Але Тайбе перебуває в облозі. Ізраїльські поселенці, підбадьорені десятиліттями неконтрольованої агресії та зазіхань на місто, піддають жителів Тайбе систематичним переслідуванням та насильству. У 1977 році на землі, яку  конфіскувала у міста Армія оборони Ізраїлю, було засновано поселення Рімонім. Згідно з угодами Осло 1995 року, 35% території Тайбе було визначено як зона B, а 65% — як зона C. Зона B підпадає під цивільну адміністративну владу Палестинської автономії, але нагляд за безпекою покладається на ізраїльську владу, яка здійснює повний контроль над Зоною C. Протягом останніх трьох десятиліть спостерігалося розширення поселень, прилеглих до Тайбе, а також постійні зазіхання та конфіскації сільськогосподарських угідь жителів Тайбе, включаючи підпали будинків. Атмосфера безкарності поселенців щодо Тайбе переросла на початку липня в напади, що поставило під загрозу безпеку громади міста та загрожувало спадщині християн на Святій Землі.

7 липня 2025 року поселенці підпалили історичне кладовище та церкву Святого Георгія, і це лише остання провокація, організована форпостами поселенців, які місцеві священники називають «базою для подальших нападів на землю та її людей». 8 липня лідери місцевих церков звернулися з терміновим закликом розслідувати напади, закликаючи притягнути винних до відповідальності, застосувати дипломатичний тиск з метою захисту потерпілих, скерувати міжнародні делегації для збору свідчень та підтримати економічні та сільськогосподарські ініціативи Тайбе.

Втрати від цих нападів на Тайбе вражають: поранено 58 палестинців, 67 були змушені покинути свої домівки. І це не поодинокі випадки. У 2013 році поселенці підняли ізраїльський прапор над монастирем у місті, що було виразним актом провокації та домінування. Церкви, кладовища та релігійні символи в умовах окупації є загрожені, а місцеві громади перебувають у жаху, під постійною загрозою з боку своїх сусідів, без захисту чи можливості звернутися за допомогою.

Після нападів Рада патріархів і глав церков Єрусалиму організувала візит солідарності до села та закликала до «негайного та прозорого розслідування того, чому ізраїльська поліція не відреагувала…», підтримавши заклики греко-православних, латинських та мелькітських греко-католицьких священиків Тайбе притягнути винних до відповідальності.

Утім погрози жителям Тайбе продовжуються, як і в усіх інших частинах окупованого Західного берега, що межують з розширюваною мережею поселень. Напади на Тайбе та розширення поселень збільшують ризик подальшого знищення палестинського життя та є символом ширшої картини гомогенізації Святої Землі, релігійний плюралізм якої дедалі більше стирається. Посилення жорстокості екстремізму поселенців лише змушує замовкнути тих, хто виступає за плюралістичне суспільство, де всі могли б жити пліч-о-пліч у мирі.

Християнське населення Палестини скорочується. Сьогодні християни становлять лише близько 1% населення палестинських територій, що приблизно на 10% менше, ніж у 1948 році. Хоча це скорочення можна частково пояснити ширшими регіональними та економічними проблемами, значна його частина пов’язана з цілеспрямованим насильством з боку ізраїльських поселенців, дискримінаційною політикою та конфіскацією земель, що належать християнам. Реальність очевидна: палестинські християни залишають країну не за власним бажанням. Їх звідти витісняють.

Церкви за мир на Близькому Сході (Churches for Middle East Peace – CMEP) задокументували численні подібні випадки проти християнських громад упродовж багатьох років. На Західному березі річки Йордан християнська родина Кайсія спостерігала, як ізраїльська влада зруйнувала їхню ферму та ресторан, а їхню землю захопили поселенці. Подібний тиск відчуває християнська сімейна ферма «Намет націй» поблизу Вифлеєму. Незважаючи на наявність офіційних документів, що датуються понад століття тому, вони є свідками того, як гектари їхніх сільськогосподарських угідь вилучають для розширення ізраїльських поселень.

Напади на Тайбе не можна ігнорувати. Вони служать як свого роду тривожний дзвіночок маленькому християнському містечку, чиє виживання символізує виживання всіх християн на землі. Виживання християн підкреслює ціну екстремізму поселенців і відображає гноблення, з яким стикаються їхні мусульманські сусіди упродовж тих самих десятиліть військової окупації.

