Українська автокефальна православна церква у Хмельницькій області незабаром може перестати існувати. Юридично. А фактично парафії Церкви об’єднаються з Українською православною церквою Київського Патріархату.

А у перспективі в Україні постане єдина православна Церква.

Про те, що чекає на Церкву та прихожан, говоримо з Преосвященним єпископом Адріаном (Куликом), керуючим архієреєм Хмельницької та Кам’янець-Подільської єпархії Української автокефальної православної церкви (далі УАПЦ). Про кризу у Церкві й шляхи її вирішення архієрей розповів у відкритому листі до Предстоятеля Церкви, Митрополита Мефодія. Проте замість діалогу виник скандал.

Вас не допустили до участі у Архієрейському Соборі УАПЦ. Чи очікували Ви такої реакції Предстоятеля Церкви у відповідь на Ваш лист?

- Ні, мене це здивувало. Рішення скликати Архієрейський Собор 4 квітня прийшло саме після того, як Митрополит отримав мого листа. Тож в мене були всі підстави думати, що під час чергового засідання Собору ми, врешті, візьмемося розглядати всі проблемні питання та розпочнеться рух із оздоровлення Церкви. Бо в листі дійсно описані реальні  проблеми УАПЦ. «Завдячуючи» митрополиту Мефодію, Церква-мучениця фактично втратила свою ідею. За час предстоятельства Кудрякова в неї лише залишилася чудова обгортка та назва. Як не прикро, але це так. І ось, замість того щоб розглядати конкретні питання, він вирішив видалити мене з зали засідань. Інші архієреї просто побоялися йти супротив волі Глави УАПЦ, хоча я висловив те, що кожен з них думає і про що говорив мені не раз.

Про що може свідчити ця ситуація?

У Митрополита немає в планах щось робити для блага Церкви. В мене склалося враження, що він нашій Церкві і померти не дає, і піднятися з ліжка також не дозволяє. На догоду кому він усе це робить? Тут все дуже непросто, як нам внушають.

Зараз головною метою для нас є об’єднання українського православ’я, щоб народ український залишався внутрішньо, духовно цілісним. Лише об’єднавшись навколо Церкви, ми зможемо об’єднати нашу державу. А ворогам вигідно, щоб ми розділювалися за принципом «розділяй і володарюй».

А хто, у даному випадку, виступає ворогом України?

- В першу чергу Україна завжди була у колі геополітичних та релігійних інтересів  Москви.

Ви говорили про об’єднання. Мова йде не лише про сполучення Церков автокефальної та Київського патріархату, але й про об’єднання з Московським Патріархатом?

- Це був би ідеальний варіант. За великим рахунком, Українську автокефальну православну церкву і Українську православну церкву Київського Патріархату абсолютно нічого не розділює з богословського боку. У нас одинаковий канонічний статус і неймовірно переплетена новітня історія. Також, обидві наші Церкви вважають себе ідеологічними спадкоємцями рухів за церковну незалежність на початку та в середині XX cтоліття. Вселенський Патріарх не раз наголошував, що першим кроком  для здобуття нами канонічного визнання УАПЦ та УПЦ КП необхідно об’єднатися.

Відомо, що після інциденту на Соборі Львівсько-Самбірська єпархія УАПЦ перейде у склад Української православної церкви Київського Патріархату.

- Так, це вже третя єпархія УАПЦ після Тернопільської та Хмельницької, яка цими днями прийняла рішення увійти до складу Київського Патріархату. Турбуючись про користь Православної Церкви, єпархія, очолювана чудовим богословом, проповідником та душпастирем – єпископом Іоаном (Швецем), на законному зібранні офіційно висловила бажання звернутися з проханням до Святійшого Патріарха Філарета, щоб той прийняв їх під свій святительський омофор.

Чи відбудеться подібне на Хмельниччині?

