У перший рік свого правління ми спостерігали за цим управлінням:

- Погрожувати ворожістю європейським союзникам

- Порушують міжнародне право, страчуючи підозрюваних у контрабанді наркотиків без суду

- Скоротити мільярди доларів, призначені для бідних та хворих у всьому світі

- Застосовувати насильство проти мирних протестувальників

- Обмовляти та демонізувати людей на основі раси, етнічної приналежності та/або релігії

- Припинити захищений статус шукачів притулку та інших груп ризику, які шукають притулку в Сполучених Штатах

- Переслідувати та депортувати іммігрантів без кримінального минулого, використовуючи несправедливі та жорстокі поліцейські методи

- Зупиняйте або затримуйте людей виключно на підставі їхньої раси, етнічної приналежності чи мови

- Переслідування окремих осіб та установ за здійснення ними права на свободу слова та протесту

- Діяти способами, які виглядають як порушення верховенства права та Конституції Сполучених Штатів

- Використовувати християнську віру як інструмент для легітимізації несанкціонованих актів влади та насильства

Православна Церква стверджує фундаментальну гідність і цінність кожної людської істоти, оскільки кожна створена за образом Божим, незалежно від раси, етнічної приналежності, статі, країни походження, імміграційного статусу, релігії чи політичної ідеології. Ми також знаємо, що на Страшному суді, як навчає Євангеліє, нас будуть судити за те, як ми ставилися до бідних, голодних, чужинців та ув’язнених. З огляду на вищезгадані дії цієї адміністрації, які явно порушують заповідь Христа любити ближнього свого, як самого себе, ми вважаємо своїм обов’язком мирно протистояти несправедливості та працювати над захистом невинних.

Ми боїмося, що мовчання наших церков у цей момент завдасть шкоди нашим братам і сестрам, як у Церкві, так і поза нею, які ризикують стати жертвами. Враховуючи, що іммігранти першого покоління складають 42% православних християн у Сполучених Штатах, багато членів наших власних парафій також можуть стати мішенню за їхню расу, етнічну приналежність чи мову. Ми боїмося, що так само, як церкви в минулому були співучасниками насильства режимів та імперій, на їхню велику ганьбу, майбутні покоління можуть розглядати наше мовчання щодо цих моральних питань як форму неявного схвалення. На жаль, є навіть ті, хто, окрім мовчання щодо цієї несправедливості, плутає вірність президенту Трампу чи певній політичній партії з вірністю Христу чи вченню Церкви.

Тому ми зі смиренням та повагою просимо духовенство та ієрархів Православної Церкви запропонувати пастирське керівництво щодо соціальних вчень Церкви, які стосуються цього моменту, та роз’яснити роль, яку члени Церкви повинні відігравати у протидії насильству проти наших ближніх.

Ми також просимо наших обраних посадовців, особливо тих, хто сповідує християнську віру, зробити все, що в їхніх повноваженнях, щоб стримати несправедливі дії цієї адміністрації, захистити святість і гідність людського життя, підтримувати верховенство права та захищати демократичні принципи.

З молитвою та повагою,

1. Джосія Кідвелл, Університет Невади, Лас-Вегас
2. Арістотель Папаніколау, Фордхемський університет
3. Сергій Чапнін, OCSC, Університет Фордема
4. Ендрю Клагер, Університет Святого Стефана / Інститут Джима Фореста / Православне товариство миру
5. Пол Стеценко, доктор музичних мистецтв, Джульярдський університет
6. Джордж Демакопулос, Університет Фордема
7. Гейл Волошак, Північно-Західний університет
8. Діна Зінгаро, Гарвардська школа права та Гарвардська школа богослов’я
9. Спірідула Атанасопулу-Кіпріу, Критський університет
10. Брендон Галлахер, Університет Ексетера
11. Амелія Анцулатос, Єльська школа богослов’я
12. Еффі Фокас, Американський коледж Греції
13. Кортні Ванес, Університет Фордема
14. Ендрю Лаут, незалежний науковець
15. Джек Луїс Паппас, OCSC, Університет Фордема
16. Сара Лівік-Мозес, Університет Ганнона
17. Сьюзен Гарві, Університет Брауна
18. Кирило Говорун, Університет Лойоли Мерімаунт
19. Іонут Білюта, Університет GE Palade/Інститут релігієзнавства Йоана Петру Куліану
20. Валері Каррас, професорка теології та історії церкви (у відставці)
21. Клер Коен, Університет Сальве Реджайна
22. Джон Лівік-Мозес, LCSW
23. Давор Джалто, ISCC
24. Девід Бентлі Харт, Університет Нотр-Дам
25. Рейчел Контос, Фордхемський університет
26. Тімоті “Coup” Couper, Фордхемський університет
27. Діонісій Анцулатос, Метрополія Нью-Джерсі
28. Васіліос Макрідес, Університет Ерфурта, Німеччина
29. Ніколас Румас, Еллінський коледж
30. Анастасія Блек, Університет Кларка
31. Джейн Янк, доктор філософії, LICSW
32. Джеймс Фодор, Університет Святого Бонавентури
33. Ребекка Гарріс Хант, православна
34. Даніель Скарборо, Назарбаєвський університет, Казахстан
35. Джанет Даміан, православна християнка
36. Елізабет Александра Діамантопулу, Лабораторія релігійного дослідження (ReligLab), Афінський національний університет імені Каподістрії
37. Костянтин Псімопулос, Гарвардський університет та Чиказький університет
38. Лія Льюїс, Університет Рутгерса та грецька православна церква Святої Трійці, Вестфілд, Нью-Джерсі
39. Маргарет Скотт, православна християнка
40. Мерілін Рувелас, грецька православна церква
41. Франческа Мерфі, Університет Нотр-Дам
42. Джон Мелітоніотес, грецький православний християнин
43. Ніколас Стеллакіс, греко-православний
44. Сем Макінтош, Планета Земля
45. Джон Г. Еріксон, почесний професор, колишній декан Православної богословської семінарії Святого Володимира
46. Стефані Р. Смолвуд, Православна християнка
47. Катерина Голіцен, ОКА
48. Теодор Стіліанопулос, Грецька православна богословська школа Святого Хреста
49. Луїс Салес, Коледж Скріппса
50. Дженніфер Нахас, Антіохійська православна церква
51. Джеймс Стівенс, православний християнин
52. Барбара Кларк, православна психологиня
53. Кен Сеньорі, Університет Саймона Фрейзера
54. Колін Джастін Гріммонд, представник Канадської архієпархіїПравославна Церква Америки, Комісія з питань справедливості та миру CCC / член правління Канадських друзів Сабіла
55. Клейтон Свенсон, православний християнин
56. Ларрі Тайлер, православний християнин
57. Шарлотта Ріггл, православна християнка
58. Барбара Гарріс, грецька православна церква
59. Тед Бобош,Православна Церква Америки
60. Марк Свір,Православна Церква Америки
61. Джеймс Скедрос, Грецька православна богословська школа Святого Хреста
62. Моніка Ганна, коптська православна християнка
63. Хелен Еріксон,Православна Церква Америки
64. Сем Хаслер, Сербська православна церква
65. Мішель Мітчелл, православна християнка
66. Роберт Аріда, почесний декан, кафедральний собор Святої Трійці, Бостон, Православна Церква Америки
67. Георгій Контаніс, греко-православний
68. Барбара Х. Андолсен, Університет Фордема
69. Сьюзен Аріда,Православна Церква Америки
70. Габріель Рошель, професор, семінарія Святої Софії (УПЦ) та Університет штату Нью-Мексико
71. Отто Міттерндорфер,Православна Церква Америки
72. Джон Джилліонс, Інститут православних християнських досліджень, Кембридж, Велика Британія
73. Павло Гаврилюк,Православна Церква Америки
74. Анна Мейєндорф, доктор філософії,Православна Церква Америки
75. Анісія Майєр, доктор філософії,Православна Церква Америки
76. Марк Данавей, Антіохійська православна церква
77. Брюс Вілкісон, православний християнин
78. Льюїс Пацавос, почесний професор, Грецька православна богословська школа Святого Хреста
79. Деніел Страмара-молодший, Рокхерстський університет
80. Анна Ціруліс-Тейлор, РПЦЗ
81. Діана Хаджіяне, Університет Лойоли Мерімаунт
82. Христина Флоракіс, греко-православна християнка
83. Кассіан Влахос Моблі, грецька православна церква (Окленд, Каліфорнія)
84. Джуліана Дункан,Православна Церква Америки
85. Девід Лі, Антіохійська православна церква
86. Крістін Керрі, грецька православна
87. Кетрін Свенсон, православна християнка
88. Еріка Барнс, новонавернена – грецька православна церква
89. Бренда О’Райлі, доктор філософії, клінічний психолог (на пенсії)
90. Марк Саттер,Православна Церква Америки
91. Гаррі Паппас, Грецька православна архієпархія
92. Керрі Паппас, Грецька православна архієпархія
93. Ліза Краутер, православна християнка
94. Роберт Атас, грецький православний
95. Кетрін Демакопулос, грецька православна християнка
96. Барбара Макріс, греко-православна християнка
97. АЛІСА ЕЛІАДЕС, грецька православна християнка
98. Костянтин Ефстатіу, грецький православний християнин
99. Стівен Шумейкер, Університет Орегону
100. Преподобний доктор Мільтіадес Ефтіміу, GOA у відставці
101. Елені Цоколас, племінниця Теллі Папаніколау
102. Роберт Салер, Християнська теологічна семінарія
103. Вільям Гуд, грецький православний собор Святої Трійці та Святого Хреста
104. Файра Фотіні Стіліанопулос, Університет Елона
105. Хрисанте Кулурас, грецька православна християнка
106. Ейслінг Ніна Корнетт, членПравославна Церква Америки
107. Еванс Папаніколау, Грецька православна архієпархія.
108. Шері Сан-Кіріко, Антіохійська церква Святого Георгія, Верхній Дарбі
109. Дульсінея Авуріс, Благовіщенська грецька православна церква, Акрон
110. Софія Авуріс, Благовіщення GEO, Акрон
111. Леонід Шмідт,Православна Церква Америки
112. Аннемарі Чіклз, учасниця ортодоксії
113. Магда Біл, дочка отця Джона Біла
114. Памела Данегеліс, Грецька православна церква Архангела Гавриїла, Мі
115. Медея Біл, православна християнка
116. Полін Костіанес,Православна Церква Америки
117. Роні Вінсент-Флетчер, православна християнка
118. Стефані Онофрей, SOC
119. Джон Онофрей, SOC
120. Пол Генрі, Православна Церква в Америці
121. Александра Іріні, греко-православна християнка
122. Джон Авуріс, Благовіщення GOC-Akron
123. Джон Біл, православний християнин
124. Марія Донгаріс, греко-православна християнка
125. Марія Монжо, грецька православна християнка
126. Андрій Партикевич, православний християнин
127. Олександр Патіко, греко-православний
128. Тіна Блекберн, Антіохійська православна церква
129. Надія Тріммер, православна християнка
130. Алекс Аяла, православний християнин
131. Гізер Бейлі, UIS, православна християнка
132. Леслі Крістін Петерсен, доктор юридичних наук, магістр права, Антіохійський університет
133. Майкл Віденер,Православна Церква Америки
134. Джош Енслі, православний християнин
135. Памела Каліста, православна християнка
136. Петро Потаміанос, греко-православний християнин
137. Бенджамін Данавей, Антіохієць
138. Деметрі Папакостас, професор
139. Джон Брек, Православна Церква Америки
140. Джон Хуан, православний християнин
141. Джакомо Санфіліппо, Православ’я в діалозі

Долучитися та поставити свою підпис можна тут: An Open Letter from Orthodox Christians

]]> http://kyiv-pravosl.info/2026/03/27/schodo-porushen-hromadyanskyh-prav-ta-prav-lyudyny-u-spoluchenyh-shtatah-vidkrytyj-lyst-pravoslavnyh-hrystyyan/feed/ 0 http://kyiv-pravosl.info/2026/02/21/vira-pid-nahlyadom-pravoslavya-dlya-rosiji-tse-sche-odyn-vyd-zbroji/ http://kyiv-pravosl.info/2026/02/21/vira-pid-nahlyadom-pravoslavya-dlya-rosiji-tse-sche-odyn-vyd-zbroji/#comments Sat, 21 Feb 2026 11:50:08 +0000 admin http://kyiv-pravosl.info/?p=10172 Continue reading →]]> Нещодавня кампанія з дискредитації Святішого Вселенського патріарха Варфоломія, розпочата Службою зовнішньої розвідки Росії (СЗР), вкотре підтверджує, що Кремль і Московський патріархат діють у повній згоді, використовуючи релігію для досягнення своїх геополітичних цілей та обливаючи брудом першого серед рівних в Православній церкві.

Намагаючись навісити на Вселенського патріарха ярлик «антихриста в рясі», російська влада передусім підкреслює ту роль, яка відведена Московському патріархату в системі державної влади та поширенні дезінформації.

Наприклад, європейські спецслужби та політичні аналітики описали цей порочний альянс так: у деяких частинах Північної та Східної Європи церкви та пов’язані з ними релігійні організації стратегічно розміщувалися поблизу важливих інфраструктурних об’єктів та транспортних шляхів, слугуючи прикриттям для російської розвідки.

На околиці стратегічно важливого міста Вестерос у Швеції росіяни збудували церкву, що викликала серйозне занепокоєння місцевої влади щодо її справжнього призначення та здатності до збору розвідданих.

Якою ж іронією є те, що російські спецслужби звинувачують Константинопольську церкву у перебуванні під впливом західних держав чи використанні її як інструменту іноземними гравцями, особливо враховуючи, що у цій країні державні та релігійні структури практично злилися воєдино.

Новий вибух емоцій у російських чиновників – це не стільки новина, скільки продовження та посилення їхніх нескінченних спроб підірвати авторитет Вселенського патріархату. І це ще раз показує, що для Кремля православ’я – ще одне поле битви в інформаційній війні. Багато років тому я докладно описав цю тенденцію у статті «Чому метою інформаційної війни Росії стала Константинопольська церква».

