Пам’ять 10/23 червня

Святитель Іоан (Максимович) народився в грудні 1651 року у місті Ніжині Чернігівської губернії в православній родині Максима і Єфросинії.

Батько Святителя походив із української православної шляхти та був досить заможною людиною. Невдовзі родина переїжджає до Києва, де батько Івана Максим починає займатися сільськогосподарською діяльністю.

З самого дитинства Іван Максимович виховувався в непоказному, але істинному християнському благочесті, приклад якого він бачив у своїх батьках.

Початкову освіту й виховання у православному дусі майбутній Святитель отримав спочатку вдома, а потім, імовірно, в одній із парафіяльних шкіл міста Ніжина.

У 1668 р., в 17 років, Іван вступає до Києво-Могилянського колегіуму, ректором якого був майбутній Митрополит Київський, видатний вчений Архімандрит Варлаам Ясинський. Навчався Іван Максимович в одному класі зі своїм ровесником Данилом Тупталом з м. Макарова. Після закінчення навчання був залишений викладати латинську мову.

В 1675 році приймає чернецтво з іменем Іван на честь Святителя Івана Золотоустого в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, який здійснив Архімандрит Інокентій (Гізель). Того ж року його було рукоположений в сан ієродиякона та ієромонаха Чернігівським Архієпископом Лазарем (Барановичем).

Талановитого ієромонаха, Архімандрит Інокентій (Гізель) призначає лаврським проповідником, в обов’язки якого входило виголошувати проповіді під час урочистих богослужінь. Цю посаду він займав протягом п’яти років.

У 1679 р. за дорученням свого настоятеля Архімандрита Інокентія, разом із гетьманськими посланцями ієромонах Іоан приїжджає до московського царя з дорученням просити в російського царя віддати Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі Свенський монастир біля Брянська. Переговори виявилася вдалими і вже 10 березня 1681 р. монастир було перейменовано на Новопечерський та передано Києво-Печерській Лаврі. Першим настоятелем нового лаврського подвір“я було призначено Іоана Максимовича, який на той час вже був лаврським економом.

В Новопечерському монастирі майбутній Святитель запровадив лаврський устав й переселив до нього 300 лаврських ченців, оскільки в московського духівництва і чернецтва на той час був низький освітній та богословський рівень.

Це викликало невдоволення в тих ченців, які жили в цьому монастирі до передачі його Лаврі. Ігуменство Іоана Максимовича в цьому монастирі продовжувалося 10 років.

У 1695 році Чернігівський Архієпископ Феодосій (Углицький), з огляду на свій похилий вік та слабке здоров’я, викликав до себе ігумена Іоана та запропонував йому стати Архімандритом Єлецького монастиря.

5 лютого 1696 року закінчилося земне життя Архієпископа Чернігівського Феодосія (Углицького) й останні розпорядження пастиря випало виконати Архімандриту Єлецького монастиря Іоану Максимовичу.

24 листопада 1696 року Малоросійська рада, яка складалась із духовних та світських осіб, одноголосно обрала з трьох кандидатів на Чернігівську кафедру Архімандрита Іоана Максимовича. За поданням гетьмана Мазепи Московський Патріарх Андріан 10 січня 1697 року висвятив його на Єпископа Чернігівського.

Перший рік єпископства Святого Івана був досить важким. Окрім особистої хвороби, йому довелося розділити зі своєю паствою непросте випробування: протягом 1697 — 1698 років на Чернігівщині був голод. Як справжній духовний пастир, Святитель Максимович не лишився осторонь людського горя. За його наказом найбільш заможні монастирі та парафії мали допомагати голодним. Звертався він і до заможних чернігівців, щоби вони не лишали своїх співвітчизників. З благословіння Архієрея імена всіх жертводавців на цю необхідну та благородну справу включалися до синодиків для спомину під час Божественної Літургії.

