і не потекли навіть по ногам. І я не переодягався, як вже сказав, борючись і терплячи страждання. І стала білизна товщиною у палець від рідини, що сочилася. І в дірки ран містився палець. І зі мною нічого не сталося. І до цього дня, яка б хвороба до мене не приходила, приймаю її з великою радістю: може бути, вона принесе мені вічний сон і опинюся я у Господа Ісуса. Але не настав ще час. Втім, скоро настане.

Смерть, яка для багатьох велика і страшна, для мене – відпочинок, солодка річ, яка, як тільки прийде, одразу позбавить мене від скорботи світу. І я чекаю її з хвилини на хвилину. Вона воістину велика. Але дуже великий і подвиг взяти на себе всі тяготи сьогоднішнього світу, коли кожен вимагає виконання всіх заповідей [тільки] від іншого.

Такий наше час. Тому необхідно терпіння – до тих пір, поки ми, стоячи не віддаємо душу Богові. Тому будь сильний, і хай кріпиться душа твоя у всьому, що б з тобою не сталося.

Через все це я і став трупом. Прошу Бога забрати мене, щоб я [нарешті] відпочив. Дуже прошу любов вашу молитися за мене, бо в мене багато душ, які просять моєї допомоги. І повірите, що за кожну душу, яка отримує допомогу, я відчуваю те змагання, від якого вона страждає. І я не втомлююся писати це, підбадьорюючи вас, щоб ви не боялися хвороби, навіть якщо будемо страждати до кінця [свого] життя.

Адже якщо Бог весь час поруч, навіщо турбуєшся? У Ньому ми живемо і рухаємося [3]. Він нас носить в Своїх обіймах. Богом дихаємо, Богом одягаємося, Бога відчуваємо, Бога споживаємо у Таїнстві. Куди не повернешся, куди не подивишся – скрізь Бог: на Небесах, на землі, у глибинах, у деревах, у камені, у твоєму розумі, у твоєму серці. Так ось, хіба Він не бачить, як ти страждаєш, [не бачить] що ти мучишся? Вислови Йому свої скарги – і побачиш розраду, побачиш зцілення, яке буде зцілювати не тільки тіло, але перш за все пристрасті твоєї душі.

Ти мені пишеш, що поки ти ще належиш своїй тілесній людині. А я кажу тобі, що ти не маєш ще ні краплі від Нового Адама. Ти весь – старий. І коли почне у тобі утворюватися Новий Адам, я сам, якщо буду живий, напишу тобі про те, якими способами утворюється нова людина.

[1] Пор.: Прип. 1, 7.

[2] Пс. 15:8.

[3] Пор .: Діян. 17, 28.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Старец Иосиф Исихаст. Полное собрание творений М., 2015