Останніми роками такі підступні тактики, точно описані у відповіді Фанару на заяву СЗР і сповнені «вигаданих сценаріїв, фейкових новин, образ та сфальшованої інформації…», стали досить витонченими та націлені передусім на новонавернених і всіх тих, хто шукає можливості вивчати православну віру на онлайн-платформах.

Прихильники Росії намагаються представити Константинополь як маріонетку Заходу, водночас вихваляючи Московський патріархат як єдиного хранителя істинного православ’я.

Незважаючи на напади та постійну дезінформацію, реальність на місцях виглядає зовсім інакше. У багатьох європейських країнах уряди, духовенство та віряни чинять опір і поступово виходять з-під юрисдикції Московського патріархату.

Наприклад, уряд Литви офіційно визнав новий екзархат під юрисдикцією Константинополя після візиту Вселенського патріарха Варфоломія до Вільнюса у 2023 році та подальших зустрічей на високому рівні.

У Болгарії та Чехії спецслужби розпочали розслідування у зв’язку з підозрами, що дії Московського патріархату можуть становити загрозу демократичному правопорядку. Болгарія вислала з країни пов’язаних із Росією священнослужителів, які намагалися впливати на політичні процеси в інтересах Кремля.

Аналогічна ситуація сталася у 2024 році в Естонії, коли уряд відмовив у продовженні посвідки на проживання місцевому митрополиту, підпорядкованому Москві, посилаючись на загрозу національній безпеці.

У багатьох російських єпархіях священнослужителі, які не підтримують військову агресію Москви або, що ще гірше, виступають проти неї, залишають свої посади і часто зазнають канонічних покарань, а дехто шукає притулку у Вселенському патріархаті.

Ці приклади показують, що не лише Україна намагається обмежити чи усунути вплив Москви, але й ширша коаліція країн, які вбачають небезпеку проникнення в їхні суспільства альянсу Кремля та Московського патріархату.

На цьому тлі Вселенський патріархат не поводиться як геополітичний суперник Москви, а лише виконує свої обов’язки відповідно до канонічних повноважень, наданих йому Вселенськими соборами.

Москва, навпаки, знову й знову ігнорує соборні та канонічні правила, особливо коли вони не вписуються в її плани, та в односторонньому порядку розриває євхаристичне спілкування, не приходить на всеправославні зустрічі, як-от на Святий і Великий Собор 2016 року на Криті, і наполягає на такій моделі першості, яка ґрунтується на політичній перевазі, а не на канонічному порядку.

Православ’я опинилося на роздоріжжі двох протилежних підходів. З одного боку стоїть Константинополь, який, попри постійні нападки, прагне бути об’єднуючим та пастирським центром, відкритим для діалогу та відданим свободі Помісних Церков у рамках канонічної традиції. З іншого боку стоїть церковно-державний комплекс, який дедалі частіше описують як такий, що перебуває у стані «інституційної банкрутства», і це слова, зокрема, одного з провідних російських ієрархів у Молдові.

Що більше російські спецслужби намагаються зобразити Вселенського патріарха Варфоломія як «погрузлого в смертному гріху», то яснішим стає цей контраст. Нещодавні нападки змушують багатьох віруючих, священнослужителів та уряди поставити запитання: яке бачення більше відповідає православ’ю та є вільним від державного контролю?

У цьому сенсі кампанія проти Вселенського Патріархату та Його Святості є непрямим визнанням – і нагадуванням – їхнього неминучого морального лідерства та духовного авторитету. Тоді як Москва використовує мову спецслужб та пропагандистські гасла, Фанар продовжує свою непомітну роботу, відповідаючи на нападки тишею молитви та словом істини, будучи впевненим у тому, що духовна свобода, а не інтриги спецслужб, є справжнім фундаментом Церкви та підґрунтям церковного життя.

Евангелос Сотіропулос (Evagelos Sotiropoulos)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Для повнішого розуміння цінності праці митрополита Іраклія Лісовського розглянемо, що відбувалося з уніатським обрядом з кінця XVI до кінця XVIII стст.

Всупереч думкам деяких істориків, жодної істотної різниці між православним та уніатським обрядом, зокрема літургією, не існувало практично до останньої чверті XVII ст. Ідентичною була храмова архітектура, іконопис, співоча культура….

Так, відомий дослідник стародруків В. Лук’яненко, розглядаючи уніатські та православні Служебники 1617 р., висловив думку про їхню однотипність не лише в друкарському, а й у богослужбовому плані [1, №60]. Ця подібність простежується практично в усіх стародруках XVII ст. аж до випуску Віленського Служебника 1691 р. Незмінним залишалося і поминання церковної влади під час богослужіння: священник поминав свого правлячого архієрея, архієрей – Київського митрополита, і лише Київський митрополит, залежно від конфесії, – Вселенського Патріарха або Римського Понтифіка. Беручи до уваги, що в інвентарях уніатських храмів XVII ст. дуже часто зустрічаються православні Служебники та Требники (і навпаки – уніатські видання у православних), зовнішнє визначення конфесійної приналежності парафіяльного храму могло відбуватися лише за іменем правлячого архієрея або Київського митрополита.

Навіть орган, який деякі дослідники подають як виключно «латинський» або уніатський елемент богослужіння, насправді таким не був. Православний архідиякон Павло з Алепу (Сирія), подорожуючи Україною та північною Білоруссю у 1654 році, розповідав, як православні співають з органами під час богослужіння. Його цей звичай не дивує, і він подібної практики не засуджує [2, ст. 22, 27]. Загалом, якщо говорити саме про білоруських уніатів, документи зафіксували лише два місця, де відправлення співаної літургії відбувалося під акомпанемент органу – у Чарліоні та Новогрудку [3, с. 97 об., 104].

Однак, вже з другої половини XVII ст. розпочинається поступове наближення уніатського (східного) обряду до римо-католицького. Це був саме не розвиток, як намагаються подати деякі сучасні білоруські та українські дослідники, а саме запровадження до історичного обряду Київської православної традиції, який від початку перейняли й уніати, певних латинських елементів, з одночасним витісненням східних практик. На нашу думку, подібна тенденція мала декілька причин:

По-перше, Рим розглядав уніатів та їх обрядовість як щось другорядне у структурі Католицької Церкви, що мусить бути лише тимчасовим «мостом» для переходу колишніх православних на римо-католицький обряд. Відповідно, унійні єпископи та священники відчували ставлення до себе як до кліру «другого ґатунку» з боку римо-католиків і, вважаючи римо-католицький обряд більш «повноцінним», намагалися копіювати його.

По-друге, сам Рим, свідомо чи несвідомо, сприяв ерозії традицій уніатьского обряду. Тут можна навести багато прикладів, але зупинимося лише на кількох.

Зокрема, поява декрету «Небесний Єрусалим» папи Урбана VIII у 1634 році не лише передавала канонізацію нових святих виключно до компетенції Римського Понтифіка, але й руйнувала історичну традицію соборної канонізації Київської митрополії. Крім того, уніати формально позбулися права вшанування білорусько-українських святих, прославлених з середини Х ст. і до Берестейської унії. Уже київський унійний митрополит Гавриїл Календа не подав у Часослові 1670 р. святих, які були відсутні в римо-католицькому календарі, а шістнадцята капітула Василіанського Чину, що відбулася 1709 р., наказує поминати тільки «тих, хто жив у Київській Церкві в часи унії з Римом» [4, с. 164]. Цією ухвалою з унійних календарів викреслювалися практично всі святі Києво-Печерської Лаври, прп. Єфросинія Полоцька, св. Кирило Туровський, та ще велика кількість святих, яких вельми шанував білоруський і український народ.

Подібним руйнуванням історичної традиції Київської митрополії та наближенням канонічної традиції уніатів до римо-католицтва було надання священникам права відправляти дві літургії на день. Схожі звичаї були засуджені у праці візантійського богослова XI ст. Теодора Андійського, а в Західній Церкві – папами Олександром II (1065 р.) та Климентом III (1212 р.). Водночас керуючись римо-католицькою практикою того часу, папа Климент VIII у 1631 р. надав Київському унійному митрополиту право дозволяти священникам відправляти по дві літургії на день. Цей привілей спочатку надавався на сім років і отримав підтвердження з Риму у 1638 та 1653 роках. [5, с. 47], а у XVIII ст. подібна практика була повністю узаконена.

По-третє, Київська уніатська митрополія так і не спромоглася сформувати та відкрити власні духовні школи для підготовки майбутніх священників. Більшість була змушена навчатися у римо-католицьких єзуїтських колегіумах, де майбутнім священникам прищеплювали любов і повагу насамперед до римо-католицького обряду та практик. Аналогічна ситуація, як описують джерела, спостерігалася і в школах при василіанських монастирях, де викладали ті ж самі вихованці єзуїтів.

Природно, що все вищевикладене призводило до літургічного й обрядового хаосу в Уніатській Церкві, який вельми докладно описав аудитор Київської уніатської митрополії, о. Петро Камінський, який ревізував білоруські уніатські парафії та монастирі наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХVII ст.: Під час літургії не робився вхід з Євангелієм; не вживається теплота і губка; не відбувається перенесення Святих Дарів з жертовника на престол; диякон служить у римо-католицькому далматинку, а не у стихарі. Відбуваються процесії з монстранцією по церкві, і під час урочистостей використовується музика. При цьому він зауважує: «як церемонії змішані з грецьких і латинських, так і мова змішана з польською та руською» [6, ст. 90-92].

Офіційно справу спотворення та латинізації історичного обряду Київської митрополії продовжив київський уніатський митрополит Кипріан Жахівський, який у 1691 р. видав новий уніатський молитовник, що був створений на основі «грецького літургікону» кардинала Нерлі. Ця книга була надрукована у 1683 р. Ймовірно, що митрополит отримав літургікон від самого кардинала, який у 1670–1671 рр. виконував обов’язки папського нунція у Варшаві [7, с. 117].

Головним недоліком літургікону Нерлі, що відбилося і на праці митрополита Кипріана Жаховського, була сильна латинізація італійських греків-уніатів, обряд яких був узятий кардиналом за основу. Не аналізуючи уніатський Служебник 1691 та 1995 рр., що не є темою даної статті, відзначимо лише деякі, на нашу думку, істотні моменти.

Так, особливістю цього Служебника є відсутність рубрик вступних молитов. На відміну від Віленських Служебників 1583, 1598 та 1617 рр., які можна вважати взірцем історичної традиції Київської митрополії (як православної, так і уніатської), не згадуються: диякон; іконостас і нічого не говориться про цілунки священником образів, престолу та Євангелія. [8, ст. 80-81]. Була офіційно закріплена римо-католицька традиція обходу храму зі Святими Дарами у Велику П’ятницю та Великдень, що повністю суперечить Східно-Християнській традиції та є чужорідним елементом (на сьогодні подібні обходи (як і загалом процесії зі Святими Дарами) офіційно заборонені Ватиканом для Східних Церков).

Цей курс на латинізацію уніатського обряду, результатом якого мав би бути повний перехід уніатів на римо-католицький обряд, був закріплений рішеннями Замойського синоду 1720 р. Варто згадати, що на той час зміна обряду автоматично означала й зміну національної самосвідомості переважної більшості вірян….

Таким чином, практично з другої половини XVIII ст. на території етнічної Білорусі розпочинається доволі швидке наближення уніатського обряду до римо-католицького, що в перспективі мало призвести до повного переходу білоруських уніатів до римо-католицтва. Цей процес значною мірою зачепив частину монастирів Василіан та сільські парафіяльні структури, а меншою – кафедральні собори та міські храми. І це не було «розвиток уніатського обряду», як намагаються стверджувати деякі білоруські та українські дослідники. Для доказу цього факту розглянемо кожну зі змін більш прискіпливо (наведемо лише основні моменти).

а) Присунене Престолу до стіни. Таке нововведення знищує наступні елементи Східного обряду: зникає «Гірне місце»; зникають усі кадіння навколо Престолу; зникає обхід Престолу з Євангелієм під час малого входу; зникає відхід священника до «Гірного місця» під час читання Апостола (і Євангелія, якщо його читає диякон або якщо служать кілька священників); зникає запрестольний хрест, або він мусить «пересунутися» на Престол.

б) Зникнення іконостаса. Зникає традиція кадіння іконостаса під час служби; зникає малий вхід з Євангелієм та великий вхід (перенесення приготовлених Святих Дарів з жертовника на Престол). У будь-якому разі зникає урочистий вихід з дияконських дверей та вхід до Царських врат. Деградація цього літургічного дійства особливо помітна під час архієрейського служіння.

в) Зникнення жертовника. Перші випадки зникнення жертовників спостерігалися вже під час запровадження додаткових бічних вівтарів та читаних літургій – у другій половині XVII ст. Саме в цей час з’явився звичай здійснення чину проскомидії безпосередньо на бічному вівтарі. Але поступово ця «новація», особливо від останньої чверті XVIII ст., перейшла і на головний вівтар храму. Через зникнення жертовника, повністю зникає такий дуже важливий елемент Східної літургії, як Великий вхід.

Тепер пропоную уявити, як виглядатиме літургія за наявності всіх зазначених вище пунктів (саме так виглядала вівтарна частина більшості уніатських храмів наприкінці XVIII ст.): Священник стоїть у Престолу і здійснює лише повороти до вірян. Практично, подібне богослужіння відрізняється від тогочасної римо-католицької меси лише текстом, мовою (римо-католики служили виключно латиною) та формою причастя. Тим більше, як ми вже зазначали вище, римо-католицькі елементи увійшли і в богослужбове вбрання. Фактично відбувалося поглинання уніатів Римо-Католицькою Церквою…

Отже, у 1784 р., саме під час обрядової кризи в білоруських єпархіях Київської уніатської митрополії, Полоцьким уніатським архієпископом стає Іраклій Лісовський, який, ще перебуваючи на посаді настоятелем монастиря при Полоцькому Софійському соборі та головою Полоцької уніатської консисторії, добре знав проблему сильної латинізації уніатського обряду. Як своє головне завдання новий архієпископ бачить розробку та здійснення обрядово-літургічної реформи.