Християнська громада в Старому місті Єрусалиму відчуває подібний страх і переживає таке ж насильство, як і християни в Тайбе. Під загрозою знищення перебуває стародавній Вірменський квартал. Суперечлива земельна угода та судові процеси можуть позбавити Вірменський патріархат 25% його землі. Йдеться не лише про квадратні метри. Йдеться про те, чи християнська присутність у Єрусалимі надалі процвітатиме, чи перетвориться у символічний пережиток минулого.

Священне місто Єрусалим має служити світові мультикультурною мозаїкою, яка приймає всіх, справжнім втіленням міста миру. Грецький православний патріарх Єрусалиму, Його Блаженство Теофіл III, зазначає: що Єрусалим служить «взірцем співіснування авраамічних релігій, цивілізації та культур. Це те, чого потребує світ сьогодні».

Альтернативний сценарій виражається в атаках у порядку відплати та в законодавчих, економічних та судових діях, які шкодять релігійно-культурному плюралізму, що є основою миру на Святій Землі. Цю альтернативу підсумовує в рекламний щит, встановлений поселенцями перед Тайбе, на якому написано: «Тут для вас немає майбутнього».

Тайбе — це яскраве та болісне нагадування про те, що поставлено на карту. Не можна ігнорувати руйнування святих місць, переслідування християнських родин та постійний відхід вірних із землі, в якій народився Христос. Якщо ця тенденція продовжиться, церкви та монастирі залишаться лише порожніми будівлями, музеями віри, яка колись жила та наповнювала цю землю.

Ми звертаємося з цим закликом до християн усього світу: не відводьте погляду. Місце народження нашої віри спустошується. Це не абстрактні заголовки чи далекі історії. Це наші брати та сестри у Христі, які живуть на тих самих пагорбах і в тих самих селах, де ходив, навчав і любив Ісус.

Ми повинні діяти не лише молитвою, а й захистом, солідарністю та ресурсами. Ми повинні голосно вимагати дій від міжнародних організацій, включно з урядом США, щоб притягнути Ізраїль до відповідальності за відмову від захисту християнських громад. Ми повинні підтримувати місцеві християнські установи та громади на місцях, щоб вони могли вистояти та процвітати.

Святі місця Палестини повинні залишатися живими, не лише в камені, а й у дусі, в молитві та в живій присутності місцевих християн. Тож зробімо так, щоб у цих священних місцях продовжували лунати гімни та літургії, і щоб вони не замовкали під тягарем несправедливості.

Крістофер Хут, Мей Еліз Кеннон

Джерело: PUBLIC ORTHODOXY

Слова Нетаньяху пролунали після заяви президента Трампа про те, що: «США візьмуть під контроль сектор Газа, і ми попрацюємо там, ми контролюватимемо його і відповідатимемо за демонтаж усіх небезпечних, нерозірваних бомб та іншої зброї на цій території, розрівняємо її і позбудемося зруйнованих будівель, вирівняємо все і створимо передумови для економічного розвитку, яке забезпечить необмежений регіон. Зробимо справжню справу, зробимо щось інше».

Якби не згадка президентом про виселення палестинців із Гази, у принципі можна було б сказати, що це чудова сформульована з боку США основа для міжнародної соціальної та гуманітарної допомоги безжально зруйнованому сектору Газа, де загинуло понад 100 000 палестинців. За оцінками наукового журналу Lancet, ця цифра навряд чи може бути названа остаточною, оскільки до неї не входять усі ті, хто зник безвісти чи отримав поранення і все ще бореться за своє життя.

Однак є дві деталі, які міг би вловити уважний слухач цих спільних заяв.

Перша полягає в тому, що президент від початку прямо сформулював свою політику щодо Гази і ясно дав зрозуміти, що близько 1,7 мільйона палестинців не можуть повернутися додому і жити в секторі Газа, а мають переїхати до сусідніх країн, таких як Єгипет та Йорданія. Проте ізраїльський прем’єр-міністр у своїй спочатку заявленій позиції, схоже, не збирався відразу однозначно підтримати концепцію президента Трампа і продовжував говорити про просте зачищення ХАМАСу та терористичних формувань. І лише коли журналісти запитали прем’єр-міністра Нетаньяху про те, як він ставиться до пропозиції Трампа щодо Гази, він прямо і однозначно погодився з ним, похваливши президента.