- Об’єднавчий  процес йде, але без особливого розголосу, триває Великий піст, та ще й не зовсім зрозумілою є реакція Предстоятеля УАПЦ на вчинки єпископа, духовенства та парафій. Вже зараз очевидно, що Митрополита Мефодія підтримують не більше півтора десятка парафій. Не бажаючи надалі миритися з повною байдужістю Першоієрарха, одночасно усвідомлюючи власне безсилля, парафії потихеньку самі приєднуються до Київського Патріархату. В єдності наша сила.

Протягом якого часу це відбуватиметься?

- Не думаю, що це займе багато часу. Ми очікуємо ланцюгової реакції, підтримки Львівської єпархії, яка є найбільшою у Церкві. Чекаємо, що Івано-Франківська єпархія  також приєднається. Якщо цей рух почнеться ще хоча б в двох найбільших наших єпархіях, то вже можна буде сміливо говорити про об’єднання двох церков у єдину Помісну Церкву.

Які й у чому можуть виникнути проблеми? Чи «відпустить» єпархію Предстоятель?

- Я думаю, що він цей процес вже не контролює. Візьміть для прикладу Тернопільську єпархію, в якій керуючим архієреєм останні два десятки років є сам Предстоятель. За останні часи зі 145-и парафій вона зменшилася до 40-а. Це яскравий показник довіри пастви до свого пастиря. Чи може бути тиск з його боку? Може. Ми отримали землю у Хмельницькому, збудували тут храм і вже був прецедент, коли Митрополит Мефодій намагався розігнати нашу громаду, поставити своїх священиків, а храм – захопити. Такі випадки ще цілком можливі.

Але якщо священик відмовиться переходити?

- Це заклик до вияву доброї волі пастви та духовенства. Я не буду нікого просити чи змушувати. Це добровільне рішення самої парафії. Київський Патріархат, на відміну від УАПЦ Митрополита Мефодія, показав чітке бажання Патріарха, духовенства та мільйонів мирян створити та  розбудовувати єдину Помісну Церкву. І це не може не викликати у нас заздрості та оптимізму. Оскільки УАПЦ за останні десять років, окрім порожніх слів, нічого своїм вірним запропонувати не змогла, я не бачу жодних причин, щоб не єднатися навколо Київського Патріархату.

Чи залишаться служити у храмах священики УАПЦ, чи їх замінять священики з УПЦ (КП)?

- Якщо немає вагомих причини замінювати священика, а люди його підтримують, то, безумовно, священик лишається зі своєю паствою.

Що зміниться для прихожан Церкви?

- Має, нарешті, зникнути неприязнь та ворожнеча між православними братами-українцями. Те, що нас розділяло, несуттєве та людське. Ми завжди співслужили одні з одними, де факто, маючи між собою повну Євхаристійну єдність.

Ми надіємося, що об’єднання буде сильним стимулом для наших братів з Московського Патріархату. Господь заповідав – «по тому будуть знати, що ви мої учні, якщо маєте любов між собою». Саме у об’єднанні, прощенні образ і буде прояв нашої любові.

Які перспективи процесу переходу Церкви до складу Київського Патріархату?

- Ми наближаємося до святкування ювілею 1025-ліття Хрещення Київської Русі, головні урочистості якого пройдуть влітку. Київський Патріархат проводитиме в той час Помісний Собор, і я маю надію, що мене почують співбрати-архієреї з УАПЦ, і ми також проведемо Помісний Собор, де обговоримо деталі об’єднання. Я дивлюся в майбутнє з оптимізмом. Бог на землі не має інших рук, окрім наших. Наше Спасіння – у наших руках. Спастися самому, пасивно спостерігаючи, як гине Церква – нереально.

Розмовляла Оксана ІСАЄНКО

http://vsim.ua/

У березні 2013 року Преосвященний Адріан, єпископ Хмельницький та Кам’янець-Подільський Української Автокефальної Православної Церкви звернувся з листом до Предстоятеля УАПЦ, Блаженнійшого Мефодія, митрополита Київського і всієї України, а також, персонально до кожного з членів єпископату УАПЦ, надіславши кожному з них текст листа, з пропозицією на черговому засіданні Архієрейського Собору обговорити реальний стан справ Української Автокефальної Православної Церкви. Однак замість того, щоб у конструктивному руслі розглянути всі проблемні зони УАПЦ, Предстоятелю та кільком його прибічникам сьогодні виявилось багато простішим позбавитись того, хто вголос ставить занадто незручні питання.