Вже в січні 1785 р. Архієпископ Іраклій Лісовський пише лист до Риму, де викладає свої міркування щодо обрядової реформи [62, с. 91]. Доступні нам матеріали дозволяють побачити всю глибину задуму полоцького уніатського владики.

Основу майбутньої літургічної реформи мав становити грецький Евхологіон, виданий з благословення Папи Бенедикта XIV, а також історичні богослужбові видання Київської митрополії кінця XVI – початку XVII століть (православні та уніатські).

На нашу думку, архієпископ Іраклій Лісовський намагався якомога більше наблизити уніатське богослужіння до первинного історичного зразка. Підтвердженням цієї гіпотези може слугувати той факт, що вікарний архієпископ Туркевич, працюючи над перекладом Евхологіону Бенедикта XIV, свідомо повертається до давньої форми поминання церковної ієрархії, пропускаючи поминання Римського папи для єпархіальних архієреїв та священників (Папу історично поминав лише Київський уніатський митрополит) [9, с. 77–78]. А архімандрит Діонісій Чадай у 1788 р. свідчив про те, що Полоцький архієпископ наказав тримати Царські двері та завісу зачиненими до причастя вірян, як це історично відбувалося в обряді Київського Православ’я [10, с. 209]. Архієпископ відновлює історичний звичай вживання теплоти та губки під час літургії, заборонений Замойським синодом; ліквідуються додаткові пристінні постаменти (престоли) у храмах; священникам дозволяється правити лише одну літургію на день; сам архієпископ одягнувся у традиційному православному стилі (туніка та відкритий паландіон з широкими рукавами); дозволяє використовувати православні видання Київської митрополії [10, ст. 133–134].

Також, для вивчення справжнього Східного обряду, архієпископ Іраклій Лисовський здійснює мандрівку до Єрусалиму, після чого запроваджує в Полоцькій єпархії «чистий грецький обряд» [11, ст. 292].

Розробленість, точність формулювань та науковий підхід до літургічної реформи владики Іраклія Лисовського можна оцінити навіть на тих документах, які вже введені в науковий обіг. Наприклад – Observationes in missam polocensem [10, ст. 371-387], де після досить змістовної передмови описується практично кожна літургічна рубрика, від підготовчих молитов до заключного тропаря. Можна висунути гіпотезу, що архієпископ провів ґрунтовний порівняльний аналіз великої кількості православних та уніатських видань, зокрема грецьких і латинських стародруків.

Спроба уніатського архієпископа Іраклія провести літургійну реформу та повернутися до історичного обряду зустріла сильну протидію римо-католицької ієрархії. Так, 8 червня 1785 року, папський нунцій відправив листа кардиналу Антонеллі, в якому прямо пише: «Існує реальна небезпека, що Лісовський має на меті обмежити відправлення читаної літургії, аби все було однаково з традицією грецьких схизматиків» [9, ст.38]. Зокрема, комісія кардиналів Конгрегації поширення Віри на своєму засіданні 18 червня 1787 року не лише наказала архієпископу дотримуватися постанов Замойського синоду, а й взагалі заборонила йому проводити літургійну реформу на власний розсуд. «Якщо така реформа має бути проведена, – йдеться в рішенні Конгрегації, – вона повинна бути проведена за участю всіх єпископів Київської Церкви». Цей окремий пункт забороняв використання православних служебників, навіть виданих у Київській митрополії до унії [9, стаття 88].

Також, за свідченням православного архієпископа Антонія, василіани Полоцької єпархії відмовлялися підпорядковуватися правлячому архієрею в обрядових справах і продовжували дотримуватися латинських практик [11, с. 303].

Незважаючи на опір римо-католицької ієрархії та місцевих василіан, уніатський архієпископ Іраклій Лісовський не зупинявся у своїх спробах провести реформу. Так, у 1790 р. василіанин о. Юстин Крупянитький знову скаржився папському нунцію, що архієпископ наказав, аби на співаній літургії двері й завіси були зачинені до Символу віри, під час освячення, перед запрошенням до причастя і після заклику до причастя вірних [10, с. 209]. Архієпископ особисто прагне домогтися від Риму благословення свого Евхологіону та його видання білоруським (полоцьким) ізводом церковнослов’янської мови.

Намагаючись залучити до реформи якомога більше уніатського духовенства, архієпископ Іраклій Лісовський ініціює скликання відповідного з’їзду у Варшаві, який мав відбутися у 1796 р. Але через зміну політичного становища ці збори не відбулися [12, ст.846-852].

Фактично до кінця свого життя, вже будучи Київським уніатським митрополитом, Іраклій Лисовський намагається відродити історичний обряд та зупинити латинізацію. Він домагається від російського імператора Олександра І «виведення уніатських справ до особливого департаменту римсько-католицької колегії» (1805 р.) та заснування Полоцької уніатської семінарії (1807 р.). Однак він так і не домігся від Рима та Петербургу дозволу на друк власного Служебника, а після його смерті 30 серпня 1808 року справа літургічної реформи була остаточно зупинена.

На нашу думку, провал літургічної реформи уніатського владики Іраклія Лісовського був цілком передбачуваний, адже, ані Рим, ані Петербург, не були зацікавлені в її реалізації. Перший сподівався на остаточний перехід уніатів до римо-католицького обряду, а другий – на наближення уніатського обряду до російського синодального, з наступним приєднанням колишніх уніатів до Російської Православної Церкви. Фактично, хоча кожен і по-своєму, обидві сторони прагнули ліквідації уніатства.

Наступники митрополита Іраклія Лисовського обрали саме «російський» шлях. У 1834 році на з’їзді уніатських ієрархів у Петербурзі, який проводився задля «відновлення православного богослужіння в уніатських церквах», Служебник РПЦ були призначені обов’язковими для всіх уніатських єпархій у межах Російської імперії [13, ст. 21].

Щодо постаті самого митрополита Іраклія Лісовського, то його пам’ять і праця виявилися в трагічному становищі: католицькі історики бачили в ньому «прихильника схизматиків та русифікатора», а російські православні – «місцевого сепаратиста та оборонця уніатства». Його творча спадщина залишається маловивченою та практично невідомою білоруським історикам, але ми маємо надію, що білоруські та українські літургісти нададуть їй належну увагу.

Посилання

1. Лукьяненко В.И. Каталог белорусских изданий кириличного шрифта XVI-XVII вв. В.1. (1601-1654). Л., 1975 г.

2. Муркос Г. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века. // Чтения в императорском обществе истории и древностей Российских при Московском университете. М.,1897 г., № 4

3. Visitationes Monasteriorum OSBM Provinciae Lituanae ad anno 1784 ad annum 1788 per Reverendissimum Patrem Porphyrium Skarbek Wazynski Provincialem expeditae. Österreichische Nationalbibiothek. Handschriftensammlung, Codices Latini – Series Nova, №2798

4. Археографический сборник документов, относящихся к истории северо-западной Руси. Т.12, Вильня, 1900 г.

5. Zochowsci C. Colloquium Lubelskie miedzy… Lwow, 1680 r.

6. Щурат В. В оборонв Потієвої Унії. Львів, 1926 р.

7. Ваврик М. До історії служебника в Укр. Кат. Церкві в 2-ій пол 17 ст. // Analekta Ordinis Sancti Basilii magni № 16 (1979) ст. 98-142.

8. Литургиа… Вильно, 1691 г.

9. Solovij M. De reformatione liturgica Heraclii Lisowskyj archiepiscopi Polocensis (1784-1809). Romae, 1950.

10. Гуцуляк Л.Д. Божественна літургія Йоанна Золотоустого в Київській митрополії після унії з Римом (період 1596-1839). Львів., 2004.

11. Архиепископ Антоний. О Греко-унитской Церкви в западном крае. Б.м.\б.г. нумерацыя ст. 279-342

12. Harasiewicz M. Annales Ecclesiae Ruthenae. Leopoli, 1862

13. Ольховский Г. О богослужении во время унии в Холмском кафедральном соборе (1596 — 1875). Варшава, 1900.

прот. Сергій Горбик

Авторський переклад з білоруської мови для «Київського Православ’я»

Три провідних богослови сучасності, 2 православних та 1 католик, висловили міжнародному православному порталу INFO ORTHODOXIA свій погляд на православно-католицький діалог. Ми пропонуємо цей дуже цікавий матеріал українському читачу.

Редакція проєкту «Київське Православ’я»

У 1979 році Вселенський Патріарх Дмитрій та Папа Іван Павло II заснували Змішану Міжнародну Комісію з богословського діалогу між Римсько-Католицькою та Православною Церквами. Через рік на Родосі відбулося перше засідання.

Сьогодні, через 45 років, Константинопольський Патріарх та Римський Папа відзначили у Нікеї 1700-річчя скликання І Вселенського Собору. Та наскільки ефективним був цей діалог протягом усіх цих років? Наскільки зблизилися Православ’я та Римсько-Католицизм? Чи є надія на щось суттєвіше, чи страхи менш оптимістичних щодо непереборних меж мають підстави?

***

Єрофей, митрополит Навпактський: Богословські основи богословського діалогу

Тема, на яку мене покликали відповісти, є предметом докторської дисертації, і я думаю над питанням, як я зможу відповісти з повагою до церковних інституцій, чесністю та точністю в обмеженому тексті. Я спробую підкреслити найважливіші моменти, навіть якщо це буде телеграфічне, не завершуючи тему.

1. Кожен діалог, який у принципі вітається, ведеться на принципах «фундаменталізму» та «телеології», тобто він має базуватися на конкретних засадах та мати на меті конкретну мету.

У науці та соціології діє теорія систем, яка регулюється трьома характеристиками, а саме: хорошою організацією кожної системи, межами між різними системами та можливістю комунікації між ними. Це означає, що не може бути хороших мостів комунікації, коли межі ігноруються, а коли кожна система не є добре організованою, вона не має фундаменту.

Щоб висловити це сучасною термінологією, я б використав три слова: «самопізнання», «іншість», «екстаз». Це необхідно, щоб уникнути асиміляції, відчуження чи деконструкції традиції кожної системи та неефективності діалогу.

2. Богословський діалог між Православною Церквою та Римсько-католицизмом розпочався у 1979 році, як позитивний крок до подолання так званого «діалогу любові», пройшов багато етапів і продовжується й у наші дні. Він розпочався з «об’єднуючих» питань I тисячоліття, з очікуванням, що в ході діалогу також будуть розглянуті «роздільні» питання I та II тисячоліть, і він досі проводиться з перспективою ad referendum, тобто зі зверненням до місцевих Синодів для затвердження після його завершення!

Це означає, що цей богословський діалог розпочався, коли я був молодим духовенством, і триває донині, коли я вже 54 роки перебуваю у священстві та вже 30 років є митрополитом, а тексти діалогу не обговорювалися в Ієрархії. Звичайно, я стежу за його перебігом з наукової точки зору, і маю свої богословські погляди, але чекаю, коли тексти надходять до Ієрархії для обговорення та синодального рішення.

3. Рік, у якому ми живемо, спонукає нас глибше розглянути богословські питання. Це 1700-та річниця скликання Першого Вселенського Собору в Нікеї, Віфінія, у 325 році нашої ери, який встановив перші статті Символу віри та визнав божественність Сина і Слова Божого.

Не можна ігнорувати той факт, що на Першому Вселенському Соборі зустрілися дві протилежні традиції.

Однією з них була філософська традиція, висловлена Арієм та його однодумцями, які намагалися зрозуміти христологічне вчення, спираючись головним чином на Аристотеля, що «все походить від сутності-природи, навіть якщо вимушене», тому, на їхню думку, Логос був створений волею Отця, тому він є першим творінням творіння.

Іншою була православна традиція, висловлена Атанасієм Великим та святими Отцями Сходу та Заходу, які богословствували, спираючись на досвід Пророків боговидців, Апостолів та Отців, що Господь Слави, який явився Пророкам Старого Завіту, втілився і є Боголюдиною Христом.

Більше того, не можна не враховувати, що філософські погляди аріанства та наступних єресів проникли до західного світу протягом першого тисячоліття та досягли схоластичних теологів Заходу (XI-XIII стст.). Вони створили великі потрясіння в західному християнстві, спричинили «розрив», «розкол» та «модернізм» і досягли кульмінації в неосхоластиці у XX столітті, яка намагалася відповісти на західні філософські течії «онтологією стосунків» – «онтологією особи».

Отже, необхідно правильно зрозуміти різницю між емпіричним богослов’ям Православної Церкви та схоластичним і неосхоластичним богослов’ям Заходу. Якщо ми не розуміємо суті схоластики щодо actus purus та нібито створених енергій Бога у творінні, з яких виникло Filioque, ми не можемо зрозуміти західне богослов’я та його відмінність від православного богослов’я Святих Отців. Я думаю, що діалог між святим Григорієм Паламою та Варлаамом-Аквінським-Григорієм показує велику різницю, яка існує між православною та західною традиціями в богослов’ї.

4. На підтвердження вищесказаного слід зазначити, що Православна Церква виражається через сім (7) Вселенських Соборів, а також восьмий за часів Фотія Великого та дев’ятий за часів святого Григорія Палами, Собори «католицької влади», тобто вселенські. Два останні Собори показують найчіткішу різницю між православним богослов’ям та західним богослов’ям, яке запровадило Filioque та actus purus, які для нас є єресями. Більше того, Filioque також походить від єресі actus purus, оскільки сутність та енергія ототожнюються в Бозі, і Бог спілкується зі світом через створені енергії.

Римсько-католики визнають перші сім Вселенських Соборів, але вони не визнають Восьмий Вселенський Собор про Фотія Великого 879 року, який ми визнаємо, але вони визнають Восьмим Собор 869 року, який засудив Фотія Великого!! Також вони не визнають Дев’ятий Вселенський Собор про святого Григорія Паламу, оскільки вони також додають ще тринадцять (13), за їх словами, Вселенських Соборів, загалом вони визнають 21 Вселенський Собор, останнім з яких є Другий Ватиканський Собор 1965 року.