Друга деталь полягає в тому, що коли президент Трамп говорив про «робочі місця та житло для мешканців цього регіону», він, схоже, не мав на увазі корінне населення сектору Газа, яке, за його словами, не може там залишатися. І навіть Західний берег річки Йордан, схоже, очікує така сама доля переселення. Зі спільних заяв також стало ясно, що Трамп уявляє собі ізраїльську Середземноморську Рів’єру на тому самому місці, де до останнього часу палестинці жили в тісноті через тривалі проблеми з перенаселенням.

Руйнівне військове втручання

На тій же прес-конференції президент Трамп – цілком справедливо, на мій погляд, – чесно визнав і прямо констатував трагічний провал американської зовнішньої політики на Близькому Сході, який, як він красномовно заявив, коштував американському народу кілька трильйонів доларів та незліченних людських життів. Очевидно, що президент вирішив замінити руйнівні військові інтервенції США новим економічним наступом, який здійснюватиметься за допомогою гігантських інвестицій та програм реконструкції, які не мають прецедентів в історії.

Однак тут постає питання, пов’язане з тим, на що ми вказали на самому початку, як етичний і гуманітарний, так і богословський. Наскільки стійкою може бути модель обміну фундаментальних прав на землю та батьківщину на робочі місця та деякі економічні вигоди без участі корінних мешканців регіону? Як можуть США, які розділяють такі цінності, як свобода, лібералізм і базову цінність – віру в людину, поблажливо ставитися до фактичного вигнання корінного народу, так само стародавнього, як і євреї, і прямо виступати за це вигнання?

Крім того, війна між палестинцями та євреями – це громадянська братовбивча війна. Якщо звернутися до історії та передісторії, то навіть згідно з єврейською традицією та релігією, предком сьогоднішніх євреїв і всіх племен цього регіону є Ной, який залишив трьох нащадків – Сіма, Хама та Яфета, які стали трьома прабатьками основних рас людства – семітів, хамітів та іафетитів (європейські раси).

Далі, звідки випливає, що корінний народ, у даному випадку народ Ізраїлю, один із нащадків Ноя, має право поневолювати інші народи (також вимагають і заслуговують на батьківщину) більше, ніж ті, хто змушений назавжди залишити будинки своїх предків, у яких вони жили протягом багатьох тисячоліть? Адже і палестинці, і євреї є історично корінними жителями регіону, які мають однакові права. Пізніше сталося ототожнення релігії та нації, і з того часу єврейство ототожнюється з юдаїзмом.

Очевидно, що ці нові тенденції у Вашингтоні свідчать про зближення богословських, метафізичних та есхатологічних традицій, які, однак, мають конкретне історичне призначення та сенс і не можуть бути інтерпретовані надто широко:

З одного боку, знаходиться єврейський месіанізм з ідеєю грандіозного царства і всевладдя, що зберігає відданість Старому Завіту і претендує на визнання через ототожнення певної раси, нації та народу з божественним. З іншого боку, американське маніхейське («ми – добрі, решта – погані»), монофізитське (що заперечує співіснування різних природ — Бога і людини, греків і євреїв тощо) християнство, яке, не зумівши змістовно оновитись у світлі Нового Завіту, знаходить у єврейському месіанізмі Нетаньяху виправдання індивідуалістичному лібералізму в рамках постмодерного неоколоніального капіталізму.

Саме на Новому Завіті засновані такі культурні цінності, як повага до людської особистості, справедливість, рівність людей як індивідів та особистостей, а також спільне існування всіх людей у місті-республіці (πόλις).

Президент Трамп — людина, яка щиро прагне миру, і його бачення Близького Сходу могло б стати прикладом видатного американського внеску у розвиток демократії на Близькому Сході, якби палестинці знайшли своє місце та визнання насамперед як особистості в новому плані розвитку регіону. Однак йому слід бути обережним, щоб не асоціюватися з «глобальним Голокостом», який загрожує Близькому Сходу, якщо там не буде поваги до людського життя. Адже було передбачено, що на Близькому Сході відбудеться зіткнення всіх народів, якщо справедливість та повага до прав людини буде скасовано; якщо повернуться варварське ставлення до влади та одержимість владою.

Тому не можна допустити, щоб президент Трамп – в ім’я захисту демократії, заради якої він ризикував своїм життям у США, – сприяв знищенню демократії на Близькому Сході, проводячи згубну політику. Ту політику, яка, по суті, стала б повторенням Голокосту корінного населення Америки, здійсненого західноєвропейськими колонізаторами та Голокосту єврейського народу, викликаного європейським нацизмом.

Панайотіс Павлос, науковий співробітник філософського факультету Університету Осло (Норвегія), виконавець та викладач візантійської музики

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»