Його Блаженству Блаженнішому Мефодію

Митрополиту Київському і всієї України, Предстоятелю УАПЦ

Освященному Архієрейському Собору

Святої Української Автокефальної Православної Церкви

ЗВЕРНЕННЯ

 Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Звертаючись до вас з цим зверненням, я хотів би перш за все висловити свою пошану до Предстоятеля та старшого покоління єпископату нашої Церкви і попросити святих молитов Освяченного Собору за мене грішного. Не претендуючи на те, що моє бачення сучасного церковного життя та його проблем є всебічним, хотів би поділитися своїми думками шодо сучасного становища нашої Церкви з братами-архієреями – членами Архієрейського Собору УАПЦ. 

Я був би радий помилятися, але, на мою думку, наша Церква сьогодні зазнає системної кризи: відсутні загальноцерковні ЗМІ, потребує покращення діяльність загальноцерковних відділів та Патріархії УАПЦ, фактично відсутня співпраця між різними єпархіями УАПЦ, потребує удосконалення робота учбових закладів нашої Церкви.

УАПЦ – єдина церковна структура в Україні, діяльність якої ніколи прямо або опосередковано не підтримувалася державою або великим капіталом. Важкою була й історична доля нашої Церкви, яка відродилася «з попелу», не маючи ані храмів, ані власних кадрів, ані духовних шкіл, де б вони могли зростати. Враховуючи це, я далекий від думки перекласти відповідальність за сучасну кризу в УАПЦ на Предстоятеля та єпископат нашої Церкви – адже безумовно в умовах постійного браку коштів та кадрів УАПЦ сьогодні вельми важко налагодити повноцінне функціонування загальноцерковних відділів та Патріархії, а також подбати про достойне представництво Церкви в інформаційному просторі.

Тим не менше, не зважаючи на поважні причини, які ускладнюють сьогодні життя та розвиток нашої Церкви, існує наша спільна відповідальність за життя Церкви та особиста відповідальність кожного з єпископів-членів Архієрейського Собору УАПЦ як за життя своєї єпархії, так і за загальноцерковну кризу, якої зазнає сьогодні наша Церква. Керуючись своїм християнським сумлінням, я би хотів винести на братське та відповідальне обговорення своє бачення сучасних проблем нашої Церкви:

1. У порушення Статуту (п.4.2) та канонічної традиції нашої Церкви останні 13 років не збираються Помісні Собори УАПЦ. Останній Помісний Собор було скликано в 2000 році, таким чином, згідно чинного статуту Церкви, пропущено скликання та робота 4-х Помісних Соборів: 2003, 2006, 2009 та 2012 років. Нескликання Помісного Собору, по-перше, породжує багато проблем, бо є низка питань, які в компетенції лише Помісного собору як найвищого органу влади в УАПЦ і лишаються невирішеними роками. По-друге, осторонь лишаються віряни і клірики нашої Церкви. Треба якомога швидше розпочати обговорення організації та скликання собору та низку питань для вирішення.

2. Занепокоєння викликає процес відходу від УАПЦ як архієреїв УАПЦ, так і окремих парафій, і навіть цілих благочинь, що породжує негативне сприйняття суспільством і дискредитує УАПЦ. Ризик одноосібних рішень завжди є в можливій помилковості однієї людини, тому є мудрість в тому, що важливі справи завжди вирішуються як результат братнього соборного осмислення, що підтверджується Ап. Правилом 34:”Епископам всякого народа подобает знать первого в них, и признавать его как главу, и ничего превышающего их власть не творить без его рассуждения: творить же каждому только то, что касается до его епархии, и до мест к ней принадлежащих. НО (!!!!) и первый ничего да не творит без рассуждения всех. Ибо так будет единомыслие, и прославится Бог о Господе во Святом Духе, Отец, Сын и Святой Дух”. При допущенні ж помилок необхідно вчасно їх усвідомлювати і негайно виправляти, поки вони не викликали зворотних дій і негативних наслідків.