Отже, богословський діалог, який має відбутися, має ґрунтуватися на православної святоотцівської традиції та синодальних рішеннях. Більше того, згідно з рішенням Святого і Великого Критського Синоду, «Православна Церква», яка є «Єдиною, Святою, Соборною та Апостольською Церквою», «вірить», що її стосунки з іншими, «історично неортодоксальними християнськими церквами та конфесіями», які не перебувають з нею в єднанні, «повинні ґрунтуватися на якнайшвидшому та об’єктивному з’ясуванні ними всього еклезіологічного питання, і зокрема більш загального вчення про таїнства, благодать, священство та апостольське наступництво». Таким чином, існує серйозна богословська та еклезіологічна проблема, яку не можна ігнорувати чи не помічати.

Як зрозуміло, я не за ізоляціонізм, а за богословський діалог, проте в рамках consensus patrum Отців Церкви. Звичайно, водночас я за реальний діалог між Православними Церквами, бо Православна Церква не повинна функціонувати як «Конфедерація Церков», за протестантською моделлю та єрессю етноетніцизму, що є еклезіологічна неприйнятним.

***

Власіос І. Фідас: Відносини між Православною та Римсько-католицькою церквами

Спільна зустріч нового Папи Римського Римсько-католицького собору Лева IV з Його Святістю Вселенським Патріархом Варфоломієм з нагоди спільного святкування Першого Вселенського Собору Православної Церкви в Нікеї Віфінії (325) одноголосно та спільно підкреслює солідарність та позачасові стосунки Пресвітерії та Нового Риму семи спільних Вселенських Соборів першого тисячоліття історичного життя двох Церков.

Однак ці стосунки були поставлені під сумнів і похитнуті трагічним розколом двох Церков XI століття, що мав спільні та обтяжливі наслідки для історичного життя їхнього другого тисячоліття, особливо після некритичного накладення провокаційних та суперечливих анафем 1054 року, які вплинули на дві Церкви в різні часи, з різних причин і по-різному.

Дійсно, Римсько-католицька церква була одразу підпорядкована королям і князям не лише всемогутньої Німеччини через боротьбу за інвеституру Папської церкви ( Querelle de l ‘ Investiture , 1075-1122), але й всемогутньої Франції через перенесення папського престолу до Авіньйону приблизно на століття (1308-1388), тоді як папський престол був ще більше похитнутий антипапськими соборами XV століття (Піза, Констанц і Базель). Навпаки, Православна церква зберегла неушкодженою візантійську традицію першого тисячоліття свого історичного життя, тоді як протягом другого тисячоліття вона залишалася вірною семи загальним Вселенським соборам, хоча її й похитнули не лише провокаційні хрестові походи правителів Заходу, але й провокаційний прозелітизм римо-католицьких місіонерів та протестантських місіонерів на православному Сході.

Тому зрозуміло, що дві Церкви двох послідовних тисячоліть, Римсько-католицька та Православна Церкви, зберігають непохитну спільну ностальгію та бажання, з одного боку, виправити або зцілити обтяжливі діяння та наслідки травматичного минулого, а з іншого боку, відновити вже усталену спільну церковну традицію двох послідовних тисячоліть. Однак зцілення ворожих дій Римсько-католицької Церкви проти Православної Церкви передбачало не лише необхідне зняття взаємних анафем, але й припинення незаконних дій насильницького прозелітизму православних народів римо-католицькими священникамі.

Однак Папа Євгеній Римський зіткнувся з антипапськими соборами в Констанці та Базелі, які вимагали підпорядкування папи їхній владі, оскільки вони заявляли про дискредитацію як папи, так і його прихильників, а саме « головою та членами » (In capite et in membris ). З цих причин він негайно звернувся за підтримкою до Константинопольського патріарха для скликання Вселенського собору на Заході, з надією на відновлення церковного спілкування, але за умови, що в ньому візьмуть участь і первосвященики антипапського Базельського собору, які зрештою не були присутні. Дійсно, об’єднавчий Ферраро-Флорентійський собор нарешті був скликаний у Флоренції, але він не тільки не мав успіху, але й був відхилений скликаним Вселенським собором у Константинополі (1484), який анулював Об’єднавчий Ферраро-Флорентійський собор.

Розумна ініціатива спільного зняття взаємних анафем 1054 року у другій половині 20 ^{століття} була підготовлена ​​саме Римсько-католицькою та Православною Церквами та виражена у скликанні спільного Конгресу, організованого віденським фондом Pro Oriente . Однак, після тривалих дискусій між двома сторонами, через нечітке розмежування між накладенням та зняттям взаємних анафем, оскільки чіткі та обтяжливі наслідки, які накладення анафем принесло для відносин двох Церков, не були повністю зрозумілі, а отже, і екклезіологічні наслідки, які мало б негайне взаємне зняття анафем, їх безкритичне та безумовне скасування зрештою не було прийнято.

Взаємні церковні стосунки Православної та Римсько-католицької Церков завжди виражалися відповідними Предстоятелями через відповідні енциклічні листи або через синодальні рішення, такі як, наприклад, відповідний лист Вселенського Патріарха Афінагора на підтримку Діалогу любові, а також важлива зустріч двох Предстоятелів у Єрусалимському Патріархаті, а також декларація Папи про те, що стосунки Римсько-католицької Церкви з Православною Церквою необхідні для того, щоб обидві частки легень Церкви функціонували, бо ці стосунки були проголошені в Догматичній Конституції про Церкву (Lumen Gentium) та у Вселенському декреті (Unitatis Redintegratio) Другого Ватиканського Собору.

***

Митрополит Пісідійський Йов: Від скасування заборон до сьогодні, 60 років потому

Після скасування взаємних відлучень 1054 року наприкінці Другого Ватиканського Собору, 7 грудня 1965 року, під час церемонії, що відбулася одночасно в Римі та Константинополі, дві Церкви Риму та Константинополя опинилися в ситуації, подібній до тієї, в якій вони перебували на початку XI століття: у стані порушеного спілкування, відлучення. Щоб розв’язати цю проблему, Папа Павло VI та Патріарх Афінагор раніше, під час своєї історичної та пророчої зустрічі в Єрусалимі в січні 1964 року, започаткували діалог любові.

Цей діалог любові мав на меті призвести до діалогу істини через створення у 1979 році Спільної міжнародної комісії з богословського діалогу між Римсько-католицькою Церквою та Православною Церквою на рівних засадах, після взаємної згоди між Папою Іваном Павлом II та Вселенським Патріархом Дмитрієм. Мета цієї комісії з самого початку була дуже чіткою: відновлення повного співпричастя між цими двома церквами, заснованого на єдності віри відповідно до спільного досвіду та традиції ранньої Церкви, спільної традиції першого тисячоліття, як можна прочитати в плані комісії, складеному на Родосі в 1980 році.

Яка ситуація сорок п’ять років потому? Звичайно, досі є багато скептиків, які постійно повторюють: «Який сенс вести діалог з латинянами, яких наші отці віри, як-от святий Марк Ефеський чи святий Косма Етолійський, засудили…», не усвідомлюючи, що ситуація, в якій опинилася Римсько-католицька Церква після Другого Ватиканського Собору, не така, як була за часів життя цих святих. Дійсно, Римсько-католицька Церква пережила справжню «коперніканську революцію» під час цього собору, революцію, спричинену відкриттям традиції ранніх Отців Церкви та відкриттям до християнського Сходу.

Звичайно, завжди знайдуться ті, хто сумніватиметься у щирості діалогу та підозрюватиме, що це просто хитрий план латинян, щоб заманити Православну Церкву в обійми Риму. Дійсно, відродження так званих «уніатів» після падіння комуністичного режиму наприкінці 1980-х років призвело до охолодження діалогу, спричиненого страхом повернення до уніатизму. Тим не менш, Спільна міжнародна комісія двічі чітко заявила, у Фрайзінгу в 1990 році та в Баламанді в 1993 році, що метод під назвою «уніатство» відкидається як метод пошуку єдності, «оскільки він суперечить спільній традиції наших Церков».

Тим не менш, понад сорок п’ять років Міжнародна спільна комісія невпинно працювала, не піддаючись впливу чи відволіканню. І сьогодні ми маємо можливість пожинати певні плоди. Почавши з розгляду того, що спільного мають дві Церкви – тобто спільне розуміння таїн Церкви та спільне розуміння сакраментальної природи Церкви – Комісія змогла розглянути питання синодальності та першості. Блискучість Равеннського документа 2007 року полягає саме в його наголосі на тому, що складне питання римської першості не може бути відокремлене від питання синодальності, оскільки першість і синодальність взаємозалежні. Дійсно, ніхто не може бути першим без інших, і не може бути жодного зібрання, жодного собору без президентства. І Равеннський документ уточнив, що це стосується трьох рівнів церковного досвіду: на місцевому рівні провінції, на регіональному рівні єпископського синоду та на глобальному рівні, у сопричасті патріарших та автокефальних Церков.

Потім, у документі К’єті 2016 року глибше занурилися в це питання, детальніше розглянувши спільну традицію першого тисячоліття, яка вважається канонічною для обох Церков. А нещодавно, в документі Александрії 2023 року, досліджено переходи церковного управління на Сході та Заході протягом другого тисячоліття, і зроблено висновок, що: «Церква не розуміється належним чином як піраміда з предстоятелем, що керує зверху, але її також не розуміють належним чином як федерацію самодостатніх Церков».

Звичайно, завжди знайдуться ті, хто сумніватиметься у щирості діалогу та підозрюватиме, що це просто хитра хитрість латинян, щоб заманити Православну Церкву в обійми Риму.

Особисто я переконаний, що робота Спільної міжнародної комісії надихнула на оновлення синодальності в Римо-Католицькій Церкві в останні роки, за часів перебування на посаді Папи Франциска: оновлення, яке надихає на певну «децентралізацію» Римо-Католицької Церкви, кидаючи таким чином виклик так званій «вселенській юрисдикції» Папи, і яке в цьому сенсі видається багатообіцяючим для уважних православних християн. На даний момент Папа Лев XIV, здається, бажає продовжити цей підхід.

Досягнувши прогресу в діалозі про істину, комісія, здається, готова на цьому історичному етапі обговорити та поставити під сумнів питання, які давно розділяють Церкви, в атмосфері наукової об’єктивності та взаємної довіри. На порядку денному зараз стоять питання непогрішності папи та положення про філіокве. Щодо останнього питання, варто нагадати, що документ Північноамериканської православно-католицької богословської консультації 2003 року під назвою: «Філіокве: питання, що розділяє Церкву? Узгоджена заява» рекомендував Римсько-католицькій Церкві використовувати «лише оригінальний грецький текст для перекладів Символу віри (Нікейського) для катехитичного та літургійного використання», тобто без Філіокве.

У цьому зв’язку, особливу радість нам викликає одна нещодавня подія: під час «екуменічного свята пам’яті мучеників віри ХХІ-го століття», яке очолив Його Святість Папа Лев XIV у базиліці Святого Павла за мурами в Римі 14 вересня 2025 року, Нікейсько-Константинопольський Символ віри був прочитаний латиною без Filioque! Важлива деталь, яка демонструє, що справи рухаються вперед і що діалог приносить плоди.

Богословський діалог, який Православна Церква веде з Римсько-католицькою Церквою, а також з рештою християнського світу, жодним чином не прагне досягти компромісу чи зради Православ’я, а навпаки, вже призвів до багатьох важливих домовленостей і приніс значні плоди в останні десятиліття, і веде нас шляхом до видимої християнської єдності.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: INFO ORTHODOXIA

]]> http://kyiv-pravosl.info/2026/01/30/choho-my-ochikuemo-vid-dialohu-z-katolytskoyu-tserkvoyu/feed/ 0 http://kyiv-pravosl.info/2026/01/25/rujnivnyky-pravoslavnoji-tserkvy/ http://kyiv-pravosl.info/2026/01/25/rujnivnyky-pravoslavnoji-tserkvy/#comments Sun, 25 Jan 2026 13:32:03 +0000 admin http://kyiv-pravosl.info/?p=10134 Continue reading →]]> Нещодавня нищівна атака, розпочата Службою зовнішньої розвідки Росії (СЗР) проти Вселенського патріархату – і особисто проти Вселенського патріарха Варфоломія – не повинна була стати несподіванкою для тих, хто має історичну пам’ять і здоровий глузд. Цей напад безпомилково несе нечестиве «благословення» Московського патріархату.

На сьогодні добре встановлено, що російська держава та інституційне керівництво Російської Церкви під патріархом Кирилом злилися в гротескний церковно-політичний гібрид. Коли Церква перетворюється з Тіла Христового на політичну ідеологію, замасковану релігійністю, — особливо фундаменталістського характеру, — вона перестає бути Церквою, незалежно від того, наскільки вірно вона може зберігати зовнішні форми та церемоніальні атрибути.

Історія нагадує нам, що саме виникнення претензій Росії на автокефалію було народжене з примусу. Коли Вселенський Патріарх Єремія II подорожував до Росії, шукаючи допомоги, цар Федір фактично затримав його і тиснув на нього, аби той підписав Томос про російську автокефалію. З того моменту Москва одержима узурпацією першості Першопрестольної Константинопольської Церкви, не розуміючи, що вселенськість і соборність — це не числові поняття.

Ця одержимість знову проявилася у 2016 році, коли Москва — демонічно — намагалася саботувати Святий і Великий Собор Православної Церкви на Криті, затягнувши разом із собою ще чотири Церкви. Патріарх Варфоломій, діючи мудро та мужньо, продовжив скликання Собору, залишивши росіян за дверима шлюбного бенкету – ображених і нездатних прийняти результат.

Криза досягла критичної точки у 2019 році, коли Вселенський патріархат надав автокефалію Православної Церкві України після неодноразових звернень українського політичного керівництва, духовенства та вірян. Це рішення було ухвалене лише після більш ніж десятиліття копітких зусиль для досягнення співпраці та консенсусу з Москвою.

Не будемо забувати: Константинополь привів Русь до Православ’я – з Києва, міста, яке справедливо вважається священним. Примусове включення України та країн Балтії до атеїстичного радянського режиму поневолило їхні Церкви разом із їхніми народами. З розпадом Радянського Союзу та здобуттям незалежності цими націями, церковне визволення стало як природним, так і неминучим. Канонічна відповідальність за розгляд таких питань належить виключно Першопрестольній Константинопольській Церкві – і саме до Константинополя були спрямовані ці прохання.