З метою підвищення освітнього рівня духовенства в 1700 році в Чернігові було засновано Колегіум, за зразком Києво-Могилянської академії. Фактично, це була перша в Російській імперії Духовно-світська семінарія. При Колегіумі була відкрита типографія, а бібліотека нараховувала понад тисячу томів книг і рукописів.

За натхненні богослужіння та теплі і глибоко повчальні проповіді Святитель Іоан був глибокошанований чернігівською паствою. Відомі також його зв’язки з насельниками Святої Гори Афон, яким він надавав суттєву матеріальну допомогу.

Невдовзі Чернігівський Архієпископ вступив у конфлікт із улюбленцем царя князем Олександром Меньшиковим. В одному із чернігівських володінь Меньшикова була споруджена церква. Мєншиков нахабно сам призначив дату її освячення та став вимагати прибуття в призначений день Архієпископа Івана. Розгніваний такою зневагою до священнослужителів з боку царського фаворита, Архієпископ заявив, що призначення дати освячення храму є прерогативою не князя, а Архієрея. Святитель сам призначив дату освячення (іншу), і лише в цей день приїхав до церкви.

Меншиков не пробачив Архієпископу того, що він при всіх указав князю на його місце в Церкві. Повернувшись до Петра I, добився від царя переведення Іоана з Чернігова до Сибіру. У січні 1711 р. цар запросив Архієпископа Максимовича до Москви, де його поселили в Донському монастирі. В Москві д йому дали царський указ про переведення на Тобольську кафедру.

28 лютого 1711 р. Святитель Іоан Максимович був возведений в сан Митрополита Тобольського і всього Сибіру. Довідавшись про те, що саме Меньшиков добився цього переводу, Святитель Іоан пророчо сказав: «Так, далеко мені їхати, але він буде ще далі за мене». Слова Святителя здійснились 1728 року, коли Петро II позбавив Меньшикова всіх чинів, посад і майна й відправив далеко в Сибір.

До Тобольська Преосвященний Іоан прибув 14 серпня 1711 року. Через певний час про Владику почали говорити, як про великого посника, що більшу частину ночі проводить у молитвах, постійно допомагає бідним, милостивий до всіх, у тому числі і до ув’язнених.

Велику увагу Святитель почав приділяти місійній діяльності на безмежних просторах Сибіру в поширенні християнства серед місцевих язичників. Використовуючи створену в Чернігові друкарню, Владика Іоан розпочав видавничу діяльність і в Тобольську.

Перу Святителя Іоана належать такі твори: «Царский путь Креста Господня», «Богородице Дiво радуйся», «Отче наш», 50 псалом (тлумачення), «Феатрон» та інші.

10 липня 1715 року, після Божественної Літургії, Митрополит Іоан влаштував у своєму домі трапезу для духовенства. Були запрошені бідні та жебраки, яким Святитель сам прислуговував. Останні хвилини він зустрів на колінах перед іконою, яку привіз у 1711 році. Це була точна копія з чудотворної ікони Чернігівсько-Ільїнської. У подальшому вона прославилася благодатними знаменнями і тепер іменується Тобольською. Прославлення Святителя Іоана Тобольського відбулося в 23 червня 1916 року.

 Тропар святителя Іоана Тобольського, глас 8

Наставник благочестя / сиротам допомога / скорботних розрада й хворих лікар-безсрібник, / тих, що душею страждають швидкий помічник, / молитовник гарячий за всіх до Господа, / святитель Іоан, / моли Христа Бога, щоб спасилися душам нашим.

Кондак святителя Іоана Тобольського, глас 2

З’явився ти тим, що у темряві незнання перебували, вчитель, / для вдів та сиріт розрада, / дивний лікар потребуючих, / немовлят і юнаків наставник, / батькам їх пресвітла радість, / святителю отче Іоан, / моли Христа Бога, / щоб подав Україні нашої у віри ствердження, / війську нашому – перемогу над ворогом, / а усьому люду православному – велику милість.