3. Існування сталої практики одноосібних рішень, що мають бути в компетенції соборів Архиєрейского чи Помісного (пп.4.5 – 4.7, 5.5 – 5.8 Статуту), призводить до юридичних колізій, порушення статуту, відсутності довіри до рішень, що приймаються, а отже і підтримки таких рішень на різних рівнях. Зокрема, такі юридичні та етичні колізії виникають з процедурою прийняття до складу єпископату УАПЦ єпископів з інших церковних юрисдикцій як в Україні, так і за її межами (Статутом не врегульовано). Ця ситуація відома мені на власному прикладі: 2003 р.Б. на запрошення Митрополита Мефодія я прибув до України з США, де перебував у складі єпископату УАПЦ Північної та Південної Америки та Діаспори, після з його ж благословення ніс послух з окормлення священства та вірних УАПЦ в Черкаській, Одеській, Житомирській єпархіях.

Утім, мій канонічний статус в УАПЦ було остаточно унормовано лише у лютому 2011 року. У аналогічній до мого колишнього статусу ситуації сьогодні перебуває Високопреосвященний Архієпископ Іов (колишній керуючий Тернопільсько-Кременецької Єпархії УПЦ КП), який 1-го червня 2012 р. увійшов до євхаристійного єднання з УАПЦ, але досі не увійшов до складу Архієрейського Собору нашої Церкви. Необхідно у Статуті унормувати і чітко означити сферу рішень, які є в компетенції одноосібно Предстоятеля, Патріаршої ради, Архієрейського та Помісних соборів. 

4. Повернення в канонічні границі потребує практика масового надання парафіям УАПЦ, які з тих або інших підстав не бажають перебувати під канонічною владою єпархіального архієрея, статусу ставропігійних. Не заперечуючи доцільності самого інституту ставропігії, вважаю некорисним для церковного життя ситуацію, коли ставропігійні парафії перетворюються на структуру паралельну, а нерідко і опозиційну до єпархіальної влади, що розриває Церкву і зашкоджує єдності.

5. Патріархія УАПЦ фактично не діє, перетворилася на резиденцію Предстоятеля. Через це відсутня координація структури Церкви, УАПЦ лишається без офіційних контактів і стоїть осторонь суспільного життя. Ми маємо соборно вирішити, яким чином відновити повноцінну роботу Патріархії,та які для цього потрібні ресурси. Глибоко переконаний, що вирішення цієї проблеми – це питання не просто чийогось особистого престижу, але відновлення самоповаги та публічної репутації усієї нашої Церкви. 

6. В той час коли в УПЦ та УПЦ КП відбувається реформа духовної освіти (формування трьохрівневої духовної освіти відповідно до Болонського процесу), кризовий стан освіти в УАПЦ (виключно на прикладі семінарії і академії УАПЦ в м.Теребовля) не дозволяє нашим учбовим закладам успішно інтегруватися у європейський та вітчизняний освітній та науковий простір. Жахливий освітній рівень кадрів нерідко стає спокусою для вірян. Мені неодноразово приходилось стикатись з фактами застосування різних окультних практик кліриками ввіреної мені єпархії і нерозумінням християнського православного вчення. Необхідно налагодити повноцінну роботу хоча б невеликого загальноцерковного учбового закладу з належним рівнем кадрів, для чого можна розглянути питання залучення співробітників зі світських університетів та богословських закладів інших церков.

7. Досі не встановлено прозорий та справедливий порядок збору єпархіяльних відрахувань та їх перерозподіл. Норми щодо формування церковного майна закріплені в п.29 Статуту. Але за 20 років існування нашої церкви практика показала, що ці положення Статуту не відповідають вимогам часу і потребують соборного перегляду. На практиці постійно порушується 4 правило Сьомого Вселенського собору, яке наголошує про неприпустимість вимагання єпископом коштів та іншого майна, і про те, що «Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки» (2 Кор.12:14). Тут треба враховувати наступне. По-перше, дуже важкий сучасний матеріальний стан нашої пастви.По-друге, наші єпархії неоднорідні за розмірами, кількістю парафій та, відповідно, кількістю постійних прихожан. Але «від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк.12:48). І навпаки: «очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить …» (Мф.12:20).