Необхідно наголосити на вирішальному моменті: Патріарх Варфоломій діяв не одноосібно. Він відповів на офіційні звернення урядів, народів та духовенства, які прагнули автокефалії в Україні та заснування екзархатів в Естонії та Латвії. Якщо його і можна в чомусь звинуватити, то лише в зволіканні – традиційної політиці Фанару «festina lente» («поспішай повільно»), яка не завжди приносить бажані результати.

Автокефалія Православної Церкви України викликала шаленство російського політико-церковного апарату. У відповідь він розв’язав подвійну війну: військову – бомби та зброю проти православного народу України – та церковну проти Вселенського Патріархату; проти Олександрійського Патріархату через неканонічне вторгнення (ειςpidisi) та створення Екзархату, супроводжуване «купівлею» духовенства та віруючих; і проти Церков Греції та Кіпру за те, що вони наважилися визнати українську автокефалію.

По суті, Москва стала руйнівником Православ’я. Вона уклала союз слов’янських Церков, на жаль, залучивши через свої своєрідні маневри Єрусалимський Патріархат, а також об’єднавшись із Церквою Албанії – навіть за життя Архієпископа Анастасія.

Незабаром сталася ще одна трагікомічна подія. Патріарх Варфоломій, діючи великодушно заради єдності, відновив Євхаристичне спілкування з Церквою Скоп’є під керівництвом митрополита Стефана. Проте Патріарх Сербський Порфирій тоді втрутився «як злодій уночі», односторонньо надавши автокефалію та проголосивши «Автокефальну Церкву Македонії», топчучи канонічний та еклезіологічній порядок Православ’я.

У результаті православний світ сьогодні нагадує сумне розсіяне село, замкнене в задушливих глухих кутах. Проте Патріарх Варфоломій – діючи правильно – не вилучив ім’я Патріарха Кирила з Диптихів, незважаючи на те, що Кирило розірвав євхаристичне спілкування з Константинополем, Олександрією, Афінами та Кіпром.

Ці події ставлять нагальне запитання: що робити?

Війна між Росією та Україною врешті-решт закінчиться. Путін колись хвалився перемогою протягом шести днів; минуло чотири роки. Якщо Росія переможе, Автокефальна Православна Церква України постане перед новими й болісними викликами. Митрополит Онуфрій, пов’язаний із Москвою, демонструє малу схильність до примирення чи єдності, підтримуючи амбіції Путіна та Кирила.

Тим часом слов’янський блок – тісно координуючи дії з Москвою – схоже, має намір просувати фактичний поділ православ’я, фактично тримаючи Патріарха Варфоломія в заручниках. Навіть якщо він скличе бодай неформальну зустріч православних предстоятелів, ймовірно, що слов’яни – і, на жаль, Єрусалим – відмовляться від участі, що зробить Вселенського Патріарха явно ізольованим.

Проте Москва вагається відкрито кинути виклик першості Константинополя, попри свої прагнення стати так званим «Третім Римом». Третього Риму немає – і не може бути. Історія вже встановила Новий Рим. Трагічним винятком досі залишається сербський патріарх Порфирій.

Нарешті, ми не можемо ігнорувати приховані та явні симпатії певних митрополій, монастирів та осіб до Москви — акторів, які свідомо руйнують православну єдність, виливши риторику найнижчої якості проти своєї власної Церкви-Матері, Константинопольської Церкви. Це незаперечні ознаки відчаю, збентеження та церковного глухого кута.

Теодор Калмукос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: THE NATIONA LHERALD

Низку питань викликала безпрецедентна атака на Вселенського Патріарха, яка включала особливо жорсткі характеристики та посилання на «організованого диявола», співпрацю з британськими спецслужбами, «ідеологічний сіонізм», а також згадки про типові націоналістичні та неонацистські елементи. Атака завершилася оцінкою, що він буквально розбирає «конституційний орган Церкви» і діє як «фальшиві пророки». Фанар був заскочений зненацька, і, хоча зазвичай уникає коментувати подібні нападки, висловився про «явно сфабриковані сценарії, неправдиві новини, образи та вигадану інформацію».

Особистий напад на Вселенського Патріарха є ключовим елементом, що відрізняє цей інцидент від попередніх нападів, спрямованих проти Вселенського Патріархату в минулому. Додатковим моментом, на якому Фанар робить особливий наголос, є те, що, тоді як донедавна російська сторона звинувачувала Вселенський Патріархат у «підбурюваних діях», у цій нещодавній заяві такого зв’язку немає взагалі. Натомість згадуються ймовірні зв’язки з британськими спецслужбами. Від самого першого моменту Фанар оцінював, що нова рамка відносин між Кремлем і Білим домом спричинила цю зміну, і також вважається можливим, що російська сторона намагається з’ясувати, чи – і яким чином – американська сторона відреагує на напад на Вселенський Патріархат.

Історичний контекст

З 2013 року, коли Священний Синод Російської Православної Церкви оголосив, що ставить під сумнів першість Вселенського Патріарха, тим самим виявивши ширші наміри кинути виклик його ролі та впливу, багато чого сталося. Згідно з рішенням Священного Синоду Вселенського Патріархату, прийнятим у квітні 2018 року, надання автокефалії Церкві України ознаменувало поворотний момент, який ще більше загострив кризу.

Російська сторона методична та наполегливо працювала над посиленням свого впливу на низку Патріархатів, одночасно прагнучи підірвати нещодавню зустріч між Вселенським Патріархом і Папою Левом, яка відбулася у зв’язку з відзначенням річниці Першого Вселенського Собору.

Ця остання подія створює нову реальність, оскільки «варварство має тенденцію ставати нормою», як влучно зауважує Митрополит Еммануїл.

— Чим ви пояснюєте напад, здійснений російською стороною на Вселенський патріархат і особисто на Вселенського патріарха Варфоломія?

— Справжня причина агресії, проявленої Московським патріархатом проти Вселенського патріархату та особисто Вселенського патріарха Варфоломія, на жаль, криється в духовному нездужанні та еклезіологічному відхиленні. Можна цілком обґрунтовано шукати пояснень, чому був зроблений такий вибір і чому саме в цей момент, і часто буває так, що атака спрямована проти конкретних осіб; однак, здається, що це, зрештою, природа мирської влади, коли вона відірвана від автентичного церковного етосу. Коли богословський дискурс деградує, а саме Євангеліє стає інструментом державного примусу та політичної доцільності, тоді, на жаль, залишається лише образа.

Цільова атака здійснюється від цієї установи — оскільки Вселенський Патріархат не підкоряється силовому канонічному тлумаченню всіх справ, що залишаються незмінними нормами державних органів — і натомість тепер вона (Російська влада) зосереджується на людському елементі, на особі Всесвятості Вселенського Патріарха.

Ця спроба позбавити людину її духовного батьківства нерозривно пов’язана, з одного боку, з наміром змоделювати майбутнє, а з іншого – з бажанням представити Предстоятеля Православ’я як простого виконавця іноземних центрів сили, що свідчить про властиву світській владі нездатність осягнути духовну свободу. Якщо, через логіку абсолютної ідентифікації, Московський патріархат залишається пов’язаним із традицією залежності від держави, то свобода, виражена на Фанарі, стає для них скандальною, адже свобода завжди скандалізує тих, хто її не має, і завдає болю, який важко приховати.

— Що означає, що це конкретне твердження походить від Служби зовнішньої розвідки Росії?

— Сама згадка про Службу зовнішньої розвідки Росії зрештою стає найвиразнішим «моментом істини» для Московського патріархату, адже церковний фасад повністю розвалився. Це небезпечно легітимізує той факт, що синодальні рішення, священні канони та автентичний церковний етос були відкинуті та замінені «службами» та світськими механізмами, демонструючи таким чином абсолютну секуляризацію та повне відчуження церковного мислення.

Основна проблема, до якої призводить ця ситуація, стосується перетворення Церкви на простий механізм пропаганди. Це справді тривожно з теологічної точки зору, оскільки Церква перестає бути простором Святого Духа, а її теологія повністю витісняється геополітичною доцільністю.

— Чому щодо Вселенського Патріарха застосовуються такі крайні характеристики?

— На мою думку, надмірність цих характеристик зумовлена духовним занепадом богословського дискурсу, оскільки насильство — будь то словесне чи фізичне — завжди було притулком паніки та слабкості. Робляться посилання на «неонацистів» та «агентів» — надзвичайно сильні терміни, якими кидаються без страху Божого. Можливо, відсутність реального ворога зумовила вигадування цілей для досягнення внутрішньої згуртованості серед їхньої аудиторії. Росія перебуває в стані уявного ворога, і Його Всесвятість Вселенський Патріарх стає для них ідеальним «суперником», тому що його екуменічний статус і охоплення роблять його, за визначенням, незручно яскравим згідно з їхніми власними стандартами.

— Які пункти цього конкретного твердження ви вважаєте найважливішими і чому?

— У розповіді їхньої уявної історії відбувається операція, яка може залишитися непоміченою багатьма: тоді як донедавна відповідальність покладалася на американців, тепер, цілком раптово, на їхнє місце з’являються британські спецслужби. Здається, російське керівництво намагається перевірити свої стосунки з новою адміністрацією у Вашингтоні й шукає іншу сторону, яку можна звинуватити у труднощах, які воно саме спричинило, тим самим виявляючи глибоке духовне збідніння. Спроба інтерпретувати тривогу народів Балтійських держав чи України щодо їхньої церковної свободи та існування, тавруючи її як результат «чужої руки», є трагічною і абсолютно безглуздою для самих православних народів, оскільки ігнорує той факт, що вони мають волю, розсудливість і даровану Богом вільну волю. Не можна дивитися на все крізь спотворюючи лінзи, і саме це ставлення становить їхню найбільшу оману.

— Чи відбулися якісь події останнім часом, з’явився якийсь новий фактор, що міг спровокувати таку реакцію, чи ми очікуємо на якусь майбутню подію, яку російська сторона намагається випередити?

— Жодного нового розвитку подій не було, принаймні, не в журналістському розумінні нової події, і жодної прихованої карти. Проте існує процес ерозії, який невблаганно діє їм на шкоду. Ми повинні чітко розуміти: Вселенський патріархат щодо України та канонічного надання автокефалії ніколи не змінить своєї позиції, оскільки це питання вирішене церковно і є незворотним.

На цьому етапі вони тепер бачать тріщини в Балтійському регіоні, в Молдові та Естонії — районах, де вони вірили, що радянська спадщина, а саме залишки минулого в церковному управлінні, триватиме нескінченно. Однак ця структура не витримала випробування, виявивши середовище, в якому прагнення до свободи функціонує більше як екзистенційна необхідність, аніж як політичний маневр.

— Яка поточна ситуація щодо церков балтійських країн?

— У країнах Балтії ситуація вже багато років позначена напруженістю. Однак, насправді змінюється воля самих людей, які, далекі від політичних мотивів, прагнуть своєї духовної інтеграції в європейську реальність і відмовляються приймати Московський патріархат, що благословляє війни від їхнього імені. Необхідно наголосити, що Вселенський патріархат не створив цієї проблеми, а навпаки, прийшов для зцілення канонічного безладу, який створив Московський патріархат, поділяючи тривогу народу, як це робив протягом століть.

Не слід забувати, що як Церква Естонії, так і Церква Латвії вже були проголошені автокефальними Вселенським Патріархатом у минулому, тоді як сьогодні заснування Екзархату Вселенського Патріархату в Литві є фактом найвищої ваги, що дарує надію заляканим православним християнам. Ця дія, як і підтримка, надана в Естонії, замість того, щоб становити «втручання», як це помилково описується, насправді є суттєвим загоєнням рани, яка була завдана насильницьким шляхом у 1945 році.

— Чи формує це конкретне твердження нове середовище, нову систему відносин між Вселенським патріархатом та Московським патріархатом, і в якому напрямку?

— Ми справді опиняємося перед новим середовищем і вступаємо в незвідані води, меншою мірою тому, що щось суттєво змінилося, і більшою мірою тому, що варварство має тенденцію ставати нормою у міжцерковних відносинах. Ми, здається, стикаємося з усвідомленням того, що таке інституціолізоване варварство і що насправді означає тотальна війна, оголошена Московським патріархатом, навіть коли ми прагнемо зберегти надію. Фанар відповідає мовчанням молитви і, коли це необхідно, словом істини. Кожен повинен знати, що двері Вселенського Патріархату є і завжди залишаються відчиненими для щирого діалогу.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: ORTHODOX TIMES

Заява розкриває відверте злиття російських шпигунських відомств та Російської православної церкви, позбавлене будь-яких прикрас, оскільки Москва боїться втратити свій релігійний вплив на країни в межах своєї сфери впливу.

Це сталося через п’ять днів після того, як президент Путін назвав війну Росії проти України «святою місією» під час різдвяної служби. Це також свідчить про те, що Кремль дедалі частіше вдається до божественних авторитетів, аби виправдати свою агресію.

Теолог Кирило Говорун, який раніше працював з Московським патріархатом, розповів «Euromaidan Press», що візантійська інвектива нагадує візантійську «psogos» — поезію звинувачень — і проявляє російську версію «симфонії» між церквою та державою, «хоча мені це більше схоже на карикатуру».

Названі цілі сигналізують про релігійні фронти Москви: після автокефалії України у 2018 році, наступними будуть країни Балтії, за ними — Сербська православна церква, її проксі на Балканах.

І. Візантійська мова, сучасна війна

Прес-реліз СЗР використав релігійну термінологію, безпрецедентну для розвідувального агентства: «Цей диявол у плоті одержимий ідеєю витіснення російського православ’я», — йшлося в повідомленні, звинувачуючи Вселенського патріарха в тому, що він «спрямував своє зло око» на країни Балтії.

У заяві цитується Нагірна проповідь, де Варфоломія описують як «фальшивого пророка», який «приходить до вас у овечій одежі, а всередині — вовк хижий».

За візантійською риторикою ховається сучасна боротьба за владу. Москва, претендуючи на найбільшу православну паству, кинула виклик історичному верховенству Константинополя з кінця Холодної війни. Україна стала точкою розриву: коли Варфоломій надав автокефалію у 2018 році, Москва повністю розірвала євхаристичне спілкування.

Говорун, професор «Loyola Marymount University», який колись служив секретарем патріарха Кирила, зазначив навмисний вибір слів: «Додаткова іронія цього твердження полягає в тому, що воно адресоване представнику візантійського християнства, яке, до речі, Росія прийняла через Київ».

Він попередив: «Твердження звучить постмодерністським, але я б поставився до нього серйозно. Це погроза і попередження».

ІІ. З України до країн Балтії

Заява SVR чітко називає послідовність бойових дій. Після надання автокефалії Православній Церкві України у 2018 році — що розірвало московську канонічну претензію на понад 30 мільйонів православних вірян України — Константинополь підтримав рухи за церковну незалежність у країнах Балтії.

Парламент Латвії оголосив свою Православну Церкву автокефальною від Москви у вересні 2022 року, посилаючись на національну безпеку. Литва створила Екзархат, узгоджений із Константинополем, у січні 2024 року.

В Естонії ситуація була складнішою. Її церква, пов’язана з Московським патріархатом, оголосила себе «незалежною» у серпні 2024 року після того, як Естонія вислала свого митрополита — громадянина Росії — за захист вторгнення Росії в Україну. Але, як і українська УПЦ (МП), вона відмовилася фактично розірвати канонічні зв’язки з Москвою або об’єднатися з існуючою естонською церквою Константинополя — паперова незалежність, яка мало що змінила.

Модель, якої боїться Росія: втрата контролю над суспільствами у своїй сфері впливу, коли держави розривають зв’язки своїх православних громад із Московським патріархатом за українським зразком.

ІІІ. Чорногорський фронт

Показово, що заява СЗР також стверджує, ніби Варфоломій одержимий «ідеєю витіснення Російської Православної Церкви з країн Балтії» та «заміною» її «церковними структурами, контрольованими з Фанару».

Зокрема, російські шпигуни звинуватили його в намірі надати автокефалію невизнаній православній церкві Чорногорії, щоб завдати удару «особливо впертій» Сербській Православній Церкві.

Патріарх Варфоломій раніше заявляв, що він «ніколи» цього не зробить — керівництво чорногорської церкви було відлучене від церкви Константинополем за перелюбство та розкрадання. Але це звинувачення розкриває кілька важливих речей про релігію як частину війни Росії:

1. що Кремль відкрито називає Сербську Православну Церкву не незалежною інституцією, а актором «російського православ’я»;

2. що російська шпигунська служба відкрито проєктує власний modus operandi на інших релігійних акторів: якщо релігія є інструментом гібридної війни для Кремля, то вона має слугувати тій самій меті для Вселенського Патріарха;

3. Москва насправді боїться втратити свого ключового балканського союзника.

Сербська православна церква діє в унісон з патріархом Кирилом, просуваючи ідеологію «Сербського світу», змодельовану на російській імперській концепції, і заперечуючи існування окремої чорногорської нації, подібно до заперечення Росією окремої української ідентичності.

Вступ Чорногорії до НАТО у 2017 році відбувся попри спробу державного перевороту за підтримки Росії минулого року, яка включала координацію в монастирі СПЦ. Відтоді Сербська церква стала ключовим каналом російського впливу в Чорногорії.

Попередження СЗР викриває страх Москви: що український прецедент може поширитися на Балкани, підриваючи позицію Сербської православної церкви як ключового релігійного союзника Росії в регіоні.

IV. Вселенський патріархат висловлює «жаль» щодо нападу

Вселенський патріархат відповів стриманим відкиданням: «Фантастичні сценарії, неправдиві новини, образи та будь-якого роду сфабрикована інформація пропагандистів не відлякують Вселенський патріархат від продовження його служіння та екуменічної місії».

Патріархат зазначив, що з 2018 року послідовно утримувався від відповідей на «незліченні подібні нападки».

V. Відсутній контекст

Що не згадується у заяві СЗР: ідеологія «Русского мира» (Russkiy Mir), що лежить в основі релігійного геополітики Москви, ані те, що Вселенський Патріарх Варфоломій став головним ворогом Патріарха Кирила від моменту надання автокефалії Україні, що похитнуло основи Української православної церкви, підпорядкованої Москві, та її впливу на українське суспільство.

Не згадується також, що кримінологи класифікували б запевнення Росії про те, що божественні сили благословляють її війну, як «техніку нейтралізації» — риторичний прийом, який дозволяє злочинцям вимкнути свій моральний компас для скоєння жорстокості. Гітлер закликав Провидіння — божественний вибір Німеччини боротися проти «глобального більшовизму». Російський патріарх оголосив Росію «катехоном», що бореться проти сил «глобалізму», та назвав вторгнення в Україну «священною війною» у березні 2024 року.

Російська православна церква давно функціонує як інструмент російської гібридної війни.

Відтепер російські шпигуни прямо говорять від імені своєї церкви — включно з візантійською термінологією.

Аля Шандра – головна редакторка Euromaidan Press.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: «Euromaidan Press»

Ми продовжуємо знайомити з рідкісними православними чинами, що були зібрані та перекладені українською мовою на протязі 2010-2013 рр. Деякі з них зазнали певних уточнень згідно нових джерел.

Редакція проєкту «Київське Православ’я»

Чин очищення колодязя, коли щось нечисте в нього потрапило

Спочатку із колодязя вичерпують і виливають геть 40 відер води.

Після цього священник запалює свічки, бере кадило і кадить навколо колодязя. Потім тричі хрестовидно вливає в колодязь святу Богоявленську воду. І, ставши обличчям до сходу та починає:

Священник: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ви­зволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є Царство і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Господи, помилуй. (12 )

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 50

Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною. Проти Тебе єдиного я згрішив і лукаве перед Тобою вчинив, отже, праведний Ти у слові Твоїм і справедливий у присуді Твоїм. Ось бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя. Бо Ти істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрости Твоєї явив Ти мені. Окропи мене ісопом — і очищуся, омий мене — і стану біліший від снігу. Дай мені почути радість і веселість — і зрадіють кості мої упокорені. Відверни лице Твоє від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відніми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і духом могутнім укріпи мене. Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе. Визволи мене від вини кривавої, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно славитиме правду Твою. Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою. Бо коли б Ти жертви забажав, приніс би я: всепалення Ти не бажаєш. Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш. Ублажи, Господи, благоволінням Твоїм Сион, і нехай збудуються стіни єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на Жертовник Твій тельців.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Далі молитва

Священник: Господи Боже Сил, що все дуже добре створив, Ти іменем Твоїм очищаєш всяку скверну і нечистоту і, перетворюючи, освячуєш все. Сам і нині, Владико, прийди в цей час через образ Христа Твого і очисти колодязь цей від знайденої в ньому нечистоти і від впавшої в нього скверни, або змії, або чогось іншого, зважаючи на недовершену думку нашу і неміч помислів, і не засуджуй нас, що не маємо в собі доброго; але очисти нас від усякої скверни плоті і духа, і освяти воду цю Духом Твоїм Святим.

Виголос священника: Бо Ти єси освячення наше, і Тобі славу возсилаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Священник: Боже Великий і Дивний, невимовною Твоєю благістю і багатим Промислом Ти будуєш людське життя, і земні блага Твої дарував нам; Ти гірку воду за Мойсея перетворив людям на солодку, і непридатні води за Єлисея сіллю зцілив; Ти апостолу Твоєму Петру заповідав у видінні не вважати нічого скверним або нечистим; Сам, Владико Людинолюбче, очисти воду цю знаменом Христа Твого від усякої скверни, і освяти її Духом Твоїм Святим, щоб вона була чистою для тих, що вживають її.

Виголос священника: Бо Ти єси Бог наш, що благословляє і освячує все, і Тобі славу возсилаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Господи, помилуй.(3)

І звичайний відпуст дня

***

Чин очищення (врятування), який звершується на полях або садах, що паразитами пошкоджені

Береться Євангеліє, єлей від лампади, святу богоявленську воду та вирушають на місце, що потребує очищення.

Священник: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ви­зволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є Царство і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Господи, помилуй. (12 )

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 84

Прихили, Господи, вухо Твоє і почуй мене, бо я немічний і вбогий. Охорони душу мою, бо я відданий Тобі. Боже мій, спаси раба Твого, що уповає на Тебе. Помилуй мене, Господи, бо я взиваю до Тебе кожного дня. Звесели душу раба Твого, бо до Тебе я підношу душу мою. Бо Ти, Господи, благий і лагідний і многомилостивий до тих, що призивають Тебе. Почуй, Господи, молитву мою і вислухай голос благання мого. В день скорботи моєї я взиваю до Тебе, бо Ти почуєш мене, Боже. Немає між богами такого, як Ти, Господи, і ніщо не може зрівнятися з ділами Твоїми. Всі народи, що їх створив Ти, прийдуть і поклоняться Тобі, Господи, і прославлять ім’я Твоє. Бо Ти великий і твориш чудеса. Ти — Бог єдиний. Настав мене, Господи, на путь Твою, і буду ходити в істині Твоїй. Утверди серце моє в страху перед іменем Твоїм. Буду вихваляти Тебе, Господи, Боже мій, всім серцем моїм і прославлятиму ім’я Твоє повіки. Бо велика милість Твоя наді мною: Ти визволив душу мою з пекла найглибшого. Боже! Беззаконники повстали проти мене, і натовп сильних шукає душі моєї, і не мають Тебе перед собою. Ти ж, Господи, щедрий і милостивий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний.  Зглянься на мене і помилуй мене; дай силу слузі Твоєму, спаси сина раби Твоєї. Покажи на мені ознаку милости Твоєї, щоб побачили ненависники мої і посоромилися, бо Ти, Господи, допоміг мені і втішив мене.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Псалом 104

Прославляйте Господа і призивайте ім’я Його. Сповіщайте між народами про діла Його. Співайте Йому і славте Його, розповідайте про всі чудеса Його. Хваліться іменем святим Його. Нехай радіє серце тих, що шукають Господа. Шукайте Господа й сили Його, шукайте лиця Його завжди. Згадуйте чуда Його, що він створив, знамення Його й суди уст Його. Ви, насіння Авраамове, раби Його, сини Якова — обрані Його. Він є Господь Бог наш: по всій землі суди Його. Він навіки пам’ятає завіт Свій, слово, яке заповідав у тисячі родів, яке заповідав Авраамові, і клятву Свою Ісаакові. І поставив його законом для Якова та Ізраїля в завіт вічний, кажучи: «Дам тобі землю Ханаанську в поділ насліддя вашого». Коли їх було ще мало за кількістю, дуже мало, і були вони чужинцями в ній, і переходили вони від народу до народу, з царства до племені іншого, Він не дозволив нікому кривдити їх і забороняв про них царям: «Не доторкайтеся до помазаних Моїх і не чиніть зла пророкам Моїм». І прикликав голод на землю, і знищив усяке хлібне стебло. Послав перед ними чоловіка; в рабство був проданий Йосиф. Скували кайданами ноги йому, в залізних путах була душа його, 19 аж поки сповнилося слово Його, слово Господнє випробувало його. Послав цар і звільнив його, володар народу випустив його. І поставив його господарем над усім домом своїм і правителем над усім володінням своїм. Щоб він настановляв вельмож його за душею своєю і старійшин його навчав мудрости. Тоді прийшов Ізраїль до Єгипту, і переселився Яків у землю Хамову. І дуже розмножив Бог людей Своїх, і зробив їх сильнішими від ворогів їхніх. Попустив серце єгиптян зненавидіти народ Його, чинити напасті рабам Його. Тоді послав Мойсея, раба Свого, і Аарона, якого вибрав. Вони показали між ними слова знамень Його і чудеса Його в землі Хамовій. Наслав темряву і зробив морок, і не могли суперечити слову Його. Перемінив воду їх на кров і поморив усю рибу їх. Закишіла земля їх жабами, навіть у покоях царів їхніх. Сказав Він, і роями з’явились оводи й комарі у всій країні їх. Послав на них град замість дощу, і вогонь палючий на землю їх. Побив виноград і смоковниці їх, і дерева поламав у країні їх. Сказав, і прийшли сарана та гусінь — без ліку. І пожерли всю траву на землі їх, поїли увесь урожай на полях їх. І умертвив всякого первістка в землі їх, початки всієї сили їх. І вивів ізраїльтян із сріблом і золотом, і не було хворого в колінах (поколіннях) їх. Зрадів Єгипет, коли вийшли вони, бо обійняв його страх перед ними. Господь розпростер над ними хмару, як покров [їм], і вогняний стовп, — щоб світив [їм] уночі. Просили вони, і Він послав їм перепелиць і хлібом небесним насичував їх. Розколов скелю, і потекла вода, зашуміла рікою по землі сухій. Бо згадав Він слово Своє до Авраама, слугу Свого, і вивів народ Свій з радощами, обраних Своїх — з веселощами. І дав їм землю народів, і успадкували вони працю чужих народів. Щоб заповіді Його виконували й дотримувалися закону Його. Алілуя!

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Псалом 146

Хваліть Господа, бо благо співати Богу нашому: нехай буде Йому насолодою наша хвала. Господь будує Єрусалим, і розсіяних людей Своїх збере. Він зціляє розбитих серцем і перев’язує рани їхні. Знає кількість усіх зірок, і всіх їх за іменами називає. Великий Господь наш, і велика сила Його, і розуму Його немає числа. Смиренних підносить Господь, а нечестивих принижує до землі. Співайте Господу хвалу, співайте Богу нашому на гуслях. Він покриває небо хмарами і посилає на землю дощ, вирощує на горах траву і всяку рослину на поживу людям. Дає поживу тваринам і всім птахам, що прославляють Його. Не на силу коня дивиться Він, і не на швидкість людських ніг зважає. Господь любить тих, що бояться Його і уповають на милість Його.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Далі молитва

Священник: Господи Боже наш, спочатку Ти створив небо і землю; і прикрасив небо великими світилами, щоб освічувати землю і щоб через них ми дивувались Тобою – єдиним Сотворителем і Владикою творіння. Землю ж Ти прикрасив рослинами, травою, різноманітним насінням, всілякими квітами – і благословив її. Сам і нині, Владико, споглянь від святої оселі Твоєї на поле це (або сад цей) і благослови його. Збережи його непошкодженим від усякого чаклування, підступу і всякого зла, хитрощів лукавого і нападу людей лукавих, дай йому приносити в свій час плоди, сповнені Твого благословення. І всякого звіра, і паразита, черву і комах, і іржу, спеку і шкідливі вітри віджени від нього.