Для вирішення цього питання пропоную ввести базовий показник внесків (мінімальний чи максимальний, на розгляд собору, наприклад, середньоарифметичну суму щомісячних внесків однієї парафії кількістю 30 чоловік), та коефіцієнти, на які треба робити поправку при розрахунку кінцевої суми внесків по кожній єпархії (наприклад, відповідно до кількості парафій). Тоді система збору єпархіальних внесків прийме здоровий, прозорий та справедливий вигляд. Це сприятиме оздоровленню атмосфери серед нашого кліру та мирян і попередить невдоволення вірних в тих єпархіях, де збирати внески найважче.  

8. Потребує осмислення та активізації діалог УАПЦ з іншими церковними спільнотами. З незалежних від УАПЦ причин фактично загальмований діалог з УПЦ. Активізації вимагає процес діалогу з Константинопольським Патріархатом. Соборного осмислення потребує проблема діалогу з УПЦ КП, в якому необхідне визначення як щодо цілі такого діалогу, так і позицій в ньому нашої Церкви. Об’єднання УАПЦ з УПЦ КП є головною умовою для початку вирішення нашого канонічного питання Вселенським Православ’ям. Ця умова неодноразово в різні роки озвучувалась Вселенським патріархом Варфоломієм, наразі її невиконання є перепоною для нашого визнання. При бажанні єдності обох церков відсутність єдності лише провокує ворожнечу, спокушає вірян і зовнішніх.

Є незрозумілим відношення УАПЦ до УПЦ КП, яке на протязі останніх 10 років змінювалося декілька разів чи не на протилежне. Відсутність прозорої та послідовної позиції єпископату УАПЦ з питань діалогу зі згаданими вище церковними юрисдикціями призведе до поглиблення руйнівних тенденцій в УАПЦ, а процес переходу її церковних підрозділів в інші юрисдикції продовжуватиметься. Чи не краще, замість того щоб безсило спостерігати за поодинокими втратами, які будуть з задоволенням смакувати ЗМІ, провести нормальні цивілізовані об’єднавчі переговори, прийняти рішення про проведення Об’єднавчого Собору та послідовно його виконати. Цим ми покажемо приклад загальноцерковної волі до відновлення єдності народу Божого і подамо потужний сигнал УПЦ МП щодо наявності у нас у всіх конструктивізму, здатності прощати провини ближнього та любові до Господа нашого Ісуса Христа. 

9. Існує нагальна потреба створення та підтримки загальноцерковних ЗМІ УАПЦ – газети, журналу та офіційного сайту УАПЦ, які б сприяли процесу згуртування священства та вірних УАПЦ довкола її загальноцерковного центру.

Ваше Блаженство, Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Як я вже зазначив раніше, я свідомий того, що сучасна криза в УАПЦ викликана не лише нашими спільними помилками або недостатніми трудами, але низкою об’єктивних історичних складностей. Саме тому я просив би вас розглядати це звернення не як визнання нашого безсилля, а виключно як братську пропозицію до обговорення проблем, які об’єктивно стоять перед нашою Церквою.

Утім, розуміючи масштабний характер кризи та її причини, я пропоную залучити до їх вирішення священство та вірних, для чого виношу на ваш братський розгляд пропозицію про скликання Помісного Собору УАПЦ, який би відновив практику соборного керування Церквою та допоміг єпископату нашої Церкви у цей складний час виробити загальноцерковне бачення проблем та шляхів їх вирішення. Враховуючи той факт, що влітку цього року вся християнська громада України відзначає 1025-ліття Хрещення Київської Руси, пропоную приурочити проведення Помісного Собору до цього ювілею та скликати його не пізніше серпня цього року.

З належною пошаною та проханням молитов ваш співбрат смиренний

Єпископ АДРІАН

13 березня 2013 р. Б. м. Хмельницький