Виголос священника: Бо освятилося і прославилося пречесне і величне ім’я Твоє, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Молитва Святого мученика Трифона

Священник: Заклинаю вас, різноманітні звірі, гусениці, хрущі і сарана, миші, щури і кроти, всякі мухи, мошва і міль, мурашки, оводи, оси і мокриці, різноманітні види плазунів і птахів, що наносять шкоду і збиток нивам, виноградникам і садам, Богом Отцем Безначальним і Сином Співбезначальним і Єдиносущним, і Духом Його Пресвятим, Отцю і Сину Єдиносущним. Заклинаю вас втіленням Єдинородного Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа, і життям Його на землі’ з людьми, стражданнями ж Його спасйтельними і животворною Його смертю, і триденним Його воскресінням, і на небеса вознесінням, і всім Його Божественним спасительним Задумом. Заклинаю вас і святими многоокими херувимами, шестикрилими серафимами, що літають навколо Престолу і взивають: Свят, Свят, Свят Господь Саваоф. Заклинаю вас святими ангелами, і всією силою, і тисячами тисяч, і десятками тисяч десятків тисяч, що зі страхом великим стоять перед славою Господньою. Щоб ви не пошкодили: ні виноград, ні поле, ні виноградник, ні дерев, ні рослин слугі Божого (ім’я), але відійдіть в дикі гори на неплідні дерева, на яких дарував вам Бог повсякденну їжу. Заклинаю вас і чесним тілом, і кров’ю Господа нашого Ісуса Христа, Істинного Бога і Спаса нашого, Який дав нам спасіння і визволення, за ім’я Якого повинні вмерти, щоб ви не пошкодили ні поле, ні виноград, ні виноградник, ні всяке дерево плідне і безплідне; щоб ви не пошкодили навіть лйстя рослин, що знаходяться в межах і місцях слуги Божого (ім’я).

Якщо не послухаєте мене і порушите клятву, якою заклинаю вас, маєте не до мене, смиренного і найменшого Трифона, а до Бога Авраама, Ісаака і Якова, що гряде судити живих і мертвих; тому, як я сказав вам, ідіть у дикі гори на безплідні дерева. Якщо ж не послухаєте мене, буду благати Людинолюбця Бога, щоб Він послав ангела Свого, що над звірами, і жезлом, і залізом зв’яже вас і уб’є, за те, що ви відкинули клятву і молитву мою, смиренного Трифона. Але і птахи, що посилаються моєю молитвою, нехай з’їдять вас. Ще заклинаю вас великим ім’ям, що написане на камені, що розтанув як віск від лиця вогню. Відійдіть від міст наших на місця, про які сказав вам, – непрохідні’, безводні і неплідні; відійдіть від міста і околиць рабів Божих, що призивають мене на поміч собі, і заступництво, і спасіння, щоб і в них славилось пресвяте ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, і молитви і прохання смиренного Трифона нехай сповняться: бо Богу належить слава і держава на віки віків. Амінь

Священник: Мир усім.

Вірні: І духові твоєму

Священник: Голови ваші преклоніть перед Господом

Вірні: Тобі, Господи

Священник: Владико Господи Боже наш, що плотським Твоїм пришестям благословив Віфлеєм і Гефсиманію, і колись дім Якова, і, будучи благословенним, перейменувався на Ізраїля. Ти і дім Аведаринів і Давидів благословив; Сам благослови і поле це (виноградник) і вчини його з Твого благословення плодоносним: молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, силою чесного і животворчого Хреста, чесного славного пророка, Предтечі і Хрестителя Іоана, святих славних і всехвальних апостолів, святих добропобідних мучеників, святих славних великомучеників Трифона, Євстафія і Юліана, і святого (ім’я), його ж і пам’ять нині святкуємо, і всіх святих Твоїх.

Виголос священника: Бо Ти благословляєш і освячуєш все, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим і Благим, і Животворчим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амін.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Господи, помилуй.(3)

І звичайний відпуст дня

***

Чин молитовний під час згубного мору худоби

Чин може звершуватися як у храмі, так і в місці де знаходиться хвора худоба

Священник: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ви­зволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є Царство і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Господи, помилуй. (12 )

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 49

Бог богів, Господь промовив і закликає землю від сходу сонця і до заходу. Від Сиону велич краси Його. Гряде Бог наш — і не мовчить, перед ним вогонь, що все палить, навкруги Нього сильна буря. Він закликає з висоти небо і землю — судити народ Свій: «Зберіть до Мене святих Моїх, що вступили в завіт зі Мною при жертві!» Небеса проголосять правду Його, бо Суддя цей є Бог. «Слухай, народе Мій, Я буду говорити. Ізраїлю! Я буду свідчити проти тебе. Я — Бог, твій Бог. Не за жертви твої буду докоряти тобі, бо всепалення твої завжди переді Мною. Не прийму ні телят від дому твого, ні козлів із дворів твоїх, бо Мої всі звірі лісові і тварини на всіх горах. Я знаю всіх птахів небесних і вся краса поля переді Мною. Коли б я зголоднів, то не сказав би тобі, бо світ увесь Мій і все, що є в ньому. Хіба Я споживаю м’ясо телят чи п’ю кров козлів? Принеси Богу жертву хвали і виконай перед Всевишнім обітниці твої. І призови Мене в день скорботи твоєї, Я спасу тебе, і ти прославиш Мене». А до грішника каже Бог: «Навіщо говориш ти про настанови Мої і завіт Мій береш у вуста свої? Ти ж зненавидів настанови Мої і слова Мої відкидаєш від себе.  Коли бачиш злодія, то сходишся з ним, і з перелюбником спілкуєшся. Уста твої невпинно злословлять, і язик твій сплітає підступи. Сидиш і наговорюєш на брата твого і на сина матері твоєї зводиш наклеп. Ти це робив, а Я мовчав; ти гадав, що й Я такий, як ти. Але Я викрию тебе і поставлю перед тобою гріхи твої. Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб я не зловив вас, і тоді вже ніхто не врятує вас. Хто приносить жертву хвали, той прославляє Мене, і це дорога, якою Я явлю йому спасіння Моє».

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Псалом 69

Боже, на поміч мені прийди, Господи, поспіши допомогти мені. Нехай постидяться й осоромляться ті, що шукають душі моєї. Нехай відступлять осоромленими ті, що шукають загибелі моєї. Нехай біжать назад ті, що кажуть мені: «Добре, добре!» Але нехай зрадуються і звеселяться ті, що шукають Тебе, Боже. І ті, що люблять спасіння Твоє, нехай завжди кажуть: «Великий Господь!» А я немічний і убогий: Боже, допоможи мені. Ти – Поміч моя і Спаситель мій. Господи, не забарись.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Алілуя, алілуя, алілуя, слава Тобі, Боже (3)

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Далі молитва

Священник: Господи Боже наш, Боже Сильний і Кріпкий, Ти маєш владу життя і смерті, і людей і тварин спасаєш, і скоро вислуховуєш всіх, хто з вірою закликає Тебе, і прохання їхні милостиво виконуєш. До Тебе ми, недостойні раби Твої, припадаючи, з вірою смиренно в скорботі серця молимось і благаємо: споглянь милостиво на тварин цих, що тяжкою недугою і лютою хворобою поневолені, і силою Твого благословення скоро їх зціли, і вгамуй хворобу, повітря згубне, що нищить їх, в добре поліття перетвори; і все зло, що в них або проти них є від лукавого бісівського дійства, чаклуванням, наговором або якимось іншим чародійським підступом і насильством диявольським нанесене, – віджени, і даруй їм зцілення і здорове життя; заради убогих, але вірних людей Твоїх, що з нами до Тебе взивають і милості від Твоєї благості просять – молитвами Пречистої нашої Богородиці і Приснодіви Марії; силою Чесного і Животворчого Хреста; заступництвом Небесних Сил безплотних; чесного славного пророка, Предтечі і Хрестителя Іоанна; святих славних і всехвальних апостолів; святих і добропобідних мучеників; святих безвідплатних цілителів Косми і Даміана, Кира й Іоанна, Пантелеймона і всіх святих Твоїх.

Виголос священника: Бо Ти єси Джерело життя і життя Податель, людей і тварин спасаєш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Псалом 13

Сказав безумний у серці своїм: «Бога нема». Впали в розпусту, опоганилися в ділах своїх; не стало тих, хто чинив би добро. Господь поглянув з неба на синів людських, щоб побачити: чи є розумний, що шукає Бога? Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто чинив би добро, нема жодного. Невже не прийдуть до розуму всі, що роблять беззаконня, заїдають людей моїх, мов їдять хліб, і Господа не призивають? Вони убояться там, [де немає страху]. Бо Господь в роді праведних: ви насміялися над убогим, а Господь – надія його. «Хто дасть із Сіону спасіння Ізраїлеві?» Коли поверне Господь з неволі народ Свій, тоді зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль.

Далі кладе священник благословенний ладан на вогонь, що знаходиться у чистому сосуді, і ставить за вітром, щоб усі тварини чули його запах. І співають:

Псалом 66

Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас. Щоб пізнали ми на землі путь Твою, в усіх народах – спасіння Твоє. Нехай сповідують Тебе люди, Боже, нехай сповідують Тебе люди всі. Нехай веселяться і радіють племена, бо Ти судиш народи праведно і керуєш всіма племенами на землі. Нехай славлять Тебе народи, Боже, нехай славлять Тебе народи всі. Земля дає плід свій: благослови нас, Боже, Боже наш. Нехай благословить нас Бог, і нехай бояться Його всі краї землі.

Коли чин здійснюється на місці, де знаходиться хвора худоба, то священник бере свячену воду, окроплює нею всіх тварин, а коли здійснюється в храмі – окроплюється корм та вода, яка потім дається тваринам, промовляючи:

Священник: Нехай згасне і прогнана буде усяка хвороба і недуга і все лукаве бісівське дійство від тварин цих окропленням водою цією свяченою, в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Після співається:

Священник: Споглянь на моління Твоїх рабів, Всенепорочна, вгамовуючи люту на нас напасть, визволяючи нас від всякої скорботи, Тебе бо за єдине непохитне утвердження маємо, і Твоє заступництво придбали, щоб не осоромитись, Владичице, Тебе призиваючи; поспіши на благання, тих що до Тебе з вірою взивають: радуйся, Владичице, всіх помічниця, радість і покров, і спасіння душ наших.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Господи, помилуй.(3)

І звичайний відпуст дня

***

Чин очищення оскверненої пшениці або борошна, або чогось іншого, що в коморі знаходиться

Священник: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ви­зволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є Царство і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Господи, помилуй. (12 )

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 83

Які любі оселі Твої, Господи Сил! Жадає і лине душа моя до двору Господнього; серце моє й тіло моє возрадувалися Богу живому. Бо й пташка знаходить собі домівку, і ластівка гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх, біля вівтарів Твоїх, Господи Сил, Царю мій і Боже мій. Блаженні ті, що живуть у домі Твоїм, повіки вони будуть хвалити Тебе. Блаженний муж, який має заступництво своє у Тобі і в якого у серці дорога до Тебе. Ідучи долиною плачу, вони знаходять джерела води, Законодавець покриває їх благословенням. Вони перейдуть від сили в силу і являться перед Богом на Сионі. Господи, Боже Сил, почуй молитву мою! Зглянься, Боже Яковів. Захиснику наш, Боже! Прихилися і поглянь на лице Христа Твого. Бо один день у дворах Твоїх краще за тисячі днів. Бажаю краще стояти біля порога в домі Бога мого, аніж перебувати мені в палацах грішників. Бо Бог є сонце й захист. Милість і правду любить Господь Бог і подає славу й благодать. Господь не позбавить блага тих, що ходять у чистоті. Господи, Боже Сил! Блаженна людина, яка уповає на Тебе.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Далі молитва

Священник: Господи Боже наш, Ти в пришесті Твоїм у плоті сказав, що не те оскверняє людину, що входить в неї, але все чистим є для чистого; Ти сосудом обраним, апостолом Твоїм Павлом, навчив нас вірити, що все, що створене Тобою, є добре, Божественним словом і молитвою до Тебе освячується; Сам і нині, Владико, співстраждаючи немочам нашим, благослови пшеницю цю Твоєю благодаттю і людинолюбністю, благословенням і окропленням водою цією, ім’ям Твоїм освяченою, а всяку скверну, що впала в неї підступом диявола, або навіть сумнів в цьому – віджени від думок рабів Твоїх, і дай їм надію на Тебе і віру в Твої щедроти, дай спожити цю пшеницю (борошно або щось інше) на подяку святого Твого імені і неосудженими зберегтися.

Виголос священника: Бо Ти благословляєш і освячуєш все, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і з Пресвятим і Благим, і Животворчим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Господи, помилуй.(3)

І звичайний відпуст дня

***

Чин очищення, коли щось скверне або нечисте впало в сосуд з вином або єлеєм, або медом, або з чимось іншим

Нечисте видаляють геть із сосуду, а вино, або єлей, або інший вміст сосуду переливають в інший сосуд. Осквернений сосуд вимиють ззовні і зсередини. Священник кадить вимитий сосуд і хрестовидно тричі вливає в нього святу богоявленську воду. Після цього вливає в нього знову те, що в ньому тримали і, покадивши, починає:

Священник: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ви­зволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є Царство і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Господи, помилуй. (12 )

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 83

Які любі оселі Твої, Господи Сил! Жадає і лине душа моя до двору Господнього; серце моє й тіло моє возрадувалися Богу живому. Бо й пташка знаходить собі домівку, і ластівка гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх, біля вівтарів Твоїх, Господи Сил, Царю мій і Боже мій. Блаженні ті, що живуть у домі Твоїм, повіки вони будуть хвалити Тебе. Блаженний муж, який має заступництво своє у Тобі і в якого у серці дорога до Тебе. Ідучи долиною плачу, вони знаходять джерела води, Законодавець покриває їх благословенням. Вони перейдуть від сили в силу і являться перед Богом на Сионі. Господи, Боже Сил, почуй молитву мою! Зглянься, Боже Яковів. Захиснику наш, Боже! Прихилися і поглянь на лице Христа Твого. Бо один день у дворах Твоїх краще за тисячі днів. Бажаю краще стояти біля порога в домі Бога мого, аніж перебувати мені в палацах грішників. Бо Бог є сонце й захист. Милість і правду любить Господь Бог і подає славу й благодать. Господь не позбавить блага тих, що ходять у чистоті. Господи, Боже Сил! Блаженна людина, яка уповає на Тебе.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Далі молитва

Священник: Святий Господи Боже наш, Ти Твоїм милосердним пришестям всілякі нечистоти ворожі знищив і сказав: не те, що входить в людину, оскверняє її, але для чистого все є чистим; Ти сосудом вибраним Твоїм, апостолом, навчив нас, щоб вірили: все, створене Тобою, є добре, і не можна нічого відкидати з того, що освячується Божественним словом і молитвою до Тебе. Сам благослови вино це (або єлей, або щось інше; тут називай) Твоєю благодаттю і вливанням святої води, а всяку скверну через змія, що впав в нього підступом лукавого, або навіть сумнів в цьому – віджени від думок рабів Твоїх, щоб було воно всім, хто споживає його, на радість. Подавай всім, хто його причащається, на освячення, і дай їм з чистою совістю приступати до Пречистих Твоїх Тайн.

Виголос священника: Бо Ти благословляєш і освячуєш все, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим і Благим, і Животворчим Твоїм Духом нині і повсякчас, і на вік віків.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Господи, помилуй.(3)

І звичайний відпуст дня

Потім священник першим споживає те, що в сосуді та дає те господарям дому. Коли ж те, що впало в сосуд з вином або єлеєм, зацвіте і зігниє, виливають все геть і нічого з того не вживають.

***

Чин очищення оскверненого посуду

Вимивають такий посуд, а священник вливає хрестовидно святу воду та починає:

Священник: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй (3).

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але ви­зволи нас від лукавого.

Священник: Бо Твоє є Царство і сила, і слава, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Читець: Амінь.

Господи, помилуй. (12 )

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого, Бога.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 83

Які любі оселі Твої, Господи Сил! Жадає і лине душа моя до двору Господнього; серце моє й тіло моє возрадувалися Богу живому. Бо й пташка знаходить собі домівку, і ластівка гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх, біля вівтарів Твоїх, Господи Сил, Царю мій і Боже мій. Блаженні ті, що живуть у домі Твоїм, повіки вони будуть хвалити Тебе. Блаженний муж, який має заступництво своє у Тобі і в якого у серці дорога до Тебе. Ідучи долиною плачу, вони знаходять джерела води, Законодавець покриває їх благословенням. Вони перейдуть від сили в силу і являться перед Богом на Сионі. Господи, Боже Сил, почуй молитву мою! Зглянься, Боже Яковів. Захиснику наш, Боже! Прихилися і поглянь на лице Христа Твого. Бо один день у дворах Твоїх краще за тисячі днів. Бажаю краще стояти біля порога в домі Бога мого, аніж перебувати мені в палацах грішників. Бо Бог є сонце й захист. Милість і правду любить Господь Бог і подає славу й благодать. Господь не позбавить блага тих, що ходять у чистоті. Господи, Боже Сил! Блаженна людина, яка уповає на Тебе.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Диякон: Господу помолимось

Вірні (або читальник): Господи помилуй.

Далі молитва

Священник: Господи Боже наш, Ти єдиний Святий, освяти сосуд цей освячувальною Твоєю дією, і очисти його, щоб він був неоскверненим і служив рабам Твоїм; і дай нам завжди у святині молитися у святих Твоїх церквах.

Виголос священника: Бо, Тобою завжди бережені, Тобі славу і поклоніння возсилаємо, Отцю і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Слава Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Господи, помилуй.(3)

І звичайний відпуст дня

І. Син і онук політв’язнів хоче «посадок» за інакомислення

В інтерв’ю генеральному директору ТАРС Андрію Кондрашову предстоятель Російської православної церкви фактично закликав до ув’язнення тих, хто не згоден з режимом. Він сформулював цю вимогу у стандартних для ієрархії РПЦ міркуваннях про так звану «духовну безпеку» російської держави. «Є поняття, які пов’язані з самою здатністю та можливістю держави існувати. Отже, навколо цих ідей, цих понять обов’язково має бути суспільний консенсус. Якщо ж хтось випадає з цього консенсусу, то існує таке визначення: зрадник Батьківщини, з усіма відповідними юридичними наслідками», – заявив патріарх.

За часів Сталіна духовенство мусило хором вихваляти «отця народів». Але уявити собі патріарха Сергія (Страгородського) чи Алексія Першого (Сіманського), який вимагає посадити когось, неможливо. Пімена (Ізвекова), патріарха РПЦ останніх 25 радянських років, — тим більш.

Пригадую, як один відомий російський журналіст і релігієзнавець сказав мені невдовзі після інтронізації патріарха Кирила у 2009 році: «Це перший радянський патріарх. І це матиме наслідки. Які – побачимо». І справді, всі патріархи Російської Православної Церкви, фактично знищеної Сталіним та відновленої НКВС у 1943 році, народилися до революції (Сергій – у 1867 році, Алексій Перший – у 1877-му, Пімен – у 1910-му). Патріарх Алексій ІІ (1929 року народження) – у незалежній Естонії. Усі вони, хай і по-різному, виховувалися на традиціях дорадянської церкви, яка в Російській імперії навіть не мала офіційної назви. Найповнішою та найурочистішою була «Православна Кафолічна Греко-Російська Церква».

ІІ. Можна подумати, що інтерв’ю беруть у прокурора.

Патріарх Кирило народився у 1946 році в Ленінграді. Глава РПЦ любить нагадувати у публічних виступах, що його батько і дід, які також були священниками, відбули терміни у ГУЛАГу. В інтерв’ю очільнику ТАРС він навіть не згадав, що сиділи вони за тією самою 58-ю статтею, де був пункт про «зрадників батьківщини» — для яких тепер, на думку патріарха, настав час «юридичних наслідків». Парадоксально, але саме за сина та онука політв’язнів церква, як інститут, перетворилася не просто на служницю Кремля, а на активного учасника державної пропаганди, промоутера культу війни та ненависті до інакомислення.

Добре пам’ятаю, як на початку 1990-х років під час підготовки нового кодексу представники російської влади з гордістю казали: «Тепер в УК не буде політичних статей типу 58-ї!» Адже «зрада батьківщині» – суто ідеологічна конструкція, спрямована проти дисидентів. Термін «державна зрада» існує в більшості країн світу і означає передусім шпигунство. Але патріарх вимагає «юридичних наслідків» саме для «зрадників батьківщини» – ніби на дворі досі 1951-й або хоча б 1974-й. Якби не дивитися на екран, а лише слухати, можна було б подумати, що інтерв’ю бере директор ФСБ чи генеральний прокурор.

ІІІ. Путін-проповідник

Промова Володимира Путіна на Різдво, виголошена в певному, не зовсім уточненому, «храмі св. Георгія Побідоносця в Підмосков’ї», була не менш цікавою. Майже написав «проповідь», бо священника поруч не було видно, а сам Путін, хоч і стояв не на амвоні, але спиною до іконостасу й обличчям до пастви — переважно людей у формі. У низці християнських конфесій миряни можуть виголошувати проповіді з благословення духовенства, якщо вони для цього достатньо підготовлені й добре розуміють Святе Письмо. Те, що говорилося в «секретному» храмі, звучало, м’яко кажучи, неканонічна.

«Ми дуже часто називаємо Господа Спасителем, тому що Він якось прийшов на землю, аби спасти всіх людей. Ось і… воїни Росії, завжди ніби за дорученням Господа, виконуєте цю саму місію – захисту Вітчизни, порятунку Батьківщини та її людей», – сказав диктатор. Христос, який поєднує функції співробітника МНС та адміністратора, що роздає певні «доручення», — це образ абсолютно нехристиянський, підігнаний під потреби «поточного політичного моменту». Воїн у християнстві може брати участь у справедливій, оборонній війні, але від нього вимагається розуміння того, що, знищуючи агресорів, він, хоч і вимушено, але все ж скоює гріх. Він проливає кров тих, за кого Христос також приніс свою жертву на хресті, оскільки він помер за все людство.

Як дотепно зауважив на своїй сторінці у Facebook публіцист Михайло Красулін, патріарх і президент нібито помінялися місцями. І справді, Путін тепер вважає за можливе виголошувати на камери проповіді, а патріарх – вимагати судових процесів і вироків для інакодумців. Такої «симфонії» церкви та держави не наснилося ані Сталіну, ані вже тим більш пізньорадянському начальству. Офіційне православ’я в Росії перетворюється (якщо вже не перетворилося) на мілітаризоване язичництво з іконами.

Костянтин Еггерт, журналіст

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: DW

Милістю Божою Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський Патріарх усій повноті Церкви

Ласка, милість і мир від Спасителя Христа, Який народився у Віфлеємі!

Преподобні брати архіпастирі,

Улюблені у Господі діти,

Знову спромоглися досягти великого свята Різдва по плоті Сина і Слова Божого, ми прославляємо «невимовне і незбагненне сходження» Спасителя людського роду та Спасителя всього творіння від тлінності і проголошуємо разом з ангелами: «Слава у вишнях Богу, і на землі мир, у людях добра воля!».

Христос відкрився як «Еммануїл», як «Бог з нами» і «для нас», як Бог поруч з кожним із нас і «ближчий до нас, ніж ми самі до себе». Предвічне Слово Боже, «єдиносущне Отцю», як це було визначено в догматі Першого Вселенського Собору, 1700-річчя якого християнський світ належним чином відзначав протягом цього року, «стає подібним до Свого творіння», втілившись від Духа Святого і Марії Діви, «щоб обожити людей».

Тропар Різдва сповіщає, що Різдво Христове «осяяло світло розуму» і відкрило «надприродний і всесвітній сенс» життя і історії, а саме ту істину, що тільки християнська віра може повністю задовольнити глибинні пошуки розуму і прагнення серця, бо «немає в жодному іншому спасіння», крім як у Христі. Відтепер «знання», які «наповнюють гордістю», судяться словами Господа: «Пізнайте істину, і істина визволить вас».

Надрозумова подія Втілення Бога переживається і повторюється духовно в житті віруючих, які люблять богоявлення Спасителя Христа. Як пише преподобний Максим Сповідник: «Слово Боже одного разу народилося по плоті, але бажає завжди народжуватися по духу через любов до тих, хто цього бажає». У цьому сенсі свято Різдва, Божого Втілення та обожнення людини по благодаті, не відсилає нас до події минулого, але спрямовує до «Міста майбутнього», до Небесного Царства Отця, Сина і Святого Духа.

У світі, де гримить відлуння війни та гуркіт зброї, лунає ангельське «спокій на землі», і голос Господа благословляє «миротворців», а Його Свята Церква молиться під час Божественної літургії «про мир згори» і «про мир усього світу». Справжня віра в живого Бога зміцнює нашу боротьбу за мир і справедливість, навіть коли ми стикаємося з людськими поглядами непереборними перешкодами. Як натхненно сказано в Посланні Святого і Великого Собору Православної Церкви — десятиліття якого ми відзначатимемо наступного року: «Олія релігійного досвіду має використовуватися для загоєння ран, а не для розпалювання вогню військових конфліктів».

Євангеліє миру особливо стосується нас, християн. Ми вважаємо неприпустимим залишатися байдужими перед обличчям роздробленості християнського світу, особливо коли ця позиція супроводжується фундаменталізмом і очевидним неприйняттям міжхристиянського діалогу, який у кінцевому підсумку спрямований на подолання поділу та досягнення єдності. Обов’язок прагнення до християнської єдності не підлягає обговоренню! Відповідальність за продовження зусиль засновників екуменічного руху, а також підтвердження їхнього бачення і праці, покладається на молодше покоління християн.

Ми належимо Христу, Який є «мир наш» і «повнотою радості» в нашому житті, тим «добрим словом», яке походить від переконання, що «істина прийшла» і «тінь минула», що любов сильніша за ненависть, а життя сильніше за смерть, що зло не має останнього слова в житті світу, яким керує Христос, Який «Той самий — учора, сьогодні і навіки». Ця віра має сяяти та проявлятися в тому, як ми вшановуємо Різдво та інші церковні свята. Радісне святкування віруючих має свідчити про перетворюючу силу нашої віри у Христа. Це має бути час доброї волі та духовного блаженства, досвід цієї невимовної «великої радості», яка є «синонімом Євангелія».

Всечесні брати та возлюблені діти,

У 2026 році Свята Велика Церква Христова відзначатиме 1400 років від дня, коли 7 серпня 626 року під час святої всенощної у Влахернському храмі «стоячи» співався Акафіст на знак вдячності Пресвятій Богородиці за порятунок Константинополя від нападу ворожих сил. З нагоди цієї історичної події Щорічник Вселенського Патріархату на 2026 рік буде присвячений пам’яті цієї важливої події для нашої традиції та самосвідомості, які невід’ємно і глибоко пов’язані з шануванням нашої вічноблагословенної і Пречистої Матері Божої, заступниці та охоронниці нашого (християнського) народу.

У цьому дусі, схиляючись перед Марією, що тримає на руках Дитятко Ісуса, та поклоняючись Божому Слову, Яке прийняло наше людське обличчя, ми бажаємо всім вам благословенних Свят, а також плідного на добрі справи та наповненого Божими дарами Нового року за милістю Господа, Якому належить усяка слава, пошана і поклоніння, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Різдво Христове 2025

+ Варфоломій Константинопольський,

Палкий молитовник за всіх вас перед Богом